Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2021 р. Справа№200/4542/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 )

про визнання протиправними дії, стягнення індексації грошового забезпечення та компенсації за додаткову відпустку

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дії відповідача у частині невиплати позивачу індексації грошового забезпечення з 01 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року включно, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, визнати протиправними дії відповідача у частині невиплати позивачу компенсації за додаткову відпуску, як учаснику бойових дій за 14 днів за 2016 рік та 14 днів за 2017 рік з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення позивача, стягнути з відповідача на користь позивача індексацію грошового забезпечення в сумі 47875 грн. 47 коп. із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в період з 01 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року січень 2008 року, стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 28 днів за 2016-2017 рік в сумі 4710 грн. 07 коп. з розміру грошового забезпечення станом на день звільнення позивача.

Ухвалою від 20 квітня 2021 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження в адміністративній справі № 200/4542/21 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), задовольнив клопотання позивача про витребування доказів, зобов`язав відповідача надати суду належним чином засвідчені копії, а саме витяги з наказів про включення/виключення до/зі списків особового складу Військової частини пп НОМЕР_4 позивача, а також всі інші докази, які стали підставою для вчинення відповідачем спірних дій.

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Позивач у позовній заяві зазначив, що в супереч Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» відповідачем за період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року сума невиплаченої індексації грошового забезпечення становить 47875 грн. 47 коп. Крім того, зазначає, що з публікації у засобах масової інформації рішення адміністративної справи Верховного суду України у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду м. Києва від 16 травня 2019 року адміністративне провадження № Пз/9901/4/19, справа № 620/4218/18 позивач з`ясував, що на день виключення зі списків особового складу не довели, не нарахували та не виплатили грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 травня 2017 року.

Відповідач правом надання відзиву не скористався, витребуваних судом доказів не надав та не повідомив про причини не подання доказів, тому відповідно до положень статей 159, 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами справи та в межах заявлених позовних вимог. Ухвала суду від 20 квітня 2021 року була отримана відповідачем 24 квітня 2021 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить паспорт серії НОМЕР_5 , виданого у липні 1996 року. Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 , видане 27 квітня 2016 року, копія якого додається до позовної заяви.

Відповідно до довідки від 8 травня 2017 року № 404 позивач приймав безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення і захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в період з 1 жовтня 2015 року по 19 жовтня 2015 року, з 4 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року, з 1 липня 2016 по 22 вересня 2016 року, з 10 жовтня 2016 року по 10 травня 2017 року.

Як вбачається з матеріалів справи позивач у період з 1 жовтня 2015 року по 10 травня 2017 року проходив військову службу у військовій частині пп В-1611.

2 березня 2021 року позивач звернувся до відповідача із заявою, де просив нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 рок по 10 травня 2017 року з встановленням базового місяця січень 2008 року, згідно роз`яснення Міністерства соціальної політики від 31.01.2018 року № 1725/3, нарахувати та виплатити компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 14 днів за 2016 рік і за 14 днів за 2017 рік із розрахунку грошового забезпечення на день звільнення з військової служби 10 травня 2017 року.

Як вбачається з листа відповідача від 19 березня 2021 року № 86/ФС позивачу за період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року індексація не виплачувалась.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Міністерства оборони України від 31 січня 201 року, де зазначено, що за попередніми розрахунками, потреба для виплати індексації у 2018 році становитиме 12.1 млрд. грн., які не передбачені фондом грошовою забезпечення у поточному році. Ураховуючи викладене, а також те, що у чинному законодавстві не визначено пріоритетність виплат окремих видів грошового забезпечення » у тому числі й індексації, та відповідно до статті 51 Бюджетного Кодексу України, статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", пункту 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, до питання виплати індексації грошового забезпечення у Мінобороні доцільно повернутися після набуття чинності Постанови № 704.

Крім того, з листа Мінсоцполітики від 29 грудня 2017 року № 122/о/66-17 вбачається, що для військовослужбовців, яких було прийнято на військову службу у грудні 2015 року, лютому 2016 року обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації має здійснюватись з місяця, наступного за місяцем підвищення посадового окладу за посадою, яку займає військовослужбовець. Одночасно повідомляємо, що статтею 5 Закону України Діро індексацію грошових доходів населення передбачено, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Також зазначаємо, що листи Мінсоцполітики не є нормативно-правовими актами, вони носять інформаційний, роз`яснювальний та рекомендаційний характер.

Судом також встановлено, що позивач звернувся до командира Військової частини НОМЕР_7 Міністерства оборони України з запитом щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки учасникам бойових дій при звільненні з військової служби.

Щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, листом Юридичного департаменту Міністерства оборони України від 23 вересня 2019 року № 316/1620 було повідомлено, що при зверненні до військових частин (установ, організацій) осіб, звільнених з військової служби та в установленому законодавством порядку виключених іі списків особового складу військової частини (установи, організації), рекомендуємо враховувати пункт 3 рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18, за змістом якого, зміна фактичних обставин справи і правового регулювання спірних правовідносин є обставинами, які можуть впливати на інше застосування норм матеріального права, ніж у зразковій справі. Виплату компенсації в таких випадках, на думку Департаменту, слід здійснювати на підставі відповідних рішень суду після набрання ними законної сили. Питання щодо апеляційного/касаційного оскарження або не оскарження зазначених рішень приймати у відповідності до абзацу другого пункту 3.2 розділу 3 Інструкції з організації претензійної та позовної роботи, представництва інтересів у судах і виконання рішень судів у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 30 грудня 2016 року № 744.

Щодо питання невиплати індексації грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень 1 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Частиною першою статті другої Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

В силу абзацу 2 частини третьої статті 9 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III).

Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-XII, де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Так, згідно із статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.

Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (стаття 9 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).

У відповідності до статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.

Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).

Пунктом 1-1 Порядку №1078 зазначено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Згідно з пунктом 6 Порядку №1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація допомоги по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, проводиться за рахунок коштів Фонду загальнообов`язкового державного соціального страхування на випадок безробіття; 5) індексація стипендій особам, які навчаються, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються; 6) індексація розміру аліментів, визначеного судом у твердій грошовій сумі, проводиться за рахунок коштів платника аліментів; 7) індексація сум відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також сум, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, проводиться за рахунок джерел, з яких вони сплачуються.

З аналізу наведених норм вбачається, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) - є обов`язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Зокрема, Європейський Суд з прав людини у справі «Кечко проти України» з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Таким чином, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи «Сук проти України» від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року свідчить про порушення відповідачем вимог Закону від 03.07.1991 № 1282-XII та Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Аналогічного змісту викладена позиція у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17 та від 19 червня 2019 року у справі № 825/1987/17, від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 року по справі № 825/565/17.

Отже суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року.

Щодо визначення базового місяця індексації при врегулюванні спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Аналіз наведеної норми пункту 5 Порядку №1078 дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів) є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Разом з тим, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», яка набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018 (далі - Постанова №1294), встановлено підвищені посадові оклади військовослужбовців, які визначені Додатком №1 до Постанови №1294.

Підвищення тарифних ставок (окладів) в березні 2017 року, що було б підставою для встановлення іншого базового місяця при проведенні індексації - не відбувалося. Крім того, судом також не встановлено, що підвищення грошового доходу позивача у березні 2017 року перевищило суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу та яка мала нараховуватися із базового місяця - січень 2008 року.

Тобто січень 2008 року є місяцем підвищенням тарифних ставок (посадових окладів), а тому, відповідно до Порядку №1078, січень 2008 року є базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців.

Таким чином, базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення позивача є січень 2008 року, в якому Постановою №1294 встановлені підвищені розміри посадових окладів військовослужбовців.

Тому, нарахування індексації грошового забезпечення позивача повинно проводитися в період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року із застосуванням базового місяця - січня 2008 року.

При вирішенні вимог позивача щодо стягнення індексації грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року в сумі 47875 грн. 47 коп., суд виходить із наступного.

Сума індексації доходів визначається як результат множення та ділення грошового доходу на певні показники, визначені порядком проведення індексації та залежить від місяця підвищення тарифних ставок.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Так, враховуючи висновок суду про допущення відповідачем протиправної бездіяльності через нездійснення розрахунку та виплати індексації у період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року, із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року (січень 2008 року).

Щодо невиплати компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що 16 травня 2019 року Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду розглянуто провадження у зразковій справі № 620/4218/18 за позовом особи до Військової частини НОМЕР_8 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії та прийнято рішення, яким позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_8 щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_8 нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 22 жовтня 2018 року.

Постановою Великої Палати Верховного суду від 21 серпня 2019 року по справі № 620/4218/18 за наслідками розгляду апеляційної скарги Військової частини, апеляцій скаргу залишено без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 16 травня 2019 року залишено без змін.

Таким чином, рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду розглянуто провадження від 16 травня 2019 року у зразковій справі № 620/4218/18 набрало законної сили 21 серпня 2019 року та в силу положень частини 5, 6 статті 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

У рішенні від 16 травня 2019 року по справі № 620/4218/18 Верховним Судом визначені такі ознаки типової справи:

позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби;

відповідач, суб`єкт владних повноважень: військова частина, на якій позивач перебував на забезпечені;

підстави спору: а) фактичні - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби, ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) нормативні - норми права, які регулюють відносини між позивачем і відповідачем щодо проходження публічної (військової) служби, набуття статусу учасника бойових дій, нарахування та виплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій. Такими нормами права є:стаття 4 Закону України «Про відпустки», статті5,12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», стаття101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

предмет спору: а) протиправна бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в період визначений підпунктами 17-18 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; б) стягнення невиплаченої грошової компенсацію при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в період визначений підпунктами 17-18 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;

відносини, що регулюються одними нормами права - відносини, які виникли між учасником бойових дій і військовою частиною щодо проходження ним публічної (військової) служби та які регулюються нормамиЗакону України «Про відпустки»,Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»,Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»,Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

позивачами заявлено аналогічні вимоги: а) визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій; б) зобов`язати військову частину нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

При цьому, у зазначеному рішенні зазначено, що висновки Верховного Суду у цій зразковій справі підлягають застосуванню в адміністративних справах щодо звернення до суду осіб, звільнених з військової служби, яким було відмовлено у виплаті грошової компенсації при звільнені за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»в період визначений підпунктами 17-18 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Дослідивши наявні матеріали справи суд доходить висновку, що дана справа відповідає ознакам типової справи.

Згідно вимог частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Нормами статті 4 Закону України від 5 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки» встановлені такі види відпусток:

1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до положень статті 16-2 зазначеного додаткова відпустка окремим категоріям громадян та постраждалим учасникам Революції Гідності, Учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно доЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Норми статті 5 зазначеного Закону визначають, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час».

Учасникам бойових дій відповідно до положень цього Закону (статті 5, 6) надаються, зокрема, такі пільги: 12) використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Нормами частини 8 статті 101 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України. У разі якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей (частина 14 статті 101 Закону 2011-ХІІ).

При цьому, нормами частини 17 зазначеної норми Закону № 2011-ХІІ установлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв`язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об`єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об`єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.

Згідно норм Закону України від 21 жовтня 1993 року № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Системний аналіз змісту верховенства права, вищенаведених положень законодавства дає підстави суду для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Відповідно до частини 8 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно доЗакону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбаченіЗаконом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Так, відповідно до частини 14 статті101Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації. Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» з 2016 року по 2018 рік.

Припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічний висновок викладений в рішенні Верховного Суду в зразковій справі № 620/4218/18.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до положень статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з нормами частини другої зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Нормами статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Так, враховуючи висновок суду, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати компенсації додаткової відпуски як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, зобов`язати відповідача виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 травня 2017 рік.

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору на підставі Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 257-260, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дії, стягнення індексації грошового забезпечення та компенсації за додаткову відпустку задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) щодо не нарахування та не виплати в повному обсязі ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення без застосування базового місяця 2008 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року, із застосуванням місяця для обчислення споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 1 грудня 2015 року по 10 травня 2017 року (січень 2008 року).

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) щодо невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсації додаткової відпуски як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 травня 2017 рік.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 10 травня 2017 рік.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 14 червня 2021 року. Повне судове рішення складено 14 червня 2021 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.В. Смагар