Після ознайомлення з умовами кредитування 06 вересня 2018 року, відповідачу було відкрито картковий рахунок, видано кредитну картку «Преміальна картка Platinum» із встановленим кредитним лімітом (довідки надавались до позову), номер картки зазначений в довідці, що надавалась до позову, та відповідач почав користуватися кредитними коштами за допомогою картки, про що зазначено в розрахунку заборгованості та виписці по картковому рахунку.

Тобто, сторонами при укладенні кредитного договору були досягнуті усі істотні умови договору.

В апеляційній скарзі також зазначено, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до положень ч.ч.1, 2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2021 року оскаржується лише в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню з таких підстав.

При розгляді даної справи судом першої інстанції установлено, що на підтвердження укладення кредитного договору позивачем надана копія анкети-заяви про приєднання відповідача до Умов і Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, згідно з якою 06 вересня 2018 року ОСОБА_1 виявив бажання отримувати послуги АТ КБ «ПриватБанк». В Анкеті-заяві зазначені анкетні дані особи та посилання на те, що дана заява разом із Умовам та Правилами надання банківських послуг разом складають договір про надання банківських послуг. При цьому заява не містить запису про вибір послуг, яку відповідач бажає отримати (а.с.33).

Також, представником позивача подано до суду копії наступних документів: розрахунок заборгованості за договором №б/н від 06 вересня 2018 року між АТ «ПриватБанком» та клієнтом ОСОБА_1 станом на 15 листопада 2020 року заборгованість за кредитом складає 108 058,96 грн., (а.с. 11-13); Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не завірений належним чином (а.с.36-40); Умови та Правила надання банківських послуг, які не містить підпису відповідача про ознайомлення та не посвідченні належним чином, виписка про рух коштів (а.с.14-30).

Будь-яких інших документів суду не надано, ніяких клопотань з цього приводу заявлено не було.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Виходячи із наявних у матеріалах справи доказів та врахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року, суд прийшов до висновку, що позивачем не доведено належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факту укладення із відповідачем договору на умовах, зазначених позивачем. У анкеті-заяві відсутні будь-які умови, які є істотними для кредитного зобов`язання, зокрема: відсутня умова про надання позивачем тієї чи іншої суми, про обов`язок повернення цих коштів відповідачем, відсутні дані про вид договору, реквізити розрахункових рахунків, номер платіжної карти, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру, не зазначена процентна ставка. Додана до позову роздруківка витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить будь-яких позначок, які б вказували на ознайомлення відповідача із саме цими за змістом Умовами та Правилами надання банківських послуг в ПриватБанку, не засвідченні належним чином та не містять підпису боржника, що не може вважатися належним та допустимим доказом.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Суд апеляційної інстанції вважає таке рішення суду законним та обґрунтованим, відповідним встановленим обставинам справи та нормам матеріального та процесуального права, які регулюють правовідносини, що виникли між сторонами.

Висновків суду першої інстанції аргументи апеляційної скарги не спростовують з наступних підстав.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За вимогами ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Звернувшись до суду з даним позовом до ОСОБА_1 , позивачем на підтвердження позову додано світлокопію Анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, підписану Ляшком В.М. 06 вересня 2018 року, яка містить посилання на те, що підписанням цієї заяви останній відповідно до ст. 634 ЦК України приєднується до Умов та Правил надання банківських послуг АТ КБ «ПРИВАТБАНК», які разом із пам`яткою клієнта і тарифами становлять договір банківського обслуговування; Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг.

При цьому позивач зазначав, що при укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Частиною 1 та 2 ст. 639 Цивільного кодексу України визначено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Разом з вищевказаним документами, позивачем також додано, підписаний сторонами 06 вересня 2018 року паспорт споживчого кредиту, який є інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит (Стандартизована форма), викладений у формі відповідно до Додатку 1 до Закону України «Про споживче кредитування».

Закон України «Про споживче кредитування»визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

Згідно із п. 1 ч. 1 Закон України «Про споживче кредитування», договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Метою цього Закону є захист прав та законних інтересів споживачів і кредитодавців, створення належного конкурентного середовища на ринках фінансових послуг та підвищення довіри до нього, забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки України, гармонізація законодавства України із законодавством Європейського Союзу та міжнародними стандартами. Цей Закон регулює відносини між кредитодавцями, кредитними посередниками та споживачами під час надання послуг споживчого кредитування. Законодавство про споживче кредитування в Україні ґрунтується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів щодо надання послуг споживачам (ст.ст. 2, 3,4 Закон України "Про споживче кредитування").

Стаття 9 Закон України "Про споживче кредитування", у редакції на час підписання ОСОБА_2 та позивачем паспорту споживчого кредиту, визначає інформацію, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит.

До укладення договору про споживчий кредит кредитодавець надає споживачу інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій кредитодавця з метою прийняття ним обґрунтованого рішення про укладення відповідного договору, в тому числі з урахуванням обрання певного типу кредиту.

Зазначена інформація безоплатно надається кредитодавцем споживачу за спеціальною формою (паспорт споживчого кредиту), встановленою у Додатку 1 до цього Закону, у письмовій формі (у паперовому вигляді або в електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством) із зазначенням дати надання такої інформації та терміну її актуальності. У такому разі кредитодавець визнається таким, що виконав вимоги щодо надання споживачу інформації до укладення договору про споживчий кредит згідно з частиною третьою цієї статті ( ч. 2 ст. 9 Закону).

Частиною 3 ст. 9 Закону України "Про споживче кредитування" визначено інформацію, що надається кредитодавцем споживачу, також і в разі укладення договору про споживчий кредит у формі кредитування рахунку ( п. 12).

Отже, зважаючи на наявність підписаного сторонами 06 вересня 2018 року паспорту споживчого кредиту, який відповідає формі та змісту, визначеного для нього Додатком 1 Закону України "Про споживче кредитування", АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 мали намір укласти договір споживчого кредитування.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про споживче кредитування", у редакції на час підписання ОСОБА_1 та позивачем паспорту споживчого кредиту, договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Примірник укладеного в електронному вигляді договору про споживчий кредит та додатки до нього надаються споживачу у спосіб, що дозволяє встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або іншим шляхом з використанням контактних даних, зазначених споживачем під час укладення договору про споживчий кредит.

Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору (змін до договору) був переданий споживачу, покладається на кредитодавця.

Статтею 12 Закону України "Про споживче кредитування" визначено умови договору про споживчий кредит.

Як убачається із матеріалів справи, вони не містять договору про споживчий кредит, укладеного між сторонами в даній справі, а додана позивачем до позову Анкета-заява про приєднання до банківських послуг, підписана відповідачем 06 вересня 2018 року, та Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Умови та правила надання банківських послуг, не є договором про споживчий кредит у розумінні Закону України "Про споживче кредитування".

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає посилання в апеляційній скарзі на висновки Верховного Суду, які викладені в постанові від 02 грудня 2020 року у справі №284/157/20-ц необґрунтованими, оскільки відстуні правові підстави вважати, що між сторонами був укладений договір споживчого кредиту.

Велика Палата Верховного Суду в сраві №342/180/17 від 03 липня 2019 року зазначила, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (06 вересня 2018 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (29 грудня 2020 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 06 вересня 2018 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 06 вересня 2018 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123). При цьому, Європейський суд неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996р. у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S.W.UK Roboto Condensed Light» проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступала, яким керувався суд першої інстанції та суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи, приймався судом касаційної інстанції у аналогічній справі та із подібних правовідносин, унаслідок чого посилання позивача на інші правові висновки Верховного Суду , на увагу не заслуговує.

При цьому слід звернути увагу, що предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду були Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку, які як зазначає останній є стандартними (типовими) у банку. При цьому Велика Палата Верховного Суду прийшла до висновку, що відсутність підпису особи, яка звернулась до банку, у Тарифах та Умовах та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, унеможливлює їх розцінення як частини кредитного договору, звернувши увагу на те, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Частиною 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Конституційний Суд України у рішенні від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Цей висновок узгоджується з положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 9 квітня 1985 року №39/248, в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Як зауважував Конституційний Суд України, межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У наведених «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Крім того, доводи позивача про те, що відповідач жодних заперечень щодо підпису указаного паспорту споживчого кредиту не надавав, на увагу не заслуговують, оскільки відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині рішення і такий висновок цілком узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду з даного питання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

З матеріалів справи вбачається, що звернувшись з даним позовом до суду, позивачем на підтвердження заявлених ним вимог щодо укладення банком 06 вересня 2018 року з відповідачем кредитного договору, додав вищевказані судом документи.

При цьому позивач подав клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, зазначивши, що всі необхідні докази є в матеріалах справи, клопотання та заяви з боку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» відсутні, а також клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (а.с.3).

Отже, суд першої інстанції розглядав дану справу на підставі лише вищевказаних доказів.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про законність та обґрунтованість рішення ухваленого по даній справі та відсутність підстав до його скасування.

Керуючись ст.ст. 374, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 07 липня 2021 року.

Суддя-доповідач Д.О. Таргоній

Судді: С.А. Голуб

Н.В. Ігнатченко