Справа № 127/24588/20

Провадження № 22-ц/801/1238/2021

Категорія: 12

Головуючий у суді 1-ї інстанції Шаміна Ю. А.

Доповідач:Сало Т. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2021 рокуСправа № 127/24588/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі: головуючого суддіСала Т.Б., суддів Ковальчука О.В., Якименко М.М., секретар Ліннік Я.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2021 року, ухвалене суддею Шаміною Ю.А., повне рішення складено 26 квітня 2021 року, та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2021 року, ухвалене суддею Королем О.П., повне рішення складено 14 травня 2021 року, в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - Департамент архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради, про визнання права власності на самочинно збудовані приміщення та усунення перешкод користування земельною ділянкою,

встановив:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив:

- визнати за ним право приватної власності на житлову прибудову «А2, А» загальною площею 55,7 кв.м., що складається із коридору загальною площею 5,5 кв.м., гардеробної загальною площею 8,0 кв.м, кімнати загальною площею 19,4 кв.м., кімнати загальною площею 9,2 кв.м., коридору загальною площею 2,7 кв.м., кухні загальною площею 10,9 кв.м., яка розташована на земельній ділянці площею 0,0129 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 солідарно на його користь витрати на оформлення технічного паспорту на будинковолодіння, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в розмірі 2103,00 грн та витрати по виконанню робіт з розробки технічної документації про встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості у розмірі 1290,00 грн;

- зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом надання згоди для подачі документів до компетентних органів для надання згоди на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на земельну ділянку, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та подання декларації для введення в експлуатацію частини житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.10.2003 та реєстраційного посвідчення Вінницького обласного об`єднаного БТІ від 16.01.2008 є співвласником 1/4 частки будинку з господарськими будівлями та спорудами розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , іншими співвласниками є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . До будинку було самовільно збудовані приміщення А1, А2, сараї, Б, б, вбиральня Г, самовільно переобладнані приміщення кімната 1-4, площею 11,2 кв. м. кімната 2-4, площею 9,2 кв. м, які до складу спадкового майна не включені.

10.04.2006 Ленінським районним судом м. Вінниці встановлено між співвласниками будинковолодіння АДРЕСА_1 порядок користування житловим будинком.

13.09.2017 Вінницьким міським судом Вінницької області встановлено порядок користування земельною ділянкою загальною площею 0,0641 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

22.07.2020 позивач звернувся до Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради із заявою про прийняття в експлуатацію об`єкта та декларацією про готовність об`єкта до експлуатації, однак, 09.10.2020 йому було повернуто декларацію про готовність об`єкта до експлуатації та подані документи на доопрацювання, оскільки відсутня засвідчена в установленому порядку копія документа, що посвідчує право власності та користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об`єкт, та заява про прийняття в експлуатацію об`єкта не підписана співвласниками земельної ділянки.

Позивач зазначає, що дані документи не могли бути ним подані, оскільки між сторонами існує спір, не можливо дійти згоди щодо досудового та мирного врегулювання спору по питанню приватизації земельної ділянки та самовільно зведених приміщень. Як вбачається із технічного паспорта на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , документи, що підтверджують прийняття в експлуатацію зведених будівель А2 та А3 відсутні.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2021 року відмовлено у задоволенні позову.

Додатковим рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від14 травня 2021 року заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3500 грн. У задоволенні решти заяви відмовлено.

Не погодившись із вказаними судовими рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також просить скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні витрат на правничу допомогу.

Скарги мотивовані тим, що наявність спору між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 порушує право позивача на визнання права власності на самочинно добудовані приміщення у спадковому майні; судом першої інстанції не взято до уваги понесенні позивачем витрати на оформлення документів. Судом не враховано його матеріальне становище при вирішенні питання про стягнення витрат на правничу допомогу.

10.06.2021 від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2021 року залишити без змін. Також ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката.

До відзиву додано клопотання про поновлення строку на подачу відзиву, яке мотивоване тим, що апеляційну скаргу отримано ОСОБА_4 03.06.2021 і оскільки вона не має юридичної освіти, тому 07.06.2021 уклала договір про надання правничої допомоги у даній цивільній справі з адвокатом Казеко О.І. Неспроможність самостійно підготувати відзив на апеляційну скаргу та необхідність скористатися передбаченим законодавством правом на правову допомогу позбавило відповідача можливості вчасно подати відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 3 ст. 359 ЦПК України, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 20.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15.04.2021 та надано учасникам справи строк для подання відзиву протягом п`яти днів з дня отримання копії вказаної ухвали.

Копію ухвали про відкриття апеляційного провадження разом із апеляційної скаргою отримано ОСОБА_2 02.06.2021, що підтверджується рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення.

Таким чином, відповідач повинна була подати відзив на апеляційну скаргу до 07.06.2021.

У ч. 1 ст. 127 ЦПК України зазначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Як на поважні причини пропуску строку на подання відзиву ОСОБА_2 посилається на те, що вона лише 07.06.2021 уклала договір про надання правничої допомоги з адвокатом Казеко О.І., однак, суд звертає увагу, що адвокат Казеко О.І. представляла інтереси відповідача ОСОБА_2 в суді першої інстанції та була знайома з матеріалами справи. Натомість, ОСОБА_2 в останній день, який був визначений судом для подання відзиву, уклала з адвокатом договір про надання правничої допомоги і лише через три дні з моменту укладення такого договору подала відзив на апеляційну скаргу, а тому, на думку колегії суддів, підстав поновлювати строк для подання відзиву на апеляційну скаргу немає.

У ч. 2 ст. 126 ЦПК України зазначено, що документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а тому поданий відповідачем відзив підлягає залишенню без розгляду.

Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги дійшов до висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції дійшов довисновку провідсутність правовихпідстав длязадоволення позовнихвимог,оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували право ОСОБА_1 користування земельною ділянкою. У заяві про прийняття в експлуатацію об`єкта відсутні підписи погодження співвласників житлового будинку, а самочинно збудовані приміщення знаходяться на земельній ділянці, що є у спільному користуванні власників домоволодіння. Також суд першої інстанції виходив з відсутності в матеріалах справи доказів щодо прийняття органом державного архітектурно-будівельного контролю рішення про реєстрацію декларації про готовність спірних об`єктів до експлуатації, а також доказів уведення об`єктів нерухомого майна в експлуатацію в установленому порядку і набуття цим майном статусу об`єкта нерухомого майна як об`єкта цивільного права.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Встановлено, що 16.10.2003 ОСОБА_1 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 на 1/4 частину житлового будинку з господарськими будівлями, що знаходяться в АДРЕСА_1 під номером 7 (3) належного померлій на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право приватної власності на будівлі, виданого виконкомом Вінницької міської ради 13 грудня 1972 року на підставі рішення виконкому вищезазначеної ради від 19.10.1972 року №869, дублікат якого виданий 31.07.2002 року, зареєстрованого в Вінницькому обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації 01 серпня 2003 року в реєстрову книгу №52 за №15442. На земельній ділянці розташовано: жилий будинок, саманний, обкладений цеглою, житловою площею 54,8 кв. м., зазначений на плані літерою «А», та огорожа №1-2. Самовільно зведені прибудови А1, А2, сараї Б, б, вбиральня Г, самовільно переобладнані приміщення-кімната 1-4, площею 11,2 кв.м., кімната 2-4, площею 9,2 кв. м. до складу спадкового майна не включені. На 1/2 частину спадкового майна Першою вінницькою державною нотаріальною конторою 14 серпня 2003 року за реєстром №2-1285 видане свідоцтво про право на спадщину за законом. Вказане підтверджується дублікатом Свідоцтва про право на спадщину за законом від 16 жовтня 2003 року, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Терещенко В.В., зареєстрованого в реєстрі за №7-1939 (а.с.4-5).

На підставі вказаного свідоцтва за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на 1/4 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 і записано в реєстрову книгу за № 52 за реєстровим №15442, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення від 16.01.2008 Вінницького обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації (а.с.6).

Згідно Свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.08.2003, посвідченого державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Домбровською І.Є., спадкоємцями майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 є в 1/4 частці кожний: дочка ОСОБА_2 та син ОСОБА_6 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво, складається з цілого жилого будинку з господарськими будівлями, розташовано в АДРЕСА_2 , належного померлій на підставі свідоцтва № НОМЕР_1 про право приватної власності на будівлі, виданого виконкомом Вінницької міської ради 13 грудня 1972 року на підставі рішення виконкому Вінницької міської Ради депутатів трудящих від 19 жовтня 1972 року №869, дублікат якого виданий 31 липня 2003 року, зареєстрованого в Вінницькому обласному об`єднаному бюро технічної інвентаризації 01 серпня 2003 року за №15442. На земельній ділянці розташовано: жилий будинок А з прибудовами, 1972 року побудови, жилою площею 54,8 кв. м., та слідуючі господарські будівлі: огорожа №1-2. Самовільно зведені побудови: прибудова А1, А2, сараї Б, б, вбиральня Г та самовільно переобладнані кімнати 1-4, площею 11,2 кв.м., 2-4 площею 9,2 кв. м. в свідоцтво про право на спадщину не включені. На 1/2 частку вказаного спадкового майна свідоцтво про право на спадщину ще не видано (а.с.71).

Рішенням Третейського суду від 30.05.2005 договір дарування 1/4 частки житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель за АДРЕСА_2 , укладений 30 травня 2005 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 визнано дійсним, визнано за ОСОБА_2 за вказаним договором право власності на 1/4 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель за АДРЕСА_2 (а.с.72-73).

На підставі вищевказаного рішення Третейського суду, 30.05.2005 КП «ВООБТІ» зареєстровано право особистої власності за ОСОБА_2 на 1/4 частки будинковолодіння АДРЕСА_2 та записано в реєстрову книгу №52 за реєстровим №15442, що підтверджується копією реєстраційного посвідчення від 30.05.2005 (а.с.74).

Згідно реєстраційного посвідчення від 25.01.2007, КП «ВООБТІ» посвідчує, що 1/2 частка житлового будинку АДРЕСА_1 зареєстрована за ОСОБА_2 з правом приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Першою вінницької державною нотаріальною конторою від 14 серпня 2003 року за реєстровим №2-1285; рішення Третейського суду м. Вінниці від 30 травня 2005 року; рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 квітня 2006 року справа №2-100/06 року і записано в реєстрову книгу за №52 за реєстровим №15442 (а.с.75).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав КП«ВМБТІ» №27962314 від 11.11.2010, ОСОБА_2 належить 1/2 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (форма власності приватна спільна часткова, реєстраційний номер 31074255) (а.с.76).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 14.12.2017 у цивільній справі № 127/20341/16-ц встановлено порядок користування земельною ділянкою загальною площею 0,0641 га, що знаходиться по АДРЕСА_1 на підставі висновку судової земельно-технічної експертизи № 374 від 30.10.2017 відповідно до додатку № 5 варіанту № 3, згідно яким ОСОБА_2 виділено в користування земельну ділянку загальною площею 0, 0356 га, що складає 5/8 часток домоволодіння, що позначена на додатку № 5 зеленим кольором. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 виділено в користування земельну ділянку загальною площею 0,0156 га, що складає 3/8 часток домоволодіння, що позначена на додатку 5 рожевим кольором. Залишено в загальному користуванні земельну ділянку загальною площею 0,0129 га, що позначена на додатку № 5 фіолетовим кольором (а.с7-11).

Відповідно до витягу з рішення Вінницької міської ради «Про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)» від 25.09.2020 №2419, надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) у м. Вінниці, зокрема ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 , в межах існуючого будинковолодіння (частка на майно у будинковолодінні складає 1/4), для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0129 га (для присвоєння кадастрового номера земельній ділянці). Порядок користування земельною ділянкою встановлений рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 13.09.2017. Зазначено, що громадянам слід звернутися до розробників документації із землеустрою, відповідно до ст. 26 Закону про землеустрій, для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Розроблену і погоджену технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) подати на затвердження до Вінницької мілоської ради (а.с.30).

30.09.2020 ОСОБА_1 звернувся до Департаменту архітектурно-будівельного контролю Вінницької міської ради із заявою про прийняття в експлуатацію об`єкта, а саме реконструкції частини житлового будинку «А» за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12).

Також, ОСОБА_1 подав декларацію про готовність об`єкта до експлуатації - реконструкції частини житлового будинку «А» за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13-15).

Департаментом архітектурно-будівельного контролю 09.10.2020 за №1203/20/36-01-24 на підставі ч. 6 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 5 Розділу ІІІ Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, прийнято рішення про повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації та поданих документів на доопрацювання, оскільки відповідно до п. 4 Розділу ІІІ Порядку за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (ССІ), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт затвердженого наказом Мінрегіону №158 від 03.07.2018 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.12.2018 року №342) встановлено неузгодженість поданих документів, а саме:

- в поданих документах відсутня засвідчена в установленому порядку копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об`єкт;

- заява про прийняття в експлуатацію об`єкта не підписана співвласниками земельної ділянки та/або зазначеного об`єкта, що суперечить п.2 розділу III Порядку (а.с.16).

Також, Департаментом архітектурно-будівельного контролю 15.01.2021 за №16/20/36-01-24 на підставі ч. 6 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», п. 5 Розділу ІІІ Порядку прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків, господарських (присадибних) будівель і споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення прийнято рішення про повернення декларації про готовність об`єкта до експлуатації та поданих документів на доопрацювання, оскільки відповідно до п. 4 Розділу ІІІ Порядку за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (ССІ), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт затвердженого наказом Мінрегіону №158 від 03.07.2018 (із змінами, внесеними згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 14.12.2018 року №342) встановлено неузгодженість поданих документів, а саме:

- в поданих документах відсутня засвідчена в установленому порядку копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою відповідного цільового призначення, на якій розміщено об`єкт;

- у розділі «Інформація про об`єкт» у графі «загальна площа будівлі» не зазначено інформацію про загальну площу будівлі, у граф «Поверховість» не зазначено інформацію про поверховість будівлі, у графі «матеріали стін» не зазначено інформацію про матеріали стін»;

- у розділі «Інформація про земельну ділянку» не зазначено інформацію про документ, що посвідчує право власності (користування) земельною ділянкою (в Декларації зазначено витяг з Державного земельного кадастру №НВ-0520990972020 від 18.12.2019, який підтверджує наявність кадастрового номера земельної ділянки, обмежень у використанні земель тощо);

- заява про прийняття в експлуатацію об`єкта не підписана співвласниками земельної ділянки та/або зазначеного об`єкта, що суперечить п.2 розділу III Порядку (а.с.84).

Позивач не оскаржував відповідь Департаменту архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно достатті 392 ЦК Українивласник може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документів, який засвідчує його право власності.

Згідно зістаттею 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 331 ЦК Українивстановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершеннябудівництва(створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершеннябудівництва(створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цьогобудівництва(створення майна).

У частині четвертійстатті 373 ЦК Українизазначено, що власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Нормативно регламентованим є право власника на забудову земельної ділянки, яке здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням (частина третястатті 375 ЦК України). Відповідно до змісту частини четвертоїстатті 375 ЦК Україниу разі, коли власник здійснює на його земельній ділянці самочинну забудову, її правові наслідки встановлюютьсястаттею 376 ЦК України.

Відповідно до частини першоїстатті 376 ЦК Українижитловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочиннебудівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч. 2 ст. 376 ЦК України).

Частинами третьою, п`ятою, сьомоюстатті 376 ЦК Українипередбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочиннебудівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

За загальними правилами кожна особа має право на захист свого цивільного права лише у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина першастатті 15 ЦК України). У зв`язку із цим звернення до суду з позовом провизнання права власності на самочиннебудівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

У справах, пов`язаних із самочиннимбудівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює такебудівництво, не набуває права власності на нього.

Разом з цим власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно (частина другастатті 375 ЦК України), тому на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудовано на ній, якщо це право не порушує права інших осіб (частина п`ятастатті 376 ЦК України).

Вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки провизнання права власностіна самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил.

На підставі частини третьоїстатті 376 ЦК Українисуд може задовольнити позов провизнання права власностіна самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, щобудівництвовелося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу (частина третястатті 375 ЦК України).

При вирішенні позову провизнання права власностіна самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями27,29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті34,37цьогоЗакону).

Прийняття в експлуатацію закінченихбудівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування табудівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (пункт 5 частина п`ятастаття 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Частиною восьмою статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівельної діяльності» передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінченихбудівництвом об`єктів, затвердженогопостановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461.

До вказаного висновку прийшов Верховний Суд в постанові від 28 квітня 2021 року у цивільній справі №640/12003/17 за аналогічних правовідносин.

Встановивши, що прибудова, на яку ОСОБА_1 просить визнати право власності є самочинно збудованим об`єктом, і належних доказів щодо оформлення речових прав на земельну ділянку під спірним об`єктом та дотримання позивачем порядку, передбаченого частиною п`ятою статті26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»позивачем не надано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

Крім того, як встановлено судом, позивач не є одноосібним власником будинку, в якому здійснено прибудову, при цьому вказаним будівництвом порушено права інших співвласників, зокрема, ОСОБА_2 , яка заперечує щодо визнання за ОСОБА_1 права власності на прибудову, так як вона знаходиться на земельній ділянці, яка визначена для спільного користування всіх власників домоволодіння.

Вказані висновки суду першої інстанції ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не спростовано.

Земельна ділянка ні до звернення до суду із даним позовом, ні після звернення не була передана ОСОБА_1 у власність чи в користування.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Вінницької міської ради від 25.09.2020 №2419 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки, а саме на АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0129 га, однак, доказів того, що у ОСОБА_1 наявні перешкоди в розробленні, погодженні чи затвердженні технічної документації із землеустрою матеріали справи не містять.

Підстав брати до уваги понесенні ОСОБА_1 матеріальні витрати на оформлення ряду документів в суду першої інстанції не було, зважаючи, що судом відмовлено в задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на нерухоме майно.

Тому доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права.

З приводу мотивів апеляційної скарги на додаткове рішення, то слід зазначити, що судом першої інстанції було взято до уваги позицію ОСОБА_1 викладену у клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу та враховано його матеріальне становище, у зв`язку з чим клопотання відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу було задоволено частково.

Крім того, матеріальне становище не може бути підставою для звільнення сторони від сплати таких судових витрат, як витрати на правничу допомогу.

Та обставина, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, є підставою для звільнення його від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судових збір».

Однак, позивач не звільняється від сплати витрат на правову допомогу (висновок Верховного Суду від 22.11.2018 у справі № 635/5462/17).

Відповідно дост. 375 ЦПК України,суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції- без змін.

Під час апеляційного перегляду справи представник відповідача ОСОБА_2 заявила клопотання про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

На підтвердження розміру витрат надано договір №3 про надання правничої допомоги у цивільній справі від 07.06.2021, додаткову угоду №1 до договору №3 від 07.06.2021 про надання правничої допомоги щодо обрахування розміру гонорару від 07.06.2021, квитанцію до прибуткового касового ордеру №3 від 07.06.2021, акт приймання-передачі виконаних робіт від 22.06.2021.

У відповідності до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критеріюреальності адвокатських витрат(встановлення їхньої дійсності та необхідності), а такожкритерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Наявні в матеріалах справи договір №3 про надання правничої допомоги у цивільній справі від 07.06.2021 та додаткова угода №1 до договору №3 від 07.06.2021 про надання правничої допомоги щодо обрахування розміру гонорару від 07.06.2021, укладені між ОСОБА_2 та адвокатом Казеко О.І., квитанція до прибуткового касового ордеру №3 від 07.06.2021 на суму 7000 грн, акт приймання-передачі виконаних робіт від 22.06.2021 до договору №3 про надання правничої допомоги від 07.06.2021 на суму 7000 грн, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат (постанова Верховного Суду від 26.09.2018 у справі № 753/15683/15).

Колегія суддів вважає, що витрати понесені ОСОБА_2 на правничу допомогу в сумі 7000 грн, з яких: вивчення апеляційної скарги та документів, наданих відповідачем (2 год.) 2000 грн; усні консультації з правових питань (1 год) 1000 грн; вивчення та аналіз судової практики (1 год) 1000 грн; підготовка та надання відзиву (2 год.) 2000 грн; представлення інтересів відповідача в суді (2 год.) 1000 грн є завищеними, адже позиція позивача не змінювалась з початку розгляду справи, а тому витрачання часу у 6 год. (на вивчення апеляційної скарги та наданих відповідачем документів, усні консультації з правових питань, вивчення та аналіз судової практики та підготовка та надання відзиву) є необґрунтованим.

Крім того, фактично адвокат представляла інтереси ОСОБА_2 лише в одному судовому засіданні (22.06.2021), оскільки судове засідання, призначене на 15.06.2021 було відкладено на 22.06.2021 та розгляд справи не відбувався, а тому підлягають стягненню лише 500 грн за участь в одному судовому засіданні.

Також суд враховує, що відзив на апеляційну скаргу не був прийнятий судом через пропуск строку для його подання і очевидним є завищення вартості за вивчення апеляційної скарги та доданих до неї документів.

Враховуючи розмір витрат на правничу допомогу, який був стягнутий в суді першої інстанції, заперечення представника позивача, що стосуються неспівмірності розміру таких витрат, керуючись принципами справедливості, співмірності та процесуальної рівності, колегія суддів приходить висновку для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4000 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 15 квітня 2021 року та додаткове рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 14 травня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 23 червня 2021 року.

Головуючий Т.Б. Сало

Судді О.В. Ковальчук

М.М. Якименко