Постанова

Іменем України

16 червня 2021 року

м. Київ

справа № 643/13211/16-ц

провадження № 61-4403св20

Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Малахова Галина Іванівна, Безпалий Юрій Олександрович, територіальна громада в особі Харківської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2020 року в складі колегії суддів: Котелевець А. В., Піддубного Р. М., Тичкової О. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Галини Іванівни, ОСОБА_4 , територіальної громади в особі Харківської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Малахової Г. І., Безпалого Ю. О., територіальної громади в особі Харківської міської ради, про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним.

На обґрунтування заявлених вимог, з урахуванням їх уточнень, позивачі зазначили, що вони є інвалідами по зору відповідно І та ІІ групи, є власниками квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира), проживають та зареєстровані в цій квартирі. Спірна квартира є єдиним їхнім житлом.

Восени 2009 року у ОСОБА_1 пропали документи на вказану квартиру, а згодом позивачі дізнались, що квартира без їх згоди та відома, невідомою особою на підставі договору купівлі-продажу від 13 травня 2009 року продана ОСОБА_5 , який, в свою чергу, відповідно до договору купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року, через комісіонера (за договором комісії) ОСОБА_4 продав житло ОСОБА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

За їх письмовою заявою до правоохоронних органів щодо шахрайських дій невідомих осіб, які заволоділи належним їм нерухомим майном 03 березня 2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та було відкрито кримінальне провадження за № 42014220040000011. На цей час досудове розслідування триває.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири, укладений 24 лютого 2010 року між ОСОБА_5 (комісіонер ОСОБА_4) та ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовлено. Скасовані заходи забезпечення позову.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належним способом захисту порушеного права є звернення до суду з позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння. Крім того, позов пред`явлено з пропуском строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись після спливу 6 років з моменту укладення договору купівлі-продажу, про який їм було відомо ще з 2010 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Харківського апеляційного суду від 22 січня 2020 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 липня 2019 року скасовано та ухвалено нову постанову.

Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_4 , який одночасно є комісіонером за договором комісії, що укладений з ОСОБА_5 , та посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 26 серпня 2009 року за реєстровим № 3253, та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. 24 лютого 2010 року за реєстровим № 999.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що оскільки на час посвідчення приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. договору купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року ОСОБА_5 (комітент) у зв`язку зі смертю втратив цивільну правоздатність та дієздатність, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не були стороною вказаного договору, висновок суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним є помилковим.

Визнаючи недійсним оспорюваний договір купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що згідно з висновком експерта № 464, складеним 12 січня 2018 року судовим експертом Харківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України Воробйовою Н. В., підпис від імені ОСОБА_1 у рядку «Продавець» договору купівлі-продажу спірної квартири, зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 13 травня 2009 року за реєстровим № 1836, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 в рядку «Підпис» заяви ОСОБА_1 від 13 травня 2009 року, зареєстрований приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В.А., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Вирішуючи питання щодо застосування спливу строку позовної давності, судова колегія керувалася тим, що про смерть ОСОБА_5 позивачі дізнались в листопаді 2014 року, у зв`язку з чим звернулися до суду з цим позовом в жовтні 2016 року, тобто в межах строку позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2020 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2020 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2020 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував факт існування преюдиційних судових рішень стосовно спірних правовідносин всупереч положенням статті 82 ЦПК України та правовим висновкам Верховного Суду, викладених у постановах від 15 березня 2018 року у справі № 761/25113/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 591/3348/17, від 16 січня 2019 року у справі № 369/1495/16-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 756/11942/15-ц.

Суд апеляційної інстанції при прийнятті та дослідженні доказів не навів мотивів, з яких відкинув результати почеркознавчої експертизи, проведеної в рамках наглядового провадження № 1268/09 прокуратури за зверненням ОСОБА_1, та прийняв висновок експерта, складений зі спливом майже 10 років з моменту укладення оспорюваного договору, порушивши вимоги частини третьої статті 367 ЦПК України і не врахувавши правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 444/852/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Вирішуючи справу, суд апеляційної інстанції застосував статті 203, 215, 216 ЦК України без врахування висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 07 листопада 2012 року № 6-107цс12, та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі № 756/1804/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 489/7829/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 201/13098/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 350/1839/17, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга містить посилання як на підставу оскарження судового рішення на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм статей 608, 1027 ЦК України (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також заявник зазначив щодо застосування судом апеляційної інстанції статті 261 ЦК України без врахування правової позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, судом покладено в обґрунтування задоволення позовних вимог висновок експерта, який є недопустимим доказом (пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України), оскільки складений з порушенням частини п`ятої статті 106 ЦПК України, чим порушено вимоги статті 78 ЦПК України та всупереч правовій позиції Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у цивільній справі № 522/1029/18 (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила скаргу відхилити, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 була власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Одинадцятою нотаріальною конторою м. Харкова 28 жовтня 2008 року за реєстровим № 2-2032.

На підставі договору купівлі-продажу від 13 травня 2009 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А., власником вказаної квартири став ОСОБА_5 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

24 лютого 2010 року між ОСОБА_4 (який одночасно є комісіонером за договором комісії, укладеним з ОСОБА_5 (комітентом) та ОСОБА_3 укладений договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купив у власність однокімнатну спірну квартиру. Договір посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. за реєстровим № 999 (том 1 а. с. 6).

В квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, зняття з реєстраційного обліку та виселення.

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу квартири від 24 лютого 2010 року недійсним, посилаючись на те, що вона та її син ОСОБА_2 є інвалідами по зору, спірну квартиру вона нікому не продавала та договорів купівлі-продажу не укладала. Крім того, вона загубила свій паспорт та 04 березня 2009 року їй було видано інший паспорт.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Усунено перешкоди в користуванні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири та зняття їх з реєстраційного обліку. У задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасовано, провадження у цій частині закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України у зв`язку з тим, що ОСОБА_5 помер до пред`явленого позову і правонаступники до участі у справі не залучалися.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 в цій частині відмовлено. Рішення суду в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасовано та в задоволенні позову в цій частині відмовлено з інших правових підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_7 задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Харківської області від 25 грудня 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2015 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні квартирою, зняття з реєстраційного обліку та виселення залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2018 року рішення Московського районного суду м. Харкова від 09 вересня 2014 року та ухвала Апеляційного суду Харківської області від 16 червня 2015 року залишено без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилами частини першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу у суді.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом).

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судами першої й апеляційної інстанцій).

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами другою, третьою статті 203 ЦК України передбачено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Права володіння, користування та розпорядження своїм майном належать власникові (стаття 317 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

За змістом частини четвертої статті 25 ЦК України цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.

Як встановлено судами та відомо з матеріалів справи між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір комісії, який посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Широковою В. А. 26 серпня 2009 року за № 3253.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до пункту першого частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 1011 ЦК України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Отже, виконання умов договору сторонами, які пов`язані взаємними правами та обов`язками, складає зміст зобов`язання.

Частиною першою статті 598 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 608 ЦК України встановлено, що зобов`язання припиняється смертю фізичної особи.

Як встановили суди ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, всі зобов`язання за договором комісії, укладеним між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , були припиненні.

24 лютого 2010 року між ОСОБА_4 (який одночасно є комісіонером за договором комісії, укладеним з ОСОБА_5 (комітентом)) та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу квартири, відповідно до умов якого ОСОБА_4 продав, а ОСОБА_3 купив у власність спірну квартиру.

Тобто спірний правочин було вчинено через п`ять днів після смерті ОСОБА_5 .

Оскільки на час посвідчення приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Малаховою Г. І. оспорюваного договору купівлі-продажу від 24 лютого 2010 року ОСОБА_5 (комітент) у зв`язку зі смертю втратив цивільну правоздатність та дієздатність, а договір комісії припинив свою дію, то вчиняючи спірний правочин ОСОБА_4 як комісіонер не мав на це правових підстав.

Виходячи з зазначеного, висновки апеляційного суду про задоволення позову та визнання договору купівлі-продажу недійсним - є правильними та обґрунтованими.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивачем не пропущено строк позовної давності для звернення до суду з цими вимогами з огляду на таке.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, про смерть ОСОБА_5 позивачі дізнались під час розгляду справи № 643/21490/13-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа - Сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Московського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, про усунення перешкод в користуванні квартирою, зняття з реєстраційного обліку та виселення (який був пред`явлений в квітні 2011 року); за зустрічним позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним (який був пред`явлений в березні 2014 року) лише в листопаді 2014 року.

З цим позовом позивачі звернулися в жовтні 2016 року, тобто в межах трирічного строку.

Доводи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статті 1027 ЦК України, не заслуговують на увагу та не мають значення для правильного вирішення цієї справи, оскільки вказана стаття передбачає наслідки припинення договору комісії внаслідок смерті комісіонера, а не комітента, як у справі, що переглядається.

Посилання в касаційній скарзі на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15 березня 2018 року у справі № 761/25113/16-ц, від 21 березня 2018 року у справі № 591/3348/17, від 16 січня 2019 року у справі № 369/1495/16-ц, від 01 серпня 2018 року у справі № 751/11942/15-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 444/852/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 756/1804/16-ц, від 06 листопада 2019 року у справі № 489/7829/15-ц, від 11 грудня 2019 року у справі № 201/13098/16-ц, від 18 грудня 2019 року у справі № 350/1839/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16, не можуть бути прийняті колегією судів до уваги з огляду на таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року в справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначено, що «під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин».

Так, у справі № 761/25113/16-ц предметом позову є визнання недійсним кредитного договору, у справі № 591/3348/17 - визнання поруки припиненою, у справі № 369/1495/16-ц - визнання недійсним договору іпотеки та договору про внесення змін до договору іпотеки, у справі № 756/11942/15-ц - визнання недійсним кредитного договору, у справі № 444/852/15-ц - про стягнення заборгованості за кредитним договором, у справі № 504/2864/13-ц - визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об`єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки, у справі № 756/1804/16-ц - визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового приміщення та витребування майна, у справі № 489/7829/15-ц - визнання недійсними договорів купівлі-продажу земельної ділянки, скасування рішення про державну реєстрацію права власності та відповідного запису у реєстрі,у справі № 201/13098/16-ц - визнання правочинів недійсними, витребування майна, визнання права власності, зобов`язання вчинити певні дії, у справі № 350/1839/17 - визнання договорів дарування недійсними, у справі № 522/7636/14-ц - визнання недійсним договору купівлі-продажу допоміжного приміщення (горища), у справі № 674/31/15-ц - визнання незаконними та скасування розпоряджень, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, у справі № 914/3224/16 - витребування земельної ділянки.

У зазначених справах інші підстави позову та встановлені фактичні обставини. Зокрема, відсутні підстави позову, як укладення договору купівлі-продажу комісіонером за договором комісії після смерті комітента та припинення договору комісії.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновком суду апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного суду від 22 січня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Висоцька

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук