П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 9901/104/20

Провадження № 11-208заі20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Анцупової Т. О., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткача І. В., Штелик С. П.

розглянула в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року (судді Ханова Р. Ф., Бившева Л. І., Гончарова І. А., Олендер І. Я., Шипуліна Т. М.) у справі № 9901/104/20 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії та

ВСТАНОВИЛА:

1. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1.1. У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з адміністративним позовом до ВРП, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ВРП щодо неоприлюднення на своєму офіційному вебсайті hcj.gov.ua текстів усіх прийнятих нею нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем;

- зобов`язати ВРП оприлюднити на своєму офіційному вебсайті hcj.gov.ua тексти всіх прийнятих нею нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, з урахуванням вимог законів України від 13 січня 2011 року № 2939-VI«Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VI) та від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 1798-VIII) з дня початку роботи цього органу.

1.2. На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що ВРП не оприлюднює на своєму офіційному вебсайті тексти ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, чим порушує прямі вимоги законів № 2939-VI та № 1798-VIII.

1.3. Обґрунтовуючи порушення своїх прав, позивач указав на те, що він має право на доступ до публічної інформації, якому кореспондує обов`язок розпорядників такої інформації, у цьому випадку - ВРП, оприлюднювати інформацію в порядку, визначеному Законом № 2939-VI. ОСОБА_1 зазначив, що тривалий час займається моніторингом діяльності ВРП, для чого йому потрібен доступ до всіх її рішень. Відсутність опублікованих ухвал, які складають абсолютну більшість рішень ВРП, унеможливлює належний аналіз її діяльності та здійснення такого моніторингу. До того ж ухвали ВРП про залишення дисциплінарних скарг без розгляду та повернення скаржникові часто містять «негативні» правові позиції органу, які відповідач більш ніде не висвітлює та не пояснює. Наприклад, ухвалою члена ВРП від 09 липня 2019 року № 4772/0/18-19 позивачу повернуто його дисциплінарну скаргу з тих причин, що скаржник, на думку відповідача, не зазначив своє місцезнаходження. Однак, як зазначає позивач, він указав у скарзі адресу свого офісу, а член ВРП в ухвалі трактував законодавче поняття «місцезнаходження» як «місце реєстрації скаржника», на підставі чого й повернув скаргу. У зв`язку з тим, що ВРП ніколи не публікувала таку й подібні ухвали, позивач не був ознайомлений з такою позицією ВРП, через що не мав можливості оформити скаргу відповідно до практики ВРП.

1.4. На переконання позивача, оскільки ВРП своєю бездіяльністю порушує його право на доступ до публічної інформації про свою діяльність, то таке право підлягає судовому захисту.

2. Короткий зміст рішення суду попередньої інстанції

2.1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішенням від 22 червня 2020 року відмовив у задоволенні позову.

2.2. Судове рішення мотивовано тим, що:

- аналіз положень статей 5, 20, 26, 32, 34, 35 Закону № 1798-VIIIдозволяє констатувати, що законодавець розмежував повноваження ВРП (як колегіального органу), її органів (як колегіальних утворень), а також члена ВРП. Слід відрізняти склад ВРП (глава 2 Закону № 1798-VIII) від її структури (глава 5 Закону № 1798-VIII); зокрема, у той час як ВРП складається з двадцяти одного члена, до її структури (якщо питання вирішується не у пленарному складі) входять дисциплінарні палати, інші органи (частина шоста статті 26 Закону № 1798-VIII), а при ВРП діють Комісія з питань доброчесності та етики (стаття 28-1 Закону № 1798-VIII) та Комісія з питань вищого корпусу державної служби в системі правосуддя (стаття 29 Закону № 1798-VIII);

- зазначені суб`єкти мають різний обсяг правосуб`єктності, повноважень, функцій, прав, тому не можна ототожнювати рішення ВРП, яке в значенні Закону № 1798-VIIIможе бути лише колегіальним (як і рішення її органів), з «рішеннями» членів ВРП, у тому числі одноособовими ухвалами про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги;

- у частині шостій статті 34 Закону № 1798-VIIIйдеться про обов`язок офіційного оприлюднення лише рішень ВРП та її органів (тобто актів, прийнятих колегіальним складом). Відтак Закон № 1798-VIII не містить вимог щодо оприлюднення ухвал члена ВРП, тому доводи позивача про порушення відповідачем вимог цього Закону у зв`язку з неоприлюдненням ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати ВРП - доповідачем не є обґрунтованими;

- водночас ухвала, постановлена членом ВРП в результаті проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, є актом індивідуальної дії, а інформація, яку вона містить, відповідає ознакам публічної в значенні частини першої статті 1 Закону № 2939-VI;

- звертаючись із позовом до суду, позивач просив про доступ до публічної інформації шляхом її оприлюднення на вебсайті органу, що є оприлюдненням у формі відкритих даних; згідно з додатком до Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 835 (далі - Постанова № 835) (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2019 року № 409), до переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, віднесено рішення ВРП, прийняті в колегіальному складі, а відтак ухвала члена Дисциплінарної палати ВРП не віднесена до переліку наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних.

2.3. За висновком суду першої інстанції, обмеження щодо оприлюднення у формі відкритих даних усіх ухвал членів дисциплінарних палат ВРП не позбавляє позивача можливості на отримання інформації в інший спосіб.

3. Короткий зміст та обґрунтування наведених в апеляційній скарзі вимог

3.1. Не погодившись із таким судовим рішенням, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначив, що оскаржуване рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права.

3.2. На думку скаржника, одноособова ухвала члена ВРП про залишення дисциплінарної скарги без розгляду - це один із визначених законом способів прийняття органами ВРП (дисциплінарними палатами ВРП) своїх рішень. Єдиною відмінністю такого рішення від інших є те, що воно приймається не на засіданні ВРП чи її органу, не відкрито, та не більшістю шляхом відкритого голосування. Поряд з тим, закон встановлює до цих ухвал такі ж вимоги, як і до ухвал дисциплінарних палат. Отже, член Дисциплінарної палати ВРП, постановляючи ухвалу про залишення дисциплінарної скарги без розгляду, не діє як самостійний суб`єкт ухвалення рішень, а реалізовує повноваження Дисциплінарної палати ВРП у визначений законодавством спосіб, а відтак такі рішення також підлягають публікації на офіційному вебсайті ВРП.

3.3. Крім того, скаржник стверджує, що його позовні вимоги стосувалися оприлюднення на офіційному вебсайті ухвал членів ВРП - доповідачів про залишення скарг без розгляду загалом, в будь-якому форматі на власний вибір ВРП, а не конкретно в форматі відкритих даних, тому суд першої інстанції самовільно підмінив його позовні вимоги, деталізувавши формат публікації ухвал членів ВРП на сайті, за результатами чого прийшов до помилкового висновку про відмову в їх задоволенні. При цьому суд визнав, що ухвала, постановлена членом ВРП в результаті проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, є актом індивідуальної дії, а інформація, яку вона містить, відповідає ознакам публічної в розумінні частини першої статті 1 Закону № 2939-VI.

3.4. Скаржник також зазначив, що Постанова № 835 визначає два переліки наборів даних, які підлягають оприлюдненню розпорядниками в форматі відкритих даних: 1) ті, які мають публікувати усі розпорядники інформації (у межах компетенції); 2) спеціальні набори (які мають публікувати окремі розпорядники). Відповідно до Постанови № 835 ВРП зобов`язана публікувати 2 набори даних (які частково пересікаються один із іншим): 1) нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником інформації, проекти нормативно-правових актів, інформація, визначена законодавством про засади регуляторної політики (як і всі розпорядники); 2) рішення ВРП (з фіксацією поіменного голосування, крім випадків проведення таємного голосування на підставі Закону № 1798-VIII(спеціальний набір даних ВРП). Отже, Постанова № 835 зобов`язує ВРП оприлюднювати одноособові ухвали своїх членів про залишення без розгляду дисциплінарних скарг у форматі відкритих даних (хоча позивач не заявляв таких вимог). При цьому суд першої інстанції не аналізував обов`язки ВРП щодо публікації першого із зазначених наборів даних, який за змістом є частково ідентичним пункту 2 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI, зокрема, у частині публікації актів індивідуальної дії.

3.5. На підставі викладеного скаржник просить скасувати оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити повністю його позов.

4. Позиція інших учасників справи

4.1. У відзиві на апеляційну скаргу ВРП зазначила, що не погоджується з доводами й вимогами апеляційної скарги та вважає їх безпідставними, адже суд першої інстанції повно, всебічно дослідив усі обставини справи та ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

4.2. На думку відповідача, виходячи з положень статей 26, 34 Закону № 1798-VIII, статті 108 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII«Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII),у межах дисциплінарного провадження оприлюдненню на офіційному вебсайті ВРП підлягають лише рішення, які ухвалені колегіально ВРП або її дисциплінарними палатами. Оприлюднення на офіційному вебсайті ВРП текстів одноособових ухвал членів ВРП про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг Закон № 1798-VIIIта Регламент Вищої ради правосуддя, затверджений рішенням ВРП від 24 січня 2017 року № 52/0/15-17 (далі - Регламент), не передбачають. Доводи позивача щодо необхідності оприлюднення на офіційному вебсайті ВРП таких ухвал ґрунтуються виключно на власному тлумаченні норм законодавства. Одноособова ухвала члена ВРП про залишення без розгляду дисциплінарної скарги не є рішенням ВРП чи її дисциплінарного органу та не має публікуватися на офіційному вебсайті ВРП, при цьому копія цієї ухвали направляється скаржнику та він не позбавлений можливості бути обізнаним про підстави такого повернення.

4.3. Відповідач також указав, що ОСОБА_1 не наводить переконливих доводів щодо порушення ВРП його прав, що є підставою звернення за їх захистом до суду, оскільки ВРП діє відповідно до норм чинного законодавства та на виконання положень статті 26 Закону № 1798-VIII на офіційному вебсайті ВРП оприлюднюються повні тексти ухвал та рішень, ухвалених ВРП та її органами.

4.4. У зв`язку з викладеним ВРП просить залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване рішення Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного адміністративного суду - без змін.

5. Рух апеляційної скарги

5.1. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 31 серпня 2020 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 16 вересня 2020 року призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження без виклику її учасників на підставі частини третьої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки Велика Палата Верховного Суду в межах поданої апеляційної скарги лише перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, при цьому фактичні обставини справи у такому випадку не підлягають з`ясуванню та оцінюванню, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) про доцільність розгляду справи на основі письмових доказів у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Аксен проти Німеччини», заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі «Варела Ассаліно проти Португалії», заява № 64336/01), відмовивши в задоволенні клопотання скаржника про розгляд справи у судовому засіданні за участю сторін.

6. Обставини справи, установлені судом першої інстанції

6.1. 4 березня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою в порядку Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян», у якій просив ВРП оприлюднити на офіційному вебсайті hcj.gov.ua тексти всіх прийнятих нею нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення скарги без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем з урахуванням вимог законів № 2939-VI та № 1798-VIII, з дня початку роботи ВРП.

6.2. ВРП листом від 18 березня 2020 року повідомила позивачу, що Закон № 1798-VIII та Регламент не передбачають публікації тексту одноособових ухвал членів ВРП. Також відповідач зазначив, що до ВРП не надходили запити на інформацію щодо надання копій одноособових ухвал членів ВРП про повернення дисциплінарних скарг, а тому не вбачається порушення ВРП прав позивача.

6.3. За інформацією відповідача, за період діяльності ВРП протягом 2017-2020 років прийнято майже 30 тисяч ухвал про залишення без розгляду дисциплінарних скарг стосовно суддів різних інстанцій на всій території держави.

6.4. На офіційному вебсайті ВРП у розділі «Акти ВРП» міститься список і тексти актів ВРП, які прийняті з 31 січня 2017 року. Проте вказаний розділ не містить ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлених одноособово членами Дисциплінарної палати - доповідачами.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

7. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

7.1. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

7.2. Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

7.3. Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

7.4. Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності ВРП щодо неоприлюднення на своєму офіційному вебсайті hcj.gov.ua текстів усіх прийнятих нею нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, та зобов`язання ВРП оприлюднити тексти всіх прийнятих нею нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, з урахуванням вимог законів № 2939-VI та № 1798-VIII з дня початку роботи цього органу.

7.5. Позивач зазначив, що він тривалий час займається моніторингом діяльності цього органу, для чого йому потрібен доступ до всіх його рішень. Відсутність опублікованих ухвал, які складають абсолютну більшість рішень ВРП, унеможливлює належний аналіз її діяльності та здійснення такого моніторингу.

7.6. Отже, підставою звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом є порушення права на доступ до публічної інформації.

7.7. Відповідно до частини другої статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

7.8. Частинами першою та другою статті 7 Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XII «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XII) передбачено, що право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

7.9. Кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб (стаття 5 Закону № 2657-XII).

7.10. Право на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина друга статті 6 Закону № 2657-XII).

7.11. Закон № 2939-VI визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.

7.12. Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

7.13. Право на доступ до публічної інформації гарантується, зокрема, обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє (пункти 1 та 2 частини першої статті 3 Закону № 2939-VI).

7.14. Доступ до публічної інформації відповідно до цього Закону здійснюється на принципах:

прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень;

вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом;

рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак (стаття 4 Закону № 2939-VI).

7.15. Доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію (стаття 5 Закону № 2939-VI).

7.16. За частиною першою статті 6 Закону інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.

7.17. Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

7.18. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

7.19. Відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

7.20. За статтею 15 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов`язані оприлюднювати: нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийняті розпорядником, проекти рішень, що підлягають обговоренню, інформацію про нормативно-правові засади діяльності (пункт 2); перелік наборів даних, що оприлюднюються у формі відкритих даних (пункт 5-1).

7.21. Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, підлягає обов`язковому оприлюдненню невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів з дня затвердження документа. У разі наявності у розпорядника інформації офіційного веб-сайту така інформація оприлюднюється на веб-сайті із зазначенням дати оприлюднення документа і дати оновлення інформації (частина друга статті 15 Закону № 2939-VI).

7.22. Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

7.23. Запитувач має право оскаржити, зокрема, невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону (пункт 6 частини другої статті 23 Закону № 2939-VI).

7.24. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

7.25. Відповідно до частини першої статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП.

7.26. Згідно із частиною першою статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

7.27. Отже, з огляду на пункт 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI та частину першу статті 1 Закону № 1798-VIII ВРП як суб`єкт владних повноважень є розпорядником інформації, що зумовлює обов`язок оприлюднювати інформацію в порядку, визначеному Законом № 2939-VI.

7.28. Водночас частина шоста статті 34 Закону № 1798-VIIIвстановлює, що резолютивна частина рішення ВРП, її органів оголошується публічно, безпосередньо після його ухвалення, а повний текст рішення оприлюднюється на офіційному вебсайті ВРП не пізніше ніж на сьомий день із дня його ухвалення, якщо інше не визначено законом

7.29. З`ясовуючи правову природу ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, Велика Палата Верховного Суду враховує визначені частиною першою статті 3 Закону № 2939-VI повноваження ВРП, яка, зокрема, забезпечує здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо судді, утворює органи для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів; розглядає скарги на рішення відповідних органів про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

7.30. Главою 5 розділу I Закону № 1798-VIII визначено структуру ВРП.

7.31. Так, частинами другою - четвертою статті 26 Закону № 1798-VIII визначено, що длярозгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

7.32. Кількість Дисциплінарних палат та кількісний склад кожної палати визначаються рішенням ВРП з урахуванням вимог цього Закону.

7.33. До складу кожної Дисциплінарної палати входить щонайменше чотири члени ВРП. При формуванні Дисциплінарних палат ВРП має забезпечити, щоб щонайменше половина, а якщо це неможливо - принаймні значна частина членів кожної Дисциплінарної палати були суддями або суддями у відставці.

7.34. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 42 Закону № 1798-VIII дисциплінарне провадження розпочинається після отримання відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» скарги щодо дисциплінарного проступку судді, повідомлення про вчинення дисциплінарного проступку суддею або після самостійного виявлення членами Вищої ради правосуддя з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення суддею дисциплінарного проступку, або за ініціативою Дисциплінарної палати, Комісії з питань доброчесності та етики чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом (дисциплінарна скарга).

7.35. Дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя.

7.36. Дисциплінарне провадження включає:

1) попереднє вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, та прийняття рішення про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті;

2) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

7.37. Частиною першою статті 43 Закону № 1798-VIII передбачено, що член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): 1) вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону; 2) за наявності підстав, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 44 цього Закону, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику; 3) за наявності підстав, визначених пунктом 6 частини першої статті 44 цього Закону, - передає скаргу на розгляд Дисциплінарної палати для ухвалення рішення щодо залишення без розгляду та повернення її скаржнику або відкриття дисциплінарної справи; 4) за відсутності підстав для залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги - готує матеріали у строки, встановлені регламентом, з пропозицією про відкриття чи відмову у відкритті дисциплінарної справи.

Підстави для залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення її скаржнику наведені у частині першій статті 44 Закону № 1798-VIII.

7.38. Процедурні питання здійснення повноважень, визначених Конституцією України, законами України «Про Вищу раду правосуддя», «Про судоустрій і статус суддів», іншими законами України, порядок підготовки, розгляду та прийняття Вищою радою правосуддя, її Дисциплінарними палатами та іншими органами рішень, а також інші питання діяльності Ради регулює Регламент ВРП.

7.39. Згідно з абзацами першим та третім пункту 9.1 Глави 9 «Рішення Ради, її органів» Регламенту результатом розгляду питань діяльності ВРП та її органів, віднесених Законом № 1798-VIII до їх компетенції, а також вирішення питань організаційної діяльності Ради є рішення, які ухвалюють у таких формах: а) рішення; б) ухвала; в) протокольна ухвала.

7.40. Питання, пов`язані з відкриттям справи, зупиненням провадження у справі, залишенням заяви без розгляду та її поверненням, поверненням дисциплінарної скарги, а також в інших випадках, визначених цим Регламентом, вирішуються шляхом постановлення ухвал.

7.41. Відмовляючи у позові, суд першої інстанції зазначив, що рішення ВРП як колегіального органу не можна ототожнювати з рішенням її органів, позаяк зазначені суб`єкти мають різний обсяг повноважень та функцій. Велика Палата Верховного Суду з цим висновком не погоджується.

7.42. З наведеного вище нормативного регулювання вбачається, що як ухвала про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлена одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, так і ухвала про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, постановлена Дисциплінарною палатою ВРП, є результатом дій з попереднього вивчення матеріалів, що мають ознаки вчинення суддею дисциплінарного проступку, стосуються реалізації повноважень ВРП із забезпечення здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження щодо суддіпісля надходження до ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, ухвалюються на тій самій стадії вирішення питання про дисциплінарну відповідальність судді та на підставі однієї й тієї ж самої статті Закону № 1798-VIII, мають однакові наслідки їх ухвалення.

7.43. З положень Закону № 1798-VIII, що регулюють повноваження Ради, її органів (органів, які діють при ній) та членів Ради, випливає, що члени Ради не мають самостійної правосуб`єктності, повноважень, функцій, прав у питаннях, які стосуються надходження дисциплінарних скарг та попереднього вивчення матеріалів як стадії дисциплінарного провадження, за межами свого статусу як члена дисциплінарного органу.

7.44. Тож за змістом статті 42 Закону № 1798-VIII, Глави 9 Регламенту ухвала про повернення дисциплінарної скарги скаржнику, постановлена одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, є результатом розгляду питань, віднесених Законом № 1798-VIII до компетенції ВРП та її органів - формою рішення ВРП, прийнятим щодо дисциплінарного провадження.

7.45. Разом із цим суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи ВРП про віднесення інформації, яка міститься в ухвалі члена Дисциплінарної палати про залишення дисциплінарної скарги без розгляду та повернення її скаржнику, до Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у Вищій раді правосуддя, затвердженого наказом голови ВРП від 11 серпня 2017 року № 70/0/1-17, оскільки визнання розпорядником інформації певної інформації як службової не означає, що така інформація стає службовою в розумінні Закону № 2939-VI. З огляду на визначені частиною першою статті 9 Закону № 2939-VIознаки службової інформації ухвала члена Дисциплінарної палати - доповідача про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги не є документом, який може містити службову інформацію, оскільки ця ухвала вже є рішенням ВРП, прийнятим за наявності підстав, встановлених пунктами 1-5 частини першої статті 44 Закону № 1798-VIII, вона не містить інформації, яка пов`язана з розробкою напряму діяльності ВРП, здійсненням нею контрольних, наглядових функцій, не пов`язана з процесом прийняття рішення, а також не передує публічному обговоренню та/або прийняттю рішення.

7.46. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при вирішенні цього спору дійшов правильного висновку про те, що ухвала, постановлена членом ВРП в результаті проведення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, є актом індивідуальної дії, а інформація, яку вона містить, відповідає ознакам публічної в значенні частини першої статті 1 Закону № 2939-VІ.

7.47. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що відмінність між нормативно-правовими й індивідуальними актами зумовлює відмінність в обсягу відповідної інформації, яку за Законом № 2939-VI має оприлюднити відповідний розпорядник інформації.

7.48. За приписами пункту 18 частини першої статті 4 КАС України нормативно-правовий акт - це акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який установлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування. Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який (яке) стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України).

7.49. У вітчизняній теорії права загальновизнано, що нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і неодноразове застосування.

7.50. Натомість акт індивідуальної дії (інші назви: «індивідуальний акт», «правозастосовний акт», «акт застосування норм права», «індивідуально-правовий акт») є результатом застосування юридичних норм, установлених в акті нормативно-правовому. Тому акт індивідуальної дії є формально обов`язковим для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; вміщує індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресата цього акта; розрахований на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому його юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією.

7.51. З огляду на вказане нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (юридичні норми), тоді як акт індивідуальної дії - індивідуалізовані (індивідуально-конкретні) приписи, що є результатом застосування юридичних норм; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються у нормативно регламентованій ситуації, а акт індивідуальної дії адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт індивідуальної дії - конкретну життєву ситуацію; на відміну від акта індивідуальної дії нормативно-правовий акт не вичерпує дію фактами його застосування.

7.52. Означені відмінності між нормативно-правовими актами й актами індивідуальної дії зумовлюють визначені у чинному законодавстві України та спрямовані, зокрема, на захист персональних даних обмеження щодо оприлюднення актів індивідуальної дії.

7.53. За змістом частини першої статті 10-1 Закону № 2939-VI, що набрала чинності 1 травня 2015 року, публічна інформація у формі відкритих даних - це публічна інформація у форматі, що дозволяє її автоматизоване оброблення електронними засобами, вільний та безоплатний доступ до неї, а також її подальше використання. Розпорядники інформації зобов`язані надавати публічну інформацію у формі відкритих даних на запит, оприлюднювати і регулярно оновлювати її на єдиному державному веб-порталі відкритих даних та на своїх вебсайтах.

Таку інформацію розпорядник інформації зобов`язується оприлюднювати в силу приписів пункту 51 частини першої статті 15 Закону № 2939-VI.

7.54. Перелік наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, вимоги до формату і структури таких наборів даних, періодичність їх оновлення визначаються Кабінетом Міністрів України. При цьому до такого переліку Кабінет Міністрів України обов`язково включає інформацію, доступ до якої у формі відкритих даних передбачено законом (абзац перший частини четвертої статті 10-1 Закону № 2939-VI).

7.55. 21 жовтня 2015 року Кабінет Міністрів Україниприйняв постанову, згідно з якою затвердив Положення про набори даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних. Ця постанова набрала чинності 24 жовтня 2015 року. Згідно з її пунктом 2 у первинній редакції розпорядники інформації, визначені Законом України «Про доступ до публічної інформації», мали забезпечити протягом шести місяців оприлюднення та подальше оновлення на своїх офіційних веб-сайтах наборів даних згідно з указаним Положенням. В останньому Кабінет Міністрів України визначив вимоги до формату і структури наборів даних, що підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних, періодичність оновлення та порядок їх оприлюднення, а також перелік таких наборів(абзац перший пункту 1 Положення). Згідно з додатком «Перелік наборів даних, які підлягають оприлюдненню у формі відкритих даних» до цього Положення усі розпорядники інформації оприлюднюють у формі відкритих даних переліки нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), прийнятих розпорядником інформації, а ВРП, окрім іншого, має оприлюднювати у формі відкритих даних всі рішення, в тому числі рішення її органів.

7.56. З огляду на те, що ухвали про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, які постановлені членами ВРП одноособово, є формою рішень останньої, Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими доводи позовної заяви про наявність у відповідача як розпорядника публічної інформації обов`язку оприлюднювати зазначені рішення.

7.57. Враховуючи те, що ВРП є суб`єктом владних повноважень та розпорядником інформації, на неї як Законом № 2939-VI так і Законом № 1798-VIII покладено обов`язок невідкладного оприлюднення її рішень, у тому числі і ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, які постановлені її членами одноособово, що відповідає принципу прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень.

7.58. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

7.59. Для встановлення факту бездіяльності суб`єкта владних повноважень потрібно з`ясувати, які дії відповідно до закону він мав вчинити, проте не вчинив, чи яке рішення повинен був прийняти, але не прийняв.

7.60. При цьому слід зауважити, що передбачене статтею 55 КАС правило про те, що держава бере участь у справі, зокрема, через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, означає й те, що юридичну оцінку оспорюваним рішенням, діям та/або бездіяльності суд може надати виключно з урахуванням меж повноважень, визначних державою для цього органу.

7.61. Системний аналіз положень статті 131 Конституції України, статті 1 Закону № 1798-VIII щодо статусу ВРП, а також статей 5, 7 Закону № 2657-XII та статей 1, 4, 5, 10-1, 13, 15 Закону № 2939-VI щодо доступу до публічної інформації дає підстави для висновку про те, що ВРП як розпорядник інформації зобов`язана оприлюднити на своєму офіційному вебсайті hcj.gov.ua прийняті нею нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме постановлені одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем ухвали про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг,.

7.62. Враховуючи викладене, а також те, що станом на момент розгляду цієї справи ВРП такі рішення на своєму вебсайті не оприлюднила, то наявні підстави для визнання такої бездіяльності протиправною.

7.63. Обсяг інформації про особу, що збирається, зберігається і використовується розпорядниками інформації, має бути максимально обмеженим і використовуватися лише з метою та у спосіб, визначений законом (частина друга статті 10 Закону № 2939-VI).

7.64. Розпорядники інформації, які володіють інформацією про особу, зобов`язані: 1) надавати її безперешкодно і безкоштовно на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, передбачених законом; 2) використовувати її лише з метою та у спосіб, визначений законом; 3) вживати заходів щодо унеможливлення несанкціонованого доступу до неї інших осіб; 4) виправляти неточну та застарілу інформацію про особу самостійно або на вимогу осіб, яких вона стосується (частина третя статті 10 Закону № 2939-VI).

7.65. Публічна інформація, що містить персональні дані фізичної особи, оприлюднюється та надається на запит у формі відкритих даних у разі додержання однієї з таких умов: 1) персональні дані знеособлені та захищені відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»; 2) фізичні особи (суб`єкти даних), персональні дані яких містяться в інформації у формі відкритих даних, надали свою згоду на поширення таких даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних»; 3) надання чи оприлюднення такої інформації передбачено законом; 4) обмеження доступу до такої інформації (віднесення її до інформації з обмеженим доступом) заборонено законом (частина третя статті 10-1 Закону № 2939-VI).

7.66. Обмеження доступу до конкретної інформації, яка є в її розпорядника, допускається за умови застосування цим розпорядником вимог пунктів 1-3 частини другої статті 6 Закону №2939-VІ у сукупності (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 9901/510/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 9901/249/19, від 10 грудня 2020 року у справі № 9901/105/20 та від 10 лютого 2021 року у справі № 9901/22/20), а саме: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні (частина друга статті 6 Закону №2939-VІ у редакції, що була чинною до 3 липня 2020 року; з указаної дати термін «злочинам» замінений на термін «кримінальним правопорушенням»).

7.67. Отже, право особи на доступ до публічної інформації не є абсолютним. Це стосується, зокрема й доступу до актів індивідуальної дії на офіційному вебсайті розпорядника інформації. «Слід звернути увагу на особливу роль судової влади в суспільстві. Як гарант справедливості- фундаментальної цінності у державі, керованій правом, - судова влада повинна користуватися довірою громадськості, щоб успішно виконувати її обов`язки. Тому може виникати необхідність захистити таку довіру від руйнівних нападків, які по суті є необґрунтованими, особливо з огляду на те, що судді, яких критикують, мають обов`язок утримуватись від відповіді» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 1995 року у справі «Прагер та Обершлік проти Австрії» (Prager and Oberschlick v. Austria, заява № 15974/90, § 34); від 27 травня 2003 року у справі «Скалка проти Польщі» (Skalka v. Poland, заява № 43425/98, § 34); від 30 жовтня 2012 року у справі «Карпетас проти Греції» (Karpetas v. Greece, заява № 6086/10, § 68); від 9 липня 2013 року у справі «Ді Джованні проти Італії» (Di Giovanni v. Italy, заява № 51160/06, § 71); від 23 квітня 2015 року у справі «Моріс проти Франції» (Morice v. France, заява № 29369/10, § 128)).

7.68. Надання на офіційному вебсайті розпорядника інформації доступу до актів індивідуальної дії, що стосуються судової влади, має забезпечувати справедливий баланс між підтриманням авторитету та неупередженості правосуддя, дотриманням прав осіб, яких стосуються ці акти, з одного боку, та гарантіями права на свободу вираження поглядів, зокрема права одержувати публічну інформацію, з іншого боку. Тому суд може зобов'язати відповідача оприлюднити на офіційному вебсайті нормативно-правові й індивідуальні (крім внутрішньоорганізаційних) акти, а саме ухвали про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлені одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, з урахуванням обмежень, встановлених як Законом № 2939-VI, так і іншими актами чинного законодавства України.

7.69. Близькі за змістом висновки, викладеніу постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 9901/76/19 (провадження № 11-965заі19).

7.70. Згідно із частинами першою та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Такий строк - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

7.71. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

7.72. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі, і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду (частина третя статті 123 КАС України).

7.73. Відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

7.74. Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що строки звернення до суду з відповідними позовними вимогами передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України процесуальних дій. Інститут процесуальних строків в адміністративному судочинстві сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників справи добросовісно ставитися до виконання їхніх обов`язків (див. постанови від 4 жовтня 2018 року у справі № 800/304/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 826/13768/16, від 20 червня 2019 року у справі № 9901/82/19, від 5 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19 (пункт 29), 19 лютого 2020 року у справі № 9901/390/19, від 27 травня 2020 року у справі № 9901/546/19 (пункти 31, 32), від 18 червня 2020 року у справі № 9901/45/20, від 2 липня 2020 року у справі № 9901/561/19 (пункт 25), від 19 листопада 2020 року у справі № 9901/186/20 (пункт 24), 3 лютого 2021 року у справі № 9901/243/20 (пункт 22), 24 лютого 2021 року у справі № 800/30/17 (9901/328/18), від 3 березня 2021 року у справі № 800/125/17, від 4 березня 2021 року у справі № 9901/203/20 (пункти 35, 36), від 24 березня 2021 року у справі № 640/18761/20 (9901/375/20)).

7.75. Поновлення пропущеного процесуального строку є втручанням у принцип юридичної визначеності. Тому у кожному такому випадку поновлення має бути достатньо обґрунтованим. Поновленню підлягає той строк, який пропущений з поважних причин. Оцінювати останні на предмет поважності слід з урахуванням конкретної ситуації. Крім того, треба враховувати і тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його поновлення для інших учасників справи (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 9 листопада 2004 року у справі «Науменко проти України» (Svetlana Naumenko v. Ukraine, заява № 41984/98,§ 52); від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/030, § 40); від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (Ustimenko v. Ukraine, заява № 32053/13, §§ 46-47); від 28 червня 2018 року у справі «Осовська та інші проти України» (Osovska and Others v. Ukraine, заява № 2075/13 та 4 інші заяви, § 26)).

7.76. У позовній заяві позивач стверджував, що під час відвідування офіційного вебсайту відповідача він виявив факт невиконання останнім установленого Законом № 2939-VI обов`язку з оприлюднення всіх прийнятих нормативно-правових актів й актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем. Дату виявлення означеного невиконання позивач не зазначив. Але вказав, що 4 березня 2020 року звернувся до відповідача зі скаргою, в якій просив ВРП оприлюднити на офіційному вебсайті тексти ухвал про залишення скарг без розгляду, прийняті членами ВРП одноосібно та отримав лист-відповідь від 18 березня 2020 року, в якому ВРП повідомила, що Закон № 1798-VIII та Регламент ВРП не передбачають оприлюднення таких ухвал. Позивач з таким підходом відповідача до інтерпретації положень Закону № 2939-VI не погодився і 11 квітня 2020 року звернувся з позовом до суду.

7.77. Право доступу до суду є невід`ємною складовою права на суд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ґолдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, заява № 4451/70). «Право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право доступу до суду за його природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх «цивільних прав та обов`язків», пункт 1 статті 6 вказаної Конвенції залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland) від 16 червня 2001 року, заява № 28249/95, § 53).

7.78. Правила щодо строків звернення до суду мають на меті забезпечення юридичної визначеності у конкретних правовідносинах. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1998 року у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» (Perez de Rada Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, § 45).

7.79. Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що з дати, коли почала діяти ВРП (12 січня 2017 року), до дати звернення позивача до суду минуло більше трьох років. Немає підстав вважати, що позивач упродовж цих років не міг ознайомитися з офіційним вебсайтом відповідача раніше та не міг звернутися до суду за захистом порушеного, на його думку, права у строк, визначений процесуальним законом для звернення з адміністративним позовом. Велика Палата Верховного Суду вважає, що позивач повинен був дізнатися про оскаржену ним бездіяльність відповідача задовго до того, як звернувся до суду. Незнання про порушення своїх прав через байдужість до них або небажання дізнатися про їхнє порушення не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 квітня 2019 року у справі № 9901/896/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 9901/325/19 (пункт 46), від 23 вересня 2020 року у справі № 9901/277/19 (пункт 41), від 24 лютого 2021 року у справах № 800/30/17 (9901/328/18) і № 9901/141/20 (пункт 47)). Крім того, позивач не зазначив причини, які би підтверджували поважність звернення до суду у 2020 році, як і не просив поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду.

7.80. З огляду на вказане позовні вимоги треба задовольнити частково: визнати протиправною оскаржену бездіяльність відповідача, починаючи з 11 жовтня 2019 року (за шість місяців до дати звернення до суду), та зобов`язати його оприлюднити на офіційному вебсайті нормативно-правові й індивідуальні акти (крім внутрішньоорганізаційних), а саме постановлені одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем ухвали про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, прийняті, починаючи з 11 жовтня 2019 року; в іншій частині позов слід залишити без розгляду з огляду на пропуск встановленого строку звернення з адміністративним позовом.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

8.1. За змістом статей 315, 317 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині; підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

8.2. Отже, рішення суду першої інстанції не може вважатися законним та обґрунтованим та на підставі пунктів 3, 4 частини першої статті 317 КАС України підлягає скасуванню з прийняттям Великою Палатою Верховного Суду нового рішення про часткове задоволення позову.

9. Висновки щодо розподілу судових витрат

9.1. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

9.2. За правилами статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

9.3.Враховуючи викладене, судові витрати, понесені позивачем за результатами розгляду справи у суді першої та апеляційної інстанцій (840,80 грн та 1261,20 грн відповідно) підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статями 122, 123, 139, 243, 266, 315, 317 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22 червня 2020 року скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково:

Визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо неоприлюднення на її офіційному вебсайті нормативно-правових актів, актів індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвал про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлених одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, починаючи з 11 жовтня 2019 року.

Зобов`язати Вищу раду правосуддя оприлюднити на її офіційному вебсайті нормативно-правові акти, акти індивідуальної дії (крім внутрішньоорганізаційних), а саме ухвали про залишення без розгляду та повернення дисциплінарних скарг, постановлені одноособово членом Дисциплінарної палати - доповідачем, починаючи з 11 жовтня 2019 року, з урахуванням вимог та обмежень, встановлених Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» й іншими актами чинного законодавства України.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (04050, м. Київ, вул. Студентська, 12-А; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України - 00013698) судовий збір у розмірі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.

В іншій частині вимог позовну заяву залишити без розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Т. О. Анцупова Г. Р. Крет

В. В. Британчук Л. М. Лобойко

Ю. Л. Власов К. М. Пільков

І. В. Григор`єва О. Б. Прокопенко

М. І. Гриців В. В. Пророк

Ж. М. Єленіна Л. І. Рогач

Л. Й. Катеринчук О. М. Ситнік

В. С. Князєв І. В. Ткач

С. П. Штелик

Відповідно до частини третьої статті 355 КАС постанову оформила суддя Рогач Л. І.