ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1202/21Головуючий по 1 інстанціїСправа №707/1288/18 Категорія: 301010200 Тептюк Є. П. Доповідач в апеляційній інстанції Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2021 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Новікова О.М., Бондаренка С.І., Вініченка Б.Б., за участю секретаряВинник І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2021 року (повний текст рішення виготовлено 22 квітня 2021 року) у справі за позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури до Свидівоцької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Свидівоцької сільської ради, визнання недійсним свідоцтва на право власності та скасування державної реєстрації права власності з одночасним припиненням речового права на неї,

в с т а н о в и в :

В липні 2018 року заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури звернувся до суду з вказаним позовом до відповідачів, який мотивовано такими підставами.

Рішенням сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району №53-18 від 10.07.2015 було затверджено проект землеустрою та надано у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 , у тому числі: ОСОБА_1 , за кадастровим номером 7124986000:04:005:0113, загальною площею 0,1000 га. Відповідно до п. 31 вказаного рішення земельні ділянки віднесено до категорії земель рекреаційного призначення, які будуть використовуватись для індивідуального дачного будівництва.

Черкаським районним управлінням юстиції ОСОБА_1 видано свідоцтво на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, серії СТА№ 022119 від 21.07.2015 із внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та за ОСОБА_1 , зареєстровано право власності №10484473 від 21.07.2015.

За твердженням позивача, виділення спірної земельної ділянки відбулося із порушенням встановленої законодавством процедури, у тому числі, шляхом протиправної зміни її цільового призначення та передачі у власність.

Крім того, позивач зазначає, що при прийнятті рішення Свидівоцькою сільською радою, Черкаським управлінням захисних масивів дніпровських водосховища (на момент відведення Черкаське регіональне управління водних ресурсів), не надавалось погодження на відведення її у власність та є порушенням вимог ч. 2 ст. 123 ЗК України.

Відведена у приватну власність земельна ділянка частково входить до 100-метрової зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища.

Затверджуючи проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність громадянам для дачного будівництва Свидівоцькою сільською радою порушено вимоги ч. 2 ст. 186-1 Земельного Кодексу України щодо необхідності погодження проекту відведення відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Черкаської РДА.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду підлягав також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.

Відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів України від 19.04.2018 проектна документація щодо відведення у власність ОСОБА_1 спірної земельної ділянки не погоджувалась.

Порушення законних інтересів держави полягає у незаконній зміні цільового призначення земельних ділянок та, як наслідок, протиправної їх передачі у приватну власність для потреб індивідуального дачного будівництва, оскільки ці землі у первинному їх стані не могли бути передані у приватну власність та на них суворо заборонено здійснення будівництва.

За таких обставин позивач просив суд визнати незаконним та скасувати рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» №53-18 від 10.07.2015 року в частині відведення ОСОБА_1 , земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:005:0113 загальною площею по 0,1000 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, в межах населеного пункту с. Свидівок.

Крім того, просив визнати незаконним та скасувати свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 від 21.07.2015, видане ОСОБА_1 та з урахуванням заяви про зміну предмету позову скасувати державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням речового права на неї.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано рішення Свидівоцької сільської ради «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» №53-18 від 10.07.2015 в частині надання ОСОБА_1 у власність земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:005:0113, загальною площею 0,1000 га, що розташована в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради, в межах населеного пункту АДРЕСА_1 .

Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 10484473 від 21.07.2015 року, на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, що розташована в АДРЕСА_1 , за кадастровим номером 7124986000:04:005:0113, із одночасним припиненням речового права на неї.

У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, районний суд виходив із того, що Свидівоцькою сільською радою був порушений порядок надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки. Ця ділянка, що передана ОСОБА_1 , перебуває в межах прибережної захисної смуги та належить до земель водного фонду, щодо яких установлено спеціальний правовий режим.

Оскаржуваним рішенням Свидівоцької сільської ради незаконно змінено категорію земель та їх цільове призначення із земель водного фонду на землі рекреаційного призначення, так як не була проведена обов`язкова державна експертиза землевпорядної документації.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оспорюване рішення Свидівоцької сільської ради № 53-18 від 10.07.2015 в частині відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:005:0113 є таким, що прийняте з порушенням діючого законодавства, порушує інтереси держави, а тому суд визнав його незаконним та скасував.

У зв`язку з цим, суд задовольнив також і позовну вимогу про скасування державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 10484473 від 21.07.2015 на земельну ділянку з кадастровим номером 7124986000:04:005:0113 із одночасним припиненням речового права, так як державна реєстрація проведена на підставі скасованого рішення сільської ради.

При цьому, суд визнав позбавлення відповідача права власності на земельну ділянку законним, оскільки вказане переслідує «суспільний інтерес».

У задоволенні вимоги позову про скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку відмовлено з тих підстав, що свідоцтво лише посвідчує відповідне право та самостійного юридичного значення не має.

Рішення суду першої інстанції оскаржено в апеляційному порядку ОСОБА_1 , який не погоджується з вказаним рішенням, вважає його таким, що винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права за таких підстав.

Спірна земельна ділянка розташована за межами прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища всупереч висновку суду, що вказана земельна ділянка розташована на відстані меншій 100 метрів від лінії нормального підпірного рівня Кременчуцького водосховища.

Знаходження спірної земельної ділянки за межами стометрової зони прибережної захисної смуги підтверджується Генеральним планом розміщення земельних ділянок під дачне будівництво в адмінмежах Свидівоцької сільської ради (копія якого знаходиться в матеріалах справи на аркуші 104), з якого вбачається, що межа прибережної захисної смуги знаходиться на відстані близько 20 метрів від його земельної ділянки. Суд не мотивував, чому надав перевагу доказу: листу ДП «Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» №1041 від 24.04.2018, та з яких підстав не взяв до уваги Генеральний план розміщення земельних ділянок під дачне будівництво в адмінмежах Свидівоцької сільської ради, який спростовує вказаний факт. Хоча суд в рішенні вказав, що затвердження Генерального плану ніким не оскаржується та на даний час є чинним.

Позивач не підтвердив, до якої категорії земель належала спірна земельна ділянка на час її передачі сільській раді та на час проведення інвентаризації. Відповідно до рішення Свидівоцької сільської ради від 27.04.2015 №50-23 спірна земельна ділянка була переведена із земель загального користування (штучні водосховища) та земель, не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту (інші захисні насадження) до земель не наданих у власність або постійне користування в межах населеного пункту (угіддя піски). Вказане рішення є чинним та ніким не оспорювалось.

Так як суд дійшов помилкового висновку про перебування земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги та належить до земель водного фонду, суд дійшов також і помилкового висновку про необхідність проведення обов`язкової державної експертизи документації щодо відведеної земельної ділянки.

Крім того, апелянт включає до апеляційної скарги на рішення заперечення щодо ухвали Черкаського районного суду Черкаської області від 18.02.2021 про відмову в залишенні позовної заяви без розгляду, оскільки така ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення відповідно до ст. 353 ЦПК України. Підставою для залишення позову без розгляду скаржник вважає те, що позивач не підтвердив в чому полягає порушення інтересів держави, в інтересах якого органу звертається прокурор. Контроль за землями водного фонду покладено на Держводагентство України. Прокурор звертався до Держводагентства, однак останнє ніяким чином не діяла на захист порушених на думку прокурора інтересів держави. За наявності органу, уповноваженого на захист інтересів держави у даній сфері, прокурор, за позицією апелянта, не має права на звернення до суду з вказаним позовом як самостійний позивач в інтересах держави.

Крім того, звертає увагу суду на те, що 01.01.2013 із набрання чинності Закону України «про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» власником земель в межах населеного пункту є не держава, а відповідна територіальна громада. У випадку задоволення позову земельна ділянка буде повернута не державі, в інтересах якої прокурор подає позов, а сільській раді як представнику громади с. Свидівок.

За таких міркувань, апелянт вважає, що позивач не дотримав вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Посилаючись на вказані підстави, апелянт просить скасувати рішення в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким в частині задоволених судом першої інстанції позовних вимог відмовити повністю. У відмовленій частині рішення скаржник просить рішення залишити без змін. Також просить стягнути з позивача сплачений судовий збір на користь апелянта.

На апеляційну скаргу надійшов відзив від Черкаської окружної прокуратури, в якому з підстав, аналогічних тим, що викладені в позові, прокуратура просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи судом встановлено такі обставини.

Рішенням Свидівоцької сільської ради Черкаського району №46-7 від 02.12.2014 року надано дозвіл ОСОБА_1 , на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , загальною площею по 0,10 га для індивідуального дачного будівництва (а.с.56).

В подальшому, рішенням сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району №53-18 від 10.07.2015 року було затверджено проект землеустрою та надано у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва земельні ділянки, розташовані по АДРЕСА_1 , у тому числі ОСОБА_1 , за кадастровим номером 7124986000:04:005:0113, загальною площею 0,1000 га. Відповідно до п. 31 спірного рішення земельну ділянку віднесено до категорії земель рекреаційного призначення, які будуть використовуватись для індивідуального дачного будівництва. (а.с 26-29).

Установлено, що рішенням сесії Свидівоцької сільської ради Черкаського району №50-23 від 27.04.2015 року затверджено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки площею 1,6000 га в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради в межах населеного пункту с.Свидівок Черкаського району Черкаської області, розроблену ТОВ «Геоземпроект» (а.с. 37-38).

На підтвердження реєстрації права власності ОСОБА_1 , Черкаським районним управлінням юстиції видано свідоцтва на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, серії СТА№022119 від 21.07.2015 року.

Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №10484473 від 21.07.2015 року із одночасним внесенням відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (а.с.50-52)

В пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земельної ділянки площею 3,0000 га, за рахунок якої в подальшому була надана і спірна земельна ділянка, зазначено, що згідно земельно-облікових даних ця земельна ділянка обліковується як землі загального користування (штучні водосховища) (а.с. 31).

Відповідно до висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, у разі якщо проект землеустрою підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (а.с. 65-66).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області №10-23-0.222-274/120-18 від 14.03.2018 року, згідно Форми №6-зем «Звіту про кількісні характеристики земель та розподіл їх за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності» спірна земельна ділянка станом на 01.01.2014 року та на 01.01.2015 року обліковувалась в адмінмежах Свидівоцької сільської ради, в межах населеного пункту як землі загального користування вид угідь (штучними водосховищами). (а.с.45).

Згідно листа Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області №23-0.9-2995/2-18 від 05.05.2018 року документація із землеустрою, щодо спірної ділянки, на проведення експертизи не надходила (а.с.68).

Відповідно до листа Державного агентства водних ресурсів України від 19.04.2018 року №2348/9/11-18, проекти землеустрою щодо відведення земельних спірної земельної ділянки, розташованої в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району черкаської області, Держводагенством та сектором у Черкаській області Держводагенства не погоджувалися. (а.с.49).

З листа ДП "Черкаський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" № 1041 від 24.04.2018 року та долучених до нього картографічних матеріалів вбачається, що спірна земельна ділянка частково розміщена на відстані меншій 100 метрів від лінії нормального підпірного рівня Кременчуцького водосховища (а.с.70-72).

Листом від 08.06.2017 року №01-01-24/386 Департамент містобудування, архітектури, будівництва та житлово-комунального господарства повідомило Черкаську місцеву прокуратуру про те, що інформації про наявність розробленої та належним чином затвердженої містобудівної документації, якою передбачена можливість здійснення індивідуального дачного будівництва на земельних ділянках в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району в межах населеного пункту наданих у запиті у управлінні відсутня. (а.с.41-42).

КПВАПП "АРХБЮРО" було розроблено генплан розміщення земельних ділянок, в тому числі і спірної земельної ділянки, який був затверджений рішенням Свидівоцької сільської ради №56-25 від 08.10.2015 року (а.с. 104-106).

У статті 13 Конституції України визначено, що земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1 ЗК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

За змістом статей 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі житлової та громадської забудови, землі оздоровчого призначення, землі рекреаційного призначення, землі водного фонду. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання відповідно до статті 21 ЗК України недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч й не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації об`єктів водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість їх використання для визначених цілей на умовах оренди. Згідно з пунктом «д» частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 59 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми. Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури)), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема, зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не можуть передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, згідно зі статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 6062 ЗК України та статтями 1, 8890 ВК України.

За змістом статті 60 ЗК України, статті 88 ВК України прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням конкретних умов, що склалися. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Відповідно до статті 61 ЗК України, статті 89 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зокрема, у прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; зберігання та застосування пестицидів і добрив; влаштування літніх таборів; для худоби; будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів тощо. Об`єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.

З аналізу матеріалів справи, суд першої інстанції правильно встановив, що спірна земельна ділянка частково входить до зони прибережної захисної смуги Кременчуцького водосховища, а тому на вказану ділянку поширюється особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об`єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Пунктом 1 Порядку проведення інвентаризації земель, затвердженого розпорядженням Кабінетом Міністрів України від 23 травня 2012 р. № 513, встановлено, що визначення виду угідь до формування земельних ділянок із земель запасу, не переданих у власність та користування, а також віднесення таких земельних ділянок до певної категорії може здійснюватися за результатами інвентаризації земель, проведеної за рішенням райдержадміністрацій за межами населених пунктів.

Згідно п. 7 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» до державної реєстрації права державної чи комунальної власності на земельні ділянки формування земельних ділянок за рахунок земель державної та комунальної власності, визначення їх угідь, а також віднесення таких земельних ділянок до певних категорій може здійснюватися на підставі матеріалів інвентаризації земель, проведеної за рішенням: у межах населених пунктів - сільських, селищних, міських рад, за їх межами - районних державних адміністрацій. Матеріали інвентаризації земель у такому разі підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються органами, які прийняли рішення про проведення інвентаризації.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок підлягають обов`язковій державній експертизі, а саме проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон, обмежень у використанні земель та їх режимоутворюючих об`єктів.

Така ж вимога передбачена в статті 118 та частині четвертій статті 123 ЗК України, у разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається Комісією до відповідного органу земельних ресурсів для здійснення такої експертизи.

Всупереч наведеним вимогам земельного законодавства, обов`язкова державна експертиза землевпорядної документації при зміні категорії землі та її цільового призначення із земель водного фонду на землі рекреаційного призначення, проведена не була, чим порушено вимоги чинного земельного законодавства та не дотримано порядок набуття права власності на землю.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною першою статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїх висновках неодноразово зазначала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19)).

Так як за наслідком апеляційного перегляду встановлено, що зміна цільового призначення із земель водного фонду на землі рекреаційного призначення не була проведена відповідно до вимог чинного законодавства, тому порушено порядок набуття у власність спірної земельної ділянки.

А тому, суд правильно зазначив, що рішення Свидівоцької сільської ради Черкаського району «Про затвердження проектів із землеустрою та надання земельних ділянок у власність громадянам» № 53-18 від 10.07.2015, в частині відведення ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 7124986000:04:005:0113, загальною площею 0,1000 га розташованих в адміністративних межах Свидівоцької сільської ради Черкаського району, за межами населеного пункту для індивідуального дачного будівництва є таким, що прийнято з порушенням діючого законодавства, порушує інтереси держави, а тому його необхідно визнати незаконним та скасувати в цій частині із одночасним скасуванням державної реєстрації права власності за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №10484473 від 21.07.2015.

Доводи апеляційної скарги вказані висновки суду не спростовують.

Стосовно аргументів апеляційної скарги, викладених на оскарження ухвали про відмову в залишенні позову без розгляду, то колегія суддів зазначає про таке.

На думку суду першої інстанції, прокурор встановивши, що відчуження земельної ділянки відбулося органом місцевого самоврядування, в порушення вимог законодавства і вказані дії призвели до порушення прав держави, а орган, який мав би контролювати вказані порушення фактично самоусунувся, має право звертатися з позовом, який спрямований на захист права власності держави і свідчить про наявність у прокурора повноважень для представництва інтересів держави у цій справі.

Відповідно до частини другої статті 4 ЦПК України у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (пункт2 частини першої статті 2 Закону).

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatismutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії» (Menchinskayav. Russia, заява № 42454/02, § 35)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший-третій частини четвертої статті 23 Закону).

Вказаним приписам кореспондують відповідні приписи ЦПК України: прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (частина четверта статті 56 ЦПК України).

Системне тлумачення частини четвертої статті 56 ЦПК України й абзацу першого частини третьої статті 23 Закону дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно з частиною четвертою статті 56 ЦПК України має наслідком застосування положень, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 257 ЦПК України про залишення позову без розгляду у разі, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Обґрунтовуючи підстави звернення до суду прокурор як позивач вказував, що в системі органів державної влади відсутній суб`єкт владних повноважень, уповноважений на здійснення контролю у сфері законності дій Свидівоцької сільської ради час тині зміни цільового призначення земель водного фонду та був би при цьому наділений правом на звернення до суду для захисту порушених прав держави.

З листа міськрайонного управління Держгеокадастру у Черкаському районі та м. Черкаси від 14 березня 2018 року вбачається, що станом на 01 січня 2014 року та на 01 січня 2015 року, тобто до проведення інвентаризації земель сільською радою та до фактичного відведення у приватну власність, спірна земельна ділянка обліковувалась як землі загального користування, вид угідь - штучні водосховища.

Відповідно до Положення про Державне агентство водних ресурсів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 393 Державне агентство водних ресурсів України (Держводагентство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів.

Прокурор, звертаючись до суду з вказаним позовом, обґрунтовував його неправомірною зміною цільового призначення спірних земель.

11.04.2018 заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури Троцько Є.В. звернувся з листом до голови Держводагентства ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 47-48), в якому повідомляв, що прокурором вивчаються питання на предмет вжиття заходів представницького характеру щодо відведення у власність громадянам земельних ділянок та просив повідомити, чи погоджувалася проектна документація, щодо ряду земельних ділянок, (в тому числі, наданій ОСОБА_1 ), за рахунок земель водного фонду. В даному листі прокурор зазначає кадастрові номери даних земельних ділянок та прізвища громадян, яким вони були надані.

19.04.2018 Державне водне агентство України надало відповідь на лист прокурора (т. 1 а.с. 49), в якому повідомляється, що проекти землеустрою щодо земельних ділянок Держводагентством та сектором у Черкаській області Держводагентства не погоджувався.

З наданої відповіді слід зробити висновок про те, що Держводагентство з квітня 2018 року було повідомлене про відведення спірних земельних ділянок у власність громадян, оскільки прокурором повідомлялися кадастрові номери даних земельних ділянок і у Держводагентства були всі можливості перевірити на публічній кадастровій карті розміщення вказаних земельних ділянок, та в разі встановлення їх розміщення на землях водного фонду, належним чином відреагувати.

Доказів відповідного реагування з боку Держводагентства як на момент подачі прокурором позову в липні 2018 року, так і до даного часу суду надано.

Так як Держводагентство, будучи належним чином повідомленим про вибуття даних земельних ділянок з власності держави, фактично не вчинило і не вчиняє жодних дій з даного приводу, вказане суд оцінює як бездіяльність.

Висновок суду першої інстанції при вирішенні клопотання про залишення без розгляду позову прокуратури відповідає вимогам законодавства та судом враховано дійсні обставини справи, які стали підставою для такого звернення. Тому, суд правомірно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову прокурора без розгляду.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції ухвалене законне та справедливе рішення, та спрямоване на усунення порушень в сфері земельного законодавства.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, а тому у її задоволенні колегія суддів відмовляє.

На підставі ст. 141 ЦПК України понесені судові витрати залишаються за апелянтом.

Керуючись ст.ст. 35, 258, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 14 квітня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови виготовлено 06 липня 2021 року.

Судді