Постанова

Іменем України

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 591/6064/19

провадження № 61-19162св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Сумський державний університет, ректор Сумського державного університету Васильєв Анатолій Васильович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року у складі судді Сидоренко А. П. та постанову Сумського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року у складі колегії суддів: Хвостика С. Г., Собини О. І. , Левченко Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Зарічного районного суду

м. Суми з позовом до Сумського державного університету(далі - СумДУ, університет), ректора СумДУ Васильєва А. В. про визнання дискримінаційним

та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовувала тим, що наказом ректора СумДУ Васильєва А. В.

від 10 червня 2019 року № 1069-ІІ її звільнено з посади доцента кафедри філософії університету.

Зазначала, що наказ про її звільнення з посади доцента кафедри філософії

від 10 червня 2019 року винесено з порушенням вимог трудового законодавства, без наведення мотивів прийняття такого рішення та без отримання попередньої згоди виборного профспілкового органу.

Посилалась на те, що ректор університету вчиняв щодо неї як членкині керівного виборного органу Вільної профспілки «Справедливість» СумДУ дії, що свідчать про пряму дискримінацію з підстав виконання нею вказаних обов`язків.

Вважала, що строк дії трудового контракту не був продовжений з нею саме

за вказівкою ректора СумДУ, хоча вона підготувала всі необхідні документи, які були завірені вченим секретарем університету ОСОБА_2 .

Також позивач вказувала на те, що у 2018/2019 навчальному році вона працювала на посаді доцента кафедри філософії з навчальним навантаженням 0,5 ставки і обсяг її фактичного навчального навантаження становив 382 години, тоді як рішенням вченої ради СумДУ від 30 серпня 2018 року, затвердженого наказом ректора, встановлено граничне навчальне навантаження на одну ставку в розмірі 590 годин, тобто на 0,5 ставки це 295 годин, отже вона виконала понад посадову норму 87 годин навчального навантаження, які не були оплачені відповідачем.

Позивач зазначила, що рішенням про звільнення їй було спричинено моральних збитків і душевних страждань, оскільки це рішення було принизливе для неї

як для фахівця, оскільки вона добросовісно виконувала виробничі завдання, рівень її роботи у повній мірі відповідав кваліфікаційним вимогам, вона пройшла міжнародні стажування, отримувала тільки заохочення.

Посилаючись на зазначені обставини, просила суд визнати дискримінаційним

та скасувати наказ ректора університету Васильєва А. В. від 10 червня 2019 року № 1069-11 про звільнення її з посади доцента кафедри філософії; поновити

її на посаді доцента кафедри філософії СумДУ; стягнути із СумДУ на її користь оплату за виконані понад посадову норму 87 годин навчального навантаження, які згідно з державними нормативами, підтвердженими керівництвом університету, складають 9 526,50 грн; стягнути із СумДУ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 вересня 2019 року до часу поновлення на роботі, виходячи з розміру місячного забезпечення в сумі

10 024,06 грн; стягнути з Васильєва А. В. на її користь 75 000,00 грн

на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок його протиправних дій особисто проти неї.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року позов задоволено частково.

Стягнено із СумДУ на користь ОСОБА_1 недонараховану заробітну плату

в сумі 8 979,00 грн.

У задоволенні решти позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії контракту, укладеного між СумДУ та ОСОБА_1 як науково-педагогічним працівником, закінчився 31 серпня 2019 року, а тому її звільнення з підстав закінчення строку трудового договору на підставі пункту другого частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог трудового законодавства.

Суд дійшов висновку, врахувавши статтю 43 КЗпП України, що при припиненні трудових відносин між сторонами з підстав закінчення строку трудового договору обов`язкове отримання попередньої згоди професійної спілки, членом якої є позивач, не передбачено законом, а звільнення позивача внаслідок закінчення строку дії укладеного контракту не є проявом дискримінації.

Суд також вказував, що позивач не довела існування обставин вчинення щодо неї утиску з боку керівництва СумДУ за ознаками приналежності

до профспілкового органу або за віком.

Також суд констатував, що оскільки немає підстав для визнання наказу про звільнення позивача незаконним, немає також підстав і для задоволення вимог про поновлення на роботі, відшкодування моральної шкоди та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Стягуючи з відповідача СумДУ на користь позивача недонараховану заробітну плату, суд першої інстанції виходив з того, що обсяг методично-організаційної роботи позивача, визначений індивідуальним планом роботи за 2018/2019 навчальний рік, склав 382 години, а виконання навчального доручення

у 2018/2019 роках підтверджується відомостями зі звітів викладачів СумДУ.

Ураховуючи те, що при навчальному навантаженні на 0,5 ставки обсяг роботи позивача повинен складати не більше 300 годин, тому, на переконання суду першої інстанції, позивач відпрацювала більше максимального розміру навантаження на 82 години, що підлягають додатковій оплаті відповідно

до розмірів погодинної оплати праці працівників усіх галузей економіки

за проведення навчальних занять з 01 січня 2019 року у розмірі 8 979,00 грн.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Сумського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року суду в частині задоволення позову та в частині вирішення питання про розподіл судових витрат змінено.

Стягнено із Сумського державного університету на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 3 613,50 грн.

Компенсовано Сумському державному університету за рахунок держави

у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір у розмірі 398,03 грн, сплачений ним за апеляційний перегляд рішення суду.

У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з тим, що звільнення позивача проведено

з дотриманням вимог трудового законодавства та умов укладеного між сторонами контракту, та вважав обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що право позивача на працю у зв`язку зі звільненням за закінченням контракту порушено не було, отже й підстав для її поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди немає.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2020 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,

в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року

та постанову Сумського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року і ухвалити нове рішення про задоволення її позову в повному обсязі.

На думку ОСОБА_1 , справа має значний суспільний інтерес, стосується захисту конституційного права на працю, трудових прав науково-педагогічних працівників, членів виборного органу професійної спілки.

Вказує, що судове рішення ухвалено без застосування практики Європейського Суду з прав людини щодо недопустимості негативних дій роботодавця, які призводять до порушення трудових прав та проявів дискримінації.

Вважає, що навіть якщо звільнення відбувається у зв`язку із закінченням строку контракту науково-педагогічного працівника, таке звільнення неможливе без отримання на це попередньої згоди профспілки, оскільки додаткові гарантії

не можуть бути звужені.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 як на підставу для відкриття касаційного провадження посилається на те, що судами попередніх інстанцій застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду

від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 20 червня 2019 року у справі

№ 759/10569/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16, а також

у постановах Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року у справі

№ 6-79цс11, від 21 березня 2012 року у справі № 6-4цс12, від 01 жовтня 2013 року у справі № 21-319а13, від 23 квітня 2014 року у справі № 6-30цс14.

Вважає, що суди порушили норми процесуального права під час вирішення питання щодо участі у справі представника відповідача, а також під час дослідження доказів.

Доводи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу СумДУ просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки її доводи не містять обґрунтованих підстав для скасування ухвалених у справі судових рішень, а стосуються переоцінки доказів у справі.

Зазначає, що судові рішення ухвалені з дотриманням норм матеріального права, відповідно до яких не вимагається отримання згоди профспілкового комітету для звільнення у зв`язку із закінченням строку трудового договору, вказує,

що суди правильно врахували висновки Верховного Суду щодо правовідносин, які виникли між сторонами.

У відповіді на відзив ОСОБА_1 вказує, що її звільнено з роботи

з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки, на її думку, закінчення контракту не є підставою для звільнення з роботи, зокрема, у разі, якщо працівник відповідає займаній посаді, не порушував законодавство про працю та не має стягнень, контракт у цьому разі слід було продовжити.

У запереченні на відповідь на відзив СумДУ вказує, що ОСОБА_1 належним чином не обґрунтовує свою позицію, не вказує, які саме нормативні акти не були застосовані чи були неправильно застосовані університетом при її звільненні

у зв`язку із закінченням контракту.

У відповіді на заперечення СумДУ ОСОБА_1 підтримує свою раніше висловлену позицію.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження у справі, справу витребувано із Зарічного районного суду м. Суми.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що між ОСОБА_1 як науково-педагогічним працівником та СумДУ в особі ректора Васильєва А. В. укладений контракт на строк

з 01 вересня 2016 року до 31 серпня 2019 року, відповідно до якого

ОСОБА_1 призначено на посаду доцента кафедри філософії (том 1 а. с. 99).

За умовами укладеного між сторонами контракту, строк його дії було встановлено за погодженням сторін і визначено до 31 серпня 2019 року, а умови контракту можуть бути змінені тільки за угодою сторін (пункт 6.1). Контракт може бути розірваний з підстав, передбачених законодавством (пункт 6.2).

Наказом ректора СумДУ Васильєва А. В. від 31 серпня 2018 року № 1547-ІІ «Про зміну умов праці науково-педагогічних працівників» ОСОБА_1 , доцента кафедри філософії, переведено на 0,5 ставки доцента цієї кафедри з 01 вересня 2018 року до 30 червня 2019 року з окладом за 19 т. р. у розмірі 3 013 грн (з/ф), надбавкою з вислугою років у розмірі 30 % посадового окладу (з/ф), доплатою

за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15 % посадового окладу (з/ф)

та доплатою за вчене звання доцента у розмірі 25 % посадового окладу (з/ф) (том 1 а. с. 70).

Згідно з копією витягу з протоколу № 5 засідання комітету Вільної професійної спілки «Справедливість» СумДУ від 17 травня 2019 року ухвалено створити

в комітеті Вільної професійної спілки «Справедливість» СумДУ сектор

з координації роботи з громадськими інституціями. Призначено керівником сектора доцента ОСОБА_1 (том 1 а. с.11).

23 травня 2019 року наказом ректора СумДУ № 0369-І «Про введення в дію рішення вченої ради СумДУ щодо ліквідації кафедри філософії», зокрема, ухвалено ввести в дію рішення вченої ради університету з питання «Про ліквідацію кафедри філософії».

Вказаним рішенням вченої ради СумДУ від 22 травня 2019 року вирішено

з 28 серпня 2019 року ліквідувати кафедру філософії; навчальне навантаження, закріплене за кафедрою філософії за усіма рівнями вищої освіти, передати

на кафедру психології, політології та соціокультурних технологій з дати ліквідації кафедри філософії; науково-педагогічних працівників кафедри філософії перемістити з 28 серпня 2019 року на наступні кафедри на умовах укладених контрактів: доцента ОСОБА_5 на кафедру конституційного права, теорії

та історії держави та права; доцентів ОСОБА_1 і ОСОБА_6 на кафедру психології, політології та соціокультурних технологій (том 1 а. с.12).

Відповідно до витягу з протоколу № 11 засідання кафедри філософії СумДУ

від 27 травня 2019 року, на засіданні рекомендовано продовжити

з ОСОБА_1 контракт на зайняття нею посади доцента кафедри філософії терміном на три роки (том 1 а. с.13).

Наказом ректора СумДУ Васильєва А.В. від 10 червня 2019 року № 1069-ІІ ОСОБА_1 , доцента кафедри філософії, звільнено з посади за закінченням строку дії контракту з 31 серпня 2019 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України (том 1 а.с. 17).

27 серпня 2019 року Вільна професійна спілка «Справедливість» СумДУ звернулась із заявою до ректора СумДУ, в якій просила продовжити на новий строк контракт з доцентом ОСОБА_1 , яка є членом виборного органу профспілки і звільнення якої всупереч закону було здійснене без погодження

з цим органом (том 1 а. с.19).

На зазначене звернення 02 вересня 2019 року ректор СумДУ надав вільній профспілці «Справедливість» відповідь, з якої вбачається, що прохання про укладення контракту з ОСОБА_1 не було задоволено, а наказ

від 10 червня 2019 року № 1069-ІІ залишиться без змін (том 1 а. с. 20).

Відповідно до службової записки завідувача кафедри філософії ОСОБА_7 на ім`я першого проректора СумДУ ОСОБА_8 від 21 червня 2019 року, згідно

з відомостями АСУ СумДУ обсяг навчального навантаження доцента

ОСОБА_1 за 2018/2019 навчальний рік склав 328 годин (том 1 а. с. 82),

що не заперечувалось сторонами.

Обсяг навчального навантаження на одну штатну одиницю науково-педагогічного працівника становить 590 навчальних годин, тому на 0,5 ставки обсяг навчального навантаження ОСОБА_1 повинен становити 295 годин, при цьому сторони не заперечували, що позивач відпрацювала більше максимального розміру навантаження на 33 начальних години (295 - 328 фактично відпрацьованих), які відповідачем оплачені не були.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі -

ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, а саме рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 21 КЗпП України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки

і відповідальність сторін (у тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть установлюватися угодою сторін.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23) є підставою для припинення трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна

зі сторін не поставила вимогу про їх припинення, або між сторонами досягнуто згоди щодо його продовження.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі № 17/81-97 щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України, зазначив, що незважаючи на ці та інші застереження, що містяться в Кодексі законів про працю України та інших актах трудового законодавства і спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови: зокрема, це, як правило, тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо.

Отже, у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певної дати (факту), такий договір вважається укладеним на певний строк, і тому настання обумовленої дати (факту) є підставою для припинення трудового договору саме з цієї підстави.

Звільнення у зв`язку із завершенням дії контракту, по суті, не є розірванням трудового контракту, а є припиненням контракту у зв`язку із закінченням строку його дії.

Відповідно до частини 3 статті 54 Закону України від 23 травня 1991 року

№ 2145-VIII «Про освіту», у редакції, чинній на момент укладення контракту між ОСОБА_1 та СумДУ, передбачено укладення трудового договору або контракту з педагогічними та науково-педагогічні працівниками, а прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Аналогічні приписи містяться у статті 53 Закону України від 01 липня 2014 року № 1556-VII «Про вищу освіту», в редакції, яка діяла на час укладення між сторонами контракту.

Стаття 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» надає гарантії для працівників підприємств, установ або організацій, обраних

до профспілкових органів, у разі звільнення з ініціативи роботодавця.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову в частині скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, суди дійшли правильного висновку про те, що підписуючи контракт, позивач ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на укладення строкового трудового договору, протягом строку дії контракту не оскаржувала його з підстав порушення її трудових прав, не просила визнати недійними цей контракт чи його окремі пункти та не ініціювала внесення змін і доповнень до положень контракту.

З огляду на відсутність укладення між сторонами до дня закінчення строку дії контракту (31 серпня 2019 року) угоди щодо продовження його дії на новий строк, роботодавець на підставі умов контракту та у зв`язку з припиненням строку його дії правомірно припинив трудові правовідносини з позивачем

на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України.

Касаційний суд погоджується і з висновком про те, що, укладаючи контракт, позивач погодилася з умовами його строковості та можливістю розірвання у разі недосягнення згоди між сторонами, а також з тим, що звільнення позивача

з підстав закінчення строку трудового договору не є звільненням з ініціативи роботодавця, тому не вимагає обов`язкової попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації на таке звільнення. Позивачем не надано належних доказів на підтвердження доводів, що оскаржуваний нею наказ

є неправомірним.

Щодо доводів позивача про вчинення щодо неї дискримінаційних дій.

Так, загальні принципи рівності та, відповідно, недискримінації, встановлені статтею 24 Конституції України, яка гарантує, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено, що дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб

за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої

є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, коли внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог

чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними

та необхідними.

Конституційний Суд України, у своєму рішенні від 07 липня 2004 року у справі

№ 14-рп/2004, вказав на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог)

у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги),

що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У протилежному випадку встановлення обмежень означало б дискримінацію.

Статтею 6 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації

в Україні» встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб, визначені статтею 5 цього Закону, забороняються.

Практикою Європейського суду з прав людини встановлено, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (рішення у справі «Вілліс проти Сполученого Королівства» (Willis v. the United Kingdom), заява № 36042/97, рішення у справі Пічкур проти України від 7 листопада 2013 року, з, заява № 10441/06).

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного

та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами

та переслідуваною ціллю. Договірна держава користується свободою розсуду при визначенні того, чи та якою мірою відмінності в інших схожих ситуаціях виправдовують різне ставлення (див. рішення від 21 лютого 1997 року у справі «Ван Раалте проти Нідерландів» (Van Raalte v. the Netherlands), п. 39,

Reports 1997-I).

Проте у цій справі укладення строкового трудового договору із науково-педагогічними працівниками, його припинення з підстав закінчення строку

не свідчить про поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного

та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях, тобто про наявність дискримінації, адже такий порядок установлено законом і цей закон не містить винятків.

Доказів того, що позивача обмежували у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі через те, що вона обіймала посаду

у профспілках, які можна було в вважати дискримінацією, позивачем не надано.

Також підставою касаційного оскарження судових рішень зазначено те,

що судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосовано норму права без урахування висновків щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду

від 24 квітня 2019 року у справі № 296/576/17, від 20 червня 2019 року у справі

№ 759/10569/16-ц, від 28 березня 2019 року у справі № 755/3495/16, у постановах Верховного Суду України від 06 лютого 2012 року у справі № 6-79цс11,

від 21 березня 2012 року у справі № 6-4цс12, від 01 жовтня 2013 року у справі

№ 21-319а13, від 23 квітня 2014 року у справі № 6-30цс14.

Вказані доводи на увагу не заслуговують, оскільки ухвалені у цій справі рішення не суперечать цим висновкам.

Однак фактичні обставини та характер правовідносин сторін у справі, яка

є предметом цього касаційного перегляду, та обставини і правовідносини

у справах, на які посилається заявник, не є подібними, вони відрізняються

за предметом і підставами позову, змістом позовних вимог та характером спірних правовідносин.

Отже, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди попередніх інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин

та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно

та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки такі судові рішення

є законними та обґрунтованими, прийняті з дотриманням вимог процесуального та матеріального закону, а доводи касаційної скарги висновків судів

не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що суд касаційної інстанції рішення не змінює та не ухвалює нове, підстав для перерозподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04 серпня 2020 року в не зміненій частині та постанову Сумського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:С. Ю. Бурлаков В. М. Коротун М. Є. Червинська