ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

___________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"29" червня 2021 р. Cправа № 902/358/21

за позовом: Виконавчого комітету Жмеринської міської ради (вул. Центральна, 4. м.Жмеринка, 23100)

до: Вінницької дирекції АТ "Укрпошта" (вул. Соборна,59, м. Вінниця, 21100)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Головне управління ДПС України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м.Вінниця, 21100)

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Гнатик Є.Б.

За участю представників сторін:

позивача: Свистун О.В.

відповідача: Григоренко С.В.

третьої особи: не з`явився

В С Т А Н О В И В :

12.04.2021 р. Виконавчий комітет Жмеринської міської ради звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької дирекції АТ "Укрпошта" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на, те що на території міста Жмеринки здійснюється виробнича діяльність відділень поштового зв`язку Вінницької дирекції AT «Укрпошта» в яких працюють наймані працівники з яких податок на доходи цих фізичних осіб до бюджету м. Жмеринки AT «Укрпоштою» не сплачується. Вказує, що неодноразово надсилали листи на адресу філії Вінницької дирекції AT «Укрпошта» щодо порушення прав міської об`єднаної територіальної громади міста Жмеринки на отримання податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників, які працюють в відділенні поштового зв`язку в місті Жмеринка. Та вважає, що ПДФО за працівників відділень поштового зв`язку Вінницька філія AT «Укрпошта» повинна сплачувати саме до бюджету Жмеринської міської територіальної громади

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позовної заяви (з присвоєним єдиним унікальним номером судової справи № 902/358/21) передано на розгляд судді Яремчуку Ю.О.

Ухвалою суду від 19.04.2021 р. відкрито провадження у справі. Визначено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 17.05.2021 р. Залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління ДФС України у Вінницькій області.

05.05.2021 р. від відповідач надійшов відзив на позовну заяву (вх. № канц. 01-34/4025/21 від 05.05.2021 р.), який судом долучено до матеріалів справи.

За наслідками розгляду справи 17.05.2021 р., суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання та про заміну сторони ГУ ДФС у Вінницькій області є ГУ ДПС у Вінницькій області, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 17.05.2021 р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, що відбудеться 07.06.2021 р.

20.05.2021 р. до суду від представника позивача надійшла заява про участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon.

07.06.2021 р. до суду від представника третьої особи надійшло пояснення б/н та б/д щодо обставин справи.

07.06.2021 р. до суду від представника відповідача надійшло клопотання № 14-03/530 від 17.05.2021 р. в порядку ст. 80 ГПК України про долучення доказів.

В судове засідання 07.06.2021 р. з`явилась представник відповідача. Позивач та третя особа повноважних представників в дане судове засідання не направили.

Водночас, згідно службової записки № 82/2021, в зв`язку з виникненням технічних проблем, була відсутня можливість проведення судового засідання 07.06.2021 року за участі представника позивача в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, за допомогою системи відеоконференцзв`язку EasyCon.

Ухвалою суду від 10.06.2021 р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, що відбудеться 17.06.2021 р.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представники позивача та відповідача. Представник третьої особи не з`явився, про дату, час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 10.06.2021 р.

За наслідками розгляду справи, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду справи по суті та задоволення усного клопотання представника позивача про проведення наступного судового засідання в режимі відеоконфернції з використанням власних технічних засобів, про що винесено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Таким чином, суд вважає за необхідне призначити іншу дату судового засідання, про що повідомити учасників справи в порядку визначеному ст. ст. 120, 121 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою суду від 17.06.2021 р. повідомлено учасників справи про судовий розгляд справи по суті, що відбудеться 29.06.2021 р. Визначено забезпечити участь представника Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Свистун О.В. (електронна адреса - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у судовому засіданні 29.06.2021 р.

На визначену дату судом в судове засідання з`явились представник позивача та представник відповідача.

Представник третьої особи не з`явився, про дату час та місце судового засідання належним чином повідомлений ухвалою суду від 17.06.2021 р.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов`язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

У рішенні у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

У справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" Європейським судом з прав людини наголошено, що правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді.

Суд нагадує, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання учасниками справи доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення останніми реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання третьої особи (Головного управління Державної фіскальної служби у Вінницькій області).

Розгляд справи здійснюється з фіксуванням судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

В якості заявлених позовних вимог позивачем вказується, що на території м. Жмеринка, Вінницької області по вулиці Богдана Хмельницького, 19; по вул. Одеська, 3; по вул. Текінська, 1 розташовані та функціонують об`єкти нежитлової нерухомості, які знаходяться у власності AT «Укрпошта». Будівлі використовуються для виробничої діяльності відділень поштового зв`язку в м. Жмеринка Вінницької дирекції ПАТ «Укрпошта».

У вище зазначених відділеннях філій AT «Укрпошта» працюють 36 найманих працівників. Податок на доходи цих фізичних осіб до бюджету м.Жмеринка ПАТ «Укрпошта» за найманих працівників не сплачує.

Виконавчий комітет Жмеринської міської ради неодноразово направляв листи на адресу філії Вінницької дирекції акціонерного товариства «Укрпошта» щодо порушення права міської об`єднаної територіальної громади міста Жмеринки на отримання податку на доходи фізичних осіб із заробітної плати працівників, які працюють в відділені поштового зв`язку в м. Жмеринка (вих. 02- 5/10-2230 від 09.09.20р., №02-5/10-2045 від 10.09.2019 р., №02-5/10-1226 від 22.05.2019р., №02-5/10-7111 від 28.03.2018р., №02-5/10-2416 від 28.09.2017р.).

Так, на вище зазначені листи Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області, Вінницька філія Акціонерного товариства «Укрпошта» повідомляла наступне:

листом від 23.08.2017 р. №02-04-2967, що «Керуючись нормами пп. 14.1.30, пп. 14.1.180 п. 14.1 cm. 14, пп. 168.1.1 п. 168.1, пп. 168.4.3 п. 168.4 cm. 168 Податкового кодексу України, cm. 64 Бюджетного кодексу України, Вінницька дирекція ПАТ«Укрпошта» повідомляє, що з 1 січня 2018року сплата, податку на доходи фізичних осіб з доходів працівників дирекції здійснюватиметься за її місцезнаходженням, а саме: до бюджету м. Вінниця»

листом від 22.04.2018 р. №02-04-649, що перерахування податку на доходи, нараховані Вінницькою дирекцією ПАТ«Укрпошта» на користь фізичних осіб, до бюджету м. Вінниця не суперечить діючому законодавству.

Позивач вказує, що з огляду на той факт, відповідач здійснюючи діяльність на території м. Жмеринка, грубо порушує норми чинного податкового законодавства, що полягає у несплаті податку на доходи фізичних осіб - працівників відповідача, які працюють на території Жмеринської міської територіальної громади до бюджету Жмеринської міської територіальної громади за неосновним місцем обліку, що в свою чергу призводить до недоотримання бюджетом Жмеринської територіальної громади всіх належних сум ПДФО.

Суть заперечень відповідача викладена у відзиві на позову заяву, в якому останній вказує, що саме Вінницька дирекція AT «Укрпошта» юридично наділена статусом податкового агента, а тому твердження позивача про необхідність сплати ПДФО за працівників відділення Вінницької дирекції AT «Укрпошта» до бюджету Жмеринської міської територіальної громади не ґрунтується на приписах чинного законодавства України та є безпідставними. При цьому вказує, що філією Вінницькою дирекцією AT «Укрпошта» належним чином та в повному обсязі виконуються податкові зобов`язання з ПДФО на підставі та в порядку встановленому законодавством, та у позивача відсутні будь які підстави стверджувати щодо обов`язку сплати податку на користь бюджету Жмеринської міської територіальної громади відсутні, що в свою чергу також свідчить про відсутню бездіяльності останньої у несплаті ПДФО працівників відповідача до бюджету Жмеринської міської територіальної громади - яка не може бути протиправною.

Оцінюючи подані докази, виходячи з правовідносин, що склалися між сторонами, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

За змістом ст. 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку.

Місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.(ст.93 ЦК України)

Порядок сплати (перерахування) податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) до бюджету передбачено ст. 168 ПКУ, відповідно до якої ПДФО, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України від 08 липня 2010 року №2456-УІ із змінами та доповненнями (далі - БКУ). Відповідно до п. 2 ст. 64 БКУ ПДФО, який сплачується податковим агентом - юридичною особою (її філією, відділенням, іншим відокремленим підрозділом) чи представництвом нерезидента - юридичної особи, зараховується до відповідного місцевого бюджету за її місцезнаходженням (розташуванням) в обсягах ПДФО, нарахованого на доходи, що сплачуються фізичній особі.

Підпунктом 168.4.3 п. 168.4 ст. 168 ПКУ передбачено, що суми ПДФО нараховані відокремленим підрозділом на користь фізичних осіб, за звітний період перераховуються до відповідного бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу. У разі якщо відокремлений підрозділ не уповноважений нараховувати (сплачувати) ПДФО за такий відокремлений підрозділ, усі обов`язки податкового агента виконує юридична особа. ПДФО, нарахований працівникам відокремленого підрозділу, перераховується до місцевого бюджету за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати ПДФО відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету ПДФО, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів сплачує (перераховує) суми утриманого ПДФО на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів ( п.п. 168.4.4 п. 168.4 ст. 168 ).

Так, п.п. 7.1 п. 7 Порядку визначено, якщо відповідно до законодавства в платника податків, крім обов`язків щодо подання податкових декларацій (розрахунків, звітів) та/або нарахування, утримання або сплати (перерахування) податків, зборів на території адміністративно-територіальної одиниці за своїм місцезнаходженням, виникають такі обов`язки на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, то такий платник податків зобов`язаний стати на облік за таким неосновним місцем обліку у відповідному контролюючому органі. Відповідно до п.п. 10.13 п. 10 Порядку у разі зміни місцезнаходження суб`єкта господарювання - платника податків сплата визначених законодавством податків і зборів після такої реєстрації здійснюється таким платником податків за місцем попередньої реєстрації до закінчення поточного бюджетного періоду.

До закінчення року платник податків обліковується в контролюючому органі за попереднім місцезнаходженням (неосновне місце обліку) з ознакою того, що він є платником податків до закінчення року, а в контролюючому органі за новим місцезнаходженням (основне місце обліку) - з ознакою того, що він є платником податків з наступного року.

Так судом встановлено, що на території м. Жмеринки діють виробничі структурні підрозділи філії Вінницької дирекції AT «Укрпошта» (вул.Б.Хмельницького,19, вул. Шекінська.1, вул. Одеська,3). Зазначені підрозділи не мають статусу відокремленого підрозділу (не є відокремленим підрозділом) філії Вінницької дирекції AT «Укрпошта».

Як вбачається з Виписки ЄДРПОУ Вінницької дирекції AT «Укрпошта» та Положення про Вінницьку дирекцію AT «Укрпошта» остання є відокремленим підрозділом юридичної особи AT «Укрпошта» з місцем знаходження: місто Вінниця, вул. Соборна, 59, що розташований на території міста Вінниці,.

Згідно з п. 176.2 ст.176 Податкового кодексу України, особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу.

Відповідно до п.63.2 ст.63 Податкового кодексу України взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків. Взяття на облік у контролюючих органах юридичних осіб. їх відокремлених підрозділів, а також само зайнятих осіб здійснюється незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того або іншого податку та збору.

Згідно п.15.1 ст.15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно ст.64 Господарського кодексу України, підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов`язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Податковим агентом, як передбачено п.18.1 ст.18 Податкового кодексу України, визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов`язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Відповідно до пп. 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно- правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Судом встановлено, що згідно Виписки ЄДРПОУ - Вінницька дирекція AT «Укрпошта» перебуває на обліку ГУ ДПС у Вінницькій області.

У відповідності до Положення про Вінницьку дирекцію AT «Укрпошта», вбачається, що остання наділена повноваженнями щодо сплати всіх обов`язкових платежів до бюджету в тому числі ПДФО, натомість виробничі підрозділи не є уповноваженими щодо здійснення останнього. Тобто - філія Вінницької дирекції AT «Укрпошта» юридично наділений статусом податкового агента.

З врахуванням встановленого, суд зазначає, що саме відокремлений структурний підрозділ - філія Вінницька дирекція AT «Укрпошта» наділена повноваженнями, як сплати/перерахування ПДФО до відповідного бюджету за його місцезнаходженням.

Водночас судом встановлено, що згідно витягів електронних звітів Ф №1ДФ - квитанції 2 за період з 2018р. до 2021р. Вінницької дирекції AT «Укрпошта» подавались податкові розрахунки ПДФО до Державної фіскальної служби України (ДФС у Вінницькій області) та останньою були прийнятті, що також підтверджує факт здійснення в повному обсязі розрахунків (сплати, перерахування) сум утриманих податків на доходи фізичних осіб.

З врахуванням встановленого вимога позивача, щодо сплати ПДФО за працівників відділення Вінницької дирекції AT «Укрпошта» до бюджету Жмеринської міської територіальної громади не ґрунтується на приписах чинного законодавства України та є безпідставними.

Відповідно до частини 1 статті 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (частина 2 статті 20 Господарського кодексу України).

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст.16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права і інтересу. Отже, підставою звернення до суду є наявність порушеного, не визнаного або оспорюваного права та інтересу.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 ЦК України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа, передбачених ст. 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Частиною 2 ст. 16 ЦК України визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст. 16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Зазначений у ст. 16 ЦК України перелік способів захисту не є вичерпним, однак у разі порушення цивільного права чи інтересу у позивача виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення. Тобто, позивач повинен обрати саме такий спосіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, суду належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "ОСОБА_2 проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).

З урахуванням наведеного, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Виходячи з положень ст. ст. 12, 21 Господарського процесуального кодексу України спір в даній справі, як по предмету спору, так і за суб`єктним складом підлягає розгляду в господарських судах.

Водночас, правовідносини, що склалися між сторонами є податковими, і регулюються саме податковим законодавством.

За змістом ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що спір між сторонами не випливає з господарських відносин, і відповідно до них не може бути застосовано цивільне законодавство.

Обраний позивачем спосіб захисту є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог.

За викладеного, застосовуючи основні конституційні засади судочинства, принцип верховенства права, виходячи з фактичних обставин справи, з`ясування природи дійсних правовідносин між сторонами у даному спорі та чинного законодавства України, яке повинно застосовуватися до них при вирішенні спору, господарський суд дійшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За умовами статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Слід зауважити, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж.К. та інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") Європейський суд з прав людини наголосив, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей", тобто суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Суд дослідивши всі наявні докази у справі, надав їм оцінку та дійшов висновку про відмову в задоволенні позову.

У відповідності до вимог ч.4 ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати відносяться на рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, -

В И Р І Ш И В :

1. В задоволенні позову відмовити повністю.

2. Витрати зі сплати судового збору покласти на позивача.

3. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

4. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 08 липня 2021 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Центральна, 4. м. Жмеринка, 23100)

3 - відповідачу (вул. Соборна,59, м. Вінниця, 21100)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Головне управління ДПС України у Вінницькій області (Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100)