РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

05 липня 2021 р. Справа № 120/3991/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шаповалової Т.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якому просила:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, що полягає у невиплаті грошової компенсації за всі невикористанні дні додаткової відпустки як одинокій матері, яка має дитину віком до 15 років за 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.11.2020 року;

зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері, яка має дитину віком до 15 років за 2014 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 23.11.2020 року.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначила, що проходила військову службу на посаді експедитора відділення документального зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла (тилового пункту управління) військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 238 від 23.11.2020 року посаду здала та була виключена із списків особового складу 23.11.2020 року.

03.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася із зверненням до військової частини НОМЕР_1 з проханням вжити заходів щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за 2014 рік.

Листом від 29.03.2021 року № 350/163/1/411/пс відповідач повідомив, що відповідно до п.19 ст.10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Таким чином, грошова компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки за невикористанні дні додаткової відпустки, як одинокій матері, може бути виплачена в разі наявності відповідного права на відпустку.

Також зазначили, що у військової частини НОМЕР_1 відсутні документи на підставі яких можна визначити статус позивачки як «одинокої матері» за 2014 рік.

Ухвалою суду від 29.04.2021 року, прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 262 КАС України, а також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

18.05.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву у якому зокрема, зазначено, що поняття для визначення статусу особи як одинока мати відображено у пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 року «При розгляді справ про звільнення за п. 2 ст. 36 Закону КЗпП судам слід враховувати, що звільнення з цих підстав вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (або понад три роки, але не більше, ніж до 6 років, якщо дитина за медичним висновком в цей період потребує домашнього догляду), одиноких матерів (жінка, яка не потребує у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама) при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда провадиться з обов`язковим працевлаштуванням (ч. 3 ст. 184 КпП).

А тому відповідач вважає, що основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Крім того, можна зробити висновок, що одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні).

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до наказу Вінницького окружного адміністративного суду № 072-вк від 28.05.2021 року суддя Шаповалова Т.М. перебувала у щорічній оплачуваній відпустці з 14.06.2021 року по 30.06.2021 року.

Дослідивши матеріали справи, подані сторонами докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу на посаді експедитора відділення документального зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла (тилового пункту управління) військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2020 року № 38-РС старшого солдата ОСОБА_1 експедитора відділення документального зв`язку інформаційно-телекомунікаційного вузла (тилового пункту управління) звільнено відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби у запас за п.п. «б» (за станом здоров`я).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 238 від 23.11.2020 року була виключена із списків особового складу 23.11.2020 року.

03.03.2021 року ОСОБА_1 звернулася із зверненням до військової частини НОМЕР_1 з проханням вжити заходів щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за 2014 рік.

Листом від 29.03.2021 року № 350/163/1/411/пс відповідач повідомив, що відповідно до п. 19 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-ХІІ, надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

Таким чином, грошова компенсація за невикористанні дні додаткової відпустки, як одинокій матері, може бути виплачена в разі наявності відповідного права на відпустку.

Також зазначили, що у військової частини НОМЕР_1 відсутні документи на підставі яких можна визначити статус позивачки як «одинокої матері» за 2014 рік.

Відповідно до свідоцтва про народження НОМЕР_2 позивачка є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу 2 травня 1998 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №504).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №504 державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Положеннями статті 4 цього Закону встановлено такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16 1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18 1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону).

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть встановлюватись інші види відпусток.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону №504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Для визначення того, чи має позивач право на додаткову відпустку, а у разі її не використання-компенсації за таку відпустку, необхідно встановити чи має позивач статус одинокої матері.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 одинокою матір`ю вважають жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Отже, основним критерієм для визначення статусу одинокої матері є: виховання та утримування дитини без участі батька. Одержання жінкою аліментів від батька дитини, ведення з ним спільного господарства позбавляє статусу одинокої матері.

Підставою для отримання статусу одинокої матері є відсутність запису про укладення шлюбу або наявність свідоцтва про розірвання шлюбу. Втім, свідоцтва недостатньо, необхідно також підтвердити факт того, що батько справді не бере участі у вихованні дитини.

Як випиває із матеріалів справи, позивач зазначає, що вона у 2014 році була одинокою матір`ю та мала право на отримання грошової компенсації за невикористанні дні додаткової відпустки.

На підтвердження зазначеного позивачем долучено свідоцтво про народження ОСОБА_2 № 3650 від 18.12.1996 року та свідоцтво про розірвання шлюбу НОМЕР_3 від 11.05.1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .

Разом з тим, у свідоцтві про народження ОСОБА_2 наявний запис в графі батько ОСОБА_3 .

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред`явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред`явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Суд звертає увагу, що обов`язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця.

Жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері в 2014 позивачка до суду не надала.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивачем не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів наявності станом на 2014 рік статусу одинокої матері.

Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що у задоволенні позову належить відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1 );

відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , АДРЕСА_2 ).

Повне судове рішення складено та підписано суддею 05.07.2021 року.

Суддя Шаповалова Тетяна Михайлівна