ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2021 року справа №360/1522/20

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гайдара А.В., суддів Блохіна А.А., Компанієць І.Д., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 360/1522/20 (головуючий І інстанції Чернявська Т.І., складене у повному обсязі 24 грудня 2020 року в м. Сєвєродонецьк Луганської області) за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення від 16 березня 2020 року № 20-к, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернулась до суду із позовною заявою до Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі відповідач, Управління), в якій з урахуванням уточнень просила:

- визнати протиправним та скасувати наказ Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника відділу праці та соціальних зв`язків з 17 березня 2020 року;

- стягнути з Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 115960,68 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » позивача звільнено з посади начальника відділу праці та соціальних зв`язків через неможливість переведення на іншу роботу у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників і відсутністю вакантних посад за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України.

Наказом начальника Управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА» затверджено граничну чисельність працівників управління в кількості 39 працівників, серед іншого виключено із штатного розпису управління посаду начальника відділу праці та соціальних зв`язків, категорія Б, а також виведено із структури управління відділ праці та соціальних зв`язків.

Пунктом 7 зазначеного наказу зобов`язано сектор по роботі з персоналом відповідно до чинного законодавства України, не пізніше ніж за 2 місяці попередити державних службовців управління про вивільнення та зміну істотних умов праці, запропонувати всім працівникам, що підпадають під скорочення штатної чисельності, переведення за їх згодою на інші вакантні посади. У разі відмови від переведення або браку вільних посад підготувати документи для скорочення відповідних працівників та звільнення їх за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Позивача ознайомлено з цим наказом 05 грудня 2019 року.

У зв`язку із скороченням чисельності працівників на підставі наказу начальника Управління праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА» та штатного розпису відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) позивача попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 06 лютого 2020 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю.

06 лютого 2020 року позивача звільнено з посади начальника відділу праці та соціальних зв`язків Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області у зв`язку зі скороченням штату за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що в трудовій книжці зроблено запис за № 15.

Оскільки в період з 04 лютого 2020 року по 15 березня 2020 року позивач перебувала у стані непрацездатності, 16 березня 2020 року відповідачем визнано недійсним запис в трудовій книжці позивача від 16 березня 2020 року за № 15 та зроблено новий запис від 16 березня 2020 року за № 16 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням штату працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України на підставі наказу Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 16 березня 2020 року № 20-к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 ».

Позивач зазначає, що її звільнено без дотримання вимог статей 40 та 49-2 КЗпП України, оскільки відповідач одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці не запропонував роботу в Управлінні за відповідною професією чи спеціальністю. За відсутності штатної одиниці (посади), на якій позивач перебувала до змін в організації виробництва і праці, відповідач повинен був запропонувати позивачу іншу роботу в управлінні.

Крім того, позивач зазначила, що відповідачем при звільненні не враховувалась кваліфікація та продуктивність праці позивача, як і не враховувалась кваліфікація і продуктивність праці будь-кого з посадових осіб відповідача, яким були запропоновані інші посади.

З 2007 року позивач працювала в Управлінні праці та соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, яке в подальшому перейменоване в Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області. Позивач має кваліфікацію магістра з фінансів, неодноразово нагороджувалась грамотами за плідну та сумлінну працю, за високу відповідальність та суттєвий внесок в справі соціального захисту населення.

На час звільнення позивач обіймала посаду начальника відділу праці та соціальних зв`язків Управління соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, мала категорію державної служби «Б» та безперервний стаж роботи в органах соціального захисту населення більше 13 років, з яких близько дев`яти років (з 2011 року) обіймала посаду начальника відділу праці та соціальних зв`язків.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд не надав належної правової оцінки фактичним обставинам справи в сукупності з нормами чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, у зв`язку із чим дійшов хибного висновку про відмову в задоволенні позову.

Справа розглянута у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено таке.

ОСОБА_1 проходила державну службу в Управлінні соціального захисту населення Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області на посаді начальника відділу праці та соціальних зв`язків, 04 липня 2019 року позивачу присвоєно 6 ранг державного службовця, про що свідчать записи у трудовій книжці від 07 червня 2006 року серії НОМЕР_1 (т. 1 а.с. 10-12).

Розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 04 грудня 2019 року № 1685 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської райдержадміністрації» серед іншого на керівників структурних підрозділів райдержадміністрації зі статусом юридичної особи публічного права покладено вжиття заходів щодо оптимізації структури та визначення чисельності працівників райдержадміністрації. До розпорядження додано Розподіл чисельності працівників Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, згідно з яким чисельність працівників УСЗН Станично-Луганської РДА скорочується до 39 штатних одиниць (т. 1 а.с. 66-68).

05 грудня 2019 року проведено збори трудового колективу Управління, результати яких оформлено протоколом від 05 грудня 2019 року № 12. Відповідно до вказаного протоколу на порядок денний винесено питання про оптимізацію структури та визначення чисельності апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської РДА Луганської області. На розгляд винесено перелік посад, які підлягають скороченню, серед яких є посада начальника відділу праці та соціальних зв`язків, категорія Б. Ухвалено: затвердити чисельність управління соціального захисту населення у кількості 39 чоловік та перелік посад, які підлягають скороченню. Голосували: «за» - 42 голоси, «проти» - 1 голос (т. 1 а.с. 69).

Наказом начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА», з яким позивача ознайомлено під особистий підпис, затверджено граничну чисельність працівників управління в кількості 39 працівників, серед іншого виключено із штатного розпису управління посаду начальника відділу праці та соціальних зв`язків, категорія Б, а також виведено із структури управління відділ праці та соціальних зв`язків (т. 1 а.с. 14-17, 70-71).

З цим наказом ОСОБА_1 ознайомилась та не погодилась, оскільки має 2 дітей віком до 14 років та непрацюючого чоловіка, про що свідчить підпис останньої у списку ознайомлених з наказом осіб (т. 1 а.с. 71 зв.).

Зі списку осіб, яким вручено попередження у зв`язку зі скороченням чисельності працівників та штатного розпису, слідує, що 06 грудня 2019 року ОСОБА_1 вручено попередження, яким у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, на підставі наказу начальника управління від 05 грудня 2019 року № 104 та штатного розпису, відповідно до статті 49-2 КЗпП України попереджено про майбутнє звільнення із займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України 06 лютого 2020 року. Звільнення обумовлено неможливістю переведення на іншу посаду у зв`язку з її відсутністю (т. 1 а.с. 72; т. 2 а.с. 32).

Згідно з штатними розписами, затвердженими головою Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, станом на 01 січня 2019 року та 01 січня 2020 року штат УСЗН Станично-Луганської РДА затверджений у кількості 51 штатної одиниці (т. 1 а.с. 112-113, 114-115).

Згідно з штатним розписом, затвердженим головою Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області, станом на 06 січня 2020 року (нова редакція) штат УСЗН Станично-Луганської РДА затверджений у кількості 39 штатних одиниць (т. 1 а.с. 116).

На виконання розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 04 грудня 2019 року № 1685 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської районної державної адміністрації», наказу начальника управління Станично-Луганської РДА Луганської області від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА», пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» наказом УСЗН Станично-Луганської РДА від 04 лютого 2020 року № 15к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » серед іншого звільнено 06 лютого 2020 року з займаної посади ОСОБА_1 начальника відділу праці та соціальних зв`язків через неможливість переведення на іншу роботу у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників і відсутністю вакантних посад за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України (т. 1 а.с. 108).

У зв`язку з телефонним повідомленням про відкриття лікарняного листка начальником відділу праці та соціальних зв`язків ОСОБА_3 наказом УСЗН Станично-Луганської РДА від 05 лютого 2020 року № 16к «Про скасування наказу про звільнення з посади ОСОБА_2 » скасовано наказ в.о. начальника управління від 04 лютого 2020 року № 115к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 », зобов`язано головного спеціаліста ОСОБА_4 анулювати запис в трудовій книжці за № 15 «Про звільнення у зв`язку зі скороченням штату пункт 1 статті 40 КЗпП України» (т. 1 а.с. 109).

Табелем обліку використання робочого часу УСЗН Станично-Луганської РДА за січень-лютий 2020 року та листками непрацездатності серії НОМЕР_2 , серії АДР № 119602, серії АДР № 119629, серії АДР № 119617 підтверджується, що у період з 05 лютого 2020 року по 13 березня 2020 року включно ОСОБА_1 була відсутня на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності (т. 1 а.с. 79-82, 111, 163, 164).

Наказом УСЗН Станично-Луганської РДА від 16 березня 2020 року № 20к «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » на виконання розпорядження голови Станично-Луганської районної державної адміністрації від 04 грудня 2019 року № 1685 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності апарату та структурних підрозділів Станично-Луганської районної державної адміністрації», наказу начальника управління Станично-Луганської РДА Луганської області від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА», пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» серед іншого звільнено з займаної посади ОСОБА_1 начальника відділу праці та соціальних зв`язків через неможливість переведення на іншу роботу у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників і відсутністю вакантних посад за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат згідно із пунктом 4 статті 87 Закону України «Про державну службу» (т. 1 а.с. 18, 110).

Довідкою від 24 червня 2020 року № 1302 «Про наявність вакантних посад після скорочення штатної чисельності» Управління повідомило, що вакантною вважається наявна у штатному розписі установи, організації, підприємства посада, на яку не укладений трудовий договір. Згідно з штатним розписом УСЗН Станично-Луганської РДА на 06 січня 2020 року вакантні посади були відсутні. Станом на 07 лютого 2020 року вакантні посади були відсутні (т. 1 а.с. 126).

Листом від 16 липня 2020 року № 5/768-31 Департамент соціального захисту населення Луганської обласної державної адміністрації повідомив, що станом на 05 грудня 2019 року за штатним розписом УСЗН Станично-Луганської РДА головою райдержадміністрації затверджена 51 штатна одиниця, фактично працювало 46 осіб, з 05 вакантних посад державних службовців 03 посади тимчасово вакантні (працівники знаходяться у відпустках по догляду за дитиною) та 2 вакантні посади: спеціаліста по зберіганню особових справ та документів і головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та виплат. З 06 січня 2020 року головою райдержадміністрації затверджено нову редакцію штатного розкладу УСЗН Станично-Луганської РДА зі штатом у кількості 39 штатних одиниць. Станом на 06 січня 2020 року в УСЗН Станично-Луганської РДА наявна 1 тимчасово вакантна посада головного спеціаліста відділу прийняття рішень, на яку тривало працевлаштування кандидата, що став переможцем конкурсу на цю посаду. З 15 лютого 2020 року по теперішній час в УСЗН Станично-Луганської РДА наявна 1 вакантна посада начальника управління соціального захисту. У період з 05 грудня 2019 року по 16 березня 2020 року в УСЗН Станично-Луганської РДА було прийнято 1 особу, яку визнано переможцем конкурсу від 17 жовтня 2019 року на тимчасову посаду головного спеціаліста відділу прийняття рішень (т. 1 а.с. 200).

При цьому, наказом начальника УСЗН Станично-Луганської РДА від 05 грудня 2019 року № 104 «Про оптимізацію структури та визначення чисельності працівників Управління соціального захисту населення Станично-Луганської РДА» посада спеціаліста по зберіганню особових справ та документів інформатора відділу експлуатації інформування технічних систем, категорія В, та посада головного спеціаліста відділу бухгалтерського обліку та виплат, категорія В, включені до затвердженого переліку посад, які будуть виключені із штатного розпису УСЗН Станично-Луганської РДА.

Вважаючи своє звільнення незаконним, ОСОБА_1 звернулась до суду за захистом свого порушеного права.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа № 1-7/99) за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

Суд оцінює правомірність рішень суб`єкта владних повноважень з огляду на обставини та правове регулювання, що існували на час ухвалення такого рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2018 року у справі № 800/11/17 (провадження № 11-621заі18) (№ рішення в ЄДРСР 78977446) зазначила, що: «публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (пункт 17 частини першої статті 4 КАС України).

Питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням) урегульовано як Законом України «Про державну службу», так і спеціальними законами.

Оскільки публічна служба є різновидом трудової діяльності, відносини публічної служби як окремий різновид трудових відносин існують на стику двох галузей права - трудового та адміністративного, тому правовідносини, пов`язані з прийняттям на публічну службу, її проходженням та припиненням, регламентуються нормами як трудового, так і адміністративного законодавства.».

Закон України від 09 квітня 1999 року № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі Закон № 586-XIV) згідно з преамбулою відповідно до Конституції України визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Частиною четвертою статті 11 Закону № 586-XIV (тут і надалі посилання на норми Закону № 586-XIV наводяться в редакції, яка діяла станом на 05-06 грудня 2019 року) визначено, що керівники структурних підрозділів місцевих державних адміністрацій зі статусом юридичних осіб публічного права здійснюють визначені Законом України «Про державну службу» повноваження керівника державної служби у цих структурних підрозділах.

Відповідно до частини четвертої статті 47 Закону № 586-XI граничну чисельність, фонд оплати праці працівників структурних підрозділів місцевої державної адміністрації, в межах виділених асигнувань, визначає голова відповідної місцевої державної адміністрації.

Пунктом 4-1 частини першої статті 39 Закону № 586-XIV передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій затверджують положення про апарат місцевої державної адміністрації та положення про її структурні підрозділи.

Пунктом 1 Положення про УСЗН Станично-Луганської РДА (нова редакція), затвердженого розпорядженням голови Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області від 08 лютого 2017 року № 19 (у редакції розпорядження голови райдержадміністрації від 04 жовтня 2018 року № 728) (далі Положення), УСЗН Станично-Луганської РДА (далі - Управління) є структурним підрозділом Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (далі - райдержадміністрація), створюється головою райдержадміністрації, ідентифікаційний код 03197049, скорочена назва УСЗН Станично-Луганської РДА (т. 1 а.с. 89, 90-105).

Згідно з пунктом 9 Положення начальник Управління серед іншого затверджує структуру управління, Положення про його відділи та сектори і функціональні обов`язки працівників Управління, призначає на посади та звільняє з посад державних службовців управління в порядку, передбаченому законодавством про державну службу, присвоює їх ранги державних службовців. приймає рішення щодо їх заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, до дискреційних повноважень голови місцевої державної адміністрації та керівника структурного підрозділу місцевої державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права належать прийняття рішень щодо затвердження структури структурного підрозділу місцевої державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права, загальної чисельності та штату структурного підрозділу місцевої державної адміністрації зі статусом юридичної особи публічного права, а також внесення змін до цих рішень.

Суд зазначає, що за загальним правилом власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган сам вирішує питання організаційної структури, чисельності та штатів працівників, якщо інше не встановлено обов`язковим для нього нормативно-правовим актом. Питання про доцільність скорочення посад, чисельності працівників, структури підприємства, установи, організації судом не обговорюється, оскільки це було б втручанням у діяльність такого підприємства, установи, організації (зазначену праву позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 травня 2020 року у справі № 580/2623/19.

Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначені Законом України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі Закон № 889-VIII).

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відповідно до частин другої, третьої статті 5 Закону № 889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 889-VIII державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби (частина друга статті 1 Закону № 889-VIII).

Частиною першою статті 2 Закону № 889-VIII передбачено, що у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:

керівник державної служби в державному органі (далі - керівник державної служби) - посадова особа, яка займає вищу посаду державної служби в державному органі, до посадових обов`язків якої належить здійснення повноважень з питань державної служби та організації роботи інших працівників у цьому органі (пункт 3);

посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених частиною першою статті 1 цього Закону (пункт 4).

Пункт 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII серед підстав для припинення державної служби виокремлює припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла до 25 вересня 2019 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Згідно з частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла до 25 вересня 2019 року):

процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю;

звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення;

державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення має право поворотного прийняття на службу за його заявою, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу.

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (частина четверта статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла до 25 вересня 2019 року).

Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (набрав чинності 25 вересня 2019 року) внесено зміни, зокрема, до статті 87 Закону № 889-VIII.

Так, в пояснювальній записці до проекту Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» зазначено, що метою і завданням законопроекту є спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів їх діяльності, а також запровадження можливості контрактної державної служби та врегулювання окремих проблемних питань, обумовлених практичним впровадженням Закону, та усунення надмірного (на рівні закону) регулювання відповідних суспільних відносин. Зміни стосуються обмеження дії законодавства про працю на державну службу, спрощення порядку прийняття на державну службу та звільнення з неї, підвищення відповідальності державних службовців за досягнення результатів своєї діяльності, усунення зайвих проміжних органів оскарження, при збереженні безумовного права на судове оскарження, запровадження можливості контрактної державної служби та усунення надмірного (на рівні закону) регулювання зазначених суспільних відносин, а відповідні повноваження делегуються Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (абзац третій частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року).

У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати (частина четверта статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року).

Згідно з частиною п`ятою статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діяла з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року) наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Пунктом 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року) передбачено, що підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.

Згідно з абзацом першим частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року) суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

Державний службовець, якого звільнено на підставі пункту 1 частини першої цієї статті, у разі створення в державному органі, з якого його звільнено, нової посади чи появи вакантної посади, що відповідає кваліфікації державного службовця, протягом шести місяців з дня звільнення за рішенням суб`єкта призначення може бути призначений на рівнозначну або нижчу посаду державної служби, якщо він був призначений на посаду в цьому органі за результатами конкурсу (абзац третій частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року).

Відповідно до частини четвертої статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року) у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Наказ (розпорядження) про звільнення державного службовця у випадках, передбачених частиною першою цієї статті, може бути виданий суб`єктом призначення або керівником державної служби у період тимчасової непрацездатності державного службовця або його відпустки із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки. У такому випадку оформлення і видача трудової книжки, а також розрахунок при звільненні проводяться протягом семи днів з дня звільнення (частина п`ята статті 87 Закону № 889-VIII (у редакції, яка діє з 13 лютого 2020 року).

Отже, з 25 вересня 2019 року до 13 лютого 2020 року стаття 87 Закону № 889-VIII не містила положень про те, що процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю, а звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення. При цьому, з 13 лютого 2020 року при скороченні чисельності або штату державних службовців, скороченні посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу пропонування державному службовцю вакантної посади державної служби є правом суб`єкта призначення або керівника державної служби, а не обов`язком.

Пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Разом з тим, Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», який набрав чинності 25 вересня 2019 року, внесено зміни до КЗпП України та статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Частина друга статті 40 КЗпП України передбачає, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу, стаття 42 КЗпП України регулює питання переважного права на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, а стаття 49-2 КЗпП України визначає порядок вивільнення працівників.

Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України», який набув чинності з 02 лютого 2020 року, статтю 49-2 КЗпП України після частини п`ятої доповнено новою частиною такого змісту:

«Вивільнення працівників, які мають статус державних службовців відповідно до Закону України «Про державну службу», здійснюється у порядку, визначеному цією статтею, з урахуванням таких особливостей:

про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за 30 календарних днів;

у разі вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 цього Кодексу не застосовуються положення частини другої статті 40 цього Кодексу та положення частини другої цієї статті;

не пізніше ніж за 30 календарних днів до запланованих звільнень первинним профспілковим організаціям надається інформація щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також проводяться консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень».

Спір, що розглядається, стосується припинення державної служби (стаття 87 Закону № 889-VIII), оскільки в Законі № 889-VIII відсутнє посилання, що ці відносини мають бути врегульовані також і законодавством про працю, у даному випадку мають бути застосовані виключно приписи Закону № 889-VIII.

Відтак, на переконання суду, наведені правові приписи свідчать про те, що із набранням чинності з 25 вересня 2019 року Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» процедура припинення державної служби у зв`язку із скороченням чисельності або штату державних службовців, скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу, ліквідації державного органу зазнала значних змін та стала ідентичною.

При цьому вказана процедура вже не передбачала обов`язку суб`єкта призначення або керівника державної служби на підставі приписів КЗпП України попередньо вирішувати питання про можливість переведення державного службовця на іншу посаду відповідно до його кваліфікації, пропонувати державному службовцю іншу рівноцінну посаду державної служби або іншу роботу (посади державної служби) у цьому державному органі навіть у випадку реорганізації державного органу.

Отже, на час прийняття відповідачем наказу від 16 березня 2020 року № 20-к про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку із скороченням штату працівників чинним законодавством передбачено, що при вивільненні державних службовців державного органу відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України не застосовуються вимоги частини другої статті 40 та частини другої статті 49-2 КЗпП України щодо врахування переважного права на залишення на роботі, передбаченого законодавством, обов`язкового отримання попередньої згоди профспілкового комітету та звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, лише за умови, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Таким чином, на час звільнення позивача у відповідача не було обов`язку пропонувати вакантні посади в УСЗН Станично-Луганської РДА, яких у період з 05 грудня 2019 року до 15 лютого 2020 року до того ж і не було (в постанові від 16 січня 2019 року у справі № 804/16509/15 Верховний Суд зазначив, що вакантною є наявна у штатному розписі установи, організації, підприємства посада, на яку не укладений трудовий договір, у зв`язку з чим посади працівників, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного або шестирічного віку, не є вакантними), а також враховувати її переважне право на залишення на роботі відповідно до частини другої статті 40 та частини другої статті 49-2 КЗпП України.

Суд критично оцінює доводи апелянта про протиправність оскаржуваного наказу з посиланням на висновки Верховного Суду України та Верховного Суду щодо застосування норм права, сформовані у постановах, перелік яких наведено у відповіді на відзив, оскільки Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» були внесені зміни до Закону № 889-VIII та до статті 40 КЗпП України (статтю 40 доповнено частиною п`ятою), а у наведених позивачем постановах Верховним Судом України та Верховним Судом не формувалися правові висновки щодо застосування норм Закону України «Про державну службу» (статті 87) та статей 40, 42 та 49-2 КЗпП України у редакціях після внесення до них змін Законом України від 19 вересня 2019 року № 117-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади», Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та Законом України від 12 грудня 2019 року № 378-IX «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Доводи позивача про порушення її прав через невиконання відповідачем обов`язку по працевлаштуванню позивача не знайшли свого підтвердження при розгляді справи судом, оскільки відповідно до внесених законодавчих змін на відповідача законом не покладено обов`язку працевлаштовувати позивача (пропонувати іншу роботу) чи враховувати її переважне право на залишення на роботі, як і обов`язку отримувати згоду профспілки на звільнення. Строк попередження про наступне вивільнення УСЗН Станично-Луганської РДА дотриманий.

Також колегія суддів зазначає, що під час судового розгляду встановлений факт скорочення чисельності (штату) відповідача з 51 штатної одиниці до 39 штатних одиниць, що підтверджено штатними розписами, затвердженими головою Станично-Луганської районної державної адміністрації Луганської області (т. 1 а.с. 112-113, 114-115, 116).

Таким чином, у відповідача були наявні підстави для припинення державної служби позивача на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону № 889-VIII.

Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи фактичне скорочення чисельності штату Управління з 06 січня 2020 року, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції, що наказ про припинення державної служби позивача відповідає вимогам Закону № 889-VIII, не порушує вимог частини другої статті 40, статті 42, частин другої, третьої статті 49-2 КЗпП України, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин в силу приписів частини п`ятої статті 40 КЗпП України та статей 3, 5 Закону № 889-VIII, тому відсутні підстави для визнання протиправним та скасування цього наказу та задоволення адміністративного позову в цій частині.

Також колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду, що вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу можуть бути задоволені лише за умови скасування наказу про звільнення, тому ці вимоги є похідними та не підлягають задоволенню.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому вона підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до положень статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статями 139, 291, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 360/1522/20 залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року в справі № 360/1522/20 залишити без змін.

Повний текст судового рішення складено 24 червня 2021 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддівА. В. Гайдар

А. А. Блохін

І. Д. Компанієць