ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2021 року

м. Київ

справа № 30/13472/16-а

адміністративне провадження № К/9901/55626/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шарапи В.М.,

суддів: Стеценка С.Г., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.10.2017 у складі судді Дергачової Н.В. та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 у складі колегії суддів: Судової-Хомюк Н.М. (головуючий), Гуляка В.В., Коваля Р.Й., у справі №308/13472/16-а за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Ужгородської міської ради, третя особа - ОСОБА_1 , про визнання протиправним та скасування рішення

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. Позивачі - ОСОБА_2 (надалі - ОСОБА_2 ), ОСОБА_3 (надалі - ОСОБА_3 ), звернулися до суду з позовом до Ужгородської міської ради (надалі - Ужгородська міськрада), за участі третьої особи - ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 ), про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 30.08.2016 №359 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" в частині надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею у власність площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_1 .

2. Постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.10.2017, яка залишена без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018, позовні вимоги задоволено повністю.

2.1. Визнано протиправними дії Ужгородської міськради із винесення п. 2.32 рішення VI сесії VII скликання від 30.08.2016 №359 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким було надано дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність: гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 .

2.2. Скасовано п. 2.32 рішення Ужгородської міськради VI сесії VII скликання від 30.08.2016 №359 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", яким було надано дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність: гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 .

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні обставини:

3.1. На підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЗК №048367 ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,0245 га за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі рішення І сесії ІV скликання Ужгородської міської ради від 28.02.2006 №845.

3.2. За пунктом 2.32 рішення Ужгородської міськради VI сесії VII скликання від 30.08.2016 №359 "Про надання та відмову у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" було надано дозвіл на розробку проектів відведення земельних ділянок з подальшою передачею їх у власність: гр. ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0019 га для будівництва індивідуальних гаражів по АДРЕСА_1 .

3.3. Згідно з листом Управління архітектури та містобудування Ужгородської міськради 2013 року металевий гараж, що перебуває у користуванні гр. ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , частково розташований на земельній ділянці гр. ОСОБА_2 .

3.4. Згідно з викопіровкою з плану АДРЕСА_1 під гаражем гр. ОСОБА_1 проходить каналізація.

3.5. Як вбачається з листа Комунального підприємства "Виробниче управління водопровідно - каналізаційного господарства міста Ужгорода" від 28.04.2017 №541, у зв`язку із проходженням самопливної дворової каналізації через зазначену земельну ділянку, проектом землеустрою мають бути визначені межі охоронної зони каналізації, на якій заборонено будівництво капітальних споруд. На час видачі довідки до цього підприємства із заявкою про видачу технічних умов на об`єкт будівництва на вказаній ділянці не зверталися, проект не погоджувався.

3.6. Як вбачається із наданих суду доказів, рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2011 було задоволено позов ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Ужгородської міськради та Комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" про визнання права власності на гараж та зобов`язання провести його реєстрацію. Визнано за ОСОБА_1 право власності на гараж, що розташований в АДРЕСА_1 , який раніше належав ОСОБА_4 . Зобов`язано Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" провести реєстрацію права власності ОСОБА_1 на гараж, який розташований в АДРЕСА_1 , який раніше належав ОСОБА_4 .

3.7. Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 14.02.2017 скасовано рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2011 в частині зобов`язання Комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації м. Ужгорода" провести реєстрацію права власності на гараж, що розташований у АДРЕСА_1 , що раніше належав ОСОБА_4 і в цій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.

3.8. Протоколом засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 11.05.2017 №21 вирішено за згодою ОСОБА_2 рекомендувати заявнику гр. ОСОБА_1 звернутися до ТОВ "Терра Капітал" щоб переробити документацію землеустрою, а саме змістити межу земельної ділянки на 20 см. від огорожі вищезазначеного суміжного землекористувача.

4. Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з того, що оспорюване рішення винесене Ужгородською міською радою із очевидною невідповідністю місця розташування об`єкта будівництва гаражу вимогам п. 8.56 ДБН 360-92** "Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень" та генеральному плану м. Ужгород, відтак позов підлягає задоволенню.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Третя особа - ОСОБА_1 , подав касаційну скаргу на постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.10.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, а провадження у справі закрити.

5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та допущення ними порушень норм процесуального права. Зокрема, скаржник наполягає, що спір про оскарження рішення відповідача про надання третій особі дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки у власність є спором про право цивільне та не може розглядатися за правилами адміністративної юрисдикції. Вважає, що право позивачів оспорюваним рішенням не порушене.

6. Позивачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , подали відзив на дану касаційну скаргу, в якому просять залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

6.1. На обґрунтування відзиву зазначають, що оскаржувані судові рішення ухвалені на основі правильного застосування норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є безпідставними. Позивачі посилаються на постанову Верховного Суду від 11.07.2018, якою скасоване рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2011 та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14.02.2017 в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

7. Відповідач - Ужгородська міськрада, до закінчення встановленого судом строку відзиву на касаційну скаргу не подав.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

8. Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

9. Частиною 2 статті 4, пунктом 1 частини 2 статті 17 КАС України (в редакції, що була чинною на час вирішення справи судом першої інстанції) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів або правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

10. Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини 1 статті 3 КАС України у вказаній редакції).

11. Аналогічні правила визначення предметної юрисдикції адміністративних судів закріплені у статтях 4 та 19 КАС України у редакції, чинній на час вирішення справи судом апеляційної інстанції та станом на даний час.

12. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

13. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте, сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Натомість, необхідною ознакою публічно-правового спору за участю суб`єкта владних повноважень є здійснення ним владних управлінських функцій саме в тих правовідносинах, щодо яких виник спір.

14. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами щодо їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний виконувати вимоги цього суб`єкта владних повноважень.

15. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.

16. Водночас, спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до його порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень.

17. Як вбачається з матеріалів справи, позивач 1, яка є власником суміжної земельної ділянки, разом із позивачем 2 оскаржила до суду рішення відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею у власність для будівництва індивідуальних гаражів третій особі.

18. При цьому, судами було з`ясовано ті обставини, що на земельній ділянці, щодо якої третій особі було надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою, знаходиться гараж, належний останньому на речовому праві, що частково розташований на земельній ділянці позивача 1 та, окрім того, проходить каналізація, спільна для цієї земельної ділянки та земельної ділянки позивача 1.

19. Отже, метою звернення до суду з даним адміністративним позовом, фактично, був захист цивільних прав позивачів, як власників (користувачів) суміжної земельної ділянки з тією, щодо якої третій особі надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою.

20. Таким чином, між сторонами виник спір про цивільне право, і оспорювання рішення відповідача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства, адже адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей встановлювати (визнавати) факти щодо існування перешкод у користуванні власністю сторонами даного приватно-правового спору.

21. Стаття 15 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) надає кожній особі право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

22. У свою чергу, відповідно до частини 4 статті 11 ЦК України, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Отже, рішення суб`єктів владних повноважень, до яких належать і органи місцевого самоврядування, можуть бути підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

23. Згідно зі статтею 16 ЦК України, до способів захисту цивільних прав та інтересів належить, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої зазначеної статті).

24. Частина 1 статті 21 ЦК України передбачає, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Таким чином, визнання незаконними рішень суб`єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу.

25. Відтак, якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів.

26. З урахуванням наведеного суд вважає, що спір про скасування рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою третій особі щодо відведення земельної ділянки з подальшою передачею у власність у даному випадку має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивачів на користування належним їм нерухомим майном третьою особою. Участь органу місцевого самоврядування в якості співвідповідача у такому спорі не змінюватиме його цивільно-правового характеру.

27. Посилання позивачів у відзиві на касаційну скаргу на постанову Верховного Суду від 11.07.2018, якою скасоване рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.12.2011 та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 14.02.2017 щодо визнання права власності третьої особи на гараж не змінює правової природи заявленого спору, оскільки як слідує зі змісту цієї постанови Верховного Суду, у ній наголошено на неможливості здійснення державної реєстрації права власності на гараж, який не є нерухомим майно. Разом з тим, у постанові не заперечується належності третій особі гаражу на речовому праві.

28. Відповідно до частини 1 статті 2 Цивільного процесуального кодексу України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

29. Юрисдикція цивільних справ визначена статтею 19 цього Кодексу, якою передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

30. Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі з обов`язком суб`єкта владних повноважень доказувати суду правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін.

31. Тому, зважаючи на суб`єктний склад та характер правовідносин у цій справі колегія суддів доходить висновку, що розгляд даного спору має здійснюватися в порядку цивільного судочинства.

32. Правові висновки аналогічного змісту щодо подібних правовідносин викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №809/1946/15, від 23.06.2020 у справі №689/1220/17 та у постанові Верховного Суду від 13.06.2019 №806/699/16.

33. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

34. За практикою Європейського Суду з прав людини "<…> фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі "Занд проти Австрії", що згадувалось раніше, Комісія висловила думку, що термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів" (пункт 24 рішення у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006, заяви №29458/04, №29465/04).

35. Пункт 1 частини 1 статті 238 КАС України передбачає, що суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

36. Враховуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду вважає, що даний спір не належить розглядати у порядку адміністративного судочинства та наявні підстави для закриття провадження у справі, що визначені пунктом 1 частини 1 статті 238 КАС України.

37. Частиною 1 статті 354 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

38. Враховуючи положення частини 1 статті 239 та частини 3 статті 354 КАС України, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне роз`яснити позивачам, що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції і що позивачі мають право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

39. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає до задоволення, а оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій - скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26.10.2017 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2018 у справі №308/13472/16-а - скасувати та закрити провадження у справі.

Роз`яснити позивачам - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що розгляд цієї справи віднесено до компетенції суду цивільної юрисдикції і що позивачі мають право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

СуддіВ.М. Шарапа С.Г. Стеценко С.М. Чиркін