ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.06.2021 року м.Дніпро Справа № 908/3159/19

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Чередка А.Є., Кузнецова В.О.

секретар судового засідання Кандиба Н.В.

розглянувши апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі»

на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 (колегія суддів: Боєва О.С. (головуючий), Колодій Н.А., Корсун В.Л.)

у справі №908/3159/19

за позовом: Концерну Міські теплові мережі, м. Запоріжжя

до відповідача: Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7, м. Запоріжжя

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, м. Запоріжжя

про стягнення суми 267 816,35 грн.

за зустрічним позовом: Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7, м. Запоріжжя

до відповідача: Концерну Міські теплові мережі, м. Запоріжжя

про визнання договору укладеним, -

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Концерну Міські теплові мережі до відповідача: Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7, про стягнення суми 299 915,69 грн. заборгованості за надані послуги з централізованого опалення, суми 7 480,55 грн. 3% річних, всього суми 307 396,24 грн.

Також до господарського суду надійшла зустрічна позовна заява Комунального підприємства Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 до Концерну Міські теплові мережі про визнання укладеним договору купівлі-продажу теплової енергії між Концерном Міські теплові мережі та КП ВРЕЖО №7.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у задоволенні первісного позову відмовлено повністю, у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погодившись з вказаним рішенням Концерном Міські теплові мережі подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати рішення господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 по справі №908/3159/19 у частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги Концерну Міські теплові мережі за первісним позовом, стягнути з КП Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 на користь Концерну Міські теплові мережі заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 по квітень 2019 у сумі 251 045,27 грн., стягнути з КП Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 на користь Концерну Міські теплові мережі - 3% річних в сумі 8 718,25 грн, - інфляційних втрат в сумі 8 052,83 грн., - судові витрати 10 043,10 грн.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт вказує на те, що судом першої інстанції неповно досліджені та оцінені надані позивачем докази, а оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права.

Стверджує, що висновки суду щодо розбіжності стосовно кількості приміщень є необгрунтованими.

Зазначає, що позивачем було надано до суду докази що підтверджують величини теплового навантаження по кожному з об`єктів.

Наголошує, що нарахування за отриману відповідачем послугу з централізованого опалення здійснювалось позивачем згідно показань приладів обліку спожитої теплової енергії та площі приміщення незалежно від кількості опалювальних приладів.

Апелянт вважає, що норми чинного законодавства не забороняють нарахування за послуги з централізованого опалення на декілька об`єктів разом за умови єдиного підходу нарахувань, а саме згідно Правил 630.

Вказує на те, що розгорнутий детальних розрахунок суми заборгованості по кожному з приміщень надавався позивачем та наявний в матеріалах справи.

Поміж іншого, звертає увагу на тому, що відповідачем не надано жодного доказу щодо ненадання або надання не в повному обсязі послуги з централізованого опалення приміщень.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 12.04.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Концерну Міські теплові мережі на рішення господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі №908/3159/19, розгляд апеляційної скарги призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 20.05.2021р. о 15 год. 00 хв.

23.04.2021р. до Центрального апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» надійшов відзив на апеляційну скаргу від 16.04.2021 № 1169, в якому останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

23.04.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Концерну «Міські теплові мережі» надійшло клопотання про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи.

06.05.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради надійшли пояснення щодо апеляційної скарги від 27.04.2021 № 48/02-03, в яких останній просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

14.05.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» надійшли заперечення на клопотання Концерну «Міські теплові мережі» про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи (підписані ЕЦП), в яких останній заперечив проти клопотання та просив відмовити у його задоволенні.

19.05.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» надійшли письмові заперечення на клопотання Концерну «Міські теплові мережі» про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи аналогічні змісту попередньо поданому.

19.05.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.05.2021 повідомлено сторони про судове засідання у справі, яке відбудеться 03.06.2021р. о 16:45 год.

24.05.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

27.05.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Концерну «Міські теплові мережі» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

02.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» надійшло клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, які викладені в судових рішеннях: постанові Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18, постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 904/547/18, постановах Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 908/3558/19, від 10.03.2021 у справі № 908/3586/19, від 30.03.2021 у справі № 908/3567/19 від 14.02.2020 у справі № 908/1901/19, від 19.04.2021 у справі № 908/3175/20.

02.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» надійшли додаткові пояснення проти доводів апеляційної скарги.

02.06.2021 до Центрального апеляційного господарського суду від Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради надійшла заява про розгляд справи без його участі.

В судове засідання 03.06.2021 року з`явився представник відповідача. Позивач (апелянт), будучи повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання уповноваженого представника не направив, проте 27.05.2021р. надіслав до Центрального апеляційного господарського суду клопотання про відкладення розгляду справи.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи наявні докази повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, з огляду на наявність в матеріалах справи процесуальних документів учасників справи, в яких останні висловили свою позицію щодо апеляційної скарги, констатуючи достатність матеріалів для здійснення перегляду справи в апеляційному порядку, з метою дотримання процесуальних строків, встановлених ГПК України, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника апелянта, а відтак відмовляє у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Представник відповідача у судовому засіданні 03.06.2021 заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, з підстав зазначених у поданих ним процесуальних документах (відзиві, запереченнях на відповідь на відзив, письмових поясненнях), просив суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та перевіривши правильність висновків місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, відповідно до рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради від 21.09.2018 № 439/9 Про передачу майна комунальної власності в господарське відання комунальному підприємству Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7 Запорізької міської ради вилучено з господарського відання Комунального підприємства Наше місто Запорізької міської ради та передано в господарське відання Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання №7» Запорізької міської ради майно комунальної власності згідно з додатками 1, 2, 3 до рішення. На виконання вказаного рішення КП «Наше місто» Запорізької міської ради та КП «ВРЕЖО №7» підписані акти приймання-передачі об`єктів нерухомого майна з 01.10.2018.

Вимоги первісного позову у даній господарській справі мотивовані, зокрема, тим, що системи опалення об`єктів споживання теплової енергії приміщень, до яких здійснювалось постачання теплової енергії, є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинків, в яких вони розташовані, та мають спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача. Факт отримання теплоносія підтверджується рішеннями Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2018-2019 в місті Запоріжжя та підтверджується також рахунками та актами приймання-передачі теплової енергії (послуги з централізованого опалення). Всупереч чинного законодавства, КП «ВРЕЖО №7» не належним чином виконував свої зобов`язання, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за послуги з централізованого опалення. При цьому, Концерном «МТМ» зазначено, що ним було підготовлено проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 704458 від 01.08.2019 та направлено його відповідачу для підписання, однак останній на пропозицію щодо укладення договору не відгукнувся, договір не укладено. Відсутність укладеного між сторонами договору з централізованого опалення та постачання гарячої води, обов`язковість укладання якого лежить і на Споживачеві, і на Теплопостачальній організації не виключає можливості стягнення з відповідача на користь позивача вартості послуг з теплопостачання, оскільки між позивачем та відповідачем склалися фактичні договірні відносини.

Надані Концерном «МТМ» до матеріалів справи докази свідчать, що останнім направлялись акти приймання-передачі теплової енергії за період листопад 2018 квітень 2019 згідно особового рахунку № 704458 та рахунки за спожиту теплову енергію №704458 на адресу КП «ВРЕЖО №7» (споживач, балансоутримувач), про що свідчать відповідні реєстри на відправку рекомендованих листів з повідомленням (т. 1, а.с. 14-35). Згідно з банківськими виписками КП «ВРЕЖО №7» здійснено часткову оплату в загальному розмірі 200 000,00 грн. за спожиту у період листопад 2018 квітень 2019 теплову енергію, що надходила до нежитлових приміщень з приладами опалення (т. 1, а.с.79-81).

Листом від 29.07.2019 вих. № 576/04 «Про укладення договору» Концерн «МТМ» направив на адресу КП «ВРЕЖО №7» для підписання проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 704458 від 01.08.2019 (у двох примірниках), з посиланням у даному листі на введення з 01.05.2019 в дію Закону України від 09.11.2017 №2189-ІVIII «Про житлово-комунальні послуги», та просив підписати даний договір і повернути один примірник у двадцятиденний строк з дня отримання. Згідно з відбитком вхідного штемпеля вказаний лист з додатком був отриманий КП «ВРЕЖО №7» 30.07.2019 (т. 1, а.с. 36-43).

В пункті 2 цього проекту договору зазначено: «Суб`єкти користування послугами: власники (орендар) нежитлового приміщення за адресами: (п. 3). В пункті 3 наведено характеристики об`єкту надання послуг, що складається з переліку нежитлових приміщень з адресами об`єктів (будинків), які знаходяться у Заводському районі м.Запоріжжя, і включає в себе 42 нежитлових приміщення, розташованих у підвальних, цокольних та перших поверхах; підставами включення вказаних приміщень до договору зазначено: акт приймання-передачі об`єктів нерухомого майна з господарського відання КП «Наше місто» до КП «ВРЕЖО №7», рішення про передачу комунальної власності в господарське відання КП «ВРЕЖО №7». В пункті 29 проекту договору передбачалось, що за погодженням сторін, у відповідності до ст.631 ЦК України, умови договору застосовуються до відносин, які виникли до його укладення з 01.11.2018.

Вищевказаний проект договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води № 704458 від 01.08.2019 КП «ВРЕЖО №7» підписаний не був, відповіді на лист Концерну «МТМ» від 29.07.2019 вих. № 576/04 КП «ВРЕЖО №7» не надано.

При цьому, із змісту листування, наданого в матеріали справи КП «ВРЕЖО №7», вбачається, що Концерном «МТМ» у січні 2019 на адресу КП «ВРЕЖО №7» також направлялась пропозиція щодо підписання договору № 704458 купівлі-продажу теплової енергії від 01.12.2018, про що в т.ч. свідчать копії опису вкладення та рекомендованого повідомлення про вручення, надані Концерном «МТМ» (т. 1, а.с. 29). КП «ВРЕЖО №7» направлялись листи (т. 1, а.с. 95, 97), якими двічі повертався проект договору №704458 від 01.12.2018, із викладенням заперечень стосовно умов вказаного проекту договору, а саме - було зазначено про відсутність розрахунків вказаного у ньому теплового навантаження, без обстеження при цьому приміщень та неврахування повної або часткової відсутності приладів опалення в більшості нежитлових приміщеннях, що прийняті КП «ВРЕЖО №7» у господарське відання згідно рішення виконавчого комітету № 439/9 від 21.09.2019 «Про передачу майна комунальної власності в господарське відання КП «ВРЕЖО №7» та відповідно до акту прийому-передачі об`єктів нерухомого майна. Зазначалось про необхідність проведення сумісного обстеження приміщень для уточнення (коригування) переліку приміщень по яким надається послуга і які мають бути включені до договору. Крім того, КП «ВРЕЖО №7» у своїх листах вказував про незгоду з направленими на його адресу актами приймання-передачі за спожиту теплову енергію та виставленими рахунками за спірний період, вказуючи на необхідність узгодження усіх спірних питань та розбіжностей, що виникають перед укладенням договору, про які також зазначалось у попередніх листах (т. 1, а.с. 94, 96, 98). Договір №704458 купівлі-продажу теплової енергії від 01.12.2018 сторонами не був підписаний.

Листом від 02.08.2019 вих. №1582 (т. 1, а.с. 105) КП «ВРЕЖО №7» направило на адресу Концерну «Міські теплові мережі» власні проекти договорів купівлі-продажу теплової енергії по районам міста Запоріжжя, в тому числі проект договору купівлі-продажу теплової енергії б/н, без дати з додатками 1-3 (т. 1, а.с. 124-127) по нежитловим приміщенням Заводського району м. Запоріжжя. Згідно з Додатком № 3 до цього проекту договору до переліку об`єктів постачання теплової енергії включено нежитлові приміщення перших, цокольних поверхів та підвали, всього - за 23 адресами, та визначеними періодами нарахувань окремо за кожним з цих приміщень. В пункті 1.4 проекту договору зазначено період відпуску теплової енергії: з 01 жовтня 2018 по 31 грудня 2019.

У вказаному листі КП «ВРЕЖО №7» зазначило, що поставка теплової енергії у нежитлові приміщення не може відбуватися відповідно до умов Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, та наполягало на підписанні договору купівлі-продажу теплової енергії разом з переліком нежитлових приміщень, розташованих за адресами, вказаних у Додатку №3 до договору, за якими КП «ВРЕЖО №7» повинно сплачувати послуги з опалення; просило підписати проект договору, розрахувавши при цьому, відповідно до п. 1.4.1. проекту договору, теплове навантаження на нежитлові приміщення з урахуванням встановленого теплового обладнання.

У листі вих. № 1735 від 22.08.2019 (т. 1, а.с. 107) КП «ВРЕЖО №7» у відповідь на претензію Концерну «МТМ» щодо погашення заборгованості за спожиту теплову енергію зазначило про неотримання від Концерну відповіді на лист від 02.08.2019 вих. №1582 та необхідність підписання до 23.09.2019 направлених проектів договорів зі здійсненням розрахунку теплового навантаження.

Невиконання вимог претензії відповідачем стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Позивачем з урахуванням уточнень заявлено до стягнення з відповідача суму основного боргу за послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року по особовому рахунку № НОМЕР_1 у розмірі 251 045,27 грн., а також нараховані 8 052,83 грн. інфляційних втрат та 8 718,25 грн. 3 % річних за несвоєчасну оплату наданих послуг, що є предметом даного спору у справі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги щодо стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 251 045,27 грн. є необґрунтованими, не підтверджені належними та допустимими доказами, а отже в цій частині не підлягають задоволенню. Враховуючи висновок суду про необґрунтованість позовних вимог про стягнення основного боргу, суд першої інстанції відмовив і у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8718,25 грн, інфляційних втрат в сумі 8 052,83 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Предметом діяльності Концерну Міські теплові мережі є виробництво теплової енергії, постачання теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємства, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут та інше.

Концерн Міські теплові мережі відповідно до положень Закону України Про природні монополії є суб`єктом природної монополії та діє на підставі виданих ліцензій на провадження господарської діяльності з виробництва, транспортування, постачання теплової енергії, тому у своїй основній діяльності таке підприємство повинно дотримуватися законодавства, яке регулює відносини у сфері теплопостачання (виробництво, транспортування, постачання теплової енергії).

Для створення умов перебування та проживання осіб у жилих і нежилих приміщеннях, зокрема, шляхом забезпечення їх опаленням, законодавством України передбачено регулювання у сферах виробництва, транспортування постачання теплової енергії.

Регулювання та встановлення відносин у сфері теплопостачання (виробництво, постачання, транспортування теплової енергії) здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Господарський кодекс України; Законів України «Про теплопостачання», «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг», «Про природні монополії»; «Про ліцензування видів господарської діяльності», Постанов Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією», від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги».

Регулювання та встановлення відносин у сфері надання житлово-комунальних (комунальних) послуг здійснюється відповідно до таких основних нормативно-правових актів: Закони України «Про житлово-комунальні послуги», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації»; Постанови Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», Постанови Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 № 869 «Про забезпечення єдиного підходу до формування тарифів на житлово-комунальні послуги», Постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2010 № 151 «Про затвердження Порядку проведення перерахунків розміру плати за надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення в разі ненадання їх або надання не в повному обсязі, зниження якості».

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини, створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 25 Закону України «Про теплопостачання» теплопостачальні організації, які здійснюють діяльність із постачання теплової енергії з використанням власних теплових мереж, зобов`язані забезпечити рівноправний доступ до цих мереж усіх суб`єктів господарської діяльності відповідно до укладених договорів. У разі наявності технічної можливості теплопостачальні організації, що здійснюють постачання теплової енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, який розташований на цій території, в укладенні договору.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачений, зокрема, обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії; додержання вимог договору та нормативно-правових актів.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 наведених вище Правил, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір. Відповідно до цих Правил споживач теплової енергії це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Статтею ст.1 Закону України Про теплопостачання встановлено, що у цьому Законі основні терміни вживаються в такому значенні:

- теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу;

- споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

- балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - це власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.

Із вищенаведеного слідує, що теплова енергія не використовується для безпосереднього споживання, а визначає перелік господарських і технологічних потреб, де її застосування можливе, а саме: для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів. Встановлено розмежування відносин окремо у сфері теплопостачання та у сфері надання житлово-комунальних послуг.

Враховуючи відсутність типового договору про купівлю-продаж (постачання) теплової енергії, такий договір укладається його сторонами з дотримання процедури укладення договорів, визначеної главою 53 Цивільного кодексу України.

Комунальні послуги надаються споживачеві згідно з договором, що укладається у відповідності до типового договору, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, а сторони не можуть відступати від затверджених норм, а можуть тільки уточнювати окремі норми типового договору.

Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 № 1875-ІV, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин і діяв до 01.05.2019, визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки.

У статті 1 цього Закону визначено, що споживач це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 19 зазначеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Особливими учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є балансоутримувач та управитель, які залежно від цивільно-правових угод можуть бути споживачем, виконавцем або виробником (ч. 6 ст. 19 Закону).

Згідно з приписами статтей 23, 24 Закону власник має право доручати повністю або частково розпоряджатися та управляти належним йому майном відповідно до закону та договору балансоутримувачу або управителю. Балансоутримувач має право здійснювати функції утримання на балансі переданого йому за договором з власником майна та управляти їм чи передавати за договором повністю або частково функції управління управителю; укладати договори на надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 20 цього Закону споживач зобов`язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.

Цей обов`язок кореспондується з обов`язком виконавця, визначеному пунктом 3 частини другої статті 21 цього Закону, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Відповідно до п. 8 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, послуги надаються споживачеві згідно з договором, що оформляється на основі типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення. Даною постановою також затверджено форму та зміст (умови) Типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Як слідує з матеріалів справи та наданих сторонами пояснень договірні відносини між ними відсутні, розрахунки за теплову енергію здійснювались на підставі особового рахунку № НОМЕР_1 .

В той же час, частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Колегія суддів зауважує, що відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє відповідача від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.10.2013 у справі № 6-59цс13).

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15).

Аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 11.04.2018 р. у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 р. у справі № 904/7377/17; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2020 р. у справі № 7128916/17-ц).

У постанові Верховного Суду від 25.03.2019 року у справі № 910/12510/17 викладено правовий висновок, відповідно до якого: "укладення договору з теплопостачання відповідно до статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та Правил користування тепловою енергією, є не правом споживача послуг, а його обов`язком. А, сам лише факт не укладення такого договору не може слугувати підставою для звільнення споживача від сплати за фактично спожиту теплову енергію в спірний період".

Отже, навіть за відсутності договору, втім, з належним підтвердженням матеріалами справи факту її поставки споживачу, останній не звільняється від оплати такого товару.

Позивач в позовній заяві посилався на те, що він здійснює постачання теплової енергії в гарячій воді до нежитлових приміщень, які були передані відповідачеві згідно рішення Виконавчого комітету Запорізької міської ради № 439/9 від 21.09.2018 «Про передачу майна комунальної власності в господарське відання комунальному підприємству «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7».

Як зазначав позивач, у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року Концерн «МТМ» здійснював відпуск теплової енергії до нежитлових приміщень, які знаходяться у господарському віданні КП «ВРЕЖО № 7».

Нарахування за спожиті послуги з централізованого опалення з листопада 2018 року здійснювалося на особовий рахунок № НОМЕР_1 .

Таким чином, у період з листопада 2018 року по квітень 2019 року відповідачу постачалась теплова енергія на загальну суму 451 045,27 грн., яка повинна бути оплачена відповідачем в силу приписів ч. 5 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Водночас, за спірний період відповідачем здійснена оплата за надані послуги на загальну суму 200 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками (т. 1, а.с.79-81).

Таким чином, на теперішній час заборгованість відповідача за відпущену протягом спірного періоду теплову енергію становить 251 045,27 грн.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними доказами надання відповідачу послуг з централізованого опалення за період з листопада 2018 року по квітень 2019 року на суму 451 045,27 грн. та зазначає наступне.

КП «ВРЕЖО №7» (код ЄДРПОУ 05478717) згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є комунальним підприємством, засновником якого є Запорізька міська рада.

Згідно зі Статутом КП «ВРЕЖО №7» (т. 1 а.с. 162-166, т. 2 а.с. 3-11) підприємство у свої діяльності підзвітне та підконтрольне власнику - Запорізькій міській раді та органу управління майном відповідно до норм чинного законодавства. Предметом діяльності підприємства є у тому числі: облік нерухомого майна комунальної власності, іншого майна, яке закріплено на праві господарського відання за підприємством та забезпечення їх належного утримання, збереження та використання; укладення договорів користування (оренди/позички) у відповідності до вимог чинного законодавства, рішень Запорізької міської ради та її виконавчого комітету; стягнення дебіторської заборгованості за надані підприємством житлово-комунальні послуги (п.п. 1.6, 2.2 Статуту). Згідно п. 1.1 Статуту відповідач є правонаступником усіх майнових прав та обов`язків державного комунального підприємства «ВРЕЖО №7». Відповідно до п. 4.2. Статуту відповідач зобов`язаний забезпечувати збереження та ефективне використання комунального майна, яке перебуває в його господарському віданні.

За приписами ч. 1, 3 ст. 78 Господарського кодексу України комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

Особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом (ч.1 ст. 78 ГК України).

Відповідно до ч. 1, 2 та 4 ст. 136 ГК України правом господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб`єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.

За приписами ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Таким чином, як право власності, так і право господарського відання поєднує можливість володіти, користуватися та розпоряджатися майном.

За нормами ч. 4 ст. 319 ЦК України власність зобов`язує.

Оскільки відповідачу за актами приймання передачі на виконання рішень виконавчого комітету Запорізької міської ради від 21.09.2018 № 439/9 з додатками 1, 2, 3 до Рішення, від 26.11.2018 № 534/3, від 28.01.2019 № 12/21 (т. 1 а.с. 44-69, т. 3 а.с. 56-58) було передано в господарське відання майно комунальної власності (нежитлові приміщення), КП «ВРЕЖО №7» є споживачем послуг з централізованого опалення, які постачались на вказані об`єкти та не звільняється від утримання такого майна.

При цьому, як вже було зазначено, відсутність укладеного між сторонами договору, обов`язковість укладання якого лежить і на відповідачеві, і на теплопостачальній організації не виключає можливості стягнення з споживача на користь теплопостачальній організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Апеляційним судом не приймаються до уваги твердження відповідача про те, що 80-90 % приміщень з цих списків знаходяться у користуванні третіх осіб, які прийняли на себе зобов`язання щодо оплати комунальних послуг відповідно до умов укладених договорів оренди або позички, по яким орендодавцем виступає орган управління майном - Департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради, а відповідач балансоутримувачем, оскільки докази на підтвердження цих обставин були надано лише вибірково (т. 2 а.с. 131-144, т. 3 а.с. 61-66). Натомість, позивачем було враховано використання третіми особами частини приміщень у відповідні періоди, про що зазначено в поданих до господарського суду Запорізької області поясненнях та враховано при проведенні поточних перерахунків протягом опалювального сезону так і при проведенні загального перерахунку, що стало підставою для внесення змін до переліку об`єктів, зокрема, у зв`язку із укладенням/розірвання договорів оренди, позички у різний час (т. 2 а.с. 85-91, т. 3 а.с. 136-140).

Рішення про початок та закінчення опалювального сезону у м. Запоріжжя приймає виконавчий комітет Запорізької міської ради.

Рішеннями про початок та закінчення опалювального сезону 2018-2019рр. № 511 від 01.11.2018 та № 130 від 04.04.2019 відповідно, Концерном «МТМ було розпочато і закінчено опалювальний сезон у м. Запоріжжя.

Системи опалення приміщень відповідача є невід`ємною складовою централізованої системи теплопостачання будинків, в яких вони розташовані, при цьому, апеляційний суд враховує, що теплопостачання - це особливий вид комунальної послуги. Система теплопостачання для здійснення покладених на неї завдань виконується з окремих технологічно пов`язаних частин, що складають систему централізованого постачання, включає сукупність взаємопов`язаних джерел теплової енергії (технічних елементів і пристроїв), призначених для передачі у приміщення необхідної кількості тепла та підтримання в них заданої температури повітряного середовища. Теплова енергія передається в опалювальні приміщення за рахунок теплопровідності, випромінювання в конвекції, і поширюється не тільки від радіаторів, але й від інших елементів системи опалення (трубопроводи, стояки, підводки тощо). Відповідно до законів термодинаміки тепло передається від більш нагрітих тіл до менш нагрітих, а теплова енергія, що міститься в повітрі, в елементах інтер`єру приміщення, передається, в тому числі, і в сусідні приміщення через внутрішні стіни, перегородки та перекриття.

Внутрішньобудинкова система опалення проектується таким чином, щоб забезпечити нормативну температуру повітря у всіх приміщеннях будинку. Згідно з пунктом 6.3.4. ДБН В.2.5-67:2013 Опалення, вентиляція та кондиціонування опалення слід проектувати з урахуванням теплового балансу між тепловтратами та теплонадходженнями, у тому числі теплоти, що регулярно надходить у приміщення від трубопроводів. Теплова енергія подається в житловий будинок через приєднану мережу і розподіляється по всьому будинку по внутрішньобудинковій системі теплопостачання, що складається із стояків, нагрівальних елементів, а також іншого обладнання розташованого на цих мережах.

При цьому, відсутність радіаторів не означає відсутність споживання послуг з централізованого опалення, оскільки наявність стояків в приміщенні свідчить про надходження тепла в приміщення.

Законодавство, яке регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії, пов`язує обов`язок споживача сплатити вартість теплової енергії з фактом її споживання. Отже, при підрахунку теплоспоживання необхідно враховувати, в тому числі, тепловиділення в приміщенні від поверхонь прокладених трубопроводів (стояків, підводок до приладів тощо), що знаходяться у приміщенні з приладами обліку або без них. Таким чином, якщо навіть у приміщенні відсутні опалювальні прилади, але є стояки, підводки до приладів, споживач повинен сплачувати за фактичне тепло, яке виділяється від зазначених трубопроводів.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано суду актів відключення системи теплоспоживання та гарячого водопостачання чи актів про відключення приміщень від мереж централізованого опалення, відтак факт наявності систем теплопостачання в приміщеннях відповідача, що приєднані до загальної системи опалення, в спірному періоді є підтвердженим.

В зв`язку з тим, що об`єкти споживання теплової енергії відповідача мають спільне з будинком підключення до теплової мережі позивача, факт отримання теплоносія в період опалювального сезону з 04.11.2018 по 05.04.2019 підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2018-2019рр. № 511 від 01.11.2018 та № 130 від 04.04.2019, актами приймання-передачі та рахунками за спожиту теплову енергію.

При цьому, апеляційний суд зважає на відсутність спору між сторонами щодо тривалості опалювального періоду та враховує відсутність в матеріалах справи комісійних актів за участю сторін, в яких би був зафіксований факт відсутності теплопостачання у приміщеннях відповідача чи невідповідності температурного режиму в приміщеннях визначеним нормативам, як і інших доказів, що могли б свідчити про факт неотримання відповідачем послуг з централізованого опалення чи їх неналежного надання.

Позивачем надано суду розрахунок заборгованості по особовому рахунку № НОМЕР_1 , з урахуванням уточнень в кінцевій редакції (т. 2 а.с. 124).

В матеріалах справи наявні реєстри на відправку рекомендованих листів з повідомленням (т. 1, а.с. 14-35), які свідчать про направлення актів приймання-передачі теплової енергії за період листопад 2018 квітень 2019 згідно особового рахунку № 704458 та рахунки за спожиту теплову енергію №704458 на адресу відповідача засобами поштового зв`язку та їх отримання останнім, обставини чого в ході розгляду справи КП «ВРЕЖО №7» не заперечувалися.

Позивачем надано суду першої інстанції акти приймання передачі теплової енергії та рахунки за спожиту теплову енергію по спірному періоду (листопад 2018-квітень 2019) на кожне з переданих приміщень, що знаходяться в господарському віданні КП «ВРЕЖО №7» на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 21.09.2018 № 439/9 окремо по кожному об`єкту теплопостачання: (т. 1 а.с. 14-27).

Крім того, в матеріалах справи наявна інформація про покази вузлів обліку, обсяги спожитої теплової енергії, розрахунки теплового навантаження, та інші облікові дані протягом опалювального періоду 2018-2019рр. за кожен місяць окремо по багатоквартирним будинкам в цілому за адресами приміщень, які перебувають на балансі КП «ВРЕЖО № 7» (т. 2 а.с. 94-97).

Позивачем також подано до суду Порядок детального розрахунку розподілу обсягу спожитої теплової енергії для централізованого опалення приміщень, які перебувають на балансі КП «ВРЕЖО № 7» (т. 2 а.с. 98-99) та Інформацію про середні обсяги споживання послуги з централізованого опалення для будинків різного типу м. Запоріжжя (т. 2 а.с. 101-102).

В матеріалах справи містяться розгорнутий детальний розрахунок нарахувань за спожиту теплову енергію для надання послуги з централізованого опалення приміщень Заводського району м. Запоріжжя, які знаходились у користуванні КП «ВРЕЖО № 7» за опалювальний сезон з 11.2018 по 04.2019, в яких позивачем наведено деталізовані розрахунки нарахувань на суму 451 045,27 грн. помісячно по кожному об`єкту, що охоплюється особовим рахунком № 704458, із зазначенням показань приладів обліку, теплового навантаження, обсягів спожитої кожним приміщенням теплової енергії, тарифів тощо (т. 3 а.с. 143-154).

Колегія суддів зазначає, що у зв`язку з тим, що приміщення КП «ВРЕЖО №7» приєднані до внутрішньобудинкових систем житлових будинків, то правовідносини між сторонами підпадають під регулювання «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затвердженими Постановою КМУ від 21.07.2005 № 630 (далі Правила № 630).

Відповідно до п. 12 Правил № 630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії споживач оплачує послуги згідно з їх показаннями пропорційно опалюваній площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) за умови здійснення власником, балансоутримувачем будинку та/або виконавцем заходів з утеплення місць загального користування будинку.

Прилад обліку теплової енергії - засіб вимірювальної техніки, що має нормовані метрологічні характеристики і тип якого занесений до реєстру затверджених типів засобів вимірювальної техніки, на основі показань якого визначається обсяг спожитої теплової енергії; теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору (стаття 14 Закону України "Про теплопостачання").

Як зазначив позивач, нарахування за послуги з централізованого опалення надані відповідачу, здійснювалися Концерном «МТМ» з урахуванням показів будинкових засобів теплової енергії та опалювальної площі приміщень, переданих в господарське відання відповідачу.

При цьому, як передбачено ч. 1 ст. 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» рахунки на оплату наданої комунальної послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів комунальної послуги, на основі показань вузла комерційного обліку відповідної комунальної послуги згідно з вимогами статей 9-11 цього Закону

За приписами п. 3 ч. 2 ст. 10 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» загальний обсяг теплової енергії (крім обсягу теплової енергії, витраченого на приготування гарячої води, забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також приміщень, де встановлені вузли розподільного обліку теплової енергії/прилади - розподілювачі теплової енергії) розподіляється між споживачами, приміщення/опалювальні прилади яких не оснащені вузлами розподільного обліку теплової енергії/приладами - розподілювачами теплової енергії, пропорційно до опалюваної площі (об`єму) таких споживачів. Аналогічні положення містяться у Правилах № 630.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, апеляційний суд вбачає, що порядок та підстава визначення розміру нарахованих платежів за послугу з централізованого опалення для нежитлових приміщень, які знаходяться на балансі КП «ВРЕЖО № 7» за кожен місяць опалювального сезону 2018-2019 за всіма адресами приміщень відповідають приписам ст. 10 ЗУ «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання»; розмір плати за надані послуги здійснений позивачем на підставі тарифу, встановленого Постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) № 879 від 21.08.2018р. та № 1763 від 10.12.2018р., з урахуванням питомих норм згідно Керівного технічного матеріалу (КТМ) 204 України 244-94 «Норми та вказівки по нормуванню витрат палива та теплової енергії на опалення житлових та громадських споруд, а також на господарсько-побутові потреби в Україні.

Норма втрати теплоти на опалення 1 кв.м. загальної площі будинку відповідно до його поверховості, ккал/год*м2, згідно КТМ 204 України 244-94, приведена позивачем до розрахункової температури зовнішнього повітря, яка для м. Запоріжжя, згідно ДСТУ-Н Б В.1.1-27:2010 «Будівельна кліматологія», Київ, Мінрегіонбуд України, 2011, складає -21 0С: для 1-2 поверхів норма споживання теплової енергії ккал/год*м2 складає 175,11, для 3-4 поверхів 101,01, для 5 і більше поверхів 67,47.

Величина норми споживання на опалення розрахована згідно КТМ 204 України 244-94, складає Qmax = qo * S,

де qo норми витрати теплоти на опалення на 1 м2 будівлі, ккал/год*м2;

S площа приміщення споживача, м2.

При цьому, у відповідності абз. 4 п. 12 Правил № 630 плата за послуги нараховується згідно з показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії, а у разі його відсутності (несправності) за нормативами (нормами) споживання…».

Здійснюючи розрахунки для приміщень, в яких відсутні будинкові засоби обліку теплової енергії, позивач виходив з нормативів (норм) споживання для нежитлових приміщень з урахуванням річної питомої норми споживання теплової енергії на 1 кв.м. опалювальної площі у відповідності до Норм КТМ та Державних будівельних норм України В.2.5-67:2013.

Qоп = Kоп * Тгод * q, Гкал,

де Kоп = (tв -tфакт)/(tв -tрозр.),

tв розрахункова температура всередині приміщення, 0С;

tфакт середньомісячна температура зовнішнього повітря в розрахунковому періоді, 0С;

tрозр. максимальна розрахункова температура зовнішнього повітря для регіону, для Запоріжжя та Запорізької області 22 0С;

Тгод - кількість годин споживання в розрахунковому періоді;

Q договірне теплове навантаження на опалення приміщення, Гкал/год.

Апеляційний суд відхиляє наданий відповідачем контррозрахунок суми заборгованості з огляду на те, що він не базується на відповідних підтверджуючих документах та доказах; зроблений з використанням неправильних вихідних даних (як-то фактичної кількості наявних в господарському віданні КП «ВРЕЖО № 7» приміщень до яких надавалися послуги з централізованого опалення Концерном «МТМ», кількості (обсягу) отриманої теплової енергії) та застосуванням понижуючого коефіцієнту 0,25% (без обгрунтування відповідними доказами можливості його застосування до приміщень, що перебувають на балансі КП «ВРЕЖО № 7», а саме наявності в будинках обладнаних загальнобудинкових теплових лічильників); на підставі Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої Наказом Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28.12.2018 за № 502/32954, яка не підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, так як встановлює порядок розподілу спожитих комунальних послуг, які регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, який був введений в дію з 01.05.2019 року, тобто не охоплював періоди листопад 2018-квітень 2019, за які позивачем було здійснено нарахування відповідачу.

В свою чергу, міркування відповідача стосовно подвійного нарахування плати за послуги опалення в підвальних приміщеннях, як для населення (співвласників) будинку, так і для КП «ВРЕЖО № 7» є необгрунтованими, оскільки підвальні приміщення згідно п. 2 затвердженої «Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг» від 22.11.2018 № 315 є опалюваними приміщеннями, які забезпечуються тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, тобто нежитлові приміщення, які знаходяться у господарському віданні Відповідача, незалежно від розміщення в будинку, є опалювальними приміщеннями.

Згідно п. 2 Методики втрати теплової енергії, вартість яких є нижчою по відношенню до вартості послуги з опалення та визначається у відсотковому відношенні згідно Методики це втрати з трубопроводів внутрішньобудинкової системи опалення поза межами опалювальних приміщень, а саме місця загального користування (МЗК), транзитні ділянки цієї системи у приміщеннях з індивідуальним опаленням та приміщення, у якому комунальна послуга з постачання теплової енергії не надається.

Рахунки позивача за опалення нежитлових приміщень відповідача не містять додаткового нарахування за втрати теплової енергії з трубопроводів внутріщньобудинкової системи опалювання у нежитлових приміщеннях (місцях загального користування та ін.), так як ці втрати визначаються згідно Методики поза межами опалювальних приміщень, що не спростовано відповідачем у встановленому порядку.

Колегія суддів зазначає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Основними засадами судочинства, закріпленими у ст. 129 Конституції України, є, зокрема, законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною 1 статті 2 ГПК України унормовано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з ч., ч. 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ст. ст. 73, 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, зі збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX, яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

У розумінні положень наведеної норми на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив із того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

З`ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (рішення ЄСПЛ від 27.10.1993 у справі "DOMBO BEHEERB.V. v. THE NETHERLANDS").

Колегія суддів зауважує, що матеріали справи у своїй сукупності, свідчать про більшу вірогідність існування обставин, на які посилався позивач, щодо постачання Концерном «МТМ» теплової енергії КП «ВРЕЖО № 7» в період листопад 2018-квітень 2019 на загальну суму 451 045,27 грн., й, відповідно, непідтвердженність обставин, якими обгрунтовував відповідач свої заперечення щодо ненадання йому зазначених послуг.

На підставі фактично встановлених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів апеляційний господарський суд доходить висновку, що позивач виконав свої зобов`язання відносно надання послуг з централізованого опалення, а відповідач, незалежно від споживання цієї послуги або відмови від її споживання, зобов`язаний її сплатити.

Пунктом 18 Правил № 630 визначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць.

Пунктом 5 частини 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 23 Правил користування тепловою енергією, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства за порушення грошових зобов`язань» визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України. Днем пред`явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв`язку і підприємством зв`язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред`явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення. Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред`явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника з листом, телеграмою, надіслання йому рахунка (рахунка-фактури) тощо. При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним такої вимоги, кредитор (позивач) зобов`язаний подати господарському суду докази її надіслання боржникові. Останній, зі свого боку, не позбавлений права подати докази неодержання ним вимоги кредитора (наприклад, довідку підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення). Ухилення боржника від одержання на підприємстві зв`язку листа, що містив вимогу (відмова від його прийняття, нез`явлення на зазначене підприємство після одержання його повідомлення про надходження рекомендованого або цінного листа) не дає підстав вважати вимогу непред`явленою.

З матеріалів справи вбачається, що акти приймання-передачі теплової енергії та рахунки за спожиту теплову енергію за листопад-квітень 2019 надсилались позивачем на адресу відповідача, що підтверджується реєстрами на відправку рекомендованих листів з повідомленням (т. 1, а.с. 14-35). Акти приймання-передачі теплової енергії за спірний період КП «ВРЕЖО №7» не підписані, останній повертав їх разом з виставленими рахунками теплопостачальній організації без підписання. При цьому, відповідачем жодного разу не було надано позивачу письмові заперечення щодо нарахувань та наданих йому актів та рахунків за теплову енергію, як і не подавав зауваження щодо їх змісту чи відображених в них відомостей.

Надіславши відповідні документи, позивач фактично пред`явив відповідачу вимогу в розумінні ст. 530 ЦК України оплатити вказану в них суму. Враховуючи, що договір купівлі-продажу теплової енергії між сторонами не укладено, то семиденний строк для оплати по кожному рахунку окремо починається з дня пред`явлення позивачем такої вимоги про його сплату.

Нормами статті 193 ГК України, ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідач зобов`язання по оплаті наданих послуг з теплопостачання виконав не в повному обсязі, а саме згідно з банківськими виписками, КП «ВРЕЖО №7» здійснено часткову оплату в загальному розмірі 200 000,00 грн. за спожиту у період листопад 2018 квітень 2019 теплову енергію (т. 1, а.с.79-81), внаслідок чого утворилась заборгованість за період з листопад 2018 року по квітень 2019 року.

Доказів оплати заборгованості за спожиту теплову енергію матеріали справи не містять.

Відповідно до розрахунку позивача, доданих актів приймання-передачі теплової енергії та рахунків, стягненню з відповідача підлягає заборгованість за надані послуги в розмірі 251 045,27 грн.

Апеляційний суд звертає увагу сторін, що за правилами пункту 6 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність.

За частинами першою - четвертою статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватися на засадах справедливості, добросовісності, розумності, що знаходить своє вираження в добросовісному виконанні своїх зобов`язань сторонами та униканні будь-яких форм зловживання своїми правами та/або становищем, а також запобіганні вчиненню дій, які порушують права іншої сторони та можуть мати негативні наслідки для третіх осіб.

В даному випадку, неоплата отриманої теплової енергії підриває гарантії забезпечення населення м. Запоріжжя теплом в опалювальний сезон, призводить до погіршення якості наданих послуг та перешкоджає здійсненню модернізації та ремонту систем теплопостачання.

З огляду на викладене та враховуючи, що відповідач належними та допустимими доказами не довів того, що він не споживав послуги та не є споживачем в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги", Закону України "Про теплопостачання", вимоги позивача про стягнення з відповідача 251 045,27 грн. вартості поставленої теплової енергії є обґрунтованими, законними та такими, що підлягають задоволенню судом.

Через порушення КП «ВРЕЖО № 7» обов`язку щодо своєчасної і повної оплати фактично спожитої теплової енергії за спірний період відповідно до вимог чинного законодавства Концерном «МТМ» відповідачу нараховані 3 % річних в сумі 8 718,25 грн, інфляційні втрати в сумі 8 052,83 грн. (т. 2 а.с. 125-126).

Як передбачено ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р., згідно яких розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення виплати заборгованості.

Отже, з огляду на викладене, позивач має право нараховувати відповідачу 3 % річних та інфляційні втрати на суму боргу та вимагати їх сплати.

Враховуючи прострочення відповідачем грошового зобов`язання, перевіривши правильність розрахунків та межі граничного строку нарахування, не виявивши методологічних та арифметичних помилок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат і наявності підстав для їх задоволення в межах сум, заявлених до стягнення, а саме: 3 % річних в сумі 8 718,25 грн, інфляційних втрат в сумі 8 052,83 грн.

При цьому, апеляційний суд не може погодитися з висновком місцевого господарського суду про неможливість встановлення по яким саме об`єктам нараховано заборгованість, оскільки, як вбачається з фактичних обставин справи, у сторін існують неврегульовані питання (суттєві розбіжності) щодо переліку приміщень, які у спірний період знаходились у господарському віданні КП ВРЕЖО№7 (з урахуванням, в тому числі, наступної передачі деяких об`єктів у користування (оренду/позичку), а отже відсутня зведена інформація щодо точної кількості приміщень, та проведених нарахувань, по яким заявлені вимоги.

В ході апеляційного перегляду справи встановлено, що детальний перелік приміщень КП «ВРЕЖО № 7 у Заводському районі, по яким здійснювалося постачання позивачем теплової енергії для централізованого опалення, наведено в поданих до суду позивачем клопотанні про приєднання документів та пояснень до матеріалів справи (т. 2 а.с. 85-91, т. 3 а.с. 136-140), з яких вбачається, що Концерном «МТВ» здійснювалося нарахування з листопада 2018 по квітень 2019 по 41 приміщенню, що перебували в господарському віданні КП «ВРЕЖО № 7» у спірний період. Наведений перелік свідчить про врахування позивачем факту перебування частини приміщень в період з 01.10.2018 по 04.01.2019 на балансі КП «Наше місто» та інших обставин, на які посилався відповідач в якості обгрунтування своїх заперечень.

Судом першої інстанції ці обставини залишено поза увагою, їм не надана належна правова оцінка, внаслідок чого зроблено помилковий висновок про наявність спору між сторонами щодо переліку приміщень та відсутність точної інформації щодо їх кількості, в той час, як відповідачем заявлений позивачем розрахунок не спростовано та не доведено належними доказами, що вказані приміщення не перебували у господарському віданні КП «ВРЕЖО № 7» у спірному періоді та по ним не надавалися послуги з централізованого опалення.

Не відповідають фактичним обставинам справи й висновки суду першої інстанції про не зазначення позивачем величини теплового навантаження по кожному з об`єктів та неврахування повної або часткової відсутності приладів опалення, а також про відсутність детального розрахунку суми заборгованості по кожному з приміщень, оскільки як вже було зазначено вище, в матеріалах справи наявні:

- інформація про покази вузлів обліку, обсяги спожитої теплової енергії, розрахунки теплового навантаження, та інші облікові дані протягом опалювального періоду 2018-2019рр. за кожен місяць окремо по багатоквартирним будинкам в цілому за адресами приміщень, які перебувають на балансі КП «ВРЕЖО № 7» (т. 2 а.с. 94-97);

- порядок детального розрахунку розподілу обсягу спожитої теплової енергії для централізованого опалення приміщень, які перебувають на балансі КП «ВРЕЖО № 7» (т. 2 а.с. 98-99);

- інформація про середні обсяги споживання послуги з централізованого опалення для будинків різного типу м. Запоріжжя (т. 2 а.с. 101-102);

- розгорнутий детальний розрахунок нарахувань за спожиту теплову енергію для надання послуги з централізованого опалення приміщень Заводського району м. Запоріжжя, які знаходились у користуванні КП «ВРЕЖО № 7» за опалювальний сезон з 11.2018 по 04.2019, в яких позивачем наведено деталізовані розрахунки нарахувань на суму 451 045,27 грн. помісячно по кожному об`єкту, що охоплюється особовим рахунком № 704458, із зазначенням показань приладів обліку, теплового навантаження, обсягів спожитої кожним приміщенням теплової енергії, тарифів тощо (т. 3 а.с. 143-154).

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що Концерном «МТМ» не обґрунтовано правових підстав включення в єдиний особовий рахунок значної кількості приміщень, які знаходяться у багатоквартирних будинках за різними адресами, які мають різні індивідуальні ознаки та характеристики (площу, наявність або відсутність приладів опалення) та інші фактори, що впливають на розрахунок суми за послуги централізованого опалення.

Стосовно даних тверджень колегія суддів зауважує, що матеріали справи свідчать про те, що нарахування за послуги з централізованого опалення Концерн «МТМ» здійснював з урахуванням показів будинкових засобів теплової енергії та опалювальної площі приміщень, переданих в господарське відання відповідачу згідно підтверджуючих документів, (актів приймання-передачі нежитлових приміщень, рішення Запорізької міської ради). Крім того, нормами чинного законодавства не встановлено заборони нарахування за послуги з централізованого опалення на декілька об`єктів разом за споживання однакових за призначенням та функціями комунальних послуг, що не виключає можливість здійснення нарахувань таким способом, відповідно за умови дотримання законодавчих приписів, визначених в тому числі Правилами № 630.

Водночас, відсутність актів готовності до опалювального періоду та актів промивки системи центрального опалення не може бути підставою для тверджень про недоведеність позивачем факту теплопостачання та відмови у позові, оскільки їх складання входить до компетенції Балансоутримувача.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Принцип справедливості судового розгляду в рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що: «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію стосовно того, що одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення судової помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає п. 1 статті 6 (див., mutatismutandis, рішення у справі «Шенк проти Швейцарії» (Schenk v. Switzerland) від 12 липня 1988 р., серія A № 140, с. 29, п. 46).

Відповідно до п. 48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мала проти України" від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014: "Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах "Проніна проти України" (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та "Нечипорук і Йонкало проти України" (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Згідно ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 2 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

З огляду на все вищевикладене, рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі №908/3159/19 прийняте за неповного встановлення обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права (без врахування наявних в матеріалах справи доказів та відповідно не надання їм правової оцінки), а отже підлягає скасуванню у відповідній частині з прийняттям нового - про задоволення первісного позову.

Відносно поданого Концерном «МТМ» клопотання від 15.04.2021 № 747юр-21 про приєднання додаткових доказів до матеріалів справи № 908/3159/19, апеляційний суд зауважує наступне.

Вказане клопотання подане до Центрального апеляційного господарського суду 23.04.2021 року та до нього долучено копії наступних документів: актів прийому в експлуатацію приладу обліку теплової енергії на 40 арк., актів виходу з ладу приладу обліку теплової енергії на 2 арк., актів крадіжки приладу обліку теплової енергії на 10 арк., актів пуску/відключення опалення будинку (у разі відсутності лічильника на початку/закінчення опалювального сезону на 4 арк.

В обґрунтування причин неподання вказаних доказів до суду першої інстанції, позивачем зазначено про те, що ухвалою господарського суду Запорізької області від 02.06.2020 року зазначено судом про відмову відповідачу у задоволенні уточненого та доповненого клопотання про витребування доказів, що надійшло до суду 30.01.2020 року також у частині вимог про зобов`язання надати Концерном «МТМ» первісні документи (журнали обліку, тощо (акти), з огляду на ненадання відповідачем доказів вжиття всіх можливих від нього заходів для отримання цих доказів самостійно та причин неможливості самостійного їх отримання згідно ч. 2 ст. 81 ГПК України, та з огляду на вже надані Позивачем достатні та належні докази, та у зв`язку з необгрунтованістю їх витребуванням відповідачем. Оскільки вищевказаною ухвалою суд першої інстанції не зобов`язав Концерн «МТМ» надати копії первісних документів та з метою посилення підтвердження доводів заявника апеляційної скарги, заявником надано додаткові докази до апеляційної інстанції.

За приписами ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як передбачено п. 2 ч. 1 ст. 42 ГПК України учасники справи мають право, зокрема: подавати докази, брати участь у дослідженні доказів.

При цьому, учасники справи зобов`язані: подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази (п. 4 ч. 2 ст. 42 ГПК України).

Згідно ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 2 та 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Колегія суддів наголошує, що апелянтом не надано доказів щодо причин неможливості подання даних доказів на стадії розгляду судом першої інстанції справи з об`єктивних причин, як і не наведено обставин, що свідчили б про винятковість даного випадку.

При цьому, прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми Господарського процесуального кодексу України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду.

До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, (яким відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів), яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2019 року у справі № 925/2028/15 та від 14.01.2020 року у справі № 925/1082/18).

Разом з тим, апеляційний суд зауважує, що інформація щодо наявності приладів обліку теплової енергії на тих чи інших об`єктах, які знаходилися у господарському віданні КП «ВРЕЖО № 7», та до яких Концерном «МТМ» здійснювалося теплопостачання у спірних період (листопад 2018-квітень 2019), підтверджується наявними в матеріалах справи: інформацією про покази вузлів обліку, обсяги спожитої теплової енергії, розрахунки теплового навантаження, та інші облікові дані протягом опалювального періоду 2018-2019рр. за кожен місяць окремо по багатоквартирним будинкам в цілому за адресами приміщень, які перебувають на балансі КП «ВРЕЖО № 7» (т. 2 а.с. 94-97); порядком детального розрахунку розподілу обсягу спожитої теплової енергії для централізованого опалення приміщень, які перебувають на балансі КП «ВРЕЖО № 7» (т. 2 а.с. 98-99); розгорнутим детальним розрахунком нарахувань за спожиту теплову енергію для надання послуги з централізованого опалення приміщень Заводського району м. Запоріжжя, які знаходились у користуванні КП «ВРЕЖО № 7» за опалювальний сезон з 11.2018 по 04.2019, в яких позивачем наведено деталізовані розрахунки нарахувань на суму 451 045,27 грн. помісячно по кожному об`єкту, що охоплюється особовим рахунком № 704458, із зазначенням показань приладів обліку, теплового навантаження, обсягів спожитої кожним приміщенням теплової енергії, тарифів тощо (т. 3 а.с. 143-154). Відповідачем наведені у вказаних документах відомості щодо наявності/відсутності приладів обліку теплової енергії у переданих йому приміщеннях у проміжок часу з листопада 2018 по квітень 2019 у встановленому порядку належними доказами не спростовано, а отже відсутні підстави вважати ці відомості недостовірними, навіть за умов неврахування долучених до клопотання від 15.04.2021 № 747юр-21 додаткових доказів.

З приводу поданого КП «ВРЕЖО №7» клопотання про врахування висновків щодо застосування норм права, які викладені в судових рішеннях: постанові Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18, постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 904/547/18, постановах Центрального апеляційного господарського суду від 22.10.2020 у справі № 908/3558/19, від 10.03.2021 у справі № 908/3586/19, від 30.03.2021 у справі № 908/3567/19 від 14.02.2020 у справі № 908/1901/19, від 19.04.2021 у справі № 908/3175/20, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.08.2020 у справі № 922/3422/18 сформовано наступний правовий висновок, що відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. За положеннями цієї норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Визначення подібності правовідносин міститься у правових висновках, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (п. 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; п. 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7, п. 40 постанов від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16). Такі ж висновки були викладені у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15 та від 13.09.2017 року у справі № 923/682/16.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах необхідно розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (п. 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, п. 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; п. 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц).

Апеляційний суд, проаналізувавши наведені КП «ВРЕЖО №7» судові рішення, про врахування висновків щодо застосування норм права в яких зазначив заявник, встановив таке.

У постанові Верховного Суду від 22.12.2020 у справі № 311/3489/18 предметом спору було стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги. Водночас, у вказаній справі встановлені інші, відмінні від даної справи фактичні обставини, зокрема, судами встановлено, що 10 вересня 2006 року між ПрАТ "Василівкатепломережа" та ОСОБА_1 встановлено договірні відносини на забезпечення функціонування системи індивідуального (автономного) та централізованого опалення на підставі проекту відключення від мереж централізованого опалення та на підставі облікового рахунку № НОМЕР_2 . Відповідачу, як і всім іншим мешканцям будинку, які відключені від систем централізованого опалення, нараховувалась оплата за опалення місць загального користування будинку, які остання з 01 січня 2016 року не сплачує. Тому позовні вимоги з приводу об`язку відповідача оплачувати послуги з опалення місця загального користування є обґрунтованими, а сума боргу, інфляційні втрати та 3 % річних підлягають стягненню з відповідача в межах строку позовної давності.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 904/547/18 предметом спору було визнання укладеними неврегульованих пунктів договору купівлі-продажу. При цьому, судами встановлено, що сторони не врегулювали розбіжності стосовно певних умов Договору; вимоги щодо обов`язковості укладання договору на постачання теплової енергії встановлені ГК України, Законом № 2633 і Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (далі - Правила користування тепловою енергією); запропонована позивачем редакція спірних пунктів 1.2, 3.1, 3.2, 3.3, 3.6, 4.2.8, 4.2.9, 4.2.11, 4.2.15, 5.1.5, 7.1, 7.5, 9.1 Договору відповідає вимогам законодавства, що регулює правовідносини у сфері постачання теплової енергії.

Отже, правовідносини у справах, на які посилається КП «ВРЕЖО № 7», не є подібними з правовідносинами у справі № 908/3159/19, оскільки мають різний предмет спору, вирішення справи здійснено за встановлення судами інших фактичних обставин, які не є подібними з обставинами у цій справі та за іншої доказової бази.

Стосовно врахування висновків щодо застосування норм права, які викладені в судових рішеннях - постановах Центрального апеляційного господарського суду, колегія суддів наголошує, що чинним законодавством не передбачено при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин обов`язковість врахування судом висновків щодо застосування норм права, викладених в постановах суду апеляційної інстанції.

При цьому, необхідно зазначити, що відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

А згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Апеляційним судом застосовано норми Законів України "Про теплопостачання", "Про житлово-комунальні послуги", Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, що підлягають застосуванню у даних спірних правовідносинах з урахуванням фактичних обставин справи та вирішено спір на підставі доказів, поданих учасниками справи.

При цьому, суд не пов`язаний висновками Центрального апеляційного господарського суду у справах, на які посилається КП «ВРЕЖО №7», оскільки здійснює безпосереднє дослідження наявних у справі доказів та надання їм оцінки на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також вірогідності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності.

В силу приписів статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З огляду на те, що рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі №908/3159/19 в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог сторонами не оскаржується, апеляційний господарський суд не перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Так як апеляційну скаргу задоволено, згідно ст. 129 ГПК України, суд відповідно змінює розподіл судових витрат по сплаті судового збору.

На підставі ст. 129 ГПК України суд апеляційної інстанції здійснює розподіл судових витрат наступним чином: судовий збір в розмірі 4 017,24 грн. за подання позову та 6 025,86 грн. за подання апеляційної скарги підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Концерну «Міські теплові мережі» на рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі №908/3159/19 задовольнити.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 02.02.2021 у справі №908/3159/19 в частині відмови у задоволенні первісного позову - скасувати.

Постановити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» (код ЄДРПОУ 05478717, просп. Металургів, 11, м. Запоріжжя, 69032) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 32121458, бульв. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091) заборгованість за надані послуги з централізованого опалення за період з листопада 2018 по квітень 2019 у сумі 251 045,27 грн., 3% річних в сумі 8 718,25 грн, інфляційних втрат в сумі 8 052,83 грн., про що видати наказ.

Стягнути з Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об`єднання № 7» (код ЄДРПОУ 05478717, просп. Металургів, 11, м. Запоріжжя, 69032) на користь Концерну «Міські теплові мережі» (код ЄДРПОУ 32121458, бульв. Гвардійський, 137, м. Запоріжжя, 69091) витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 10 043,10 грн., про що видати наказ.

Видачу наказів на виконання даної постанови доручити Господарському суду Запорізької області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 10.06.2021

Головуючий суддяВ.Ф. Мороз

Cуддя В.О. Кузнецов

Суддя А.Є. Чередко