ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 рокуЛьвівСправа № 1.380.2019.001996 пров. № А/857/4829/21

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПліша М.А.,

суддів Затолочного В.С., Качмара В.Я.,

за участю секретаря судового засіданняЮник А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року (головуючий суддя Лунь З.І., м. Львів,, повний текст складено 28.01.2021) по справі за позовом Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» до Офісу великих платників податків Державної податкової служби про скасування повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Львівське міське комунальне підприємство «Львівводоканал» звернулось в суд першої інстанції з адміністративним позовом до Офісу великих платників податків Державної податкової служби (після реорганізації Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 08.04.2019 № 0003304814 та № 0003244814.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 08.04.2019 № 0003304814 та № 0003244814.

Стягнуто з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань 19210 (дев`ятнадцять тисяч двісті десять) грн сплаченого судового збору на користь Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал».

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Офіс великих платників податків Державної податкової служби оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що таке прийняте без урахування фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі зазначає, що у постанові від 07.07.2020 по справі №К/9901/8077/20 (№1.380.2019.001996) Верховний Суд зазначає про відсутність можливості здійснити перегляд рішень судів попередніх інстанцій на предмет правильності застосування судами положень п.198.5 ст.198, п.201.10 ст.201 ПК України (щодо понаднормових витрат води при водопостачанні), оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи бухгалтерського обліку, складені на підприємстві, а також документи податкової звітності за відповідні періоди, які могли б підтвердити обставини встановлені відповідачем під час податкової перевірки.

Офісом великих платників податків була проведена планова виїзна документальна перевірка Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал» (ЛМКП «Львівводоканал») з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 20.03.2019 №63/28-10-48- 13/03348471.

Проведеною перевіркою встановлено заниження задекларованих ЛМКП «Львівводоканал» показників у рядку 4 (колонка Б) Декларацій з податку на додану вартість «Нараховано податкових зобов`язань відповідно до пункту 198.5 статті 198 та пункту 199.1 статті 199 Кодексу за операціями, що оподатковуються за: основною ставкою» на загальну суму 17 789 485,94 грн.

На порушення вимог п. 198.5 ст.198, п. 189.1 ст.189 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-VІ (із змінами і доповненнями), ЛМКП «Львівводоканал» занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість всього у сумі 17 789 485,94 грн., а саме:

згідно наданих до перевірки ЛМКП «Львівводоканал» квартальних звітів про робот, водопроводу та уточненої форми №6-НКРЕКП-водопостачання/водовідведення (квартальна), затвердженої Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 31.05.2017 №717 встановлено перевищення фактичних технологічних витрат води над нормативними технологічними витратами води.

Згідно з наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житловокомунального господарства України від 25.06.2014 № 179 «Про затвердження Порядку розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення», рішеннями виконавчого комітету Львівської міської Ради від 09.10.2015 № 583, від 01.08.2016 №614 затверджено поточні індивідуальні технологічні нормативи використанню питної води для ЛМКП «Львівводоканал».

Поточний ІТНВПВ у водопровідному господарстві - це максимально допустимий обсяг технологічних витрат води при підйомі, очищенні та транспортуванні 1000 куб. м води на спорудах і мережами, які знаходяться на балансі або обслуговуються підприємством, втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам через дану систему питного водопостачання, витрат питної води на власні потреби працівників, на утримання території зон санітарної охорони і споруд в належному санітарному стані.

У затверджений норматив включені технологічні витрати води у водопровідному господарстві, зокрема на промивку свердловин, фільтрів знезалізнення, роботу хіміко-бактеріологічної лабораторії, планову дезінфекцію і промивку мереж та резервуарів, технологічні витрати у каналізаційному господарстві, зокрема на очищення стічних вод, обробку осадів, утримання території очисних споруд у належному санітарному стані. Складовими поточних ІТНВП також є втрати води від витоків при підйомі та очищення води, витоків при аваріях, прихованих витоків з трубопроводів, витоків через нещільності арматури.

Розрахунок ІТНВП виконується відповідно до «Методики розрахунку технологічних витрат питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», яка затверджена Мінрегіонбудом, яка затверджена Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.06.2014 №180, та визначає механізм здійснення розрахунку поточних індивідуальних технологічних нормативів втрат питної води (далі - ІТНВПВ) підприємствами, що надають послуги з централізованого водопостачання.

Детальний розрахунок проводиться підприємством самостійно або на підставі договорів з іншими суб`єктами господарювання, укладених відповідно до законодавства відповідно до розділу IV цієї Методики.

Тому, в порушення зазначеної методики, підприємством не надано жодного розрахунку, який би підтверджував понаднормові втрати води.

Як наслідок, контролюючим органом правомірно встановлено, що на суми понаднормових втрат води при наданні послуг з централізованого водопостачання ЛМКП «Львівводоканал» не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість та не включено до складу додаткових зобов`язань відповідних звітних періодів.

Отже, сума податкових зобов`язань з податку на додану вартість з вартості понаднормових втрат води при водопостачанні за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 становить 17 789 485,94 грн.

Оскільки, суми понаднормових витрат води при водопостачанні за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 не передбачені нормативними документами, поточними індивідуальними технологічними нормативами використання питної води для ЛМКП «Львівводоканал», тому такі суми понаднормових витрат води при водопостачанні використані в операціях, що не є господарською діяльністю ЛМКП «Львівводоканал».

Відповідно до п.п.14.1.36. п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 188.1 ст. 181 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), за винятком:

товарів (послуг), ціни на які підлягають державному регулюванню; газу, який постачається для потреб населення.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до п.198.5. ст.198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, відповідні податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання починають використовуватися:

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Відповідно до п. 189.1. ПК України від у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Отже, оскільки, у разі понаднормового використання води операції не будуть приймати участь в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, платник не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається понаднормове списання води, що була використані для постачання, повинен скласти зведену податкову накладну та здійснити нарахування податкових зобов`язань на підставі пункту 198.5 статті 198 Кодексу.

Таким чином ЛМКП «Львівводоканал» занижено податкові зобов`язання з податку на додану вартість всього у сум 17 789 485,94 грн.

Відповідно до пункту 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За положеннями пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Оскільки позивач не надав документи для проведення перевірки, у контролюючого органу були законні підстави провести перевірку з використанням наявної у нього податкової інформації щодо задекларованих позивачем сум податкового кредиту та визнати ці суми не підтвердженими документально.

Посадовими особами ЛМКП «Львівводоканал», відповідальними за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) і додержання законів про оподаткування та іншого законодавства у періоді вчинення порушення (підписували відповідні документи, ставили підпис на поданих деклараціях, інше).

Отже, оскільки у разі понаднормового використання води операції не будуть приймати участь в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, платник не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається понаднормове списання води, що була використана для постачання, повинен скласти зведену податкову накладну та здійснити нарахування податкових зобов`язань на підставі пункту 198.5 статті 198 Кодексу.

Додатково зазначає, що постановою Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2019 по справі №463/2574/19 головного бухгалтера ЛМКП «Львівводоканал» ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.163-1 КУпАП.

Відповідно до п.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.6 ст.78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

До перевірки ЛМКП «Львівводоканал» було подано квартальних звітів про роботу водопроводу та уточненої форми №6-НКРЕКП-водопостачання/водовідведення (квартальна) затвердженої Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, 31.05.2017 №717 встановлено перевищення фактичних технологічних витрат води над нормативними технологічними витратами води, однак до матеріалів справи позивач не надав дані документи, а суд першої інстанції їх не витребував (які були предметом дослідження підчас перевірки і на підставі яких формувались дані перевірки).

Тому, судом першої інстанції, всупереч висновкам Верховного Суду, не витребувано в позивача жодного звіту на понаднормові витрати води та акти списання понаднормових витрат води при водопостачанні та водовідведенні, не надано нормативних документів з яких би вбачалося ведення по підприємству понаднормових витрат води, не надано поточних індивідуальних технологічних нормативів розрахунків витрат питної води.

Відсутність зазначених документів щодо понаднормових витрат води лише підтверджує правомірність висновків контролюючого орану, що такі операції, не є господарською діяльністю ЛМКП «Львівводоканал», а тому, підприємством безпідставно не нараховано податкові зобов`язання з податку на додану вартість та не включено до складу податкових зобов`язань відповідних звітних періодів.

Також, судом першої інстанції проігноровано, що в суму донарахування податку на додану вартість, згідно податкового повідомлення-рішення від 08.04.2018 №00033304814, крім понаднормових втрат води в сумі 14 432 881,14 грн - основного платежу, також входять наступні порушення:

занижено податкове зобов`язання за квітень 2016 по контрагенту-покупцю ПАТ «Львівський холодокомбінат» на суму ПДВ 11 286,71 грн.;

занижено податкове зобов`язання на суму 10 263,62 грн за грудень 2016 по контрагенту-покупцю МКП «Винниківське»;

не відкориговано суму податкового кредиту в сумі 59 669,44 грн (89760,32 грн - 30090,88 грн зменшено суму по терміну давності);

завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 142 908,30 грн. (173320,20 грн - 30411,90 грн зменшено суму по терміну давності).

Вказані обставини судом першої інстанції залишено поза увагою.

Крім того перевіркою встановлено порушення реєстрації (відсутності реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, а саме: ЛМКП «Львівводоканал» не зареєстровано в єдиному реєстрі податкові накладні протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу на загальну суму 88 847 429,70 грн, в тому числі ПДВ 17 789 485,94 грн на суми понаднормових втрат води при наданні послуг з централізованого водопостачання ЛМКП «Львівводоканал».

Податкові зобов`язання з ПДВ відповідно до пункту 198.5 статті 198 Кодексу нараховуються платником податку у випадку, якщо придбані/споруджені товари/послуги, необоротні активи призначаються для використання або починають використовуватися в неоподатковуваних операціях або не в господарській діяльності такого платника податку.

На порушення вимог п.201.10 ст.201 ПК України ЛМКП «Львівводоканал» не складено та не зареєстровано в ЄРПН у терміни, встановлені ПКУ для такої реєстрації податкові накладні за товарами/послугами, необоротними активами, що призвело до застосування штрафних санкцій відповідно до п.120-1.2 ст.120-1 ПК України.

ЛМКП «Львівводоканал» не складено та не зареєстровано в єдиному реєстрі податкових накладних протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкові накладні на загальну суму 17 789 485,94 грн.

Дані аргументи наведені відповідачем, судом першої інстанції було проігноровано.

Крім того, обов`язковість преюдиційних обставин, передбачена частиною шостою статті 78 КАС України, відповідно до буквального тлумачення зазначеної норми поширюється лише на обставини, встановлені безпосередньо: 1) або вироком у кримінальній справі; 2) або постановою про адміністративний проступок.

Відповідно до ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Проте, суд першої інстанції не дослідив належним чином матеріали справи та не вжив визначених КАС України заходів, щодо перевірки фактичних обставин справи шляхом витребовування додаткових доказів, що призвело до висновків суду які суперечать матеріалам наявним у справі та не відповідають фактичним обставинам справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що працівниками відповідача було проведено планову виїзну документальну перевірку ЛМКП «Львівводоканал» з питань здійснення контролю за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування і сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт перевірки від 20.03.2019 № 63/28-10-48-13/03348471 (далі акт перевірки), в якому зафіксовано порушення ЛМКП «Львівводоканал» вимог: - п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст.198, п. 198.5 ст.198, п. 189.1. ст.189 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість; - п.201.10 статті 201 Податкового кодексу України, зокрема несвоєчасно проведено реєстрацію податкових накладних та розрахунків коригування до податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі акта перевірки Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби 08.04.2019 прийняв податкові повідомлення-рішення: № 0003304814, яким збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 18321261,51 грн, з яких: 14657009,21 грн за податковим зобов`язанням та 3664252, 30 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0003244814, яким накладено на ЛМКП «Львівводоканал» штраф у розмірі 7216440, 57 грн.

Розглядаючи спір? суд першої інстанції вірно врахував, що згідно з пунктом 201.1. статті 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше.

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до приписів п. 198. 5 ст. 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися, зокрема, в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Згідно з пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно з п. 198.1. ст. 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п. 200.1 ст. 200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 200.2 ст. 200 ПК України при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію податкової та митної політики, надсилає органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету.

Як уже зазначалось вище? згідно акта перевірки, відповідач встановив заниження позивачем суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 17789485,94 грн, що сталося внаслідок порушення ЛМКП «Львівводоканал» вимог п.198.5 ст.198, п.189.1 ст.189 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 17 789 485,94 грн, у тому числі за березень 2015 в сумі 1048791,48 грн, червень 2015 у сумі 1022870,46 грн, вересень 2015 у сумі 1149629.00 грн, грудень 2015 у сумі 1158184,32 грн, березень 2016 у сумі 1070184,96 грн, червень 2016 у сумі 963136,56 грн, вересень 2016 у сумі 1150786,14 грн, грудень 2016 у сумі 1249482,50 грн, за березень 2017 у сумі 1146136,64 грн, червень 2017 у сумі 951020.3-грн, вересень 2017 у сумі 1323598,78 грн, грудень 2017 у сумі 1675081,74 грн за березень 2018 у сумі 1241999,10 грн, червень 2018 у сумі 1232968,80 грн, вересень 2018 у сумі 1405615,12 грн.

Судом першої інстанції з`ясовано, що відповідач, як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог, покликається на квартальні звіти про роботу водопроводу та уточнену формe №6-НКРЕКП-водопостачання/водовідведення (квартальна) надані до перевірки позивачем, з яких встановлено перевищення останнім фактичних технологічних витрат води над нормативними технологічними витратами води. При цьому стверджує, що відповідно до Порядку розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення, рішеннями виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.10.2015 № 583, від 01.08.2016 №614 було затверджено поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води для Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал», а суми понаднормових витрат води при водопостачанні використані в операціях, що не є господарською діяльністю ЛМКП «Львівводоканал», оскільки суми понаднормових витрат води при водопостачанні за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 не передбачені нормативними документами, поточними індивідуальними технологічними нормативами використання питної води для ЛМКП «Львівводоканал». Тому вважав, що у разі понаднормового використання води, операції не будуть брати участь в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, платник не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду, в якому відбувається понаднормове списання води, що була використані для постачання, повинен скласти зведену податкову накладну та здійснити нарахування податкових зобов`язань на підставі пункту 198.5 статті 198 Кодексу.

У даній спірній ситуації суд першої інстанції встановив, що основним видом економічної діяльності ЛМКП «Львівводоканал» є забір, очищення та постачання води.

Відповідно до п.п.14.1.37, п.14.1, ст.14 ПК України господарська діяльність гірничого підприємства з видобування корисних копалин для цілей розділу ІХ цього Кодексу - діяльність гірничого підприємства, яка охоплює процеси добування та первинної переробки корисних копалин. Ураховуючи зазначене суд першої інстанції правильно вважав, що ЛМКП «Львівводоканал» відноситься до гірничого підприємства, оскільки видом діяльності ЛМКП «Львівводоканал» є « 36.00 забір, очищення та постачання води».

Крім того, судом вірно враховано, що Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.06.2014 № 179 затверджено Порядок розроблення та затвердження технологічних нормативів використання питної води підприємствами, які надають послуги з централізованого водопостачання та/або водовідведення (далі Порядок).

Відповідно до пункту 3 Порядку поточні ТНВПВ розробляються кожним підприємством житлово-комунального господарства за методиками розробки поточних ІТНВПВ та/або за галузевими ТНВПВ, погоджуються зі структурними підрозділами органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань охорони навколишнього природного середовища, територіальними органами Держводагентства України і затверджуються органами місцевого самоврядування на строк до 5 років.

Відповідно рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09.10.2015 № 583, від 01.08.2016 №614 затверджено поточні індивідуальні технологічні нормативи використання питної води для Львівського міського комунального підприємства «Львівводоканал».

Поточний ТНВПВ у водопровідному господарстві - це максимально допустимий обсяг технологічних витрат води при підйомі, очищенні та транспортуванні 1000 куб. м води на спорудах і мережами, які знаходяться на балансі або обслуговуються підприємством, втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам через дану систему питного водопостачання, витрат питної води на власні потреби працівників, на утримання території зон санітарної охорони і споруд в належному санітарному стані.

У затверджений норматив включені технологічні витрати води у водопровідному господарстві, зокрема на промивку свердловин, фільтрів знезалізнення, роботу хіміко-бактеріологічної лабораторії, планову дезінфекцію і промивку мереж та резервуарів, технологічні витрати у каналізаційному господарстві, зокрема на очищення стічних вод, обробку осадів, утримання території очисних споруд у належному санітарному стані. Складовими поточних ІТНВП також є втрати води від витоків при підйомі та очищення води, витоків при аваріях, прихованих витоків з трубопроводів, витоків через нещільності арматури.

Відповідно до п. 3.3 Порядку ТНВПВ встановлюються для: втрат питної води; технологічних витрат питної води в системах водопостачання; технологічних витрат питної води в системах водовідведення.

Таким чином, Порядком визначено максимально допустимий обсяг технологічних втрат води при її транспортуванні і реалізації абонентам.

При цьому, підстави для обмеження витрат платника, що підлягають врахуванню при визначенні об`єкта оподаткування податку на прибуток та ПДВ, виключно вказаними нормативами відсутні.

Згідно з статтею 5 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» об`єктами правового регулювання у сфері питної води та питного водопостачання є суспільні відносини з питань: господарської діяльності з централізованого та нецентралізованого водопостачання і водовідведення; формування тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення; нормування, стандартизації, ліцензування та сертифікації та інші.

Статтею 6 цього ж Закону передбачено, що одними з основних принципів державної політики у сфері питної води та питного водопостачання є: державне управління та регулювання відносин у сфері питної води та питного водопостачання; додержання єдиних правил, норм і стандартів усіма суб`єктами відносин у сфері питної води та питного водопостачання.

Відповідно до ст. 32 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» за надання послуг з питного водопостачання споживач вносить плату за нормами і тарифами, що регулюються у встановленому законодавством порядку. Порядок справляння плати за надання послуг з питного водопостачання встановлюється законодавством. Тарифи на надання послуг з питного водопостачання розраховуються на підставі галузевих нормативів витрат і повинні повністю відшкодовувати експлуатаційні витрати та забезпечувати надійну роботу об`єктів централізованого питного водопостачання і водовідведення.

Порядком формування тарифів на централізоване водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою КМ України від 01.06.2011 №869 визначено, що при розрахунку тарифу на послуги з питного водопостачання враховуються втрати води в технологічному процесі, у тому числі мережах водопостачання, в межах затверджених нормативів.

Відповідно до пункту 17 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМ України від 21.07.2005 №630 послуги з водовідведення оплачуються споживачем з розрахунку обсягу витрат холодної та гарячої води згідно з нормативами (нормами) споживання або показаннями засобів обліку води.

З огляду на це, суд правильно вважав, що окрім тарифу, на вартість послуг впливає такий чинник як обсяг наданих послуг.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що норми споживання - кількісні показники споживання комунальних послуг, які використовуються для розрахунків за спожиті комунальні послуги у випадках, передбачених законодавством.

Кількісний показник послуг у відповідності до статті 1 вказаного Закону та пункту 2 Правил №630 - це одиниця виміру для обчислення кількісних показників отриманої споживачем послуги, визначена відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно з законодавством. Виходячи із особливого характеру правовідносин з водопостачання та мети захисту споживачів, суд першої інстанції вірно вважав, що державному регулюванню підлягають не тільки ціни/тарифи на водопостачання, а і кількісні показники (норми споживання) води. Тобто, при постачанні води споживачам, за умови відсутності засобів обліку, постачальник та відповідний споживач позбавлені права самостійно визначити обсяг спожитої води. Таким чином, фактичне споживання води у приміщеннях, не обладнаних засобами обліку, може значно перевищувати нормативне. Внаслідок розбіжностей між нормативним та фактичним споживанням води виникає використана споживачами і несплачена ними питна вода, що в свою чергу призводить до збитків платника податку, оскільки при затверджені тарифу до розрахунків собівартості віднесено витрати не на фактичне, а на нормативне споживання води.

З урахуванням викладеного, суд дійшов підставного висновку, що позивач не може вплинути на розмір понаднормативного споживання води, оскільки їх виникнення не залежить від нього та не може збільшити вартість води, що споживається населенням у разі відсутності лічильників, оскільки тариф на питну воду для населення відповідно до статті 8 Закону України «Про природні монополії», статей 5 та 6 Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» встановлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Крім того, відповідно до ст.66 Водного кодексу України води водні об`єкти є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради.

Позивач, у розумінні положень ст.1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», є підприємством питного водопостачання, тобто суб`єктом господарювання, що здійснює експлуатацію об`єктів централізованого питного водопостачання, забезпечує населення питною водою. Тобто, вода для позивача не є запасом, не знаходиться на балансі підприємства, оскільки є власністю народу. Тому списання води позивачем на витрати суперечило б зазначеним вище нормам.

Крім того, суд першої інстанції правильно вказав, що списання води на витрати вплинуло б на витрати діяльності підприємства. При цьому, підставою для такого списання мав би бути первинний документ, а саме, акт на списання, в якому зазначається кількість, вартість і сума, на основі якого збільшаться витрати діяльності підприємства. Як наслідок, як похідна до визнаних і облікованих витрат нараховується податок на додану вартість на ці витрати. Таким чином, зміни у витратах підприємства призводять до змін у нарахуванні податку на додану вартість. Однак, як вбачається з акта перевірки, в ньому не встановлено порушень щодо визначення позивачем витрат підприємства, а саме, при визначенні позивачем податкового зобов`язання з податку на прибуток відповідач не встановив порушень.

З урахуванням зазначеного, суд вірно вважав, що у відповідача були відсутні підстави для нарахування податку на додану вартість.

Крім того, понаднормативні втрати води, які виникли у позивача, є такими, що виникли при здійсненні господарської діяльності з водопостачання, тобто такі втрати мають виробничий характер. При цьому відповідач не надав доказів щодо виникнення у позивача втрат води внаслідок її використання з іншою метою, ніж у межах господарської діяльності. Отже підстави для обмеження витрат позивача, що підлягають урахуванню при визначенні об`єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість діючими нормативами є відсутні.

Постановляючи рішення суд першої інстанції, з урахуванням вимог ч. 5 ст. 242 КАС України правильно врахував і правову позицію, наведену у постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 808/8790/15, в якій суд зазначив, що доказів виникнення у позивача втрат води внаслідок її використання з іншою метою, ніж у межах господарської діяльності, контролюючим органом всупереч вимогам частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону, чинного на час розгляду і вирішення справи) не надано. Оцінка ж ефективності використання води не впливає на податковий облік платника.

Крім того враховуючи висновок Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.07.2020 у даній справі №1.380.2019.001996 про те, що в матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи бухгалтерського обліку, складені на підприємстві, а також документи податкової звітності за відповідні періоди, які могли б підтвердити обставини встановлені відповідачем під час податкової перевірки, то суд зазначає таке, то суд першої інстанції вказав, що під час розгляду цієї справи суд ставив на обговорення питання про витребування у сторін доказів, якими вони обґрунтовують свої вимоги і заперечення. Щодо первинних документів бухгалтерського обліку, складених на підприємстві, а також документів податкової звітності за відповідні періоди, які могли б підтвердити обставини встановлені відповідачем під час податкової перевірки, то відповідач пояснив, що такі надати неможливо, у зв`язку із ненаданням їх позивачем під час перевірки. Відповідач вважає, що такими документами мали б бути, зокрема, звіти на понаднормові втрати води, акти на списання понаднормативних витрат води при водопостачанні та водовідведенні, нормативні документи. Суд встановив, що такі документи не були подані до перевірки, однак погоджується з аргументами позивача про неможливість подання таких, оскільки означені документи беруться до уваги і є підставою для обчислення та сплати податку на прибуток, який визначається на основі бухгалтерського обліку підприємства, на основі якого фінансовий результат коригується на податковій різниці, а не податку на додану вартість.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що відповідач, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 08.04.2018 № 0003304814, яким збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у загальному розмірі 18321261,51 грн, не врахував усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованим, відтак протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає , що доводи апелянта про те що в суму донарахування податку на додану вартість, згідно податкового повідомлення-рішення від 08.04.2018 №00033304814, крім понаднормових втрат води в сумі 14 432 881,14 грн - основного платежу, також входять наступні порушення:

занижено податкове зобов`язання за квітень 2016 по контрагенту-покупцю ПАТ «Львівський холодокомбінат» на суму ПДВ 11 286,71 грн;

занижено податкове зобов`язання на суму 10 263,62 грн за грудень 2016 по контрагенту-покупцю МКП «Винниківське»;

не відкориговано суму податкового кредиту в сумі 59 669,44 грн (89760,32 грн - 30090,88 грн зменшено суму по терміну давності);

завищено податковий кредит з податку на додану вартість на загальну суму 142 908,30 грн (173320,20 грн. - 30411,90 грн зменшено суму по терміну давності) не заслуговують на увагу, оскільки суд не наділений повноваженнями визначати інший розмір податкового зобов`язання, бо такі повноваження здійснюють податкові органи.

Вирішуючи спір в частині щодо податкового повідомлення-рішення від 18.04.2019 № 0003244814, яким накладено на ЛМКП «Львівводоканал» штраф у розмірі 7216440, 57 грн., то суд першої інстанції встановив, що зазначене податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем у зв`язку із відсутністю реєстрації позивачем податкових накладних на суму 14432881,14 грн та сформоване на підставі висновків акта перевірки № 6328-10-48-14/03348471 від 20.03.2019 щодо заниження позивачем податкових зобов`язань з податку на додану вартість, що підтверджується розрахунком грошового зобов`язанням по податку на додану вартість ЛМКП «Львівводоканал».

Отже, вказане податкове повідомлення-рішення є похідним від податкового повідомлення-рішення № 0003304814 від 08.04.2019, а тому з огляду на вище викладене також підлягає скасуванню.

Надаючи оцінку покликанням відповідача на преюдиційний характер рішень Личаківського районного суду м. Львова у справах про притягнення посадових осіб позивача до адміністративної відповідальності, то суд першої інстанції встановив, що згідно постанов Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2019 у справі №463/2574/19, від 25.04.2019 у справі №463/2576/19, то щодо директора ЛМКП «Львівводоканал» було складено протокол про адміністративне правопорушення № 34 від 20.03.2019, який було скеровано на розгляд до Личаківського районного суду м. Львова. 25.04.2019 постановою Личаківського районного суду м. Львова у справі № 466/543/19 провадження в адміністративній справі про вчинення ОСОБА_2 адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 163-1, ч. 1 ст. 163-4 КУпАП, закрито у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного штрафу. Вказана постанова набрала законної сили.

Крім того, постановою Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2019 у справі №463/2574/19, було визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 163-1, ч. 1 ст. 63-4 КУпАП та застосовано до бухгалтера ЛМКП «Львівводоканал» адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 170,00 грн.

При цьому судом вірно враховано, що відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Наведеною нормою КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України, слід розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Тобто, за змістом ч. 4 ст. 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, в якому відповідні обставини зазначені як установлені.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 78 КАС України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Адміністративні суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених ч. 4 ст. 78 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами ст.90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Підтвердженням наведеного слугують приписи ч.7 ст.78 КАС України, згідно якої правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що встановлені постановою Личаківського районного суду м. Львова від 20.05.2019 у справі №463/2574/19 обставини є відмінними від обставин, які досліджені в цій справі, а відтак не мають преюдиційного значення.

Оскільки відповідач не довів правомірність прийнятих податкових повідомлень-рішень, то суд першої інстанції обгрунтовавно дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.

Крім того суд першої інстанції з урахуванням вимог ч.1 ст.139 КАС України вірно вирішив питання щодо судових витрат понесених позивачем.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а рішення відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Офісу великих платників податків Державної податкової служби на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 25 січня 2021 року по справі № 1.380.2019.001996 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя М.А. Пліш

Судді В.С. Затолочний

В.Я. Качмар

повний текст складено 16.06.2021