ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД Закарпатської області

Адреса: 88000, м. Ужгород, вул. Коцюбинського, 2а

e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://zk.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Рішення

01.06.2021 р. м. Ужгород Справа № 907/399/18

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Термінал, м. Тячів

до відповідача Фізичної особи підприємця Палінкаша Івана Михайловича, смт. Тересва Тячівського району

про стягнення 66 900 грн. заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів,

Суддя господарського суду Пригара Л.І.

Секретар судового засідання Тягнибок К.О.

представники:

Позивача Личко Л.М., адвокат, довіреність б/н від 15.07.2018 року

Відповідача Бахтин В.В., адвокат, ордер серії ЗР № 79252 від 09.09.2019 року

СУТЬ СПОРУ: Товариством з обмеженою відповідальністю Термінал, м. Тячів заявлено позов до відповідача Фізичної особи підприємця Палінкаша Івана Михайловича, смт. Тересва Тячівського району про стягнення 66 900 грн. заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів.

Товариство з обмеженою відповідальністю Термінал звернулося до суду з позовною заявою, якою із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, просить стягнути з Фізичної особи підприємця Палінкаша Івана Михайловича 66 900 грн. за надані послуги місця доставки митних вантажів.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що він на своїй території на вул. Пролетарській, 2 в м. Тячів створив місце доставки митних вантажів, якому відповідно до Класифікатора місць прибуття, затвердженого наказом Державної митної служби України від 17.05.2011 року № 295, та Переліку місць доставки, затвердженого наказом Державної митної служби України від 27.08.2012 року № 426, присвоєно статус "місця прибуття митних вантажів" за кодом 305-002-1-1.

Позивач вказує, що в період з 20.06.2015 року по 21.03.2016 року відповідач здійснював митне оформлення своїх вантажів в режимі експорту в місці прибуття за кодом "305-002-1-1" і відповідно до акцептованих умов публічного договору повинен був сплачувати по 300 грн. за кожен день отримання послуг місця прибуття стосовно кожного митного оформлення вантажів. Однак, свої обов`язки відповідач виконав неналежним чином, внаслідок чого станом на момент пред`явлення позову його заборгованість за отримані послуги місця прибуття становить 66 900 грн. при митному оформленні вантажів в режимі експорту у 223 випадках, що підтверджується відомостями, які містяться у поданих відповідачем вантажно митних деклараціях.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 року, у справі № 907/399/18 позовні вимоги ТОВ Термінал задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 66 900 грн. та 1 762 грн. судового збору. При цьому, рішення суду мотивоване тим, що правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору, а відповідач в період з 20.06.2015 року по 21.03.2016 року спожив надані позивачем згідно цього договору послуги місця доставки митних вантажів, які полягають у використанні "місця прибуття 305-002-1-1" при митному оформленні вантажів в режимі ЕК10 на загальну суму 66 900 грн. Суд вказав, що вантажно митні декларації підтверджують факт митного оформлення вантажів відповідача, що означає розміщення в зоні митного контролю вантажів для митного оформлення та декларування. Суд відхилив твердження відповідача про те, що вантажі не пред`являлись митним органам, оскільки такі твердження не спростовують факту їх знаходження в місці прибуття, зазначеному в графі 30 вантажно митної декларації.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.04.2019 року у справі № 907/399/18 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 року, справу № 907/399/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій особливостей порядку митного оформлення товарів та пов`язаних з ним особливостей укладення між сторонами публічного договору не врахували, внаслідок чого помилково пов`язали факт укладення між сторонами договору виключно з обставиною зазначення відповідачем коду території позивача при оформленні митних декларацій та дійшли передчасних висновків про те, що відповідачем спожито запропоновану позивачем послугу в кількості, яка дорівнює кількості оформлених першим у спірний період митних декларацій.

Верховний Суд також вказав на те, що суди не з`ясували характер та зміст послуги, оплати якої вимагає позивач, тобто, у чому саме полягає споживання такої послуги; не дослідили наявний в матеріалах справи лист Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 року № 517/28/07-70-18, зміст якого може вплинути на оцінку правової природи спірних правовідносин.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.09.2019 року у справі № 907/399/18 постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2019 року залишено без змін.

На новому розгляді даної справи позивач подав суду письмові пояснення з урахуванням обставин, встановлених та зазначених у постанові Верховного Суду у даній справі від 22.04.2019 року. Зокрема вказує, що у пункті 19 зазначеної постанови Касаційний господарський суд за наслідками аналізу ч. 3 ст. 247, ч. 2 ст. 258, ч. 3 ст. 320 Митного кодексу України дійшов до висновку, що експортні вантажі, що декларуються згідно з частиною 2 статті 258 Кодексу, доставляються до відповідної зони митного контролю лише у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність пред'явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення цьому органу. При цьому, касаційний суд в п. 16.1-16.2 постанови фактично зробив висновок про те, що ч. 3 ст. 247 Митного кодексу України є загальною нормою по відношенню до ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України, яка на думку суду є спеціальною нормою, що визначає випадки митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред`явлення органу доходів і зборів. Проте, за переконанням позивача, такий висновок не узгоджується з вказаними нормами та не випливає з них, оскільки в силу приписів глави 1 розділу ІІ Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, експортер обов`язково повинен доставити товар у відповідну зону митного контролю, задля того, щоб на виконання ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України, заявити відомості про його точне місцезнаходження, шляхом заповнення митної декларації, з моменту подання якої розпочалось митне оформлення та може бути прийнято рішення про випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до митного режиму експорту без їх пред`явлення органу доходів і зборів.

Аналізуючи положення ч. 3 ст. 247, ч. 2 ст. 258, ч. 3 ст. 320 Митного кодексу України, позивач вказує, що суд фактично безпідставно ототожнив поняття пред`явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення органу доходів і зборів та поняття доставки товарів, транспортних засобів комерційного призначення до зони митного контролю.

За переконанням позивача, висновок Верховного Cуду про те, що у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про можливість випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення без їх пред'явлення, переміщення товарів через митний кордон здійснюється без їх доставки до вказаного в графі 30 місця доставки товару, не узгоджується із положеннями ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України, оскільки рішення про можливість випуску транспортного засобу без пред`явлення органу доходів і зборів приймається лише після прийняття митної декларації, а прийняття митної декларації відбувається лише за умови заповнення всіх необхідних граф вантажно митної декларації, що передбачено п. 3.5. Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа. В свою чергу, не заповнення цієї графи тягне за собою неприйняття митної декларації, а заповнення неправдивих відомостей щодо місцезнаходження транспортного засобу, який декларується, шляхом заповнення графи 30 вантажно митної декларації тягне за собою передбачену законом відповідальність. Таким чином, позивач наполягає, що висновки Касаційного господарського суду, викладені у пунктах 20, 21 постанови від 22.04.2019 року, здійснені внаслідок безпідставного ототожнення інститутів декларування товарів/транспортних засобів та митного контролю задекларованих товарів/транспортних засобів, без урахування дійсної сутності цих інститутів митної справи та фактично легалізують незаконне заявлення експортерами неправдивих відомостей у вантажно митних деклараціях. Крім того, як вважає позивач, такий висновок Касаційного господарського суду фактично нівелює необхідність заповнення графи 47 вантажно митної декларації, в якій зазначаються відмітки митниці про нарахування платежів за час проведення митних формальностей щодо вантажів, які знаходились поза робочим місцем митного підрозділу, а отже, не були доставлені за адресою розташування митного підрозділу.

При цьому, на переконання позивача, до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення ст. 259 Митного кодексу України про попереднє декларування, оскільки ця норма стосується митного оформлення в режимі імпорту, а не експорту.

Позивач наполягає, що у постанові від 22.04.2019 року висновки Касаційного господарського суду зводяться до того, що зазначення коду місця доставки є необов`язковим, що в свою чергу не узгоджується з суттю та метою присвоєння місцю доставки відповідного коду, які регулюються наказом Міністерства фінансів України № 646 від 30.05.2012 року Про місця доставки товарів транспортними засобами.

Із покликанням на те, що сам відповідач не заперечує факту закінчення митного оформлення вантажів у спірних випадках, позивач стверджує про доведеність факту доставки відповідачем товарів та транспортних засобів в місце прибуття, зазначене в графі 30 вантажно митної декларації, що, в свою чергу, відтак свідчить про користування послугами позивача.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини позивач вказує, що відповідач втратив право покликатися на відсутність у позивача об`єктивної можливості одночасно розмістити таку кількість транспортних засобів, за зберігання яких заявлені позовні вимоги в даній справі, з огляду на принцип естопель.

Позивач також просить суд при новому розгляді справи врахувати те, що досліджуючи питання чи перебував вантажу у зоні митного контролю, яка розміщена на території позивача, застосуванню підлягають норми митного законодавства, які визначають обов`язок здійснення митних формальностей лише в зонах митного контролю, а відтак виходячи лише з нормативно-правового регулювання неможливим є вчинення митних формальностей поза межами зон митного контролю.

На новому розгляді даної справи відповідач подав суду письмові пояснення, якими на підтвердження своїх аргументів проти заперечення позовних вимог зазначає, що експортні операції відповідачем проводилися таким чином, що навантаження товару на транспортний засіб відбувалося на території виробництва ФОП Палінкаш І.М. у смт. Тересва, вул. Горького. Експортні супроводжуючі товар документи виготовлялися в офісі ФОП Палінкаш І.М., так як він є самодекларантом. Електронну декларацію на електронному носії та пакет паперових документів подавався безпосередньо до МП № 2 м. Тячів для перевірки митному органу відповідачем. Завантажений автомобіль знаходився на території виробництва відповідача в цей час, а пакет документів та електронна декларація проходили перевірку інспектором митного органу та проводився аналіз ризиків автоматизованою системою митниці. У разі, якщо після проведення аналізу автоматизованою системою спрацьовував ризик, то завантажений транспортний засіб доставлявся та пред`являвся митному органу для проведення фізичного огляду та ідентифікації товару за адресою митного складу позивача м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, оскільки в поданих деклараціях відповідач вказував код місця доставки 305-002-1-1. Після завершення митного контролю декларації присвоювався номер, пакет документів надавався водію для подальшого його транспортування до пункту перетину кордону. У випадку, коли після проведення аналізу автоматизованою системою ризику не виникало, то завантажений транспортний засіб не потрібно було пред`являти митному органу для проведення митного контролю, фізичного огляду та ідентифікації товару за адресою позивача м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, так як у тому не було потреби. Декларації присвоювався номер, перевірений митним органом пакет документів видавався водію на територію виробництва відповідача для подальшого його транспортування до пункту перетину кордону.

При цьому, відповідач вважає, що здійснення митного оформлення експортних вантажів відповідачем у період з 20.06.2015 року по 21.03.2016 року митним постом Тячів Закарпатської митниці ДФС та випуск задекларованих до експорту товарів та транспортних засобів без пред`явлення зазначених товарів, транспортних засобів митниці (митному посту) за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, є правомірним і відповідає вимогам частини 1, 3 ст. 320 та ч. 2 ст. 258, 259 Митного кодексу України, що також підтверджується листом Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 року та листом Державної фіскальної служби України від 01.08.2014 року № 1085/7/99-99-24-01-06-17.

Покликаючись на той факт, що зазначення у графі 30 митної декларації коду місця доставки вказує на місце, куди товар має бути доставлений у випадку, коли за результатами застосування системи управління ризиками визначено необхідність проведення митного огляду товарів, транспортних засобів комерційного призначення або їх пред`явлення без проведення їх митного огляду, відповідач стверджує, що запис коду 305-002-1-1 у вантажних митних деклараціях, оформлених відповідачем, жодним чином не підтверджує факту надання позивачем будь яких послуг відповідачу та факт споживання таких послуг відповідачем, а тому, не тягне за собою виникнення у відповідача обов`язку щодо оплати будь яких грошових коштів. Вказана обставина, на переконання відповідача, є тільки необхідною вимогою чинного законодавства, яка жодним чином не підтверджує факту надання і використання послуг суб`єкта господарювання.

Також відповідач заперечує факт укладення між сторонами спору усного договору надання послуг місця доставки, оскільки в порушення положень ст. 208 Цивільного кодексу України суду не подано відповідного договору, укладеного у письмовій формі. Поряд з цим, позивач не зобов`язаний відповідно до закону та своїх установчих документів здійснювати надання послуг місця доставки митних вантажів і таких послуг не надає, оскільки митне оформлення вантажу не може бути послугою суб`єкта господарювання, так як є виключною функцією відповідних державних органів. За твердженням відповідача, він не є споживачем послуг місця доставки митних вантажів і не звертався до позивача за отриманням таких послуг, а тому, відсутні підстави для кваліфікації його дій щодо акцепту публічної оферти.

Заперечує відповідач і визначену позивачем вартість одного заїзду на територію митного складу ТОВ Термінал у розмірі 300 грн., а також доведення такої інформації до відома на території митного органу. Вказує, що доказами підтвердження факту митного оформлення та випуску експортних вантажів без їх пред`явлення органу доходів і зборів, тобто, без доставлення вантажів до зони митного контролю та до місця доставки вантажів за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, є нотаріально завірені заяви перевізників, що здійснювали перевезення товарів згідно заявлених вантажно митних декларацій, та лист Закарпатської митниці ДФС № 517/28/07-70-18 від 25.07.2018 року, тобто, самого органу, який проводив митне оформлення товарів відповідача.

Крім того, відповідач оспорює факт порушення прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду із даним позовом, оскільки частина зони митного контролю, куди заїжджали вантажні автомобілі для їх огляду під час здійснення митних формальностей, з 05.06.2014 року розташована на території, яку з цього часу і наразі орендувало та орендує МП Надія, і виключно на територію МП Надія заїжджали вантажні автомобілі з товарами чи без для їх митного оформлення, чи для зважування чи для вивантаження навантаження на склад, що розташований також на території, належній МП Надія. Таким чином, місце прибуття, на якому була розташована зона митного контролю митного посту Тячів Закарпатської митниці ДФС, з часу її створення і до часу закриття митного посту, була розміщена на території, що перебувала в оренді іншого суб`єкта МП Надія, а не позивача, і саме тому, під час існування митного посту, підприємства декларанти сплачували кошти за стоянку МП Надія, а не ТОВ Термінал.

На спростування аргументів відповідача щодо відсутності у позивача необхідних територій для надання послуг доставки митних вантажів позивач подав суду відповідні письмові пояснення від 12.02.2020 року. Зазначає, що 06.07.2012 року між МП Надія, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ Термінал укладено договір про спільну діяльність, на підставі якого до позивача перейшло право використання земельних ділянок за кадастровим номером 2124410100:09:001:0159 площею 0,484 га, за кадастровим номером 2124410100:09:001:0159, площею 1,008 га.

Також, позивач подав до суду письмові пояснення від 25.08.2020 року щодо економічного змісту послуг місця доставки, щодо заповнення графи 30 вантажно митної декларації та щодо відсутності підстав для врахування листа ДФС України № 1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014 року. Такими поясненнями позивач вказує, що той факт, що території ТОВ Термінал на момент виникнення спірних правовідносин присвоювались коди місця доставки (прибуття), свідчить про постійну відповідність цієї території необхідним вимогам (стандартам), що встановлювалися митницею. В свого чергу, відповідність місця доставки (прибуття) здійснювалася за рахунок ТОВ Термінал, яке в свою чергу надавало суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності свої послуги, оскільки кожен з необмеженої кількості суб`єктів господарювання, щодо яких органи доходів і зборів вчиняють митні формальності, самостійно не несе витрат на створення необхідних митному органу умов та не створює їх, а має можливість скористатись послугами місця доставки вантажів, які надає позивач. Саме в таких обставинах позивач вбачає економічну вигоду та попит на ці послуги серед суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності. Окрім того, за твердженням позивача, вказані обставини знайшли своє відображення у договорі № 251 від 01.06.2012 року, укладеному між ТОВ Термінал та Чопською митницею, правонаступником якої є Закарпатська митниця Держмитслужби, предметом якого є взаємне співробітництво сторін в межах митного законодавства щодо створення належних умов, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності та громадян підрозділами митниці, для чого ТОВ Термінал безоплатно надає митниці у тимчасове користування службові та побутові приміщення, які утримує за власний рахунок, а також обладнання, засоби та канали зв`язку, які розташовані на території підприємства за адресою: м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.

Обґрунтовуючи відсутність підстав щодо застосування листа ДФС України № 1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014 року позивач вказує, що такий лист містить зміст роз`яснювального характеру, який не підлягає обов`язковому застосуванню.

Відповідно до ст. 233 ГПК України, рішення по даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами спору.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи,

суд Встановив:

З 01.06.2012 року набрав чинності Митний кодекс України від 13.03.2012 року № 4495-VI, статтею 329 якого встановлено, що з метою забезпечення здійснення митними органами митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов`язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил, у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, вільних митних зон, митних складів, складів тимчасового зберігання, а також в інших місцях, визначених відповідно до цього Кодексу, створюються зони митного контролю.

Згідно із ст. 330 Митного кодексу України порядок створення зони митного контролю визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері фінансів.

Зони митного контролю можуть бути постійними, у разі регулярного розміщення на їх території товарів, що підлягають митному контролю, або тимчасовими, які утворюються на час здійснення митного контролю.

За приписами ст. 4 цього Кодексу зона митного контролю місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності (п. 14 ст. 4 Митного кодексу України)

Згідно з наказом Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року № 646 Про місця доставки товарів транспортними засобами. зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.06.2012 року за N 1052/21364, місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу (п. 1.1).

На території місця доставки створюється зона митного контролю (п. 1.5).

Територія місця доставки товарів для автомобільного транспорту повинна бути забезпечена: освітленням та огородженням за периметром території місця доставки; цілодобовою охороною та наявністю засобів пожежогасіння; наявністю рампи, естакади, оглядового майданчика; наявністю у достатній кількості, а також функціонуванням навантажувально розвантажувальної техніки і механізмів для здійснення необхідних операцій на території місця доставки; наявністю каналів і засобів зв`язку, у тому числі з ЄАІС Держмитслужби України (п. 1.7).

Відповідно до п. 4 наказу Державної митної служби України від 27.08.2012 року № 426 Про ведення переліку місць доставки кожному місцю доставки присвоюється відповідний код.

Згідно з Переліком місць доставки станом на 21.03.2016 року, до цього Переліку входить територія ТОВ Термінал, що знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Тячів, вул. Промислова, 2, код місця доставки 305-002-1-1, що підтверджує факт створення позивачем місця доставки товару у відповідності до вимог наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2012 року N 646 Про місця доставки товарів транспортними засобами.

Наказом № 3 від 20.02.2014 року позивач затвердив вартість послуг підприємства за місцем доставки товарів при митному оформленні вантажів у розмірі 300 грн. за одне митне оформлення та розмістив цю інформацію в місці доставки.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, за період з 20.06.2015 року по 21.03.2016 року відповідач здійснив експорт товарів по 223 вантажно митних деклараціях, в графі 30 Місцезнаходження товарів яких відповідач вказав код 305-002-1-1, який ідентифікує це місце доставки митних вантажів саме з ТОВ Термінал, м. Тячів, вул. Промислова, 2.

Згідно з поданим позивачем розрахунком, відповідач здійснив митне оформлення вантажів в режимі (ЕК 10) за вказаний період з використанням місця прибуття 305-002-1-1 ТОВ Термінал, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, в кількості 223 декларацій, коштів за надані послуги ФОП Палінкаш І.М. (відповідач у справі) не сплачував, у зв`язку з чим у ФОП Палінкаш І.М. утворилась заборгованість перед ТОВ Термінал (позивачем у справі) в розмірі 66 900 грн.

Із покликанням на ті обставини, що правовідносини між сторонами виникли на підставі публічного договору, а відповідач в період з 20.06.2015 року по 21.03.2016 року спожив надані позивачем згідно цього договору послуги місця доставки митних вантажів, які полягають у використанні "місця прибуття 305-002-1-1" при митному оформленні вантажів в режимі ЕК10 на загальну суму 66 900 грн., рішенням Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 року, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 року, у справі № 907/399/18 позовні вимоги ТОВ Термінал задоволено повністю та присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 66 900 грн. та 1 762 грн. судового збору. Суд вказав, що вантажно митні декларації підтверджують факт митного оформлення вантажів відповідача, що означає розміщення в зоні митного контролю вантажів для митного оформлення та декларування. Суд відхилив аргументи відповідача про те, що вантажі не пред`являлись митним органам, оскільки такі твердження не спростовують факту їх знаходження в місці прибуття, зазначеному в графі 30 вантажно митної декларації.

Однак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.04.2019 року у справі № 907/399/18 скасовано постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.12.2018 року та рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 року, справу № 907/399/18 направлено на новий розгляд до Господарського суду Закарпатської області. Верховний Суд вказав на те, що суди попередніх інстанцій особливостей порядку митного оформлення товарів та пов`язаних з ним особливостей укладення між сторонами публічного договору не врахували, внаслідок чого помилково пов`язали факт укладення між сторонами договору виключно з обставиною зазначення відповідачем коду території позивача при оформленні митних декларацій та дійшли передчасних висновків про те, що відповідачем спожито запропоновану позивачем послугу в кількості, яка дорівнює кількості оформлених першим у спірний період митних декларацій. Суди також не з`ясували характеру та змісту послуги, оплати якої вимагає позивач, тобто, у чому саме полягає споживання такої послуги; не дослідили наявний в матеріалах справи лист Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 року № 517/28/07-70-18, зміст якого може вплинути на оцінку правової природи спірних правовідносин.

В силу вимог ст. 316 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Таким чином, під час нового розгляду справи, суд першої інстанції обмежений обов`язковими вказівками суду касаційної інстанції щодо необхідності з`ясування чітко визначеного кола питань, які мають значення для справи, однак, при цьому зазначені вказівки не обмежують суд першої інстанції в обранні норми права, яка регулює спірні правовідносини, та мотивах її застосування.

З пункту 32 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22.04.2019 року у справі № 907/399/18 вбачається, що правовою підставою скасування судових рішень стало недослідження судами зібраних у справі доказів (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України) та ненадання їм юридичної оцінки, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

У пункті 33 вищезазначеної постанови містяться такі вказівки Касаційного господарського суду, які в силу ч. 1 ст. 316 ГПК України є обов`язковими для виконання судами під час нового розгляду справи, а саме, з урахуванням пунктів 21, 27-29 постанови, необхідно дослідити правову природу та зміст спірних правовідносин, за наслідками чого з`ясувати: чи відбулося укладення між сторонами публічного договору; якщо так, то які саме послуги були спожиті відповідачем; чи відповідає заявлена позивачем до стягнення сума позовних вимог дійсному обсягу спожитих відповідачем послуг.

Тобто, суд касаційної інстанції не вказав про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а вказав лише на необхідність з`ясування фактичних обставин по справі.

Судом встановлено, що позивач у заявленому позові пов`язує факт отримання послуги місця доставки митних вантажів із здійсненням відповідачем митного оформлення вантажу, тобто стверджує, що послуга споживається в процесі митного оформлення.

У зв`язку з цим, для з`ясування характеру та змісту послуг місця доставки митних вантажів та в подальшому встановлення фактів їх надання позивачем й отримання споживачем, слід дійти до висновку про те, що до правовідносин, які виникли між сторонами, необхідно застосувати норми матеріального права, що регулюють порядок митного оформлення вантажів (товарів або транспортних засобів).

Главою 74 Митного кодексу України встановлено, що безпосереднє здійснення державної митної справи покладається на органи доходів і зборів, які виконують завдання, зокрема, щодо здійснення митного контролю та виконання митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України.

Відповідно до статей 546 та 547 Митного кодексу України митниця є митним органом, який у зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів. Митний пост є органом доходів і зборів, який входить до складу митниці як відокремлений структурний підрозділ і в зоні своєї діяльності забезпечує виконання завдань, покладених на органи доходів і зборів.

Статтею 556 Митного кодексу України визначено, що у разі, якщо митне оформлення товарів здійснюється органами доходів і зборів безпосередньо на територіях або в приміщеннях підприємств, зазначені підприємства, незалежно від форми власності та підпорядкування, зобов`язані безоплатно надавати органам доходів і зборів у тимчасове користування відповідні службові та побутові приміщення, а також обладнання, засоби та канали зв`язку.

Отже, для забезпечення виконання органами доходів і зборів покладених на них законодавством завдань, здійснення митного контролю та виконання митних формальностей, створюються зони митного контролю та відокремлені структурні підрозділи (митні пости), що розташовуються на територіях суб`єктів господарювання, які у свою чергу надають фізичним і юридичним особам послуги, що пов`язані з митним оформленням та отримання яких є обов`язковим, оскільки без них неможливо здійснити необхідні митні формальності.

Тобто, Товариство з обмеженою відповідальністю Термінал, як суб`єкт господарювання, створив та за власні кошти постійно утримує місце, в якому розміщена зона митного контролю та митний орган, що здійснює покладені на нього законодавством завдання, зокрема, митного оформлення та митного контролю.

Оскільки кожен з необмеженої кількості суб`єктів господарювання, щодо яких органи доходів і зборів вчиняють митні формальності, самостійно не несе витрати на створення необхідних митному органу умов та не створює їх, а має можливість скористатись послугами місця доставки митних вантажів, які надає ТзОВ Термінал за окрему плату. Саме в цьому проявляється економічна вигода та попит цих послуг серед суб`єктів зовнішньоекономічної діяльності, що й складає зміст та характер цих послуг.

Відповідачем не заперечується, що в період з 20.06.2015 року по 21.03.2016 року ним здійснено 223 митних оформлень своїх вантажів у режимі експорту (остаточне вивезення за межі митного кордону України), вантажно митні декларації в графі 30 містять відмітку коду місця прибуття 305-002-1-1, а задекларований у цих деклараціях вантаж остаточно вивезений за межі митного кордону України.

З цих підстав, слід дійти до висновку, що для здійснення згаданих вище митних оформлень, які відповідачем не заперечуються, митним органом щодо товарів та транспортних засобів, які декларувались, вчинились митні формальності для проходження митного контролю.

Отже, щодо спірних правовідносин застосовуються норми матеріального права, які регулюють відносини з вчинення митних формальностей при здійсненні митного оформлення вантажів.

Згідно з п. 23 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення.

Відповідно до п. 29 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митні формальності - сукупність дій, що підлягають виконанню відповідними особами і органами доходів і зборів з метою дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 318 Митного кодексу України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Оскільки випуск вантажів та транспортних засобів для вільного обігу за межі митної території України передбачає переміщення таких товарів через митний кордон України, то такі товари підлягають обов`язковому митному контролю.

У відповідності до п. 24 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку

Отже, системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що поняття митні формальності та митний контроль співвідносяться як частина й ціле. Тобто, під час митного контролю здійснюється сукупність митних формальностей.

За положеннями п. 14 ч. 1 ст. 4 Митного кодексу України зона митного контролю - місце, визначене органами доходів і зборів в пунктах пропуску через державний кордон України або в інших місцях митної території України, в межах якого органи доходів і зборів здійснюють митні формальності.

Таким чином, митні формальності (митний контроль та митне оформлення) зокрема і в режимі експорту можуть виконуватись лише в зонах митного контролю.

Оскільки митні формальності здійснюються лише в межах зони митного контролю, то їх здійснення поза межами зони митного контролю не допускається, а відтак, є неможливим.

Отже, здійснення митних формальностей на територіях, де розміщені митні пости, відділи митного оформлення та зони митного контролю, неможливе без заїзду та перебування на їхніх територіях транспортних засобів. Без отримання та оплати послуг, які суб`єкт господарювання (в даному випадку позивач) надає на території, де розміщені митні пости, відділи митного оформлення та зони митного контролю, споживачі (в даному випадку відповідач) не мають можливості здійснити необхідні митні формальності. Таким чином, виходячи з чинного законодавства, вбачається, що послуги місця доставки митних вантажів є обов`язковими для проходження митних формальностей та містять ознаки таких, що необхідні при митному оформленні вантажів.

Відтак, здійснення органом доходів і зборів митного оформлення вантажу в режимі експорту, шляхом вчинення митних формальностей в межах зони митного контролю, яка розташована на території місця доставки, яка належить відповідному суб`єкту господарювання, нерозривно пов`язане з наданням цим суб`єктом господарювання відповідному експортеру послуг щодо місця доставки митних вантажів, а відтак і про їх споживання останнім, що зокрема входить в предмет доказування у даній справі.

Зважаючи на вищенаведене, обставини щодо розташування митного органу, який здійснював у спірний період митні формальності стосовно вантажів відповідача, а також ідентифікація зони митного контролю в межах якої ці формальності проводились, має значення для даної справи.

Статтею 329 Митного кодексу України встановлено, що з метою забезпечення здійснення органами доходів і зборів митного контролю товарів, транспортних засобів, що переміщуються через митний кордон України, проведення заходів, пов`язаних з виявленням, попередженням та припиненням контрабанди і порушень митних правил, у пунктах пропуску через державний кордон України, на територіях морських і річкових портів, аеропортів, на залізничних станціях та на територіях підприємств, вільних митних зон, митних складів, складів тимчасового зберігання, а також в інших місцях, визначених відповідно до цього Кодексу, створюються зони митного контролю.

Згідно зі ст. 330 Митного кодексу України порядок створення зони митного контролю визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Межі зон митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України визначаються органами доходів і зборів за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону та адміністраціями морських (річкових) портів, аеропортів, залізничних станцій. В інших місцях на митній території України органи доходів і зборів у зонах своєї діяльності самостійно визначають межі зон митного контролю. Зони митного контролю можуть бути постійними, у разі регулярного розміщення на їх території товарів, що підлягають митному контролю, або тимчасовими, які утворюються на час здійснення митного контролю.

Як зазначалося вище, згідно з наказом Міністерства фінансів України № 646 від 30.05.2012 року Про місця доставки товарів транспортними засобами, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.06.2012 року за № 1052/21364, місцем доставки може бути визначена митницею призначення територія (або її частина) пункту пропуску (пункту контролю) через державний кордон України, морського чи річкового порту, аеропорту, залізничної станції, вільної митної зони, підрозділу митниці призначення, у якому безпосередньо проводиться митне оформлення, підприємства з безперервним циклом виробництва, вантажного митного комплексу, територія, що прилягає до центральної сортувальної станції, регіональної сортувальної станції, місця міжнародного поштового обміну, складу тимчасового зберігання або митного складу (п.1.1).

На території місця доставки створюється зона митного контролю (п.1.5).

Відповідно до п. 4 Наказу Державної митної служби України № 426 від 27.08.2012 року Про ведення переліку місць доставки кожному місцю доставки присвоюється відповідний код.

Відповідач заперечує, що користувався послугами місця доставки митних вантажів, які надає позивач, однак визнає, що у графі 30 спірних вантажно митних декларацій заповнював місце прибуття 305-002-1-1, яке створене та утримується за рахунок ТзОВ Термінал. Окрім того, відповідач зазначив, що таке заповнення є лише формальним виконанням ним вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, не підтверджує факт добровільного замовлення та отримання відповідачем відповідної послуги місця доставки митних вантажів на умовах публічного договору, та може свідчити тільки про намір скористатися такою послугою.

З цього приводу, зважаючи на законодавчо визначену необхідність доставки вантажу, що декларується, у зону митного контролю для вчинення митних формальностей, слід зазначити, що доставка товару або транспортного засобу комерційного призначення до місця прибуття, в межах якого функціонує зона митного контролю, тобто, споживання послуги, яку надавав позивач, передує його пред`явленню митному органу.

Це зумовлено необхідністю дотримання вимог ч. 1 ст. 257 Митного кодексу України щодо заявлення правдивих відомостей, зокрема, про місцезнаходження товарів, які є необхідні для здійснення їх митного контролю. З моменту подання митної декларації розпочинається митне оформлення (ч. 1 ст. 247 Митного кодексу України), а тому рішення про випуск товарів, транспортних засобів комерційного призначення відповідно до митного режиму експорту без їх пред`явлення органу доходів і зборів та може бути прийнято лише після початку митного оформлення (ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України).

З огляду на вищенаведене, рішення про непред`явлення митному органу транспортного засобу є неможливим до того моменту, поки митним органом не буде прийнято митну декларацію, в графі 30 якої обов`язково має бути зазначено зону митного контролю, де розміщений, тобто, доставлений транспортний засіб або товар.

Вказані висновки узгоджується з суттю декларування, яке полягає у тому, щоб декларант або уповноважена особа, заповнюючи вантажно митну декларацію, зазначали реальне місцезнаходження транспортного засобу або товару.

Саме з цих підстав законодавець, з метою забезпечення обізнаності органів доходів і зборів про місцезнаходження товарів та транспортних засобів, які декларуються, Порядком заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, який затверджений наказом Міністерства фінансів України № 651 від 30.05.2012 року, передбачив обов`язкове заповнення графи 30 вантажно митної декларації, оскільки в протилежному випадку митним органом здійснювалося б митне оформлення товару або транспортного засобу, місцезнаходження якого невідоме, що в свою чергу суперечило б й не узгоджувалося із загальними принципами здійснення митного контролю, які, зокрема, необхідні для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи (ч. 3 ст. 318 Митного кодексу України) та функціональним призначенням зони митного контролю, яке спрямоване на забезпечення схоронності вантажу, унеможливлення несанкціонованого доступу сторонніх осіб до нього, унеможливлення несанкціонованого відбору вантажу, а також унеможливлення несанкціонованого переміщення вантажу поза межі зони митного контролю.

Частиною 8 статті 264 Митного кодексу України встановлено, що з моменту прийняття органом доходів і зборів митної декларації вона є документом, що засвідчує факти, які мають юридичне значення, а декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність за подання недостовірних відомостей, наведених у цій декларації.

Отже, заповнення графи 30 вантажно митної декларації не являється формальним виконанням вимог чинного законодавства щодо оформлення митної декларації, оскільки за подання органу доходів і зборів неправдивих відомостей про точне місцезнаходження товару або транспортного засобу комерційного призначення, що декларується, декларант або уповноважена ним особа несе відповідальність.

Сторонами не заперечується, а судом не встановлено обставин щодо заповнення відповідачем у графі 30 спірних вантажно митних декларацій завідомо неправдивих відомостей щодо місцезнаходження транспортного засобу, який декларується.

Таким чином, факт закінчення митного оформлення вантажів у спірних випадках, який не заперечується Фізичною особою підприємцем Палінкаш І.М., свідчить про те, що відповідач доставляв товари або транспорті засоби в місце прибуття, яке зазначене в графі 30 вантажно митної декларації, а відтак, користувався послугами позивача.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта.

З огляду на те, що вантаж, який згідно наявних у матеріалах справи вантажно митних декларацій, остаточно вивезений за межі митного кордону України, слід дійти до висновку, що вантажно митна декларація фіксує факт здійснення господарської операції щодо митного оформлення, а тому, є первинним документом. Вказане узгоджується з листом Міністерства фінансів України № 31-08410-07-16/2073 від 23.01.2013 року, в якому зазначено, що митна декларація є первинним документом, на якому базується бухгалтерський облік зовнішньоекономічних операцій.

Покликання відповідача на те, що публічний характер укладеного договору не виключає необхідності фіксування господарських операцій первинними документами обліку, оскільки за їх відсутності немає підстав вважати, що господарська операція відбулась спростовується наявними у матеріалах справи вантажно митними деклараціями, які є належними доказами.

Отже, не заслуговують на увагу доводи відповідача про те, що не встановлено обставин фактичного користування відповідачем створеним позивачем місцем доставки митних вантажів.

Відповідно до ст. 633 Цивільного кодексу України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Підприємець не має права надавати переваги одному споживачеві перед іншим щодо укладення публічного договору, якщо інше не встановлено законом.

Підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг).

Ці вимоги узгоджуються з порядком формування коду місця доставки, який передбачений наказом Державної митної служби України від 27.08.2012 року за № 426 Про ведення Переліку місць доставки, зі змісту якого вбачається, що оскільки в присвоєному місцю доставки ТОВ Термінал коді НОМЕР_1 у третій графі (блоці) вказано -1-, то зазначене місце доставки може використовуватись усіма суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності без обмежень. Тобто, будь який суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності без обмежень може скористатись цим місцем доставки.

Порядок укладання публічного договору регламентується статтею 642 Цивільного кодексу України, за змістом якої договір укладається шляхом акцепту Замовника публічної оферти, без підписання сторонами в кожному окремому випадку.

Інформація щодо вартості послуг вважається доведеною до відома Замовника, якщо вона розміщена на території Виконавця.

У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю Термінал зазначає, що на території місця доставки митних вантажів за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, знаходиться відповідна інформація щодо надання послуги та її вартість, у вигляді розміщення такої на дошці оголошень.

Натомість, відповідач заперечує, що між сторонами виникли правовідносини на підставі публічного договору, а також ту обставину, що умовами цього публічного договору, а саме, наказом ТзОВ Термінал № 3 від 20.02.2014 року, визначено вартість послуги місця доставки митних вантажів у розмірі 300 грн. за кожен день отримання цих послуг стосовно кожного митного оформлення вантажів.

Заповнення відповідачем добровільно у графі 30 вантажно митної декларації відомостей щодо місця доставки митних вантажів ТзОВ Термінал, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2 з кодом 305-002-1-1 свідчить про те, що він сам з власної волі обрав для проведення митним органом митних формальностей відносно його вантажу саме зону митного контролю, яка розміщена в межах місця доставки позивача, а відповідно й на його умовах.

Подання відповідачем вантажно митної декларації, в якій у графі 30 зазначено місце доставки митних вантажів за кодом 305-002-1-1 ТзОВ Термінал, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2 та прийняття цієї декларації органом доходів і зборів та остаточне вивезення за межі митного кордону України вантажу, який задекларований у цій митній декларації, свідчить про розміщення транспортного засобу на цій території шляхом його доставки та відповідно про споживання послуг позивача.

Посилання позивача на код 305-002-1-1 у графі 30 вантажно митної декларації не слід розцінювати як власність позивача, а як доказ, на підставі якого суд встановлює наявність обставин (фактів) щодо перебування транспортних засобів відповідача на території позивача, що обґрунтовують вимоги позивача про споживання відповідачем послуг місця доставки митних вантажів, а відтак, мають значення для вирішення справи.

Таким чином, надання послуг місця доставки митних вантажів полягає не у використанні коду 305-002-1-1 ТзОВ Термінал, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, у графі 30 вантажно митних декларацій, а у користуванні створеними позивачем відповідно до вимог законодавства умовами (благами) місцем доставки вантажу, яке знаходяться на території ТОВ Термінал, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, та якому присвоєний код 305-002-1-1 ТОВ Термінал, м. Тячів вул. Пролетарська, 2, тобто, користування послугами митного терміналу.

Отже, відповідачу, при внесенні у графу 30 вантажно митної декларації коду 305-002-1-1 ТзОВ Термінал, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2, що свідчить про добровільне замовлення відповідної послуги, було відомо про їх споживання та вартість цих послуг.

Твердження відповідача про те, що митне оформлення товарів або транспортних засобів у режимі експорту здійснюється з пред`явленням органу доходів і зборів лише за рішенням цього органу, а у всіх інших випадках таке митне оформлення здійснюється без пред`явлення митному органу, не узгоджується з положенням ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України, зі змісту якої вбачається протилежне, а саме те, що митне оформлення товарів або транспортних засобів у режимі експорту може бути здійснене без пред`явлення органу доходів і зборів лише за рішенням цього органу.

У матеріалах справи відсутні будь які докази на підтвердження того, що такі рішення щодо вантажів та транспортних засобів відповідача приймались.

Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 322 Митного кодексу України передбачено, що пред`явлення вантажу для митного контролю здійснюється не пізніше ніж через три години після їх прибуття у визначене органами доходів і зборів місце, тобто, зону митного контролю відповідного місця доставки, а особа, яка доставила цей вантаж у мінімально можливий строк повідомляє про це орган доходів і зборів. При цьому, декларанти або уповноважені ними особи можуть бути присутніми під час митного оформлення товарів, які пред`являються ними для такого оформлення (ч. 1 ст. 249 Митного кодексу України).

Таким чином, пред`явлення товару або транспортного засобу митному органу це демонстрація задекларованого митного вантажу митному органу, для проведення його огляду або контролю. При цьому, і огляд, і контроль митного вантажу є складовою митних формальностей, які мають здійснюватися посадовою особою митниці, тільки у межах території зони митного контролю.

Окрім того, відповідач безпідставно ототожнює пред`явлення митному органу товарів або транспортних засобів, які декларуються, з необхідністю їх доставки до зони митного контролю, покликаючись на положення ч. З ст. 247, ч. 2 ст. 258 та ч. 3. ст. 320 Митного кодексу України, оскільки редакція цих норм не містить терміну зона митного контролю, а митне оформлення включає в себе здійснення митних формальностей, відтак, не може здійснюватися поза межами зони митного контролю (постійної або тимчасової). Тобто, необхідність пред`явлення (демонстрації) митному органу вантажу для подальшого здійснення митного оформлення, не впливає на законодавчо визначений обов`язок експортера доставити вантаж у зону митного контролю, яка в спірному випадку знаходиться в межах місця доставки позивача.

Крім того, відповідно до ст. 330 Митного кодексу України, наказу Міністерства фінансів України Про місця доставки товарів транспортними засобами від 30.05.2012 року № 646 та наказу Держмитслужби України Про ведення переліку місць доставки № 426 від 27.08.2012 року, зі змінами, внесеними наказом № 525 від 09.10.2012 року, якщо товар та транспортний засіб не доставлений в місце доставки товару за адресою розміщення постійної зони митного контролю, то для його митного оформлення та декларування цей товар повинен бути розміщений в тимчасовій зоні митного контролю, яка повинна бути створена власником вантажу з дотриманням вимог митного законодавства. Для кодування місця доставки, якому не присвоєно відповідний код, в розділах "2", "3", "4" схеми коду місця доставки зазначаються цифри "888-1-1". Тобто, в графі 30 митної декларації вказується код, який буде містити вказані цифри. За виконання митних формальностей органами доходів і зборів поза місцем розташування органів доходів і зборів із заінтересованих осіб справляється плата у розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України (ч. 8 ст. 247 Митного кодексу України), про що у графі 47 митної декларації робиться відмітка.

Відповідачем не подано у матеріали справи доказів виконання митних формальностей при вивезенні ним товарів за межі митної території України у спірний період поза місцем розташування митних органів, як і не доведено знаходження його транспортних засобів з товарами під час виконання митних формальностей поза зоною митного контролю, яка розташована в місці доставки товарів 305-002-1-1 на території ТОВ Термінал, м. Тячів вул. Пролетарська, 2, яке вказане у митних деклараціях.

Безпідставними є доводи відповідача про те, що товари не пред`являлись митному органу і їх огляд не проводився, оскільки проведення митного огляду є складовою частиною сукупності митних формальностей, які виконуються при митному оформленні вантажів та транспортних засобів комерційного призначення. При цьому, в будь якому випадку, в період здійснення митного оформлення вантаж повинен бути доставлений до місця його знаходження, вказаного в декларації, незалежно від пред`явлення його для огляду чи без такого.

Досліджуючи наявний в матеріалах справи лист Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 року № 517/28/07-70-18, суд зазначає наступне.

За змістом вказаного листа, Закарпатська митниця ДФС на запит ФОП Палінкаш І.М. надала інформацію про те, що за результатами опрацювання інформації, яка міститься в автоматизованій системі митного оформлення Інспектор, за період з 20.06.2015 року по 21.03.2016 року ФОП Палінкаш І.М. (ІПН НОМЕР_2 ) було оформлено 225 митних декларацій типу ЕК 10АА, з них НОМЕР_3 шляхом електронного декларування. При цьому, автоматизованою системою аналізу та управління ризиками (АСАУР) у 3 випадках було згенеровано необхідність застосування форми митного контролю митний огляд при митному оформленні експортних вантажів ФОП Палінкаш І.М. З них 2 було проведено у зоні митного контролю місця доставки транспортними засобами за кодом 305-002-1-1 (територія ТОВ Термінал, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2) та 1 митний огляд у зоні митного контролю місця доставки транспортними засобами за кодом 305-003-1-1 (територія ПП Інтеграл, м. Виноградів вул. Північна, 25).

За переконанням митниці, зазначеним у змісті листа від 25.07.2018 року № 517/28/07-70-18, наявність у графі 30 Місцезнаходження товарів митної декларації коду місця доставки товарів не є визначальною для прийняття органом доходів і зборів рішення щодо здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення без пред`явлення їх митниці (митному посту) або з пред`явленням, але без проведення їх митного огляду. Положення нормативно правових актів з питань державної митної справи, не містять правових норм стосовно сплати суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності або перевізниками коштів за користування місцем доставки товарів, у зв`язку з наявністю у графі 30 митної декларації коду місця доставки, а відтак, і не створюють такого обов`язку.

Крім того, у вказаному листі Закарпатська митниця ДФС визнала, що всі правовідносини між суб`єктами зовнішньоекономічної діяльності, перевізниками та власниками територій, де відповідно до вимог Наказу № 646 можуть створюватися місця доставки товарів, здійснюються на підставі укладених ними відповідно до законодавства угод та ґрунтуються на договірних засадах, які перебувають поза межами компетенції органів доходів зборів.

Поряд з цим, листом № 1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014 року Державна фіскальна служба України надала роз`яснення щодо практичного застосування ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України про те, що експортні вантажі, які декларуються згідно з ч. 2 ст. 258 Митного кодексу України, доставляються до відповідної зони митного контролю лише у разі прийняття органом доходів і зборів рішення про необхідність пред`явлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення цьому органу.

Міністерство юстиції України у своїй відповіді № 20022/12431-33-20/10.1.1 від 30.04.2020 року, наданій на запит адвоката позивача, повідомило, що на державну реєстрацію не подаються акти рекомендаційного, роз`яснювального та інформаційного характеру, а тому, листи, які є службовою кореспонденцією, не є нормативно правовими актами, можуть носити лише роз`яснювальний, інформаційний та рекомендаційний характер і не підлягають державній реєстрації.

Державна митна служба України у своїй відповіді № 08-1/10-04/8.19/3912 від 21.04.2020 року, наданій на адвокатський запит представника позивача, повідомила, що зазначений лист № 1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014 року складений з метою організації роботи митниць, є обов`язковим до виконання та не містить положень, спрямованих на встановлення, зміну або відміну (скасування) правових норм, не є нормативно-правовим актом та державній реєстрації не підлягає, а носить роз`яснювальний, інформаційний характер.

Таким чином, наведена у вищезазначеному листі Закарпатської митниці ДФС від 25.07.2018 року № 517/28/07-70-18 та листі № 1085/7/99-99-24-01-06-17 від 01.08.2014 року Державної фіскальної служби України, інформація не спростовує положень Митного кодексу України, на підставі яких суд дійшов висновків про те, що необхідність пред`явлення митному органу вантажу для подальшого здійснення митного оформлення, не впливає на законодавчо визначений обов`язок експортера доставити вантаж у зону митного контролю, яка в спірному випадку знаходиться в межах місця доставки позивача, а здійснення органом доходів і зборів митного оформлення вантажу в режимі експорту, шляхом вчинення митних формальностей в межах зони митного контролю, яка розташована на території місця доставки, яка належить відповідному суб`єкту господарювання, нерозривно пов`язане з наданням цим суб`єктом господарювання відповідному експортеру послуг щодо місця доставки митних вантажів, а відтак, їх споживанням останнім.

Досліджуючи аргументи відповідача щодо відсутності у позивача необхідних територій для надання послуг доставки митних вантажів суд враховує, що 06.07.2012 року між МП Надія, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ТОВ Термінал укладено договір про спільну діяльність, за умовами якого, сторони за даним договором зобов`язуються шляхом об`єднання майна, коштів, можливостей та зусиль спільно діяти в сфері надання послуг, пов`язаних з митним оформленням вантажів для забезпечення роботи та функціонування вантажно митного комплексу ТОВ Термінал. Відповідно до п. 4.1 цього договору, сторони домовилися надати в спільне користування:

МП Надія - 47/100 частин нежитлової будівлі, адміністративно-складської будівлі та будівлі складу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_1 - 11/100 частин нежитлової будівлі, адміністративно-складської будівлі та будівлі складу, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 - 42/100 частин нежитлової будівлі, адміністративно-складської будівлі та будівлі складу, що розташована за адресою: Закарпатська область, Тячівський район, м. Тячів, вул. Пролетарська, 2.

Згідно з п. 2.1 цього договору, для забезпечення цілей зазначених у цьому договорі кожна із сторін має право використовувати без обмежень будь яку площу нерухомого майна в межах достатніх для забезпечення своєї комерційної діяльності. Керівництво сумісною діяльністю за даним договором, а також ведення спільних справ доручається ТОВ Термінал, яке є повноважним представником сторін, керує всією сумісною діяльністю та чинить усі необхідні юридичні дії та акти для досягнення поставленої за договором цілі (п.п. 3.3, 3.4. Договору).

Оскільки ТОВ Термінал згідно вищезазначеного договору про спільну діяльність набуло право на використання визначених будівель, то відповідно автоматично до позивача перейшло й право використання земельних ділянок, на яких розміщені ці будівлі, а саме, за кадастровим номером 2124410100:09:001:0159 площею 0,484 га, за кадастровим номером 2124410100:09:001:0159, площею 1,008 га.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про задоволення заявлених у даній справі позовних вимог повністю.

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Положеннями ст. 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В силу ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона покликається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідач доказів на спростування викладених позивачем обставин суду не надав. Аргументи заперечень відповідача проти задоволення позовних вимог не знайшли свого підтвердження у матеріалах справи та положеннях законодавства.

З врахуванням вищевикладеного в сукупності, позовні вимоги належить задоволити повністю.

Судові витрати підлягають віднесенню на відповідача у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у розмірі 1 762 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

Поряд з цим, в ході судового розгляду даної справи, відповідач ФОП Палінкаш І.М. подав до суду заяву від 07.11.2019 року про поворот виконання рішення у даній справі, оскільки постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.04.2019 року у справі 907/399/18 скасовано рішення Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 року у справі № 907/399/18 та направлено її на новий розгляд, а постановою приватного виконавця Крегула Івана Івановича 24.12.2018 року закінчено виконавче провадження по виконанню наказу Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/399/18 від 07.12.2018 року в зв`язку з реальним виконанням боржником рішення.

Статтею 333 Господарського процесуального кодексу України встановлено чіткий перелік підстав для вирішення питання про поворот виконання судового рішення.

Приписами ч. 2 та ч. 3 статті 333 Господарського процесуального кодексу України встановлено, якщо рішення після його виконання скасовано і справу повернуто на новий розгляд, суд, ухвалюючи рішення, вирішує питання про поворот виконання, якщо при новому розгляді справи він: 1) закриває провадження у справі; 2) залишає позов без розгляду; 3) відмовляє в позові повністю; 4) задовольняє позовні вимоги в меншому розмірі.

Відповідно до ч. 5 ст. 333 Господарського процесуального кодексу України питання про поворот виконання рішення суд вирішує за наявності відповідної заяви сторони.

Оскільки суд за результатами нового розгляду даної справи задовільняє позовні вимоги повністю у тому самому розмірі, що і у рішенні Господарського суду Закарпатської області від 18.10.2018 року, яке в подальшому скасовано постановою Верховного Суду, відсутні підстави для здійснення повороту виконання рішення в порядку ст. 333 ГПК України. Заява відповідача про поворот виконання рішення у даній справі задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 73 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,

СУД ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця Палінкаша Івана Михайловича, АДРЕСА_2 (код ЄДРЮОФОПтаГФ НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Термінал, 90500, Закарпатська область, м. Тячів, вул. Пролетарська, будинок 2 (код ЄДРЮОФОПтаГФ 31538866) суму 66 900 (Шістдесят шість тисяч дев`ятсот гривень) грн. заборгованості за надані послуги місця доставки митних вантажів, а також суму 1 762 (Одна тисяча сімсот шістдесят дві гривні) грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити у задоволенні заяви Фізичної особи підприємця Палінкаша Івана Михайловича про поворот виконання рішення суду у справі № 907/399/18.

4. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду згідно ст. 256 Господарського процесуального кодексу України подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.

5. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повне судове рішення складено та підписано 29.06.2021 року.

Суддя Пригара Л.І.