КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-а, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Єдиний унікальний номер справи № 372/1688/17 Головуючий у суді першої інстанції - Тиханський О.Б.

Номер провадження № 22-ц/824/6234/2021 Доповідач в суді апеляційної інстанції - Яворський М.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2021 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Яворського М.А.,

суддів: Кашперської Т.Ц., Фінагеєва В.О.,

за участю секретаря - Владімірової О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області, що діє в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 про визнання недійсним розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державне підприємство «Київське лісове господарство», -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року прокурор Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду із позовом до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ДП «Київське лісове господарство», про визнання недійсними розпоряджень, державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння та просив суд:

- визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 22 серпня 2007 року №1043 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради»;

- визнати недійними державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №040424 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154, виданий ОСОБА_3 ; серії ЯЖ № 040423 площею 0,4008 га з кадастровим номером 03223187700:04:027:0153, виданий ОСОБА_1 ; серії ЯЖ № 921250 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280 та серії ЯЖ №470451 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281, видані ОСОБА_4 ;

- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:04:027:0154, 03223187700:04:027:0153, 3223187700:04:027:0280, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області з незаконного володіння: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 ;

- стягнути з відповідачів на користь прокуратури Київської області 4 134 грн судового збору.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказував, що в ході проведення перевірки було встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 22 серпня 2007 року «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради» було затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 1,5782 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району.

Позивач зазначав, що в подальшому на підставі вказаного розпорядження відповідачами були отримані державні акти на землю: ОСОБА_3 державний акт серії ЯЖ №040424, ОСОБА_1 державний акт серії ЯЖ №040423.

Згодом, ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26 червня 2008 року № 5201 відчужила частину земельної ділянки площею 0,4008 га від земельної ділянки площею 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154 на користь ОСОБА_4 . На підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 26 червня 2008 року №5201 управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 470451, площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281.

Так само, за договором купівлі-продажу земельної ділянки від 26 червня 2008 року № 5191 ОСОБА_5 відчужив частину земельної ділянки площею 0,3883 га від земельної ділянки площею 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153 на користь ОСОБА_4 . На підставі вказаного договору купівлі-продажу управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 470450, площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280.

Прокурор посилався на те, що вищевказані розпорядження прийняті Обухівською районною державною адміністрацією поза межами компетенції, у зв`язку з чим видача в подальшому державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та укладення договорів купівлі-продажу земельних ділянок відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Разом з тим, прокурор наголошував, що згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 24 жовтня 2016 року та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» вказані земельні ділянки накладаються на землі лісового фонду.

Прокурор вказував, що повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 7 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), до яких, зокрема, належить передача у власність, надання у постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності. Отже, вилучення земельних ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься виключно до компетенції Кабінету Міністрів України.

Позивач наголошував, що вищевказані розпорядження Обухівської районної державної адміністрації прийнято поза межами компетенції, у зв`язку з чим набуття права власності на вищевказані земельні ділянки зазначеними громадянами для ведення особистого селянського господарства, зміна цільового призначення, а в подальшому купівля-продаж частини цих земель відбулась із порушенням вимог земельного та лісового законодавства. Оскільки розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 22 серпня 2007 року №1043 передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та змінено цільове призначення земельної ділянки загальною площею 1,5782 га, яка становить єдиний лісовий масив, та тим самим перевищено передбачені законом повноваження.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України задоволено.

Визнано недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 22 серпня 2007 року № 1043 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради».

Визнано недійсним державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ № 040424 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154 виданий на ім`я ОСОБА_3 ; серії НОМЕР_1 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153 виданий на ім`я ОСОБА_1 ; серії НОМЕР_2 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280 та серії ЯЖ 470451 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281 виданий на ім`я ОСОБА_4 .

Витребувано на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння земельні ділянки: ОСОБА_3 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154; ОСОБА_1 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153; ОСОБА_4 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280 та площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Стягнуто на користь прокуратури Київської області судові витрати за сплату судового збору за подачі позову, апеляційної та касаційної скарги в рівних частинах з Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 у розмірі 5 320,70 грн з кожного, а всього 21 282,80 грн.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, відповідно до якої просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю та покласти судові витрати на позивача.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що позов було подано першим заступником прокурора Київської області в інтересах держави України, в особі Кабінету Міністрів України, який не підтвердив в установленому порядку свої повноваження, оскільки право на звернення прокурора до суду є обмеженим і розглядаючи кожен випадок окремо, суд має вирішити, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін. Судом в даній справі взагалі не досліджувалось питання наявності чи відсутності підстав для представництва прокуратурою позивача у справі та не встановлено обставин, які перешкоджають захисту прав та інтересів останнього саме належним суб`єктом - Кабінету Міністрів України. Окрім того, прокурором не надано підтвердження отримання Кабінетом Міністрів України його повідомлення щодо здійснення представництва в суді, нездійснення таким органом захисту або здійснення ним захисту неналежним чином, а сам факт не звернення суб`єкта владних повноважень із позовом до суду не може свідчити про свідоме зволікання уповноваженого органу щодо захисту своїх прав та інтересів.

Також апелянт зазначає, що суд виніс оскаржуване рішення без його участі, чим порушив право на участь у розгляді справи, посилаючись лише на листи та надані фрагменти з публічної кадастрової карти ВО «Укрдержліспроект», ДП «Київське лісове господарство» та Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, а саме визначив, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, кварталу 4 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, але на цих документах не відображена спірна земельна ділянка з її площею. Вважає, що факт перебування однієї земельної ділянки в межах іншої земельної ділянки може бути встановлено лише земельно-технічною експертизою.

Апелянт посилається й на те, що суд дійшов хибного висновку щодо вилучення та зміни Обухівською районною державною адміністрацією цільового призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву земельної ділянки площею більше 1 га, оскільки 22 листопада 2005 року Державний комітет лісового господарства України листом №02-453 надало згоду на вилучення земельних ділянок лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 4 виділ 17 площею 0,8 га.

Апелянт наголошує, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 22 серпня 2007 року № 1043 передано у власність відповідачів земельну ділянку загальною площею 1,5782 га, яка була сформована за рахунок земель вилучених з лісового фонду за його згодою з кварталу 4 виділу 17 та інших прилеглих земель, які не перебували у складі земель лісового фонду і знаходились за межами населеного пункту у розпорядженні Обухівської районної державної адміністрації.

Також не погоджується ОСОБА_1 і з твердженням суду, що в порушення вимог раціонального використання земель Обухівською районною державною адміністрацією передано у власність для ведення особистого селянського господарства землі лісогосподарського призначення, які вкриті багаторічними лісовими насадженнями, оскільки цей факт судом не перевірено та в матеріалах справи відсутні відомості про наявність на спірних земельних ділянках будь-яких багаторічних лісових насадженнях на момент виникнення спірних правовідносин.

Так, власником спірної ділянки до передачі її у власність відповідачів була держава, всі дії, що були пов`язані з відведенням спірної земельної ділянки і розпорядчі рішення приймались державними органами, проект був погоджений та затверджений Обухівською районною державною адміністрацією, висновок про погодження проекту землеустрою прокурором не оскаржувався, отже земельна ділянка перейшла у приватну власність на підставі рішень суб`єктів владних повноважень.

Доводами апеляційної скарги також є те, що обчислення позовної давності у випадку звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, здійснюється з дня, коли саме цей орган довідався або міг довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила. У такому випадку дата прокурорської перевірки не має значення для визначення початку перебігу позовної давності. Матеріали справи не містять й позивачем не надано, а судом при ухваленні оскаржуваного рішення не встановлено дати, коли орган довідався або міг довідатись про порушення його права. Доказів, що у позивача не було можливості довідатись про порушення його права після 22 серпня 2007 року прокурором не надано, а тому апелянт вважає, що у задоволенні позову слід відмовити через пред`явлення його після спливу строку позовної давності.

Відзив на апеляційну скаргу на адресу апеляційного суду не надходив.

Прокурор прокуратури Київської області Білоконь І.А. при апеляційному розгляді справи заперечив, щодо доводів викладених в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, оскільки воно ухвалено з дотриманням норм матеріального права та процесуального законодавства.

Представник Кабінету Міністрів України Довгань О.О. заперечив, щодо доводів викладених в апеляційній скарзі та просив залишити її без задоволення а рішення суду першої інстанції без змін.

Апелянт ОСОБА_1 , та його представник - адвокат Аваєва Н.В. на апеляційний розгляд справи на з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином ( а.с. 170 т.3).

Відповідачі у справі ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 , будучи належним чином повідомленими про дату час та місце розгляду справи ( а.с. 171-175 т.3) , до суду апеляційної інстанції не з`явилися і заяв про відкладення справи з причин, які б були визнанні судом поважними не подали тому апеляційний суд з врахуванням положень ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянув справу у їх відсутність.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги мотивував своє рішення тим, що держава як власник спірного майна делегувала Кабінету Міністрів України повноваження щодо здійснення права власності від її (держави) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом. Тобто воля держави як власника може виражатися лише в таких діях органу, які відповідають вимогам законодавства та інтересам держави.

Суд першої інстанції зазначив, що здійснення Обухівською районною державною адміністрацією права власності, зокрема розпорядження землею не у спосіб та поза межами повноважень, передбачених законом, не може оцінюватися як вираження волі держави, оскільки рішення щодо вилучення спірної земельної ділянки мало бути прийнято Кабінетом Міністрів України, чого останнім зроблено не було й відповідно до ст. 388 ЦК України вказане дає підстави для витребування державою її майна від добросовісного набувача.

В оскаржуваному рішенні також зазначено, що право відповідачів на спірні земельні ділянки виникло на підставі незаконних державних актів на право власності на земельні ділянки, що вказує на те, що до них перейшло право власності на спірні земельні ділянки від держави протиправно поза волею власника.

Зважаючи на те, що відповідачами спірні державні акти на право власності на земельні ділянки були зареєстровані у встановленому законом порядку, відновити становище, яке існувало до порушення можливо лише шляхом визнання недійсними цих державних актів на право власності на земельні ділянки, та витребування їх на користь держави.

Крім того, витребування спірних земельних ділянок з володіння ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з їх власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України у зв`язку з порушенням органом виконавчої влади вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними.

Щодо строку позовної давності, то суд першої інстанції зазначив, що про необхідність захисту прав та інтересів держави в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 24 жовтня 2016 року, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 24 жовтня 2016 року та ДП «Київське лісове господарство» від 03 жовтня 2016 року, що є об`єктивними обставинами, пов`язаними зі складнощами своєчасного виявлення порушень земельного законодавства та інтересів держави. Кабінет Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було до 2017 року (часу повідомлення про такі порушення прокуратурою), оскільки воно приймалось без його участі, погодження у випадках, передбачених законодавством, на вилучення спірних ділянок не надавалось. Судом також було зазначено, що суду не надано доказів щодо повноважень Кабінету Міністрів України здійснювати контроль у сфері земельних відносин та наявності повноважень щодо витребування та отримання інформації щодо ухвалень рішень з земельних питань, місця їх розташування тощо.

Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає з наступних підстав.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 22 серпня 2007 року № 1043 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність вищевказаним громадянам та передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 1,5782 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району (а.с.40, т.1).

На підставі вищевказаного розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 22 серпня 2007 року, управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі видано 11 березня 2008 року ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 040424 на площу 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100218 та ОСОБА_1 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 040423 на площу 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010833100217 (а.с.42-43, т.1).

Відповідно до договору купівлі-продажу частки земельної ділянки від 26 червня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за номером №5201, укладений між ОСОБА_3 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), вбачається, що ОСОБА_3 відчужила частину земельної ділянки площею 0,4008 га від земельної ділянки площею 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154 на користь ОСОБА_4 (а.с.45-46, т.1).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу частки земельної ділянки від 26 червня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за номером №5201, управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі 24 лютого 2009 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 470451, площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010933100010 (а.с.48, т.1).

Крім того, відповідно до договору купівлі-продажу частки земельної ділянки від 26 червня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за номером №5191, укладений між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_4 (покупець), вбачається, що ОСОБА_5 відчужив частину земельної ділянки площею 0,3883 га від земельної ділянки площею 0,7891 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0153 на користь ОСОБА_4 (а.с.43-44, т.1).

На підставі вказаного договору купівлі-продажу частки земельної ділянки від 26 червня 2008 року, зареєстрований в реєстрі за номером №5191, управлінням земельних ресурсів в Обухівському районі 24 лютого 2009 року ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №921250, площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010933100011 (а.с.47, т.1).

Відповідно до листів та наданих фрагментів з публічної кадастрової карти ВО «Укрдержліспроект», ДП «Київське лісове господарство» та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, вбачається, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, кварталу 4 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування.

Так, відповідно до інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 24 жовтня 2016 року та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_3 , ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розташовані у виділах 12, 13, 17 кварталу 4 Козинського лісництва, є земельними ділянками лісового фонду. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року накладаються на землі лісогосподарського призначення (кварталі 4 Козинського лісництва ДП «Київське лісове господарство»).

Відповідно до Проекту організації та розвитку лісового господарства Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року спірні земельні ділянки у кварталі 4 Козинського лісництва покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики:

виділ 12: площа 0,2 га, склад - 10 дерев сосни звичайної, вік 93 роки (на момент відведення), висота - 26 м, діаметр 46 см., запас на 1 га - 340 метрів кубічних;

виділ 13: площа 0,3 га, болото низинне, рослинність - осоково - сфагнова;

виділ 17: площа 0,8 га, склад - 10 дерев сосни звичайної, вік 11 років (на момент відведення), рік створення 1996 (а.с.25-26, т.1).

В матеріалах справи міститься також лист ДП «Київське лісове господарство» від 03 жовтня 2016 року №02-797, відповідно до якого вказано, що земельні ділянки із кадастровими номерами 3223187700:04:027:0280, 3223187700:04:027:0281 розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 3 виділ 3 (лісовпорядкування 2014 року); земельні ділянки 3223187700:04:027:0153, 3223187700:04:027:0154 розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 3 виділа 1,2,3 (лісовпорядкування 2014 року). ДП «Київське лісове господарство» не погоджувалося вилучення із земель лісогосподарського призначення, відповідних рішень щодо вилучення не надходило (а.с.23, т.1).

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 24 жовтня 2016 року №04-36/2257, вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:04:027:0280, 3223187700:04:027:0281, розташовані на землях лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні ДП «Київський лісгосп» (Козинське лісництво квартал 3 виділ 3) у відповідності до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року. Земельні ділянки із кадастровими номерами 3223187700:04:027:0153, 3223187700:04:027:0154, розташовані на землях лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні ДП «Київський лісгосп» (Козинське лісництво квартал 3, виділ 1,2,3) у відповідності до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року. Управління та постійний лісокористувач ДП «Київський лісгосп» не надавали погодження на вилучення і зміну цільового призначення на земельні ділянки із наступними кадастровими номерами: 3223187700:04:027:0280, 3223187700:04:027:0281, 3223187700:04:027:0153, 3223187700:04:027:0154 (а.с.39, т.1).

Також матеріали справи містять лист прокуратури Київської області від 29 травня 2017 року №05/1-1579, який адресовано Кабінету Міністрів України, відповідно до якого останній проінформований про те, що прокуратурою області підготовлено позов в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки спірні земельні ділянки передано у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 з числа земель лісогосподарського призначення державної власності, без вилучення у землекористувача та з порушенням порядку зміни їх цільового призначення, які розташовані в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області, а розпорядником земель лісогосподарського призначення є Кабінет Міністрів України (а.с.50, т.1).

Крім того, відповідно до листа Міністерства юстиції України від 19 вересня 2017 року №8819 вказано, що Кабінету Міністрів України, який відповідно до закону є розпорядником спірної земельної ділянки, про факт первинного порушення інтересів держави внаслідок прийняття Обухівською районною державною адміністрацією оскаржуваного розпорядження відомо не було, оскільки воно приймалось без його участі, а погодження не надавалось. Вказано, що інформація про виведення землі із складу земель лісогосподарського призначення та їх передачу у приватну власність у загальнодоступних базах даних була відсутня. Кабінет Міністрів України про порушення права власності держави на землі лісового фонду стало відомо лише після повідомлення прокуратури Київської області про встановлення підстав для вжиття заходів цивільно-правового характеру в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України у 2017 році (а.с.80-81, т.1).

Матеріали справи також містять заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про застосування строку позовної давності (а.с.90-92, т.1), а також заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності (а.с.142-146, т.3).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Статтею 19 Земельного кодексу України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловленими у постановах від 24 грудня 2014 року № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року № 6-377цс15.

Відповідно до статей 56, 57 Земельного кодексу України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання із лісокористуванням.

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 Лісового кодексу України).

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України, тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень статті 76 ЦПК України (в редакції на час ухвалення рішення) доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Допустимими є докази, що одержані з дотриманням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).

Так, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог позивача, оскільки як вбачається із наданих копій документів, зокрема листа ДП «Київське лісове господарство» від 03 жовтня 2016 року №02-797, земельні ділянки із кадастровими номерами 3223187700:04:027:0280, 3223187700:04:027:0281 розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 3 виділ 3 (лісовпорядкування 2014 року); земельні ділянки 3223187700:04:027:0153, 3223187700:04:027:0154 розташовані на землях лісогосподарського призначення лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 3 виділа 1,2,3 (лісовпорядкування 2014 року). ДП «Київське лісове господарство» не погоджувалося вилучення із земель лісогосподарського призначення, відповідних рішень щодо вилучення не надходило.

Відповідно до листа Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 24 жовтня 2016 року №04-36/2257, вбачається, що земельні ділянки з кадастровими номерами 3223187700:04:027:0280, 3223187700:04:027:0281, розташовані на землях лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні ДП «Київський лісгосп» (Козинське лісництво квартал 3 виділ 3) у відповідності до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року. Земельні ділянки із кадастровими номерами 3223187700:04:027:0153, 3223187700:04:027:0154, розташовані на землях лісогосподарського призначення, які знаходяться в постійному користуванні ДП «Київський лісгосп» (Козинське лісництво квартал 3, виділ 1,2,3) у відповідності до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 2014 року. Управління та постійний лісокористувач ДП «Київський лісгосп» не надавали погодження на вилучення і зміну цільового призначення на земельні ділянки із наступними кадастровими номерами: 3223187700:04:027:0280, 3223187700:04:027:0281, 3223187700:04:027:0153, 3223187700:04:027:0154.

Вказані документи підтверджують факт належності спірних земельних ділянок до земель лісогосподарського призначення й вказані докази є належними і допустимими, оскільки стосуються предмета доказування, надані уповноваженими суб`єктами, які безпосередньо володіють необхідними знаннями та технічними можливостями для обробки інформації з державних лісового та земельного кадастрів, підписані керівниками органів, із зазначенням дати та вихідним номером.

Щодо доводів апелянта про те, що спірні земельні ділянки були вилучені із земель лісогосподарського призначення та було отримано відповідне погодження, а саме 22 листопада 2005 року Державний комітет лісового господарства України (Київське обласне управління лісового господарства) листом №02-453 надало згоду на вилучення земельних ділянок лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 4 виділ 17 площею 0,8 га.

Так, апелянт разом із позовною заявою надав копію документа Державного комітету лісового господарства України Київського обласного управління лісового господарства ДП «Київське лісове господарство» від 22 листопада 2005 року №02-453, відповідно до якого ДП «Київський лісгосп» дає згоду на вилучення земельної ділянки лісового фонду Козинського лісництва в кварталі 4 виділ 17 площею 0,8 га, кварталі 13 виділ 1 площею 0,8 га, загальною площею 1,6 га, при умові відшкодування збитків землекористувачу (а.с.167, т.2).

Апеляційний суд сприймає критично вказаний доказ, оскільки, по-перше, він був наданий лише після ухвалення рішення по суті справи, а по-друге, вказаний документ не свідчить про те, що було дотримано процедуру зміни цільового призначення земельної ділянки площею більше 1 га та вилучення її з лісового фонду, оскільки відповідно до норм законодавства розпорядником земель лісогосподарського призначення є Кабінет Міністрів України, який погодження на вказані дії не надавав.

Також апеляційний суд приймає до уваги, що в порядку, визначеному ЛК України, Обухівська районна державна адміністрація Київської області не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала в державній власності, враховуючи, що передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, відповідно до статті 27 ЛК України, статті 149 ЗК України належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України не вчинялося.

Вирішуючи по суті позов першого заступника прокурора Київської області, апеляційний суд враховує, що із доказів, наявних в матеріалах справи, вбачається, що спірні земельні ділянки мають статус земельних ділянок лісогосподарського призначення та належать до земель Козинського лісництва та перебувають в постійному користуванні ДП «Київський лісгосп».

Оскільки передані у приватну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_3 земельні ділянки відносяться до категорії земель лісогосподарського призначення, у встановленому законом порядку вони не вилучалися у законного користувача - ДП «Київське лісове господарство», цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства у встановленому законом порядку не змінювалось, а місцева державна адміністрація прийняла рішення з перевищенням наданих їй законом повноважень, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про незаконність розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 22 серпня 2007 року №1043 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради».

Отже, заявлений першим заступником прокурора Київської області позов є обґрунтованим, відтак розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області від 22 серпня 2007 року №1043 та видані на його підставі державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯЖ №040424 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0154, виданий ОСОБА_3 ; серії ЯЖ № 040423 площею 0,4008 га з кадастровим номером 03223187700:04:027:0153, виданий ОСОБА_1 ; серії ЯЖ № 921250 площею 0,3883 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0280 та серії ЯЖ №470451 площею 0,4008 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0281, видані ОСОБА_4 обґрунтованого визнано судом першої інстанції недійсними.

За правилом статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Положення статті 388 ЦК України застосовуються як підстава позову про витребування майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, здійснення Обухівською районною державною адміністрацією Київської області права власності, зокрема розпорядження майном, не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може вважатись вираженням волі КП «Київське лісове господарство» як постійного землекористувача та Кабінету Міністрів України належного розпорядника цієї земельної ділянки на її передачу іншим особам, а тому земельна ділянка може бути витребувана у них на підставі ст. 388 ЦК України.

Подібний правовий висновок висловлений у постанові Верховного Суду України від 02 листопада 2016 року № 6-2161цс16.

У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого Протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання у право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

З урахуванням наведеного, а також застосувавши частину першу статті 83, частину першу статті 84, статті 122 ЗК України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, водні ресурси є об`єктами права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі державної власності. В цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов`язані з вибуттям земель з державної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Апеляційний суд приймає до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18). У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

Усунення перешкод державі у здійсненні нею права користування та розпоряджання земельною ділянкою переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Апеляційний суд виходить з того, що повернення у державну власність земельної ділянки, відчуженої фізичній особі незаконно (на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування), переслідує легітимну мету контролю за використанням майна в інтересах народу України, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням.

Апеляційний суд враховує, що у матеріалах справи не має інформації, що на земельних ділянках, належних відповідачам, знаходиться майно.

Право держави витребувати земельну ділянку з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

При розгляді справи було встановлено, що власник волю на відчуження земельних ділянок взагалі не виявляв. З урахуванням викладеного Київський апеляційний суд доходить висновку, що майно (земельні ділянки)? ?вибуло з володіння власника без його волі, а тому власник має право на його витребування. З урахуванням викладеного апеляційний суд вважає позов прокурора законним та обґрунтованим.

Доводи апеляційної скарги про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що вказані земельні ділянки вкриті рослинністю, а тому й відповідачі по справі не мали змоги здогадатись про те, що вказані земельні ділянки належать до земель лісогосподарського призначення спростовуються матеріалами справи, а саме Проектом організації та розвитку лісового господарства Державного лісогосподарського об`єднання «Київліс» 2004 року, відповідно до якого спірні земельні ділянки у кварталі 4 Козинського лісництва покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики.

Вказані положення апелянтом не було спростовано належними і допустимими доказами, а твердження про те, що вказані документи є застарілими і не базуються на дійсних обставинах справи є лише припущеннями.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що апелянт ОСОБА_1 був позбавлений права на участь у розгляді справи, а оскаржуване рішення було прийнято у його відсутність, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що в матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення на ім`я ОСОБА_1 , відповідно до якої останній отримав копію ухвали про відкриття провадження, копію позовної заяви (а.с.67, т.1), рекомендоване повідомлення про вручення на ім`я ОСОБА_1 про отримання судової повістки на 01 березня 2018 року (а.с.173, т.1), рекомендоване повідомлення про вручення копії рішення суду першої інстанції (а.с.209, т.1), рекомендоване повідомлення про вручення копії ухвали (а.с.53, т.2), рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки на 18 березня 2020 року (а.с.62, т.2), рекомендоване повідомлення про вручення копії ухвали та судової повістки на 29 травня 2020 року (а.с.78, т.2), рекомендоване повідомлення про вручення судової повістки на 20 липня 2020 року (а.с.90, т.2).

Таким чином, вказані доводи апеляційної скарги також не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_1 був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд даної справи, а питання щодо прийняття ним участі у розгляді справи здійснюється ним на власний розсуд.

Матеріали справи також містять заяву представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 про застосування строку позовної давності (а.с.90-92, т.1), а також заяву представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності (а.с.142-146, т.3).

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Отже, позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

На віндикаційні позови держави в особі органів державної влади поширюється загальна позовна давність (пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

У разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18)).

Таким чином, положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Встановлення початку відліку строку на звернення до суду, яким закон визначає момент, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах, означає встановлення цих обставин відносно компетентного органу, у цій справі - Кабінету Міністрів України, який є розпорядником земель державного лісового фонду, а не будь-якого іншого державного органу, оскільки іншого органу, уповноваженого на розпорядження землями лісів, закон не визначає.

Аналогічні правові висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №372/2952/15-ц (провадження № 61-9408св18).

Апеляційний суд враховує, що Кабінет Міністрів України не був учасником спірних правовідносин щодо вилучення та передачі у приватну власність спірних земельних ділянок, зміни їх цільового призначення та подальшого відчуження.

Матеріалами справи підтверджується, що про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання інформації органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 24 жовтня 2016 року, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання ВО «Укрдержліспроект» від 24 жовтня 2016 року та ДП «Київське лісове господарство» від 03 жовтня 2016 року, тобто саме з цього часу для прокурора повинен обчислюватися строк позовної давності.

В той же час Кабінет Міністрів України в силу положень ст. 19 Конституції України та згідно з повноваженнями, передбаченими ЗК України, Законами України «Про Кабінет Міністрів України», «Про державний контроль за використанням та охороною земель» не мав можливості самостійно встановити обставини, які стали підставою для звернення до суд прокурора у цій справі, а тому довідався про порушення права власності держави на спірні земельні ділянки лише з момент отримання листа з прокуратури Київської області в травні 2017 року.

За таких обставин, заступником прокурора Київської області строк позовної давності не пропущено і заява представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6 , а також заява представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про застосування строку позовної давності задоволенню не підлягає.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що прокурором не було обґрунтовано підстави для представництва інтересів Кабінету Міністрів України в суді, то слід зазначити, що відповідно до ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

На обґрунтування права на звернення до суду з даним позовом прокурор вказав, що дана позовна заява вжита як захід прокурорського реагування та направлена, насамперед, на захист інтересів держави, оскільки протиправне отримання відповідачами земельних ділянок у власність з порушенням вимог земельного законодавства суперечить принципам регулювання земельних відносин в Україні, які закріплені ст. 14 Конституції України та ст. 5 Земельного кодексу України, що призводить до порушення інтересів держави, які полягають в забезпеченні реалізації в Україні принципів регулювання земельних відносин.

Згідно ст. 113 Конституції України та ст. 1 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, вирішення питань державного управління у сфері, зокрема, охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

До основних повноважень Кабінету Міністрів України, відповідно до ст. 116 Конституції України та ч. 2 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», належить забезпечення проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування та здійснення в межах своїх повноважень державного управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів.

Згідно п. «а» ч. 1 ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

На цей час в силу положень ч. 8 ст. 122, ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України правом розпорядження оспорюваними земельними ділянками державної форми власності лісогосподарського призначення є виключно Кабінет Міністрів України.

Таким чином, прокуратура Київської області звертається до суду з даним позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, як органу державної влади, уповноваженого на даний час державою на розпорядження землями лісогосподарського призначення.

Судом встановлено, що відповідно до листа прокуратури Київської області від 29 травня 2017 року, прокуратурою повідомлено про підготовку даного позову та описано ряд порушень земельного законодавства, позов подано 12 червня 2017 року, тобто вже після звернення до Кабінету Міністрів України. Крім того представник Кабінету Міністрів України приймав участь у розгляді вказаної справи та підтримував вимоги заявлені прокурором в інтересах КМ України.

Суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що суду не надано доказів щодо повноважень Кабінету Міністрів України здійснювати контроль у сфері земельних відносин та наявності повноважень щодо витребування та отримання інформації щодо ухвалень рішень з земельних питань, місця їх розташування тощо.

Таким чином, судом встановлено причини, які визнаються поважними, які перешкоджали Кабінету Міністрів України самостійно звернутись до суду, а від так право прокурора для звернення до суду є обґрунтованим та законним.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд доходить висновку, що рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року відповідає обставинам справи, ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасовано з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 20 липня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови викладено 07 липня 2021 року.

Головуючий суддя : М.А.Яворський

Судді: Т.Ц.Кашперська В.О.Фінагеєв