Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 червня 2021 р.Справа № 440/5670/20Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Григорова А.М. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року, головуючий суддя І інстанції: О.О. Кукоба, м. Полтава, повний текст складено 10.12.20 року по справі № 440/5670/20
за позовом ОСОБА_1
до Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення тридцять першої сесії сьомого скликання Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 28.08.2020 №31/VII-1488 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (код 01.03 згідно КВЦПЗ) площею 1,7349 га за межами населених пунктів Полтавського району Полтавської області на території Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 "; зобов`язати Мачухівську сільську раду Полтавського району Полтавської області затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,7349 га з кадастровим номером 5324081300:00:001:0062 гр. ОСОБА_1 ; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати, понесені позивачем, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що відповідач у своєму відзиві стверджує про перебування земельної ділянки у тимчасовому користуванні на праві земельного сервітуту згідно договору від 08.06.2011 року у ПП «імені Калашника», та посилається на постанову Східного апеляційного господарського суду у справі №917/133/17 від 20.05.2019 року, при цьому не бере до уваги той факт, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 23.09.2020 року у справі №917/133/17 постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 року скасував, а рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 року у справі №917/133/17 залишив в силі. Вказує, що на момент винесення рішення Верховним Судом було розглянуто справу від 23.09.2020 року. Зауважує, що згідно відомостей Державного земельного кадастру України, як на момент надання дозволу на розробку проекту землеустрою, так і на момент його затвердження, будь-які зареєстровані похідні від речового права обтяження відсутні. Стверджує, що земельний сервітут підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. До того ж, відповідно до ч.5 ст 403 ЦК України, сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпоряджання цим майном. Зазначає, що факт перебування земельної ділянки у тимчасовому користуванні на праві земельного сервітуту не відповідає дійсності, оскільки, згідно відомостей Державного земельного кадастру України, будь-які зареєстровані похідні від речового права обтяження відсутні (і протилежних доказів суду не надано). Зауважує, що в оскаржуваному наказі не зазначені фактичні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою, вказано тільки нічим не доведене посилання на ряд статей Земельного кодексу України. Вважає, що така поведінка відповідача є по суті зловживанням своїми повноваженнями та вимагає застосування судом ефективного способу відновлення порушеного права позивача. Вказує, що суб`єкт владних повноважень не наділений дискреційними повноваженнями, тобто не має право діяти на власний розсуд, коли відповідно до закону правомірним є лише один варіант рішення чи діяльності. Посилається на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23.05.2018 року у справі №825/602/17, від 11.09.2019 року у справі №819/570/18.
Мачухівська сільська рада Полтавського району Полтавської області подала до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, вважає доводи та обґрунтування апеляційної скарги помилковими та безпідставними, рішення суду першої інстанції вважає законним та обґрунтованим, просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 року без змін. Зазначає, що 28.08.2020 року Мачухівською сільською радою на 31 сесії 7 скликання прийнято рішення про відмову у затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 1,7349 га (кадастровий номер 5324081300:00:001:0062) за межами населених пунктів на території Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області ОСОБА_1 , у зв`язку з відсутністю письмової згоди землевласника (землекористувача) засвідченої нотаріально у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством. Вказує, що землекористувачем означеної земельної ділянки є ПП «імені Калашника». Цей факт підтверджується і довідкою з міськрайонного управління у Полтавському районі та м. Полтаві Держгеокадастру ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, де вказано, що ділянка, яку позивач бажає отримати у власність є землею запасу, яка обтяжена встановленням земельного сервітуту на користь ПП «імені Калашника». Земельна ділянка (кадастровий номер 5324081300:00:001:0062) площею 1,7349 га знаходиться в межах сформованої земельної ділянки площею 13,5000 га (кадастровий номер 5324081300:00:023:0019), передана в тимчасове користування на праві земельного сервітуту, згідно договору від 08.06.2011 року. Стверджує, що договір від 08.06.2011 року про встановлення земельного сервітуту на момент винесення рішення сесією сільської ради був чинним, а справа за №917/133/17 перебувала на розгляді у Верховному Суді. Зауважує, що постанова, на яку посилається апелянт, винесена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду 23.09.2020 року, а Мачухівською сільською радою оскаржуване рішення сесії прийнято 28.08.2020 року. Зазначає, що до компетенції суду не входить зобов`язання відповідача приймати на сесії будь-яке конкретне рішення, оскільки згідно чинного законодавства України суд не має права перебирати на себе повноваження, віднесені до компетенції органів місцевого самоврядування. Просить розглядати справу без участі представника відповідача.
Сторони про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 15.02.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Калашниківської сільської ради Полтавського району Полтавської області (а.с. 22).
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 28.02.2017 №2271-СГ позивачу надано дозвіл на розробку проекту землеустрою (а.с. 23).
За заявою ОСОБА_1 від 12.04.2019 та відповідно до завдання на виконання робіт з розробки проекту землеустрою ФОП ОСОБА_2 у 2019 році розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства на території Мачухівської сільської об`єднаної територіальної громади (Калашниківської сільської ради) Полтавського району Полтавської області (а.с. 14-71).
03.06.2019 експертом державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області Горошко Н.В. надано висновок №4731/82-19 про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 (а.с. 70, 71).
21.06.2019 відомості про земельну ділянку внесені до Державного земельного кадастру з присвоєнням їй кадастрового номера 5324081300:00:001:0062, що підтверджено копією витягу з ДЗК (а.с. 72-76).
Позивач у 2019 році звертався до Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області із заявою про затвердження проекту землеустрою, проте відповідач рішенням від 30.08.2019 №21/VII відмовив ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою (а.с. 11). У цьому рішенні відповідач зазначив про неможливість затвердження проекту землеустрою з огляду на перебування земельної ділянки в оренді іншого землекористувача.
Відомості про оскарження позивачем рішення від 30.08.2019 №21/VII у матеріалах справи відсутні.
У серпні 2020 року позивач повторно звернувся до Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області із заявою про затвердження проекту землеустрою.
Рішенням тридцять першої сесії сьомого скликання Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 28.08.2020 №31/VII-1488 ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з огляду на відсутність письмової згоди землевласника (землекористувача) (а.с. 108).
Не погодившись з цим рішенням суб`єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 28.08.2020 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (код 01.03 згідно КВЦПЗ) площею 1,7349 га за межами населених пунктів Полтавського району Полтавської області на території Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 " прийняте відповідачем на підставі, у межах повноважень, у спосіб, що визначені законами України та обґрунтовано; протиправності в діях відповідача при прийнятті спірного рішення 28.08.2020 року судом не встановлено, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Статтею 14 Конституції України закріплено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Законом, який регулює земельні правовідносини, є Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-III, а також прийняті відповідно до Конституції України та цього Кодексу нормативно-правові акти.
Положеннями ч.3 ст.22 Земельного кодексу України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Відповідно до ч.1 ст.81 Земельного кодексу України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом ч.ч. 1-3, 5 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права власності громадянами та юридичними особами на земельні ділянки, на яких розташовані об`єкти, які підлягають приватизації, відбувається в порядку, визначеному частиною першою статті 128 цього Кодексу.
Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.118 Земельного кодексу України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Частиною 6 ст.118 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
За змістом ч.7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
З аналізу ст.118 Земельного кодексу України слідує, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.
Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13.12.2016 року у справі №815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року у справі №545/808/17.
Згідно з ч.ч. 2, 3 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.
У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
Частиною 1 ст.186-1 Земельного кодексу України встановлено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.
Відповідно до ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов`язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.
Системний аналіз положень дає змогу дійти висновку, що єдиною підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою може бути лише те, що проект землеустрою не погоджено в порядку, встановленому статтею 186-1 Земельного кодексу України, а також відсутність обов`язкової державної експертизи у визначених законом випадках та відомостей щодо державної реєстрації сформованої земельної ділянки у Державному земельному кадастрі.
Аналогічний правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 року у справі №817/586/17, від 24.01.2020 року у справі №316/979/18 та від 22.10.2020 року у справі №808/3083/17.
Згідно з п.34 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць.
Частинами 1, 2 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
При дослідженні рішення тридцять першої сесії сьомого скликання Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 28.08.2020 №31/VII-1488 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (код 01.03 згідно КВЦПЗ) площею 1,7349 га за межами населених пунктів Полтавського району Полтавської області на території Мачухівської сільської ради Полтавського району Полтавської області гр. ОСОБА_1 " встановлено, що підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства площею 1,7349 га з кадастровим номером 5324081300:00:001:0062 гр. ОСОБА_1 слугувала відсутність письмової згоди землевласника (землекористувача), засвідченої нотаріально, у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством (а.с. 13).
Так, відповідно до ч.3 ст.50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду.
За обставинами справи, обрана позивачем земельна ділянка площею 2,00 га знаходиться в межах земельної ділянки площею 13,5000 га, переданої у користування на праві земельного сервітуту на підставі договору від 08.06.2011 року, укладеного між Полтавською райдержадміністрацією та ПП "Імені Калашника".
Матеріалами справи підтверджено, що 08.06.2011 року між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю "імені Калашника" (далі по тексту - володар сервітуту) та Полтавською районною державною адміністрацією (далі по тексту - розпорядник земельної ділянки) укладено договір про встановлення земельного сервітуту (а.с. 97, 98), за змістом якого розпорядник земельної ділянки у відповідності до умов цього договору надає володарю сервітуту право обмеженого користування земельною ділянкою (земельний сервітут) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, (рілля) що знаходиться за межами населених пунктів на території Калашниківської сільської ради Полтавського району (землі запасу) площею 13,5000 га (землі сільськогосподарського призначення) відповідно до кадастрового плану, який додається (а.с. 99).
Вказаний договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.06.2011 року №532400004000246 (а.с. 98, зворот. бік).
Колегія суддів зазначає, що до 01.01.2013 року право користування (сервітут) земельними ділянками виникало з моменту реєстрації територіальними органами земельних ресурсів договорів про встановлення земельного сервітуту та з огляду на приписи ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" таке право користування (сервітут) земельними ділянками, що виникло до набрання чинності цим Законом, визнається дійсним.
Так, згідно з ч.3 ст.3 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Пунктом 2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 11.02.2010 року №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" встановлено, що державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному цим Законом, здійснюється з 1 січня 2013 року.
Відповідно до п.3 Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 11.02.2010 року №1878-VI "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України" до 1 січня 2013 року державна реєстрація права власності, права користування (сервітут) земельними ділянками, права постійного користування земельними ділянками, договорів оренди земельних ділянок; права користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); права забудови земельної ділянки (суперфіцій) проводиться територіальними органами земельних ресурсів.
Згідно зі ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Частиною 5 ст.126 Земельного кодексу України (у редакції, чинній до 01.01.2013 року) визначено, що право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону, або договором оренди землі та договором відчуження права оренди землі, зареєстрованими відповідно до закону.
Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.
Судовим розглядом встановлено, що вищезазначений договір зареєстровано у Відділі Держкомзему у Полтавському районі Полтавської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 08.06.2011 року №532400004000246.
При цьому, обрана позивачем земельна ділянка площею 1,7349 га знаходиться в межах земельної ділянки площею 13,5000 га (кадастровий номер 5324081300:00:001:0029), переданої у користування на праві земельного сервітуту на підставі вищевказаного договору від 08.06.2011 року, укладеного між Полтавською райдержадміністрацією та ПП "Імені Калашника".
Разом з тим, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 код (КВЦПЗ) 01.03 - для ведення особистого селянського господарства розташованої за межами населених пунктів на території Мачухівської сільської об`єднаної територіальної громади (Калашниківської сільської ради) Полтавського району Полтавської області, не містить письмової згоди землевласника (землекористувача), засвідченої нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду (а.с. 14-71).
За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно відмовлено у затвердженні проекту землеустрою позивача у зв`язку з невідповідністю його вимогам ст.50 Закону України "Про землеустрій".
Доводи апеляційної скарги щодо неправомірності оскаржуваного рішення фактично зводяться до посилання на рішення Верховного Суду від 23.09.2020 року у справі №917/133/17, проте колегія суддів вважає їх необґрунтованими, з наступних підстав.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 року у справі №917/133/17, зокрема, визнано недійсним договір про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 08.06.2011 року, укладений між Полтавською РДА Полтавської області та СГ ТОВ імені Калашника, на земельну ділянку площею 13,5000 га, та зобов`язано СГ ТОВ імені Калашника повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні підприємства за договорами, які визнані недійсними, загальною площею 273,2312 га, що розташовані на території Калашниківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.
Постановою Cхідного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 року у справі №917/133/17 рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 року скасовано та прийнято нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог, зокрема, про визнання недійсним договору про встановлення земельного сервітуту на земельну ділянку сільськогосподарського призначення від 08.06.2011 року, укладеного між Полтавською РДА Полтавської області та СГ ТОВ імені Калашника, на земельну ділянку площею 13,5000 га та зобов`язання Приватного підприємства "Імені Калашника" повернути земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні підприємства за договорами, які визнані недійсними, загальною площею 273,2312 га, що розташовані на території Калашниківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, у розпорядження Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області.
23.09.2020 року рішенням Верховного Суду у справі №917/133/17 постанову Східного апеляційного господарського суду від 20.05.2019 року скасовано, а рішення Господарського суду Полтавської області від 30.03.2017 року у справі №917/133/17 залишено в силі.
На думку позивача, з моменту прийняття Верховним Судом рішення у справі №917/133/17 договір сервітуту, укладений між Полтавською РДА Полтавської області та СГ ТОВ імені Калашника, є недійсним, у зв`язку з чим відсутні підстави для відмови у затвердженні проекту землеустрою.
Колегія суддів погоджується з такою позицією позивача, проте зауважує, що зазначені обставини не є підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідача, оскільки на момент прийняття останнього (28.08.2020 року) було відсутнє рішення Верховного Суду від 23.09.2020 року у справі №917/133/17 та договір сервітуту від 08.06.2011 року був дійсним.
Щодо посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 23.05.2018 року у справі №825/602/17, від 11.09.2019 року у справі №819/570/18, то колегія суддів зауважує, що посилання на вказані рішення суду касаційної інстанції не впливають на вирішення даної справи з урахуванням викладених вище висновків суду.
Колегія суддів вважає, що інші аргументи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, не вимагають детального обґрунтування, оскільки не є вирішальними.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів доходить висновку, що при прийнятті рішення від 28.08.2020 року відповідачем не було допущено протиправних дій, рішення прийнято в межах повноважень, на підставі та у спосіб, визначені чинним законодавством, та погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
Судова колегія вказує, що позивач не позбавлений права повторно звернутися до відповідача із заявою про затвердження проекту землеустрою з посиланням на прийняття Верховним Судом постанови від 23.09.2020 року у справі №917/133/17 та, як наслідок, визнання з 23.09.2020 року договору про встановлення земельного сервітуту від 08.06.2011 року недійсним.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно із ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб`єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об`єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Враховуючи те, що ця справа була розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження, дане рішення (постанова) суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.12.2020 по справі № 440/5670/20 залишити без змін.
.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя З.Г. ПодобайлоСудді А.М. Григоров Н.С. Бартош Повний текст постанови складено 29.06.2021 року
