2/754/2409/21

Справа № 754/17338/20

У Х В А Л А

Іменем України

08 червня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Гринчак О.І.

за участю секретаря судових засідань Чехун Ю.В.,

представника позивача Полонської Н.М.,

представника відповідача-1 ОСОБА_1 ,

представника відповідача-2 ОСОБА_4,

представника відповідача-2 ОСОБА_2

розглядаючи у підготовчому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Державного підприємства спеціального зв`язку, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України про стягнення заробітної плати невиплаченої при звільненні, середнього заробітку та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства спеціального зв`язку, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, в якому просить:

- скасувати пункт 1 наказу № 300 від 28.05.2020 Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в частині скасування пункту 5 та 10 наказу № 228 від 22.04.2020, що стосується виплати матеріальної винагороди ОСОБА_3 ;

- стягнути з Державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_3 належні премії та матеріальну винагороду в розмірі 252 137,60 грн. Допустити негайне виконання рішення суду в цій частині;

- стягнути з Державного підприємства спеціального зв`язку на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 344909,67 грн.

Ухвалою Деснянського районного суду міста Києва від 29.12.2020 прийнято вказану позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Під час судового провадження від Державного підприємства спеціального зв`язку надійшло клопотання про закриття провадження у справі № 754/17338/20 щодо позовних вимог ОСОБА_3 про скасування п. 1 наказу № 300 від 28.05.2020 Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в частині скасування пункту 5 та 10 наказу № 228 від 22.04.2020.

Вказане клопотання обґрунтоване тим, що постановою Кабінету Міністрів України № 411 від 03.09.2014 затверджено Положення про Адміністрацію Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Положення). Пунктом 1 Положення визначено, що Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (Адміністрація Держспецзв`язку) є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України і який забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах організації спеціального зв`язку, захисту інформації, кіберзахисту телекомунікацій і користування радіочастотним ресурсом України. Тому, на думку відповідача-1, вимоги про скасування п. 1 наказу № 300 від 28.05.2020 Адміністрації Держспецзв`язку в частині скасування п.п. 5, 10 наказу № 228 від 22.04.2020 є вимогами, спрямованими на оскарження рішень суб`єкта владних повноважень, та підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Представник позивача заперечив проти задоволення вказаного клопотання, посилаючись на те, що вимоги у справі до відповідача-2 є похідними від вимог до відповідача-1, справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а тому підстави для закриття провадження в частині вимог до відповідача-2 відсутні.

Суд, розглянувши заявлене клопотання, встановив таке.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Згідно ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

З аналізу вказаних норм вбачається, що юрисдикція адміністративних судів поширюється не на будь-які трудові спори, а лише ті, які пов`язані з прийняттям громадян на публічну службу, її проходженням, звільненням з неї.

Пунктом 17 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

З наведеного випливає, що будь-яка державна служба є публічною службою. Базовим (загальним) законом, що регулює суспільні відносини, які охоплюють діяльність держави щодо створення правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, є Закон України «Про державну службу».

Відповідно до Закону України «Про державну службу» державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Державна служба характеризується тим, що: а) здійснюється на державних посадах у державних органах або їх апаратах; б) має своєю метою реалізацію завдань і функцій держави; в) регламентується Законом України «Про державну службу» та іншими спеціальними законами; г) характеризується особливістю вступу на державну службу, її проходженням, припиненням службових відносин; ґ) пов`язана з присвоєнням рангів, чинів, спеціальних і військових звань; д) характеризується безпартійністю або політичною нейтральністю державних службовців; е) оплачується за рахунок державного бюджету.

Спори з приводу прийняття громадянина на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби охоплюють весь спектр спорів, що виникають у відносинах публічної служби. Водночас до цієї категорії не належать трудові спори: а) керівників та інших працівників державних і комунальних підприємств, установ та організацій; б) працівників, які працюють за трудовим договором у державних органах і органах місцевого самоврядування; в) працівників бюджетних установ та ін.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_3 виконував обов`язки Генерального директора Державного підприємства спеціального зв`язку на підставі контракту від 03 серпня 2007 року.

Таким чином, посада позивача не відноситься до публічної служби, оскільки не пов`язана з діяльністю на державних політичних посадах, професійною діяльністю суддів, прокурорів, військовою службою, альтернативною (невійськовою) службою, дипломатичною службою, іншою державною службою, службою в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Крім того, посада генерального директора Державного підприємства не є посадою державного органу та його апарату, на яку покладено встановлене нормативними актами коло службових повноважень, а робота на ній не належить до службової (публічної) діяльності.

Суд зауважує, що робота позивача в державній установі, не зважаючи на спеціальну процедуру призначення та звільнення, не є проходженням публічної служби в розумінні КАС України.

Лише тієї обставини, що одна із позовних вимог спрямована до Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України недостатньо для розгляду трудового спору в порядку адміністративного судочинства.

В ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13 лютого 2013 року №К/9991/57176/11 зазначено, що діяльність керівника державної установи не є публічною службою, а акт центрального органу виконавчої влади, щодо прийняття на роботу, а також укладення контракту з підпорядкованою установою, стосовно трудових відносин не є публічно-правовим актом суб`єкта владних повноважень і не може оскаржуватися за правилами адміністративного судочинства.

Наведений висновок суду щодо розмежування трудових правовідносин та публічної служби, а також юрисдикції судів щодо розгляду таких спорів, підтверджується правовою позицією Вищого адміністративного суду України, викладеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року №8, де у п. 13.1 зазначено, що компетенція адміністративних судів поширюється саме на публічно-правові спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Також у пункті 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року №3 вказано, що діяльність особи, призначеної у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління на посаду керівника юридичної особи - суб`єкта господарської діяльності (наприклад, керівник житлово-експлуатаційної організації, призначений на цю посаду відповідним органом місцевого самоврядування), що функціонує на основі права господарського відання або права оперативного управління, або за рішенням органу місцевого самоврядування, не є публічною службою, передбаченою пунктом 15 статті 3 КАС. Трудові правовідносини таких осіб регулюються законодавством про працю, а спори із цих питань розглядаються у порядку цивільного судочинства.

Отже, оскільки робота позивача на посаді Генерального директора Державного підприємства спеціального зв`язку не є публічною службою, у даній справі відсутній спір з приводу прийняття громадян на публічну службу та її проходження.

Зазначений спір є виключно трудовим спором і повинен вирішуватись за правилами цивільного судочинства.

Наявність у спірних правовідносинах сторони суб`єкта владних повноважень - Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, не змінює правову природу спірних правовідносин та не робить спір публічно-правовим, оскільки позивач не проходив публічну службу, а в спірних правовідносинах Адміністрація Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України відносно позивача не виконує функцій суб`єкта владних повноважень, а фактично є роботодавцем у трудових відносинах.

Лише участь у справі сторони, яка є суб`єктом владних повноважень, не може свідчити про наявність між сторонами публічно-правового спору, оскільки в даному випадку спір виник не з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення з публічної служби.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 28 листопада 2018 року справа № 559/321/16-ц (провадження № 14-367цс18), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 815/6096/17 (К/9901/49528/18) (провадження № 11-1282апп18).

Суд зазначає, що трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює Кодекс законів про працю України (частина перша статті 1 Кодекс законів про працю України (далі - КЗпП України)).

Статтею 2 КЗпП України гарантовано, зокрема, право працівників на звернення до суду для вирішення трудових спорів незалежно від характеру виконуваної роботи або займаної посади.

Згідно зі ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Враховуючи, що позивач не перебував на публічній службі, позовні вимоги в частині скасування п. 1 наказу № 300 від 28.05.2020 Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в частині скасування пункту 5 та 10 наказу № 228 від 22.04.2020 не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства, а тому підстав для задоволення клопотання відповідача-1 про закриття провадження у справі, у наведеній частині позовних вимог, немає.

Керуючись ст. 2, 4, 10, 19, 260, 261 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Клопотання представника Державного підприємства спеціального зв`язку про закриття провадження у справі № 754/17338/20 щодо позовних вимог ОСОБА_3 про скасування п. 1 наказу № 300 від 28.05.2020 Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в частині скасування пункту 5 та 10 наказу № 228 від 22.04.2020 залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.

Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.

Повний текст ухвали складено 14.06.2021.

Суддя О.І. Гринчак