ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа№380/8786/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2021 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сасевича О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області до Дрогобицької міської ради Львівської області про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області до Дрогобицької міської ради Львівської області із вимогою визнати протиправним та скасувати рішення сесії Дрогобицької міської ради від 22 квітня 2021 року № 333 «Про призупинення затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території сільських населених пунктів, які увійшли до Дрогобицької територіальної громади».

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що на сесії Дрогобицької міської ради від 22 квітня 2021 року прийнято рішення № 333 «Про призупинення затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території сільських населених пунктів, які увійшли до Дрогобицької територіальної громади». Підставами для прийняття даного рішення визначено: неможливість виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради погоджувати проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок через відсутність змін в п. 2 ст. 186 Земельного кодексу України. Крім цього, таке рішення прийнято відповідно до ст. 140 Конституції України, п. 34 ст. 26, пп.1 част. а), пп.9 ч.б) п.1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Дане рішення Дрогобицька районна державна адміністрація вважає незаконним та таким, що порушує права мешканців району. Просить визнати протиправним та скасувати рішення № 333 Дрогобицької міської ради від 22 квітня 2021 року.

Ухвалою від 07.06.2021 прийнято позовну заяву до розгляду і відкрито провадження у справі.

Відповідач правом на подання відзиву, передбаченим ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, не скористався, свою позицію стосовно позову не висловив.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України, оскільки суб`єкт владних повноважень не подав відзиву на позов без поважних причин, суд кваліфікує це як визнання позову.

Частиною 6 ст. 162 КАС України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради 06.03.2021 року прийнято рішення від №105 «Про підготовку і внесення на розгляд Дрогобицької міської ради пропозиції призупинення затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території сільських населених пунктів Дрогобицької міської територіальної громади».

Рішенням сесії Дрогобицької міської ради від 22 квітня 2021 року №333 вирішено виконавчим органам Дрогобицької міської ради призупинити прийняття на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та прийняття на погодження Актів встановлення та погодження меж землекористування на земельні ділянки на території сільських населених пунктів, які увійшли до Дрогобицької міської ради до 01.07.2021 року, крім земельних ділянок на яких розташовані будинки.

Підставами для прийняття даного рішення визначено: неможливість виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради погоджувати проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок через відсутність змін в п. 2 ст. 186 Земельного кодексу України. Крім цього, таке рішення прийнято відповідно до ст. 140 Конституції України, п. 34 ст. 26, пп.1 част. а), пп.9 ч.б) п.1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Згідно листа виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 23.04.2021 року №3-24/3978 повідомлено про те, що, у зв`язку із прийняттям рішення виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 16.03.2021 року №105, у зв`язку із неурегульованістю законодавства у сфері земельних відносин, такі послуги призупинені. Зазначено, що послуги продовжать надавати після усунення колізій в законодавстві.

Вважаючи дії Дрогобицької міської ради протиправними та такими, що порушує права мешканців району, позивач звернувся до суду за їх захистом.

Вирішуючи даний спір, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Ст. 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 64 встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно з ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності органів місцевого самоврядування визначаються законом на підставі статті 146 Конституції України.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з ст. 25 Закону №280/97-ВР сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Пунктом 34 ч. 1 ст. 26 вищезгаданого Закону передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин.

Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону №280/97-ВР рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до пунктів «а» та «б» ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України (далі ЗК України) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Пп.1 ч. а), пп.9 ч. б) п.1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать: а) власні (самоврядні) повноваження:1) підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності за забруднення довкілля та інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів; б) делеговані повноваження: 9) організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою.

Відтак, за приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Конституції України, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі. З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Рішенням сесії Дрогобицької міської ради від 22 квітня 2021 № 333 «Про призупинення затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території сільських населених пунктів, які увійшли до Дрогобицької територіальної громади» вирішено виконавчим органам Дрогобицької міської ради призупинити прийняття на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та прийняття на погодження Актів встановлення та погодження меж землекористування на земельні ділянки на території сільських населених пунктів, які увійшли до Дрогобицької міської ради до 01.07.2021 року, крім земельних ділянок на яких розташовані будинки.

Підставами для прийняття даного рішення визначено: неможливість виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради погоджувати проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок через відсутність змін в п. 2 ст. 186 Земельного кодексу України.

Проте суд не може погодитися з таким твердженням відповідача, оскільки нормами Земельного кодексу України чітко передбачено процедуру погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Згідно з абз. 1 ч. 3 ст. 123 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст.186-1 Земельного кодексу України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах населеного пункту або земельної ділянки за межами населеного пункту, на якій розташовано об`єкт будівництва або планується розташування такого об`єкта (крім проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи), подається також на погодження до структурних підрозділів районних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури, а якщо місто не входить до території певного району, - до виконавчого органу міської ради у сфері містобудування та архітектури, а в разі, якщо такий орган не утворений, - до органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань містобудування та архітектури чи структурного підрозділу обласної державної адміністрації з питань містобудування та архітектури.

Частиною 7 статті 186-1 Земельного кодексу України встановлено, що органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати, зокрема, надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями

Частиною 10 ст. 118 Земельного кодексу України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

При цьому земельним законодавством визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст. 118 Земельного кодексу України.

Отже, якщо особа, яка звернулася до відповідного органу виконавчої влади або місцевого самоврядування із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, виконала усі передумови для отримання відповідного дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність, то відповідно підстави для відмови у прийнятті клопотання (заяви) та доданих до неї документів відсутні.

Крім того, ст.53-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність за порушення посадовою особою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування встановлених законом строків розгляду заяв (клопотань) щодо надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, погодження (відмови у погодженні) документації із землеустрою, надання висновків до документації із землеустрою.

Закон України «Про адміністративні послуги» передбачає, що державна політика у сфері надання адміністративних послуг базується на принципах: 1) верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) стабільності; 3) рівності перед законом; 4) відкритості та прозорості; 5) оперативності та своєчасності; 6) доступності інформації про надання адміністративних послуг; 7) захищеності персональних даних; 8) раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання адміністративних послуг; 9) неупередженості та справедливості; 10) доступності та зручності для суб`єктів звернень.

Як вбачається з матеріалів справи, 28.04.2021 року на адресу Дрогобицької районної державної адміністрації надійшло колективне звернення від жителів сіл Дрогобицької територіальної громади, в якому зазначається, зокрема, про неприйняття центром надання адміністративних послуг Дрогобицької міської ради на затвердження проектів землеустрою, що призводить до порушення прав та інтересів мешканців, як таких, що виготовили документацію за власні кошти, отримали всі необхідні погодження, однак не можуть звернутись із заявами та отримати рішення про затвердження документації через прийняття оскаржуваного рішення. Дане колективне звернення підписано 166 особами.

Відтак, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням принципу верховенства права, є таким, що порушує конституційні права членів Дрогобицької територіальної громади, а відтак підлягає скасуванню.

Конституційний Суд України в рішенні від 16.04.2009 № 7-рп/2009, справа №1-9/2009 дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

Згідно ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 року №1160-IV регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом; регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти.

Згідно ч. 12 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються у порядку, встановленому Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Оскільки оскаржуване рішення містить всі ознаки регуляторного акта, а саме фактично встановлює певні обмеження, норми, що носять обов`язковий характер, застосовуються неодноразово та стосовно невизначеного кола осіб у сфері регулювання земельних відносин, тому такий акт повинен прийматись згідно передбаченої процедури прийняття регуляторного акту, чого в даному випадку дотримано не було.

Щодо права Дрогобицької районної державної адміністрації Львівської області на звернення з зазначеним позовом, то слід зазначити таке.

Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Стаття 119 Основного Закону визначено, що місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: 1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади; 2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян; 3) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку; 4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів; 5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм; 6) взаємодію з органами місцевого самоврядування; 7) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за: 1) збереженням і раціональним використанням державного майна; 2) станом фінансової дисципліни, обліку та звітності, виконанням державних контрактів і зобов`язань перед бюджетом, належним і своєчасним відшкодуванням шкоди, заподіяної державі; 3) використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів; 4) охороною пам`яток історії та культури, збереженням житлового фонду;6) додержанням санітарних і ветеринарних правил, збиранням, утилізацією і захороненням промислових, побутових та інших відходів, додержанням правил благоустрою;8) додержанням правил торгівлі, побутового, транспортного, комунального обслуговування, законодавства про захист прав споживачів;9) додержанням законодавства з питань науки, мови, реклами, освіти, культури, охорони здоров`я, материнства та дитинства, сім`ї, молоді та дітей, соціального захисту населення, фізичної культури і спорту; 10) охороною праці та своєчасною і не нижче визначеного державою мінімального розміру оплатою праці; 11) додержанням громадського порядку, правил технічної експлуатації транспорту та дорожнього руху; 12) додержанням законодавства про державну таємницю та інформацію; 13) додержанням законодавства про Національний архівний фонд та архівні установи; 14) за дотриманням договірних зобов`язань забудовниками, діяльність яких пов`язана із залученням коштів фізичних осіб у будівництво багатоквартирних житлових будинків; 15) виконанням інженерно- технічних заходів цивільного захисту (цивільної оборони) під час будівництва будинків, споруд, розміщення інших господарських об`єктів, інженерних та транспортних комунікацій; 16) станом захисних споруд цивільного захисту (цивільної оборони).

Відповідно до п.1,3 ч.1 ст. 25 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація: 1)забезпечує виконання Конституції та законів України, рішень Конституційного Суду України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади; 3) забезпечує розгляд звернень громадян та їх об`єднань, контролює стан цієї роботи в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в організаціях і установах, розташованих на відповідній території;.

Згідно п. 1,4,5 ч.1 ст. 28 цього Закону для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право: 1) проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямах, визначених статтею 16 цього Закону; 4) давати згідно з чинним законодавством обов`язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку;5) звертатися до суду та здійснювати інші функції і повноваження у спосіб, передбачений Конституцією та законами України.

П. 4.2. рішення Конституційного Суду України від 14.12.2011 року №19- рп/2011 у справі №1-29/2011 передбачено, що рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України. Для реалізації кожним конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина перша статті 2 КАС України). До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Рішенням Конституційного Суду України від 16.04.2009 року №7-рп/2009 у справі №1-9/2009 встановлено, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої, статті 59 Закону вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

У практиці Європейського суду з прав людини також сформульовано правову позицію стосовно права суб`єкта владних повноважень на звернення до суду.

Зокрема, на сьогодні Європейським судом з прав людини напрацьовано певну практику стосовно обов`язку суду здійснювати контроль за суб`єктами владних повноважень.

Цей Суд виходить з того, що терміну «спір» необхідно надавати пріоритетного, а не формального значення (Le Compte, Van Leuven and De Meyere v. Belgium (Ле Комт, Ван Левен і Де Мейер проти Бельгії), заяви № 6878/75 та 7238/75, п. 45); суд повинен враховувати реалії спору відповідно до обставин справи та не обмежуватися формальним підходом (Gorou v. Greece (no. 2) [GC] (Гору проти Греції №2) [ВП], заява № 12686/03, п. 29; Boulois v. Luxembourg (Boulois проти Люксембургу) [ВП], заява № 37575/04, п. 92); «спір» повинен мати справжній та серйозний характер (Sporrong and Lцnnroth v. Sweden (Спорронґ і Льоннрот проти Швеції), заяви № 7151/75 та 7152/75, п. 81) та стосуватися не лише існування права, а також сфери застосування чи порядку, у якому предмет спору може бути використано (Benthem v. The Netherlands (Бентем проти Нідерландів), заява № 8848/80, п. 32).

На рівні конкретних адміністративних процедур захист прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку держави реалізується через механізми контролю за діяльністю носіїв публічної влади, які включають або пов`язані з механізмами оскарження; із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада; щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури; у сфері, яка надає, в окремих справах, такі великі можливості для зловживань, котрі можуть призводити до шкідливих наслідків для демократичного суспільства загалом, у принципі функцію наглядового контролю доцільно доручати судді (рішення у справі Klass and others v. Germany (Класс та інші проти Німеччини), заява № 5029/71; п. 55 та 56).

З огляду на зазначене право територіальної громади як суб`єкта публічних правовідносин охоплює собою права відповідних мешканців, відтак, порушення прав територіальної громади означає порушення права членів цих громад (кожного жителя відповідної адміністративно-територіальної одиниці). Інтереси громади визначають зміст і спрямованість діяльності відповідних органів державної влади та місцевого самоврядування, тому головним завданням місцевих державних адміністрацій, як органу влади, є захист (в тому числі, шляхом звернення до суду) інтересів фізичних осіб, які проживають на відповідній території; ухилення від обов`язку захищати інтереси відповідної громади може бути розцінено як невиконання органом державної влади та його посадовими особами своїх функціональних обов`язків.

Позивачем обґрунтовано, що звернення до суду із зазначеним позовом має на меті захист інтересів територіальної громади у правовідносинах із органом місцевого самоврядування.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (ч. 2 ст. 2 КАС України).

Згідно з ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд, вирішуючи даний спір, також відзначає, що відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при розгляді справ застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до позиції Європейського суду з прав людини, висловленій, зокрема, у п. 45 рішення в справі «Бочаров проти України», п. 53 рішення в справі «Федорченко та Лозенко проти України», п. 43 рішення в справі «Кобець проти України», при оцінці доказів і вирішенні спору суду слід керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, встановлюючи істину в справі слід базуватися передусім на доказах, які належно, достовірно й достатньо підтверджують ті чи інші обставини таким чином, щоби не залишалося щодо них жодного обґрунтованого сумніву.

Відтак, перевіривши обґрунтованість доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що відповідач не довів правомірності свого рішення. Натомість, факт наявності у позивача порушеного права знайшов своє підтвердження в ході судового розгляду. Таким чином, позовні вимоги належить задовольнити повністю.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 293, 295, п. 3 розділу VI, пп. 15.5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення сесії Дрогобицької міської ради від 22 квітня 2021 року № 333 «Про призупинення затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території сільських населених пунктів, які увійшли до Дрогобицької територіальної громади».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяСасевич О.М.