РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 червня 2021 р. Справа № 120/3070/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Свентуха Віталія Михайловича, розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мусіровського Олексія Анатолійовича до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Мусіровського Олексія Анатолійовича до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування пункту рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю пункту 9 рішення 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради №342 від 26.03.2021 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди земельних та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам".

Ухвалою від 12.04.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

26.04.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, оскільки позивачу слід подати погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Вказали, що відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщена металева споруда, дана територія обробляється.

29.04.2021 року представником позивача подано відповідь на відзив, у якому останній вважає доводи відповідача необґрунтованим, а адміністративний позов таким, що підлягає задоволенню.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Вінницької міської ради із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, орієнтовною площею 0,1 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:02:113:0047.

Пунктом 9 рішення 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради №342 від 26.03.2021 року позивачу відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у м. Вінниці, біля ділянки з кадастровим номером 0510100000:02:113:0047 у зв`язку з ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщена металева споруда, дана територія обробляється).

Позивач вважає таку відмову протиправною та такою, що не відповідає положенням частини 7 статті 118 ЗК України, а тому за захистом своїх прав звернувся з цим позовом до суду.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до частини 1 статті 40 ЗК України громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 116 ЗК України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування та порядок надання земельних ділянок комунальної власності у користування передбачені статтями 118, 122 та 123 ЗК України.

Відповідно до частин 6, 7 статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17, від 5 березня 2019 року у справі №360/2334/17, від 28 січня 2020 року у справі №2240/2962/18 та 28 лютого 2020 року у справі № 806/3304/18.

В той же час, слід зазначити, що згідно приписів частини 5 статті 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, стало те, що позивачем не надано погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщена металева споруда, дана територія обробляється).

Разом з тим, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас, в силу приписів статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.

Частиною 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 року).

Суд зауважує, що відповідачем не доведено наявність відповідних обставин, не надано ні документації по встановленню меж земельних ділянок в натурі (на місцевості), ні документів, що посвідчують право власності або право користування такими земельними ділянками громадянами, а також інших матеріалів, які б підтверджували користування земельною ділянкою іншими громадянами.

Разом з тим, відповідач стверджуючи, що земельна ділянка не є вільною, а до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою позивачем не надано погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи, обмежився лиш посиланням на скрін-шоти з Google maps із зображенням земельної ділянки.

Суд вважає такі докази неналежними та недопустимими, в розумінні статтей 73, 74 КАС України, оскільки вони не дають можливості ідентифікувати та встановити приналежність спірної земельної ділянки іншим особам, та не є документом, який підтверджує право власності чи користування на таку ділянку.

Щодо заяви відповідача, якою повідомлено, що заявнику було відмовлено у зв`язку із ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщена металева споруда, дана територія обробляється) та вказано, що відповідні матеріали додаються, то слід звернути увагу на наступне.

Надані відповідачем, як докази скрін-шоти з Google maps та фотоматеріали за своєю природою та змістом не відповідають топографо-геодезичним матеріалам та відомостям з містобудівної документації, оскільки не містять затверджених текстових і графічних матеріалів, якими регулюється планування, забудова та інше використання території.

Згідно із пунктом 7 частини 1 статті 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" містобудівна документація - це затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій.

Відповідно до частини 5 статті 20 Закону України "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" № 353-XIV від 23.12.1998 року державна геодезична мережа та база топографічних даних є геодезичною та картографічною основою для Державного земельного кадастру, містобудівного та інших кадастрів.

На переконання суду, посилання на такі докази, без представлення їх у належній формі, зокрема у формі затвердженого матеріалу, неможливо визнати обґрунтованим та виправданим.

При цьому, жодних посилань на документи, що посвідчують право іншої особи на бажану позивачем земельну ділянку, при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідачем не здійснено, а в ході розгляду справи, суду не представлено.

Таким чином, за відсутності визначених законом доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки у власності чи користуванні інших осіб, доводи відповідача про необхідність згоди таких осіб на вилучення земельної ділянки не є обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування пункту 9 рішення 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради №342 від 26.03.2021 року "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди земельних та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам".

В той же час, визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

Іншими словами, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Виходячи із обставин цієї справи суд враховує, що оскаржений позивачем пункт 9 рішення Вінницької міської ради №342 не містить повного аналізу обставин, з`ясування яких є необхідним і важливим при розгляді питання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх визначених Законом підстав у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.

Тобто, в межах розгляду цієї справи суд не може дійти остаточного висновку про те, чи ті обставини, які зазначені в оскаржуваному пункті рішення є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для надання відповідного дозволу. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту із землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх умов необхідних для видачі дозволу, призведе до втручання в дискреційні повноваження.

Згідно частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до абзацу 2 частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у спосіб зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з пунктом 3 частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Пунктом 8 частини 2 статті 2 КАС України вказано, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Принцип пропорційності вимагає щоб використані засоби були належними для досягнення легітимної мети; засіб, який застосовується для обмеження, має бути найменш обтяжливим для права особи; використані засоби мають бути пропорційними очікуваним наслідкам, тобто тягар, який несе особа не може бути надмірним по відношенню до вигоди, яку отримує протилежний інтерес.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позов задоволено частково судові витрати понесені позивачем у розмірі 908 грн. підлягають відшкодуванню в сумі 454 грн. тобто пропорційно розміру задоволених вимог за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати пункт 9 рішення 7 сесії 8 скликання Вінницької міської ради від 26.03.2021 за №342 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам, відмова у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, поновлення договорів оренди земельних та встановлення земельного сервітуту на земельні ділянки громадянам".

Зобов`язати Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, з метою передачі безоплатно у власність у межах міста Вінниця, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0510100000:02:113:0047, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в сумі 454 грн. (чотириста п`ятдесят чотири гривні) за рахунок бюджетних асигнувань Вінницької міської ради.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_1 );

Відповідач: Вінницька міська рада (вул. Соборна, 59, м. Вінниця, 21050, ЄДРПОУ 25512617).

Суддя Свентух Віталій Михайлович