Господарський суд

Житомирської області

_______________________________________

___________________________________________________________________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" червня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/110/21

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: Толсторебров І.М., довіреність №24 від 25.02.2021;

від відповідача: Мірошниченко М.В., виписка з ЄДР від 27.04.2021;

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Державного підприємства "Спецоборонмаш" (м.Київ)

до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області (м.Житомир)

про визнання недійсним п.6.1.7 договору №1 від 01.01.18 та стягнення 135707,60грн

Державне підприємство "Спецоборонмаш" звернулось до Господарського суду Житомирської області з позовом про визнання недійсним з моменту укладення п.6.1.7 договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж, укладеного між ДП "Спецоборонмаш" та Управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області, та застосувати наслідки недійсності правочину, стягнувши з відповідача грошові кошти, одержані на виконання нікчемного правочину в сумі 135707,60грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що положення пункту 6.1.7 договору №1 від 01.01.18 про закупівлю робіт з охорони від пожеж в частині покладення на ДП "Спецоборонмаш" обов`язку виплати особовому складу та працівникам 41 ДПРЧ Управління ДСНС України у Житомирській області одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію, тощо, суперечить нормам чинного законодавства, оскільки забезпечення соціального захисту особового складу 41 ДПРЧ повинно здійснюватися державою за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на зазначені цілі, і порядок такого забезпечення не може бути змінений сторонами господарського договору. Зазначене свідчить про наявність підстав для визнання недійсним п.6.1.7 договору на підставі положень ч.1 ст.203, ч.1 ст.215, ч.1 ст.217 ЦК України та про застосування наслідків недійсності положень вказаного пункту договору відповідно до ст.216 ЦК України.

Ухвалою господарського суду від 08.02.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 09.03.2021.

У відзиві на позовну заяву відповідач позовні вимоги не визнає у повному обсязі, вважає їх необґрунтованими, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі, посилаючись на те, що позивач підписав договір без зауважень та заперечень; позивач необґрунтовано посилається на ст.8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (а.с.81-85).

Ухвалою суду від 09.03.2021 відкладено підготовче засідання на 05.04.2021.

23.03.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вважає заперечення відповідача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не спростовують доводи, викладені у позовній заяві; зазначає, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, тощо; чинне законодавство у сфері соціального захисту осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту визначає саме державний бюджет як джерело фінансування відповідних виплат; при цьому, постановами Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 та від 11.07.2007 №906, на які посилається відповідач, не передбачено виплати вихідної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію або грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності працівникам служби цивільного захисту за рахунок суб`єктів господарювання (а.с.100-102).

Ухвалою господарського суду від 05.04.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів, по 10.05.2021 (включно); відкладено підготовче засідання на 29.04.2021.

Ухвалою від 05.04.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/110/21 до судового розгляду по суті на 15.06.2021.

Представник позивача в судовому засіданні 15.06.2021 позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечив з мотивів, вказаних у відзиві на позовну заяву.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

01.01.2018 між Державним підприємством "Машинобудівна фірма "Артем", правонаступником всіх прав та обов`язків якого відповідно до п.1.1 Статуту є Державне підприємство "Спецоборонмаш" (позивач, замовник), та Управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області (виконавець, відповідач) укладено договір №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж (а.с.17-25), за умовами якого виконавець зобов`язався у 2018 році виконувати роботи з охорони від пожеж території, будівлі та споруди замовника (далі об`єкти), а замовник - прийняти та оплатити такі послуги (п.1.1 договору).

Відповідно до п.1.2 договору, у порядку та за умови, визначені цим договором, замовник доручає виконавцю, а виконавець зобов`язується протягом строку дії договору здійснювати охорону від пожеж безпосередньо об`єктів замовника, що включає:

- організацію та проведення гасіння пожеж, рятування людей на них, надання допомоги в межах, визначених відповідними планами реагування, у ліквідації наслідків аварій, катастроф і стихійного лиха та проведення аварійно-рятувальних та аварійно-відновлювальних робіт на об`єктах замовника;

- проведення заходів, спрямованих на попередження виникненню пожеж та інших профілактичних робіт у цьому напрямку.

Згідно п.3.1 договору, ціна цього договору визначається сторонами згідно з погодженим кошторисом і складає 3314943,60грн, у тому числі ПДВ 552490,60грн.

Оскаржуваним підпунктом 6.1.7 пункту 6.1 договору сторони погодили, що замовник зобов`язаний за власний рахунок забезпечувати соціальний захист особового складу та працівників 41 ДПРЧ здійснювати відшкодування шкоди в разі загибелі або каліцтва особового складу та працівників виконавця та інші витрати згідно з вимогами постанов Кабінету Міністрів України від 17.07.2002 №393, від 11.07.2007 №908 та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до вищевказаного пункту договору від 01.01.2018 №1 ДП "Спецоборонмаш" перерахувало на рахунок Управління ДСНС України у Житомирській області 07.08.2018 кошти в сумі 135707,60грн для виплати працівнику Державної пожежно-рятувальної частини №41 Управління ДСНС України у Житомирській області одноразової вихідної допомоги у зв`язку з його виходом на пенсію (а.с.31-34).

У вересні 2020 року позивач звернувся до відповідача з претензією від 16.09.2020 №01.3/1150, в якій вимагав відшкодувати ДП "Спецоборонмаш" витрачені кошти на виплату вихідної допомоги працівникам Управління ДСНС України у Житомирській області (а.с.35-36).

У відповіді на претензію відповідач відмовив у задоволенні претензійних вимог, як необґрунтованих та безпідставно заявлених, посилаючись на укладений між сторонами договір про закупівлю послуг з охорони від пожеж від 01.01.2018 (а.с.35-39).

Звертаючись з позовом позивач вказує на те, що спірний пункт 6.1.7 договору від 01.01.2018 суперечить нормам чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 8, 9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", а витрачені кошти по виплаті вихідної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 135707,60грн підлягають поверненню замовнику, оскільки соціальний захист особового складу 41 ДПРЧ повинен забезпечуватися державою за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на зазначені цілі, і порядок такого забезпечення н е може бути змінений сторонами господарського договору, при цьому ДП "Спецоборонмаш" є державним комерційним підприємством, джерелом формування фінансових ресурсів якого є прибуток (дохід) від господарської діяльності, тобто позивач не фінансується за рахунок державного бюджету, а тому Управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області безпідставно переклало свій обов`язок по вищевказаним виплатам на позивача. За вказаних обставин, наявні підстави для визнання недійсним пункту договору в судовому порядку згідно приписів ст.215 ЦК України та застосування наслідків недійсності положень п.6.1.7 договору шляхом стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 135707,60грн, одержаних на виконання нікчемного правочину.

Дослідивши матеріали справи, подані докази та наведені обґрунтування, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Так, предметом розгляду у цій справі є вимога позивача про визнання недійсним п.6.1.7 договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж, яким на замовника покладено обов`язок за власний рахунок забезпечувати соціальний захист особового складу та працівників 41 ДПРЧ, здійснювати відшкодування шкоди в разі загибелі або каліцтва особового складу та працівників виконавця та інші витрати згідно з вимогами постанов Кабінету Міністрів України від 17.07.2002 №393, від 11.07.2007 №908 та інших нормативно-правових актів.

Відповідно до статті 204 ЦК правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 1 статті 215 ЦК передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 3 статті 215 ЦК якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Зазначена норма кореспондується з положеннями ч.1 ст.207 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Судом встановлено, що позивач входить до складу державного концерну "Укроборонпром" та згідно пункту 10 Статуту ДК "Укроборонпром", затвердженого постановою КМУ від 31.08.2011 №993, держава не несе відповідальності за зобов`язаннями Концерну, а Концерн не відповідає за зобов`язаннями держави.

Державне підприємство "Спецоборонмаш", відповідно до ч.4 ст.24 Кодексу цивільного захисту України, є підприємством оборонного призначення, включеного до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2015 №83 та включено до переліку суб`єктів господарювання, де утворюються державні пожежно-рятувальні підрозділи (частини) Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, які здійснюють охорону від пожеж суб`єктів господарювання на підставі договорів.

Відповідно до п.7 ч.2 ст.17 Кодексу цивільного захисту України центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, організовує та забезпечує охорону від пожеж підприємств, установ, організацій та інших суб`єктів на підставі договорів в порядку, встановленому КМУ.

Приписами ч.1 ст.99 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що до персоналу (кадрів) органів управління та сил цивільного захисту належать особи рядового і начальницького складу, які проходять службу цивільного захисту за контрактом, державні службовці та інші працівники, з якими укладається трудовий договір.

Нормами ст.115 Кодексу цивільного захисту України передбачено, що д е р ж а в а забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Частиною 2 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" передбачено, що особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Згідно ч.4 ст.9 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", виплата зазначеної в частинах першій та другій цієї статті одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Національною поліцією, Службою судової охорони, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, центральними органами виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах цивільного захисту, транспорту, виконання кримінальних покарань, пожежної і техногенної безпеки, єдину державну податкову політику, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами, з а р а х у н о к к о ш т і в Д е р ж а в н о г о б ю д ж е т у У к р а ї н и, п е р е д б а ч е н и х н а ї х у т р и м а н н я.

У п.14 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 №393 передбачено, що одноразова та щорічна грошова допомога, передбачена пунктами 10 і 11 цієї постанови, виплачується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Національною поліцією, Міністерством транспорту та зв`язку, Державною податковою адміністрацією, Державною прикордонною службою, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації, Державною кримінально-виконавчою службою, Службою безпеки, Службою зовнішньої розвідки, Д е р ж а в н о ю с л у ж б о ю з н а д з в и ч а й н и х с и т у а ц і й та Управлінням державної охорони, Службою судової охорони за рахунок коштів, виділених у державному бюджеті для їх утримання (за винятком випадків, передбачених абзацом другим цього пункту).

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту" від 11.07.2007 №908 передбачено обов`язок саме Д е р ж а в н о ї с л у ж б и з н а д з в и ч а й н и х с и т у а ц і й здійснювати згідно з цією постановою виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на зазначені цілі.

Таким чином, проаналізувавши в сукупності норми чинного законодавства України у сфері соціального захисту осіб рядового та начальницького складу служби цивільного захисту, суд дійшов висновку, що джерелами фінансування відповідних соціальних виплат, на які поширюється дія Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", постанова КМУ "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 №393, постанова КМУ "Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту" від 11.07.2007 №908 визначено саме державний бюджет України, а обов`язок такої виплати покладено на Державну службу надзвичайних ситуацій.

У Рішенні Конституційного Суду України від 17 березня 2004р. №7-рп/2004 (справа про соціальний захист військовослужбовців та працівників правоохоронних органів) наголошено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов`язану з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, вбезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (Рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002р. №5-рп 2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

Отже, підвищений рівень соціального забезпечення особового складу служби цивільного захисту зумовлений саме характеристиками покладених на них службових обов`язків у зв`язку з виконанням ними державних функцій та забезпечується державою відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України та за рахунок коштів державного бюджету.

Слід зазначити, що загальними умовами укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, викладеними у ч.4 статті 179 Господарського кодексу України, передбачено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови;

- договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

В даному випадку, умови договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж від 01.01.2018 були розроблені на основі примірного договору про закупівлю робіт з охорони від пожеж, затвердженого наказом Міністерства надзвичайних ситуацій України від 03.01.2012 №6, який не зареєстрований у Міністерстві юстиції України і не опублікований в установленому законом порядку, а тому не є нормативно-правовим актом у розумінні ст.117 Конституції України та не може обмежувати чи припиняти дію закону.

Також суд також приймає до уваги, що позивач звертався до Ради науково-правових експертиз при Інституті держави і права імені В.М.Корецького НАН України, з метою проведення науково-правової експертизи та надання висновку щодо застосування окремих положень законодавства з питань соціального захисту особового складу державної пожежно-рятувальної частини та правомірності здійснення відповідного соціального захисту за рахунок ДП "Спецоборонмаш" на підставі договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж від 01.01.2018.

Так, на вирішення експертів поставлено наступне питання: Чи відповідають умови п.6.1.7 договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж від 01.01.2019 на Малинській філії №1 ДП "Спецоборонмаш" (щодо покладення на ДП "Спецоборонмаш" обов`язку виплати особовому складу та працівникам 41 ДПРЧ Управління ДСНС України у Житомирській області одноразової грошової допомоги при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію, а також у разі загибелі (смерті), травми або поранення, захворювання чи інвалідності осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту) нормам цивільного права, законам України та іншим нормативно-правовим актам в частині забезпечення соціального захисту працівників 41ДПРЧ саме за рахунок коштів ДП "Спецоборонмаш"?

Згідно висновку науково-правової експертизи, проведеної відповідно до Закону України "Про наукову та науково-технічну експертизу" від 10.12.2020 №126/235-е, умови п.6.1.7 договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж від 01.01.2019 на Малинській філії №1 ДП "Спецоборонмаш" суперечать нормам чинного законодавства (а.с.40-55).

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення від 06.12.2007 у справі "Воловік проти України").

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що оскільки нормативно-правовими актами України встановлений порядок соціального забезпечення особового складу служби цивільного захисту та джерела соціальних виплат, то сторони своєю угодою не можуть змінити його.

Натомість, сторони в пункті 6.1.7 договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж від 01.01.2019 неправомірно змінили джерела соціальних виплат та поклали додатковий обов`язок на замовника за власний рахунок забезпечувати соціальний захист 41 ДПРЧ, зокрема, на умовах постанова КМУ від 17.07.1992 №393 та постанови КМУ від 11.07.2007 №908, які регулюють соціальний захист особового складу служби цивільного захисту, а тому оспорюваний позивачем пункт 6.1.7 договору, котрий був узгоджений сторонами, не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує права позивача.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, суд вважає необґрунтованими, оскільки, як вже зазначено, соціальний захист особового складу 41 ДПРЧ, відповідно до ч.5 ст.17 Конституції України та норм чинного законодавства повинен забезпечуватися державою за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на вказані цілі, і порядок такого забезпечення не може бути змінений сторонами господарського договору.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання недійсним пункту 6.1.7 договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж, укладеного 01.01.2018 між ДМ "Спецоборонмаш" та Управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Житомирській області, в силу приписів ст.215 ЦК України.

Що стосується вимоги позивача про застосування наслідків недійсності правочинну та стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 135707,60грн, одержаних на виконання нікчемного пункту правочину, суд зазначає наступне.

За змістом ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до ч.ч.1, 2, п.3 ч.3 ст.1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.

Отже, сплачені у кошти у розмірі 135707,60грн для виплати працівнику Державної пожежно-рятувальної частини №41 Управління ДСНС України у Житомирській області одноразової грошової допомоги у зв`язку з його виходом на пенсію підлягають поверненню позивачу, оскільки у відповідача відсутні правові підстави утримувати у володінні вказану грошову суму, а тому позовна вимога про стягнення 135707,60грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Згідно зі ст.73 Господарського процесуального Кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст.74 Господарського процесуального Кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами ст.79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п.1 ст.86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain).

Відповідач не подав достатніх доказів на спростування позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним пункту 6.1.7 договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж, укладеного 01.01.2018 між ДМ "Спецоборонмаш" та Управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Житомирській області у силу приписів ст.215 ЦК України, та застосування наслідків недійсності правочинну шляхом стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 135707,60грн, одержаних на виконання нікчемного пункту правочину.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст.129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Державного підприємства "Спецоборонмаш" до Управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Житомирській області задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним п.6.1.7 договору №1 про закупівлю робіт з охорони від пожеж, укладеного 01.01.2018 між Державним підприємством "Спецоборонмаш" та Управлінням Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Житомирській області.

3. Стягнути з Управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Житомирській області (10006, м.Житомир, вул.Героїв Пожежних, 67б, код ЄДРПОУ 38624322)

на користь Державного підприємства "Спецоборонмаш" (04050, м.Київ, вул.Юрія Іллєнка, 2/10, код ЄДРПОУ 21666128)

- 135707,60грн коштів, сплачених на виконання недійсного пункту договору;

- 4540,00грн судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 25.06.21

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 3 прим.

1- у справу

2,3- сторонам (рек).