Постанова

Іменем України

17 червня 2021 року

м. Київ

справа № 725/5849/20

провадження № 61-4525св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Центр соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 січня 2021 року у складі судді Піхало Н. В., та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Владичана А. І., Литвинюк І. М., у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди.

Посилаючись на порушення норм трудового законодавства при звільненні працівника, просив суд:

- визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації та скасувати наказ

від 03 листопада 2020 року № 128 -К про звільнення ОСОБА_1 ;

- поновити ОСОБА_1 на посаді чергового з режиму в Центрі соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації;

- стягнути з Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 листопада 2020 року до 09 грудня 2020 року в розмірі 6 326,91 грн;

- стягнути з Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 завдану моральну шкоду в розмірі

7 000,00 грн та витрати на правничу допомогу.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10 грудня

2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із невідповідністю заяви вимогам статті 177 ЦПК України та надано строк на усунення недоліків, вказаних в ухвалі, а саме: сплати судового збору.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 січня

2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що позивач станом на 04 січня 2021 року в установлений ухвалою від 10 грудня 2020 року строк вказані недоліки позовної заяви не усунув, у зв`язку з чим позовна заява підлягає визнанню неподаною та поверненню.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 січня 2021 року залишено без змін.

Погоджуючись із висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання позовної заяви неподаною та її повернення, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_1 отримав ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху, проте не усунув вказані в ухвалі недоліки, у зв`язку з чим судом першої інстанції правильно застосовано положення статті 185 ЦПК України.

Крім того, апеляційний суд роз`яснив позивачу, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2021 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 січня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 22 квітня 2021 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У травні 2021 року справу № 725/5849/20 передано до Верховного Суду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті

400 ЦПК України).

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, що відповідає підставі касаційного оскарження, визначеній абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України.

Зокрема, судами не враховано, що сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до правосуддя та завдавати шкоди самій суті права.

Предметом позову є незаконне звільнення позивача, а вимоги щодо поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди є похідними від основної вимоги, що підтверджується судовою практикою.

Крім того, судовий збір не підлягає сплаті також у зв`язку з тим, що вказана шкода завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади - Центром соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації при звільненні працівника з роботи.

Ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху позивач не отримував, а кому належить підпис на повідомленні про вручення йому не відомо.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд дійшов суперечливих висновків, оскільки, посилаючись на висновки Верховного Суду щодо необхідності сплати судового збору, відкрив апеляційне провадження за відсутності сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 звернувся з позовом до Центру соціально-психологічної реабілітації дітей служби у справах дітей Чернівецької обласної державної адміністрації про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди (а. с. 1-11).

УхвалоюПершотравневого районного суду м. Чернівців від 10 грудня

2020 року позовну заяву залишено без руху у зв`язку із невідповідністю заяви вимогам статті 177 ЦПК України та надано строк на усунення недоліків, вказаних в ухвалі, а саме: сплати судового збору (а. с. 13).

Вказану ухвалу про залишення позовної заяви без руху ОСОБА_1 отримав 22 грудня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням із проставленням підпису (а. с. 15).

Станом на 04 січня 2021 року в установлений ухвалою судді від 10 грудня 2020 року строк вказані в ухвалі недоліки заяви позивач не усунув.

Ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 січня

2021 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачу на підставі положень статті 185 ЦПК України (а. с. 16).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі -

у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги у межах та з підстав касаційного перегляду, вивчивши аргументи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та статті 10 ЦПК України зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини

і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий

і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним

і безстороннім судом, встановленим законом.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року).

Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки. При цьому під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов`язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов`язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.

Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви визначені у статті 175 ЦПК України.

Згідно з частиною четвертою статті 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Правові наслідки недотримання вимог статей 175 і 177 ЦПК України передбачені положеннями статті 185 ЦПК України, відповідно до якої суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених

у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів із дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Згідно з частиною третьою статті 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

У справі, що переглядається, встановлено, що ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 10 грудня 2020 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку із невідповідністю заяви вимогам статті 177 ЦПК України та надано строк на усунення недоліків, вказаних в ухвалі, а саме: сплати судового збору.

У зв`язку з тим, що позивач вимог ухвали про усунення недоліків не виконав, ухвалою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 січня

2021 року із застосування правового механізму, передбаченого статтею

185 ЦПК України, позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачу.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України «Про судовий збір».

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

У цій справі ОСОБА_1 звернувся із позовними вимога про:

1) поновлення на роботі, 2) стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, 3) стягнення моральної шкоди.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі

і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зроблено правовий висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» та реалізації особою права звільнення від сплати судового збору, відповідно до якого пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, не поширюється на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні під час розгляду таких справ в усіх судових інстанціях.

З урахуванням наведеного, позивач не звільняється від сплати судового збору у справі за заявленою ним позовною вимогою щодо виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так само Закон України «Про судовий збір» не визначає пільг щодо сплати судового збору за позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди у вказаній категорії справ.

Таким чином, при зверненні з указаним позовом позивач був звільнений від сплати судового збору лише в частині вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, а в іншій частині вимог судовий збір підлягав оплаті.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 761/943/18, від 15 лютого 2021 року

у справі № 372/4328/19, підстави для відступу від якого відсутні.

З урахуванням зазначеного, доводи касаційної скарги про те, що вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди є похідними від основної вимоги, правового значення не мають, оскільки спеціальним законом не передбачено пільг щодо сплати судового збору за вказаними вимогами.

Доводи касаційної скарги про те, що судовий збір не підлягає сплаті також на підставі пункту 13 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір» є безпідставними та свідчать про помилкове тлумачення заявником норм права, оскільки предметом спору у цій справі є порушення трудових прав працівника при звільненні, а не відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_1 був обізнаний щодо необхідності усунення недоліків позовної заяви і оплати судового збору, дійшов правильного висновку про повернення позовної заяви.

Судами встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення

(а. с. 15) ОСОБА_1 12 грудня 2020 року отримав ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху, про що свідчить особистий підпис та зазначене прізвище на повідомленні. Жодних доказів на спростування вказаного факту ОСОБА_1 не надав. Посилання позивача на те, що він не отримував вказаної ухвали ґрунтуються виключно на припущеннях, не підтверджені належними і допустимими доказами, а клопотання про проведення почеркознавчої експертизи заявлено не було. Таким чином, позивачем не доведено неможливість виконати вимоги ухвали

у встановлений судом строк.

З огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про наявність правових підстав для визнання неподаною та повернення позовної заяви особі, яка її подала, оскільки в установлений судом строк недоліки позовної заяви не усунуті.

Відкриття апеляційного провадження судом без сплати судового збору за подання апеляційної скарги на правильність висновків судів по суті не впливає та не є предметом перегляду Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги про те, що суди обмежили право позивача на судовий захист, не заслуговують на увагу, оскільки статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, тобто судові процедури повинні бути справедливими і для позивача, і для відповідача.

Необхідність сплати судових витрат не може визнаватися обмеженням права доступу до суду, оскільки за змістом положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу. Так, відповідно до прецедентної судової практики ЄСПЛ інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини

і основоположних свобод про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia»)

від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

У зв`язку із цим, суд повинен вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами, у чіткій відповідності до ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку, що було дотримано судами у цій справі.

Крім того, колегія суддів наголошує, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення, а тому право позивача доступу до суду не порушено та не обмежено.

Таким чином, суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву, діяв відповідно до норм цивільного процесуального законодавства України, в межах наданих йому повноважень, а наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень не впливають, судові процедури повинні бути справедливі для всіх учасників процесу, що відповідає положенням статті 6 Конвенції, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Першотравневого районного суду м. Чернівців від 04 січня 2021 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 17 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

Є. В. Петров

О. С. Ткачук