ПОСТАНОВА
Іменем України
11 червня 2021 року
Київ
справа №440/5187/19
адміністративне провадження №К/9901/15192/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),
суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №440/5187/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року (головуючий суддя - Русанова В. Б., судді: Перцова Т. С., Жигилій С. П.),
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління ДПС у Полтавській області (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13 листопада 2019 року №0176273-5133-1616.
На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що вказана у спірному рішенні сума податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, повинна бути зменшеною на 25000 грн, оскільки житловий будинок має загальну площу меншу ніж 500 кв. метрів, а його частки розділені пропорційно між співвласниками.
Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 11 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовив.
Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 26 травня 2020 року рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове, яким позовні вимог задовольнив, податкове повідомлення-рішення визнав протиправним і скасував.
Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.
ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_1 , згідно зі свідоцтвом про шлюб від 17 квітня 2010 року, актовий запис № 152) з 29 липня 2009 року до 2 січня 2019 року була власником житлового будинку, з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 613,3 кв. метрів, згідно зі свідоцтвом про право власності від 29 липня 2009 року, виданим Недогарівською сільською радою Кременчуцького району, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (а. с. 41-47).
З 2 січня 2019 року до 22 квітня 2019 року позивачка була власником житлового будинку, загальною площею 484, 6 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно. (а. с. 9 - 11, 41)
Головне управління ДПС у Полтавській області відповідно до підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та на підставі отриманої інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно платнику ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2018 рік в сумі 36416,58 грн, про що прийняло податкове повідомлення-рішення № 0176273-5133-1616 від 13 листопада 2019 року (а. с. 6).
Підставою для нарахування податку слугувало наявність у власності позивача об`єкта оподаткування-житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 613,3 кв. метрів, згідно з розрахунком.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у 2018 році позивач була власником житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 613,3 кв. метрів, що відповідає відомостям, що містяться у Державному реєстрі прав. Вказаний запис про об`єкт нерухомого майна в Реєстрі прав на нерухоме майно погашено 4 січня 2019 року у зв`язку із внесенням відомостей до Реєстру. В подальшому 22 квітня 2019 року внесені зміни щодо реєстрації переходу прав власності - зменшення частки. Суд дійшов висновку, що при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, яким нараховано податок саме за 2018 рік, відповідач не порушив вимог податкового законодавства.
З такими висновками не погодився суд апеляційної інстанції з тих підстав, що позивач має право на пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Оскільки податковий орган нарахував податок лише за один об`єкт нерухомості, отже, сума податку, мала бути розрахована відповідно до підпункту «б» пункту 266.4.1 статті 266 ПК України, згідно з яким база оподаткування зменшується для житлового будинку незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів. Тому база оподаткування (загальна площа житлового будинку) складає 493,3 кв. метрів (613,3 кв. метрів - 120 кв. метрів), а не 613,3 кв. метрів, як визначено податковим органом. Крім того, станом на 2018 рік позивач мала у власності квартиру, загальною площею 33,1 кв. метрів за адресою: АДРЕСА_2 , згідно з договором дарування від 1 березня 2017 року, засвідченим нотаріально, що також давало підстави для застосування пільги відповідно до підпункту «в» пункту 266.4.1 статті 266 ПК України - зменшення бази оподаткування на 180 кв. метрів.
Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що податковий орган неправильно визначив суму податку на нерухоме майно внаслідок неправильного визначення бази оподаткування, а саме при розрахунку застосував загальну площу житлового будинку, не застосувавши при цьому пільги щодо зменшення (120 кв. метрів або 180 кв. метрів), що є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.
Скасовуючи податкове повідомлення-рішення повністю, апеляційний суд, з посиланням на постанову Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі № 820/11123/15 зазначив, що не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
Водночас суд апеляційної інстанції відхилив як необґрунтовані доводи позивача про те, що рішення Недогарківської сільської ради від 29 червня 2017 року не було оприлюднено, а також посилання на те, що загальна площа будинку у 2018 року складала 484,6 кв. метрів, оскільки такі доводи спростовані під час судового розгляду.
Не погодившись з постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що контролюючим органом правомірно не була застосована пільга зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки відповідно до підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту для фізичних осіб не застосовуються до об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі (120 кв. метрів х 5 = 600 кв. метрів) встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту. В даному випадку площа будинку у звітний період складала 613,3 кв. метрів, що відповідає відомостям з Державного реєстру прав.
ГУ ДПС зазначає, що обставини перебування у власності позивача ще одного об`єкта оподаткування у вигляді квартири не досліджувались судом першої інстанції, адже не викладалися та не висловлювалися позивачем під час судового розгляду у суді першої інстанції. Враховуючи підстави позову, на переконання відповідача, суд першої інстанції ухвалив законне рішення.
Також, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції, констатуючи невірне нарахування платнику податку податкових зобов`язань, визначених податковим повідомленням-рішенням від 13 листопада 2019 року № 0176273-5133-1616, мав можливість скасувати податкове повідомлення-рішення лише в частині, що узгоджується з практикою Верховного Суду, сформованою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №823/994/17, від 25 березня 2019 року у справі № 823/1248/17, про яку зазначало ГУ ДПС у відзиві на позов. Згідно з цією практикою, суди не позбавлені можливості виділення з загальної суми податкового зобов`язання, визначеного спірними податковими повідомленнями-рішеннями, сум податкового зобов`язання нарахованого правомірно.
При цьому, у застосованій судом апеляційної інстанції постанові від 17 березня 2020 року у справі № 820/11123/15 Верховний Суд також зазначав, що наслідком встановлення судом відповідності чи невідповідності рішення суб`єкта владних повноважень вимогам чинного законодавства є визнання такого акта законним або протиправним, при умові, якщо є можливість ідентифікувати, виокремити та назвати таку невідповідність чи відповідність. Зокрема, частково протиправним можна визнати якусь частину, пункт, речення рішення або рішення в частині нарахування певної суми окремого виду податку чи збору, накладення штрафних (фінансових) санкцій в якійсь сумі.
Верховний Суд ухвалою від 15 липня 2020 року відкрив касаційне провадження у цій справі на підставі пунктів 1 і 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) з метою перевірки доводів, викладених у касаційній скарзі, про відсутність висновку Верховного Суду з питання застосування статті 266 ПК України у подібних правовідносинах, а також не врахування судами висновків Верховного Суду щодо наявності у суду повноважень частково визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення.
ОСОБА_1 правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористалася, що не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до підпунктів 266.1.1 пункту 266.1, 266.2.1 пункту 266.2, 266.3.1 пункту 266.3 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні особи, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об`єктом оподаткування є об`єкт житлової нерухомості, в тому числі його частка. Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
Відповідно до підпункту 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України база оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України база оподаткування об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується: а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів; в) для різних типів об`єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік), який відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України дорівнює календарному року.
Разом з тим, згідно з підпунктом 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України пільги з податку, передбачені підпунктами 266.4.1 та 266.4.2 цього пункту, для фізичних осіб не застосовуються до:
об`єкта/об`єктів оподаткування, якщо площа такого/таких об`єкта/об`єктів перевищує п`ятикратний розмір неоподатковуваної площі, встановленої підпунктом 266.4.1 цього пункту;
об`єкта/об`єктів оподаткування, що використовуються їх власниками з метою одержання доходів (здаються в оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності).
Згідно з підпунктом «ґ» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України обчислення суми податку з об`єкта/об`єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості у такому порядку, зокрема, за наявності у власності платника податку об`єкта (об`єктів) житлової нерухомості, у тому числі його частки, що перебуває у власності фізичної чи юридичної особи - платника податку, загальна площа якого перевищує 300 квадратних метрів (для квартири) та/або 500 квадратних метрів (для будинку), сума податку, розрахована відповідно до підпунктів "а"-"г" цього підпункту, збільшується на 25000 гривень на рік за кожен такий об`єкт житлової нерухомості (його частку).
Отже, ПК України встановлює податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначає об`єкт і базу оподаткування, а також передбачає пільги з його сплати із встановленням виключень, коли такі пільги не можуть бути застосовані.
Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у 2018 році у позивача був обов`язок зі сплати податку на нерухоме майно, який мав розраховуватися з бази оподаткування, до якої включається житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 613,3 кв. метрів. При цьому, суди попередніх інстанцій правильно відхилили доводи позивача про те, що загальна площа будинку складає 484,6 кв. метрів.
Згідно з дослідженими судами попередніх інстанцій доказами, зокрема, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, суди зробили правильний висновок, що подальші зміни як щодо загальної площі житлового будинку, так і щодо зміни часток права власності на нього відбулися вже у 2019 році, в той час, як податкове повідомлення-рішення прийнято за звітний 2018 рік.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для застосування пільги зі сплати податку, враховуючи вимоги підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України.
Колегія суддів вважає такий висновок помилковим, здійсненим внаслідок неправильного застосування (не застосування) норми матеріального права - підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України, про застосування якого зазначав податковий орган у відзивах на позов і апеляційну скаргу.
Аналіз підпункту «ґ» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України та підпункту 266.4.3 пункту 266.4 статті 266 ПК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) дає підстави для висновку, що до житлових будинків, площа яких перевищує 600 кв. метрів (120 кв. метрів х 5) пільги зі сплати податку не застосовуються. При цьому, сума податку збільшується на 25000 гривень на рік за такий об`єкт житлової нерухомості, як будинок, загальна площа якого перевищує 500 кв. метрів.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а відповідач, здійснюючи розрахунок податку в сумі 36416,58 грн. (613,3 кв. метрів х 18,615 грн (ставка податку) + 25000 грн) не порушив норм податкового законодавства.
Щодо посилань апеляційного суду про наявність у позивача станом на 2018 рік у власності квартири загальною площею 33,1 кв. метрів, які ним були покладені в основу судового рішення, колегія суддів зазначає, що такі доводи, а так само і про несвоєчасне опублікування рішення Недогарківської сільської ради від 29 червня 2017 року як підстави для скасування податкового повідомлення-рішення, знайшли своє відображення лише в апеляційній скарзі. Тобто, такі доводи не були підставою позову. Кожен з цих доводів міг би бути самостійною підставою, проте, позивачем при поданні позову у цій справі не заявлявся.
Відповідно до частини п`ятої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Зазначене у сукупності свідчить про допущення судом апеляційної інстанції неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Інші доводи касаційної скарги не впливають на вищезазначені висновки, а тому правова оцінка таким не надається.
Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, ухвалене з дотриманням норм процесуального права, але помилково було скасоване апеляційним судом, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.
Керуючись статтями 341, 345, 352, 355, 356, 359 КАС України, суд,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області задовольнити.
Постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2020 року скасувати.
Залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2020 року у справі №440/5187/19.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіМ.М. Гімон М.Б. Гусак Є.А. Усенко
