РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2021 Провадження №2/425/150/21

Справа №425/123/21

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі:

головуючого судді Овчаренко О.Л.

за участі секретаря Гайворонської І.В.

позивача ОСОБА_1

представника відповідача Степанцова В.Є. ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рубіжне в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області про зміну формулювання причини звільнення, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області, в якому просила змінити формулювання причини її звільнення з КП «Муніципальний сервіс» з «по ст. 40 п. 1 КЗпП України (за скороченням чисельності в штатному розписі) 15.12.2020», що вказано у наказі №477-к від 15.12.2020 та в її трудовій книжці, на «за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору відповідно до ч. 3 ст. 38 КЗпП України з 15.12.2020». В обґрунтування позовних вимог зазначено, що її було прийнято на посаду інженера (по роботі зі споживачами) КП «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області з 09.12.2019. Згодом її було переведено на посаду начальника відділу (по роботі зі споживачами) з 23.03.2020. Відповідач протягом серпня - грудня 2020 року постійно порушував її права на своєчасне отримання оплати праці, не надав жодної інформації передбаченої ст. 110 КЗпП України. Також, незважаючи на те, що нею було подано заяву про переведення на іншу роботу, їй вже 14.12.2020 було виплачено заробітну плату за грудень 2020 року при звільненні та вихідну допомогу, хоча фактично її 14.12.2020 звільнено не було, а наказ про її звільнення був виданий лише 15.12.2020, що свідчить про свідомий намір відповідача звільнити її у будь-який спосіб. Окрім того, 30.09.2020 на підприємстві був виданий наказ «Про попередження про заплановане звільнення», яким її було попереджено про наступне вивільнення та запропоновано переведення на іншу посаду. 28.10.2020 вона погодилась на переведення на посаду «інженера». Однак, розуміючи, що затримки із виплати заробітної плати відповідачем вже почали носити систематичний характер, а керівництво підприємства не збирається вживати заходів щодо припинення порушення законодавства про працю, 15.12.2020 нею було подано заяву про звільнення, у якій вона просила звільнити її з 15.12.2020 згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. При цьому, 15.12.2020 їй було видано трудову книжку, у якій зазначено, що вона звільнена за п.1 ст. 40 КЗпП України (за скороченням чисельності у штатному розписі). Тобто відповідач, по-перше, проігнорував її заяву про звільнення згідно з ч. 3 ст. 38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з тим, що власник та уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, а, по-друге, проігнорував її згоду на переведення на посаду інженера. 19 січня 2021 року позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків. 11 лютого 2021 року судом постановлено ухвалу про прийняття позову до розгляду, відкриття провадження у справі та призначення справи до розгляду. Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач дотримався порядку звільнення позивача за п.1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України та звільнив ОСОБА_1 у визначений день 15.12.2020, що не оскаржується позивачем. Позивач зазначає, що заява про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України нею подана 15.12.2020, тобто у день звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. І у цій заяві про звільнення позивач просить звільнити її саме у день її подачі 15.12.2020. Строки виникнення та припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями (ч. 1 ст. 241-1 КЗпП України). Коли строки обчислюються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк (ч. 5 ст. 2411 КЗпП України). Отже, позивач не може вимагати свого звільнення в день подання нею відповідної заяви, так як це фактично виключає строк розірвання трудового договору, і таке суперечить приписам ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Звільнення негайно за вимогою працівника не тільки не передбачено законом та йому суперечить, а ще й фактично неможливо за браком часу звільнити в один робочий день. Крім того, у даному випадку, 15.12.2020 є не тільки останнім робочим днем, а й днем звільнення, і ще до подачі заяви позивачем про звільнення відповідач довів до відома ОСОБА_1 наказ №477-к від 15.12.2020, ознайомлення з яким вона підтвердила своїм підписом. Відповідач видав позивачу трудову книжку, яку вона без будь-яких умов взяла. Будь-яких заперечень при ознайомленні з наказом про звільнення №477-к від 15.12.2020 позивач не зазначила. За таких обставин у відповідача не було підстав не звільняти 15.12.2020 ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. В іншому б випадку, не звільнивши позивача 15.12.2020 за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, при тому, що і день, в який просила звільнити позивач також минув, трудовий договір з позивачем був би продовжений, що не відповідало інтересам відповідача. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог та розподілити судові витрати. Позивач ОСОБА_1 надала до суду відповідь на відзив, зазначивши, що заяву про звільнення, у якій вона просила звільнити її з 15.12.2020 згідно з ч.3 ст.38 КЗпП України була подана нею 15.12.2020 нею приблизно о 08:30 годині. Тобто відповідач мав цілий робочий день для того, щоб видати відповідний наказ та заповнити трудову книжку. Однак, незважаючи на подану нею заяву про звільнення, їй наприкінці робочого дня було видано трудову книжку, у якій було зазначено про її звільнення за скороченням штатів за п.1 ст. 40 КЗпП України. У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги, надала пояснення аналогічні викладеному у позові та відповіді на відзив. Додатково суду пояснила, що наказ про звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП України вона отримала 15.12.2020 у другій половині робочого дня, а трудову книжку - в кінці дня. 14.12.2020 вона отримала на платіжну картку заробітну плату, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку, тому зрозуміла, що її звільнять. Оскільки заробітна плата систематично відповідачем не виплачувалась, вона вирішила подати наступного дня заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України. Вона була згодна перейти на посаду інженера, але їй цього не запропонували. Ніякої заяви про переведення на іншу посаду вона не писала, як про це зазначала у позові, бо вакансія вже була зайнята, однак, вона була згодна бути переведеною на посаду інженера. Вважає, що її повинні були звільнити за її завою, а не за скороченням штату. Вона не вважала за необхідне подавати заяву раніше 15.12.2020, оскільки це її право. Розуміла, що її можуть звільнити через два місяці, бо її ознайомлювали з наказом про заплановане звільнення від 30.09.2020. До останнього мала надію, що її не звільнять. Про те, що подала заяву про звільнення за ч. 3 ст.38 КЗпП України, вона 15.12.2020 не повідомляла в.о. директора підприємства ОСОБА_3 , бо вважала достатнім подати таку заяву секретарю директора. Представник відповідача- адвокат Степанцов В.Є.у судовому засіданні позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Додатково пояснив, що 15.12.2020 ОСОБА_1 звернулась із заявою про звільненнязгідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України вже після її звільнення за скороченням чисельності у штатному розписі згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України. Зазначене в будь-якому разі унеможливило її звільнення з інших підстав. Просив у разі відмови у задоволенні позову стягнути з позивача на користь відповідача витрати у вигляді витрат на правову допомогу у розмірі 4000 грн. Допитана в якості свідка ОСОБА_4 у судовому засіданні пояснила, що вона працює секретарем директора Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради. 15.12.2020 ОСОБА_1 була звільнена за скороченням чисельності у штатному розписі. Заяву про звільнення за власним бажанням позивач подала 15.12.2020 у першій половині дня, о котрій годині не пам`ятає. Подаючи заяву про звільнення за власним бажанням, ОСОБА_1 не сказала їй, що подає термінові документи. Документ був не один, тому вона одразу не побачила, що серед поданих позивачем документів є і заява про звільнення. Вся документація директору подається у другій половині робочого дня. Приблизно о 15:00 годині вона віддала документи директору. Допитана в якості свідка ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона працює інспектором з кадрів у Комунальному підприємстві «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради. Зранку 15.12.2020 вона підписала наказ про звільнення ОСОБА_1 за скороченням чисельності у штатному розписі у в.о. директора ОСОБА_3 . Приблизно о 09:00 годині ознайомила ОСОБА_1 із наказом під підпис. В цей момент позивач не сказала їй про те, що подала заяву про звільнення за власним бажанням. Трудову книжку видала позивачу у той же день. 14.12.2020 нею було надано до бухгалтерії попередній табель обліку робочого часу для нарахування позивачу заробітної плати, вихідної допомоги при звільненні та компенсації за невикористану відпустку. Якщо ОСОБА_1 і виплатили належні при звільненні суми 14.12.2020, а не 15.12.2020, вона не знає з якої причини, не з`ясовувала це питання. Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 у судовому засіданні пояснив, що він працює головним інженером у Комунальному підприємстві «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області. 30.09.2020 на підприємстві був виданий наказ «Про попередження про заплановане звільнення». Під скорочення потрапила і посада, на якій працювала ОСОБА_1 . Із зазначеним наказом позивача ознайомили, запропонували іншу посаду, але позивач не скористалась такою пропозицією. 15.12.2020 він виконував обов`язки директора підприємства. З самого ранку, приблизно, о 08:00 - 08:15 годині ним було підписано наказ про звільнення ОСОБА_1 за скороченням чисельності у штатному розписі, з яким працівник відділу кадрів ознайомив позивача. Коли він зайшов до кабінету відділу кадрів, там знаходилась ОСОБА_1 , яка підтвердила, що ознайомилась з наказом. Ще пізніше, приблизно, об 11:00 годині позивач заходила до нього попрощатись, але не сказала, що подала заяву про звільнення за ч. 3 ст.38 КЗпП України. На момент звільнення ОСОБА_1 на підприємстві не було вільних посад інженера, із заявою про переведення на посаду інженера позивач не зверталась. Приблизно о 14:15 годині секретар принесла документи, серед яких він побачив заяву ОСОБА_1 про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Позивач мала можливість повідомити його як виконуючого обов`язки керівника про подання такої заяви, на наказі про звільнення за скороченням чисельності у штатному розписі не зазначила, що не згодна з такою підставою звільнення, оскільки подала заяву про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Напередодні звільнення позивачу було виплачено всі належні суми. Суд, розглянувши справу в межах заявлених вимог, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах із Комунальним підприємством «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області з 09.12.2019, прийнята на посаду інженера (по роботі зі споживачами). 23.03.2020 ОСОБА_1 переведено на посаду начальника відділу (по роботі зі споживачами). З копії наказу Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області №127 від 30.09.2020 «Про попередження про заплановане звільнення» вбачається, що начальник відділу (по роботі зі споживачами) ОСОБА_1 ознайомлена із цим наказом 15.10.2020. З копії повідомлення про вивільнення з посад №1 від 28.10.2020 вбачається, що у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників (наказ №114 від 22.09.2020) ОСОБА_1 було запропоновано перелік вивільнених посад, на які вона може бути переведена. Напроти посади «інженер» позивач поставила свій підпис і зазначила «згодна». Судом встановлено і не заперечувалось сторонами, що заяву про переведення на посаду інженера позивачем подано не було. 15.12.2020 ОСОБА_1 звільнено на підставі п.1 ст.40 КЗпП України (за скороченням чисельності у штатному розписі) (наказ №477-к від 15.12.2020). 15.12.2020 ОСОБА_1 ознайомлена з даним наказом, про що свідчить її підпис. 15.12.2020 ОСОБА_1 подала заяву, в якій просила звільнити її з 15.12.2020 за ч.3 ст.38 КЗпП України за власним бажанням у зв`язку з тим, що власник та уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного та трудового договору, а саме з серпня по грудень 2020 року заробітна плата на підприємстві не виплачується у строки визначені законодавством України, постійно існує заборгованість із виплати заробітної плати, не надається інформація про загальну суму заробітної плати з розшифровкою та видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, суми заробітної плати, що належить до виплати. Як на одну з підстав для задоволення позову позивач посилається на те, що відповідач проігнорував її згоду на переведення на іншу посаду. Згідно з п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Відповідно до вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації та вживає заходів до переведення працівника за його згодою на іншу роботу. Із викладеного вбачається, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу попередити працівника про можливе наступне вивільнення та обов`язок працевлаштувати працівника. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. Судом встановлено, що відповідач як роботодавець належним чином виконав свій обов`язок, запропонувавши позивачу переведення за її згодою на вакантні посади, зокрема, на посаду інженера. Однак, позивачем заява про переведення на зазначену посаду чи будь-яку іншу із запропонованого переліку посад подана не була. Позивач в обґрунтування позову також посилається на подання нею заяви про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України, яку відповідач залишив без реагування. Позивач у судовому засіданні стверджувала, що заяву про звільнення нею було подано 15.12.2020 о 8:30 годині до її звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, тому відповідач повинен був звільнити її саме за ч.3 ст.38 КЗпП України. Також позивач зазначила, що їй було відомо про те, що 15.12.2020 її можуть звільнити за п.1 ст.40 КЗпП України. Коли вона отримала 14.12.2020 заробітну плату, зрозуміла, що її звільнять, і подала заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України. Позивач підтвердила у судовому засіданні, що дійсно не повідомила керівництво про подання заяви про звільнення, а подала цю заяву секретарю на реєстрацію. З показів допитаних в якості свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_5 вбачається, що наказ про звільнення позивача за п.1 ст.40 КЗпП України було видано 15.12.2020, приблизно, о 08:00 - 08:15 годині і, приблизно, о 09:00 години позивач була ознайомлена з наказом під підпис. Позивач жодним чином не зауважила про незгоду з такою підставою її звільнення і подання нею заяви про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України. З копії наказу про звільнення від 15.12.2020 вбачається, що позивач з ним ознайомлена, жодних зауважень щодо такої підстави звільнення не зазначила. Проаналізувавши доводи позивача, покази свідків та матеріали справи, суд вважає, що позивачем не доведено належними доказами, що заяву про звільнення за ч.3 ст.38 КЗпП України нею було подано до її звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, що покладало би на відповідача як роботодавця обов`язок її розглянути і прийняти відповідне рішення. Щодо наявності підстав для звільнення позивача, передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, суд зазначає наступне. Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору. Згідно ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Статтею 24 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Приписи статті 115 КЗпП України визначають, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Відповідно до п.6.2.16 розділу VI Колективного договору Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області на 2020-2022 р.р., який набув чинності 06.11.2020, заробітна плата працівникам підприємства повинна виплачуватись двічі на місяць: - за першу половину відпрацьованого місяця - до 23 числа поточного місяця; -за другу половину відпрацьованого місяця -до 7 числа наступного за розрахунковим місяця. З виписки по картковому рахунку позивача за період з 07.08.2020 по 14.12.2020 та копій розрахункових листків за період з серпня по грудень 2020 року вбачається, що кожного зазначеного місяця і до 14.12.2020 у порушення умов колективного договору заробітна плата виплачувалась позивачу із затримкою та не у повному обсязі. Тобто, з матеріалів справи вбачається, що у зазначений період роботи ОСОБА_1 відповідачем дійсно допускалося невиконання вимог трудового законодавства в частині оплати праці, а саме: виплата позивачу заробітної плати не здійснювалася у строки, передбачені колективним договором. Судом встановлено, що 14.12.2020 позивачу у повному обсязі було виплачено відповідачем заробітну плату, вихідну допомогу при звільненні та компенсацію за невикористану відпустку. Таким чином, станом на дату подання позивачем заяви про звільнення на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України - 15.12.2020 заборгованості із заробітної плати перед позивачем відповідач не мав, самостійно усунувши порушення умов колективного договору в частині оплати праці. В той час як для звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України порушення роботодавцем законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору повинно бути наявним на момент подання заяви про звільнення. Суд зауважує, що позивач не була позбавлена можливості подати заяву про звільнення ч.3 ст.38 КЗпП України в період часу, коли відповідач виплачував заробітну плату у порушення умов колективного договору, але цим правом не скористалась. Зробила це в день звільнення за п.1 ст.40 КЗпП України, усвідомлюючи, що буде звільнена саме на цій підставі, та тоді, коли заборгованості із заробітної плати вже не існувало. За сукупності наведених обставин суд дійшов висновку про відсутність підстав для звільнення ОСОБА_1 15.12.2020 за ч.3 ст.38 КЗпП України та відмову у задоволенні позову. Згідно ст.ст. 15, 133 ЦПК України учасники справи мають право на правничу допомогу. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України). Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Представником відповідача під час розгляду справи у відзиві на позовну заяву заявлено клопотання про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000 грн. Зазначені витрати складаються з наступного: консультація, встановлення обставин, узгодження правової позиції - 1000,00 грн.; підготовка і подання відзиву до суду - 1500,00 грн.; представництво у судовому засіданні - 1500,00 грн. До відзиву було додано договір №17 про надання правової допомоги від 18 лютого 2021 року, акт надання правової допомоги №17 від 24.02.2021. Додатково представником відповідача було надано платіжне доручення №3480 від 09.03.2021 про оплату відповідачем послуг згідно зазначеного договору про надання правової допомоги у сумі 4000, 00 грн. Під час розгляду справи позивачем не заявлялось клопотання про зменшення суми витрат на правничу допомогу. З урахуванням відмови у задоволенні позову та наданих доказів, суд відповідно до вимог ст. ст.137, 141 ЦПК України дійшов висновку про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу у заявленому відповідачем розмірі. Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76,137,141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області про зміну формулювання причини звільнення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Із урахуванням пункту 15.5 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Луганського апеляційного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 . Відповідач: Комунальне підприємство «Муніципальний сервіс» Рубіжанської міської ради Луганської області, код ЄДРПОУ 41990867, місцезнаходження: 93000, Луганська область, Сєвєродонецький район, місто Рубіжне, вулиця Іванова, будинок 157. Рішення в повному обсязі складено 06.07.2021.

Суддя О.Л. Овчаренко