Дата документу 30.06.2021 Справа № 336/3090/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний№336/3090/20 Головуючий у1інстанції Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/2139/21 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2021 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.,

Кухаря С.В.

за участю секретаря судового засідання Книш С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання незаконною невмотивованої відмови у прийнятті на роботу, зобов`язання прийняти на роботу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця» про визнання незаконною невмотивованої відмови у прийнятті на роботу, зобов`язання прийняти на роботу, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди.

В обґрунтуванняпозову зазначено, що з 13.11.2015 року він працював на посаді помічника машиніста електропоїзда.

29.10.2019 року у зв`язку із переходом на виборчу посаду до первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України виробничого підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» був звільнений наказом № 293 від 29.10.2019 року.

16.03.2020 року позивач склав свої повноваження голови профспілки ППО ВПЗУ Запорізьке моторвагонне депо, а з лютого 2020 року звертався до АТ «Укрзалізниця» із заявами про прийняття на роботу на різні посади, однак, йому було відмовлено з різних підстав.

Просив суд визнати незаконною невмотивовану відмову відповідача у прийнятті позивача на роботу, зобов`язати відповідача прийняти ОСОБА_1 на роботу на посаду бригадир (звільнений) підприємств залізничного транспорту 5 розряду структурного підрозділу «Запорізьке моторвагонне депо» регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця», стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за період часу з 16.03.2020 року по 19.06.2020 року в сумі 42187,86 грн. та моральну шкоду в сумі 10000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати, та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

АТ «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Придніпровська залізниця» надало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності заявлених позивачем вимог.

Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду з огляду на наступне.

Судом встановленота зматеріалів справивбачається,що ОСОБА_1 з 13.11.2015 року по 13.02.2020 року працював помічником на АТ «ЗАЛК» на посаді провідного економіста з матеріально-технічного забезпечення відділу матеріально-технічного забезпечення комерційної служби.

29 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звільнений з посади на підставі ст. 36 п. 5 КЗпП у зв`язку з переходом на виборну посаду до первинної профспілкової організації вільної профспілки залізничників України виробничого підрозділу Запорізьке моторовагонне депо.

З 06 лютого 2020 року ОСОБА_1 звертався до начальника Запорізького моторвагонного депо з заявами про прийняття на роботу на вакантні посади.

Листом заступника директора регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 11.03.2020 року ОСОБА_1 повідомлено про наявність вакантних посад на підприємстві та вказано, що робота за вказаними посадами передбачає повну зайнятість.

Згідно листа в.о. голови ППО ВПЗУ Запорізьке моторвагонне депо № 19 від 18.03.2020 року ОСОБА_1 склав свої повноваження як голова профспілки ППО ВПЗУ Запорізьке моторвагонне депо.

Листом № 20 від 23.03.2020 року голова ППО ВПЗУ Запорізьке моторвагонне депо ОСОБА_1 повідомив про те, що зняття його з посади голови профспілки було здійснено з порушення Статуту та ОСОБА_1 надалі залишається головою профспілки ВПЗУ Запорізьке моторвагонне депо.

Листом № 26 від 08.04.2020 року голова ППО ВПЗУ Запорізьке моторвагонне депо ОСОБА_1 повідомив, що рішення від 16.03.2020 року про його увільнення від повноважень голови профспілки скасоване протокольним рішенням від 20.03.2020 року та ОСОБА_1 повернуто на посаду голови профспілки ВПЗУ Запорізьке моторвагонне депо.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що доводи позовної заяви про те, що ОСОБА_1 з 16.03.2020 року звільнений з посади голови профспілки не підтверджені належними та допустимими доказами у відповідності до вимог статті 81 ЦПК України, та спростовуються підписаними самим же позивачем ОСОБА_1 листами з повідомленням про те, що рішення про його звільнення є незаконним та було в подальшому скасоване.

Відповідно до ч.5 ст. 252 КЗпП, на яку ОСОБА_1 посилався в обґрунтування заявлених вимог, визначено, що працівникам, звільненим у зв`язку з обранням їх до складу виборних профспілкових органів, після закінчення строку їх повноважень надається попередня робота (посада) або за згодою працівника інша рівноцінна робота (посада).

З матеріалів справи вбачається, що на день подання заяви від 13.03.2020, на день подання позовної заяви, та на день відкриття провадження у даній справі ОСОБА_1 безперервно перебував у трудових відносинах з Первинною профспілковою організацією вільної профспілки залізничників України виробничого підрозділу Запорізьке моторвагонне депо та є її головою.

Таким чином, підстав для поновлення ОСОБА_1 у відповідності до вимог КЗпП України у відповідача не було.

Посилання позивача в апеляційній скарзі на показання свідка допитаного у справі ОСОБА_2 не може бути слугувати доказом того що ОСОБА_1 безперервно не перебував у трудових відносинах з Первинною профспілковою організацією вільної профспілки залізничників України виробничого підрозділу Запорізьке моторвагонне депо. Саме свідок ОСОБА_2 перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем на посаді заступника начальника депо з кадрових питань здійснював звільнення ОСОБА_1 , й усвідомлював що підстав для поновлення ОСОБА_1 не має, й дане підтвердив своїми показаннями в суді.

З огляду на те, що ОСОБА_1 не доведено того, що у нього на момент звернення до відповідача із заявами про надання попередньої або іншої рівноцінної роботи завершився строк повноважень як голови профспілки, тому судом першої інстанції зроблено вірний та обґрунтований висновок про відсутність правових підстав для визнання незаконною відмову АТ «Укрзалізниця» у прийнятті ОСОБА_1 на роботу у відповідності до положень ст. 252 КЗпП немає.

Вирішуючи спір між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно встановив обставини справи, дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржуване рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

При цьому, одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (пункт 46 рішення). Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі "Пономарьов проти України" (Заява N 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у апеляційній скарзі скаржник.

З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 229 ЦПК України передбачено, що суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно із практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Докази та обставини, ні які посилаються скаржник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідження та встановленні судом дотримані норми матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування рішень.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

З огляду на наведене вбачається, що судом з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 лютого 2021 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 06 липня 2021 року.

Головуючий

Судді: