Постанова
Іменем України
09 червня 2021 року
місто Київ
справа № 755/9071/18
провадження № 61-19825св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
третя особа - Шоста Київська державна нотаріальна контора,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року у складі судді Савлук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Таргоній Д. О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у червні 2018 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу й усунення відповідачів від права на спадкування.
Позивач обґрунтовувала свої вимоги тим, що вона з 16 травня 1984 року перебувала з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі, який 31 липня 2001 року розірвано. Стверджувала, що незважаючи на офіційне припинення шлюбу, починаючи з жовтня 2001 року позивач разом із колишнім чоловіком продовжили проживати як чоловік і дружина, але вже без офіційної реєстрації шлюбу. Зазначила, що вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, підтримували одне одного, придбавали побутові речі і спільно робили ремонт в квартирі, в якій проживали. Встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу необхідно позивачу з метою захисту права власності на 1/2 частину спільно нажитого майна та прийняття спадщини.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , після його смерті відкрилася спадщина на квартиру, гараж та взуттєву майстерню. Син спадкодавця ОСОБА_2 подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщину після смерті батька. Брат спадкодавця ОСОБА_3 також є потенційним спадкоємцем. Оскільки її покійний чоловік в останній період свого життя тяжко хворів, йому важко було пересуватися, він мав хронічні захворювання, потребував постійного догляду і сторонньої допомоги, а позивач самостійно здійснювала догляд за ним, просила усунути відповідачів як спадкоємців від права на спадкування за законом. Зазначила, що відповідачі, будучи обізнаними про стан здоров`я родича, не брали участі у покращенні його становища, не надавали будь-якої допомоги і не приїжджали до нього.
Стислий виклад заперечень сторони відповідачів
Відповідачі позов не визнали, просили у задоволені позовних вимог відмовити у зв`язку з їх безпідставністю.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зазначив, що позивач не довела ті обставини, якими обґрунтовувала свої позовні вимоги. Суди встановили, що позивач не довела факт ухилення відповідачів від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, а також обставин того, що спадкодавець потребував сторонньої допомоги, у тому числі матеріальної.
Також суд першої інстанції встановив, що відповідач ОСОБА_3 , брат спадкодавця, не звертався до нотаріальної контори та не прийняв спадщину, права на обов`язку частку у спадщині не має, тому не отримує право спадкування за законом майна спадкодавця за наявності спадкоємця першої черги за законом, а тому вимоги позивача до відповідача ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача, враховуючи характер спірних відносин позивач просить усунути від спадкування особу, яка не є спадкоємцем, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову в цій частині.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у листопаді 2019 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Заявник обґрунтовує вимоги касаційної скарги неправильним застосуванням судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
ОСОБА_1 зазначає, що як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді вона повідомляла про те, що з жовтня 2001 року вона та спадкодавець проживали як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу. Стверджувала, що за увесь час спільного проживання відповідачі у справі не цікавилися їх життям та здоров`ям ОСОБА_4 , ним опікувалася виключно ОСОБА_1 , в останні роки життя ОСОБА_4 така допомога та піклування були дуже йому потрібні.
Вважає, що такі обставини були підтверджені показаннями свідків, допитаними у суді першої інстанції, які, серед іншого, також повідомили про напружені відносини між ОСОБА_4 та його сином ОСОБА_2 .
Наголошувала, що в останні місяці свого життя ОСОБА_4 отримував догляд та піклування лише від ОСОБА_1 та її онука ОСОБА_5 .
Заявник переконана, що відповідач ОСОБА_2 відверто ігнорував обов`язки сина, був байдужим до організації лікування та забезпечення необхідного догляду хворому батькові.
У зв`язку з наведеним вважає доведеним існування обставин, відповідно до яких у порядку частини п`ятої статті 1224 ЦК України суди першої та апеляційної інстанцій зобов`язані були беззаперечно усунути відповідачів від спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ
Ухвалою Верховного Суду від 08 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у справі.
Провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Враховуючи, що касаційна скарга у справі, що переглядається, подана у 2019 році, вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-IX.
За правилами частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.
Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій
Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що 16 травня 1984 року укладено шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1
31 липня 2001 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
За життя спадкодавець не залишив заповіту, спадкоємцями майна померлого спадкодавця першої черги за законом є син ОСОБА_2 , а другої черги - рідний брат ОСОБА_3
ОСОБА_2 , син спадкодавця, в межах шестимісячного строку заявив про намір прийняти спадщину та подав до Шостої Київської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини, брат спадкодавця ОСОБА_3 не скористався правом подати заяву про прийняття спадщини, не має права на обов`язку частку у спадщині.
ОСОБА_4 перебував на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у Дніпровському районі м. Києва та отримував пенсію за віком у розмірі 1 215, 09 грн. У зв`язку з встановленими діагнозами, які зафіксовано в амбулаторній карті хворого ОСОБА_4 , група інвалідності йому не встановлювалася, відсутні записи лікарів стосовно необхідності здійснювати сторонній догляд за хворим та його стан, що унеможливлює (обмежує) пересування хворого.
Згідно з медичними документами, долученими позивачем до позову, у травні 2017 року ОСОБА_4 проходив медичне обстеження, у період з 12 листопада до 22 листопада 2017 року перебував на стаціонарному лікуванні в Київській міській клінічній лікарі № 1 з діагнозом: повторне гостре порушення мозкового кровообігу (2008 рік, 12 листопада 2017 року) по типу ішемії у правому каротидному басейні на фоні гіпертонічної хвороби ІІІ ст., цукрового діабету, тип ІІ, ст. декомпенсації. Виражений лівобічний геміпарез. Прогресуюча дисциркуляторна енцефалопатія ІІ ст. З вираженим інтелектуально-мнестичним зниженням, вираженим церебрастенічним синдромом, виражений вестибулярний синдром, порушенням функції тазових органів по центральному типу, за рекомендацією лікарів (на момент виписки з лікарні) - потребував постійного догляду.
У той же час, інших медичних документів, які мали підтвердити, що за життя ОСОБА_4 в силу свого віку та діагностованих лікарями захворювань потребував постійного стороннього догляду та/або наявність у нього інших вад, які впливали на загальний стан здоров`я, обмежували працездатність та впливали на соціальну адаптацію у загальному житті, суду не надано.
Допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_5 пояснили, що позивач перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 . Після припинення шлюбу, через певний проміжок часу, колишнє подружжя продовжувало проживати разом, постійно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , позивач вела себе як господиня, вела господарство, вони разом їздили на дачу, з кожним роком стан здоров`я ОСОБА_4 погіршувався, позивач доглядала за хворим, придбавала медичні препарати за призначенням лікарів, однак незважаючи на стан здоров`я ОСОБА_4 продовжував працювати у взуттєвій майстерні, яка розташована поряд з будинком, де він проживав; в свою чергу, рідний син та його брат не спілкувалися зі спадкодавцем, не навідували його.
Допитані свідки не були обізнані про матеріальний стан позивача та ОСОБА_4 та не повідомили суд про відомі їм обставини, які потребують доказування щодо спільного проживання позивача з ОСОБА_4 , ведення ними спільного господарства, придбання побутових речей, проведення ремонту в квартирі за рахунок спільних коштів, наявність взаємних прав та обов`язків, що є характеризуючими ознаками сім`ї, показання свідків зведено до констатації факту, що колишнє подружжя спілкувалося між собою, позивач навідувалася до свого колишнього чоловіка, допомагала в побуті, також свідки не змогли підтвердити той факт, що ОСОБА_4 потребував сторонньої допомоги та перебував у безпорадному стані, що він звертався до сина з вимогою надати матеріальну допомогу, яку потребував внаслідок погіршення стану здоров`я, не мав змоги отримати належне медичне забезпечення та необхідні медичні препарати.
Суд критично оцінив показання свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , оскільки свідки не обізнані щодо взаємовідносин батька та сина, про наявність інших родичів ОСОБА_4 , особисто не знайомі з позивачем, свідкам невідомі обставини особистого життя спадкодавця, його матеріальний стан, стан здоров`я, їх спілкування мало епізодичний характер, тому такі свідчення свідків не взяті судом як належні докази у справі, оскільки ґрунтуються на припущеннях.
Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.
Щодо встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу
Звертаючись до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю як чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, позивач зазначила, що метою є захист її прав як співвласника майна та прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_4 .
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно із частиною першою Прикінцевих положень Сімейного кодексу України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року.
Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім`ю України» (у редакції, яка була чинною на момент спірних правовідносин) спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з пунктом 1 статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК Української РСР та з урахуванням пункту 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності». Правила статей 22, 28, 29 КпШС України в цих випадках не застосовуються.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, у частині встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до 01 січня 2004 року, дійшов обґрунтованих висновків, що до правовідносин, що виникли між сторонами у цей період, застосовуються положення КпШС України, якими не передбачено можливості встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.
До правовідносин, що виникли між сторонами з 01 січня 2004 року, суди обґрунтовано застосували положення СК України з врахуванням такого.
Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».
Відмовляючи у задоволенні позову, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що позивач не довела ті обставини, якими обґрунтовувала свої позовні вимоги, зокрема під час розгляду справи судами не встановлено спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків.
У касаційній скарзі заявник не навела переконливих доводів на обґрунтування вимог касаційної скарги в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до власного викладу обставин справи, непогодження із встановленими фактичними обставинами справи судами першої та апеляційної інстанцій, що не може бути підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Щодо усунення відповідачів від права на спадкування
Спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1216, 1217 ЦК України).
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також інші особи, які ухилялися від виконання обов`язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.
Частиною п`ятою статті 1224 ЦК України передбачено, що за рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Безпорадним необхідно розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в її умисних діях чи бездіяльності, спрямованих на уникнення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.
Спадкоємець може бути усунений від права на спадщину лише при одночасному настанні указаних обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності (частина п`ята статті 1224 ЦК України).
При цьому необхідно враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов`язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов`язку.
Надаючи оцінку зібраним у справі доказам та аналізуючи норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з відсутності сукупності обставин, які відповідно до статті 1224 ЦК України є підставою для усунення спадкоємця від спадкування, зокрема, безпорадного стану спадкодавця та ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання. Позивач не навела переконливих доказів на підтвердження перебування спадкодавця у безпорадному стані та потреби йому в допомозі саме відповідачів. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у сукупності спадкоємець може бути усунутий від спадкування.
Верховний Суд врахував, що доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до непогодження із оскаржуваними судовими рішеннями, необхідність здійснення переоцінки зібраних у справі доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України. Заявник не навела доводів про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не здійснили дослідження та оцінку певного доказу у справі, що вплинуло б на правильність вирішення спору по суті.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку та дійшов правильного висновку, що ОСОБА_1 не довела обставин для застосування частини п`ятої статті 1224 ЦК України, на які посилалася на обґрунтування своїх вимог, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_2 ухилявся від надання допомоги спадкодавцеві, який через хворобу перебував у безпорадному стані та потребував такої допомоги саме від відповідача.
Обґрунтованими також є висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 є неналежним відповідачем у справі, оскільки не є спадкоємцем після смерті брата ОСОБА_4 , із заявою про прийняття спадщини не звертався, права на обов`язкову частку у спадщині не має.
У таких висновках Верховний Суд виходить з того, що належним відповідачем у спорах про усунення особи від спадщини є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.
Отже, відповідачем у справі такої категорії може бути учасник відповідних спадкових правовідносин, що виникли з приводу вирішення правового питання про коло заінтересованих в отриманні спадщини осіб, які обґрунтовано мають правомірний інтерес щодо визначення юридичної долі спадщини.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Дослідивши докази у справі, надавши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позивач не довела ті обставини, якими обґрунтовувала свої позовні вимоги.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.
Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Щодо вирішення клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участі представника заявника
Звертаючись до Верховного Суду із касаційною скаргою, ОСОБА_1 також просила розгляд справи здійснювати за участі її представника, якого повідомити про дату та час розгляду справи.
Підстави для задоволення такого клопотання відсутні.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції (частина друга).
Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Абзац другий частини першої статті 402 ЦПК України визначає, що у разі необхідності учасники справи можуть бути викликані для надання пояснень у справі.
Відповідно до частини першої, другої третьої та п`ятої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. У попередньому судовому засіданні суддя-доповідач доповідає колегії суддів про проведення підготовчої дії та обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. Суд касаційної інстанції призначає справу до судового розгляду за відсутності підстав, встановлених частинами третьою, четвертою цієї статті. Справа призначається до судового розгляду, якщо хоча б один суддя із складу суду дійшов такого висновку. Про призначення справи до судового розгляду постановляється ухвала, яка підписується всім складом суду.
Разом із тим як зазначено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
З огляду на відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та того, що жоден із суддів Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не дійшов висновку про призначення справи до судового розгляду, клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи з викликом її представника не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за участі представника позивача відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 квітня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2019 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді С. О. Погрібний
І. Ю. Гулейков
Г. І. Усик
