ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4462/21 Справа № 215/4157/20 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2021 року м.Кривий Ріг

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Бондар Я.М.

суддів - Барильської А.П., Зубакової В.П.

секретар судового засідання-Кислиця І.В.

сторони справи :

позивач - ОСОБА_1

відповідач-Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в Дніпропетровської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 адвоката Меланчука Ігоря Віталійовича, відповідача Управліннявиконавчої дирекціїфонду соціальногострахування вДніпропетровської областіна рішення Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року, ухваленого суддею Деміденком Ю.Ю. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повний текст судового рішення складено 09 березня 2021 року, -

ВСТАНОВИВ :

У липні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про стягнення моральної шкоди в зв`язку з ушкодженням здоров`ю в розмірі 236150 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що з 09.08.1978 по 06.05.2003 вона працювала в шкідливих умовах праці на ВАТ «ПівнГЗК».

06.05.2003 позивачу ОСОБА_1 поставлено діагноз: пиловий бронхіт першої ст. з бронхообструктивним синдромом. Емфізема легень першої ст. ЛН першого-другого ст.

Рішенням МСЕК від 02.06.2003 позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв`язку з профзахворюваннями з 26.05.2003 до 01.06.2004.

Рішенням МСЕК від 15.06.2003 позивачу повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з профзахворюваннями з 01.06.2004 до 01.06.2005.

Рішенням МСЕКвід 14.06.2005 позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності у зв`язкуз профзахворюваннями з 01.06.2005 безстроково та третя група інвалідності.

Позивач вважає, що їй не було забезпечено безпечних умов праці, вона втратила працездатність, виконуючи тривалий час роботи в напружених та шкідливих умовах праці. Виходячи з характеру захворювань позивач неодноразово знаходилась на лікуванні, позивачу важко виконувати будь-яку роботу, вона відчуває загальну слабкість та постійний біль, обмежена в спілкуванні з оточуючими, вирішенні своїх побутових потреб, що порушує її нормальні життєві зв`язки, а тому просила стягнути з відповідача моральну шкоду, яку вона оцінює в 236150 грн.

Рішенням Тернівського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 04 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в Дніпропетровської області про стягнення моральної шкоди задоволені частково.

Стягнуто з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 150000 /сто пятдесят тисяч/ грн. моральної шкоди без стягнення податків та обов`язкових платежів.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування в Дніпропетровської області 840 грн. 80 коп. судового збору на користь держави.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне врахування висновків Верховного Суду, викладених в аналогічних справах та положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року, ставить питання про зміну судового рішення в частині повного задоволення позовних вимог позивача ОСОБА_1 .

Скаржник вважає, що стягнутий судом на користь позивача розмір грошових коштів в рахунок відшкодування моральної шкоди є недостатнім для справедливого відшкодування моральних страждань позивача, які остання відчуває через отримані професійні захворювання, наслідком яких стала стійка втрата професійної працездатності в ступені 50% та встановлення третьої групи інвалідності, безстроково, починаючи з червня 2005 року.

Представник позивача вважає, що суд першої інстанції при визначені розміру відшкодування моральної шкоди не в повній мірі врахував, що внаслідок отриманих позивачем професійних захворювань, остання проходить тривалі курси стаціонарного лікування, огляди медико-соціальних комісій, що з моменту отримання професійних захворювань позивач в значній мірі позбавлена можливості реалізовувати свої звички та бажання, змушена залучати додаткові зусилля та ресурси для організації життя.

Скаржник вказує, що, оцінюючи у сукупності зазначені обставини, визначений ОСОБА_1 розмір відшкодування моральної шкоди є належним чином обґрунтованим, справедливим та розумним, визначений з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати та ступеня втрати професійної працездатності, що свідчить про її домірність завданій моральній шкоді.

Відповідач, Фонд, будучи незгодним з оскаржуваним судовим рішенням подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на незаконність і необґрунтованість судового рішення, яке ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи ставить питання про його скасування в повному обсязі та ухваленні нового рішення про відмову позивачу ОСОБА_1 у задоволенні її позовних вимог в повному обсязі.

При цьому скаржник зазначає, що позивач звернулася із позовом в суд в липні 2020 року, після набрання чинності Закону України №77-VІІІ від 28.12.2014 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці», яким Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» був викладений в новій редакції з назвою «Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», який набрав чинності з 01 січня 2015 року, тому позивач не має права на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду соціального страхування.

Відповідач вказує на те, що новим Законом право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду скасовано для всіх застрахованих громадян, незалежно від дати встановлення втрати працездатності, таке право надано Цивільним кодексом України та КЗпП України за рахунок роботодавця, з вини якого заподіяно шкоду. Скаржник вважає, що суд першої інстанції не застосував закон, який повинен був застосувати, застосувавши закон, який не підлягав застосуванню, у зв`язку із чим неправильно вирішив спір між сторонами. Звертає увагу на те, що через не створення безпечних умов праці на підприємстві де працював позивач, останній отримав професійні захворювання з вини роботодавця, тому відсутні підстави для покладення на Відділення виконавчої дирекції Фонду обов`язку здійснювати виплату моральної шкоди, оскільки Фонд є неналежним відповідачем по справі.

Звертає увагу на те, що Відділенням Фонду в період з червня 2003 року по листопад 2020 року позивачу відшкодованостраховх виплат на суму 453675 грн.

Скаржник вважає, що позивачем не доведено підстав цивільно-правової відповідальності, а саме: факту протиправних дій або бездіяльності, причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями, а також вини відділення Фонду та, зважаючи на відсутність законодавчих підстав відшкодування моральної шкоди саме відділенням Фонду, наявні підстави для відмови ОСОБА_1 в задоволенні її позовних вимог, як недоведених.

Відзиви на апеляційні скарги не подано.

23.06.2021 від представника позивача ОСОБА_2 на адресу суду апеляційної інстанції надійшла заява про проведення апеляційного розгляду, призначеного на 06.07.2021 року на 12.30 годин за його і позивача відсутності, просить апеляційну скаргу позивача задовольнити, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення та врахувати судову практику Верховного Суду за наслідками перегляду рішень у справах, що виникають з подібних правовідносин.

06.07.2021 від представника позивача ОСОБА_2 на адресу суду апеляційної інстанції надійшла аналогічна заява про проведення апеляційного розгляду за його і позивача відсутності, просить апеляційну скаргу позивача задовольнити, апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

21.04.2021року наадресу судуапеляційної інстанціїнадійшло клопотаннявідповідача відділення Фонду про зупинення провадження по справі до прийняття висновків узагальнення судової практики Верховним Судом щодо даної категорії справ, яке не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Статтею 252 ЦПК України визначено право суду, за яких підстав він має право зупинити провадження у справі.

Згідно з пунктом 10 частини 1 вказаної статті суд може з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадках перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об`єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.

Зупинення провадження у справі - це тимчасове припинення судом учинення процесуальних дій під час судового розгляду з визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і передбачити усунення яких неможливо.

Межі зупинення провадження у справі не повинні призводити до зменшення розумного строку розгляду справи.

Аналіз наведених положень закону дає підстави для висновку, що на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України, суд зупиняє провадження у справі лише у тому випадку, коли її неможливо розглянути у зв`язку з тим, що питання про наявність певних фактів, від яких залежить її вирішення, відповідно до чинного законодавства вирішується в іншій цивільній, господарській або кримінальній справі чи у справі, що розглядається в адміністративному порядку. Сам по собі розгляд питання іншим органом, не пов`язаний зі встановленням наявності чи відсутності таких фактів, не є підставою для зупинення провадження. Зупинення провадження в цивільній справі з мотивів наявності іншої справи, яка розглядається в порядку цивільного, кримінального, господарського чи адміністративного судочинства, може мати місце тільки в тому разі, коли в цій, іншій, справі можуть бути вирішені питання, що стосуються підстав заявлених у цивільній справі вимог чи умов, від яких залежить можливість її розгляду.

Заплановане Верховним Судом підготування відповідного аналізу судової практики в аналогічних справах не є підставою для зупинення провадження у даній справі, у зв`язку з чим, заявлене відповідачем клопотання не підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст.367ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши думку представника відповідача ОСОБА_3 , яка підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги відповідача, просила їх задовольнити з викладених у скарзі підстав та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги сторони позивача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги сторін не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що Позивач ОСОБА_1 працювала з 09.08.1978по 06.05.2003на ВАТ«ПівнГЗК» (а.с.42-51).

Згідно акту розслідування професійного захворювання від 06.05.2003, позивачу встановлено діагноз: пиловий бронхіт першої ст. з бронхообструктивним синдромом. Емфізема легень першої ст. ЛН першого-другого ст. (а.с.14-15).

Рішенням МСЕК від 02.06.2003 позивачу первинно встановлено 20% втрати професійної працездатності у зв`язку з профзахворюваннями з 26.05.2003 до 01.06.2004 (а.с.8-9).

Рішенням МСЕК від 15.06.2003 позивачу повторно встановлено 35% втрати професійної працездатності у зв`язку з профзахворюваннями з 01.06.2004 до 01.06.2005 (а.с.10-11).

Рішенням МСЕК від 14.06.2005 позивачу повторно встановлено 50% втрати професійної працездатності у зв`язку з профзахворюваннями з 01.06.2005 безстроково та третя група інвалідності (а.с.12-13).

Суд першоїінстанції,ухвалюючи рішенняпро частковезадоволення позовнихвимог ОСОБА_1 до спірних правовідносин застосував норми статей 21, 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, яка була чинна на момент встановлення стійкої втрати працездатності ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) моральної шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я, внаслідок професійних захворювань, який передбачав обов`язок відшкодувати таку шкоду відповідачем, поклавши цей обов`язок на Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду і вважає доводи відповідача щодо неправильного застосування норм матеріального права необґрунтованими, та не погоджується із доводами представника позивача ОСОБА_2 щодо заниженого розміру стягнутої судом моральної шкоди з огляду на таке.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.

Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване судове рішення відповідає зазначеним вище нормам закону.

Так, ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого порушеного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду по захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (ст.4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року №717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 ст.1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» п.1 ч.1 ст.21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (ч.3 ст.28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (ч.3 ст.34).

З огляду на положення ст.ст.21, 28, 30, 34, 35 Закону України від 23 вересня 1999 року, право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

Відтак, спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ОСОБА_1 з дня первинного встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 02 червня 2003 року.

Частинами 1, 3 ст.28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення висновком МСЕК від 02.06.2003 року ОСОБА_1 стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі ст.21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до ст.13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у ст.14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абз.4 ст.1, підпункту «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей. У разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Пунктом 27 статті 77 Закону України від 20 грудня 2005 року «Про Державний бюджет України на 2006 рік» та пунктом 22 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» зупинено дію абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 28 та частини третьої статті 34 Закону №1105-XIV, якими обов`язок відшкодування моральної шкоди було покладено на Фонд.

Крім того, Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, виключено ч.3 ст.34 Закону №1105-XIV, що передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди.

Пунктом 2 частини 44 розділу 2 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України» пункт 3 розділу ХІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату непрацездатності» доповнено абзацом: «відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної (немайнової) шкоди застрахованим і членам їх сімей незалежно від часу настання страхового випадку припиняється з 1 січня 2008 року».

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки ст.1167 ЦК України та ст.237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до ч.8 ст.36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (ст.5 ЦК України).

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, у рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012 Конституційний Суду України зазначив, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Отже, у світлі рішення Конституційного Суду України від 08 жовтня 2008 року №20-рп/2008 у справі № 1-32/2008, Закон України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності 20 березня 2007 року, не встановлював ретроспективно обов`язок роботодавця з відшкодування моральної шкоди, оскільки щодо юридичної відповідальності, зокрема й цивільно-правової, новий закон застосовується лише тоді, коли він пом`якшує або скасовує відповідальність особи.

З урахуванням вищезазначеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року до 01 січня 2006 року. Визначальною в цьому випадку для особи є дата встановлення МСЕК (ЛТЕК, МТЕК, ВТЕК) стійкої втрати професійної працездатності.

Вищевикладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі №210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18) та від 20 листопада 2019 року у справі №210/3177/17 (провадження № 14-288цс19).

Як вбачається з матеріалів справи, на час встановлення позивачеві втрати професійної працездатності у зв`язку з професійними захворюваннями обов`язок відшкодування моральної шкоди покладався саме на Фонд соціального страхування, що узгоджується із Законом України №1105-XIV, а відтак доводи відповідача, що Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем по справі, колегія суддів відхиляє.

Доводи відповідача про те, що на час звернення позивача із цим позовом набула чинності редакція Закону №1105-ХІV, якою не передбачено здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки спір щодо відшкодування шкоди на підставі Закону №1105-ХІV повинен вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення у потерпілого права на її відшкодування, яке виникло у позивача з дня встановлення йому втрати професійної працездатності (02.06.2003 року). На час виникнення у позивача такого права була чинна редакція Закону №1105-ХІV, яка передбачала здійснення страхової виплати на відшкодування моральної шкоди саме за рахунок Фонду.

Отже, зважаючи на дату настання страхового випадку у позивача ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), роботодавець не є особою, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування моральної шкоди.

Згідно вимог ст.173КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.23ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом.

Доводи відповідача про недоведеність позивачем факту моральної шкоди не заслуговують на увагу, оскільки, як правильно зазначив суд першої інстанції, сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Наведене повністю кореспондує нормам ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.

З урахуванням, наведених вище норм закону, колегія суддів не може погодитись із доводами відповідача щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню та незастосування закону, який підлягав застосуванню, у зв`язку з чим, їх відхиляє.

У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р., з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", розяснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.

Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди №4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, у зв`язку із чим відхиляє доводи представника позивача ОСОБА_4 щодо заниженого розміру моральної шкоди, стягнутої судом з відповідача на користь позивача ОСОБА_1 .

Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).

Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Так,визначаючи розмірвідшкодування моральноїшкоди,суд першої інстанціївиходив змеж позовнихвимог тадоводів позовноїзаяви, тяжкості наслідків,які насталиу здоров`їпозивача,незворотності такихнаслідків,врахував ступіньвтрати працездатності(50%з встановленнямтретьої групиінвалідності безстроковоз червня2005року), що свідчить про неможливість покращення стану її здоров`я в майбутньому, що вносить істотні вимушені зміни у спосіб життя позивача та, виходячи із засад розумності та справедливості, визначив до стягнення компенсацію з Фонду на користь позивача в розмірі 150 000 грн. без утримання податку з доходу фізичних осіб., з розміром якої повністю погоджується і суд апеляційної інстанції.

Колегія суддів вважає, що, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційні скарги сторін підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381,382 ЦПК України, Дніпровський апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_1 адвоката МеланчукаІгоря Віталійовича, відповідачаУправління виконавчоїдирекції фондусоціального страхуванняв Дніпропетровськоїобластізалишити без задоволення.

Рішення Тернівського районногосуду м.КривогоРогу Дніпропетровськоїобласті від04березня 2021року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 07 липня 2021 року.

Головуючий:

Судді: