П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2021 р.м.ОдесаСправа № 814/564/16Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Бітова А.І.,

Крусяна А.В.

при секретарі: Шатан В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 березня 2021р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2016р. ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до ГТУЮ у Миколаївській області, в якому з урахуванням уточнень просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, що виразилась у не нарахуванні винагороди державного виконавця, яка є складовою заробітної плати та проходить по розрахунковим відомостям на заробітну плату за період з 2011р. по 2015р., при обчисленні середньої заробітної плати позивача в розрахунках відпускних за: липень 2012р., січень 2013р., травень 2013р., липень 2013р., лютий 2014р., травень 2014р., липень 2014р., серпень 2014р., січень 2015р., квітень 2015р., травень 2015р., липень 2015р., листопад 2015р.; в розрахунках матеріальної допомоги на оздоровлення за: липень 2012, липень 2013, липень 2015р.; в розрахунках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: липень 2013р., вересень 2014р.; стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 100 117,48грн, що складається з не нарахованих та не виплачених: сум щорічної основної відпустки за: липень 2012р., січень 2013р., травень 2013р., липень 2013р., лютий 2014р., травень 2014р., липень 2014р., серпень 2014р., січень 2015р., квітень 2015р., травень 2015р., липень 2015р., листопад 2015р. в загальному розмірі 45 088,53грн; суми матеріальної допомоги на оздоровлення за: липень 2012р., липень 2013р., липень 2015р.) в загальному розмірі 38 869,42грн, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: липень 2013р., вересень 2014р. в загальному розмірі 16 159,53грн..

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що за період 2012-2015р. відповідач неправомірно здійснював розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме: не включав до розрахунків суми виплаченої позивачу винагороди державного виконавця відповідно до ст.46 ЗУ "Про виконавче провадження", що є порушенням законодавства про оплату праці.

Посилаючись на вказані обставини просив позов задовольнити.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.08.2016р. у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів - відмовлено.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суд від 22.11.2016р. (у складі колегії суддів: головуючого судді: Танасогло Т.М., суддів: Бойко А.В., Яковлєва О.В.) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.08.2016р. без змін.

В подальшому, Постановою Верховного Суду від 9.09.2020р. скасовано постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 17.08.2016р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.11.2016р., а справу за №814/564/16 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 29.09.2020р. суддею прийнято дану справу до свого провадження та ухвалою від 15.10.2020р. замінено відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Миколаївській області на його правонаступника Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м.Одеса), у зв`язку із ліквідацією ГТУ Юстиції у Миколаївській області.

Так, за новим розглядом даної справи, Миколаївським окружним адміністративним судом прийнято рішення від 3.03.2021р., яким позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (як правонаступника ГТУ Юстиції у Миколаївській області), що полягає у не нарахуванні винагороди державного виконавця, яка є складовою заробітної плати та проходить по розрахунковим відомостям на заробітну плату за період з 2011р. по 2015р., при обчисленні середньої заробітної плати ОСОБА_1 в розрахунках відпускних за: липень 2012, січень 2013, травень 2013, липень 2013, лютий 2014, травень 2014, липень 2014, серпень 2014, січень 2015, квітень 2015, травень 2015, липень 2015, листопад 2015; в розрахунках матеріальної допомоги на оздоровлення за: липень 2012, липень 2013, липень 2015; в розрахунках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: липень 2013, вересень 2014.

Стягнуто з Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 100 117,48грн, що складається з не нарахованих та не виплачених: сум щорічної основної відпустки за: липень 2012, січень 2013, травень 2013, липень 2013, лютий 2014, травень 2014, липень 2014, серпень 2014, січень 2015, квітень 2015, травень 2015, липень 2015, листопад 2015 в загальному розмірі 45 088,53грн; суми матеріальної допомоги на оздоровлення за: липень 2012, липень 2013, липень 2015) в загальному розмірі 38 869,42грн, суми матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: липень 2013, вересень 2014 в загальному розмірі 16 159,53грн.

В апеляційній скарзі апелянт просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно та в супереч норм законодавства не врахував винагороди державного виконавця в розрахунок середнього заробітку під час нарахування та виплати відпускних, матеріальної допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за спірний період.

Вирішуючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що з 14.12.2007р. ОСОБА_1 працював державним виконавцем в системі органів юстиції Миколаївської області на різних посадах в відділах державної виконавчої служби.

В подальшому, наказом ГТУЮ у Миколаївській області від 16.11.2015р. за №4036/02 позивача було звільнено з посади заступника начальника відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ у Миколаївській області.

За період державної служби, ОСОБА_1 неодноразово перебував у щорічній основній оплачуваній відпустці, йому неодноразово виплачувалась матеріальна допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань.

ОСОБА_1 вважає, що відповідач за період 2012-2015р. неправомірно здійснював розрахунок сум щорічної основної оплачуваної відпустки, сум матеріальної допомоги на оздоровлення та сум матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а саме не включав до розрахунків суми виплаченої позивачу винагороди державного виконавця у відповідності до ст.46 ЗУ «Про виконавче провадження», у зв`язку із чим звернувся в суд із відповідним позовом.

Перевіряючи правомірність оскаржуваних дій відповідача, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх протиправність та незаконність, колегія суддів виходить з наступного.

Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями ст.46 ЗУ «Про виконавче провадження» від 21.04.1999р. за №606-XIV (надалі - Закон №606, чинного на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій він має право на винагороду, яка виплачується за рахунок виконавчого збору. Порядок виплати, розмір винагороди та критерії оцінки роботи державного виконавця встановлюються КМУ.

У відповідності до ч.3 ст.94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом, ЗУ «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст.94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати максимальним розміром не обмежується. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Аналогічні положення містяться у ст.1 ЗУ «Про оплату праці» від 24.03.1995р. за №108/95-ВР (надалі - Закон №108/95).

Положеннями ст.2 Закону №108/95 передбачено, що додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Відповідно до ст.17 ЗУ «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998р. за №202/98-ВР (надалі - Закон №202/98, чинного на час виникнення спірних правовідносин), заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби, зазначеного у ч.1 ст.6 цього Закону, складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, а також інших надбавок згідно із законодавством. За забезпечення реального, своєчасного і законного виконання виконавчого документа державні виконавці одержують винагороду в порядку, встановленому ЗУ «Про виконавче провадження».

Відповідно до п.1.3 розділу 1 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом ДКС України від 13.01.2004р. за №5, до фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцiненi в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплатi, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат.

Згідно розділу 2 даної інструкції фонд оплати праці складається з фонду основної заробітної плати, 2.2. фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Судова колегія зазначає, що порядок обчислення середньої заробітної плати врегульовано Постановою КМУ від 8.02.1995р. за №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (надалі - Порядок №100).

Приписами п.3 вказаної Постанови визначено перелік виплат, які включаються до розрахунку при обчисленні середньої заробітної плати: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час, суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками, високі досягнення в праці (високу професійну майстерність), умови праці, інтенсивність праці, керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи і вислугу років, тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату.

При цьому пп.б п.4 Порядку №100 встановлено, що при обчисленні середньої зарплати не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, тощо).

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2015р. за №126 затверджено Порядок виплати та розміри винагород державному виконавцю (надалі - Порядок №126).

У відповідності до п.2 Порядку, державний виконавець, який забезпечив фактичне виконання в повному обсязі виконавчого документа майнового характеру, одержує винагороду в розмірі 5 відсотків стягнутої ним суми або вартості майна, але не більше двохсот п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є фізична особа - в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та за виконавчим документом немайнового характеру, за яким боржником є юридична особа - в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями п.5 Порядку №126 встановлено, що у заяві про виплату винагороди державний виконавець визначає розрахунок розміру належної до виплати винагороди.

Згідно з п.14 цього Порядку погоджена керівником структурного підрозділу відповідного Головного територіального управління юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі, що забезпечує здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень, або керівником Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту в установленому порядку заява про виплату винагороди державному виконавцю не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після погодження надсилається (подається) відповідному Головному територіальному управлінню юстиції Мін`юсту в Автономній Республіці Крим, в області, мм. Києві та Севастополі (уповноваженому структурному підрозділу Мін`юсту) та є підставою для видачі протягом п`яти робочих днів з дня отримання погодженої заяви відповідного наказу із зазначенням у ньому розміру винагороди.

За правилами п.16 Порядку №126, державний виконавець одержує винагороду одночасно з виплатою заробітної плати.

Положеннями п.17 Порядку №126 передбачено, що державному виконавцю, який звільняється із займаної посади раніше дня, установленого для виплати заробітної плати, належна сума винагороди виплачується під час звільнення.

Згідно Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012р. за №333, винагорода державного виконавця включена до коду економічної класифікації видатків (КЕКВ) 2.1.1.1 «Заробітна плата».

Аналізуючи вищезазначене, судова колегія зазначає, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв`язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій

Отже, винагорода державному виконавцю відноситься до виплат, що належать до фонду оплати праці, вказана виплата не включена до переліку виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, наведеному у п.4 Порядку №100.

При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що винагорода державному виконавцю за своєю суттю охоплюється поняттям «додаткова заробітна плата» та входить до структури заробітної плати, оскільки ця стимулююча виплата виплачується за сумлінне виконання державним виконавцем своїх обов`язків під час проведення виконавчих дій. Враховуючи те, що вказана виплата може виплачуватись неодноразово в залежності від якості та результативності праці державного виконавця, продуктивності його роботи, вона не може вважатись одноразовою грошовою виплатою, а тому має бути врахована під час обчислення середньої заробітної плати.

Судовою колегією встановлено, що факт не врахування винагороди державного виконавця при обчислені середньої заробітної плати під час нарахування позивачу відпускних за: липень 2012р., січень 2013р., травень 2013р., липень 2013р., лютий 2014р., травень 2014р., липень 2014р., серпень 2014р., січень 2015р., квітень 2015р., травень 2015р., липень 2015р., листопад 2015р.; в розрахунках матеріальної допомоги на оздоровлення за: липень 2012р., липень 2013р., липень 2015р.; в розрахунках матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за: липень 2013р., вересень 2014р., не заперечується самим відповідачем та підтверджено матеріалами справи, зокрема, довідками Головного управління юстиції у Миколаївській області від 29.03.2016р., від 26.01.2016р. та довідками про нараховану заробітну плату за період з 2007р. по 2015р., розрахунками Головного управління юстиції у Миколаївській області, Аудиторським звітом.

Враховуючи вказане, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Що стосується посилань відповідача в апеляційній скарзі на те, що він жодних дій або бездіяльності відносно позивача у спірних правовідносинах не вчиняв, то судова колегія вважає такі посилання помилковими, виходячи з наступного.

Так, приписами ст.52 КАС України визначено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Таким чином, процесуальне правонаступництво передбачено не лише у зв`язку зі смертю (оголошенням померлою) фізичної особи та реорганізацією суб`єкта господарювання, а й в інших передбачених законом випадках, у тому числі в разі заміни кредитора або боржника в зобов`язанні.

Процесуальне правонаступництво в розумінні ст.52 КАС України допускається на будь-якій стадії судового процесу.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 вересня 2020р. по справі за №420/5772/18, від 6 жовтня 2020р. по справі за №804/958/17 та від 30 грудня 2020р. по справі за №805/4361/17-а.

Відтак, апеляційний суд звертає увагу на те, що на виконання постанови КМУ від 9.10.2019р. за №870, ліквідовано як юридичних осіб публічного права територіальні органи Міністерства юстиції та утворено юридичні особи публічного права міжрегіональні органи Міністерства юстиції, які є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, зокрема Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса) є правонаступником Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області. Вказане підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже, твердження Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) стосовно того, що ним не вчинялось будь-яких дій чи бездіяльність відносно позивача у спірних правовідносинах є помилковими, оскільки права та обов`язки ліквідованого Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області зберігаються за Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м.Одеса).

В доводах апеляційної скарги апелянт посилався на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.246,315,316 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 березня 2021р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання судового рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 10 червня 2021р.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: А.І. Бітов

А.В. Крусян