Справа № 759/7443/17 Головуючий в 1-й інстанції: ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/1868/2021 Доповідач: ОСОБА_2

Категорія: ч.1 ст.111 КК України

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2021 року. Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

за участю

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року, яким

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Алчевська Луганської області, з вищою освітою, раніше судимого, остання відома адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , -

визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції Законів №1183-VII від 08 квітня 2014 року та №1689-VIIвід 07 жовтня 2014 року), за якою призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років з конфіскацією всього належного йому майна.

Ухвалено початок строку відбування покарання ОСОБА_8 рахувати з дня його затримання та приведення даного вироку до виконання.

Вирішено питання про речові докази.

Згідно вироку суду ОСОБА_8 засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України, вчиненого за наступних обставин.

Громадянин України ОСОБА_8 , будучи суддею Ялтинського міського суду АР Крим, вчинив державну зраду, а саме, умисно на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України надавав Російській Федерації (далі РФ) як іноземній державі допомогу в проведенні підривної діяльності проти України за таких обставин.

Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України Автономна Республіка Крим та м. Севастополь (далі АР Крим), а в подальшому і незаконна анексія цієї території України.

Зокрема, 11 березня 2014 року в умовах воєнної окупації Верховна Рада АР Крим проголосила АР Крим «незалежною державою - Республіка Крим», а 18 березня 2014 року представники розпущеної постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII «Верховної Ради АР Крим» за наслідками проведення в умовах воєнної окупації незаконного «референдуму» підписали з Президентом РФ «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб`єктів» (далі «Договір»). За результатами ратифікації цього «Договору» 21 березня 2014 року був прийнятий Федеральний Конституційний Закон РФ № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб`єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» (далі - Закон РФ № 6-ФКЗ), положеннями якого передбачено створення на території АР Крим федеральних органів державної влади РФ, в тому числі судової системи (ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ).

На далі, продовжуючи підривну діяльність проти України, РФ утворила на окупованій території України в АР Крим федеральні органи державної влади РФ, правоохоронні органи та органи судової системи, місцевого самоврядування, з метою становлення та зміцнення окупаційної влади РФ та недопущення контролю України над цією територією.

Таким чином, підривна діяльність з боку РФ проти України мала відкриту активну фазу, яка виражалася в окупації частини території України, що триває по теперішній час, та подальшій анексії цієї окупованої території.

Під час цих подій громадянин України ОСОБА_8 , будучи суддею Ялтинського міського суду АР Крим та маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для усвідомлення фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим, з власної ініціативи добровільно вирішив надати допомогу РФ в проведенні такої діяльності на шкоду суверенітетові та територіальної цілісності України, тобто вчинити державну зраду.

З вказаною метою діючий суддя судової влади України ОСОБА_8 особисто взяв участь в утворенні та функціонуванні на території АР Крим системи незаконних органів окупаційної судової влади РФ. Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел на вчинення державної зради, ОСОБА_8 , діючи добровільно та умисно в інтересах РФ на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, упродовж березня квітня 2014 року, перебуваючи в приміщенні Ялтинського міського суду АР Крим по вул. Дмитрієва, 4 в м. Ялта, використовуючи матеріально-технічну базу суду, власні теоретичні знання і практичні навички, продовжив здійснювати «правосуддя» на підставі ч. 5 ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ, керуючись як «суддя Ялтинського міського суду Республіки Крим» законодавством РФ, тобто незаконно створеного на тимчасово окупованій території України «судового органу РФ» до створення та початку діяльності на окупованій території України судів РФ.

Продовжуючи реалізацію вказаного злочинного умислу, суддя Ялтинського міського суду АР Крим ОСОБА_8 , перебуваючи на території АР Крим, упродовж березня - листопада 2014 року свідомо та умисно підготував та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів РФ особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду «судді» незаконно створеного на території АР Крим «Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ» та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону РФ «Про статус суддів», чим підтвердив особисту згоду виконувати функції представника судової влади країни, яка окупувала та анексувала АР Крим як частину території суверенної України, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу РФ у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим. Після цього ОСОБА_8 взяв участь у проведенні конкурсу на заміщення посади «судді» вказаного «суду».

За результатами проведеного державними органами РФ конкурсу Указом Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 суддя Ялтинського міського суду АР Крим громадянин України ОСОБА_8 призначений на посаду «судді Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ» на окупованій території АР Крим та продовжив здійснювати правосуддя від імені РФ вже як «суддя» вказаного «суду».

Вказаними умисними діями на той час суддя Ялтинського міського суду АР Крим ОСОБА_8 в порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов`язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, присяги судді забезпечив становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом безпосередньої участі в утворенні та функціонуванні незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, надавши тим самим допомогу РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

Не погоджуючись із вказаним рішенням захисником обвинуваченого ОСОБА_8 адвокатом ОСОБА_7 подано апеляційну скаргу, у якій він просить скасувати вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року, ухваливши новий вирок, яким виправдати ОСОБА_8 .

Мотивуючи свої вимоги зазначає, що обвинувачений набув громадянства РФ і цей факт, незважаючи на його невизнання Україною, суд вважає встановленим самим судом, що враховуючи те, що єдиною державною мовою РФ є російська мало б призвести до виконання фундаментальних норм кримінального процесу, а саме надання обвинуваченому підозри, обвинувального акту, вироку на російській мові, докази про направлення яких мали б міститися в матеріалах справи, що свідчило про забезпечення права на захист.

Крім того, обвинувачений пройшов конкурс для зайняття посади судді, розпочав свою трудову діяльність, яка жодним чином не завдавала шкоди суверенітету України, а була лише здійсненням правосуддя. Сам факт застосування законодавства РФ при цьому є наслідком тих умов, що утворилися через окупацію.

Також, захисник звертає увагу, що докази, які були покладені в основу обвинувачення є недопустимими через порушення порядку, встановленого КПК України.

Зокрема судом першої інстанції в якості доказів протоколи огляду інтернет ресурсів, де були викладені нормативні документи, якими було призначено на посаду якусь особу, із прізвищем і ініціалами, що співпадали із даними обвинуваченого. Однак сторона обвинувачення не скористалась своїм правом на здобуття доказів в порядку міжнародної співпраці, що однозначно розцінювалося б як належний та допустимий доказ, між державами для офіційного отримання нормативного документу від органів РФ, щодо призначення судді, як і на отримання інформації для ідентифікації особи від судової адміністрації РФ, які б надали можливість впевнитися у тому що особа, яка була призначена суддею та обвинувачений одна й та ж особа.

В якості доказу стороною обвинувачення також надано огляд реєстрів рішень РФ, де особа із прізвищем та ініціалами, які співпадають із даними обвинуваченого, здійснює правосуддя. Однак, даний доказ не здобутий у належному порядку, не підтверджує існування навіть самого рішення, тим паче ідентифікацію зазначеної особи з обвинуваченим та й взагалі не заслуговує на довіру. Стороною обвинувачення не надаються докази офіційного існування інтернет ресурсів, їх власників та користувачів, визначеного порядку поміщення інформації на них, відповідальних осіб за інформацію та її перевірку. У даному випадку мала б бути надана довідка компетентного органу РФ, у порядку міжнародної співпраці, щодо належності сайту та відповідальних осіб за розміщення на ньому інформації.

Здійснюючи аналогію права з правом України щодо порядку офіційного опублікування нормативних документів, яким передбачалось опублікування в друкованому виданні, що враховуючи прийняття у якості доказу дані інтернет ресурсів, що свідчить про упередженість суду в оцінці доказів.

Рішення органів України про допущення обвинуваченим дисциплінарного проступку є неналежним доказом, так як особа фактично була позбавлена права на обізнаність у розгляді даного питання, права на участь у цьому процесі, як і на його оскарження.

Сторона захисту вказує, що обвинувачений не вчиняв дії, які б містили ознаки інкримінованого йому злочину, а тим паче в формі «підривної діяльності, яка завдає шкоду суверенітету України».

Таким чином, судом не було встановлено наявність належних та допустимих доказів вини обвинуваченого у вчиненні злочину, не враховано особу обвинуваченого, умови у яких він перебував, його позитивні характеристики та інші обставини, не призначив покарання, що відповідає особі обвинуваченого.

Прокурором подано заперечення на апеляційну скаргу захисника, в якій він зазначає, що судом першої інстанції правильно оцінено надані стороною обвинувачення докази, повністю та всебічно досліджено обставини справи, а покарання призначене ОСОБА_8 , є достатнім та необхідним для його виправлення та попередження нових злочинів.

З урахуванням викладеного, на думку прокурора, апеляційну скаргу сторони захисту належить залишити без задоволення, а оскаржуваний вирок без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи захисника ОСОБА_7 на підтримку поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та вважав рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, вивчивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягаєіз наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

На думку колегії суддів, при ухваленні оскаржуваного вироку зазначених вимог закону місцевим судом було дотримано в повній мірі.

Суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини кримінального провадження, прийшов до правильного висновку щодо обсягу та доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_9 , правильно кваліфікувавши його дії за ч.1 ст.111 КК України.

В оскаржуваному вироку місцевий суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст.91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів із зазначенням підстав, із яких приймає одні докази та відкидає інші.

Розгляд даного кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, будь-яких заяв та клопотань до суду не надсилав.

Суд першої інстанції визнав загальновідомими і такими, що не потребують доказування в межах даного кримінального провадження наступні фактичні обставини, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції.

Так, тимчасова окупація з боку РФ частини території України АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загально відомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб`єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у даному випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення злочинів, внаслідок яких були прийняті такі акти; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов`язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доведення.

Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.

06 березня 2014 року Верховною Радою АР Крим прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від№ 261/2014 від 07 березня 2014 року дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України №2-рп/2014 від 14 березня 2014 року визнана неконституційною.

11 березня 2014 року Постановою Верховної Ради АР Крим прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14 березня 2014 року № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим була зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20 березня 2014 року визнана неконституційною.

Постановою Верховної Ради України від 15 березня 2014 року № 891-VII Верховна Рада АР Крим була розпущена.

17 березня 2014 року представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» прийняли Постанову №1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».

18 березня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим» та утворення у складі РФ нових суб`єктів, який вже 19 березня рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20 березня 2014 року його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21 березня 2014 року Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21 березня 2014 року.

21 березня 2014 року прийнятий Закон РФ № 6-ФКЗ (т. 4 а. 175-214), яким прийнято до РФ «Республіку Крим» та утворені в складі РФ нові суб`єкти. «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ з дати підписання «Договору» (ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ).

11 квітня 2014 року «Державна рада Республіки Крим» прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб`єкта РФ.

Верховною Радою України 15 квітня 2014 року прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку РФ.

Крім того, Верховною Радою України 21 квітня 2015 року прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20 лютого 2014 року, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України (т. 4 а.п. 168-174).

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27 березня 2014 року № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16 березня 2014 року, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.

Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19 грудня 2016 року № 71/205 та від 19 грудня 2017 року № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь, Україна, районів Чорного та Азовського морів» від 17 грудня 2018 року, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь, Україна» від 22 грудня 2018 року послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку РФ внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.

Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.

В процесі розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції було досліджено подані стороною обвинувачення докази та зв`язок між цими подіями та діями обвинуваченого в контексті висунутого йому обвинувачення.

Так, вина ОСОБА_9 у скоєнні інкримінованого злочину підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені місцевим судом.

Зокрема, статус ОСОБА_8 станом на 2002-2015 роки як судді Ялтинського міського суду АР Крим підтверджено дослідженими судом першої інстанції листом Адміністрації Президента України від 20 березня 2015 року № 45-01/135 (а.п. 142 - т. 2 а.п. 8-22), копіями постанови Верховної Ради України від 20 квітня 2000 року № 1655-IІІ «Про обрання суддів» (т. 2 а.п. 27-29), Указу Президента України від 17 січня 2002 року № 35 (т. 2 а.п. 30), за якими обраного безстроково суддю Сімферопольського районного суду АР Крим ОСОБА_8 переведено на посаду судді Ялтинського міського суду АР Крим, та постанови Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1213-VІІІ «Про звільнення судді», за якою він звільнений з посади судді Ялтинського міського суду АР Крим у зв`язку із порушенням присяги (т. 2 а.п. 136).

З листа Департаменту контррозвідки СБУ № 212/8-22047 від 14 червня 2016 року (т.4 а.п. 142-148) ОСОБА_8 (а.п. 161), колишнє місце роботи Ялтинський міський суд АР Крим, 27 вересня 1952 р.н., станом на 14 червня 2016 року постійно проживає на території АР Крим, адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Як вбачається з рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 10 листопада 2015 року № 3009/дп-15 (т. 2 а.п. 71-90), за результатами розгляду дисциплінарної справи, відкритої стосовно суддів АР Крим, в тому числі ОСОБА_8 , встановлено, що на підставі Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року №786 «Про призначення суддів федеральних судів» для здійснення правосуддя від імені РФ на території АР Крим ОСОБА_8 , який займав посаду судді Ялтинського міського суду АР Крим, призначений на посаду «судді Ялтинського міського суду Республіки Крим». У такій спосіб, як констатується у рішенні, не будучи у встановленому законом порядку звільненим з посади судді України, ОСОБА_8 прийняв на себе повноваження «судді» іншої держави.

Згідно з дослідженим судом першої інстанції рішенням Вищої ради юстиції від 24 грудня 2015 року № 1206/0/15-15 (т. 2 а.п. 96-133), за результатами розгляду вказаного рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України внесено подання про звільнення серед інших суддів АР Крим і судді Ялтинського міського суду АР Крим ОСОБА_8 за порушення присяги судді.

Ці дані узгоджуються між собою, а також і з відомостями про звільнення ОСОБА_8 з посади судді Ялтинського міського суду АР Крим за порушення присяги, які містить вже згадана постанова Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року № 1213-VІІІ.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками районного суду про те, що обставини щодо призначення ОСОБА_8 на посаду «судді суду РФ», який було утворено окупаційною владою РФ на території АР Крим, знайшли своє підтвердження під час дослідження в судовому засіданні протоколу огляду інтернет-видань від 07 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ індивідуального характеру про призначення суддів, розміщених на офіційному сайті Президента РФ (т. 2 а.п. 137-154). Так, згідно із п/п. «б» п. 2 згаданого Указу Президента РФ від 19 грудня 2014 року № 786 ОСОБА_8 призначений на посаду в районних судах Республіки Крим «судді Ялтинського міського суду».

Також колегія суддів вважає вірним висновок про те, що правовий акт індивідуальної дії, розміщений в мережі Інтернет, сам по собі не є переконливим доказом його фізичного існування, тим більше реалізації. Проте суд першої інстанції, перевіривши всі сумніви захисту з цього приводу в частині, що стосується обвинуваченого ОСОБА_8 , обґрунтовано визнає їх безпідставними.

Згідно з дослідженими в судовому засіданні місцевого суду протоколами огляду офіційних сайтів «судових органів Республіки Крим» від 02 лютого 2015 року та 15 лютого 2017 року(т. 2 а.п. 155-210, а.п. 202; т. 3 а.п. 60-87), роздруківки з сайту «Ялтинського міського суду Республіки Крим» (т. 1 а.п. 141), ОСОБА_8 і станом на 2017 року був діючим «суддею Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ» і на протязі 2014-2016 років, початку 2017 року активно здійснював «правосуддя» на підставі законодавства РФ.

Зокрема наявне рішення «Ялтинського міського суду Республіки Крим», до складу якого входив ОСОБА_8 і який здійснював «правосуддя» на підставі законодавства РФ, від 07 жовтня 2014 року (т. 3 а.п. 85), а також рішення «Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ», до складу якого пізніше увійшов ОСОБА_8 , від 30 березня та 30 листопада 2015 року, 16 вересня, 17 листопада, 05 та 06 грудня 2016 року (т. 3 а.п. 73-84, 86-87).

Обставини здійснення ОСОБА_8 правосуддя від імені РФ на території АР Крим без припинення статусу судді Ялтинського міського суду АР Крим відповідно до законів України упродовж 2014 - 2015 років як «судді» незаконно створеного судового органу окупаційної влади «Ялтинського міського суду Республіки Крим», а також і після його призначення на посаду «судді» утвореного в системі правосуддя РФ «Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ» знайшли своє підтвердження і під час дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції листів Мінюсту України № 2911-0-26-16/12.1 від 21 березня 2016 року, Держказначества України № 5-08/1545-18076 від 30 червня 2015 року, додатків до них та протоколу їх огляду від 15 лютого 2017 року (т. 3 а.п. 1-44, 47-53, 56-59) у виді судових рішень судових органів окупаційної влади на території АР Крим, а також офіційно у належній формі та з усіма наявними реквізитами надісланих компетентним органом РФ до компетентного органу України для виконання в порядку міжнародної правової допомоги запитів «Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ».

Серед них наявне рішення «Ялтинського міського суду Республіки Крим», до складу якого входив ОСОБА_8 і який здійснював «правосуддя» на підставі законодавства РФ, від 28 квітня 2014 року (т. 3 а.п. 48-49), а також рішення «Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ», до складу якого також пізніше увійшов ОСОБА_8 , від 30 січня 2015 року (т. 3 а.п. 50). При цьому, якщо ОСОБА_8 будучи «суддею федерального суду РФ» на території АР Крим «Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ» керувався законодавством РФ із зрозумілих причин, то, будучи «суддею Ялтинського міського суду Республіки Крим» керувався таким законодавством, посилаючись на положення згаданого вже Закону РФ № 6-ФКЗ (ухвала від 28 квітня 2014 року - т. 3 а.п. 48-49).

Як вбачається під час дослідження в судовому засіданні суду першої інстанції протоколу огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим (т. 4 а.п. 175-243), на виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, тобто станом на 21 березня 2014 року (а.п. 177-214). Згідно із Федеральним Законом РФ № 154-ФЗ від 23 червня 2014 року «Про створення судів Російської Федерації на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя…» (а.п. 215-236) та постановою Пленуму Верховного Суду РФ № 21 від 23 грудня 2014 року «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя…» (а.п. 240-241) на території АР Крим були створені суди РФ, які розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого суду про те, що орган досудового розслідування вживав належних заходів, в тому числі через міжнародно-правові механізми, для отримання належних копії відповідних нормативних документів РФ (т. 6 а.п. 196-224).

Як вбачається з досліджених судом першої інстанції листів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 18-2153/15 від 16 лютого 2015 року (т. 2 а.п. 38-40) та Вищої ради юстиції № 112/0/9-15 від 12 січня 2015 року (т. 2 а.п. 44-46) суддя Ялтинського міського суду АР Крим ОСОБА_8 до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України чи Вищої ради юстиції із заявами про переведення до іншого суду на території України чи про звільнення з посади за загальними обставинами не звертався, хоча таку можливість мав і такі заяви фактично подали у першому випадку - інші 53 судді, більшість з них була реалізована вже станом на 16 лютого 2015 року, а в другому 33 судді судів АР Крим, в тому числі, у зв`язку із окупацією та припиненням громадянства України.

Всі перелічені джерела інформації судом першої інстанції було оцінено за правилами документа (ст.99 КПК України), а відомості, що вони містять, обґрунтовано визнано належними та допустимими. Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв`язок за часом та характером подій, місцевий суд об`єктивно правильно визнав наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_8 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення та обґрунтовано поклав в основу свого вироку. Отже доводи апеляційної скарги є безпідставними в цій частині.

Місцевий суд цілком обґрунтовано послався на те, що такі відомості встановлені також актами компетентних органів (Верховна Рада України, Вища рада юстиції, Вища кваліфікаційна комісія суддів України), виданих в межах їх юрисдикційних повноважень, які визначалися Конституцією та законами України.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що рішення органів України про допущення обвинуваченим дисциплінарного проступку є неналежним доказом, так як особа фактично була позбавлена права на обізнаність у розгляді даного питання, права на участь у цьому процесі, як і на його оскарження суд апеляційної інстанції вважає безпідставними. Адже про розгляд питання про притягнення ОСОБА_8 до дисциплінарної відповідальності його належним чином повідомлялось відповідно до чинного законодавства, зокрема шляхом розміщення відповідної інформації на офіційних веб-сайтах компетентних органів. Вказана інформація була відкритою, а тому на думку колегії суддів ОСОБА_8 не був позбавлений права оскаржити рішення відповідних органів державної влади.

Громадянство України ОСОБА_8 підтверджено даними дослідженої судом першої інстанції копії анкети отримувача паспорта громадянина України для виїзду за кордон від 29 травня 2009 року (т. 4 а.п. 149-150), за яким ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто як громадянин України (паспорт громадянина ЕС НОМЕР_2 ) заповнив вказану анкету, а закордонний паспорт одержав 16 червня 2009 року.

Відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.

Згідно з положеннями Закону України «Про громадянство України» від 18 січня 2001 року № 2235-III, який визначає підстави і порядок набуття та припиненнягромадянства України,законодавство у цій сфері ґрунтується на принципах:єдиного громадянства, якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України;неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;визнання права громадянина України на зміну громадянства;збереження громадянства України незалежно від місця проживання (ст. 2).Громадянство України припиняєтьсявнаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України тавтрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави (ст. ст. 17, 18 та 19). При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України, а не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто.Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України (ст. ст. 18 та 19). Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України несе всі обов`язки громадянина України (ст. 20).

За Законом України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від15 квітня 2014 року № 1207-VII (ч.4 ст.5), примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.

Як вбачається із протоколу огляду інтернет-видань від 08 квітня 2015 року та додатків до нього у виді нормативних актів РФ, розміщених на офіційних сайтах Президента РФ та Верховного Суду РФ щодо діяльності судів на території АР Крим (т. 4 а.п. 175-214), згідно із правилами ст. 4 Закону РФ № 6-ФКЗ з дня прийняття АР Крим до РФ, тобто з 21 березня 2014 року, автоматично визнавалося громадянство РФ у всіх громадян України, які постійно проживали на території АР Крим, за ними залишалося право протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України. Передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад особами, що мають громадянство іншої країни, на території АР Крим почали діяти лише після перебігу місяця з дня прийняття АР Крим до РФ. На виконання ст. 9 Закону РФ № 6-ФКЗ до створення на території АР Крим судів РФ правосуддя від імені РФ здійснювали суди, які діяли на день прийняття АР Крим до РФ, при цьому особи, які займали посади суддів цих судів, продовжували правосуддя до створення і початку діяльності на території АР Крим судів РФ за умови наявності в них громадянства РФ, таким особам гарантувалося переважне право на заміщення посади судді в утворених судах РФ (ч. ч. 2 та 5 ст. 9), які, як вже відомо, розпочали свою діяльність з 26 грудня 2014 року.

Таким чином, з урахуванням раніше встановлених фактичних обставин, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_8 , продовжуючи з 21 березня 2014 року «правосуддя» до створення і початку діяльності на території АР Крим «судів РФ» та скориставшись переважним правом на заміщення посади судді в утвореному суді РФ «Ялтинського міського суду Республіки Крим» фактично отримав за законодавством РФ громадянство РФ як необхідну умову такої діяльності, тобто з боку РФ з 21 березня 2014 року за ним автоматично визнається громадянство РФ і він своїм правом протягом одного місяця заявити про своє бажання зберегти громадянство України не скористався. Водночас, навіть за вказаним законодавством РФ, залишаючи протягом одного місяця з 21 березня 2014 року можливість зберегти громадянам України на території АР Крим громадянство України та не розповсюджуючи на таких громадян України протягом вказаного місця передбачені законодавством РФ обмеження на заміщення державних посад як на осіб, що мають громадянство іншої країни, РФ визнавало за громадянами України, а відтак і за ОСОБА_8 протягом періоду з 21 березня по 21 квітня 2014 року не тільки громадянство РФ, а й громадянство України, яке була можливість зберегти, хоча і обмежена у часі. В свою чергу законодавство РФ визначає підстави набуття та припинення громадянства РФ, проте не може вирішувати питання припинення громадянства іншої країни, в тому числі України.

Отже, ОСОБА_8 по теперішній час залишається громадянином України незалежно від місця його проживання. Примусове автоматичне набуття ним як громадянином України, який проживає на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною, відтак не може бути підставою для втрати ним громадянства України. Фактичне набуття ОСОБА_8 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.

Згідно з дослідженим судом першої інстанції листом Адміністрації Президента України від 28 вересня 2016 року № 03-01/3021 клопотання про вихід ОСОБА_8 з громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходило (т. 4 а.п. 104).

Суд першої інстанції повно, всебічно та неупереджено дослідивши всі обставини даного кримінального провадження, об`єктивно та за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на такому дослідженні, оцінив кожний поданий сторонами доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, проаналізувавши діюче законодавство України, дійшов до обґрунтованих висновків про таке.

Внаслідок розпочатої 20 лютого 2014 року збройної агресії РФ проти України відбулася воєнна окупація невід`ємної частини України АР Крим, а в подальшому і незаконна анексія цієї території України, що є формами триваючої підривної діяльності з боку РФ проти України на шкоду її суверенітетові та територіальної цілісності. З метою становлення та зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю України над цією територією РФ утворила на ній, зокрема, федеральні органи судової системи.

За результатами оцінки доказів суд першої інстанції вірно вважав доведеним поза розумним сумнівом те, що:

- гр-н України ОСОБА_8 у період окупації АР Крим по день звільнення з посади, тобто з 20 лютого 2014 року по 19 квітня 2016 року формально-юридично мав статус судді Ялтинського міського суду АР Крим, при цьому положення також дослідженого судом першої інстанції листа Голови Верховного Суду України від 25 березня 2016 року № 202-1008/0/8-16 (т.4 а.п. 82-85) щодо втрати ним статусу судді України через припинення здійснення правосуддя від імені України не спростовують цих висновків суду першої інстанції, оскільки наведені виключно в контексті втрати ним права на захист статусу судді з боку держави Україна;

- гр-н України ОСОБА_8 , не будучи у встановленому законами України порядку звільненим з посади судді Ялтинського міського суду АР Крим, упродовж березня - грудня 2014 року як «суддя» незаконно створеного «Ялтинського міського суду Республіки Крим» здійснював «правосуддя» на окупованій території України від імені іноземної держави РФ, керуючись її матеріальним та процесуальним правом, а з призначенням у грудні 2014 року на посаду «судді Ялтинського міського суду Республіки Крим РФ», прийняв на себе на окупованій території України повноваження судді іншої держави РФ, яка окупувала та незаконно анексувала цю територію;

- здійснення ОСОБА_8 за таких умов «правосуддя» від імені РФ свідчить про порушення ним вимог ст. 65 Конституції України, присяги судді, оскільки забезпечувало становлення та зміцнення окупаційної влади РФ шляхом утворення та функціонування незаконно створених окупаційних органів судової влади РФ на окупованій території України, виконання функцій представника окупаційної судової влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим, а відтак надання ним допомоги РФ в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.

Період незаконної діяльності ОСОБА_8 як «судді Ялтинського міського суду Республіки Крим», який ставиться у провину обвинуваченому, охоплює березень квітень 2014 року та підтверджується дослідженими судовими рішеннями ухваленими під його головуванням. Згідно з вимогами ст. 1 Закону РФ № 6-ФКЗ, юрисдикцію якого для себе визнав ОСОБА_8 , починаючи з 21 березня 2014 року, тобто дати, з якої за законодавством РФ «Республіка Крим» вважається прийнятою до РФ, застосування російського законодавства на анексованій території АР Крим було безапеляційним та обов`язковим, чим і послуговувався ОСОБА_8 з огляду на його подальшу кар`єру в системі правосуддя РФ.

Достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду ОСОБА_8 для усвідомлення ним фактів активної підривної діяльності РФ проти України шляхом окупації та подальшої анексії території України в АР Крим доводиться об`єктивними даними про його кваліфікаційний рівень підготовки як судді в галузі права, який дозволяв йому здійснювати тривалий час правосуддя.

Використання ОСОБА_8 під час здійснення такого «правосуддя» від імені РФ матеріально-технічної бази Ялтинського міського суду АР Крим, його власних теоретичних знань і практичних навичок підтверджується даними згаданих вище «судових рішень» окупаційних органів судової влади про організацію та проведення судових засідань в приміщенні відповідного «суду» та використання під час їх ухвалення інтелектуальних здібностей «суддів» (теоретичних знань, правосвідомості та життєвого досвіду).

Крім того, колегія суддів апеляційного суду вважає слушними висновки місцевого суду про те, що ОСОБА_8 як суддя, відтак публічна особа, що наділений правом приймати доленосні рішення від імені держави, а у зв`язку з цим і особливими гарантіями незалежності, мав би розраховувати на те, що і від нього вимагатимуть поважливого ставлення до права. Вибір ОСОБА_8 залишитися проживати на тимчасово окупованій території України, навіть змінити громадянство самі по собі не розглядаються і не можуть розглядатися як підстава для кримінального переслідування. Принциповим є те, що вказана особа у зв`язку з такими рішеннями не склала повноважень судді держави, яку раніше представляла і здійснювати правосуддя від імені якої на далі відмовилася, а навпаки, саме експлуатуючи цей статус почала здійснювати «правосуддя» від імені держави, яка тим часом окупувала та анексувала частину території України. ОСОБА_8 , маючи громадянські права, може не підтримувати політичний режим країни, в якій проживає, працевлаштуватися на території іншої країни тощо, але він при цьому не отримує права шкодити суверенітетові та територіальної цілісності України чи надавати іноземній державі будь-яку допомогу в проведенні підривної діяльності проти України на шкоду таким цінностям.

Також на думку апеляційного суду, суд першої інстанції обґрунтовано виключив з обвинувачення ОСОБА_8 посилання на нібито його причетність до надання допомоги окремим представникам іноземної держави (РФ), оскільки таких конкретних фактів не встановлено, протиправна діяльність ОСОБА_8 , яка спрямована на вчинення державної зради, охоплюється наданням з його боку допомоги іноземній держави (РФ) в цілому. А також виключив з обвинувачення ОСОБА_8 посилання на його дії на шкоду недоторканості України, оскільки будь-яких даних його участі в посяганнях на територію України із застосуваннямз боку інших держав військової сили або загрози силою, а так само в порушенні недоторканності кордонів України, не надано. Більш того, з цього приводу відсутні посилання і серед фактичних обставин, які визнані прокурором встановленими і викладені в обвинувальному акті.

Таким чином, стороною обвинувачення надано достатні та достовірні докази вчинення ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника про те, що відсутність в матеріалах провадження перекладу підозри, обвинувального акту та вироку на російську мову, яка є єдиною державною мовою РФ, свідчить про порушення права на захист, то вони є необґрунтованими. Адже, ОСОБА_8 народився та проживав в України, перебував на посаді судді та здійснював правосуддя державною мовою українською, що виключає сумніви у вільному володінні нею. В свою чергу саме по собі примусове набуття громадянства РФ, яке не визнається Україною, жодним чином не може свідчити про необхідність залучення перекладача для перекладу процесуальних документів на російську мову.

Згідно зі ст.65 КК України, суд призначає покарання відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу та враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Суд першої інстанції, згідно положень п.п.2, 3 ч.1 ст.65 КК України та п.п.1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» №7 від 24.10.2003, при призначенні покарання в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 , обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

При призначенні покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував, що вчинений ним злочин є тяжким, раніше не судимий, компрометуючі дані щодо нього відсутні. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст.ст.66, 67 КК України, не встановлено.

Відтак, районний суд призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч.1 ст.111 КК України у виді позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, яке відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації.

Із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання в повній мірі відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів і домірне скоєному.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог апеляційної скарги захисника, і не знаходить підстав для скасування або зміни вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.404, 405, 407, 419 КПК України колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА :

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 ,залишити без задоволення.

Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 27 січня 2020 року щодо ОСОБА_8 без змін.

Головуючий :

Судді :