open Про систему
  • Друкувати
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
  • Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати
emblem

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 рокум. ОдесаСправа № 916/3543/20м. Одеса, проспект Шевченка, 29, зал судових засідань Південно-західного апеляційного господарського суду №1

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Савицького Я.Ф.,

суддів Діброви Г.І.,

Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання Бебик А.М.,

за участю представників учасників судового процесу:

від ТОВ Рузана-Плюс: Дімоглов О.І., за довіреністю;

від Виконавчого комітету Одеської міської ради: Бондаренко І.О., у порядку самопредставництва;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради

на рішення Господарського суду Одеської області

від 16 березня 2021 року (повний текст складено 26.03.2021р.)

по справі № 916/3543/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рузана-Плюс

до відповідача: Виконавчого комітету Одеської міської ради

про стягнення 967 469,76 грн., -

та

на додаткове рішення Господарського суду Одеської області

від 01 квітня 2021 року ( повний текст складено 06.04.2021р.)

суддя суду першої інстанції: Цісельський О.В.

час та місце винесення рішення: 16.03.2021р., м. Одеса, просп. Шевченка, 29, Господарський суд Одеської області

Сторони належним чином повідомлені про час і місце засідання суду.

В судовому засіданні 07.07.2021р. відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) Рузана-Плюс (позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради (відповідач, Виконком) про стягнення 967 469,76 грн., як безпідставно набутих коштів.

В обґрунтування позовних вимог ТОВ Рузана-Плюс зазначає, що 29.11.2017р. Господарським судом Одеської області видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. у справі №916/1736/17 та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017р. у вказаній справі про стягнення з ТОВ Рузана-Плюс на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради грошової суми у розмірі 3 430 636,00 грн.

01.12.2017р. ТОВ Рузана-Плюс звернулось до Вищого господарського суду України із відповідною касаційною скаргою.

Водночас, з метою недопущення проведення заходів примусового виконання рішення, а також недопущення стягнення з ТОВ Рузана-Плюс виконавчого збору або основної винагороди приватного виконавця, інших витрат виконавчого провадження, відповідачем було добровільно виконано вимоги вищенаведеного виконавчого документу у розмірі 3 430 636,00 грн. з призначенням платежу: 24170000 Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. справа №916/1736/17.

В подальшому, після скасування постановою Верховного Суду від 03.05.2018р. рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р., постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017р. та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, під час нового розгляду справи, 14.08.2018р. Господарським судом Одеської області було ухвалене рішення, яким в задоволенні позову Виконавчого комітету Одеської міської ради до ТОВ Рузана-Плюс відмовлено повністю. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018р. Вказане рішення було скасовано. Позов Виконавчого комітету Одеської міської ради до ТОВ Рузана-Плюс було задоволено частково та стягнуто з ТОВ Рузана-Плюс на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради грошову суму у розмірі 2 463 166,24 грн.

Постановою Верховного Суду від 26.02.2019р. касаційну скаргу ТОВ Рузана-Плюс було залишено без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018р. у справі №916/1736/17 - без змін.

Разом з тим, як зазначалось раніше, ТОВ Рузана-Плюс сплатило на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради кошти у розмірі 3 430 636,00 грн. на підставі судових рішень від 06.09.2017р. та від 27.11.2017р. у справі №916/1736/17, які у подальшому були скасовані, а різниця між фактично сплаченою відповідачем сумою та сумою, яка підлягала стягненню на підставі постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018р. у справі №916/1736/17, яка набрала законної сили, складає 967 469,76 грн.

Відтак, на переконання позивача, кошти у розмірі 967 469,76 грн. є такими, що безпідставно стягнуті з ТОВ Рузана-Плюс на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради та знаходяться у останнього без будь-яких правових підстав, а тому підлягають обов`язковому поверненню.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.03.2021р. по справі №916/3543/20 (суддя Цісельського О.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Рузана-Плюс задоволені у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи доведено фактичне виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року у справі №916/1736/17, за яким позивачем було сплачено на користь відповідача 3 430 636,00 грн. Але, враховуючи, що в подальшому, при новому розгляді справи, обґрунтованою було визнано суму стягнення у розмірі 2 463 166,24 грн., правова підстава для стягнення решти коштів у розмірі 967 469,79 грн. відпала. З огляду на встановлене, місцевий господарський суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати від відповідача повернути безпідставно стягнуті кошти у розмірі 967 469,79 грн. на підставі ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Додатковим рішенням Господарського суду Одеської області від 01.04.2021р. заяву позивача про розподіл судових витрат по справі №916/3543/20 задоволено частково; стягнуто з Виконавчого комітету Одеської міської ради на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рузана-Плюс судові витрати на професійну правничу допомогу у загальній сумі 5 985 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2021р. у справі № 916/3543/20 та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Виконавчий комітет Одеської міської ради підкреслює, що питання про повернення коштів, сплачених на виконання рішення суду у справі №916/1736/17, може бути вирішено виключено в межах справи №916/1736/17 шляхом розгляду питання про поворот виконання рішення, що є єдиним належним способом захисту особи, яка виконала рішення суду, що у подальшому скасовано, з метою повернення відповідних коштів. Тому, на думку скаржника, ТОВ «Рузана-Плюс» намагається повернути сплачені на виконання судового рішення кошти у невстановлений законом спосіб - шляхом подання нового позову та ухваленням рішення у новій справі.

При цьому, апелянт звертає увагу на обізнаність позивача про належний правовий механізм повернення коштів, сплачених на виконання скасованого судового рішення, оскільки останній звертався до Південно-західного апеляційного господарського суду із заявою про поворот виконання рішення у справі №916/1736/17, але після відмови судом у задоволенні цієї заяви (із роз`ясненням про право на звернення з такою заявою до належного суду, яким у відповідній справі є суд першої інстанції), ТОВ «Рузана-Плюс» до місцевого господарського суду не звернулось, що за твердженням відповідача, є вираженням волевиявлення позивача та його осмислену поведінку.

Виконавчий комітет Одеської міської ради вказує, що подання нового позову про стягнення грошових коштів є порушенням принципу правової визначеності, оскільки правомірна поведінка ТОВ «Рузана-Плюс» у разі, якщо позивач мав намір повернути кошти, полягала виключно у поданні заяви про поворот виконання рішення у встановлений строк. Після того, як строк на подання відповідної заяви сплинув, для сторін у справі настала правова визначеність, а у ТОВ Рузана-Плюс сплинув строк на пред`явлення вимоги.

Крім того, апелянт зауважує, що він не є належним відповідачем за кондикційним позовом.

Зазначаючи, що суть кондиційного позову полягає у зверненні з вимогою саме до тієї особи-набувача, яка набула (зберегла) майно потерпілого (тобто, позов може бути заявлений виключно до особи, яка безпідставно утримує кошти), відповідач стверджує, що Виконком не отримував на свої рахунки заявлені у позові кошти, не володів та не володіє ними, не зберігає їх. Виконавчий комітет ОМР не може та не має повертати кошти ТОВ Рузана-Плюс, які він від товариства не отримував.

Скаржник звертає увагу, що місцевим господарським судом було встановлено перерахування спірних коштів безпосередньо до міського бюджету м. Одеси. Посилаючись на приписи Бюджетного кодексу України, відповідач зазначає, що Виконавчий комітет Одеської міської ради не є особою, що уособлює бюджет міста Одеси, а після сплати відповідних коштів, останні перейшли у власність територіальної громади м. Одеси, а не у власність Виконавчого комітету Одеської міської ради. Таким чином, за твердженням апелянта, належним відповідачем у даній справі може бути виключно Одеська міська рада, яка представляє територіальну громаду м. Одеси, а не Виконавчий комітет ОМР як один із виконавчих органів.

Вказані обставини відповідач розцінює як підстави для скасування рішення суду першої інстанції, у зв`язку з чим просить скасувати і додаткове рішення від 01.04.2021 року, яке стосувалось виключно питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Більш детально доводи Виконавчого комітету Одеської міської ради викладені в апеляційній скарзі.

Водночас, Виконавчий комітет Одеської міської ради просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2021р. у справі №916/3543/20, яким було частково задоволено заяву ТОВ «Рузана-Плюс» щодо розподілу судових витрат по справі №916/3543/20 та стягнуто з відповідача на користь позивача 5 985 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Будь-якого обґрунтування оскарження додаткового рішення від 01.04.2021р. апелянт не навів.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.04.2021р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Виконавчого комітету Одеської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2021р. у справі №916/3543/20 та додаткове рішення у даній справі, розгляд справи призначено на 26.05.2021р.

07.05.2021р. від Товариства з обмеженою відповідальністю "Рузана-Плюс" до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким позивач не погоджується з її доводами та просить у задоволенні останньої відмовити повністю, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні 26.05.2021р. судова колегія дійшла висновку про необхідність залучення до участі у справі №916/3543/20 Одеської міської ради та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, про що було винесено відповідну ухвалу суду апеляційної інстанції від 26.05.2021р.

Цією ж ухвалою відкладено розгляд справи на 23 червня 2021 року о 10:00 год. та запропоновано Одеській міській раді та Головному управлінню Державної казначейської служби України в Одеській області у строк до 15.06.2021 року подати до суду письмові пояснення щодо суті спору.

10.06.2021р. від Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення по справі №916/3543/20, у яких третя особа, зокрема, зазначила, що кошті, сплачені ТОВ "Рузана-Плюс" відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. у справі №916/1736/17 були зараховані ГУ ДКСУ в Одеській області на рахунок місцевого бюджету, якій відкрито Департаменту фінансів Одеської міської ради. У зв`язку з цим, Державна казначейська служба України в Одеській області вказує що для отримання надмірно зарахованих коштів позивач у даній справі повинен звернутись із відповідною заявою до Департаменту фінансів Одеської міської ради.

18.06.2021р. до суду апеляційної інстанції надійшли пояснення Одеської міської ради, згідно з якими третя особа вважає, що апеляційна скарга Виконавчого комітету Одеської міської ради підлягає задоволенню, оскільки у відповідь на запит Одеської міської ради до Департаменту фінансів останній надав інформацію, що перерахування коштів, сплачених ТОВ «Рузана-Плюс» на рахунки Виконавчого комітету не проводились.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.06.2021р., у зв`язку з перебуванням суддів Головея В.М., Разюк Г.П. з 14.06.2021 року по 27.07.2021р. у відпустці, відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 22.06.2021р. №150 та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2021р., справу №916/3543/20 прийнято до розгляду колегію суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.06.2021р. залучено до участі у справі №916/3543/20 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Департамент фінансів Одеської міської ради. Водночас, цією ухвалою виключено з кола третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області. Розгляд справи відкладено на 07.07.2021р.

02.07.2021р. від Департаменту фінансів Одеської міської ради до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли письмові пояснення, в яких зазначено, що відповідні кошти відповідач - Виконавчий комітет Одеської міської ради не отримував та не утримає їх на рахунках.

Водночас, стосовно повернення з місцевого бюджету Одеської міської територіальної громади коштів, помилково сплачених за кодом бюджетної класифікації доходів 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту» Департамент фінансів Одеської міської ради, повідомив, що таке повернення може бути здійснено за заявою платника, з якою останній повинен звернутись до Управління капітального будівництва Одеської міської ради, який є контролюючим органом щодо надходження до бюджету коштів за КБК 24170000 «Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту».

В судовому засіданні 07.07.2021р. судова колегія дійшла висновку про виключення з кола третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача у справі №916/3543/20, Одеської міської ради та Департаменту фінансів Одеської міської ради, про що було викладено у відповідній ухвалі суду апеляційної інстанції від 07.07.2021р.,оскільки під час розгляду апеляційної скарги було встановлено, що рішення по цій справі не впливають на їхні права або обов`язки.

У судовому засіданні 07.07.2021р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Згідно зі ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року у справі №916/1736/17, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017 року у даній справі, позовні вимоги Виконавчого комітету Одеської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Рузана-Плюс збитків у розмірі 3 430 636 грн., у зв`язку з несплатою пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, задоволені.

На примусове виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017р. у справі №916/1736/17, яка набрала законної сили 27.11.2017р., Господарським судом Одеської області видано наказ від 29.11.2017 року, відповідно до якого з ТОВ Рузана-Плюс стягнуто на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради збитки у розмірі 3 430 636 гривень.

Вказана сума стягнута на р/рах: 31513921700007, відкритий ГУ ДКСУ в Одеській області для виконання міського бюджету міста Одеси, за кодом бюджетної класифікації 24170000 Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, код ЄДРПОУ - 38016923, МФО 828011.

У матеріалах справи наявний Лист Департаменту фінансів Одеської міської ради від 11.04.2019р. №5-16-188/586, в якому останній зазначив, що згідно казначейської виписки від 02.02.2018р. на рахунок 31513921700007 - відкритий для виконання бюджету Малиновського району за кодом бюджетної класифікації 24170000 Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, код ЄДРПОУ - 38016923, МФО 828011 ТОВ Рузана-Плюс перераховано кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеногопункту в сумі - 3 430 636,00 грн.

В подальшому, постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.05.2018р. касаційну скаргу ТОВ Рузана-Плюс задоволено частково; рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017р. скасовано; справу №916/1736/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Одеської області.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 14.08.2018р. у справі №916/1736/17 в задоволенні позову Виконавчого комітету Одеської міської ради відмовлено повністю.

Однак, постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018р., яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 26.02.2019 року, апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради задоволено частково; рішення Господарського суду Одеської області від 14.08.2018 р. у справі №916/1736/17 скасовано. Позов Виконавчого комітету Одеської міської ради задоволено частково: стягнуто з ТОВ Рузана Плюс на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради збитки в сумі 2 463 166,24 грн. В іншій частині позову відмовлено.

08.01.2019 року Господарським судом Одеської області видано наказ про примусове виконання Постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018р., яка набрала законної сили 07.12.2018р., яким стягнуто з ТОВ Рузана Плюс на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради збитки в сумі 2 463 166,24 грн.

При цьому, судом першої інстанції встановлено та не спростовується сторонами у справі, що ТОВ Рузана-Плюс добровільно виконало вимоги рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р., перерахувавши кошті у розмірі 3 430 636,00 грн., з призначенням платежу: 24170000 Надходження коштів пайової участі у розвитку інфрастр. насел. пункту на підставі рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017 року, справа №916/1736/17, що підтверджується платіжним дорученням від 02.02.2018р. №29 та довідкою ПАТ Банк Восток від 28.10.2020р. №В-026-04-0594 щодо відправлення 02.02.2018р. з рахунку ТОВ Рузана-Плюс платежу на суму 3 430 636,00 грн. з відповідним призначенням платежу.

Вказані документи містяться у матеріалах справи (а.с. 68, 69).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ Рузана-Плюс зверталось до суду апеляційної інстанції із заявою про поворот виконання рішення суду першої інстанції у справі №916/1736/17 шляхом стягнення з Виконавчого комітету Одеської міської ради відповідних коштів.

Проте, ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 22.12.2018р. позивачу було відмовлено у задоволенні заяви про поворот виконання рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. по справі № 916/1736/17 із зазначенням про можливість звернення ТОВ Рузана-Плюс з відповідною заявою до суду першої інстанції (а.с.116-119).

Доказів такого звернення у матеріалах справи не міститься.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 28.10.2020р. ТОВ Рузана-плюс звернулось до Виконавчого комітету Одеської міської ради з вимогою №28/10-20 щодо повернення безпідставно стягнутих коштів в сумі 967 469,76 грн., де, бажаючи врегулювати питання мирним шляхом, позивач просив відповідача у десятиденний строк сплатити суму вимоги у розмірі 967 469,76 грн.

Вказану вимогу відповідач отримав, 29.10.2020р., про що свідчить накладна №8717 кур`єрської служби доставки ТОВ Двадцять п`ять годин, яка міститья у матеріалах справи (а.с. 74).

У відповідь на вищевказану вимогу, Виконавчий комітет Одеської міської ради листом від 13.11.2020р. №02.2-08/363 повідомив ТОВ Рузана-Плюс, що заявлена вимога спрямована на повернення частини коштів, фактично сплачених на виконання судового рішення, у подальшому скасованого, тобто, - на поворот виконання рішення. Зазначивши, що поворот виконання рішення вирішується виключно судом, відповідач вказав, що вимога ТОВ Рузана-Плюс є безпідставною (а.с. 75).

Вищезазначене стало підставою для звернення ТОВ Рузана-Плюс з відповідним позовом до Виконавчого комітету Одеської міської ради про стягнення коштів у сумі 967 469,76 грн. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, ГУ ДКСУ в Одеській області було надано суду копію меморіального ордеру від 02.02.2018р. №167487383 щодо сплати 3 432 662,18 грн. на рахунок № НОМЕР_1 , що призначений для акумуляції коштів СФМБ Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту та копію меморіального ордеру від 02.02.2018р. №167488055, яким вищевказані кошти було перераховано на рахунок № НОМЕР_2 , на якому акумулюються кошти бюджету розвитку, отримувачем яких є м. Одеса.

Також, ГУ ДКСУ в Одеській області було надано суду виписки по рахунку за період 02.02.2018р., відповідно до якої рахунок № НОМЕР_2 станом на 02.02.2018р. належав Департаменту фінансів Одеської міської ради.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників учасників процесу, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при винесені рішення, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступних висновків.

З апеляційної скарги Виконавчого комітету Одеської міської ради основними доводами останньої є твердження апелянта про обрання позивачем неправильного способу захисту та неналежного відповідача у справі.

Щодо питання, чи вірний спосіб захисту обрано позивачем.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 Цивільного кодексу України.

Власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні правовідносини.

Як підтверджено матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, у ТОВ «Рузана-Плюс» відповідно до рішення Господарського суду Одеської області від 06.09.2017р. та постанови Одеського апеляційного господарського суду від 27.11.2017р. у справі №916/1736/17 виник обов`язок виконання судового рішення щодо сплати на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради 3 430 636 грн., що і було виконано позивачем у даній справі.

Однак, в подальшому, постановою суду касаційної інстанції від 03.05.2018р. вищезазначені рішення були скасовані, справу №916/1736/17 передано на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При новому розгляді справи №916/1736/17, рішенням Господарського суду Одеської області від 14.08.2018р. в задоволенні позовних вимог Виконавчого комітету Одеської міської ради щодо стягнення з ТОВ «Рузана-Плюс» 3 430 636 грн. було відмовлено.

Водночас, це рішення було скасовано постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.12.2018р., позов Виконавчого комітету Одеської міської ради задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Рузана-Плюс» 2 463 166,24 грн. збитків. Вказана постанова залишена без змін постановою Верховного Суду від 26.02.2019 року.

08.01.2019р. видано відповідний судовий наказ щодо стягнення з ТОВ Рузана Плюс на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради збитків в сумі 2 463 166,24 грн.

Як стверджує апелянт, у даному випадку позивачем повинно ставиться питання про поворот виконання рішення, яке регулюється ст. 333 Господарського процесуального кодексу України.

Вищезазначеною статтею процесуального права визначений перелік підстав для застосування інституту повороту виконання рішення.

Згідно до ст. 333 Господарського процесуального кодексу України, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: закриває провадження у справі; залишає позов без розгляду; відмовляє в позові повністю; задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі. Питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони. Якщо питання про поворот виконання рішення не було вирішено судом відповідно до частин першої - третьої цієї статті, заява відповідача про поворот виконання рішення розглядається судом, який розглядав справу як суд першої інстанції. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня ухвалення відповідного рішення суду апеляційної чи касаційної інстанції або з дня ухвалення рішення при новому розгляді справи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 02.11.2011р. у справі №1-25/2011 поворот виконання рішення це процесуальна гарантія захисту майнових прав особи, яка полягає у поверненні сторін виконавчого провадження в попереднє становище через скасування правової підстави для виконання рішення та повернення стягувачем відповідачу (боржнику) всього одержаного за скасованим рішенням.

Поворот виконання рішення це процесуальна гарантія захисту майнових прав боржника. Інститут повороту виконання рішення спрямований на поновлення прав особи, порушених виконанням скасованого (зміненого) рішення, та є способом захисту цих прав у разі отримання стягувачем за виконаним та у подальшому скасованим (зміненим) судовим рішенням неналежного, безпідставно стягненого майна (або виконаних дій), оскільки правова підстава для набуття майна (виконання дій) відпала.

В той же час, необхідно розмежовувати інститут повороту виконання рішення та такого самостійного способу захисту порушеного права власності, що застосовується на підставі положень, викладених ст. 1212 Цивільного кодексу України (інститут кондикції).

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України також застосовується у тому випадку, коли певна вимога власника майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб`єктним складом підпадає під визначення зобов`язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, вищезазначена норма може бути застосована у тому разі, якщо поворот виконання рішення у порядку, який передбачений процесуальними нормами, неможливий або у разі, якщо такий порядок нормативно не встановлений.

Матеріали справи свідчать, що позивач звертався із заявою про поворот виконання рішення в межах справи №916/1736/17 до суду апеляційної інстанції, який за результатами перегляду вказаної справи (новий розгляд) виніс постанову щодо стягнення 2 463 166,24 грн.

Статтею 333 Господарського процесуального кодексу унормовано, що саме суд апеляційної (касаційної інстанції) здійснює поворот виконання рішення, якщо задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі, однак, у задоволенні вказаної заяви ТОВ «»Рузана-Плюс» судом було відмовлено, що унеможливило позивачу у даній справі використати право, передбачене статтею 333 Господарського процесуального кодексу України.

З урахуванням наведеного, апеляційна колегія вважає, що у даному випадку поворот є неможливим в порядку, який врегульований спеціальною нормою процесуального законодавства, а тому до застосування підлягає саме стаття 1212 Цивільного кодексу України.

Апеляційний суд вважає цілком правильним зауваження місцевого господарського суду, що відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 (далі - Конвенція), кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява №38722/02)).

Також, враховуючи правову позицію, висловлено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, відповідно до якої підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту, апеляційний суд вказує, що утримання відповідачем грошових коштів у сумі 967 469,76 грн. після того, як правові підстави для їх утримання відпали, свідчить про порушене право позивача, яке підлягає відповідному захисту.

Більш того, судова колегія звертається до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015р. у справі №6-449цс15, від 24.06.2015р. у справі № 3-231гс15, згідно з якими якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків.

Таким чином, вважається, що грошового зобов`язання зі плати 3 430 636 грн. у ТОВ «Рузана-Плюс» не виникало.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 04.12.2019р. у справі №910/13238/18.

Водночас, апеляційний суд враховує існування судового наказу від 08.01.2019р. №916/1736/17, яким стягнуто з ТОВ Рузана Плюс на користь відповідача у даній справі збитки в сумі 2 463 166,24 грн.

Зазначене свідчить про безпідставне набуття Виконавчим комітетом Одеської міської ради різниці грошових коштів у сумі 967 469,76 грн., у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що для захисту порушеного права ТОВ Рузана Плюспідлягають застосуванню положення ст. 1212 Цивільного кодексу України, які обрані позивачем як законний та правомірний спосіб захисту свого порушеного цивільного права.

Щодо обраного відповідача у справі.

Матеріали справи свідчать, що позов у даній справі №916/3543/20 виник у наслідок існування справи №916/1736/17, за результатом розгляду якої з ТОВ «Рузана-Плюс» було стягнуто кошти у розмірі 3 430 636,00 грн.

Підставою спірних правовідносин, що розглядались у справі №916/1736/17 стало невиконання ТОВ «Рузана-Плюс» вимог договору пайової участі в розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Одеси від 01.11.2007р. № 443/кс, який був укладений між Товариством та Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

При цьому, позовні вимоги до ТОВ «Рузана-Плюс» у справі №916/1736/17 були заявлені Виконавчим комітетом Одеської міської ради і саме на його користь на рахунок Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, відкритий для виконання міського бюджету міста Одеси за кодом бюджетної класифікації 24170000 Надходження коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту було стягнуто зазначену суму.

За змістом статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ч.1, ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування», виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Статтею 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в України» визначено, що виконавчим органом сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради є виконавчий комітет ради, який утворюється відповідною радою на строк її повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 64 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», сільські, селищні, міські, районі в містах (у разі їх створення) ради та їх виконавчі органи самостійно розпоряджаються коштами відповідних місцевих бюджетів, визначають напрями їх використання.

Головні розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, які відповідно до статті 22 цього Кодексу отримують повноваження шляхом встановлення бюджетних призначень (ст. 2 Бюджетного Кодексу України).

Приписами п. 3 ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України встановлено, що за бюджетними призначеннями, визначеними іншими рішеннями про місцеві бюджети, головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно місцеві державні адміністрації, виконавчі органи та апарати місцевих рад (секретаріат Київської міської ради), структурні підрозділи місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад в особі їх керівників. Якщо згідно із законом місцевою радою не створено виконавчий орган, функції головного розпорядника коштів відповідного місцевого бюджету виконує голова такої місцевої ради.

Пунктом 1.1. Положення про Виконавчий комітет Одеської міської ради, визначено, що Виконавчий комітет Одеської міської ради є виконавчим органом Одеської міської ради, який створюється радою на період її повноважень відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Статуту територіальної громади міста Одеси та Регламенту ради.

До повноважень Виконавчого комітету Одеської міської ради відноситься, зокрема, розгляд та вирішення питання, віднесені Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів ради; прийняття рішень, які є обов`язковими для виконання виконавчими органами ради, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на території м. Одеси (п.3.1., 3.3. Положення).

Таким чином, як правильно визначив суд першої інстанції, органом, який контролює справляння надходжень до міського бюджету, забезпечує відповідно до законодавства здійснення постійного контролю за правильністю та своєчасністю надходжень до місцевого бюджету платежів, є Виконавчий комітет Одеської міської ради, який у разі встановлення факту надходження до бюджету помилково зарахованих коштів може вносить подання про їх повернення.

Отже, твердження апелянта, що належним відповідачем у даній справі може бути виключно Одеська міська рада, є безпідставним, оскільки з урахуванням вищенаведеного, Одеська міська рада не є розпорядником коштів місцевого бюджету м. Одеси та не має рахунків в органах державного казначейства, а тому, з метою захисту прав позивача та подальшого реального виконання рішення суду у цій справі стягнення присуджених грошових коштів слід здійснити з рахунку розпорядника бюджетних коштів місцевого бюджету міста Одеси - Виконавчого комітету Одеської міської ради.

Аналогічна позиція викладена у постанові КГС ВС від 14.05.2020р. у справі №916/1952/17.

Наявні у матеріалах справи письмові пояснення Одеської міської ради та Департаменту фінансів Одеської міської ради колегією суддів не враховуються, оскільки не дають повної визначеності щодо кінцевого отримувача надмірно сплачених спірних коштів.

Водночас, судова колегія зауважує, що до компетенції суду не відноситься з`ясування внутрішнього грошового обігу та розподілу коштів між окремими Департаментами та Управліннями Одеської міської ради.

При цьому, як зазначалось вище, таки кошті були перераховані на користь Виконавчого комітету Одеської міської ради, за результатом вирішення судового спору, ініціатором якого був також Виконавчий комітет Одеської міської ради, який є розпорядником коштів міського бюджету, що надає право останньому вносити подання на повернення відповідних коштів з доходів бюджету у відповідності до приписів Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013р. №787.

Щодо додаткового рішення від 01.04.2021р. у справі №916/3543/20 стосовно розподілу судових витрат.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Крім того, п.2 ч. 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до п.1 ч.2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.ч. 4, 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

За положеннями ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Колегія суддів зазначає, що позивачем ним позовом надано належні докази в підтвердження його витрат на оплату послуг адвоката, а саме: договір про надання правової допомоги №26/10/2020 від 26.10.2020р., акт наданих послуг №19/03/2021 від 19.03.2021 року, платіжне доручення №111 від 19.03.2021 року про сплату 6385,00 грн., а також розрахунок наданих послуг, виконаних робіт адвокатом.

На підтвердження повноважень для представлення інтересів ТОВ «Рузана-Плюс» у Господарському суді Одеської області у матеріалах справи №916/3543/20 містяться: копія посвідчення адвоката Дімоглова Олександра Івановича №1063 від 24.11.2017р., виданого на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №3496 від 24.11.2017р. та копія довіреності від 26.10.2020р. на представлення адвокатом Дімогловим О.І. інтересів ТОВ «Рузана-Плюс», зокрема, і у Господарському суді Одеської області.

Водночас, місцевий господарський суд встановив, що заявлені позивачем витрати у розмірі 400,00 грн. не можуть бути відшкодовані позивачу, оскільки пов`язані із надсиланням поштової кореспонденції (позовної заяви, пояснень) на адресу відповідача та суду, а ТОВ «Рузана-Плюс» не надано до суду належних доказів здійснення відповідних відправлень.

Так, посилаючись на п.п. 59, 61 Постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270 "Про затвердження Правил надання послуг поштового зв`язку", місцевий господарський суд зазначив, що належним доказом надіслання відповідачеві позовної заяви та доданих до неї документів є опис вкладення в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), надані в оригіналі.

В свою чергу, судова колегія звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Натомість положеннями п. 2 ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України регламентовано порядок компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги (витрати на проїзд, проживання, поштові послуги тощо), для розподілу яких необхідною умовою є надання відповідних доказів, які підтверджують здійснення таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Тобто, належним доказом саме здійснених відповідних витрат має бути поштова квитанція або поштова накладна про сплату поштових послуг відправки листа з описом вкладення.

Судова колегія вказує, що надані позивачем в підтвердження витрат на направлення процесуальних документів засобами поштового та кур`єрського зв`язку, копії повідомлень кур`єрської служби доставки ТОВ «Двадцять п`ять годин» №9467 від 09.12.2020р., №9468 від 09.12.2020р., №1384 від 08.02.2021р. та №1395 від 08.02.2021р. та копії описів вкладення про направлення відповідних процесуальних документів на адресу відповідача та суду, не є доказами здійснення оплати та понесення позивачем витрат саме у розмірі 400,00 грн., які зазначені адвокатом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом та вважає, що сума понесених витрат позивачем на професійну (правничу) допомогу адвоката у справі №916/3543/20 підтверджена належними та допустимими доказами у розмірі 5 985,00 грн.

При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, остання не виходить за розумні межі визначення гонорару, є співмірною зі складністю справи та виконаною адвокатами роботою, обсягом наданих адвокатами послуг.

Враховуючи, що будь-якого доводу щодо незгоди із вищевикладеним в апеляційній скарзі Виконавчого комітету Одеської міської ради не міститься, жодного обґрунтування щодо оскарження додаткового рішення від 01.04.2021р. у справі №916/3543/20 апелянт не навів, судова колегія вважає вказане рішення повністю обґрунтованим та законним.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом попередньої інстанції було надано скаржникові вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі стосовно рішення суду від 16.03.2021р. у даній справі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції.

Отже, наведені Виконавчим комітетом Одеської міської ради в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень і ухвалення нових рішень, оскільки вони спростовуються встановленими у справі обставинами, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2021р. у справі №916/3543/20 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2021р. у справі №916/3543/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради без задоволення.

З огляду на те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за подання та розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

Рішення Господарського суду Одеської області від 16.03.2021р. у справі №916/3543/20 та додаткове рішення Господарського суду Одеської області від 01.04.2021р. у справі №916/3543/20 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Виконавчого комітету Одеської міської ради без задоволення.

Постанова відповідно до ст. 284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у 20-денний строк.

Повний текст складено 08.07.2021р.

Головуючий суддя Савицький Я.Ф.

Суддя Діброви Г.І.

Суддя Принцевської Н.М.

У зв`язку з припиненням відправлення поштової кореспонденції у Південно-західному апеляційному господарському суді, копії даної постанови поштою не надсилаються.

Надіслати копії цієї постанови від 07.07.2021р. у справі №916/3543/20 на електронні адреси, зазначені учасниками справи.

Джерело: ЄДРСР 98168345
Друкувати PDF DOCX
Копіювати скопійовано
Надіслати
Шукати у документі
  • PDF
  • DOCX
  • Копіювати скопійовано
  • Надіслати

Навчальні відео: Як користуватись системою

скопійовано Копіювати
Шукати у розділу
Шукати у документі

Пошук по тексту

Знайдено:

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані. Перезавантажте сторінку