Дата документу 30.06.2021 Справа № 310/5980/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№310/5980/20 Головуючий у1інстанції Прінь І.П.

Провадження № 22-ц/807/2171/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Крилової О.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Адміністрація морських портів України», третя особа в.о. начальника Державного підприємства «Адміністрація Бердянського морського порту Верниба Тарас Миколайович, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2020 року ОСОБА_1 , звернувся до суд з позовом до ДП «Адміністрація морських портів України», третя особа в.о. начальника Державного підприємства «Адміністрація Бердянського морського порту Верниба Тарас Миколайович, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з лютого 2014 року він працював в Бердянській філії ДП «АМПУ» на посадах начальника служби морської безпеки, офіцером охорони (начальник СМБ). Двічі його було звільнено з роботи. Двічі за рішенням суду поновлено на посаді. Останній раз його було поновлено на роботі на посаді офіцера охорони порту (начальник СМБ) БФ ДП «АМПУ» на підставі постанови Запорізького апеляційного суду від 24.07.2019 року у справі № 310/10016/18. Наказ про поновлення на роботі було винесено 17.12.2019 року за № 85-П.

З метою його подальшого звільнення, відповідач ввів до штатного розпису посаду начальника Служби морської безпеки, яка за своїми посадовими обов`язками є ідентичною посаді офіцера охорони порту (начальник СМБ) БФ ДП «АМПУ», та призначив на неї ОСОБА_2 .

У подальшому за підписом в.о. заступника начальника з операційної діяльності та розвитку портової інфраструктури Т.М. Вербини видано наказ № 17-п/П від 14.05.2020 року щодо вивільнення посади офіцеру порту (начальник СМБ). У наказі№ 17-п/11від 14.05.2020року «Щодовивільнення офіцераохорони порту(начальникаСМБ) ОСОБА_1 зазначено,що йогоприйнято навиконання рішеннякомісії зоптимізації структурита штатноїчисельності БФДП «АМПУ»(п.2протоколу №1від 09.04.2020),враховуючи наказДП «АМПУ»від 30.01.2020року №23/10«Про уніфікаціюштатних розписівслужб морськоїбезпеки відокремленихпідрозділів ДП«АМПУ»,п. 3розпорядження в.о.голови ДПАМПУ №52/10-АГвід 16.12.2019,накази начальникафілії від17.12.2019№ 218/11,від 02.04.2020№ 57/11,вказівку в.о.начальника філіїВерниби Т.М.,рапорт ВЕПіТ,зміни ворганізації виробництваі праці,необхідність оптимізації,скорочення штатуфілії йчисельності персоналуслужб морськоїбезпеки,з метоюуникнення дублюванняофіцером охоронипорту (начальникомСМБ)функцій начальникаслужби морськоїбезпеки,економії витратна оплатупраці,а такожвраховуючи відсутністьпрофесії «офіцерохорони порту(начальникСМБ)»у Класифікаторіпрофесій ДК003:2010. Зазначення у наказі про відсутність професії «офіцер охорони порту (начальник СМБ)» у Класифікатори професій ДК 003:2010 не є підставою для скорочення посади.

Наказ № 17-п/11 від 14.05.2020 року був підписаний не уповноваженою на те особою - в.о. заступника начальника з операційної діяльності та розвитку портової інфраструктури, а не начальником філії.

Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Переважне право на залишення працівника на роботі враховується лише у разі скорочення однорідних професій та посад.

Відповідачем проігноровано дану вимогу закону, не враховано, що при скороченні однієї з двох однорідних посад ступень його кваліфікації та продуктивності праці були такими, що надавали переважне право на залишення на роботі. Крім того, на його утриманні перебувають двоє неповнолітніх дітей, стаж роботи на посаді начальника СМБ та офіцера охорони порту (начальника СМБ) більше 6 років; до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

Крім того, працевлаштування попередженого про звільнення у зв`язку із скороченням штату працівника є обов`язком роботодавця, і такий обов`язок роботодавцем повинен виконуватись добросовісно без застосування надмірного формалізму, оскільки працівник є більш вразливою стороною трудових правовідносин. Виходячи з нормативного тлумачення частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Відповідачем вимоги ч. 1 ст. 40., ч. 1, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України належним чином не виконано, оскільки позивачу надано для ознайомлення список вакантних посад ДП «Адміністрація морських портів України станом на 27.04.2020 року, з наявністю вакантних посад у період з дати винесення наказу № 17-п/11 від 14.05.2020 року до прийняття наказу №82-к від 20.07.2020 року позивачу не доводилось та відповідно такі посади не пропонувалися.

Просив суд визнати незаконнимта скасуватинаказ в.о.начальника БФ Державногопідприємства «Адміністраціяморських портівУкраїни» (АдміністраціяБердянського морськогопорту)від 20.07.2020року №82-кпро припиненнятрудового договору(контракту),яким ОСОБА_1 -офіцера охоронипорту (начальникСМБ)звільнено з20липня2020року зап.1ст.40КЗпП Україниу зв`язкуіз скороченняштату; поновити його на роботі; стягнути середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 березня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

ДП «Адміністрація морських портів України» надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні вимог апеляційної скарги в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України було здійснено відповідачем із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, тому підстав для визнання незаконним і скасування наказу БФ ДП «АМПУ» №82-к від 20.07.2020 року і поновлення ОСОБА_1 на роботі,- не має.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 27.02.2014 року по 20.07.2020 рік працював в Державному підприємстві «Адміністрація морських портів України» в Бердянській філії ДП «АМПУ».

26 вересня 2016 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника служби морської безпеки (СМБ) БФ ДП «АМПУ» на підставі п.2 ст.40 КЗпПУ.

31 березня 2017 року ОСОБА_1 поновлений на посаді начальника служби морської безпеки (СМБ) БФ ДП «АМПУ» на підставі рішення суду від 30.03.3017 року.

21 липня 2017 року ОСОБА_1 переведено на посаду офіцера охорони порту (начальник СМБ) СМБ.

29 жовтня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з цієї посади на підставі п.4 ст.40 КЗпПУ.

17 грудня 2019 року ОСОБА_1 було поновлено на посаді офіцера охорони порту (начальник СМБ) СМБ.

20 липня 2020 року ОСОБА_1 було звільнено з посади офіцера охорони порту (начальник СМБ) з Бердянської філії ДП «АМПУ» на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

За приписами п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності абоштату працівників.

Положеннями ч.2 ст. 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

В силу приписів ч.ч.1,3 ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених, зокрема, пунктом 1 статті 40 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Подання власника або уповноваженого ним органу має розглядатися у присутності працівника, на якого воно внесено.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює численність працівників і штатний розпис.

30 січня 2020 року в.о. Голови ДП «АМПУ» видано наказ № 23/10 «Про уніфікацію штатних розписів служб морської безпеки відокремлених підрозділів ДП «АМПУ».

Відповідно до вказаного наказу, з метою вдосконалення та уніфікації організаційних структур та штатних розписів служб морської безпеки в адміністраціях морських портів в залежності від типу та специфіки відповідного морського порту, посилення контролю за станом впровадження заходів з морської безпеки на території (в акваторії) порту та у зоні відповідальності порту з морської безпеки відповідно до вимог Типового положення про службу морської безпеки, затвердженого наказом Міністерства інфраструктури України від 25.08.2011 №339, та з урахуванням вимог статті 10 Закону України «Про морські порти України», на підставі змін в організації виробництва і праці, запроваджених наказом ДП «АМПУ» від 02.10.2019 №207/10, а також керуючись Техніко-економічним обґрунтуванням оптимізації численності Підприємства (відокремлених підрозділів ДП «АМПУ»), затвердженим в.о. голови ДП «АМПУ» 12.11.2019 та пропозиціями щодо оптимізації персоналу служби морської безпеки в адміністраціях морських портів, розробленими за результатами проведеного аналізу бізнес-процесів було наказано начальникам відокремлених підрозділів ДП «АМПУ», визначеним додатком 1 до цього наказу, здійснити заходи, направлені на вдосконалення системи морської безпеки шляхом уніфікації структури та перегляду обсягів покладених на службу морської безпеки функцій в залежності від типу та специфіки відповідного морського порту, а саме в термін до 31.01.2020 у встановленому законодавством порядку здійснити заходи щодо внесення відповідних змін до штатного розпису підпорядкованого відокремленого підрозділу з урахуванням попередньо погодженого з департаментом по роботі з персоналом апарату управління ДП «АМПУ» штатного розпису служби морської безпеки та кількісного складу, визначеного в додатку 1 до цього наказу; у встановленому законодавством порядку провести відповідні організаційні заходи відносно працівників, посади яких скорочуються.

Згідно додатку №1 до наказу визначений кількісний склад підрозділу служби морської безпеки адміністрацій морських портів, зокрема п.1 у Бердянській філії ДП «АМПУ» (адміністрація Бердянського МП) визначено наступний кількісний склад: начальник-1; відділ моніторингу виконання вимог з морської безпеки 5, загін охорони морського порту - 59; бюро перепусток - 3; відділ інженерно-технічного забезпечення - 5; всього - 73.

Відповідно до протоколу №1 від 09.04.2020 року засіданні комісії з оптимізації організаційної структури та штатної чисельності БФ ДП «АМПУ», було вирішено погодити скорочення посад, у т.ч. посади офіцер охорони порту (начальник СМБ) СМБ (Т.1, а.с.168).

БФ ДП «АМПУ» листом від 16.04.2020 № 506/11-01-01/Вих/11 повідомило Голову ППО БМТП про прийняте рішення про скорочення посади «Офіцера охорони порту (начальника СМБ)» (Том 1, а.с.169).

14 травня 2020 року в.о. заступника начальника з операційної діяльності та розвитку портової інфраструктури було видано наказ №17-П/11 «Щодо вивільнення офіцера охорони порту (начальника СМБ) Величко О.І».

ОСОБА_1 ознайомлений з вказаним наказом того ж дня - 14.05.2020 року (Т.1а.с.170-171).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч.1, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України 14.05.2020 року ОСОБА_1 було вручено повідомлення про його вивільнення з 20.07.2020 року, надано список вакантних посад ДП «АМПУ» на цю дату.

ОСОБА_1 21.05.2020р, 09.06.2020р., 16.06.2020р., 24.06.2020р., 25.06.2020р., 20.07.2020р. пропонувалися вакантні посад у ДП «АМПУ», з якими його під підпис було ознайомлено.

ОСОБА_1 відмовився від запропонованих посад.

08 липня 2020 року БФ ДП «АМПУ» звернулось до голови ППО БМТП з поданням №819/11-01-01/Вих/11 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України.

15 липня 2020 року ОСОБА_1 був запрошений на засідання профспілкового комітету і був присутній особисто на засіданні профспілкового комітету.

Згідно витягу з протоколу ППО БМТП від 15.07.2020 № 53 профспілковий комітет надав згоду на звільнення за скороченням штату офіцера охорони порту (начальника СМБ) ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України (Т.1, а.с.224 т.1).

Наказом БФ ДП «АМПУ» від 20.07.2020 № 82-к ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 20.07.2020 за п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з скороченням штату, з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку, компенсації за 12 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що звільнення ОСОБА_1 за п.1 ст.40 КЗпП України було проведено із дотриманням вимог статей 49-2, 43 КЗпП України.

Доводи апеляційної скарги про те, що наказ від 14.05.2020р. №17-п/11 «Про вивільнення офіцера охорони порту (начальника СМБ) Величко О.І.» був підписаний не уповноваженою особою - в.о. заступника начальника з операційної діяльності та розвитку портової інфраструктури ОСОБА_3 , не знайшли свого підтвердження ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанції, та спростовуються наданими відповідачем наказом БФ ДП «АМПУ» №126-В/11 від 24.04.20р., наказом БФ ДП «АМПУ» №128-В/11 від 27.04.20р., наказом Міністерства інфраструктури України від 17.03.2020р. №17-ос, наказом ДП «АМПУ» №315-к від 27.04.2020р., і довіреністю ДП «АМПУ» №1537/10-01-01/вих від 05.05.2020 року, виданою на ім`я ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі та позовній заяві ОСОБА_1 посилається на те, що посада офіцера охорони порту (начальник СМБ) СМБ і посада начальника СМБ є аналогічними одна одній за своїми посадовими обов`язками, а під час прийняття рішення про скорочення посади офіцера охорони порту (начальник СМБ) відповідачем проігноровано вимогу ст. 42 КЗпП України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 займав посаду офіцера охорони порту (начальник СМБ) служби морської безпеки. Станом на час прийняття рішення про вивільнення посади офіцера охорони порту (начальник СМБ) СМБ діяло Положення про службу морської безпеки № 11-11-03-1(3), затверджене наказом начальнику БФ ДП «АМПУ» (адміністрація Бердянського МП) від 17.12.2019р. №221/11.

Порівнюючи Посадову інструкцію офіцера охорони порту (начальник СМБ) (а.с.143-153 т.1) і Посадову інструкцію начальника служби морської безпеки (а.с.154-163 т.1) встановлено, що посадові обов`язки начальника СМБ є значно ширшими, ніж посадові обов`язки офіцера охорони (начальник СМБ), і включають в себе інші функції, які не входять до функціоналу офіцера охорони порту. Хоча вказані посади і внесені до керівного складу, однак посадові особи виконували різні функції. До того ж позивачем не заперечується той факт, що керівництво службою морської безпеки здійснював начальник служби морської безпеки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що реалізація переважного права на залишення на роботі з урахуванням стажу та досвіду роботи працівника може мати місце у ситуації, коли скорочення штату стосується кількох аналогічних посад, а скороченню підлягає лише певна їх частина.

Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 03.06.2020 у справі №757/32634/16-ц.

Судом першої інстанції, вказане питання ретельно досліджувалося, про що свідчить порівняння у рішенні суду посадових інструкцій зазначених посад, з висновками, що вказані посади не можуть бути аналогічними, оскільки посадові обов`язки начальника СМБ значно ширше порівняно з посадовими обов`язками офіцера охорони порту (начальника СМБ).

Посилання скаржника на те, що судом не надано належної оцінки тій обставині, що скорочення мало фіктивний характер, не можуть також братися до уваги, оскільки якщо позивач вважав, що при його поновленні в діях відповідача були наявні якісь порушення діючого законодавства, останній мав право на захист своїх законних інтересів у визначений спосіб, однак жодних доказів таких дій не надав. В свою чергу дії роботодавця щодо внесення змін до штатного розпису та видачі розпорядчих актів з кадрових питань, в тому числі з призначення на посади відноситься до компетенції виключно роботодавця, та не можуть свідчити про фіктивність.

Враховуючи вищевикладене, судом першої інстанції вірно встановлено, що у штаті БФ ДП «АМПУ» не було працівників, які займали таку ж саму посаду і виконували таку ж саму роботу, як позивачі, не було, а тому у відповідача не було можливості забезпечити реалізацію переважного права позивача на залишенні на роботі.

Стосовно тверджень скаржника про створення негативних умов праці та викривлення судом пояснень позивача щодо відмови від запропонованих посад.

З приводу зазначених тверджень необхідно зазначити, що відповідач не перешкоджав позивачу у виконанні його посадових обов`язків, позивач був ознайомлений з внутрішнім трудовим розпорядком підприємства, мав робоче місце яке відповідало всім санітарним нормам, що не заперечувалося позивачем при розгляді справи в першій інстанції, жодних доказів щодо створення негативних умов для праці у матеріалах справи відсутні.

Скаржник зазначає, що судом викривлено його пояснення стосовно того що він довів до відома роботодавця, що не може виконувати роботу «начальника сектору з економічної безпеки» яку йому пропонували, так як не мав відповідної освіти, але вказане спростовується викладеним у рішенні суду першої інстанції поясненням свідка ОСОБА_4 який зазначав що останньому декілька разів пропонувалася вакантна посада за його кваліфікацією «Спеціаліст» з Менеджменту» посаду «начальника відділу охорони навколишнього середовища» від якої останній відмовився, оскільки вважав незадовільним розмір посадового окладу.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав обов`язок по працевлаштуванню працівника який вивільняється, якщо працівникові було запропоновано всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом періоду з дня попередження про вивільнення і які існували на день звільнення.

На протязі проведення процедури скорочення штату, роботодавець неодноразово ознайомлював ОСОБА_1 зі списком наявних вакантних посад по підприємству в цілому, про що свідчить його власноручний підпис.

Вказані списки містяться в матеріалах справи, інших доказів які б свідчили про порушення відповідачем ст. 49-2 КЗпП України позивачем не надано.

Колегією суддів відхиляються доводи апеляційної скарги стосовно тверджень скаржника про порушення відповідачем під час звільнення ч.8 ст.43 КЗпП України та ч.6 ст. 39 ЗУ «Про профспілки».

Так, у відповідності до ч.8 ст. 43 КЗпП України, власник або уповноважений орган має право розірвати трудовий договір не пізніш як через місяць з дня одержання згоди виборного органу первинної профспілкової організації.

ОСОБА_1 невірно трактуючипоняття «непізніш якчерез місяць»вказує напорушення вцій частинізаконодавства підчас звільнення,вважаючи щовідповідачем небуло дотриманомісячний терміндо часузвільнення,однак заналізу вказаноїстатті вбачається,що законодавцемнавпаки встановленийроботодавцю місячний строк від дати отримання згоди виборного органу до дати звільнення.

За аналогією у відповідності до тлумачення виразу «не пізніш як до 10-го числа» означає можливість вчинити певну дію в межах строку до 10-го числа місяця, тобто останній день припадає на 10-те число», в той же час вираз «не раніше ніж» навпаки означає вчинення дії не раніше встановленого терміну.

Таким чином, відповідачем було дотримано встановлений місячний термін, оскільки, як і зазначає сам позивач, таку згоду отримано 15.07.2020 року, а звільнення відбулося 20.07.2020.

Зазначену правову позицію, щодо дотримання місячного строку з моменту отримання згоди виборного органу про звільнення до самого звільнення зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019 року у справі № 462/2447/16-ц.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі п.1 ст.40 КЗпП України було здійснено відповідачем із дотриманням вимог чинного трудового законодавства, тому підстави для визнання незаконним і скасування наказу БФ ДП «АМПУ» №82-к від 20.07.2020 року і поновлення ОСОБА_1 на роботі відсутні.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 12 березня 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 липня 2021 року.

Головуючий

Судді: