Право оренди земельної ділянки зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 16.08.2013 номер запису 2150081 (Витяг №8101475) відповідно до вимог Закону України "Про державну реєстрацію майнових прав та їх обтяжень" (т.1 а.с.86)

Таким чином, з наведених вище матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка прибудинкової території, що обмежена житловими будинками АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 і готелем « Чорне море », що розташовується за адресою: вул. Рішельєвська, 59 , передавалася в оренду ПАТ «ТВФ «Чорне море» саме для експлуатації та обслуговування готельного комплексу, а не для проведення будівництва торгового комплексу і допоміжних приміщень готелю « Чорне море ».

Окрім того, відповідачем не було надано належних та допустимих доказів того, що земельна ділянка прибудинкової території, що обмежена житловими будинками АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 , житловим будинком АДРЕСА_3 і готелем « Чорне море », що розташовується за адресою: вул. Рішельєвська, 59 , була відведена для забудови.

Колегія суддів також зазначає, що факт того, що земельна ділянка господарського двору готелю « Чорне море » не була відведена для її забудови, підтверджується офіційним листом Головного управління Держкомзему в Одеській області №2-11-05/1401 від 18.11.2008. У даному листі зазначено, що ВАТ «ТВФ «Чорне море» ніяких правовстановлюючих документів на земельну ділянку за адресою: вул. Рішельєвська АДРЕСА_2-59 для будівництва торгового комплексу і допоміжних приміщень готелю « Чорне море » не отримувало і проведення будь-яких будівельних робіт за даною адресою є незаконним.

Тобто у даному випадку наявний факт будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, тобто цільове призначення земельної ділянки, наданої у власність або користування (оренду), прямо не передбачає зведення (будівництво) певного об`єкту нерухомості.

2). Щодо наявності дозволу на проведення будівельних робіт, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 375 Цивільного кодексу України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Відповідно до пункту ґ) ч.1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до ч.1 ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Тобто одним з обов`язкових документом, що дає право відповідно до закону здійснювати будівництво на орендованій земельній ділянці із земель комунальної власності, відповідно до ч.1 ч.2 ст.116, ч.1 ст.123 Земельного кодексу України, є дозвіл органу місцевого самоврядування на забудову ділянки, оформлене згідно ч.1 ч.2 ст.116, ч.1 ст.123 Земельного кодексу України рішенням даного органу про відвід земельної ділянки під будівництво.

У відповідача - ПАТ ТПФ «Чорне море» даний документ, що дає право здійснювати будівництво паркінгу на орендованій ним земельній ділянці, відсутній.

З листа інспекції ДАБК в Одеській області ДАБІ України вих. № 05/1-6793 від 15.08.2013 вбачається наступне:

«У 2011 році інспекцією ДАБК в Одеській області спільно з управлінням земельних ресурсів Одеської міської ради була проведена позапланова перевірка ПАТ«ТВФ «Чорне море»», вул. Рішельєвська, 59, м. Одеса.

Виїздом на місце встановлено, що замовником, ПАТ «ТВФ «Чорне море»», у період з 2007 по 2009 роки виконано будівельні роботи з улаштування чотирьох поверхового каркасу торгівельно-допоміжної прибудови.

За даним фактом інспекцією ДАБК в Одеській області до директора ПАТ «ТВФ «Чорне море» застосовувались штрафні санкції згідно ч. 3 ст. 96 КУпАП постанова № 2971 від 25.10.11 у сумі 1700 грн.) та за ст. 1 п. 7 Закону України «Про відповідальність підприємств їх об`єднань, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування» (постанова № 133 від 25.10.11 у сумі 545 грн.).

Виконавчим комітетом Одеської міської ради 26.07.07 прийнято рішення №877 «Про надання дозволу відкритому акціонерному товариству з обмеженою відповідальністю туристично-виробничій фірмі «Чорне море» на проектування та конструкцію будівель по вул. Рішельєвській, АДРЕСА_2 для розміщення торгового комплексу і допоміжних приміщень готелю « Чорне море » за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 59 ».

Земельна ділянка, загальною площею 3417 кв.м., (код УКЦВЗ-1.11.6 - землі іншої комерційної діяльності) надана рішенням Одеської міської ради № 972 ХХІІІ від 28.04.2000 та № 2718-ХХІІІ від 15.10.01 у володіння і користування ВАТ ТВФ «Чорне море» терміном до 50-ти років (до 28.04.2050), для експлуатації та обслуговування готельного комплексу.

Проектна документація з реконструкції будівель для розміщення торгового комплексу і допоміжних приміщень готелю « Чорне море » за адресою: вул. Рішельєвська, 59, м. Одеса розроблена фірмою «Архпроект-МДМ» у вигляді ТОВ, Ліцензія АБ № 108047.

По проекту реконструкції будівель по вул. Рішельєвська, АДРЕСА_2 для розміщення торгового комплексу і допоміжних приміщень готелю « Чорне море » за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 59 отримано:

позитивний висновок експертизи УНПД ГУ МНС України в Одеській області від 16.08.07 № 14-1773;

позитивний висновок Одеській обласної СЕС від 22.10.07 № 1192;

позитивний експертний висновок територіального управління державної інспекції з енергозбереження по Одеській області № 18-15/1932/07/РП ВІД 14.08.07 про відповідність об`єкта нормативним актам з питань енергозбереження;

позитивний висновок експертизи ДП «Чорноморський експертно-технічний центр № 51,-01,-31,-2542,07 від 14.08.07 про відповідність проектної документації нормативним актам з охорони праці;

позитивний висновок державної екологічної інспекції з охорони довкілля північно-західного регіону Чорного моря від 30.10.07 № 3498/05;

висновок управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя № 844 від 20.08.07;

висновок № 928/07 управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 12.12.07 №4233;

Одеська обласна служба Української державної інвестиційної експертизи видала позитивний комплексний експертний висновок № 352 по проекту реконструкцій будівель по вул. Рішельєвській, АДРЕСА_2 з організацією торгового комплексу і допоміжних приміщень готелю " Чорне море " по вул. Рішельєвській, 59 в м. Одеса .

Проектом передбачалось: демонтаж 2-поверхового житлового будинку та жилих будівель розташованих по вул. Рішельєвська, АДРЕСА_2, з розміщення на 5-поверхової будівлі з мансардним поверхом з`єднаної з реконструйованим поверховим об`єктом; надбудова третього поверху над 2-поверховим об`ємом з боку вул. Рішельєвська для організації технологічного з`єднання з будівлею; часткова перепланування приміщень 3-го поверху готелю; благоустрою території та інше. У 5-ти поверховий будівлі запроектовано розміщення магазину з торгівельним залом з підсобними та допоміжними приміщеннями, санвузлами, паркінгом на 88 маш. місц та інше.

На підставі зазначеного, Інспекцією ДАБК в Одеській області зареєстровано декларацію від 26.10.11 № ОД 08311064981 про початок виконання будівельних робіт з будівництва чотирьох поверхової торговельно-допоміжної прибудови з мансардним поверхом до будівлі готельного комплексу по вул. Рішельєвська, 59, м. Одеса.

У 2012 році Інспекцією ДАБК в Одеській області була проведена позапланова перевірка ПАТ «ТВФ «Чорне море».

В ході позапланової перевірки встановлено, що згідно договору земельна ділянка, загальною площею 3417 кв.м., (код УКЦВЗ-1.11.6-землі іншої комерційної діяльності) надана рішеннями Одеської міської ради № 972-ХХІІІ від 28.04.2000 та 2718-ХХІІI від 15.10.01р. у володіння і користування ВАТ ТВФ «Чорне море» терміном до 50-ти років (до 28.04.2050р.), для експлуатації та обслуговування готельного комплексу.

Відповідно до п. 4 обмежень по використанню земельної ділянки однією з умов договору на право тимчасового користування землею, на умовах оренди є заборона будівництва об`єктів.

Також встановлено, що у декларації про початок виконання будівельних робіт від 26.10.11 № ОД 08311064981 у п. 14, що засвідчує право на земельну ділянку вказано зазначений договір на право тимчасового користування землею. У вказаному договорі зазначена заборона будівництва об`єктів, що вказує на завідомо надані недостовірні дані у зазначеній декларації, що порушує п. 8 ст. 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

За даним фактом інспекцією ДАБК в Одеській області надано припис ПАТ ТВФ «Чорне море» від 21.03.2012 № 138 про заборону виконання будівельних робіт та усунути порушення містобудівного законодавства країни.

У зв`язку з тим, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності та вдосконалення державного регулювання у сфері містобудівної діяльності» набрав чинності з 19.01.2012 та приймаючи до уваги те, що будівельні роботи на об`єкті не виконувались з 2009 року штрафні санкції не застосовувались.

На підставі зазначеного, керівництвом ПАТ «Туристично-Виробнича фірма «Чорне море» було прийняте рішення про проведення консервації об`єкта будівництва: чотириповерхової торгівельно-допоміжної прибудови з мансардним поверхом до будівлі окремого комплексу по вул. Рішельєвська, 59, Одеса, з терміном консервації об`єкта: до 12.05.2013, про що поінформовано інспекцію ДАБК в Одеській області.

В ході позапланової перевірки від 13.05.2013 встановлено, що ПАТ «Туристично-Виробнича фірма «Чорне море» почало виконувати будівельних робіт з реконструкції чотирьох поверхової торговельно-допоміжної прибудови з мансардним поверхом до будівлі готельного комплексу по вул. Рішельєвська, 59, м. Одеса, не зважаючи на припис Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю в Одеській області від 21.03.2012 № 138, яким було заборонено виконувати будівельні роботи на зазначеному об`єкті.

На підставі виявлених фактів, ПАТ «Туристично-Виробнича фірма «Чорне море» порушено ст. 38 та 41 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та застосовані штрафні санкції за п.1 ч. 6 ст. Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності у сумі 11470,00 грн., за невиконання законних вимог припису інспекції ДАБК в Одеській області.»

З огляду на встановлені у даному листі обставини, колегія суддів доходить до висновку, що ПАТ «ТВФ «Чорне море» отримало дозвіл з грубим порушенням державних будівельних норм та дані порушення не було усунуто відповідачем в подальшому.

Як вбачається з самого рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради 26.07.07 №877 «Про надання дозволу відкритому акціонерному товариству з обмеженою відповідальністю туристично-виробничій фірмі «Чорне море» на проектування та конструкцію будівель по вул. Рішельєвській, АДРЕСА_2 для розміщення торгового комплексу і допоміжних приміщень готелю « Чорне море » за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 59 »:

1. Надано дозвіл ВАТ ТВФ «Чорне море» на проектування та реконструкцію будівель по вул. Рішельєвській, АДРЕСА_2, для розміщення торгово комплексу і допоміжних приміщень готелю « Чорне море » за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, 59 , після оформлення документів на землекористування, згідно з чинним законодавством.

2.Зобов`язати ВАТ ТВФ «Чорне море»:

2.1.Оформити в Одеському міському управлінні земельних ресурсів Одеської міської ради документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою.

Таким чином, ПАТ «ТВФ «Чорне море» не було виконано вимоги рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради 26.07.07 №877 та не було оформлено документи на землекористування, згідно з чинним законом.

Що в свою чергу свідчить про те, що дозвіл не було отримано, оскільки відповідний дозвіл надається тільки після вчинення ПАТ «ТВФ «Чорне море» певних дій, а саме оформлення документів на землекористування, згідно з чинним законодавством.

3). Щодо наявності у відповідача належно затвердженого проекту забудови, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документації, проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Порушення містобудівного законодавства вбачаються з невідповідності назви проекту, що був представлений до міського управління архітектури та містобудування, рішення виконкому ОМР № 877 від 26.07.2007 та проходив комплексну експертну оцінку в Одеській обласній службі Української Державної інвестиційної експертизи. У всіх зазначених документах об`єктом реконструкції є будівля по вул. Рішельєвській, АДРЕСА_2 для розміщення торгового комплексу та допоміжних приміщень готелю, а не паркінгу на 88 місць.

Частиною 2 ст. 376 ЦК України передбачено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважається самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Так будівництво розпочато впритул до п`яти житлових будинків з істотним порушенням будівельних норм.

Згідно ст. 41 Конституції України, ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Згідно ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.

Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на житловий фонд, нежитлові приміщення, інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про архітектурну діяльність» до об`єктів архітектурної діяльності належать, зокрема, будинки і споруди житлово-цивільного, комунального, промислового та іншого призначення, їх комплекси. За вимогою статті 4 цього Закону для створення об`єкта архітектури виконується комплекс робіт, який включає підготовку містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, здійснення передпроектних робіт, пошук архітекторського рішення, розроблення, погодження у визначених законом випадках і затвердження проекту, виконання робочої документації для будівництва, безпосередньо будівництво (нове будівництво, реконструкцію, реставрацію, капітальний ремонт) та знесення об`єкта архітектури, архітектурно-будівельний контроль, технічний та авторський нагляди під час здійснення будівництва або зміни (у тому числі шляхом знесення) об`єкта містобудування, а також прийняття спорудженого об`єкта в експлуатацію.

Статтею 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» передбачено, що будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, державних стандартів, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Згідно ст. 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник має право виконувати будівельні роботи після:

1) направлення замовником повідомлення про початок виконання будівельних робіт Державній архітектурно-будівельній інспекції України або її територіальному органу (далі - інспекції державного архітектурно-будівельного контролю) за місцезнаходженням об`єкта будівництва - щодо об`єктів, будівництво яких здійснюється на підставі будівельного паспорта, які не потребують реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт або отримання дозволу на виконання будівельних робіт згідно з переліком об`єктів будівництва, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Форма повідомлення про початок виконання будівельних робіт та порядок його подання визначаються Кабінетом Міністрів України;

2) реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю декларації про початок виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до І - III категорій складності;

3) видачі замовнику відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів будівництва, що належать до IV і V категорій складності.

Державна архітектурно-будівельна інспекція у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури, веде єдиний реєстр отриманих повідомлень про початок виконання підготовчих будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, виданих дозволів на виконання будівельних робіт, зареєстрованих декларацій про готовність об`єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів і сертифікатів, який формується на підставі інформації, поданої відповідними інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Згідно ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що належать до І - ІІІ категорій складності, та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідною інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про основи містобудування» при здійсненні містобудівної діяльності повинні бути забезпечені: розробка містобудівної документацій проектів конкретних об`єктів згідно з вихідними даними на проектування, з дотриманням державних стандартів, норм і правил, розміщення і будівництво об`єктів відповідно до затверджених у встановленому порядку містобудівної документації та проектів цих об`єктів.

Таким чином, відповідачем проведено самовільну реконструкцію спірного приміщення, без узгодження проектної документації й одержання дозволу на її здійснення, чим порушено вимоги ст. 5 Закону України «Про основи містобудування», ст. 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», ст.ст. 34, 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Окрім того, спірний об`єкт будівництва знаходиться в комплексній охоронній зоні Центрального історичного ареалу м. Одеси, встановленої історико-архітектурним опорним планом м Одеси, затвердженого наказом Міністерства культури і туризму №728/0/16-08 від 20.06.2008, та в межах охоронної зони пам`ятки архітектури місцевого значення, занесених до Державного реєстру нерухомих пам`яток України - будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України), належить, зокрема, погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини.

Оскільки спірний об`єкт - будівля паркінгу, побудовано на земельній ділянці, розташованій в межах Центрального історичного ареалу м. Одеси (встановлених історико-архітектурним опорним планом м. Одеси), одним з обов`язкових документів, що дає право відповідачу, відповідно до закону, здійснювати будь-яке будівництво на даній ділянці, є дозвіл центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» на охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.

Відповідно до п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, їхніх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць відноситься до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Однак, до матеріалів справи відповідачем не було надано відповідного дозволу центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини.

З огляду на викладене вище, колегія суддів доходить до висновку, що приміщення паркінгу, що знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , за адресою: АДРЕСА_3 є самовільно побудованою спорудою, оскільки відповідна забудова здійснена на земельній ділянці, яка не була відведена для цих цілей, дозвільна документація була отримана з грубим порушенням державних будівельних норм, відсутній дозвіл центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини на проведення робіт в межах Центрального історичного ареалу м. Одеси.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 по даній справі встанолвено наступне:

« 6.26. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

6.27. За статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

6.28. Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

6.29. Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

6.30. Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

6.31. Таким чином, системний аналіз наведених положень законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

6.32. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

6.33. Тож реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 ЦК України не змінює правовий режим такого будівництва, як самочинного, з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

6.34. У справі, що розглядається, підставою для відмови в задоволенні позову в частині вимог органів державної влади та місцевого самоврядування суди визнали факт набуття відповідачем права власності на об`єкт нерухомого майна після закінчення його будівництва та, посилаючись на встановлений факт, вказали про неможливість знесення об`єкта нерухомості, на який зареєстровано право власності, у порядку, встановленому для самочинно побудованих об`єктів.

6.35. Проте, вказуючи про порушення гарантованого Конституцією права власності, суди разом з тим не врахували відомостей щодо документа державної реєстрації такого права в порушення умов надання в користування землі, на якій здійснено забудову, встановлених договором обмежень щодо її забудови та передбачених законодавством правил і порядку здійснення такої забудови не змінюють режиму такого об`єкта та не виключають застосування правових наслідків щодо такого будівництва.»

Таким чином, оскільки приміщення паркінгу, що знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, за адресою: АДРЕСА_3 є самовільно побудованою спорудою, то у ПАТ «ТВФ «Чорне Море» не виникло право власності на даний об`єкт, оскільки державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

При цьому формулювання положень ст. 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Відповідно до ч. 3 ст. 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Однак, у матеріалах справи відсутні докази того, що ПАТ «ТВФ «Чорне море» легітимізувало об`єкт самовільного будівництва у порядку, встановленому ч. 3 ст. 376 ЦК України.

З огляду на викладене вище, оскільки у ПАТ «ТВФ «Чорне море», як у забудовника спірного об`єкта самочинного будівництва не виникло право власності на даний об`єкт, то і у всіх наступних осіб, які отримали вказаний об`єкт від забудовника, не могло виникнути відповідне право власності, у тому числі у ТОВ «Фінансова компанія «Геліос».

Посилання ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» про те, що воно є власником спірного об`єкта самочинного будівництва, також спростовується наведеним вище Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.01.2021, яким задоволено повністю позов Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинення права власності; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52368541 від 25.05.2020, прийняте державним реєстратором Мерзлікіним Д.В., Холоднобалківська сільська рада Біляївського району Одеської області щодо реєстрації права власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на об`єкт нерухомого майна: торговельно-допоміжна прибудова загальною площею 3184, 9 кв.м., що в цілому складається з чотирьох поверхів та технічного поверху за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, буд. 59-А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 325296251101; припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на об`єкт нерухомого майна: торговельно-допоміжна прибудова загальною площею 3184, 9 кв.м., що в цілому складається з чотирьох поверхів та технічного поверху за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, буд. 59-А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 325296251101; скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 52368106 від 25.05.2020р., прийняте державним реєстратором Мерзлікіним Д.В., Холоднобалківська сільська рада Біляївського району Одеської області щодо реєстрації права власності ТОВ «ФК «Геліос» на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення третього поверху загальною площею 579, 9 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, буд. 59, приміщення 301 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 325247851101; припинено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» на об`єкт нерухомого майна: приміщення третього поверху загальною площею 579, 9 кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Рішельєвська, буд. 59, приміщення 301 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 325247851101; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Геліос» (04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 7-9; код ЄДРПОУ 42322556) на користь Публічного акціонерного товариства «Туристично-виробнича фірма «Чорне море» (65012, м. Одеса, вул. Рішельєвська, 59; код ЄДРПОУ 02573556) 8408 (вісім тисяч чотириста вісім) грн. судового збору.

Дане рішення господарського суду постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.04.2021 було залишено без змін.

Встановивши факт наявності у спірного майна ознак самочинного будівництва суд першої інстанції вказав, що у даному випадку відсутні підстави для задоволення позову, оскільки відповідно до ч. 7 ст. 376 ГПК України у разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану. Та на думку суду першої інстанції прокурором не було довелено неможливість проведення такої перебудови.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Вищий господарський суд України в своїй постанові у даній справі від 19.07.2017, спростовуючи висновки судів попередніх інстанцій, що лежать в основі оскаржуваних рішень, вказав, що для звернення до суду з позовом про знесення самовільної будови не потрібно попереднього звернення до суду для вирішення питання про можливість його перебудови. Дане питання вирішується судом в рамках вирішення спору про знесення самовільної будови.

З приписів ч.1 ст.376 ЦК України випливає, що нерухоме майно вважається самочинним будівництвом в разі, якщо воно побудовано: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи; 3) без належно затвердженого проекту; 4) з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б одного з перерахованих ознак є підставою для визнання спірного об`єкта самовільним будівництвом і тягне наступ правового наслідку, передбаченого ч.2 ст.376 ЦК України, яке полягає в тому, що особа, яка здійснила самочинне будівництво нерухомого майна не набуває права власності на нього. Відповідно знесення самовільної будови не тягне позбавлення права власності на нього.

Тобто, в даному випадку, як було встановлено вище, відповідач не набув права власності на самочинну будову паркінгу, незважаючи на державну реєстрацію даного права, і знесення даної будови не тягне за собою позбавлення відповідача права власності на неї.

Вищесказане підтверджується правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду у даній справі від 07.04.2020, згідно з якими державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів в юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, який визначає тільки момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності, при наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. При цьому формулювання положень статті 376 ЦК України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Таким чином, виходячи з вищевикладеного, висновки суду першої інстанції, що стали підставою для відмови в задоволенні позову, про те, що ст.376 ЦК України не підлягає застосуванню в даній справі про знесення самовільної будови, так як: 1) знесення самовільної будови, на яке зареєстровано право власності, тягне за собою позбавлення особи права власності та 2) позивач не звернувся попередньо з позовом до суду для встановлення факту неможливості перебудови об`єкта самочинного будівництва, жодним чином не підтверджуються нормами чинного законодавства, прямо їм суперечать, а також повністю не відповідають і йдуть врозріз з правовими висновками Вищого господарського суду та Великої палати Верховного Суду у даній справі.

Крім того, суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення виходив з того, що нібито єдиною підставою для знесення самовільного будови є неможливість її перебудови відповідно до проекту або порушеними будівельними нормами і правилами, що суперечить чинному законодавству.

Але стаття 376 ЦК України передбачає також інші підстави знесення об`єктів самочинного будівництва.

Як вказується в постанові Великої Палати Верховного Суду по даній справі, законодавче визначення правових наслідків самовільного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який бажає побудувати який-небудь об`єкт на цій ділянці.

Дана позиція відображена в ч.4 ст.376 ЦК України, згідно з якою, якщо власник земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за його рахунок.

У цій справі власником земельної ділянки, на якій здійснено самовільне будівництво, є позивач - Одеська міська рада, який не відводив дану земельну ділянку під будівництво, тобто не давав згоди на її забудову, що з урахуванням висунутої позовної вимоги про знесення самовільної будови свідчить про незгоду позивача визнати право власності на об`єкт самочинного будівництва за особою, яка здійснила дане будівництво на його земельній ділянці, що належить до комунальної власності. Дана обставина є підставою для застосування правових наслідків, передбачених ч.4 ст.376 ЦК України, що полягають у знесенні самовільної будови.

Таким чином, виходячи з приписів ч.4 ст.376 ЦК України, відсутність письмової згоди власника (орендодавця) на забудову земельної ділянки, що є обов`язковим згідно ст.25 ЗУ «Про оренду землі», оформлене в даному випадку рішенням Одеської міської ради про відведення земельної ділянки під будівництво конкретного об`єкта, поряд з заявленою власником вимогою знести самовільно збудований об`єкт, є достатньою підставою для прийняття судом рішення про знесення самовільно побудованої споруди.

Виконуючи вказівки постанови Великої Палати Верховного Суду у цій справі, які відповідно до положень ч.1 ст. 316 ГПК України є обов`язковими під час нового розгляду справи, застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів на підставі наданих доказів проаналізувала обставини, запропоновані Верховним Судом та встановила наступне.

Перший протокол Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод ратифікований Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР і з огляду на приписи частини 1 статті 9 Конституції України, Закону України "Про міжнародні договори України" застосовується національними судами України як частина національного законодавства. При цьому розуміння змісту норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та Першого протоколу до цієї Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини, яка згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується українськими судами як джерело права.

У ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вказано, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Ст. 1 Протоколу гарантує кожному майнове право - право власності. Практика Європейського Суду з прав людини вказує, що ст. 1 Першого протоколу включає в себе три норми. Перша, загальна, норма стверджує принцип поваги права власності. Вона відображена у першому реченні першого абзацу ст. 1 Друга норма стосується позбавлення майна і обумовлює таке позбавлення певними обставинами. Вона міститься у другому реченні цього ж абзацу. Третя норма визнає, що держави- учасниці Конвенції мають право контролювати використання власності відповідно до інтересів суспільства, приймаючи такі закони, які на їхню думку, є для цього необхідними. Вона міститься у другому абзаці. Перш ніж розглянути питання про те, чи була дотримана перша норма, суд повинен визначити, чи були застосовані дві останні норми. Тобто друга і третя норми, як такі, що стосуються окремих випадків втручання у право на повагу до власності. Повинні тлумачитись у світлі загальної першої норми. (рішення «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року)

Щодо вимог, відповідно до яких законним є втручання у право власності особи (право на мирне володіння майном). У рішенні «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року Суд зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Говорячи про «закон», стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.

Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Щодо дотримання державою «справедливого балансу» при втручанні у право на мирне володіння майном суд зазначає, що втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно бути виправданим, а таким воно є, якщо здійснюється з метою задоволення «суспільного інтересу» та з дотриманням «справедливого балансу».

У рішенні «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) від 23 січня 2014 року Суд зазначив: «…будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар…»

Для дотримання загального правила, викладеного у першому реченні пункту 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції, таке втручання повинно встановлювати «справедливий баланс» між потребами загального інтересу суспільства та вимогами захисту прав окремої особи. Отже, має бути забезпечено належне пропорційне співвідношення між використаними засобами та поставленими цілями.

Втручання не повинно завдавати значної шкоди володільцю майна. Для цього держава повинна дотримуватись певного балансу при втручанні у право особи на мирне володіння майном та надавати відповідну компенсацію, оскільки останній починає нести певні збитки у разі втручання. Для цього втручання повинно здійснюватися з розумним співвідношенням та з обґрунтованою пропорційністю.

У разі відсутності розумного співвідношення та обґрунтованої пропорційності між метою втручання держави в право особи на мирне володіння майном та збитками, які несе особа у зв`язку з неможливістю володіти своїм майном, а також у разі відсутності компенсації за втручання та законних підстав такого втручання, здійснюється грубе порушення права особи на мирне володіння майном.

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод захищає право власності особи від свавільного втручання держави у її права. Однак, ЄСПЛ допускає окремі випадки, коли втручання у права особи є допустим для задоволення «суспільного інтересу», проте таке втручання не повинно перевищувати певну межу між інтересами суспільства або держави та інтересами окремої особи. Для цього необхідно дотримання державою певного балансу та тільки на умовах або підставах передбачених у національному законодавстві держави, у іншому випадку буде порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові по даній справи зазначила, що застосовуючи до спірних правовідносин статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, суд на підставі зібраних доказів має проаналізувати:

1) чи здійснює власник земельної ділянки, який звернувся до суду, втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, зокрема з огляду на норми права у сфері містобудування й охорони культурної спадщини;

2) чи переслідує таке втручання власника земельної ділянки через здійснення відповідачем самочинного будівництва на орендованій ним земельній ділянці легітимну мету, зокрема, чи є вимога власника цієї ділянки зобов`язати відповідача знести самовільно побудовану на такій ділянці споруду заходом з контролю власником за користуванням його ділянкою відповідно до загальних інтересів, у тому числі інтересів в охороні культурної спадщини;

3) чи є захід із втручання у право відповідача пропорційним визначеній меті (зокрема з огляду на те, що законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритеті захисту прав власника земельної ділянки над інтересами орендаря, який хоче спорудити певний об`єкт на цій ділянці), та чи не становитиме для відповідача задоволення вимоги про знесення самочинно побудованої на чужій земельній ділянці споруди такого індивідуального тягаря, який є надмірним з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема з урахуванням поведінки відповідача у відносинах з власником земельної ділянки, а також суспільних інтересів у збереженні культурної спадщини.

Щодо першого питання, то на думку колегії суддів власник земельної ділянки, а саме Одеська міська рада, здійснює втручання відповідно до приписів національного законодавства у право відповідача як її орендаря на мирне володіння майном останнього, шляхом звернення до суду з метою захисту прав територіальної громади.

Окрім того, колегія суддів вважає, що у даному випадку взагалі відсутнє втручання у мирне володіння майном ПАТ «ТВФ «Чорне море», оскільки, як було встановлено вище, відповідач не міг набути права власності на об`єкт самовільного будівництва, тому знесення такого об`єкту жодним чином не впливає на його право мирного володіння.

Що стосується права відповідача на користування земельною ділянкою, то договором оренди землі були встановлені певні обмеження для орендаря щодо будівництва на вказаній земельній ділянці без відповідного дозволу, який орендарем не був отриманий в установленому законом порядку. Тобто, права орендаря щодо користування земельною ділянкою у випадку знесення самовільного будівництва, не будуть порушені.

Щодо другого питання, колегія суддів вважає, що у даному випадку власник земельної ділянки, звертаючись із позовною заявою про зобов`язання знести самовільно побудовану споруду переслідує легітимну мету, оскільки дана самовільна споруда була збудована за відсутності дозвільної документації, на земельній ділянці, що не була відведена для здійснення цієї мети, в комплексній охоронній зоні Центрального історичного ареалу м. Одеси, що порушує права землевласника, територіальної громади м. Одеса та суспільні інтереси щодо охорони культурної спадщини.

По-третьому питанню, колегія суддів зазначає, що даний захід, а саме зобов`язання знести самовільно побудовану споруду, є пропорційним визначеній меті, прямо передбачений ч. 4 ст. 376 Цивільного кодексу України. Окрім того, у суду відсутні підставі вважати, що відповідний захід становитиме для відповідача надмірний індивідуальний тягар, якщо порівнювати його зі шкодою, яка наноситься власнику земельної ділянки, територіальній громаді м. Одеса та суспільним інтересам щодо охорони культурної спадщини.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що в порушення вимог ч. 2 ст. 19, п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 2, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 53 ГПК України, прокурором у позовній заяві не було зазначено підстави для представництва інтересів держави в особі Одеської міської ради та Виконавчого комітету, не доведені обставини про те, що орган місцевого самоврядування неналежним чином здійснює покладені на нього відповідні повноваження щодо законності будівництва нежитлового об`єкту, з огляду на наступне.

У даному випадку прокурор звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою 17.10.2013, тому до даних правовідносин слід застосовувати Конституцію України та Закон України «Про прокуратуру» у редакції, чинній на той час.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України (у редакції чинній станом на 17.10.2013) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 121 Конституції України (у редакції чинній станом на 17.10.2013) Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стаття 131-2 Конституції України, на яку посилався суд першої інстанції, була відсутня у Конституції України у редакції, чинній станом на 17.10.2013.

Станом на 17.10.2013 діяв Закон України «Про прокуратуру» 1991 року.

Відповідно до ст. 36-1 Закону України «Про прокурату» (у редакції чинній станом на 17.10.2013) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Таким чином, колегія суддів доходить, що у прокурора було право на звернення до суду з позовом, а судом першої інстанції було невірно застосовані норми матеріального права.

Щодо заяви ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» про закриття апеляційного провадження з підстав пропуску апелянтом строку на апеляційне оскарження рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо:

1) після відкриття апеляційного провадження особа, яка подала апеляційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до апеляційної скарги;

2) після відкриття апеляційного провадження виявилося, що апеляційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати;

3) після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У даному випадку відсутня жодна з наведених вище підстав, тому колегія суддів залишила клопотання ТОВ «Фінансова компанія «Геліос» про закриття апеляційного провадження без задоволення у зв`язку з тим, що чинним процесуальним законодавством не передбачено після поновлення апелянту строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження здійснювати дії по закриттю апеляційного провадження з підстав пропуску строку на апеляційне оскарження. У судовому засіданні було постановлено ухвалу у протокольній формі (відображено в протоколі судового засідання).

Висновки суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів встановила, що судом першої інстанції не були з`ясовані обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права, в оскаржуваному рішенні наявні недоведення обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи, тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити, рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2021 по справі №916/3200/17 (916/2791/13) скасувати, а позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради про зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море" за власний рахунок знести самовільно побудовану споруду, задовольнити.

Щодо розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (у редакції чинній станом на 17.10.2013) від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації, громадські організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов`язані з порушенням їхніх прав.

Таким чином, при зверненні з позовною заявою прокурор був звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи задоволення позовних вимог та те, що прокурор був звільнений від сплати судового збору, колегія суддів вважає за потрібне стягнути з відповідача до державного бюджету судовий збір за подачу позовної заяви.

Окрім того, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Таким чином, при зверненні з апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка є інвалідом II групи, була звільнена від сплати судового збору.

Враховуючи задоволення апеляційної скарги та те, що апелянт була звільнена від сплати судового збору, колегія суддів вважає за потрібне стягнути з відповідача до державного бюджету судовий збір за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 269-270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Господарського суду Одеської області від 13.01.2021 по справі №916/3200/17 (916/2791/13) скасувати.

Прийняти нове рішення.

«Позов заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради про зобов`язання Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море" за власний рахунок знести самовільно побудовану споруду задовольнити.

Зобов`язати Публічне акціонерне товариство "Туристично-виробнича фірма "Чорне море" (65012, місто Одеса, вулиця Рішельєвська, будинок 59, код ЄДРПОУ 02573556) за свій власний рахунок знести самовільно побудовану споруду - приміщення паркінгу, що знаходиться на території, прилеглій до житлових будинків АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , за адресою: АДРЕСА_3.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море" (65012, місто Одеса, вулиця Рішельєвська, будинок 59, код ЄДРПОУ 02573556) до державного бюджету судовий збір за подачу позовної заяви у сумі 1147,00 грн.»

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Туристично-виробнича фірма "Чорне море" (65012, місто Одеса, вулиця Рішельєвська, будинок 59, код ЄДРПОУ 02573556) до державного бюджету судовий збір за подачу апеляційної скарги у сумі 1720,50 грн.

Зобов`язати Господарський суд Одеської області видати наказ з дотриманням Закону України «Про виконавче провадження» щодо вимог до виконавчого документа.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст. 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 07.07.2021 у зв`язку з перебуванням судді члена колегії Філінюка І.Г. у відпустці у період з 05.07.2021 по 06.07.2021.

Головуючий суддя К.В. Богатир

Суддя В.В. Бєляновський

Суддя І.Г. Філінюк