ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2021 року м. Київ № 640/11765/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Мазур А.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Везерфорд Україна" до Державної податкової служби України провизнання протиправними та скасування податкової консультаціїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» із позовом до Державної фіскальної служби України (правонаступник - Державна податкова служба України) про визнання протиправними та скасування податкової консультації про визнання протиправним та скасування податкової консультації.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.07.2019 відкрито провадження у справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до відповідача із зверненням щодо надання індивідуальної податкової консультації, в якій просило роз`яснити чи оподатковується роялті (платіж за невикористання або за надання права використання промислового, комерційного або наукового обладнання), який виникає в Україні і сплачується Румунії, тільки Румунії, якщо цей резидент є фактичним власником роялті? Чи може податковий агент (резидент України) на свій вибір оподатковувати роялті в Україні і відповідно до законодавства України, якщо одержувачем є фактичний власник роялті резидент Румунії за ставкою 15 процентів загальної суми такого роялті. Позивач вважає, що надана йому податкова консультація від 05.06.2019 N 2546/6/99-99-15-02-02-15/ІПК покладає на останнього додаткові податкові зобов`язання, суперечить нормам та змісту податку на доходи підприємств (оподаткування доходів, нерезидентів із джерелом їх походження з України), оскільки згідно вимог п. 141.4 ПК України роялті у виді платежу за використання або надання права використання промислового, комерційного або наукового обладнання не підлягає оподаткуванню, а отже, податкова консультація підлягає скасуванню. Крім того, оподаткуванню в Україні підлягають доходи тільки із джерелом походження з України, отримані нерезидентом від резидента, а тому роялті не підлягає оподаткуванню.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що останнім надано роз`яснення, які відповідають нормам чинного законодавства України, зокрема платежі за оренду обладнання, які одержуються резидентом Румунії (орендодавцем) від резидентом України (орендар) підпадають під термін «роялті», визначений п. 3 ст. 12 Конвенції між Урядом України і урядом Румунії про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу від 21.10.1997, при виплаті яких їх фактичному власнику застосовується ставка податку, передбачена п.п. «б» п. 2 ст. 12 Конвенції.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

17.05.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» звернулося до Державної фіскальної служби України із зверненням вих. №385/2019, в якому просило надати індивідуальну податкову консультацію, в якій просив роз`яснити чи оподатковується роялті (платіж за невикористання або за надання права використання промислового, комерційного або наукового обладнання), який виникає в Україні і сплачується Румунії, тільки Румунії, якщо цей резидент є фактичним власником роялті? Чи може податковий агент (резидент України) на свій вибір оподатковувати роялті в Україні і відповідно до законодавства України, якщо одержувачем є фактичний власник роялті резидент Румунії за ставкою 15 процентів загальної суми такого роялті.

05.06.2019 Державна фіскальна служба України у відповідь на звернення від 17.05.2019 №385/2019 надало індивідуальну податкову консультацію наступного змісту: «платежі за оренду обладнання, які одержуються резидентом Румунії - орендодавцем від резидента України - орендаря, підпадають під термін «роялті», визначений п. 3 ст. 12 Конвенції, при виплаті яких застосовується ставка податку, передбачена п.п. б) п. 2 ст. 12 Конвенції.

Якщо резидент Румунії - орендодавець здійснює комерційну діяльність (із надання в оренду обладнання) в Україні через постійне представництво (зміст поняття розкрито у ст. 5 «Постійне представництво» Конвенції), доходи (у вигляді роялті) такого постійного представництва можуть оподатковуватись в Україні відповідно до правил, визначених ст. 7 «Прибутки від комерційної діяльності» Конвенції.»

Вважаючи вказану індивідуальну податкову консультацію протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Розглядаючи адміністративну справу по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.172 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Пунктом 52.1, 52.3, 52.5 статті 52 ПК визначено, що за зверненням платників податків контролюючі органи надають їм безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі. Консультація, надана в письмовій або електронній формі, обов`язково повинна містити опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Відповідно до п. 53.2 ст. 53 ПК України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Скасування судом наказу про затвердження узагальнюючої податкової консультації або індивідуальної податкової консультації є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Згідно пункту 52.3 статті 52 ПК України, індивідуальна податкова консультація, надана в письмовій формі, обов`язково повинна містити назву - податкова консультація, реєстраційний номер в єдиній базі індивідуальних податкових консультацій, опис питань, що порушуються платником податків, з урахуванням фактичних обставин, зазначених у зверненні платника податків, обґрунтування застосування норм законодавства та висновок з питань практичного використання таких норм законодавства.

Отже, обов`язковими складовими письмової податкової консультації є: опис питань, що порушуються платником податків; обґрунтування застосування норм законодавства з урахуванням фактичних обставин, вказаних у зверненні платника податків; висновок з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 17.04.2018 у справі №826/2032/16.

Оцінюючи оскаржувану податкову консультацію на предмет її відповідності зазначеним критеріям суд виходить з наступного.

Відповідно до п.п. г) та п.й) п.141.4.1 п.141.4 ст. 141 Податкового кодексу України доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема,: г) фрахт та доходи від інжинірингу; й) інші доходи від провадження нерезидентом (постійним представництвом цього або іншого нерезидента) господарської діяльності на території України, крім доходів у вигляді виручки або інших видів компенсації вартості товарів, виконаних робіт, наданих послуг, переданих, виконаних, наданих резиденту від такого нерезидента (постійного представництва), у тому числі вартості послуг із міжнародного зв`язку чи міжнародного інформаційного забезпечення.

Підпунктом 141.4.2. п.141.2 ст.141 Податкового кодексу України встановлено, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у підпункті 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності.

Водночас статтею 3 Податкового кодексу України визначено, що податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв`язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Порядок застосування міжнародного договору України про уникнення подвійного оподаткування стосовно повного або часткового звільнення від оподаткування доходів нерезидентів із джерелом їх походження з України визначений у ст. 103 Податкового кодексу України.

Згідно з п.п. 141.4.1 ст. 141.4 ст.141 Кодексу доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, оподатковуються в порядку і за ставками, визначеними цією статтею. Для цілей цього пункту такими доходами є, зокрема, лізингова/орендна плата, що вноситься резидентами або постійними представництвами на користь нерезидента - лізингодавця/орендодавця за договорами оперативного лізингу/оренди (п.п. «ґ» п.п. 141.4.1 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), утримують податок з таких доходів, зазначених у п.п. 141.4.1 цього пункту, за ставкою в розмірі 15 відсотків (крім доходів, зазначених у підпунктах 141.4.3 - 141.4.6 та 141.4.11 цього пункту) їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності (п.п. 141.4.2 п. 141.4 ст. 141 Кодексу).

Відповідно до ст. 3 Кодексу якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.

Між Урядом України і Урядом та між Урядом Румунії підписано Конвенцію про уникнення подвійного оподаткування та попередження ухилень від сплати податків стосовно доходу і капіталу (далі - Конвенція), яку ратифіковано 21.10.1997 (Закон України № 586/97-ВР) і яка є чинною в українсько- румунських відносинах з 17.11.1997.

Таким чином, при оподаткуванні доходів, отриманих нерезидентом, застосовуються правила, встановлені міжнародним договором.

Так, згідно пп. b п. 2 ст. 24 Конвенції у випадку Румунії подвійне оподаткування усувається таким чином: b) якщо резидент Румунії отримує статті доходу, які згідно з положеннями ст. ст. 10, 11 і 12 можуть оподатковуватись в Україні, Румунія дозволяє вирахування з податку на доход такого резидента суми, що дорівнює податку, який сплачується на Україні.

Стаття 12, в свою чергу, передбачає порядок оподаткування роялті - платежів будь-якого виду, що одержуються як компенсація за використання або за право використання будь-яких авторських прав на літературні твори, твори мистецтва і науки, включаючи кінофільми або фільми і плівки, які використовуються для радіомовлення або телебачення, на будь-який патент, торгову марку, винахід або модель, схему, секретну формулу або процес, або за використання, або за надання права використання будь-якого промислового, комерційного або наукового обладнання, або за інформацію стосовно промислового, комерційного або наукового досвіду (п. 3 ст. 12 Конвенції).

Відповідно до п. 1 ст. 12 Конвенції роялті, які виникають в одній Договірній Державі і сплачуються резиденту другої Договірної Держави, оподатковуються тільки в цій другій Державі, якщо цей резидент є фактичним власником цих роялті.

Також наведено визначення терміну «роялті» у п. 1.30 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», роялті - платежі будь-якого виду, одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп`ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо чи телевізійного мовлення; за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау).

Не вважаються роялті платежі за отримання об`єктів власності, визначених у частині першій цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об`єктами власності надають право користувачу продати або відчужити іншим способом такий об`єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі, формули, процеси, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау), за винятком випадків, коли таке оприлюднення (розголошування) є обов`язковим згідно із законодавством України.

З аналізу наведених норм вбачається, що роялті є платежами, пов`язаними з інтелектуальною власністю, які сплачуються за користування або за надання права на користування об`єктом права інтелектуальної власності.

Правові основи оподаткування ПДВ визначено розділом V та підрозділом 2 розділу XX Кодексу.

Згідно з підпунктами "а" і "б" п. 185.1 ст. 185 розділу V Кодексу об`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до ст. 186 розділу V Кодексу розташоване на митній території України.

Під постачанням послуг розуміється будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності (пп. 14.1.185 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу).

Пунктами 186.2 - 186.4 ст. 186 розділу V Кодексу визначено категорії послуг, місце постачання яких визначається залежно від місця реєстрації постачальника або отримувача відповідних послуг або від місця фактичного надання відповідних послуг.

Зокрема, місцем постачання послуг із надання в оренду (лізинг) рухомого майна, крім транспортних засобів та банківських сейфів, а також послуг з оброблення даних та надання консультацій з питань інформатизації, надання інформації та інших послуг у сфері інформатизації, у тому числі з використанням комп`ютерних систем вважається місце, в якому отримувач послуг зареєстрований як суб`єкт господарювання або - у разі відсутності такого місця - місце постійного чи переважного його проживання (підпункти "в" і "ґ" п. 186.3 ст. 186 розділу V Кодексу).

При цьому відповідно до пп. 14.1.105 п. 14.1 ст. 14 розділу І Кодексу термін "майно" вживається у значенні, наведеному в Цивільному кодексі України (далі - ЦКУ). Згідно з частиною другою ст. 181 ЦКУ рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Таким чином, оскільки місцем постачання нерезидентом послуг із надання в оренду рухомого майна (обладнання) резиденту - платнику ПДВ вважається місце, в якому такий резидент - платник ПДВ зареєстрований як суб`єкт господарювання (митна територія України), то операція з постачання вказаних послуг є об`єктом оподаткування ПДВ.

Водночас згідно з п. 180.2 ст. 180 розділу V Кодексу особою, відповідальною за нарахування та сплату податку до бюджету у разі постачання послуг нерезидентами, у тому числі їх постійними представництвами, не зареєстрованими як платники податку, якщо місце постачання послуг розташоване на митній території України, є отримувач послуг.

Пунктом 208.2 ст. 208 розділу V Кодексу передбачено, що отримувач послуг, що постачаються нерезидентами, місце постачання яких розташоване на митній території України, нараховує податок за основною ставкою податку на базу оподаткування, визначену згідно з п. 190.2 ст. 190 розділу V Кодексу.

Враховуючи викладене, якщо резидент - платник ПДВ на митній території України отримує від нерезидента послуги з надання в оренду рухомого майна та інших послуг, то такий резидент - платник ПДВ є відповідальним за нарахування та сплату ПДВ до бюджету за такою операцією.

Вищий адміністративний суд України, надаючи тлумачення зазначеного вище терміну, у своєму рішенні від 24.03.2014 № К/800/52155/13 виходить із того, що "фактичний отримувач доходу" не має тлумачитися у вузькому, технічному сенсі, його значення слід визначати відповідно до мети, завдань міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, таких як "уникнення від сплати податків", і з урахуванням таких основних принципів, як "запобігання зловживання положеннями договору". Для визначення особи як фактичного отримувача доходу, така особа повинна володіти не тільки правом на отримання доходу, але і, як свідчить міжнародна практика застосування угод про уникнення подвійного оподаткування, повинна бути особою, яка визначає подальшу економічну долю доходу.

Вищий адміністративний суд України фактично виходить з того, що для визнання особи як фактичного отримувача доходу (бенефіціарного власника) необхідним є не тільки наявність правових підстав для безпосереднього отримання доходу, але і того, що така особа повинна бути безпосереднім вигодоотримувачем, тобто особою, яка отримує вигоду від доходу та визначає його подальшу економічну долю. При визначенні фактичного отримувача доходу слід також враховувати виконувані функції та покладені на нерезидента ризики.

Отже, передбачені міжнародними договорами пільги зі сплати податку не можуть бути застосовані у випадку, коли нерезидент діє як проміжна ланка в інтересах іншої особи, яка фактично отримує вигоду від доходу. Зокрема, не можуть бути застосовані пільгові ставки податку у випадку, коли дохід (у рамках угоди або серії угод) з джерелом його походження з України виплачується таким чином, що нерезидент (проміжна ланка, яка має вузькі, обмежені повноваження у відношенні доходу), який претендує на отримання пільгової ставки податку з доходів у вигляді роялті, дивідендів, процентів, виплачує весь дохід (його більшу частину) іншому нерезиденту, який би не міг застосувати пільгову ставку у разі, коли б такий дохід виплачувався останньому.

Разом з тим, для уникнення подвійного оподаткування доходів нерезидента виконанню підлягають умови, визначені Порядком звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження із України відповідно до міжнародних договорів про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня 2001 року N 470 (далі - Порядок №470) (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).

Пунктом 4 Порядку №470 визначено, що підставою для звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України є подання нерезидентом з урахуванням особливостей, передбачених пунктами 5 і 6 цього Порядку, особі, яка виплачує йому доходи, довідки (або її нотаріально засвідченої копії), яка підтверджує, що нерезидент є резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір, а також інших документів, якщо це передбачено міжнародним договором.

Довідка видається компетентним органом відповідної країни, визначеним міжнародним договором, за формою згідно з додатком 1 або згідно із законодавством такої країни. Довідка, яка надається за формою, затвердженою згідно із законодавством відповідної країни, повинна бути належним чином легалізована, перекладена відповідно до законодавства України та обов`язково містити таку інформацію: повну назву або прізвище нерезидента; підтвердження, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто відповідно до законодавства відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі; назву компетентного органу, прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження; дату видачі.

Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана.

У разі необхідності така довідка може бути затребувана у нерезидента особою, яка виплачує йому доходи, або органом державної податкової служби під час розгляду питання про повернення сум надміру сплаченого податку на іншу дату, що передує даті виплати доходів.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 470 доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до законодавства України з питань оподаткування у разі неподання нерезидентом довідки відповідно до пункту 4 цього Порядку.

Проаналізувавши спірну податкову консультацію суд приходить до висновку, що відповідачем при її прийнятті було надано відповіді на поставлені питання позивачем застосування норм діючого законодавства, крім того, остання містить обґрунтування в частині практичного використання таких норм конкретному платнику податків у визначеному колі правовідносин, що відповідає вимогам ПК України.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно положень ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України , суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись вимогами ст.ст.2,5 - 11,19,72 - 77,90,139,241 - 246,250,255, Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Везерфорд Україна» відмовити.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя А.С. Мазур