При цьому суд вважає необхідним зазначити:

домовленість між працівником та роботодавцем про припинення трудового договору за угодою сторін не може бути анульована за ініціативою однією з сторін трудового договору;

анулювання такої домовленості можливо лише за взаємною згодою між працівником та роботодавцем.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював на посаді директора Миколаївської філії Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» з 07.06.2017 року по 13.07.2020 року. 13.07.2020 року позивач звернувся до відповідача з заявою про звільнення за угодою сторін та направив її електронною поштою до Центрального апарату ДП «ЦСЕНСМ». В цей же день відповідач видав наказ № 86 к/тр від 13.07.2020 р. про звільнення позивача з роботи на підставі п.1ст.36 КЗпП України за угодою сторін.

Майже через місяць, 10.08.2020 р., ОСОБА_1 направив відповідачу електронною поштою іншу заяву про анулювання своєї заяви від 13.07.2020 р. про звільнення за угодою сторін. 17.08.2020 р., відповідач відповів позивачу про неможливість анулювання домовленості про звільнення за угодою сторін.

За правиламидиспозитивністі цивільногопроцесу кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідстави своїхвимог -ч.1ст.81 ЦПК України.

Позивач не довів, що він написав заяву про звільнення за угодою сторін під психологічним тиском відповідача, перебуваючи в стані сильного душевного хвилювання, та не надав жодних доказів (наприклад: показів свідків, письмових доказів, відео-записів, аудіо-записів та інших). Позивач не довів суду, як саме роботодавець вчинив на нього психологічний тиск та примусив подати заяву про звільнення за угодою сторін.

Його ствердженняпро те,що вінне можебути звільненийз роботи,оскільки звернувсядо відповідачаз відповідноюзаявою проанулювання домовленостіміж сторонами,суд неприймає доуваги. Домовленість між працівником та роботодавцем про припинення трудового договору за угодою сторін не може бути анульована за ініціативою однією зі сторін трудового договору. Анулювання такої домовленості можливо лише за взаємною згодою між працівником та роботодавцем. Така згода між сторонами не досягнута.

Отже, достатніх підстав вважати, що внутрішня воля позивача про звільнення його з роботи за угодою сторін, не відповідала його волевиявленню, неможливо. Більш того, своїми конклюдентними діями (мовчазною згодою), ОСОБА_1 підтвердив свою згоду про звільнення з роботи саме за угодою сторін 13.07.2020 р., тобто в день подання ним заяви про звільнення за угодою сторін. Відправлення позивачем на адресу відповідача заяви про анулювання домовленості щодо звільнення за угодою сторін майже через місяць 28 днів з дня звільнення, суд оцінює в контексте здійсненного висновку. Тому адміністрація підприємства вправі була припинити, укладений між сторонами трудовій договір, з підстав п.1ст.36 КЗпП України.

Посилання відповідача на те, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом свого права на один день, тому суд повинен відмовити йому у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності, суд до уваги не приймає. Необґрунтовані вимоги, строком позовної давності не захищаються. В даному випадку суд відмовляє у позові за їх необґрунтованості.

Щодо доводів позивача про те, що відповідач не видав трудову книжку позивачу в передбачений законом строк, а саме в день звільнення - 13.07.2020 р., яку він отримав 31.08.2020 р., та за цей час йому підлягає виплата заробітної плати за період затримки, суд зазначає наступне. Таки вимоги позивач не заявив, тому це питання не може бути вирішено в цій справі. Позивач не позбавлений можливостей з відповідним позовом звернутися до суду.

Висновки суду за результатами розгляду справи.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про визнання наказу про його звільнення та поновлення на роботі, не підлягають задоволенню. Вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від основних вимог про визнання наказу незаконним та поновлення на роботі, тому вони також не підлягають задоволенню. Вимоги позивача про стягнення на його користь витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту у сумі 1073,40 грн., знаходяться за межами предмету доказування, тому не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2,3,12,13,76-81,200,212,263-265,268,354,355 КЗпП України, суд

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» про визнання незаконним наказу Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» № 86 к/тр від 13.07.2020 року про звільнення позивача з роботи за п.1ст.36 КЗпП України - згодою сторін, поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Миколаївської філії Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу», стягнення з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення з Державного підприємства «Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу» на користь ОСОБА_1 витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту у сумі 1 073,40 грн.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після спливу строку на його оскарження.

Суддя І.Д. Бошков