Справа № 448/820/15-к Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/811/675/18 Доповідач: ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

секретарів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові кримінальне провадження про обвинувачення:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Покосне Братського району Іркутської області, Російська Федерація, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

за ч. 3 ст. 289 КК України,

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

за ч. 3 ст. 289 КК України,

з участю прокурора ОСОБА_10 ,

обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9

та їх захисників адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12 ,

за апеляційною скаргою прокурора Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури ОСОБА_13 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 листопада 2018 року,

в с т а н о в и л а :

вищезазначеним вироком ОСОБА_8 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 289 КК України, визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

ОСОБА_9 , обвинуваченого за ч. 3 ст. 289 КК України, визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю в його діянні складу кримінального правопорушення.

Вирішено питання з речовими доказами.

Як зазначається у вироку, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачувались згідно з обвинувальними актами від 13 серпня 2015 року (т.1, а.с. 2, 3, 7, 8), у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 186 КК України; вказані кримінальні правопорушення вчинили спільно з ОСОБА_14 , та вироком Яворівського районного суду Львівської області від 3 квітня 2017 року (т. 4, а.с. 90-104) засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 серпня 2017 року (т. 4, а.с. 216-222) скасовано вирок Яворівського районного суду Львівської області від 3 квітня 2017 року, яким засуджено ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , і призначено новий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 17 листопада 2017 року (т. 4, а.с. 234, 235) задоволено подання Яворівського районного суду Львівської області (т. , а.с. 230) і матеріали кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 289, ч. 2 ст. 186 КК України направлено до Пустомитівського районного суду Львівської області, які отримані 5 грудня 2018 року.

Згідно з обвинувальними актами від 18 квітня 2018 року (т. 5, а.с. 162-164, 166-168), які підтримали потерпілий ОСОБА_15 з представником ОСОБА_16 , органом досудового розслідування змінено правову кваліфікацію дій ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , виключивши кваліфікацію за ч. 2 ст. 186 КК України, і вказані особи обвинувачуються за ч. 3 ст. 289 КК України, зокрема в тому, що на початку травня місяця 2015 року вони вступили у злочинну змову з ОСОБА_14 , який переслідував корисливі мотиви, яка була направлена на незаконне заволодіння транспортним засобом марки «Мітцубісі Паджеро», номерний знак НОМЕР_1 , що належав потерпілому ОСОБА_15 . Відповідно до попередньої домовленості, 2 травня 2015 року, близько 20:00 год., ОСОБА_14 шляхом обману заманив потерпілого ОСОБА_15 на вказаному вище транспортному засобі у лісовий масив неподалік с. Княжий Міст Мостиського району Львівської області, де разом з обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 застосували до останнього фізичне насильство, яке виразилось у нанесенні ударів руками по тілу, зв`язуванні клейкою стрічкою рук і ніг, прив`язуванні до дерева та заклеюванні клейкою стрічкою ротової порожнини, що позбавило його можливості самостійно пересуватися і вільно дихати, а в подальшому залишили такого в прив`язаному до дерева стані, що створило реальну загрозу для його життя чи здоров`я, та незаконно заволоділи належним йому транспортним засобом марки «Мітцубісі Паджеро», номерний знак НОМЕР_1 , і з місця вчинення кримінального правопорушення втекли, заподіявши потерпілому ОСОБА_15 матеріальної шкоди на суму 79772,26 грн. Таким чином, обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_17 , за попередньою змовою групою осіб, вчинили незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, тобто своїми діями скоїли кримінальне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 289 КК України.

Не погоджуючись з вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 листопада 2018 року, прокурор Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури ОСОБА_13 подав апеляційну скаргу, у якій просить вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 листопада 2018 року скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнати винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, і призначити ОСОБА_9 покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна та зарахувати йому до строку відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 12 серпня 2015 року по 8 грудня 2017 року із розрахунку 1 день тримання під вартою за 2 дні позбавлення волі; призначити покарання ОСОБА_8 у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна і зарахувати йому до строку відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 21 травня 2015 року по 8 грудня 2017 року із розрахунку 1 день тримання під вартою за 2 дні позбавлення волі. Окрім того, у поданій апеляційні скарзі прокурор просить суд стягнути з обвинувачених судові витрати у справі та вирішити питання з речовими доказами.

Апелянт вважає вирок стосовно ОСОБА_8 та ОСОБА_9 незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню у зв`язку із невідповідністю висновків суду, викладених у рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Свою позицію прокурор обґрунтовує тим, що надані ОСОБА_8 та ОСОБА_9 показання у суді щодо вчинених ними ввечері 2 травня 2015 року протиправних дій стосовно потерпілого ОСОБА_15 вказують про наявність в діях обвинувачених об`єктивної сторони незаконного заволодіння транспортним засобом. Вважає, що обставини, на які вказували свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 спростовують покази обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , в яких вони вказали на те, що чекали на ОСОБА_14 біля сільського магазину і коли ОСОБА_14 проїхав повз них на автомобілі «Міцубісі Паджеро» в напрямку лісового масиву та зупинився, вони пішли до місця вказаної зупинки, оскільки на той момент обвинувачені чекали в лісовому масиві на ОСОБА_14 , що в даному випадку підтверджує їхню попередню домовленість та розподіл ролей, які були направлені на незаконне заволодіння спільно з ОСОБА_14 транспортним засобом ОСОБА_15 .

Окрім цього, як стверджує апелянт, докази, надані стороною обвинувачення судом лише перераховані у вироку як такі, що надані прокурором на підтвердження вини обвинувачених, однак суд не взяв до уваги та не навів мотивів, з яких їх не враховано при ухваленні вироку, а також мотивів, з яких він надав перевагу одним доказам, в даному випадку показанням обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , свідка ОСОБА_14 та відкинув інші.

На думку прокурора, суд також не надав належної оцінки незаконним діям обвинувачених, які в судовому засіданні підтвердили факт розуміння ними нанесення тілесних ушкоджень та позбавлення волі потерпілого з метою незаконно заволодіння транспортним засобом та не врахував суб`єктивне ставлення обвинувачених до обраного ними механізму застосування насильства відносно потерпілого під час заволодіння транспортним засобом, оскільки сам спосіб вказує на таку кваліфікацію їхніх дій як заволодіння транспортним засобом поєднаного з насильством, що є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав доводи апеляційної скарги, обвинувачених та їх захисників ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , які заперечили проти доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 404 КПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

В силу вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України та ст. 17 КПК України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

У Постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №712/13361/15 зазначено, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Зазначені вимоги закону та роз`яснення Верховного Суду в повній мірі враховані судом першої інстанції при ухваленні судового рішення.

Виправдовуючи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за обвинуваченням у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, тобто за недоведеністю вини, суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив зібрані у справі докази, проаналізував їх та надав їм належну оцінку.

Як слідує з висунутого обвинувачення, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , за попередньою змовою із ОСОБА_14 , що мав на меті незаконно заволодіти транспортним засобом марки «Мітцубісі Паджеро», номерний знак НОМЕР_1 , який належав потерпілому ОСОБА_15 , у лісовому масиві неподалік с. Княжий Міст Мостиського району Львівської області, застосували до ОСОБА_15 фізичне насильство, яке виразилось у нанесенні ударів руками по тілу, зв`язуванні клейкою стрічкою рук і ніг, прив`язуванні до дерева та заклеюванні клейкою стрічкою ротової порожнини, що позбавило останнього можливості самостійно пересуватися і вільно дихати, а в подальшому залишили такого в прив`язаному до дерева стані, що створило реальну загрозу для його життя чи здоров`я, та незаконно заволоділи належним йому транспортним засобом марки «Мітцубісі Паджеро», номерний знак НОМЕР_1 , і з місця вчинення кримінального правопорушення втекли, заподіявши потерпілому ОСОБА_15 матеріальної шкоди на суму 79772,26 грн.

Таким чином ОСОБА_8 та ОСОБА_17 обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, тобто у вчиненні за попередньою змовою групою осіб незаконного заволодіння транспортним засобом, поєднаного з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого.

Разом з тим, з аналізу всіх досліджених судом першої інстанції доказів, які ретельно викладені у вироку, та яким надана належна оцінка, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність того, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вчинили злочин, передбачений ч. 3 ст. 289 КК України.

Так, обвинувачений ОСОБА_8 вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення визнав частково та пояснив, що він разом із ОСОБА_9 , за вказівкою ОСОБА_14 , зв`язали ОСОБА_15 руки та ноги, а також заклеїли клейкою стрічкою рота, яку він в автомобілі стягнув, щоб ОСОБА_20 не задихнувся. Через деякий час, проїхавши невелику віддаль, вони вийшли з автомобіля та прив`язали потерпілого до дерева, після чого поїхали. Розумів, що за вказівкою ОСОБА_14 вчиняє протиправні дії щодо ОСОБА_15 , однак жодного умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом у нього не було, як і жодних домовленостей з будь-ким.

Обвинувачений ОСОБА_9 вину у вчиненні інкримінованого йому правопорушення визнав частково та пояснив, що він разом із ОСОБА_8 , за вказівкою ОСОБА_14 , зв`язали ОСОБА_15 руки та ноги, а також заклеїли клейкою стрічкою рот, яку ОСОБА_8 в автомобілі стягнув, щоб ОСОБА_20 не задихнувся. Через деякий час, проїхавши невелику віддаль, вони вийшли з автомобіля та прив`язали потерпілого до дерева, після чого поїхали. Жодних речей ОСОБА_15 він не брав та хто це робив не бачив. Розумів, що за вказівкою ОСОБА_14 вчиняє протиправні дії щодо ОСОБА_15 , однак жодного умислу на незаконне заволодіння транспортним засобом у нього не було.

Потерпілий ОСОБА_15 у суді першої інстанції пояснив, що домовився з ОСОБА_14 про продаж автомобіля третій особі та їхав з ним до покупця. В автомобіль на заднє сидіння сіли ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Останній схопив його за одяг, а ОСОБА_14 став наносити удари. Його перетягнули на заднє сидіння, зв`язали липкою стрічкою руки, ноги та рот. У салоні автомобіля ОСОБА_14 забрав у нього сумку з грошовими коштами та мобільний телефон. В подальшому, за наказом ОСОБА_14 , обвинувачені витягнули його з автомобіля та прив`язали до дерева. Удари по тілу йому наносив ОСОБА_14 , а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 лише тримали. Після того, як він звільнився та попросив викликати поліцію, його автомобіль було затримано у м. Львові під керуванням ОСОБА_14 . Зазначив, що дії обвинуваченого ОСОБА_8 ніякої шкоди йому не спричинили, а навпаки врятували життя, адже ОСОБА_8 в автомобілі стягнув з його рота липку стрічку, оскільки він задихався. Вказав також, що ОСОБА_8 і ОСОБА_9 діяли під впливом ОСОБА_14 та не розуміли, що відбувається.

Крім того, судом першої інстанції проведено допит свідків ОСОБА_14 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_18 та досліджено надані стороною обвинувачення письмові докази на обгрунтування доведеності вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , зокрема: витяги з кримінального провадження із датою внесення в ЄРДР від 12 серпня 2015 року та 3 травня 2015 року з кваліфікацією дій обвинувачених за ч. 2 ст.186, ч. 3 ст. 289 КК України (т. 2, а.с. 165, 168-170); заяву потерпілого ОСОБА_15 від 3 травня 2015 року (т. 2, а.с. 171); протокол огляду автомобіля марки «Мітцубісі Паджеро» номерний знак НОМЕР_1 від 20 травня 2015 року (т. 2, а.с. 172); постанову про визнання речовими доказами від 19 травня 2015 року, зокрема фрагментів клейкої стрічки, мотузки та гіпсового зліпку протектору шин (т. 2, а.с. 150); постанову про визнання речовим доказом від 20 травня 2015 року, зокрема транспортного засобу марки «Мітцубісі Паджеро» номерний знак НОМЕР_1 (т. 2, а.с. 151); протокол огляду фрагментів клейкої стрічки, мотузки та гіпсового зліпка протектору шин від 19 травня 2015 року, які вилучені під час огляду місця події 3 травня 2015 року (т. 2, а.с. 173); лист державної прикордонної служби України від 18 травня 2015 року, яким встановлено, що транспортний засіб марки «Мітцубісі Паджеро» номерний знак НОМЕР_1 перетинав державний кордон України в одному випадку 23 квітня 2015 року о 23:21:20 год. в пункті пропуску Рава-Руська під керуванням громадянина Республіки Польща ОСОБА_23 з пасажиром громадянином України ОСОБА_24 (т. 2, а.с. 175, 176); постанову про визнання речовими доказами від 22 червня 2015 року, зокрема сумки чоловічої, шести ключів з металевим брелком, картки «Ельдорадо», картки «Метро», мобільного телефону марки «Самсунг» (т. 2, а.с. 179); висновок експерта №80/2015 судово-медичної експертизи розпочатої 3 травня 2015 року та закінченої 6 травня 2015 року, яким виявлено у потерпілого ОСОБА_15 легке тілесне ушкодження, що могло виникнути 2 травня 2015 року (т. 2, а.с. 181); висновок експерта №9/259 судової товарознавчої експертизи від 2 червня 2015 року з фототаблицею, згідно з яким вартість нерозмитненого і незареєстрованого в Україні транспортного засобу марки «Мітцубісі Паджеро» номерний знак НОМЕР_1 станом на 2 травня 2015 року становила 79772,26 грн. (т. 2, а.с. 186-191); протокол огляду місця події від 3 травня 2015 року з фототаблицею, згідно з яким у лісовому масиві с. Княжий Міст Львівської області, виявлено та вилучено фрагменти клейкої стрічки, мотузки та гіпсового зліпка протектора шин (т. 2, а.с. 198-206); протокол пред`явлення особи для впізнання від 18 липня 2015 року з фототаблицею, проведеного по фотознімках, згідно з якими свідок ОСОБА_18 впізнав обвинуваченого ОСОБА_9 (т. 2, а.с. 207-209); протокол пред`явлення особи для впізнання від 18 липня 2015 року з фототаблицею, проведеного по фотознімках, згідно з якими свідок ОСОБА_19 впізнав обвинуваченого ОСОБА_9 (т. 2, а.с. 210-212); протокол пред`явлення особи для впізнання від 17 липня 2015 року з фототаблицею, проведеного по фотознімках, згідно з якими потерпілий ОСОБА_15 впізнав обвинуваченого ОСОБА_9 (т. 2, а.с. 213-215); протокол проведення слідчого експерименту від 23 травня 2015 року, згідно з яким свідок ОСОБА_18 повідомив обставини їх пересування на автомобілі «таксі» 2 травня 2015 року (т. 2, а.с. 216-218); протокол проведення слідчого експерименту від 23 травня 2015 року, згідно з яким свідок ОСОБА_19 повідомив обставини їх пересування на автомобілі «таксі» 2 травня 2015 року (т. 2, а.с. 219-221); протокол затримання від 21 травня 2015 року особи ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, згідно з яким в обвинуваченого вилучено мобільний телефон «Самсунг» з сім-карткою (т. 2, а.с. 222, 223); протокол пред`явлення особи для впізнання від 20.05.2015 р. з фототаблицею, згідно яких потерпілий ОСОБА_15 впізнав обвинуваченого ОСОБА_8 (т. 2, а.с. 224-226); протокол пред`явлення особи для впізнання від 20 травня 2015 року з фототаблицею, згідно з якими потерпілий ОСОБА_15 впізнав свідка ОСОБА_14 (т. 2, а.с. 228-230); фотознимки, які надавались для впізнання (т. 2, а.с. 231); повідомлення про підозру ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України від 12 серпня 2015 року (т. 3, а.с. 201, 202); повідомлення про підозру ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України від 12 серпня 2015 року (т. 3, а.с. 203, 204).

Дослідивши докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку, що ці докази не доводять вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого їм злочину.

Погоджується з такими висновком і колегія суддів апеляційного суду.

Так, відповідно до п. 15 роз`яснень, викладених у постанові Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні порушення на транспорті» від 23 грудня 2005 року №14 (зі змінами від 19 грудня 2008 року) незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз.

У п. 16 вказаної постанови зазначено, що заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у випадках, коли дві особи і більше заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об`єктивну сторону злочину, домовилися про спільне його вчинення, незалежно від того, хто з них керував цим засобом. Проте не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 289 КК України особи, які не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним винною особою здійснили поїздку на ньому.

Як встановлено колегією суддів, вироком Сихівського районного суду м. Львова від 28 березня 2018 року ОСОБА_14 , з яким, як слідує з обвинувальних актів, діяли у співучасті ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України та призначено йому покарання 7 років позбавлення волі; визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України та виправдано у зв`язку з недоведеністю кримінального правопорушення.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року вирок Сихівського районного суду м. Львова від 28 березня 2018 року змінено та пом`якшено ОСОБА_14 призначене за ч. 2 ст. 289 КК України основне покарання до 6 років позбавлення волі.

При цьому апеляційним судом виключено з обвинувачення ОСОБА_14 таку кваліфікуючу ознаку як вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб.

Так, статтею 90 КПК України визначено, що рішення національного суду або міжнародної судової установи, яке набрало законної сили та яким встановлено порушення прав людини і основоположних свобод, гарантованихКонституцією Україний міжнародними договорами, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, має преюдиційне значення для суду, який вирішує питання про допустимість доказів.

Тобто діє принцип обмеженої преюдиціальності вироку у кримінальному провадженні.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у рішенні від 23 лютого 2016 року у справі «Навальний і Офіцеров проти Росії» (Navalnyy and Ofitserov v Russia, заяви№ 46632/13 і № 28671/14) підкреслив, що обставини, встановлені у провадженні, в якому не беруть участь інші обвинувачені, не повинні мати преюдиціальне значення для їх справ. Статус доказів, використаних в одній справі, повинен залишатися суто відносним, а їх сила обмежуватися даними конкретного провадження.

Поміж тим, на переконання колегії суддів, стороною обвинувачення у даному кримінальному провадженні не представлено об`єктивних даних, які б вказували на наявність між ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_14 попередньої змови саме на заволодіння транспортним засобом, такі не здобуто і в ході апеляційного розгляду. Допитаний у суді першої інстанції засуджений ОСОБА_14 суду надав показання про те, що зустрівся з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , щоб вживати спиртні напої. Зазначив, що їхніми діями не керував, попередньої домовленості на заволодіння транспортним засобом у них не було.

Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_18 надали суду показання про те, що під час поїздки у таксі жодних розмов між обвинуваченими щодо потерпілого ОСОБА_15 , якого вказані свідки не знають, і транспортного засобу «Мітцубісі Паджеро», відомостями про який не володіють, не було. Свідок ОСОБА_21 підтвердив лише, що транспортний засіб марки «Мітцубісі Паджеро» ОСОБА_15 придбав за власні кошти, свідок ОСОБА_25 , який був зупинений ОСОБА_15 , викликав працівників поліції.

Надані стороною обвинувачення письмові докази також не підтверджують вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у інкримінованому їм правопорушенні.

Зокрема, що стосується витягів з ЄРДР від 12 серпня 2015 року та 3 травня 2015 року, то реєстр є лише електронною базою даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 1 Глави 2 Розділу І Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затвердженого наказом Генерального прокурора України № 69 від 17 липня 2012 року, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до реєстру та, згідно з частиною 2 статті 84 КПК України, витяг з ЄРДР не є процесуальним джерелом доказів.

Дана позиція узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у справі № 761/28347/15-к від 9 вересня 2020 року.

Стосовно заяви потерпілого, то у такій вказано про вчинення злочину щодо ОСОБА_15 , а саме: незаконного заволодіння його автомобілем «Мітцубісі Паджеро», р.н. НОМЕР_2 .

При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно дост.23КПК України суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно.З огляду на наведене, до уваги судом беруться лише ті показання, які були надані потерпілим ОСОБА_15 під час безпосереднього допиту в суді. Таким чином викладене у заяві прохання потерпілого вжити заходів щодо трьох осіб, які відкрито заволоділи його майном, до уваги не береться, оскільки допитаний у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_15 , будучи приведеним до присяги та попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання та за відмову від давання показань, вказав, що всі незаконні дії щодо нього вчинялись ОСОБА_14 , обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не мали умислу на заволодіння його автомобілем, з виразу їхніх облич було видно, що останні не розуміли, що відбувається.

Протокол огляду місця події від 3 травня 2015 року з фототаблицею, згідно з яким у лісовому масиві с. Княжий Міст Львівської області виявлено та вилучено, зокрема, фрагменти клейкої стрічки та мотузки, постанова про визнання речовими доказами від 19 травня 2015 року, зокрема фрагментів клейкої стрічки та мотузки, а також протокол огляду фрагментів клейкої стрічки та мотузки від 19 травня 2015 року доводять той факт, що потерпілий ОСОБА_15 був зв`язаний за допомогою вказаних предметів, що підтверджується показаннями потерпілого та самих обвинувачених.

Протокол огляду автомобіля та постанова про визнання речовим доказом транспортного засобу марки «Мітцубісі Паджеро» номерний знак НОМЕР_1 від 20 травня 2015 року підтверджують проведення огляду такого автомобіля та виявлення на ньому певних пошкоджень.

Висновок експерта №9/259 судової товарознавчої експертизи від 2 червня 2015 року з фототаблицею доводить вартість нерозмитненого і незареєстрованого в Україні транспортного засобу марки «Мітцубісі Паджеро» номерний знак НОМЕР_1 .

Лист державної прикордонної служби України від 18 травня 2015 року інформує про те, коли і під чиїм керуванням викрадений автомобіль перетинав державний кордон України.

Висновок експерта №80/2015 судово-медичної експертизи, розпочатої 3 травня 2015 року та закінченої 6 травня 2015 року, підтверджує наявність у потерпілого ОСОБА_15 легкого тілесного ушкодження, що могло виникнути 2 травня 2015 року.

Протоколи пред`явлення особи для впізнання та фотознімки, які надавались для впізнання підтверджують, що свідки ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , а також потерпілий ОСОБА_15 впізнали обвинуваченого ОСОБА_9 ; потерпілий ОСОБА_15 впізнав обвинуваченого ОСОБА_8 та свідка ОСОБА_14 .

Протоколи проведення слідчих експериментів від 23 травня 2015 року містять відомості про обставини пересування в автомобілі «таксі» 2 травня 2015 року, надані свідками ОСОБА_18 та ОСОБА_19 , зокрема в частині переміщення ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_14 в напрямку с. Судова Вишня та с. Княжий Міст. Наведені обставини також не заперечуються обвинуваченими ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .

Крім того, з рапорту начальника СКР Мостиського РВ ГУМВС України у Львівській області ОСОБА_26 від 20 травня 2915 року вбачається, що автомобіль марки «Мітцубісі Паджеро» номерний знак НОМЕР_1 , зупинений на вул. Сихівській у м. Львові, знаходився під керуванням ОСОБА_14 .

Щодо повідомлень про підозру ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 289 КК України, то такі є процесуальними рішеннями органу досудового розслідування, які містять, зокрема, стислий виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, у вчиненні яких підозрюються вказані особи, а тому не можуть доводити винуватість у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому колегія суддів звертає увагу на те, що стороною обвинувачення під час судового розгляду кваліфікація дій обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 186 КК України виключена.

Разом з тим, зазначені письмові докази, як і протокол затримання ОСОБА_8 від 21 травня 2015 року та постанова про визнання речовими доказами сумки чоловічої, шести ключів з металевим брелком, картки «Ельдорадо», картки «Метро», мобільного телефону марки «Самсунг», жодним чином не доводять висунуте ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обвинувачення та не спростовують їх доводи щодо невчинення ними інкримінованого злочину.

Таким чином, твердження обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про те, що вони не вчиняли інкримінованого їм злочину, в суді першої інстанції стороною обвинувачення не спростовані. Усі надані стороною обвинувачення докази не містять будь-яких даних, які поза розумним сумнівом доводять вину ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України.

З огляду на відсутність у кримінальному провадженні достовірних, належних і допустимих доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у даному кримінальному провадженні не доведено, що ОСОБА_8 та ОСОБА_9 вчинили злочин, у якому вони обвинувачуються, і можливість отримання доказів вчинення ними даного злочину вичерпана. Оскільки надані стороною обвинувачення докази не підтверджують обвинувачення, а усі сумніви щодо доведеності обвинувачення, якщо їх неможливо усунути, повинні тлумачитись на користь обвинувачених, що передбачено ст. 62 Конституції України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про виправдання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 через недоведеність вчинення ними злочину, в якому вони обвинувачуються.

За наведених обставин, доводи прокурора про протиправність дій обвинувачених та розуміння ними вчинення відносно потерпілого ОСОБА_15 протиправних дій (нанесення тілесних ушкоджень та позбавлення волі потерпілого) колегією суддів до уваги не беруться, оскільки, хоч зазначені дії й мали місце, наведене, однак, не доводить наявності у діях обвинувачених складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України. Зокрема, стороною обвинувачення не доведено, що в обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_9 був умисел на заволодіння транспортним засобом ОСОБА_15 , а також те, що вони, разом з ОСОБА_14 , діяли у складі групи осіб за попередньою змовою. Наведене заперечувалось як обвинуваченими, так і самим потерпілим під час допиту у суді першої інстанції.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що об`єктивну сторону складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 289 КК України, становлять не будь-які протиправні дії, за які передбачена кримінальна відповідальність, а дії, спрямовані на незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинені з певними кваліфікуючими ознаками, зокрема: вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або якщо предметом незаконного заволодіння є транспортний засіб, вартість якого у двісті п`ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

До того ж, виходячи з вимог ч. 2 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта і виключно прокурор може змінити обвинувачення чи висунути додаткове обвинувачення.

При цьому відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 20 квітня 2017 року у справі № 5-465кс(15)16, у випадку, коли суд першої інстанції дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суду апеляційної інстанції немає потреби знову досліджувати ці докази в такому ж порядку, як це було зроблено в суді першої інстанції. Для прийняття рішення апеляційному суду достатньо перевірити докази, в тому числі прослухати запис судового засідання в суді першої інстанції.

З огляду на наведене, допит потерпілого у суді апеляційної інстанції не здійснювався, проводилась перевірка наданих ним показань у суді першої інстанції, а також перевірка інших доказів у справі.

Доводи сторони обвинувачення про те, що обвинувачені, розуміючи, що автомобіль не належить ОСОБА_14 , приклали ряд зусиль, щоб забезпечити йому можливість незаконно управляти таким автомобілем, а також прийняли пропозицію щодо поїздки на вказаному автомобілі, до уваги не беруться, оскільки не підтверджують домовленості між обвинуваченими та ОСОБА_14 про спільне вчинення дій, наслідком яких мало стати незаконне заволодіння автомобілем.

Твердження прокурора про місце зустрічі обвинувачених з ОСОБА_14 не знайшли свого підтвердження, оскільки свідками ОСОБА_18 та ОСОБА_19 було зазначено, що ОСОБА_14 , ОСОБА_8 і ОСОБА_9 їхали з ними в «таксі», яке замовив ОСОБА_14 . Свідчень про очікування обвинувачених на ОСОБА_14 у лісовому масиві, як і доказів цього, суду не надано.

Стосовно наявного у потерпілого ОСОБА_15 легкого тілесного ушкодження, то сторона обвинувачення не надала допустимих та належних доказів, а відтак не довела поза розумним сумнівом, що заподіяння такого здійснювалось ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . При цьому потерпілий ОСОБА_15 стверджував, що удари наносились йому виключно ОСОБА_14 .

Наведені в апеляційній скарзі прокурора мотиви незгоди з судовим рішенням не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не містить переконливих доказів, які б дозволили колегії суддів апеляційного суду дійти висновку, що вирок був постановлений з істотними порушеннями норм права, які можуть поставити під сумнів його законність.

Незгода прокурора з оцінкою наданих суду доказів не може свідчити про те, що їх було досліджено з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Враховуючи те, що істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для скасування оскаржуваного рішення, не встановлено, а тому підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 5 листопада 2018 року про обвинувачення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 289 КК України залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Мостиського відділу Городоцької місцевої прокуратури ОСОБА_13 залишити без задоволення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4