Справа № 466/6443/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2021 року Шевченківський районний суд м.Львова у складі:

головуючої судді ЛУЦІВ-ШУМСЬКОЇ Н.Л.

секретар ХРУПА Б.А.

за участю

представників позивача ЛИЩЕНКА Є.В., ДЕТИНИЧА П.І., відповідачки ОСОБА_1 , представника відповідачки ОСОБА_2 , представника третьої особи органу опіки та піклування БРИКСИ Р.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові справу за позовом ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) в особі представника ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ), Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради (м. Львів, вул. Липинського, 11) треті особи без самостійних вимог ОСОБА_7 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_8 ( АДРЕСА_1 ), орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради, про позбавлення права користування квартирою, зняття з реєстрації місця проживання, виселення без надання іншого житлового приміщення,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_3 , в особі представника ОСОБА_4 , звернувся в суд із позовом, в якому просив позбавити ОСОБА_5 та малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування квартирою АДРЕСА_3 , зняти ОСОБА_5 та малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 та виселити їх без надання іншого житлового приміщення.

В обґрунтування позову покликається на те, що квартира АДРЕСА_3 перебуває у комунальній власності.

Станом на 29.07.2020 року у квартирі зареєстровано п`ятеро осіб: ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідачка ОСОБА_5 зареєстрована в цій квартирі з 16.08.2018 року на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21.12.2017р.

Її малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована у квартирі з 02.05.2019р. відповідно до п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ від 02.03.2016р №207 та згідно ст. 65 ЖК України, за місцем реєстрації матері.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21.12.2018р., яким за ОСОБА_10 було визнано право користування квартирою АДРЕСА_3 , було оскаржено позивачем в апеляційному та касаційному порядку. Постановою апеляційного суду Львівської області від 12.07.2018 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21 грудня 2017 року залишено без змін. Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 року вищенаведені рішення першої та апеляційної інстанції скасовано. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_10 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_3 . Таким чином, вважає, що ОСОБА_11 позбавлена права користування спірною квартирою і разом дитиною ОСОБА_6 підлягають зняттю з реєстрації і виселенню без надання іншого житла.

Позивач вважає, що відповідачка ОСОБА_11 та її малолітня донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживають у квартирі АДРЕСА_3 та користуються нею без законних на те підстав. Тому просить суд позбавити ОСОБА_5 та малолітню ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування квартирою АДРЕСА_3 , зняти їх з реєстрації місця проживання та виселити без надання іншого житлового приміщення.

Вважає, що при задоволенні судом позову, права відповідачки та її малолітньої доньки не будуть порушені. Стверджує, що квартира не є єдиним житлом відповідачки та її малолітньої доньки. Вона не позбавлена права на житло в квартирі АДРЕСА_4 . Окрім цього, чоловік ОСОБА_5 ОСОБА_12 має право зареєструвати їхню малолітню дитину ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем своєї реєстрації.

16.10.2020 року представник відповідачки ОСОБА_5 адвокат Якубівський І.Є. подав відзив на позов, в якому виклав заперечення проти позову. Пояснив, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_9 сина основного наймача квартири згідно ордера на жиле приміщення № 001867, виданого 06.08.1991р. Відповідачка ОСОБА_5 була вселена в квартиру АДРЕСА_3 як член сім`ї наймача і постійно проживала в ній від народження. ІНФОРМАЦІЯ_3 в неповнолітньому віці ОСОБА_5 зі згоди батьків була знята з реєстрації у даній квартирі та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_4 за місцем реєстрації своєї матері. Проте відповідачка ніколи не покидала квартиру, не вселялась у квартиру на АДРЕСА_5 була знята з реєстрації формально через бажання її батька, ОСОБА_9 , приватизувати спірну квартиру на себе для подальшого її відчуження. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 21.12.2017р. її позов про визнання права на користування квартирою АДРЕСА_3 задоволено. На підставі цього рішення 16.08.2018 року ОСОБА_5 знову була зареєстрована у квартирі. Факт проживання позивачки у спірній квартирі без реєстрації стверджується також актом ЛКП «Рясне 402» від 21.08.2013 р. Натомість, Актом №348 від 31.10.2017 р. ЛКП «Граніт» стверджується, що ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_4 ніколи не проживала. Вважає, що ОСОБА_5 має законне право користуватися квартирою АДРЕСА_3 , а відмова у позові про визнання за особою права користування житлом не є підставою позбавлення цієї особи такого права та виселення.

21.01.2021 року представник відповідачки ОСОБА_5 адвокат Якубівський І.Є. подав додаткові пояснення, в яких через призму правових позицій ЄСПЛ висловив твердження про порушення права відповідачки та її малолітньої доньки на користування житлом.

09.02.2021 року представник позивача подав відповідь на Додаткові пояснення, в якій заявив про необхідність правової визначеності спірних правовідносин. Наголошує, що Постанова Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 року набрала законної сили та оскарженню не підлягає. ОСОБА_5 не має жодних правових підстав проживати у цій квартирі, вона одружена, має можливість зареєструвати дитину за місцем проживання чоловіка.

Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 02.09.2020 року за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 05.11.2020 року розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження із заміною засідання для розгляду справи по суті підготовчим.

05.11.2020 року підготовче провадження в справі закрито, призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача зазначені позовні вимоги підтримали повністю, покликаючись на вказані у позовній заяві обставини та наведені у ній правові підстави, відповіді на додаткові пояснення. Просять позов задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_5 , яка дала показання в якості свідка, та її представник позов заперечили повністю з підстав, наведених у відзиві та додаткових поясненнях.

Представник залученого судом до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради Брикса Р.З. проти позиву заперечив, зазначивши про законність реєстрації та проживання малолітньої дитини за місцем проживання її матері.

Представник Шевченківської районноїадміністрації Львівськоїміської ради в судові засідання не з`явився, суд вирішив справу у відсутності цьо7го представника.

Заслухавши пояснення учасників провадження, показання свідків, дослідивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких мотивів.

За ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

За ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, визначений ч.2 ст.16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Згідно ст. 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до ст. 65 ЖК Української РСР наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім`ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_3 знаходиться у комунальній власності.

Квартира складається із чотирьох кімнат житловою площею 51,2кв.м загальною площею 81,8кв.м.

На підставі ордера на жиле приміщення № 001867, виданого 06.08.1991р. виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів згідно рішення міськвиконкому №288 від 18.07.1991р., у квартиру вселені ОСОБА_13 (наймач, помер у 2008р.) і члени його сім`ї - ОСОБА_14 (дружина, померла у 2005р.), ОСОБА_8 (донька), ОСОБА_9 (син), ОСОБА_3 (внук).

Відповідачка ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_9 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 17.02.2009 р.)

Відповідно до відміток про місце проживання у паспорті громадянина України (серія НОМЕР_2 , виданому 03.11.2011р. Шевченківським РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області), ОСОБА_5 була зареєстрована у спірній квартирі з 22.02.1995 р., тобто від народження, як член сім`ї наймача.

Судом встановлено, що станом на 29.07.2020 року у квартирі АДРЕСА_3 зареєстровано п`ятеро осіб: ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_3 в неповнолітньому віці ОСОБА_5 зі згоди батьків була знята з реєстрації у даній квартирі та зареєстрована у квартирі АДРЕСА_6 за місцем реєстрації матері. Зміна місця реєстрації ОСОБА_5 здійснювалась за вказівкою батька - ОСОБА_9 без її прямого волевиявлення.

Актами, складеним комісією ЛКП «Рясне-402» за участю сусідів, від 21.08.2013 р. та від 20.11.2017 р. стверджується факт проживання ОСОБА_5 без реєстрації у квартирі АДРЕСА_3 постійно з 1995 року.

Натомість Актом №348 від 31.10.2017 р. ЛКП «Граніт» стверджується, що ОСОБА_5 у квартирі АДРЕСА_4 не проживала.

Факт постійного проживання ОСОБА_5 в квартирі АДРЕСА_3 підтвердили в судовому засіданні відповідачка ОСОБА_5 , допитана як свідок, свідки: ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .

Таким чином,слід дійтивисновку,що ОСОБА_5 вселилася іпроживає успірній квартиріна законнихпідставах.Зняття відповідачкиз реєстраціїза адресою АДРЕСА_1 в 2012р.носило формальнийхарактер.Після такогозняття зреєстрації ніхтоз осіб,зареєстрованих тапроживаючих уцій квартирі,не заперечувавпроти подальшогопроживання ОСОБА_5 .Отже, ОСОБА_5 з 2012р.і надаліпісля досягненняповноліття продовжуєпроживати заадресою АДРЕСА_1 зі згодинаймача тачленів йогосім`ї. Вона несе витрати з утримання квартири та сплати комунальних платежів, що стверджується поданими нею копіями відповідних квитанції.

Судом встановлено, що на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21.12.2017р., яке набрало законної сили 12.07.2018р., у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_3 , ОСОБА_5 16.08.2018 року знову була зареєстрована у квартирі АДРЕСА_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 народила дитину ОСОБА_6 .Дитина зареєстрована у квартирі з 02.05.2019р. відповідно до п. 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених Постановою КМУ від 02.03.2016р №207 та згідно ст. 65 ЖК України, за місцем реєстрації матері.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.04.2020 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 21.12.2017р. та Постанову Апеляційного суду Львівської області від 12.07.2018 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_11 до ОСОБА_9 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 про визнання права користування квартирою АДРЕСА_3 відмовлено.

Позивач ОСОБА_3 , як на підставу своїх позовних вимог про позбавлення ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування квартирою АДРЕСА_3 , зняття їх з реєстрації місця проживання та виселення без надання іншого житлового приміщення покликається вказану постанову Верховного Суду від 15.04.2020р. у справі № 466/5057/17 та на положення ст.ст.9,109,191 ЖК України.

Позивач просить позбавити відповідачів права користування спірним житлом, при цьому не зазначає на якій підставі вони це право набули, враховуючи, що постановою Верховного Суду від 15.04.2020р. ОСОБА_5 відмовлено у визнанні за нею права на користування спірною квартирою.

При вирішення даного спору суд керується Конституцію України, законами України та бере до уваги положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., практику Європейського суду з прав людини.

Суд вважає, що до правовідносин в даному провадженні слід застосовувати загальні принципи цивільного судочинства, зокрема, принцип верховенства права, закріплений у п.п.1-5 ст. 10 ЦПК України.

Також суд керується загальними засадами цивільного законодавства, серед яких справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст.47 Конституції України, кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Слушним при вирішенні даного спору є застосування ч.4 ст.9 ЖК України за якою ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Частині 1 статті 109 ЖК України передбачено, що в иселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Отже ця норма є відсилочною. При зверненні в суд з вимогою виселення особи без надання іншого постійного жилого приміщення, обов`язковим є покликання на правову норму, яка передбачає таку підставу виселення.

Позивач не вказав у позові правової підстави такої вимоги. Стаття 191 ЖК України, що визначає порядок вирішення житлових спорів, такою нормою не є.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р. закріплено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла.

Право на житло, зокрема право користування житлом, підпадає під сферу охорони ст. 8 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Тому закріплені зазначеними статтями умови втручання у це право підлягають застосуванню національними судами при вирішенні спорів про позбавлення права користування житлом та виселення.

У пункті 36 рішення від 18.11.2004 р. у справі «Прокопович проти Росії» ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11.01.1995 р.)

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13.05.2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства»).

У рішенні ЄСПЛ від 02.12.2010 р. в справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява № 30856/03, установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу. При цьому ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

В результаті системного аналізу вищевказаних законодавчих норм, правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про позбавлення її та малолітньої ОСОБА_6 права користування спірною квартирою, зняття їх з реєстрації та виселення без наданняіншого житловогоприміщення відсутні. У задоволенні таких позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

Керуючись ст.ст. 5,10,12,13,76,81,141,259,263,264,265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про позбавлення ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , права користування квартирою АДРЕСА_3 , зняття ОСОБА_5 та малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_1 та виселення без надання іншого житлового приміщення відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 17.06.2021 року.

Суддя Н. Л. Луців-Шумська