ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом, по якому просить суд:

-Стягнути з приватного підприємства «Сеал Строй» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період роботи з травня 2018 року по 06.09.2018 року;

-Стягнути з приватного підприємства «Сеал Строй» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в період часу з 06.09.2018 року по 03.12.2019 року.

Заявлені вимоги обгрунтовує тим, що в період часу з 09.03.2017 року по 06.09.2018 року позивач працював в ПП « СЕАЛ СТРОЙ» згідно трудового договору, оформленого Наказом №20-123 від 09.03.2017 року водієм автотранспортних засобів.

Несвоєчасна сплата заробітної плати стала підставою для звільнення позивача за згодою сторін 06.09.2018 року.

При цьому позивач зазначає, що трудову книжку позивачу було видано лише 03.12.2019 року без будь-яких підписів в її отриманні.

Наведені вище обставини стали підставою для звернення до суду із даним позовом.

Позивач до судового засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення якого повідомлений належним чином.

Відповідач до судового засідання не з`явилась, про час, дату та місце судового засідання повідомлена належним чином у встановленому порядку. Заяв чи клопотань про відкладення розгляду справи або про розгляд справи за його відсутності до суду не подавав.

Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Верховний Суд у постанові від 1жовтня 2020року усправі №361/8331/18 виходив із того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті.

Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважні причини такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачем відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідача, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Наказом №20-123 від 09.03.2017 року позивача прийнято на роботу в ПП « СЕАЛ СТРОЙ» на посаду водія автотранспортних засобів, що підтверджується записом в трудовій книжці серії НОМЕР_1 .

З копії трудової книжки серії НОМЕР_1 вбачається, що Наказом №20-123 від 06.09.2018 року позивача звільнено з роботи за згодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України.

З, наданої позивачем, виписки по рахунку картки АТ « Приват Банк» вбачається, що ОСОБА_1 отримував заробітну плату в ПП « Сетал Строй» з квітня 2017 року по травень 2018 року, що підтверджується відповідними транзакціями.

Підставою звернення до суду стало те, що заробітну плату за відпрацьовані травень- вересень 2018 року йому виплачено не було.

Відповідно до ст.. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно ст. 21 Закону України « Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці на підставі укладеного трудового договору.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівниками не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості ( ст. 97 КЗпП України та ст 15,24 Закону України « Про оплату праці»).

Заробітна плата повинна виплачуватись працівникові регулярно в робочі дня в строки, встановлені в колективному договорі, не рідше двох разів на місяць, не більше як через 16 календарних днів. Якщо день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки ( ст. 155 КЗпП України та ст. 24 Закону України « Про оплату праці»).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок в строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

З наведеного вище вбачається, що позивачу не було виплачено заробітну плату з травня 2018 року по 06.09.2018 року в розмірі 15568,92 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком, таким чином суд вважає, що в даній частині вимоги позов підлягає задоволенню, оскільки не виплатою заробітної плати за фактично відпрацьований час порушуються права позивача.

Крім того, позивач в позові зазначає, що трудова книжка була йому видана лише 03.12.2019 року , тому він не міг працевлаштуватись на іншу роботу та, посилаючись на ч. 2 ст. 233 КЗпП України, просить суд стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу а саме суму в розмірі 109 322,58 грн.

Відповідно до ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що трудова книжка йому дійсно була видана лише 03.12.2019 року, що, як наслідок, тягне за собою право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу в розмірі 109 322,58 грн., тому в даній частині вимог суд відмовляє.

Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Розглянувши справу повно, всебічно, об`єктивно та неупереджено, суд вважає за необхідне позов задовольнити частково.

На підставі викладеного та керуючись: ст.ст. 47, 97, 233, 235 КЗпП України, ст. ст. 2, 4, 13, 76-81, 95, 258-259, 263 ЦПК України, суд,-