ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

___________________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1601/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтовича І.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, Пенсійний фонд), у якому просить:

- визнати протиправними дії Головного управлінняПенсійного фонду України в Херсонській області щодо відмови у переході на інший вид пенсії, а саме: з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням періодів роботи за списком №1;

- зобов`язати Головне управлінняПенсійного фонду України в Херсонській області призначити пенсію за віком на пільгових умовах, з моменту звернення до Головного управлінняПенсійного фонду України в Херсонській області про перехід на інший вид пенсії;

- стягнути з відповідача понесені судові витрати.

В позовній заяві позивач зазначає, що він звернувся до Пенсійного фонду із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням періодів роботи за списком №1 відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», але отримав рішення, яким відмовлено «у перерахунку пенсії по інвалідності з урахуванням періодів роботи за списком №1», вважає такі дії та рішення відповідача протиправними, незаконними та такими, що порушують його права та інтереси, визначені ст. 46 Конституції України, ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення». ОСОБА_1 також зазначив, що в період з 07.05.1982 по 04.08.1982 він займав посаду проходчика 5 розряду на підземних роботах; в період 14.09.1982 по 15.12.1982, займав посаду підземного електрослюсаря 2 розряду; в період з 16.03.1983 по 30.04.1983, займав посаду підземного електрослюсаря 3 розряду; в період з 07.07.1983 по 31.10.1983, займав посаду підземного електрослюсаря 3 розряду; в період з 25.08.1986 по 30.09.1987, займав посаду підземного проходчика 5 розряду, що підтверджується записами в трудовій книжці, яка була надана відповідачу, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №637 віл 12.08.1993 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній». Позивач вважає, що вказаний період роботи дає йому право на призначення (переведення) пенсії на пільгових умовах за списком №1 згідно розділу 1 наказу Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 18.11.2005 №383, ним було подано до Пенсійного фонду усі необхідні документи на підтвердження права переходу на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №1, вважає необґрунтованим не взяття до уваги пільгових довідок про періоди роботи №37 від 08.06.2016, №45 від 10.06.2016, довідки про перейменування №46 від 10.06.2016. ОСОБА_1 також зазначає, що відповідно до пунктів 4.2, 4.3, 4.4 вказаного Порядку №383, результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація та, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.1997 року, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.1992 року, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 01.08.1992 №442 та Методичними рекомендаціями, затвердженими постановами Постанови Кабінету Міністрів України від 01.09.1992 №541. Зауважує, що особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 1, відповідно до пункту «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ та посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19) вважає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства, а також ненадання таких довідок не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах або перерахунку пенсії, оскільки відповідна відповідальність покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

15.04.2021 ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

05.05.2021 представником відповідача подано до суду відзив на позовну заяву, вважає їх такими, що суперечать чинному законодавству та не підлягають задоволенню, виходячи з того, що згідно ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ - основним документом, що підтверджує стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пп. 1 п. 2.1, п. 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії, відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637. До заяви про призначення пенсії, крім документів, передбачених підпунктами 1-4 пункту 2.1. цього розділу, надаються також документи, що підтверджують стаж роботи, який дає право на призначення такого виду пенсії. Пунктом 10 Порядку застосування списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці подається трудова книжка із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписка із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та уточнююча довідка, передбачена пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи, на підставі яких видана довідка. Таку довідку видає підприємство, де працювала особа, або його правонаступник. Таким чином, надання уточнюючої довідки від підприємства, установи або організації необхідно, зокрема, за відсутності записів у трудовій книжці, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Відповідно до пункту 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи. Пунктом 1 розділу 1 «Гірничі роботи» списку №1 виробництва, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 передбачені всі робітники, інженерно-технічні робітники та службовці, зайняті повний робочий день на підземних роботах з добутку вугілля, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Пенсійному фонді з 20.11.2019 як отримувач пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, відповідно до Закону №1058. Разом із поданою заявою 02.02.2021 про перерахунок пенсії, з урахуванням стажу, набутого до 01.01.2004 (1982-1983, 1986- 1987) по списку №1, позивачем були надані довідки видані відокремленим підрозділом «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит» про роботу на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній: від 08.06.2016 №37, від 10.06.2016 №45 та довідку від 10.06.2016 №46, видану відокремленим підрозділом «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит», про перейменування підприємства «Шахта імені К.І. Кисельова», а також копію наказу від 31.08.2015 №194, виданого по відокремленому підрозділу «Управління допоміжного виробництва» Державного підприємства «Торезантрацит» «Про прийняття архівних документів».

Посилаючись на частини 1 та 2 ст. 4, ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VІІ та розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р, Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення місто Чистякове (до перейменування назва населеного пункту - місто Торез, де знаходиться Відокремлений підрозділ «Управління допоміжного виробництва державного підприємства «Торезантрацит», що видало уточнюючі довідки від 08.06.2016 №37 та від 10.06.2016 №45, відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, у зв`язку з чим, оскільки підприємство, де зберігаються первинні документи, на підставі яких були видані уточнюючі довідки, знаходиться на непідконтрольній українській владі території, то відсутність можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території (або втраті первинних документів при переведенні підприємства з території, яка не підконтрольна українській владі) є підставою для законної відмови позивачу у врахуванні довідок від 08.06.2016 №37 та від 10.06.2016 №45 для перерахунку пенсії. У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, проте, щодо позивача відповідні дані відсутні. Представник вважає обґрунтованою відмову позивачу у перерахунку пенсії по інвалідності з урахуванням періодів роботи за Списком №1.

Щодо вимоги позивача про стягнення понесених судових витрат, зокрема, витрат на правову допомогу, представник відповідача зазначив, що виходячи з положень ст.ст. 132, 134 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Компенсація витрат на правову допомогу в адміністративних справах здійснюється виходячи із часу, протягом якого така допомога надавалась в судовому засіданні, під час вчинення окремої процесуальної дії поза судовим засіданням чи ознайомлення з матеріалами справи в суді. Посилаючись на висновки постанови Верховного Суду України від 23.05.2018 по справі №61-3416св18, представник зазначив, що витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені, в разі відсутності останнього, дана обставина є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Представник відповідача також зауважив, що розміри витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченого на виконання робіт, обсягом наданих та виконаних робіт, ціною позову та значення справи для сторони, впливом рішення на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, що також має бути підтверджено актами наданих послуг, актами виконаних робіт, квитанцією до прибуткового касового ордера, платіжним дорученням з відміткою банку або іншим банківським документом, касовим чеком тощо, та зауважує на відсутність належним чином оформлених доказів фактичного отримання коштів адвокатом від позивача. Представник відповідача зазначає, що Пенсійний фонд діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, просить суд відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд зазначає наступне.

02.02.2021 ОСОБА_1 звернувся до Пенсійного фонду із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку із зміною страхового стажу, набутого до 01.01.2004 (1982-1983, 1986-1987) по списку №1. Дана заява зареєстрована за №1520.

До заяви ОСОБА_1 до Пенсійного фонду подано копію паспорту; ідентифікаційного номеру; довідку № 46 від 10.06.2016 про зміну назви організації; довідку, що визначає право на пенсію на пільгових умовах №37 від 08.06.2016, № 45 від 10.06.2016; довідку №194 від 31.08.2015.

Пенсійний фонд, за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.02.2021 № 1520, прийнято рішення від 11.02.2021 №1218/03-16, в якому зазначено про … « ОСОБА_1 відмовити в перерахунку пенсії по інвалідності з урахуванням періодів роботи за списком №1, так як довідки від 08.06.2016 №37, від 10.06.2016 №45 видані всупереч чинному пенсійному законодавству, тому не можуть бути враховані при обчисленні пенсії.».

Позивач оскаржує в даній справі дії Пенсійного фонду щодо відмови йому у переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням періодів роботи за Списком №1.

Рішення № 1218/03-16 від 11.02.2021 отримано позивачем належним чином, дана відмова, зазначена у рішенні, стала підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

Дослідивши надану до справи копію рішення Пенсійного фонду № 1218/03-16 від 11.02.2021 судом встановлено, що підставою для відмови в перерахунку пенсії по інвалідності ОСОБА_1 стало те, що надані позивачем до заяви від 02.02.2021 довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 08.06.2016 №37 та від 10.06.2016 №45, виданих відокремленим підрозділом «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит» про роботу на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» з повним робочим днем з 14.09.1982 по 15.12.1982 на посаді підземного слюсаря 2 розряду дільниці ШТ - виробнича практика; з 16.03.1983 по 30.04.1983 на посаді підземного електрослюсаря 3 розряду дільниці ШТ - виробнича практика; з 07.07.1983 по 31.10.1983 на посаді підземного електрослюсаря 3 розряду дільниці ШТ, що дає право на призначення пенсії за списком №1 розділу 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 та про роботу на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» з повним робочим днем з 25.08.1986 по 30.09.1987 на посаді підземного прохідника 5 розряду дільниці ГПР, що дає право на призначення пенсії за списком №1 розділу 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173; довідки від 10.06.2016 №46, видану відокремленим підрозділом «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит», про перейменування підприємства «Шахта імені К.І. Кисельова», як вважає відповідач, видані підприємством, яке знаходиться в м. Чистякове, на тимчасово окупованій території Донецької області, зазначене місто наявне в переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» та посилаючись на пп. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», відповідно до змісту яких, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом, будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, відповідач вважає зазначені довідки такими, що «…видані всупереч чинному пенсійному законодавству, тому не можуть бути враховані при обчисленні пенсії.». Також, в даному рішенні Пенсійний фонд вказав про те, що «.. відсутня підстава перейменування з ОП «Шахта им. К.И. Кисилева» Государственного предприятия «Торензантрацит» в ОСП «Шахта им. К.И. Кисилева» РП «Донбассуглереструктуризация» документи якого були передані на зберігання до ГП «Торензантрацит» ОП «Управление вспомогательного производства».

Позивач в позовній заяві наполягає на незаконній та необґрунтованій відмові Пенсійного фонду у задоволенні його заяви від 02.02.2021 про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за списком №1, вважає, що усі необхідні документи для підтвердження трудового стажу, відповідно до відомостей трудової книжки, ним подані. В свою чергу, відповідач вважає документи, надані до заяви про перерахунок пенсії за списком №1, видані підприємством, що знаходиться на тимчасово окупованій території, є такими, що видані всупереч чинному пенсійному законодавству, що позбавляє можливості здійснити ОСОБА_1 відповідний перерахунок пенсії.

Відповідно, судом встановлено, що в основу відмови позивачу у задоволенні заяви від 02.02.2021 покладено видання довідок від 08.06.2016 №37 та від 10.06.2016 №45, відокремленим підрозділом «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит» на підтвердження роботи ОСОБА_1 на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» у спірному періоді, всупереч чинному пенсійному законодавству, а саме через те, що дане підприємство знаходиться на не підконтрольній Україні території, у зв`язку з чим, перевірити дані документи Пенсійний фонд не має можливості.

Таким чином, позивач просить суд визнати протиправними дії Пенсійного фонду щодо відмови про перехід на інший вид пенсії, а саме з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах з урахуванням періодів роботи за Списком №1 та зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком на пільгових умовах, з моменту звернення до Пенсійного фонду з відповідною заявою про перехід з однієї пенсії на інший.

Суд звертає увагу, що позивач не просить визнати неправомірним та скасувати зазначене вище рішення Пенсійного фонду № 1218/03-16 від 11.02.2021, просить саме визнати неправомірними дії щодо відмови у переході з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах та зобов`язати призначити відповідну пенсію.

З матеріалів наданої представником відповідача пенсійної справи вбачається заповнення та подання ОСОБА_1 заяви від 02.02.2021 (зареєстрована за №1520), в якій зазначено прохання перерахувати пенсію за видом перерахунку «Зміна страхового стажу, набутого до 01.01.2004 (1982-1983, 1986-1987) по сп. №1», що відповідає вимогам Додатку 1 чинного Порядку №22-1.

ОСОБА_1 інвалід ІІІ групи, встановлена 20.11.2019 (період встановлення з 20.11.2019 по 20.11.2020), пенсія призначена йому рішенням Пенсійного фонду №213050010352 від 03.12.2019 у вигляді пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, що підтверджується відповідним протоколом призначення пенсії. За даним протоколом, вбачається визначення повного стажу у розмірі 39 років 5 місяців 29 днів, страхового стажу набутого до 01.01.2004 визначено 23 роки 10 місяців 15 днів та страховий стаж набутий після 01.01.2004 визначено у вигляді 15 років 8 місяців 14 днів. Дані обставини сторонами не заперечуються.

Виходячи з обставин по справі, позивач наполягає на праві перейти з пенсії по інвалідності на пенсію за віком за Списком №1, оскільки він працював на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» у періоді, який не визнається відповідачем, що підтверджується відомостями в трудовій книжці та наданими до заяви від 02.02.2021 документами, виданими зазначеним підприємством у 2016 році.

Представник відповідача у поданому до суду відзиві вказує на те, що у Пенсійного фонду відсутня можливість здійснити належну перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на не підконтрольній українській владі території, що вважає підставою для законної відмови позивачу у врахуванні довідок від 08.06.2016 №37 та від 10.06.2016 №45 для перерахунку пенсії, але також зазначає, що у разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованій території України або в районах проведення антитерористичної операції, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, проте, в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо спецстажу позивача.

Виходячи із предмету спірних правовідносин, позицій сторін по справі та положень чинного законодавства, суду вважає необхідним встановити наявність чи відсутність правових підстав у позивача на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» та положень Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з 02.02.2021, з дати звернення до Пенсійного фонду із заявою, встановити спростування чи підтвердження протиправності дій Пенсійного фонду за наслідками розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.02.2021 за №1520.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 5 КАС України).

Відповідно до ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини (ч. 4 ст. 6 КАС України).

Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 2 ст. 9 КАС України).

Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 1, ч. 3 ст. 3 КАС України).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.

Дані правовідносини регулюються між сторонами Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі-Закон №1058-ІV), Законом України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі Закон №1788-ХІІ), постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» (далі - постанова №461), наказом Міністерства праці та соціальної політики «Про затвердження Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» від 18.11.2005 №383 (далі - Порядок №383) та Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі-Порядок №637), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1) та іншими чинними нормативно-правовими актами.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Зокрема, Законом № 1058-IV (в редакції від 10.12.2020, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Серед принципів загальнообов`язкового державного пенсійного страхування визначено в ч. 2 ст. 7 Закону № 1058-IV, а саме, пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За положеннями ст. 9 Закону № 1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором та особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором (ст. 10 Закону № 1058-IV).

Закон №1788-ХІІ (в редакції від 23.01.2020, чинній на час виникнення спірних відносин) гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Статтею 1 Закону №1788-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. За цим Законом, згідно ст. 2 призначаються, трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.

Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, мають, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів (далі іменуються - підприємства та організації, якщо не обумовлено інше), - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України (п. а) абз. 1 ст. 3 Закону №1788-ХІІ).

Особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок поранення, контузії або каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов`язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов`язку (ст. 6 Закону №1788-ХІІ).

Звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію. При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію (ст. 7 Закону №1788-ХІІ).

Таким чином, положення Законів № 1058-IV та №1788-ХІІ визначають право на пенсію, її нарахування та виплату, а також передбачають підстави права вибору виду пенсії та підстави для її призначення.

Зокрема, згідно ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Пунктом 1 частиною 2 зазначеної статті визначено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, зокрема - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Згідно п. «а» ч. 1 ст. 13 Закону №1788-ХІІ на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, відповідно - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримував призначену йому пенсію по інвалідності ІІІ групи загального захворювання відповідно до Розділу IV Закону № 1058-IV, з дотриманням Розділу VI зазначеного Закону. Інвалідність позивача встановлена терміном з 20.11.2019 по 20.11.2020.

Як наслідок, 02.02.2021 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у віці 57 років, звернувся до Пенсійного фонду із заявою (зареєстрована за № 1520) про перерахунок пенсії за віком за Списком №1 у зв`язку зі зміною страхового стажу, набутого до 01.01.2004, а саме наявності та врахування стажу за періоди роботи на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» з 1982-1983 рр. та за період з 1984-1984 рр., надавши до заяви довідки, зокрема, № 37 від 08.06.2016 та № 45 від 10.06.2016.

З дослідженої судом довідки № 37 від 08.06.2016 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, вбачається, що вона видана відокремленим підрозділом «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит» про роботу на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» з повним робочим днем з 14.09.1982 по 15.12.1982 на посаді підземного електрослюсаря 2 розряду дільниці ШТ виробнича практика згідно наказу №402 п від 13.09.1982; з 16.03.1983 по 30.04.1983 на посаді підземного електрослюсаря 3 розряду дільниці ШТ - виробнича практика; з 07.07.1983 по 31.10.1983 на посаді підземного електрослюсаря 3 розряду дільниці ШТ, що дає право на призначення пенсії за списком №1 розділу 1 пункту 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173.

Згідно довідки від 10.06.2016 №45 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, вбачається, що вона також була видана відокремленим підрозділом «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит» про роботу на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» з повним робочим днем з 25.08.1986 по 30.09.1987 на посаді підземного прохідника 5 розряду дільниці ГПР, на підставі наказу №330 п від 25.08.1986 та наказу № 303 п від 06.10.1987, що дає право на призначення пенсії за списком №1 розділу 1, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173.

Таким чином, ОСОБА_1 за вказаний у довідках період пропрацював на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит», яка займалась видобуванням вугілля підземним шляхом, з повним робочим днем, на відповідних посадах, що надають йому право на призначення пенсії за Списком №1. Відповідач, у рішенні від 11.02.2021 №1218/03-16 не визнає відповідно за вказаними у довідках, періоди з 14.09.1982-15.12.1982, з 16.03.1983 по 30.04.1983, з 07.07.1983 по 31.10.1983 та з 25.08.1986 по 30.09.1987.

Зазначені відомості, щодо періоду стажу роботи з 1982-1983 та з 1986-1987 рр., що не визнається відповідачем, підтверджено записами, що містяться в копії трудової книжки ОСОБА_1 НОМЕР_1 , дослідженої судом, а саме: запис №1 від 17.05.1982, № 2 від 04.08.1982, № 3 від 14.09.1982, №4 від 15.12.1982, №5 від 16.03.1983, №6 від 30.04.1983, № 7 від 07.07.1983, № 8 від 31.10.1983; № 13 від 25.08.1986, № 14 від 30.09.1987, № 15 від 12.10.1987. Також містяться записи за № 16 від 01.06.1993 та № 17 від 12.01.1996.

Щодо оформлення зазначених довідок, наявних на них підписів та печаток, та відомостей трудової книжки у представника відповідача зауважень та додаткових пояснень у поданому до суду відзиві не зазначено.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).

Постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» затверджено список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Список №1).

Відповідно до розділу І Списку № 1 визначено працівників, зайнятих на роботах щодо видобування корисних копалин, геологорозвідувальні роботи, будівництво, реконструкція, технічне переозброєння і капітальний ремонт шахт, рудників, копалень, метрополітенів, підземних каналів, тунелів та інших підземних споруд. Та, відповідно до п. 1 розділу І Списку № 1 визначено відповідних працівників, які виконують підземні роботи в шахтах, рудниках і копальнях на видобуванні корисних копалин, які зайняті повний робочий день на підземних роботах; які обслуговують працівників, зайнятих на підземних роботах (медперсонал підземних пунктів охорони здоров`я, працівники підземного телефонного зв`язку тощо).

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV визначено, що пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону. Дані положення кореспондуються із положеннями зазначеними в п. 1 Порядку № 383.

Відповідно до ч. 5 та ч. 6 ст. 114 Закону № 1058-IV у разі призначення пенсій на пільгових умовах відповідно до частин другої і третьої цієї статті проводиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цією статтею, за умови що роботи, які зараховуються, дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах та контроль за правильністю застосування списків на пільгове пенсійне забезпечення і якістю проведення атестації робочих місць на підприємствах та в організаціях, підготовка пропозицій щодо вдосконалення таких списків покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Таким чином, положеннями ст. 114 Закону № 1058-IV та ст. 13 Закону №1788-ХІІ визначено право призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

З досліджених судом записів в трудовій книжці позивача, вбачається що за період з 17.05.1982 по 04.08.1982, з 14.09.1982 по 15.12.1982, з 16.03.1983 по 30.04.1983, з 07.07.1983 по 31.10.1983, з 25.08.1986 по 30.09.1987, з 12.10.1987 по 12.01.1996 працював в шахтах, електрослюсарем, з визначенням відповідного розряду, що у своїй сукупності відповідає необхідному стажу роботи, що надає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 на вимогу положень ст. 114 Закону № 1058-IV та ст. 13 Закону №1788-ХІІ. Щодо обрахунку стажу роботи за відомостями в трудовій книжці та отриманими довідками № 37 та 45, Пенсійний фонд зауважень у рішенні від 11.02.2021 та поданому до суду відзиві не викладено.

Також, судом досліджено надану до справи позивачем довідку № 100 від 02.06.2016 видану Відокремленим підрозділом Шахтоуправлінням імені П.І. Лутугіна Державного підприємства «Торезантрацит» щодо підтвердження обставин проходження техмінімуму з 17.05.1982 по 18.05.1982 на ВП ШУ імені П.І. Лутугіна, проходження ділянок ГПРІ на підземних роботах в шахті з повним робочим днем, згідно наказу №103 від 19.05.1982 про прийняття на роботу та до 04.08.1982 згідно наказу про звільнення № 158, що надає право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1 розділу 1 підрозділу 1 постанови СРСР №1173 від 22.08.1956. В даній довідці також зазначено про проведення атестації робочих місць відповідно до наказів №88 від 19.01.1995, № 111 від 01.02.2000, № 96 від 05.03.2005, № 158 від 03.03.2010. Відповідно, атестація була проведена після затвердження постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442 «Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці».

Відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено «Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній».

Підпунктом 1 пункту 2.1, пункту 2.4 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (в редакції від 15.03.2019, чинної на час подання заяви позивачем) визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, а саме, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

З метою забезпечення соціального захисту працівників, зайнятих на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 № 383, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за № 1451/11731, затверджено «Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах (далі - Порядок №383).

В пункті 1 Порядку № 383 зазначено, що цей Порядок регулює застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Списки) при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до підпунктів «а», «б» статті 13 та статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

При визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92 (приклади у додатках 1, 2) (п. 3 Порядку №383).

Пунктом 4 Порядку №383 передбачено, що згідно з пунктом 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442 (далі - Порядок проведення атестації робочих місць), атестація робочих місць за умовами праці (далі - атестація) проводиться в строки, передбачені колективним договором, але не рідше одного разу на 5 років. Згідно п. 4.1 зазначена постанова №442 набула чинності з 21.08.92. Це означає, що при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах для зарахування до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, певного 5-річного періоду роботи зі шкідливими і важкими умовами праці після 21.08.92, відповідне право впродовж цього періоду повинне бути підтверджене за результатами атестації.

Пунктами 4.3 та 4.4 Порядку №383 визначено, що у разі підтвердження цього права за результатами атестації, вперше проведеної до 21.08.97 (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць, до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи із шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку. Якщо атестація була вперше проведена після 21.08.97, у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах, до пільгового стажу зараховується весь період роботи до 21.08.92, 5-річний період роботи на даному підприємстві, що передує даті видання наказу про її результати, та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.

З наявних у пенсійній справі документів, у спірному періоді, який не визнає відповідач, відсутні відомості щодо проведення відокремленим підрозділом «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит» атестації робочих місць. Пенсійний фонд дані відомості не перевіряв та не запитував у позивача.

Суд зазначає, що відповідно до рішень квітневого (1985 р.) Пленуму ЦК КПРС, травневого (1985р.) Пленуму ЦК Компартії України проведення заходів з атестації робочих місць, поступово почалося поширюватися протягом 1985-1987 рр. на всіх промислових підприємствах і в інших галузях народного господарства (громадське харчування, торгівля та ін.), відповідно було затверджено Радою міністрів Української РСР Українською республіканською радою професійних спілок постанову «Про дальший розвиток і підвищення ефективності проведення атестації робочих місць і їх раціоналізації в промисловості та інших галузях народного господарства» від 16.09.1985 № 348 та затверджено постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 15.08.1985 № 783 «Про поширення проведення атестації робочих місць та їх раціоналізації у виробництві та інших галузях народного господарства». У 1986 році Держстрандартом СРСР, ЦСУ СРСР, ВЦСПС від 14.02.1986 № 588-бг було прийнято «Типове положення про атестацію, раціоналізацію, облік та планування робочих місць», за яким в ході атестації кожне робоче місце оцінювалося комплексно за такими рівнями як: технічний, організаційний та умови праці й техніки безпеки. За результатами атестації кожне робоче місце відносилося до однієї з трьох груп: 1) атестовані; 2) такі, що підлягають раціоналізації; 3) такі, що підлягають ліквідації. На законодавчому рівні атестація робочих місць була закріплена у 1988 році у ст. 85 КЗпП України, в якій про атестацію робочих місць йшлося як про важливий засіб мобілізації продуктивності праці, вдосконалення нормування праці.

Та, в даному випадку, суд звертає увагу позивача, що в межах розгляду спірних правовідносин не ставиться питання щодо підтвердження стажу роботи із обов`язковим проведенням атестації робочих місць, в період з 1982-1983 та з 1986-1987 рр., що не визнається відповідачем, відповідач не визнає вказаний період до страхового стажу за відсутності відомостей в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та неможливості проведення перевірки відомостей в поданих довідках №37 від 08.06.2016, № 45 від 10.06.2016 через знаходження підприємства на не підконтрольній Україні території.

Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 № 637.

Відповідно до п. 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. На відповідні положення п. 10 Порядку № 383 у рішенні від 11.02.2021 № 1218/03-16 наполягає відповідач.

У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим і м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (Пункт 20 доповнено новим абзацом згідно з Постановою КМ №1028 (1028-2015-п) від 09.12.2015; із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ № 109 (109-2019-п) від 30.01.2019). У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном. Вищезазначене дає підстави дійти висновку, що надання уточнюючої довідки від підприємства, установи або організації необхідно, зокрема, за відсутності необхідних записів у трудовій книжці, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Таким чином, суд зазначає про спростування позиції відповідача у рішенні №1218/03-16 та тверджень представника відповідача у відзиві на позов, оскільки відповідно до змін, внесених постановами Кабінету Міністрів України № 1028 та № 109, положення зазначені вище набирають чинності з 16.12.2015 та 23.02.2019, відповідно та підлягають належному застосуванню суб`єктами призначення, перерахунку та виплати пенсії, відповідачем не обґрунтовано належними та достатніми доказами обставини неможливості надання підприємством «Торезантрацит» необхідних документів для підтвердження стажу роботи ОСОБА_1 у спірному періоді. Щодо положень п. 10 Порядку № 383, про надання для підтвердження стажу роботи за Списком №1 виписки із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці, суд вважає не надання її особою, що звернулась за призначенням, перерахунком чи переведення з одного виду пенсії на інший, не є безумовною підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. В даному випадку Пенсійний фонд, як суб`єкт владних повноважень вправі витребовувати дані документи від підприємства, установи чи організації, де було набуто особою відповідного стажу, чинне законодавство не зобов`язує заявника на отримання пенсії надавати дані документи. Належних та достатніх доказів, у розумінні положень ст.ст. 72-77 КАС України, представником відповідача в обґрунтування позиції, викладеної у рішенні про відмову у перерахунку пенсії, до суду не надано.

Надані довідки позивачем до заяви від 02.02.2021 від 08.06.2016 №37 та від 10.06.2016 №45 оформлені відповідно до додатку 5 Порядку 637, у зв`язку із відсутністю відомостей про підтвердження проходження атестації на підприємстві у спірному періоді, на підтвердження періоду роботи на шахті ім. К.І. Кисельова ВП «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит» ОСОБА_1 , на належній посаді та розряду, та містять інші відомості, що надають право на призначення пенсії на пільгових умовах за Списком №1, у зв`язку з чим, враховуючи вищезазначене, суд вважає спростованими твердження представника відповідача, зазначеними у поданому до суду відзиві, що дані довідки можуть бути надані лише в тому випадку, коли у трудовій книжці відсутні необхідні записи, які визначають право на пільгову пенсію, оскільки дані довідки були надані як уточнюючі до записів в трудовій книжці відповідно до п. 10 та п. 20 Порядку №383. Належних та достатніх обґрунтувань щодо зазначеної позиції представник відповідача до суду не надав.

Відповідно до зазначеного вище пункту 3 Порядку №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що чинні на період роботи особи.

Пунктом 1 розділу 1 «Гірничі роботи» списку №1 виробництва, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах зі шкідливими умовами праці та в гарячих цехах, робота в яких дає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 №1173 передбачені всі робітники, інженерно-технічні робітники та службовці, зайняті повний робочий день на підземних роботах з добутку вугілля. Відповідно, ОСОБА_1 перебуваючи у спірному періоді на роботах на посаді електрослюсаря на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» з повним робочим днем. Дані обставини відповідачем не оспорюються та визнаються.

Щодо відсутності відомостей в реєстрі застрахованих осіб відносно ОСОБА_1 за період отримання ним страхового стажу до 01.04.2004, суд зазначає, що виходячи з положень, вищевказаного п.2 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, з належним дотриманням ст. 62 Закону №1788-ХІІ та Порядку № 637. Таким чином, твердження представника відповідача, щодо неможливості призначити пенсію позивачу за віком на пільгових умовах за Списком №1 за відсутності відомостей в реєстрі застрахованих осіб, суд вважає спростованими встановленими обставинами та зазначеними вище нормами діючого законодавства, ОСОБА_2 надані до відповідача усі необхідні документи для врахування спірного періоду до страхового стажу позивача та відповідного призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Суд також вважає необґрунтованим посилання представника відповідача на положення абз. 5 п. 1 ст. 40 Закону №1058-IV щодо врахування для обчислення пенсії періоду страхового стажу отриманого до 01.07.2000 на підставі документів про заробітну плату, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, оскільки дана позиція не була покладена в основу відмови у перерахунку пенсії за віком на пільгових умовах, та відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України, не приймається до уваги судом.

Згідно ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

За ч. 3 ст. 44 Закону №1058-IV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, що передбачено також п. 4.2 Порядку №22-1.

Згідно ч. 3 ст. 45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Частина 5 статті 45 Закону №1058-IV визначає, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.

Відповідно до п. 4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Згідно п. 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (п. 4.7 Порядку №22-1).

У даній справі вбачається, що Пенсійним фондом було прийнято рішення №1218/03-16 про розгляд заяви на перерахунок пенсії за віком ОСОБА_1 від 02.02.2021 №1520, яким відмовлено в перерахунку пенсії, без витребовування від заявника пенсіонера додаткових документів та проведення перевірки виданих підприємством довідок № 37 від 08.06.2016 та № 45 від 10.06.2016, також відсутні відомості щодо витребовування від «Торезантрацит» додаткових наказів та відомостей щодо ОСОБА_1 ..

Суд зазначає, що з часу призначення позивачу пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, а саме з 03.12.2019, Пенсійним фондом не було вжито належних заходів, щодо перевірки відомостей наявних в трудовій книжці ОСОБА_1 . З матеріалів наданої копії пенсійної справи вбачається наявність службової записки № 243 від 04.12.2019 щодо перевірки довідки № 45 від 10.06.2016, доручену начальнику Херсонського відділу обслуговування громадян №2 щодо перевірки стажу роботи підземного прохідника з 25.08.1986 по 30.09.1987, для врахування в стаж пільгового періоду роботи по СП-1 з 25.08.1986 по 30.09.1987, з витребовуванням довідки про всі перейменування підприємства починаючи з 1986 року по теперішній час, та в разі необхідності витребовування пільгової довідки. Наявний в пенсійній справі запит до архіву відповідача на адресу ВП УДВ Державного підприємства «Торезантрацит» від 09.12.2021 №2100-0212-8/0272 щодо надання довідки про реорганізацію підприємства ОСП «Шахта імені К.І. Кисилева» РП «Донбассуглереструктуризациія» є правонаступником ВП «Шахта імені К.Л. Кисилева». Відповідно, було отримано наказ №194 від 31.08.2015 та відомості про перейменування підприємства, архівна довідка №46 від 10.06.2016.

Відповідно до відповіді архівного відділу Херсонської міської ради від 15.02.2018 №09-04-05/290 через пожежу, яка відбулась 30.01.2013 в приміщенні архівного відділу Херсонської міської ради, документи з особового складу ХБМУ №11 тресту «Украгзкомунбуд»; з 1971 року Херсонське будівельно-монтажне управління по газифікації №11 тресту «Украгзкомунбуд»; з 1986 року ХМБУ по газифікації треста «Криворіжгазкомунбуд»; з 1991 року ХОУ по газифікації ВБО «Криворіжбуд»; з 1994 року АТ «Херсонгазбуд»№ з 1997 року ВАТ «Херсонгаз» філія по будівництву і газифікації «Херсонгазсервіс» на підтвердження стажу роботи з 12.10.1987 по 12.01.1996 не має змоги надати, але дана обставина не спростовує бездіяльності органу Пенсійного фонду щодо належного, об`єктивного та всебічного розгляду заяви позивача про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Інших доказів, щодо здійснення належної перевірки відомостей в трудовій книжці позивача та поданих до неї документів, представником відповідача до справи не надано.

Також суд зазначає про необґрунтоване посилання відповідача у рішенні від 11.02.2021 № 1218/03-16 щодо відсутності підстав для перейменування з ОП «Шахта им. К.И. Кисилева» Государственного предприятия «Торензантрацит» в ОСП «Шахта им. К.И. Кисилева» РП «Донбассуглереструктуризация» документи якого були передані на зберігання до ГП «Торензантрацит» ОП «Управление вспомогательного производства», як не підтверджену належними та достатніми доказами у розумінні ст.72 - 77 КАС України.

Відповідач у рішенні від 11.02.2021 №1218/03-16 зазначив про те, що «…м. Чистякове (назва населеного пункту до перейменування - місто Торез) зазначено у переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження згідно розпорядження КМУ від 07.11.2014 № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення», та застосовуючи положення п. 2,3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», вважає, що «документи, видані ВП УДВ Державного підприємства «Торезантрацит», Пенсійний фонд не має змоги перевірити, що є законною відмовою позивачу у врахуванні вказаних довідок для перерахунку пенсії».

Суд не погоджується із даною позицією відповідача, яка підтверджена позицією викладеною у поданому до суду відзиві, з наступних підстав.

Згідно ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII (далі-Закон №1207-VII) тимчасово окупована територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Датою початку тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року. Підпунктом 1 пункту 1 статті 3 Закону №1207-VII тимчасово окупованою територією визначається, зокрема, сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085-р, м. Чистякове відноситься до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження.

Частинами 1 та 2 статті 4 Закону №1207-VII передбачено, що на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина, правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.

Положеннями ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону № 1207-VII визначено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

За змістом ч.1 ст.17 Закону № 1207-VII у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.

Статтею 18 Закону № 1207-VII передбачено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). «Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать».

При цьому, у виняткових випадках визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.

Враховуючи викладене, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на території проведення антитерористичної операції, як доказів, оскільки не прийняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення як громадянину, який працював на роботах зі шкідливими умовами праці.

Дана позиція суду кореспондується із висновками щодо прийняття до розгляду актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав громадян викладених в постанові Верховного Суду від 17.07.2019 по справі № 654/1278/17 (адміністративне провадження № К/9901/30088/18), постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.03.2020 у справі №235/2008/17 (касаційне провадження №К/9901/23450/18).

Та в свою чергу, прийняття даних документів, від підприємства ВП УДВ Державного підприємства «Торезантрацит», не позбавляє обов`язку Пенсійного фонду здійснювати належну їх перевірку відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058-ІV та надавати в кінцевому результаті їм належної правової оцінки, але надання останньої має бути обґрунтованим та закріплено нормами діючого законодавства.

Суд зазначає, що відповідач в даній справі не надав доказів тому щоб вважати довідки №37 та 45 незаконними та недійсними, видані органом, що створений у порядку, не передбаченому законом. В даному випадку, представником відповідача не надано суду належних обґрунтувань щодо не можливості здійснення належної перевірки довідок ВП УДВ Державного підприємства «Торезантрацит», № 37 від 08.06.2016 та №45 від 10.06.2016, та інших документів, та не надано доказів, що суб`єктом владних повноважень було вчинено усі необхідні дії для перевірки документів після отриманої заяви від позивача 02.02.2021.

Відповідно, суд приходить до висновку, що неврахування зазначених довідок є порушенням конституційних прав позивача на отримання належного пенсійного забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення та за ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Стаття 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ч. 2 ст. 1 Протоколу до Конвенції).

Статті 22 та 23 Загальної Декларації прав людини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10.12.1948 року в Паризькому палаці Шайо, визначають, що кожна людина, як член суспільства, має право на соціальне забезпечення і на здійснення необхідних для підтримання її гідності і для вільного розвитку її особи прав у економічній, соціальній і культурній галузях за допомогою національних зусиль і міжнародного співробітництва та відповідно до структури і ресурсів кожної держави та кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття, на рівну оплату за рівну працю, кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Також, п. 4 ч. 1 Європейської Соціальної хартії, підписаної в Страсбурзі 03.05.1996 та ратифікованої із заявами Законом України № 137-V від 14.09.2006, ВВР, 2006, № 43, ст.418, яким визначено, що усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей.

Відповідно зі встановленого процесуальним законодавством принципу верховенства права, згідно якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, враховуючи положення ст. 46 Конституції України, з дотриманням положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Протоколу до Конвенції, суд вважає, що в разі настання для особи, яка отримує пенсію обставин, що слугують її перерахунку чи переходу на інший вид пенсії, державні органи не мають чинити дії, які перешкоджають забезпеченню такого права. Суд погоджується, що попередні положення ч. 1 ст. 1 Протоколу до Конвенції жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном, у зв`язку з чим, суд вважає, що державні органи, а саме Пенсійний фонд має виносити обґрунтовані та законні рішення в разі відсутності у особи заявленого права, зокрема відносно громадянина ОСОБА_1 після отримання заяви, вчиняти усі передбачені Законом №1058-IV, Порядком 22-1, Порядком №637, Порядком №383 дії задля об`єктивного та всебічного розгляду документів наявних в пенсійній справі.

Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами, зокрема, письмовими, речовими і електронними доказами.

Згідно ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 75 КАС України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 76 КАС України).

Також суд зазначає, що ч. 1 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Таким чином, кожна зі сторін по справі має довести ті обставини, на яких ґрунтуються їхні вимоги та заперечення, а також надати до суду належні, достовірні та достатні докази на підтвердження своїх правових позицій.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90 КАС України).

З урахуванням вище встановленого та викладеного, відповідачем не доведено обґрунтованість дій по відмові у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до поданої заяви від 02.02.2021, що викладено у рішенні №1218/03-16 від 11.02.2021, не доведено отримання довідок № 37 від 08.06.2016 та № 45 від 10.06.2016 всупереч чинному пенсійному законодавству, та неможливість їх врахування при визначенні позивачу належного виду пенсії.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Також, суд вважає необхідним при виборі захисту права позивача на пенсію, врахувати позицію відповідача, викладену у рішенні від 11.02.2021 №1218/03-16, яка на думку суду має в собі необґрунтовану та неправомірну відмову у перерахунку пенсії позивачу за Списком №1, а тому, суд прийшов до висновку, що відповідач прийняв рішення без дотримання положень Законів № 1058-IV та № 1788-ХІІ та Порядку №22-1, Порядку №637, та положень Порядку №383, з урахуванням вищевказаних висновків суду, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, у зв`язку із обранням судом іншого належного способу захисту порушеного права позивача, ніж заявленого останнім у позовній заяві.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вірним способом захисту порушеного права позивача на належний йому вид пенсії та рівень пенсійного забезпечення є визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області по відмові у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, неправомірним та скасування рішення Пенсійного фонду від 11.02.2021 №1218/03-16 про відмову в перерахунку пенсії по інвалідності з урахуванням періодів роботи за Списком №1 відповідно до заяви від 02.02.2021 №1520, зобов`язання врахувати до стажу ОСОБА_1 періоди роботи на шахті ім. К.І. Кисельова виробничого об`єднання «Торезантрацит» відокремленого підрозділу «Управління допоміжного виробництва «Державного підприємства «Торезантрацит», зазначені в довідках № 37 від 08.06.2016 від 10.06.2016 №45, які надають право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за п. «а» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, ст. 114 Закону № 1058-IV, призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону № 1788-ХІІ, ч. 1 ст. 114 Закону № 1058-IV з 02.02.2021.

Щодо зазначення позивачем в прохальній частині позовної заяви вимоги про стягнення з відповідача понесених судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань понесені позивачем витрати по сплаті судового збору за подання позову до суду в сумі 454 гривні.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон №5076-VI) встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст. 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до ст. 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Також згідно із ст. 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно - виборним з`їздом адвокатів України від 09.06.2017 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини.

Таким чином, виходячи з положень Закону №5076-VI та Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за надання відповідних послуг, інших видів професійної правової допомоги, який визначається за погодженням адвоката з клієнтом у договорі або додатках до нього, у розумних межах, враховуючи складність справи, фінансовий стан клієнта, кваліфікацію, досвід адвоката та інші обставини. Дані висновки узгоджуються із зауваженнями викладеними в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.03.2021 по справі № 280/429/19 (адміністративне провадження № К/9901/14423/20) щодо визначення суми відшкодування у справі.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Позивачем в позовній заяві вказано про попередній (орієнтовний) розрахунок суми витрат, які позивач поніс або очікує понести у зв`язку з розглядом справи, а саме зазначено: судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру - 908 грн., витрати на правничу допомогу - 4000 грн.

З досліджених судом матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів, вбачається, надання ОСОБА_1 витягу з договору про надання правничої допомоги від 18.03.2021 скріплений печаткою та підписом адвоката Петряєва В.В., а також підписом ОСОБА_1 , детальний опис робіт (наданих послуг) б/н від 18.03.2021, з якого вбачається перелік наданих адвокатом послуг за договором б/н від 18.03.2021: консультація замовника, надана разова, ціна послуги вказана 300 гривень; складання та направлення позовної заяви, послуга зазначена як разова, ціна послуги 3700 гривень. Загальна вартість робіт (послуг) вказана на суму 4000 гривень. Замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має. Даний документ також скріплено печаткою та підписом адвоката Петряєва В.В. та наявний підпис ОСОБА_1 .

До матеріалів справи також надано квитанцію від 23.03.2021 № 677166 на підтвердження оплати послуг адвоката з «надання правничої допомоги» на суму 4000 гривень, скріплена печаткою та підписом адвоката Петряєва В.В.

Таким чином, позивач в позовній заяві просить стягнути з відповідача окрім витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви до суду, також і понесені ним витрати на правову допомогу в сумі 4000 гривень.

Суд звертає увагу позивача, що відповідно до витягу з договору про надання правничої допомоги від 18.03.2021, ОСОБА_1 уповноважив ОСОБА_3 «вести від його імені будь-які справи в органах державної влади, органах поліції, підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та зокрема, судах з усіма правами представника, які передбачені КАС України, ЦПК України, КпАП України, ГК України та КПК України, з усіма правами, наданими законом представнику, позивачу, відповідачу, третій особі в тому числі з правом пред`явлення позову, зміни позовних вимог, повної або часткової відмови від позову, визнання позову, укладання мирової угоди, отримання виконавчого документа, давати пояснення та інше, що необхідно для виконання доручення по справі. Зазначені повноваження надаються на весь період розгляду справи і діють до винесення остаточного рішення судом касаційної інстанції.». З даного документу не вбачається фіксованої ціни гонорару адвоката за надані послуги чи виконані роботи, або умови оплати гонорару за результатами вирішення справи, що визначається у самому договорі або в додатках до договору. Договір чи додатки до договору позивачем та його адвокатом до позовної заяви не надано, що позбавляє можливості належним чином встановити дотримання сторонами вимог до договірних зобов`язань та розмір гонорару адвоката у даній справі. Але, у справі наявна квитанція від 23.03.2021 №677166 про оплату послуг з надання правової допомоги в сумі 4000 гривень.

Згідно ч.ч. 1, 2, ч.ч. 4-7 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави та за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Таким чином, в підтвердження здійсненної правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором. Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо. склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Дана позиція суду узгоджується із висновками щодо витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката викладених у постановах Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17, від 16.09.2019 у справі № 755/6702/16-а, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.05.2021 по справі № 826/13632/18 (адміністративні провадження № К/9901/22349/19, №К/9901/25359/19).

Відповідно до п. 8 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема:1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Відповідно, виходячи з положень процесуального законодавства документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Враховуючи вищезазначене, суд звертає увагу сторін, що відповідно до ч.6 ст. 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Та, згідно з частиною сьомою цієї ж статті КАС України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо не співмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 КАС України. Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19.

Відповідач в даній справі вказав на те, що позивач має надати до справи детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, з належним документальним підтвердженням відповідно до позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 23.05.2018 по справі №61-3416св18, представник вважає, що у справі відсутні докази фактичного отримання коштів адвокатом від позивача.

Враховуючи вищезазначене, суд погоджується із запереченнями представника відповідача та зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Дослідивши надані позивачем докази щодо отриманих послуг від адвоката та докази сплати за дані послуги, суд вважає, що позивачем до справи не надано належних доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, а саме не надано договору, відповідно у якому має бути вказано розмір гонорару адвоката чи додатків до договору, які можуть містити відомості щодо строку та порядку сплати гонорару за наслідками розгляду справи, що визначено ст. 30 Закону № 5076-VI, та ч. 3 ст. 134 КАС України задля визначення судом цілей розподілу судових витрат виходячи з умов договору щодо сплати гонорару адвокату. Враховуючи зазначене, суд виключає необхідність у дослідженні опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у даній справі, але зауважує, що такий опис є доказом на підтвердження наданих та отриманих послуг від адвоката, та має бути долучений до договору про надання правової допомоги та наданий до справи в разі обґрунтування відшкодування понесених витрат по справі.

Суд зауважує, що позивачем надано до справи квитанцію про сплату послуг адвоката від 23.03.2021 № 677166, форми № ПО-Д2, затвердженої чинним наказом Українського Союзу об`єднань, підприємств і організацій побутового обслуговування населення № 8 від 29.09.1995, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.1995 за № 389/925 «Про затвердження форм документів суворої звітності та Інструкції щодо їх використання» (далі-наказ №8).

Та, згідно п. 1.2 наказу №8 дана інструкція визначає види форм документів суворої звітності, порядок їх використання та заповнення при оформленні замовлень на виконання побутових послуг (робіт) та проведення розрахунків із споживачами (далі - замовники) і господарюючими суб`єктами. Форми документів суворої звітності є обов`язковими для застосування незалежно від місця оформлення замовлення усіма господарюючими суб`єктами - підприємствами, організаціями всіх форм власності, підприємцями-громадянами, що надають побутові послуги населенню на території України (п. 1.3 наказу №8). Форми документів суворої звітності складені та мають позначення залежно від видів послуг (робіт). Позначення форм включає, зокрема, ПО - побутове обслуговування; Д - дрібні та невиробничі послуги; 2... - порядковий номер форми вида послуг (п. 1.4 наказу №8).

Відповідно до абз. 2 пункту 2.2 зазначеного наказу №8 форми №ПО-Д2 заповнюються в двох примірниках під копіювальний папір. Другий примірник форми видається замовнику. За п. 2.3 вказаного наказу вартість замовлення підтверджується підписом замовника, а сума отриманих коштів підтверджується підписом представника господарюючого суб`єкта.

Згідно Додатку до Інструкції по використанню форм документів суворої звітності, що застосовуються для оформлення замовлень та розрахунків із споживачами за побутові послуги Таблиці 1 Перелік форм документів суворої звітності, які повинні застосовуватися в процесі розрахунків із споживачами за побутові послуги, форма № ПО-Д2, складається у вигляді квитанції та копії квитанції, на виконання послуг, що надаються в присутності замовника. Квитанція № 677166 складена 23.03.2021 за фактично надані послуги, у присутності замовника, та відповідно до п. 2.3 наказу №8 сума отриманих коштів підтверджується підписом представника господарюючого суб`єкта. Також суд зауважує, що дана квитанція не містить в собі відомостей щодо ідентифікації наданих послуг адвокатом, відсутня вказівка на договір, сторін договору.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що надана позивачем до справи квитанція форми №ПО-Д2 не може відноситись до квитанції за сплату послуг адвоката, у розумінні Закону № 5076-VI, оскільки відповідно до наказу №8 дана форма квитанції заповнюється суб`єктами господарювання, які надають споживачу побутові послуги.

Таким чином, суд приходить до висновку щодо відмови позивачу у стягненні з відповідача витрат на правову допомогу у зв`язку із не підтвердженням ОСОБА_1 визначеного розміру послуг адвоката відповідно до договору чи додатків до нього та не надання до суду належного доказу сплати послуг адвоката.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області по відмові у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Визнати неправомірним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 11.02.2021 №1218/03-16 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу періоди роботи на шахті імені К.І. Кисильова виробничого об`єднання «Торезантрацит» відокремленого підрозділу «Управління допоміжного виробництва державного підприємства «Торезантрацит», зазначені в довідках № 37 від 08.06.2016 та №45 від 10.06.2016, які надають право на отримання пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ та ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити з 02.02.2021 ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ та ч. 1 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (73036, вул. 28 Армії, 6, м. Херсон, код ЄДРПОУ 21295057) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , іпн НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в сумі 454 гривні (чотириста п`ятдесят чотири гривні).

В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя І.І. Войтович

кат. 112010200