ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/6139/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Волковицької Н.О.,

за участю секретаря судового засідання - Савінкової Ю.Б.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту Південний)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2021 року (головуючий - Мальченко А.О., судді: Агрикова О.В., Чорногуз М.Г.) і рішення Господарського суду міста Києва від 12 жовтня 2020 року (суддя Мудрий С.М.) у справі

за позовом Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту Південний)

до Державної служби морського та річкового транспорту України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях,

про спонукання укласти договір.

(у судовому засіданні в режимі відеоконференції взяла участь представник Позивача - Донченко Н.С.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Суть спору

1. Учасниками цього спору є Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту Південний) (далі також "Позивач", Адміністрація порту), Державна служба морського та річкового транспорту України (далі також "Відповідач", Служба) та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (далі також "Третя особа", Відділення ФДМУ).

2. Спір у даній справі виник через відсутність Договору про відшкодування витрат балансоутримувача з надання комунальних послуг, на укладенні якого наполягає Позивач.

3. Правовою підставою укладення такого договору Позивач зазначає приписи закону щодо обов`язковості укладення такого договору та договір оренди, який було укладено між Третьою особою та Відповідачем, і який містить пряму вказівку про таке.

4. Місцевий господарський суд у задоволенні позову відмовив, вказавши про те, що спір у цій справі фактично стосується незгоди сторін щодо вартості (розміру тарифів) таких послуг, а оскільки така вартість, на думку суду, не врегульована державою, то сторони даного спору не зобов`язані їх приймати.

5. Апеляційний господарський суд не погодився з таким висновком суду першої інстанції та вказав, що укладення спірного договору є обов`язковим як згідно вимог закону, так і згідно з умовами укладеного між сторонами договору оренди.

6. Незважаючи на такий висновок, суд апеляційної інстанції все ж в позові відмовив, мотивуючи це неналежно обраним Позивачем способом захисту. На думку суду, сформульована Позивачем вимога «спонукати укласти договір» не є ефективною та не призведе до захисту порушеного права. Належним же способом захисту у даному випадку є вимога про визнання договору укладеним, втім Позивач такої вимоги не заявляв.

7. Верховний Суд доходить висновку про те, що питання належності обраного Позивачем способу захисту є ключовим у даному спорі. Вказане питання звучить таким чином:

Чи є належним обраний Позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги про спонукання Відповідача до укладення договору за умови, що текст такого договору наведений у прохальній частині позовної заяви?

8. Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що відповідь на сформульоване вище питання є наступною: спосіб захисту, обраний Позивачем, є належним. Виходячи з цього, висновки апеляційного господарського суду є помилковими, а відмова у позові - передчасною.

Фактичні обставини справи

9. 21.11.2019 між Відділенням ФДМУ (орендодавець) та Службою (орендар) був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, № 20984091165 (далі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно, а саме: ДК 021:2015-70220000-9 "Послуги з надання в оренду чи лізингу нежитлової нерухомості", а саме: нежитлові приміщення в будівлі корпусу № 601 (далі - майно), інв. № 1140, загальною площею 59,10 кв.м, розташовані за адресою: Одеська область, м. Южне, вул. Берегова, 11, що обліковується на балансі Адміністрації порту (балансоутримувач), вартість яких визначена згідно з актом оцінки нерухомого майна балансоутримувача від 22.08.2019 та становить 215 325,55 грн.

9.1. 21.11.2019 між сторонами Договору оренди підписано акт приймання-передавання державного нерухомого майна.

9.2. Відповідно до пункту 10.1 Договору оренди цей договір укладено терміном на 1 (рік), який діє з моменту підписання його сторонами. При цьому пунктом 10.4 Договору оренди передбачена можливість його пролонгації у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця.

9.3. Умовами пункту 5.10 Договору оренди передбачено, що орендар зобов`язується здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна. Протягом 15 робочих днів після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю. Компенсація витрат зі сплати податку на землю здійснюється орендарем відповідно до вимог чинного законодавства.

10. Так, на виконання пункту 5.10 Договору оренди між Позивачем (балансоутримувач) та Відповідачем (користувач) був укладений договір про відшкодування витрат за надані послуги від 20.12.2019 № 151-П-ПВФ-19 (далі - договір про відшкодування витрат), який з урахуванням частини 3 статті 631 Цивільного кодексу України діяв з 21.11.2019 до 31.12.2019 (пункти 9.1, 9.2).

11. Листом № 182/27-02-04/вих/27 від 20.01.2020 Позивачем доведено до відома Відповідача інформацію про тарифи, що діють з 01.01.2020 на послуги, які надаються Адміністрацією морського порту Південний.

12. Листом вих. № 105/07/14-20 від 21.01.2020 Відповідачем повідомлено Позивачеві реквізити для укладення нового договору на 2020 рік, а також, доведено до відома граничні суми витрат на комунальні послуги на 2020 рік.

13. Листом вих. № 501/27-02-04/Вих/27 від 10.02.2020 Позивачем на адресу Відповідача направлено 2 примірники (підписаних зі сторони Адміністрації порту) договору на відшкодування витрат за надані послуги на 2020 рік.

14. Листом вих. № 911/07/15-20 від 13.02.2020 (вхідний № 622/27/вх від 24.02.2020) Служба просила у Позивача додатково надати перелік послуг, що входять до складу утримання орендованого державного майна, плата за які становить 6 962,60 грн без ПДВ в місяць. Одночасно звернуто увагу на те, що листом від 21.01.2020 № 105/07/14-20, Відповідачем було надіслано орієнтовні граничні суми витрат на відшкодування комунальних послуг та утримання приміщення, які затверджено кошторисом Морської адміністрації на 2020 рік.

15. У відповідь листом вих. № 789/27-02-03/Вих/27 від 04.03.2020 Позивач повідомив, що відшкодування витрат за надані послуги, які надаються останнім, відбуваються за відповідними тарифами (тарифи наведені у зазначеному листі), а також повідомив, що зменшення витрат на відшкодування наданих послуг може здійснюватися за рахунок: зменшення площ орендованих приміщень; зменшення кількості працівників, що знаходяться в орендованих приміщеннях, зменшення кількості електропобутових приладів, оргтехніки, тощо. Водночас, в цьому ж листі Позивач просив підписати договір у найкоротші строки.

16. Судами також установлено, що Відповідач пізніше також звертався до Позивача з пропозицією укласти договір в редакції орендаря, вихідний від 24.06.2020 № 768/06/14-20, однак у відповідь на адресу Відповідача надійшов лист Позивача вих. від 17.07.2020 № 2398/27-01-05/Вих/27 (вхідний від 22.07.2020 № 11989/0/7-20), в якому повідомлялось про відсутність можливості підписання договору у запропонованій редакції у зв`язку з непогодженням ціни, яка, як зазначено в цьому листі, не відповідає інтересам балансоутримувача (за датами вказана переписка відбулася вже після подання позову у даній справі).

Короткий зміст і підстави позовних вимог

17. У травні 2020 року Адміністрація порту звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Служби, у якому просила спонукати останню укласти з Позивачем договір про відшкодування витрат за надані послуги (в запропонованій Позивачем редакції).

17.1. Позовні вимоги обґрунтовано наявністю як нормативних (статті 179, 187 Господарського кодексу України, стаття 629 Цивільного кодексу України, накази ФДМУ № 1774 та № 1329) так і договірних (Договір оренди) підстав для спонукання Відповідача до укладення договору про відшкодування витрат за надані послуги (електроенергія, тепло, вода і відведення стоків).

Короткий зміст і мотиви рішень судів попередніх інстанцій

18. Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 в задоволенні позову відмовлено повністю.

18.1. За висновками місцевого господарського суду сторони у цій справі не ухиляються від укладення договору в цілому, а лише не погоджуються з окремими його умовами, а тому, на думку суду, спір у ній фактично зводиться до врегулювання розбіжностей між сторонами стосовно вартості послуг, ціни договору (тарифів на послуги), що не підлягають державному регулюванню; оскільки тарифи на послуги, зазначені в договорі не підлягають державному регулюванню, а взаєморозрахунки між сторонами за ці послуги проводяться на договірних засадах, зважаючи на встановлений статями 6, 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) принцип свободи договору, сторони мають право на реалізацію свого волевиявлення щодо вказаних питань і не можуть бути зобов`язані приймати та виконувати відповідні умови в примусовому порядку, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

19. За наслідками перегляду даної справи в апеляційному порядку, постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 мотивувальну частину рішення господарського суду першої інстанції змінено шляхом її викладення в редакції цієї постанови.

19.1. Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано висновками про те, що матеріалами цієї справи підтверджується наявність порушеного права Позивача, як підтверджується і те, що відповідний договір мав би бути укладений між сторонами, виходячи як з умов укладеного Договору оренди, які є обов`язковими для виконання в силу припису статті 629 ЦК України, так і виходячи з норм діючого законодавства.

19.2. Проте, на думку суду, обраний Позивачем спосіб захисту його порушених прав та законних інтересів шляхом подання позову з вимогою про спонукання Відповідача укласти договір не є ефективним та не сприятиме відновленню порушеного права, а тому у задоволенні такої неефективної вимоги слід відмовити.

19.3. За висновком апеляційного господарського суду належним способом захисту у даному випадку є вимога про визнання договору укладеним, втім такої вимоги Позивач до суду не пред`являв.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

20. Позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2021 і рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

21. Підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи касаційної скарги (узагальнено)

22. У касаційній скарзі Адміністрація порту стверджує, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанцій було неправильно застосовано приписи статті 16 ЦК України та 20 Господарського кодексу України (далі ГК України). На думку скаржника, здійснене апеляційним судом застосування вказаних норм суперечить висновкам об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, які було надано у постанові від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18.

21.1. Позивач стверджує, що з урахуванням висновків суду касаційної інстанції, які були викладені у згаданій постанові, вимогу Позивача про спонукання укласти договір у певній редакції слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку.

Доводи відзиву Відповідача (узагальнено)

23. У відзиві на касаційну скаргу Відповідач стверджує, що доводи скаржника є необґрунтованими, а оскаржувані судові рішення є такими, що повністю відповідають закону.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів попередніх інстанцій

24. Як вже було сформульовано Верховним Судом у пункті 7 цієї Постанови, ключове питання даного спору є наступним: Чи є належним обраний Позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги про спонукання Відповідача до укладення договору за умови, що текст такого договору наведений у прохальній частині позовної заяви?

25. Оскільки Верховний Суд вважає, що відповідь на це питання є - так, спосіб захисту є належним, нижче буде наведено обґрунтування такого висновку з посиланням на норми закону та судову практику Верховного Суду.

26. Статтями 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

27. Відповідно до абзацу 11 частини 2 статті 20 ГК України одним із способів захисту прав суб`єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб`єктів господарювання.

28. У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 916/1423/18 викладено правовий висновок стосовно того, що визначення позивачем предмета спору "про зобов`язання відповідача укласти договір у певній редакції" є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов`язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до статті 187 ГК України.

29. Тобто, вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним статтею 20 ГК України.

30. За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

31. Разом з цим, у постанові від 25.05.2021 у справі № 910/6138/20 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що тлумачення слів "спонукати" і "зобов`язати" у даному випадку можна вважати тотожними, а отже вказаний спосіб захисту відповідає вимогам частини другої статті 16 ЦК України та частини другої статті 20 ГК України.

32. Верховний Суд відзначає, що між формулюванням «спонукати до укладення», обране Позивачем у даному спорі та формулюванням «зобов`язати укласти», що було предметом розгляду у справі № 916/1423/18, є лише граматична та/або стилістична різниця, однак, незважаючи на формулювання, суть позовних вимог є чіткою, зрозумілою та дає змогу з огляду на текст договору в редакції Позивача, захистити порушене право. Інше тлумачення є надмірним формалізмом та штучним звуженням існуючих способів захисту порушеного права, які самі по собі не є і не можуть бути вичерпно і детально сформульовані законом.

33. Інші доводи касаційної скарги Верховним Судом не аналізувалися, позаяк вони не охоплюються дією пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

34. За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

35. Проте, як з`ясувалося в ході касаційного провадження у даній справі оскаржувана постанова апеляційного господарського суду наведеним вимогам не відповідає, адже ухвалено її з неправильним застосуванням норм матеріального права, що в свою чергу призвело до передчасних висновків про відмову у позові через неналежність та неефективність обраного Позивачем способу захисту.

36. Згідно із частиною другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

37. Пунктом 2 частини 1 статті 308 ГПК України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

37.1. Колегія суддів Касаційного господарського суду вважає доцільним застосувати свої повноваження, які визначені саме наведеним положенням процесуального закону, скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а справу № 910/6139/20 направити на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

37.2. Під час нового розгляду справи суду необхідно взяти до уваги наведене у цій Постанові, належним чином дослідити наявні в матеріалах справи докази згідно з вимогами статті 86 ГПК України, надати оцінку всім умовам договору про відшкодування витрат за надані послуги у редакції, викладеній у позовній заяві, та вирішити питання щодо можливості викладення цього договору у запропонованій Позивачем редакції.

38. З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, підлягають розподілу за результатами розгляду спору.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" в особі Південної філії Державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрація морського порту Південний) задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 лютого 2021 року у справі № 910/6139/20 скасувати.

3. Справу № 910/6139/20 направити на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Волковицька Н.О.