ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/4103/21 Справа № 205/8156/19 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 червня 2021 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,
за участю секретаря Піменової М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за законом
за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради
на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року, -
В С Т А Н О В И В:
19 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до відповідача територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа АТ КБ «ПриватБанк» про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за законом (а.с. 3-8).
Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року позовні вимоги задоволено.
Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , з березня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 186-188).
В апеляційній скарзі, Дніпровська міська рада посилається на те, що рішення суду 1 інстанції ухвалене при неповному з`ясуванню обставин справи та з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в позові (а.с.191-194).
В порядку ст. 360 ЦПК України, від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення, а також безпідставність доводів апеляційної скарги, просила, апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Перевіривши законністьта обґрунтованістьрішення судув межахдоводів апеляційноїскарги тазаявлених вимог,колегія суддівприходить довисновку,що апеляційнускаргу слід задовольнити.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 з 12 серпня 1995 року, який рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська № 2-2176/05 від 20 квітня 2005 року було розірвано (а.с. 182).
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 (а.с. 19).
На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 вересня 2008 року ВАТ «Дніпроважмаш», квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 (а.с. 15), право власності на яку 21 листопада 2008 року у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради (а.с. 16).
Згідно із свідоцтвом про поховання серії НОМЕР_1 , виданим 25 квітня 2018 року, ОСОБА_1 здійснила поховання ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 21, 22).
07 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 (а.с. 23).
Постановою нотаріуса від 22 листопада 2018 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 (а.с. 25).
Відповідно до акта від 29 листопада 2018 року, складеного ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , який затверджений начальником ЖЕУ АТ «Дніпроважмаш» Крихтіним А.В., ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією родиною з березня 2008 року і до 24 квітня 2018 року, мали спільний бюджет, придбавали меблі та побутову техніку, робили ремонт.
Також у судовому засідання судом було оглянуто матеріали цивільної справи № 205/8913/18 (провадження № 2о-205/38/19), а саме: копію спадкової справи № 23/2018, відкритої приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. після смерті ОСОБА_2 , з якої вбачається, що 07 травня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини (а.с. 47). Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. від 22 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 55). 04 грудня 2018 року до Другої дніпровської державної нотаріальної контори звернувся АТ КБ «ПриватБанк» із претензією кредитора (а.с. 57), яку було направлено до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л.Г., якою було заведено спадкову справу після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 58). Інші особи із заявами про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 не зверталися.
Стороною позивача до справи долучено нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_4
ОСОБА_6 у своїй заяві від 09 липня 2020 року, засвідченій приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. і зареєстрованій в реєстрі за № 1940, пояснив, що він з 1959 року проживає по сусідству з ОСОБА_1 , яку знає з її народження, а також її батьків. Також він знав померлого ОСОБА_2 , який проживав у квартирі АДРЕСА_2 . Навесні 2008 року позивач та ОСОБА_2 почали проживати однією сім`єю, ОСОБА_1 переїхала до нього в квартиру, де вони і проживали по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 . У них був спільний бюджет, з якого вони сплачували комунальні платежі, робили ремонт. ОСОБА_1 поховала ОСОБА_2 . На теперішній час позивач продовжує проживати в квартирі, сплачує комунальні платежі та підтримує її в належному стані (а.с. 173).
У заяві від 09 липня 2020 року, посвідченій приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. і зареєстрованій в реєстрі за № 1951, ОСОБА_7 зазначила, що ОСОБА_1 у березні 2008 року почала проживати з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство та мали спільний бюджет. За час сумісного проживання вони брали два кредити на придбання комп`ютера та телевізора, які сплачували разом, придбали побутову техніку: холодильник, пральну машинку, мікрохвильову піч та інше. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. ОСОБА_1 поховала його (а.с. 174).
ОСОБА_4 у своїй заяві, засвідченій приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Батовою Л.Г. і зареєстрованій в реєстрі за № 1954, зазначила, що вона є матір`ю позивача ОСОБА_1 , яка проживала однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 з березня 2008 року і по день його смерті, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач здійснила поховання ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєструвала факт смерті померлого в органах РАЦС, отримала свідоцтво про смерть ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вони проживали в квартирі, належній ОСОБА_2 , яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 . За час спільного сумісного проживання зробили ремонт у квартирі, сплачували комунальні послуги, за спільні кошти було придбано предмети побуту та домашнього вжитку: меблі, побутову техніку, газовий котел; мали спільний бюджет та вели домашнє господарство (а.с. 175).
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 28 серпня 2019 року по цивільній справі № 205/8913/18 (провадження № 2о/205/38/19) заяву ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини залишено без розгляду у зв`язку з наявним спором про право.
Позивачем ОСОБА_1 було надано квитанції про оплату комунальних послуг, датованих різним проміжком часу (а.с. 28-39, 41-57), акти приймання виконаних робіт № 12058 від 03 жовтня 2008 року та № 68929 від 07 грудня 2011 року, де ОСОБА_2 замовник послуг (а.с. 27, 40), копію договору № 90475084000 про надання споживчого кредиту від 08 жовтня 2010 року (а.с. 58-59), копії квитанції про повернення кредитних коштів (а.с. 60, 61), копію договору № 90580483000 про надання споживчого кредиту від 18 грудня 2010 року (а.с. 62) та копії квитанцій про його повернення (а.с. 66-69), копію видаткової накладної № П49-01572 від 18 грудня 2010 року на телевізор (а.с. 64), документи на побутову техніку: холодильник, пральну машину, мікрохвильову піч, праску (а.с. 70, 72) та інші прилади для роботи з апаратурою (а.с. 73-79).
Відповідно до копій з виписок з історії хвороби ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , останній мав серцево-судинне захворювання: перенесено інфаркт міокарда у 2010 році та гіпертонічну хворобу ІІІ ступеню (а.с. 80-91).
З урахуванням зазначених обставин, факт постійного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується обставинами та матеріалами справи.
На підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 17 вересня 2008 року ВАТ «Дніпроважмаш», квартира АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 (а.с. 15), право власності на яку 21 листопада 2008 року у встановленому законом порядку зареєстровано в КП «ДМБТІ» Дніпропетровської обласної ради (а.с. 16).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер (а.с. 19), після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_2 .
Постановою нотаріуса від 22 листопада 2018 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 (а.с. 25).
Крім ОСОБА_1 із заявою про прийняття спадщини звернувся кредитор померлого боржника, інші спадкоємці відсутні.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із доведеності, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , постійно проживали однією сім`єю з березня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто по день відкриття спадщини, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. Отримати спадщину на спірне майно, окрім, як в судовому порядку позивач не має можливості, оскільки у неї відсутнє документальне підтвердження спільного проживання однією сім`єю з померлим спадкодавцем не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Проте, погодитися з таким висновком суду колегія суддів не може, виходячи з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що вона є єдиним спадкоємцем двоюрідного діда та його дружини. На момент смерті ОСОБА_2 , вона мешкала у спірній в квартирі, що свідчить про фактичне прийняття нею спадщини.
Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
У статті 77 ЦПК України вказано про належність доказів.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
У статті 78 ЦПК України зазначено про допустимість доказів.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Про достатність доказів вказано у ст. 80 ЦПК України:
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За загальними положеннями про спадкування, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; право на спадкування виникає у день відкриття спадщини; право на спадкування мають особи, визначені в заповіті; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини; у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ст. 1216, 1218, 1220, 1222, 1223, 1270 ЦК України).
Відповідно до ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Статтями 1261 - 1264 ЦК України установлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно роз`яснень, викладених пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику в справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини 2 статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї. До числа спадкоємців четвертої черги не входить особа, яка хоча і проживала спільно зі спадкодавцем, але перебувала у зареєстрованому шлюбі з іншою особою. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
Конституційний Суд України у п.6 рішення від 03.06.1999 року № 5- рп/99 вказує, що до членів сім`ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство, ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою визнання їх членами сім`ї крім факту спільного проживання є ведення із суб`єктом спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов`язків.
Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження своїх вимог позивачкою наданий акт про сумісне фактичне проживання, який складений та підписаний сусідами. (а.с.26).
При цьому, із тексту акту вбачається, що сусіди підтверджують факт, що позивачка з ОСОБА_2 , проживали разом більше 10 років, мали спільний бюджет, купували разом техніку та сплачували комунальні послуги.
Разом з тим, цей акт ніким не посвідчений, особи, які зазначені як сусіди, в судовому засіданні в якості свідків не допитувались, про кримінальну відповідальність не попереджались.
Отримання позивачкою свідоцтво про поховання не може підтверджувати факт наявності між позивачем та ОСОБА_2 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносин, притаманних сім`ї, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеної у постанові від 21 березня 2019 року по справі №461/4689/15ц.
Позивачкою надано до суду 3 фотокартки, з яких неможливо зрозуміти в який період часу вони були здійсненні, крім того на фото присутні інші люди, що також не зрозуміло, в яких відносинах знаходяться люди, що розміщені на фото (а.с.92).
Будь-яких інших письмових доказів, фотокарток, тощо на підтвердження факту проживання однією сім`єю з спадкодавцем, позивачкою не надано.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, які свідчать про проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_2 однією сім`єю щонайменше п`ять років, що давало б підстави для визнання позивача спадкоємцем четвертої черги після його смерті.
Згідно п.п.1,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює або ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судовий витрат.
Керуючись ст. 259, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради - задовольнити.
Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08 грудня 2020 року - скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_1 до територіальної громади в особі Дніпровської міської ради, третя особа Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про встановлення факту проживання однією сім`єю зі спадкодавцем та визнання права власності в порядку спадкування за законом - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 4694,70 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Судді:
