Справа №705/2118/17

2/705/193/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2021 року Уманський міськрайонний суд Черкаської області

складі: головуючої-судді Білик О.В.

за участю секретаря судового засідання - Остропольської О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Умань цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

18.05.2017 до Уманського міськрайонного суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

У позові позивач посилається на те, що він працював на посаді оператора котельні Уманської міської лікарні на опалювальний сезон. Наказом № 25 від 05.04.2016 він був звільнений з займаної посади в зв`язку закінченням опалювального сезону по ст. 36 п.2 КЗпП України. Не погоджуючись зі звільненням він був вимушений за захистом своїх прав звернутися з позовом до суду. Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03.11.2016 частково задоволено його позовні вимоги до Уманського КП " Уманьтеплокомуненерго " про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодуванню моральної шкоди та поновлено ОСОБА_1 , на посаді оператора котельні Уманської міської лікарні, зобов`язано виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 23327,29 грн., стягнути моральну шкоду в розмірі 5000грн. та на користь держави стягнуто судовий збір у сумі 555,20 грн. Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 05 січня 2017 року рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 03 листопада 2016 року скасовано; вирішено поновити ОСОБА_1 на роботі оператора котельні газової дільниці Уманського КП ''Уманьтеплокомуненерго" з 05 квітня 2016 року, зобов`язано стягнути з Уманського КП ''Уманьтеплокомуненерго " на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 26 376 грн. і моральну шкоду - 5 000 гривень. Позивач зазначає, що після поновлення позивача на роботі на вказаній посаді на другий день директором Уманського КП «Уманьтеплокомуненерго» видано наказ № 3, яким його попереджено про переведення з 06 березня 2017 року оператором котельні на опалювальний сезон. Наказом № 13 від 13 лютого 2017 року " Про скорочення штату працівників " внесено зміни до штатного розпису Уманського КП «Уманьтеплокомуненерго» з 15 квітня 2017 року, скоротивши одну штатну одиницю оператора котельні газової дільниці /на постійній основі /. В наказі також зазначено, що працівникові, який підпадає під скорочення штату, пропонується переведення на іншу вакантну посаду. 22 лютого 2017 року позивач отримав повідомлення, підписане директором Уманського КП "Уманьтеплокомуненерго " про те, що ''запропонувати роботу, яка б відповідала спеціальності та кваліфікації адміністрація підприємства не має можливості - п.1 ст. 40 КЗпП України". Наказом № 37 від 18 квітня 2017 року ОСОБА_1 , звільнено з 18 квітня 2017 року у зв`язку з скороченням штату, на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Позивач вважає своє звільнення незаконним, постановленим з грубим порушенням норм трудового законодавства, упередженим, а тому він вважає, що повинен бути поновлений на займаній посаді з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванні моральної шкоди.

18.05.2017 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену цивільну справу було визначено судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Ковалю А.Б.

13.11.2019 ухвалою судді Уманського міського міськрайонного суду Черкаської області Коваля А.Б. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

04.12.2019 на адресу суду надійшов відзив на позов, в якому вказано, що у зв`язку із змінами в організації праці, пов`язаними зі змінами в штатному розписі підприємства та переходом всіх котелень на сезонний режим роботи, позивача було повідомлено про його переведення з 06.03.2017 оператором котельні на опалювальний сезон. З відповідним наказом ОСОБА_1 був ознайомлений під підпис. Крім того, ОСОБА_1 було попереджено про можливе звільнення з 15.04.2017 в зв`язку із змінами у штатному розписі, а саме скорочення штатної одиниці оператора котельні газової дільниці ( на постійній основі). 22.02.2017 відбулося засідання профспілкового комітету УКП «Уманьтеплокомуненерго», на якому було розглянуто питання скорочення працівника ОСОБА_1 та надано згоду на розірвання трудового договору згідно з п.1 ст. 40 КЗпП України. Після закінчення двомісячного строку попередження про наступне вивільнення, наказом № 37 від 18.04.2017 позивач був звільнений з роботи у зв`язку з скороченням штату працівників за п.1 ч. ст.. 40 КЗпП України. Твердження позивача, на думку директора підприємства, про те, що ОСОБА_1 взагалі не пропонувалися ніякі посади, не відповідають дійсності. У відзиві вказано, що позивач у період з 06.01.2017 по 20.02.2017 без поважних причин відмовився пройти обов`язковий періодичний медичний огляд в Уманській міській лікарні та надати трудову книжку, що зумовлювало неможливість допущення працівника до роботи. За вказані порушення ОСОБА_1 було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, відсторонено від роботи та 27.02.2017 ОСОБА_1 оголошено догану. Крім того, відповідач зазначає, що у зв`язку з складним економічним становищем та різким погіршенням умов введення господарської діяльності було вжито не лише заходів зі скорочення чисельності штату, а й для всіх працівників встановлений неповний (4-денний) робочий тиждень на період з 01.05.2017 по 31.08.2017. Що стосується моральної шкоди, то відповідач вказує, що ОСОБА_1 не надав жодних доказів в обґрунтування вимог щодо завданої йому моральної шкоди. Також відповідач у відзиві зазначив, що місячний строк для пред`явлення позову до суду сплив 18.05.2017, тому позивач пропустив строк звернення до суду. Посилаючись на норми чинного законодавства України, позивач просив суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , відмовити позивачу у задоволенні його позовних вимог та стягнути з нього витрати на правничу допомогу.

09.12.2019 ухвалою Уманського міського міськрайонного суду Черкаської області закрито підготовче судове засідання та справу призначено до судового розгляду.

Згідно розпорядження від 11.11.2020 (№ 853/21) за підписом керівника апарату Уманського міськрайонного суду Черкаської області, проведено повторний автоматизований розподіл даної справи, оскільки суддю Уманського міськрайонного суду Черкаської області Коваля А.Б. звільнено з посади судді у зв`язку із поданням заяви про відставку з 21.10.2020.

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2020 справу передано для розгляду судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Білик О.В.

Ухвалою судді Уманського міськрайонного суду Черкаської області Білик О.В. від 19.11.2020 справу прийнято до провадження судді.

ОСОБА_1 посилаючись на обставини, що викладені у позові, вважаючи дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, просив позов задовольнити.

Представники відповідача Пегза К.К. та Хливнюк І.В. в судовому засіданні, посилаючись на обставини, що викладені у відзиві та посилаючись на норми чинного законодавства України, просили у задоволені позову відмовити.

Суд, заслухавши думку учасників провадження та вивчивши матеріали справи в їх сукупності, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.01.2017 ОСОБА_1 поновлено на роботі на посаді оператора котельні газової дільниці Уманського КП «Уманьтеплокомуненерго» з 05.04.2016, що підтверджується наказом № 2 від 06.01.2017, що виданий Уманським КП «Уманьтеплокомуненерго».

06.01.2017 Уманським КП «Уманьтеплокомуненерго» видано наказ № 3 про переведення ОСОБА_1 - оператора котельні, з 06.03.2017 оператором котельні на опалювальний сезон.

13.02.2017 Уманським КП «Уманьтеплокомуненерго» видано наказ № 13 «Про скорочення штату працівників», яким внесено зміни до штатного розпису з 15.04.2017, скоротивши одну штатну одиницю оператора котельні газової дільниці ( на постійній основі).

20.02.2017 Уманським КП «Уманьтеплокомуненерго» видано наказ № 14 яким ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 20.02.2017, без збереження середньої заробітної плати та запропоновано пройти обов`язковий медичний огляд.

22.02.2017 відбулося засідання профспілкового комітету КП «Уманьтеплокомуненерго», що підтверджується протоколом № 3 від 22.02.2017, на якому погодили розірвання трудового договору з оператором ОСОБА_1 згідно ст.. 40 п.1 КЗпП України.

22.02.2017 ОСОБА_1 письмово повідомлено, що згідно наказу № 13 від 13.02.2017, він буде звільнений 15.04.2017 у зв`язку з скороченням штату працівників п.1 ст. 40 КЗпП України.

27.02.2017 ОСОБА_1 оголошено догану за порушення трудової дисципліни - прогул без поважних причин 25.02.2017 (наказ № 15 від 27.02.2017).

Уманським КП «Уманьтеплокомуненерго» видано наказ № 13 від 18.04.2017 «Про звільнення ОСОБА_1 ».

24.04.2017 ОСОБА_1 письмово повідомлено, що на день звільнення, 18.04.2017, роботи, яка б відповідала його спеціальності та кваліфікації, на підприємстві немає.

На адвокатський запит Уманське КП «Уманьтеплокомуненерго» надіслало листа, в якому вказувалося, що відповідно до наказу УКП «Уманьтеплокомуненерго» №13 від 13 лютого 2017 року «Про скорочення штату працівників», у зв`язку із відсутністю фінансово- господарської діяльності УКП «Уманьтеплокомуненерго» з 15 квітня 2017 року скорочено одну штатну одиницю - оператора котельні газової дільниці (на постійній основі) та відповідно до чинного законодавства України, не пізніше ніж за 2 (два) місяці, попереджено працівника - ОСОБА_1 про можливе вивільнення та запропоновано працівникові, що підпадає під скорочення штату, переведення за його згодою на іншу вакантну посаду. ОСОБА_1 - оператора газової котельні 3 розряду (на постійній основі) було ознайомлено з вищевказаним наказом та попереджено про можливе вивільнення, що підтверджується підписом ОСОБА_1 на наказі УКП «Уманьтеплокомуненерго» №13 від 13 лютого 2017 року «Про скорочення штату працівників». Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету КП «Уманьтеплокомуненерго» №3 від 22.02.2017, на момент звільнення ОСОБА_1 , запропонувати ОСОБА_1 роботу на іншому робочому місці не має можливості у зв`язку з відсутністю вакансій. Однак, було запропоновано перейти працювати оператором котельні - на тимчасовій (сезонній) основі, проте ОСОБА_1 не погодився. На підставі вищевикладеного, та керуючись п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, було звільнено ОСОБА_1 згідно наказу № 37 від 18.04.2017.

Позивачем долучено довідку про середню заробітну плату від 03.05.2017 та бухгалтерську довідку до довідки про нарахування заробітної плати ОСОБА_1 № 34 від 03.05.2017.

13.02.2017 Уманським КП «Уманьтеплокомуненерго» видано наказ № 14 від 13.02.2017 про запровадження неповного робочого часу на підприємстві з 01.05.2017 по 31.08.2017.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений ст. 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

У відповідності до п. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року регламентовано, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (ч. 3 ст. 36 КЗпП в редакції від 19 січня 1995 року). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

З матеріалі справи вбачається, що Уманським КП «Уманьтеплокомуненерго» було внесено зміни до штатного розпису підприємства скоротивши одну штатну одиницю оператора котельні газової дільниці ( на постійній основі).

Штатний розпис це- це документ організаційно-розпорядчого характеру, в якому підприємство фіксує про себе наступну інформацію:структура підприємства: перелік департаментів, відділів, інших структурних одиниць;штат підприємства: перелік посад, які формують департаменти, відділи та інші підрозділи компанії і кількість штатних одиниць, передбачених для кожної посади;посадові оклади: для кожної посади встановлено посадовий оклад, який зафіксований в штатному розкладі;загальну чисельність персоналу на підприємстві та загальний місячний фонд оплати праці.

Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Частиною 3 статті 22 ЗУ «Про професійні спілки їх права та гарантії діяльності», у разі, якщо роботодавець планує звільнення працівників з причин економічного, технологічного, структурного чи аналогічного характеру або у зв`язку з ліквідацією, реорганізацією, зміною форми власності підприємства, установи, організації, він повинен завчасно, не пізніше як за три місяці до намічуваних звільнень надати первинним профспілковим організаціям інформацію щодо цих заходів, включаючи інформацію про причини наступних звільнень, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватися, про терміни проведення звільнень, а також провести консультації з профспілками про заходи щодо запобігання звільненням чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом`якшення несприятливих наслідків будь-яких звільнень.

У відповідності до ст. 43 КЗпП України, розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7статті 40 і пунктами 2 і 3статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, крім випадків, коли розірвання трудового договору із зазначених підстав здійснюється з прокурором, поліцейським і працівником Національної поліції, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань України, Національного антикорупційного бюро України чи органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства.

Рішення виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути обґрунтованим. У разі якщо в рішенні немає обґрунтування відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника

Як встановлено судом, на засіданні профспілкового комітету КП «Уманьтеплокомуненерго», що відбулося 22.02.2017 погоджено розірвання трудового договору з оператором ОСОБА_1 згідно ст.. 40 п.1 КЗпП України.

Щодо твердження позивача в частині переважного права на залишення на роботі і відсутності пропозиції зайняти інші вакантні посади на підприємстві, суд зауважує наступне.

Відповідно до ст. 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Відповідно до наказу Уманського КП «Уманьтеплокомуненерго» виданого 13.02.2017 № 13 «Про скорочення штату працівників», внесено зміни до штатного розпису з 15.04.2017, скоротивши одну штатну одиницю оператора котельні газової дільниці (на постійній основі).

13.02.2017 позивача ОСОБА_1 - оператора газової котельні 3 розряду (на постійній основі) було ознайомлено з вищевказаним наказом, попереджено про можливе вивільнення та позивачу було запропоновано перейти працювати оператором котельні - на тимчасовій (сезонній) основі, проте ОСОБА_1 відмовився переходити на іншу посаду.

Судом встановлено, що на момент звільнення позивача ОСОБА_1 на підприємстві були відсутні будь-які вакантні посади, які б могли бути запропоновані підприємством для переведення позивача на іншу посаду.

Щодо стягнення моральної шкоди з відповідача, суд зазначає наступне.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (ч. 1 ст. 23 ЦК України).

Виникнення такої шкоди тісно пов`язане і з обставинами справи, і з самою особою, оскільки різні протиправні дії чи бездіяльність тягнуть за собою неоднакові негативні наслідки емоційно - психологічного характеру для різних потерпілих залежно від їхнього темпераменту, психологічних особливостей тощо. Наявність моральної шкоди є фактом конкретного випадку. Відповідно, вчинення лише протиправного діяння стосовно особи свідчить про можливість, але не обов`язковість виникнення моральної шкоди.

Судова практика виходить із того, що об`єктивними обставинами, які підтверджують негативний емоційний стан особи, права якої порушені (потерпілого), є, зокрема, неможливість продовження активного суспільного життя, втрата певної роботи, вимушена зміна чи обмеження у виборі професії, погіршення або позбавлення реалізації фізичною особою своїх звичок та бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми тощо.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування (ч. 4 ст. 23 ЦК України).

Відповідно до ст. 23 ЦК України встановлено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частини другої цієї статті моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Частиною другою статті 1167 ЦК України визначено перелік випадків відшкодування моральної шкоди органом державної влади, органом місцевого самоврядування, фізичною або юридичною особою, яка її завдала. Зазначений перелік не є вичерпним, оскільки пункт 3 статті передбачає наявність інших випадків передбачених законом.

Разом з тим, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.

Позивачем не надано суду доказів, що діями відповідача йому було спричинено моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 10000 грн.

Що стосується клопотання представника відповідача щодо пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1 , слід зазначити наступне.

Частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Про те, що виходячи зі змісту частини першої статті 233 КЗпП України, вважливо розрізняти початок перебігу строку для звернення до суду залежно від виду позовних вимог: вимог у справах про звільнення та інших вимог працівника зауважив, зокрема, Верховний Суд у постанові від 03.02.2021р у справі № 682/2782/18.

Що стосується порушення законодавства про оплату праці, то працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Судом встановлено, що позивачем ОСОБА_1 не було пропущено строків звернення до суду для захисту своїх прав, оскільки його було звільнено з посади оператора котельні газової дільниці з 18.04.2017, а позов до суду позивач подав 18.05.2017.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

У роз`ясненні п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» вказано, враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Отже, на підставі досліджених доказів суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Одночасно, судом встановлено, що 22.01.2020 до суду надійшла заява від представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 14700 грн.

23.01.2020 від представника відповідача до суду надійшли доповнення до заяви про ухвалення додаткового рішення, в яких просили стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 19050 грн.

20.02.2020 від представника відповідача до суду надійшли доповнення до заяви про ухвалення додаткового рішення, в яких просили стягнути з позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 24000 грн.

Відповідно до ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; судом не вирішено питання про судові витрати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.

З цієї норми вбачається, що лише у разі ухвалення по справі рішення може бути ухвалено додаткове рішення.

Судом встановлено, що клопотання представника відповідача про прийняття додаткового рішення у цивільній справі про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу подане передчасно, оскільки судові витрати відповідно до глави 8 ЦПК України розділяються при ухваленні рішення після розгляду справи по суті чи постановленням ухвали, якою закінчується розгляд справи.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 258, 259, 263-264, 274, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Уманського комунального підприємства «Уманьтеплокомуненерго» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди- відмовити.

Заяву про ухвалення додаткового рішення від 22.01.2020 (із доповненнями від 20.02.2020) вважати передчасно поданою та повернути представнику відповідача.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Уманський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його складення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, згідно ч.1 ст. 354 ЦПК України.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому копії рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 17 червня 2021 року .

Суддя О.В. Білик