Справа № 310/2564/21

2/310/1551/21

РІШЕННЯ

Іменем України

31 травня 2021 року м.Бердянськ

Бердянський міськрайонний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Мороки С.М.,

за участю секретаря судового засідання Олійник Н.М.,

представника позивача Хомич І.О. ,

представника третьої особи Вєнцевої Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердянську Запорізької області в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Сьомої Донецької державної нотаріальної контори, третя особа - Донецька обласна прокуратура, про зняття арешту з майна,

В с т а н о в и в:

ОСОБА_2 звернувся до Бердянського міськрайсуду з позовом до Сьомої Донецької державної нотаріальної контори, третя особа - Донецька обласна прокуратура, про зняття арешту з майна,, зазначивши в заяві, що, будучи власником паливного складу загальною площею 360,9 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та маючи намір відчужити його, він звернувся до приватного нотаріуса з метою вчинення нотаріальної дії, а саме щодо укладення договору купівлі-продажу зазначеного паливного складу, за результатами чого приватним нотаріусом йому було повідомлено, що Позивач позбавлений можливості це зробити, оскільки на все його невизначене майно накладено арешт, реєстраційний номер обтяження: 8779408, зареєстрований 04.06.2009 об 17:37:47 Сьомою Донецькою державною нотаріальною конторою.

У подальшому Позивачем було з`ясовано, що підставою виникнення обтяження є постанова Прокуратури Ленінського району Донецької області про накладення арешту на майно від 03.06.2009, б/н.

Вказане підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №247319015 від 09.03.2021, яка додається до позову.

Позивач ніколи не отримував повідомлень від органів досудового слідства про підозру, як наслідок, ніколи не виступав в якості підозрюваного чи обвинуваченого, не притягався до кримінальної відповідальності, що підтверджується довідкою №2390372, копія якої додається. Також Позивач ніколи не отримував жодних рішень чи постанов від судових органів щодо стягнення боргів, ніколи не був боржником.

Звернувшись до Сьомої донецької державної нотаріальної контори із заявою про надання всіх документів, на підставі яких було накладено 04.06.2009 арешт за реєстраційним номером обтяження 8779408 на все нерухоме майно, яке належить Позивачу, останнього листом №474/01-16 від 29.12.2020, копія якого додається, було повідомлено про неможливість надання запитуваних документів тому, що архів Сьомої донецької державної нотаріальної контори залишився на тимчасово окупованій території України.

Поряд з цим, адвокатом Хомичем І.О. в інтересах Позивача було подано адвокатський запит до Донецької обласної прокуратури з проханням надати належним чином засвідчену копію постанови про накладення арешту на майно, б/н. від 03.09.2009, винесеної Прокуратурою Ленінського району Донецької області, та копії інших документів, на підставі яких вона була винесена; інформацію про те, в рамках якої кримінальної справи, з якою метою та на якій правовій підставі прокуратурою Ленінського району Донецької області було винесено постанову про накладення арешту на майно, б/н, від 03.09.2009, якою накладено арешт на майно Позивача: чи було закрито кримінальну справу, в рамках якої було винесено вищезазначену постанову; чи було направлено кримінальну справу, в рамках якої було винесено вищезазначену постанову, до суду; чи існує на даний час необхідність, обумовлена завданням та метою кримінального провадження, в арешті майна Позивача; інформацію про те, чи є на даний час зареєстровані та незавершені кримінальні провадження, підозрюваним та/або обвинуваченим в яких є Позивач.

Листом Донецької обласної прокуратури №09/2-142-20 від 30.12.2020, копія якого додається, було повідомлено, що приміщення прокуратури Ленінського району Донецької області та колишнє приміщення прокуратури Донецької області знаходяться на тимчасово окупованій території Донецької області, евакуація документів поточного діловодства та архіву прокуратури Донецької області із м. Донецька у 2014 році не здійснювалася, у зв`язку з чим всі документи залишились на тимчасово окупованій території та доступ до них відсутній. Внаслідок цього, адвоката було повідомлено про неможливість надання запитуваних ним копій документів та інформації.

Водночас вказаним вище листом Донецькою обласною прокуратурою було повідомлено адвоката, що відповідно до відомостей ЄРДР на теперішній час зареєстровані та незавершені кримінальні провадження, в яких підозрюється або обвинувачується Позивач в провадженні органів Національної поліції Донецької області відсутні.

Відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення на підставі постанови прокуратури арешту на майно Позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим, прокурором або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна мас тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин

Отже, як вбачається з вищевикладеного, та враховуючи відсутність зареєстрованих та незавершених кримінальних проваджень відносно Позивача, правових підстав для існування арешту на все невизначене майно Позивача станом на сьогодні немає.

Крім цього, вказаний вище арешт нерухомого майна не пов`язаний з будь - яким конкретним майном Позивача, цей арешт по суб`єкту, де ПІБ - ОСОБА_2 , а все інше (дата народження, місце народження, адреса реєстрації та реєстраційний номер облікової картки платника податків) ідентифікувати будь-яким чином неможливо.

Натомість Позивач має беззаперечне право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, однак не може цього робити через наявність обтяження за реєстраційним номером 8779408. За наявності арешту (обтяження) накладеного на майно, порушується право власності Позивача, внаслідок чого він позбавлений можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд.

Таким чином, наявність вищевказаного арешту (обтяження) перешкоджає позивачу в повному обсязі реалізувати своє право власності та розпоряджатись своїм майном, в тому числі відчужувати майно.

Оскільки всі дані про арешт нерухомого майна Позивача знаходяться на непідконтрольній Україні території, а саме в м. Донецьку, на території якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, що затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 №1085 «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» (в редакції розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2018 р. №79-р), то Позивач позбавлений можливості вирішити питання з приводу зняття арешту з його майна в позасудовому порядку.

З огляду на вказане, Позивач змушений звернутися до суду з вказаним позовом, за результатами розгляду якого просити суд скасувати арешт та зняти заборону на відчуження нерухомого майна, зареєстрованого в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 04.06.2009 за реєстраційним номером обтяження 8779408 Сьомою донецькою державною нотаріальною конторою на підставі постанови прокуратури Ленінського району Донецької області про накладення арешту на майно від 03.06.2009, б/н, об`єкт обтяження: невизначене майно, все майно, власник: ОСОБА_2 .

Представник третьої особи по справі - Донецької обласної прокуратури надіслав до суду пояснення по справі, зазначивши в ньому наступне:

Відповідно до п. 9 Перехідних положень КІІК України 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, то діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Згідно з п. 11 Перехідних положень КІІК України 2012 року кримінальні справи, які до дня набрання чинності цим Кодексом надійшли до суду від прокурорів з обвинувальним висновком, постановою про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру, постановою про направлення справи до суду для вирішення питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності, розглядаються судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій і Верховним Судом України в порядку, який діяв до набрання чинності ним Кодексом.

Такий порядок встановлено КІІК України 1960 року.

Відповідно до ч.1 ст.126 КІІК України 1960 року накладення арешту на вклади, цінності та інше майно проводиться для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Згідно з п.8 ч.1 ст.324 КІІК України 1960 року постановляючи вирок, суд повинен вирішити питання, що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

За ч.1 ст.409 КІІК України 1960 року питання про всякого роду сумніви і протиріччя, шо виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.

Таким чином, усі питання з приводу кримінально-процесуального арешту вирішує суд у межах кримінальної справи.

При цьому, законом не обмежено коло осіб, які можуть звертатися до суду з приводу усунення недоліків та протиріч на стадії виконання вироку.

Зазначене узгоджується з правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 30.01.2003 № 3-рп/2003 (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) та від 14.12.2011 № 19-рп/201 1 (справа про оскарження бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо заяв про злочини), за яким законність рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо розслідування злочинів підлягає розгляду і вирішенню у кримінальному судочинстві.

На необхідності розгляду спірних вимог у порядку кримінального судочинства також наголошено в абз. 4 и. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України від 03.06.2016 № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», де зазначено, що згідно з пунктом 9 розділу XI «Перехідні положення» КІІК питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.19 ЦІІК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За необхідності розгляду справи судом належної юрисдикції також наголошено у рішеннях Європейського суду з прав людини. Так, у справі «Занд проти Австрії" від 12.10.1978 суд вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За положеннями п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У зв`язку з цим, просить Суд закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Сьомої Донецької державної нотаріальної контори, третьої особи - Донецької обласної прокуратури про зняття арешту з майна.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Хомич І.О. підтримав позовні вимоги з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача - сьомої Донецької державної нотаріальної контори, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляджу справ до суду не з`явився, заперечень по суті позову не направив.

Представник третьої особи Донецької обласної прокуратури просив суд закрити провадження по справі.

Вислухавши думки учасників процесу, дослідивши матеріали цивільної справи, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд вважає встановленим, що постановою від 03.06.2009, б/н. прокуратури Ленінського району Донецької області накладено арешт на майно ОСОБА_2 .

Вказане підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №247319015 від 09.03.2021, яка додається до позову.

ОСОБА_2 не отримував повідомлень від органів досудового слідства про підозру, не притягався до кримінальної відповідальності, що підтверджується довідкою №2390372, не отримував жодних рішень чи постанов від судових органів щодо стягнення боргів.

Згідно листу №474/01-16 від 29.12.2020 архів Сьомої Донецької державної нотаріальної контори залишився на тимчасово окупованій території України.

Донецькою обласною прокуратурою листом №09/2-142-20 від 30.12.2020, повідомлено, що приміщення прокуратури Ленінського району Донецької області та колишнє приміщення прокуратури Донецької області знаходяться на тимчасово окупованій території Донецької області, евакуація документів поточного діловодства та архіву прокуратури Донецької області із м. Донецька у 2014 році не здійснювалася, у зв`язку з чим всі документи залишились на тимчасово окупованій території та доступ до них відсутній, тому надати належним чином засвідчену копію постанови про накладення арешту на майно, б/н. від 03.09.2009, яка постановлена прокуратурою Ленінського району Донецької області, та копії інших документів, на підставі яких вона була винесена, а саме: інформацію про те, в рамках якої кримінальної справи, з якою метою та на якій правовій підставі прокуратурою Ленінського району Донецької області було винесено постанову про накладення арешту на майно, б/н, від 03.09.2009, якою накладено арешт на майно Позивача; чи було закрито кримінальну справу, в рамках якої було винесено вищезазначену постанову; чи було направлено кримінальну справу, в рамках якої було винесено вищезазначену постанову, до суду; чи існує на даний час необхідність, обумовлена завданням та метою кримінального провадження, в арешті майна Позивача.

За твердженням прокуратури Донецької області, відповідно до відомостей ЄРДР на теперішній час зареєстровані та незавершені кримінальні провадження, в яких підозрюється або обвинувачується ОСОБА_2 в провадженні органів Національної поліції Донецької області відсутні.

Суд враховує правову позицію з питання зняття арешту з майна по кримінальному провадженню, сформульовану у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 року у справі № 372/2904/17-ц, в якій з посиланням на статтю 321 Цивільного кодексу України зазначено, що право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391 цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Як було визначено в цій же статті, накладений на майно арешт мав бути скасований органом досудового слідства, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба. У разі закриття кримінальної справи постановою слідчого арешт майна згідно з частиною першою статті 214 КПК України 1960 року підлягав скасуванню на підставі цього ж процесуального рішення.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Зі змісту частини третьої статті 174 КПК України у разі закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування одночасно з винесенням відповідної постанови прокурор зобов`язаний скасувати арешт майна, якщо воно не підлягає спеціальній конфіскації. Зазначена норма процесуального права є аналогічною наведеній у частині першій статті 214 КПК України 1960 року.

Із закриттям кримінального провадження (кримінальної справи) втрачається легітимна мета арешту майна як втручання у конвенційне право особи на мирне володіння ним - збереження речей і матеріальних цінностей для забезпечення можливості виконання завдань кримінального провадження.

Після припинення кримінальної процедури відповідне втручання фактично набуває свавільного характеру, й заінтересована особа правомірно розраховує на його припинення. Адже утвердження й забезпечення прав і свобод та надання людині ефективного засобу юридичного захисту від їх порушень з огляду на положення статті 3 Конституції України, статті 13 Конвенції є головним обов`язком держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

Водночас способів захисту права власника або іншого володільця, порушеного внаслідок неприйняття під час закриття кримінальної справи обов`язкового процесуального рішення про скасування арешту майна, в означеній ситуації кримінальний процесуальний закон не передбачає.

Суд враховує, що арешт на майно ОСОБА_3 було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України 2012 року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першої статті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

З огляду на зазначене, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про припинення арешту майна позивача, поширюються норми КПК України 1960 року.

Проте положеннями цього Кодексу передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі - або одночасно з винесенням постанови про її закриття (частина перша статті 214), або раніше, якщо в застосуванні відповідного заходу відпаде потреба (частина шоста статті 126).

Способів виправлення помилки, допущеної слідчим або прокурором у зв`язку з неприйняттям під час закриття кримінальної справи рішення про скасування арешту майна, після закінчення досудового слідства КПК України 1960 року не встановлював.

Крім цього, у межах кримінальної справи, що розслідувалася, ОСОБА_2 не набув процесуального становища підозрюваного, обвинуваченого, а як власник майна чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення його з-під арешту.

Із урахуванням викладеного, а також втрати чинності КПК України 1960 року, тривалого часу, що минув після арешту майна, істотних організаційних і кадрових змін, що в подальшому відбулися у правоохоронних органах, вирішення питання про припинення втручання у право власності ОСОБА_2 шляхом звернення до слідчого або прокурора на підставі КПК України 1960 року очевидно не буде ефективним способом захисту порушеного права.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Проте кримінальну справу, в межах якої на майно ОСОБА_2 накладено арешт, до суду для розгляду по суті скеровано не було.

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження, в тому числі у кримінальній справі, закритій органом досудового слідства до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9 КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Суд кримінальної юрисдикції компетентний розглядати питання зняття арешту з майна лише разом з кримінальною справою, яка надійшла до суду з обвинувальним висновком, і лише у разі, якщо його заявляє особа, котра зазнала матеріальної шкоди від злочину і пред`являє вимогу про її відшкодування до обвинуваченого або до осіб, які несуть матеріальну відповідальність за його дії (частина перша статті 28 КПК України 1960 року).

ОСОБА_2 пред`являє позов не у зв`язку з завданням їй матеріальної шкоди обвинуваченим, а з підстави необґрунтованого обмеження її права власності рішенням слідчого.

Кримінальна справа з обвинувальним висновком відносно ОСОБА_4 на розгляд суду кримінальної юрисдикції не надходила. Відповідно до відомостей ЄРДР на теперішній час зареєстровані та незавершені кримінальні провадження, в яких підозрюється або обвинувачується ОСОБА_2 в провадженні органів Національної поліції Донецької області відсутні.

Відтак суд кримінальної юрисдикції не має правових підстав розпочинати судове провадження для вирішення питання про зняття арешту.

Однак нормативна неврегульованість порядку захисту права людини, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра більше десяти років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища людини, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності не передбачувано тривалий час.

Разом із тим, кримінальні процесуальні правовідносини виникають, змінюються та припиняються на підставі норм кримінального процесуального права. Закриття кримінального провадження є юридичним фактом, який припиняє кримінальні процесуальні відносини. Зокрема, після прийняття означеного процесуального рішення арешт майна, застосований у кримінальному провадженні (кримінальній справі) як засіб його забезпечення, втрачає відповідну концептуальну властивість.

Із припиненням кримінальної справи арешт майна стає публічним обтяженням права власності, підстави для подальшого існування якого відпали. Причому втрачається можливість застосування специфічного порядку скасування такого обтяження, зумовленого кримінальними процесуальними відносинами.

Із огляду на зазначене, будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Таким чином, судом кримінальної юрисдикції повинні розглядатися скарги на законність і обґрунтованість арешту майна, розв`язання яких потребує перевірки наявності підстав і дотримання процедури, встановлених кримінальним процесуальним законом, тобто вирішення по суті питань, які безпосередньо стосуються порядку здійснення кримінального провадження.

Разом із тим, скасування арешту майна, накладеного слідчим у кримінальній справі, після закриття справи не пов`язане з оцінкою правомірності застосування органом досудового слідства такого заходу, а необхідність прийняття відповідного рішення є безспірною й безальтернативною з огляду на припинення кримінальних процесуальних правовідносин.

З огляду на викладене, вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не призведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції і не може завдати шкоди інтересам кримінального провадження.

Відтак немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом ОСОБА_2 не є судом, установленим законом.

Згідно із ч.1 ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст.1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Вендітеллі проти Італії» суд відзначив порушення в тому, що уряд не вжив швидких заходів для того, щоб знову надати в повноправне користування власність після закінчення відповідних розслідувань.

Також Європейський суд з прав людини наголошує на тому, що для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на котру спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Заходи щодо обмеження права власності мають бути пропорційними щодо мети їх застосування.

Таким чином, з урахуванням викладеного, наявність арешту на майно за відсутності правових підстав для цього порушує право власності Позивача, внаслідок чого він позбавлений

можливості в повному обсязі користуватися та розпоряджатися своїм майном та власний розсуд, а тому право Позивача підлягає судовому захисту шляхом звільнення майна з-під арешту.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 5, 13, 76, 77, 78, 80, 81, 259, 261, 265, 273, 280, 352, 354 ЦПК України ЦПК України, суд -

У х в а л и в:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Сьомої Донецької державної нотаріальної контори, третя особа - Донецька обласна прокуратура, про зняття арешту з майна - задовольнити.

Скасувати арешт та припинити і зняти заборону на відчуження нерухомого майна, зареєстровану в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна 04.06.2009 року за реєстраційним номером обтяження 8779408 Сьомою Донецької державною нотаріальною конторою на підставі постанови прокуратури Ленінського району Донецької області про накладення арешту на майно від 03.06.2009 року, б/н, об`єкт обтяження: невизначене майно, все мано, власник: ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом 30 днів з дня його підписання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 03.06.2021 року.

Суддя Бердянського міськрайонного

суду Запорізької області С. М. Морока