Постанова

Іменем України

26 травня 2021 року

м. Київ

справа № 205/8443/19

провадження № 61-17494 св 20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля»;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року у складі судді Басової Н. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року у складі колегії суддів: Пищиди М. М., Ткаченко І. Ю., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» (далі - ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля») про стягнення зарплати, надбавки, індексації, компенсації за невикористану відпустку, компенсації за несвоєчасно виплачену зарплату, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні та індексацію середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що він працював у ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» на посаді бухгалтера з 07 серпня 2001 року, був змушений звільнитись за власним бажанням з займаної посади згідно статті 38 КЗпП України з 11 квітня 2003 року.

Вказував, що з метою перевірки правомірності та повноти нарахування йому заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат за період роботи у відповідача, а також повноти надання відповідачем зазначеної інформації до Пенсійного фонду України, 28 травня 2019 року ним було направлено запит до ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля».

Отримавши відповідь на запит, ним було встановлено факти грубого порушення відповідачем трудового законодавства, зокрема положень КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Закону України «Про відпустки», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплат», Закону України «Про колективні договори і угоди» тощо.

Вказував, що у порушення вимог статей 3, 11 Закону України «Про оплату праці», пункту 2.2. Генеральної угоди від 16 січня 2002 року, статей 2, 95 КЗпП України, нарахування заробітної плати у ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля», починаючи з липня 2002 року, проводилось виходячи з посадового окладу 150 грн, що нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати, гарантованого державою, оскільки з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2002 року мінімальна заробітна плата складала 165 грн, з 01 січня 2003 року по дату звільнення - 185 грн.

Ураховуючи викладене, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на свою користь: ненараховану та невиплачену при звільненні заробітну плату за фактично відпрацьований час згідно встановленої законодавством норми у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 208,29 грн; ненараховану та невиплачену при звільненні заробітну плату за фактично відпрацьований час понад норми у вихідні та святкові дні у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 69,32 грн; ненараховану та невиплачену при звільненні персональну надбавку у розмірі 10 % до заробітної плати за фактично відпрацьований час в межах встановленої норми у зв`язку з заниженням посадового окладу у сумі 20,85 грн; ненараховану та невиплачену при звільненні індексацію заробітної плати в межах прожиткового мінімуму у сумі 6,25 грн; ненараховану та невиплачену при звільненні компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1,67 грн; компенсацію за несвоєчасно виплачену заробітну плату та інші належні до фонду оплати праці виплати у зв`язку з заниженням посадового окладу та непроведенням індексації заробітної плати за період роботи станом на 03 березня 2020 року у розмірі 1 509,87 грн; середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (по лютий 2020 року включно) у сумі 2 289 971,19 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що розмір заробітної плати ОСОБА_1 за період з липня 2002 року по квітень 2003 року складав більше, ніж встановлено Законами України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» та «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік». Тому є безпідставними посилання позивача на те, що у період з липня 2002 року по квітень 2003 року розмір його заробітної плати був нижчим встановленого розміру мінімальної заробітної плати, гарантованого державою.

Також судом встановлено, що 16 січня 2002 року між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб`єднаннями на 2002-2003 роки укладено Генеральну угоду, відповідно до пункту 2.2. якої сторони домовилися визначити ставки (оклади) працівників загальних (наскрізних) професій і посад у галузевих угодах. При цьому мінімальні розміри ставок (окладів) мають встановлюватися на рівні не нижче від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

Разом з тим професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України, до якої належить профспілкова організація ДКБ «Південне», до цієї Генеральної угоди не приєднувалась.

Встановивши, що при звільненні ОСОБА_1 з ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» останньому відповідачем було у повному обсязі виплачено всі передбачені чинним законодавством виплати, проаналізувавши положення чинного законодавства України, з урахуванням наданих сторонами доказів, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також суд зауважив, що підстави для застосування до спірних правовідносин строку позовної давності відсутні, оскільки згідно статті 225 КЗпП України працівник може звернутися до комісії по трудових спорах у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що суд першої інстанції, проаналізувавши норми законодавства щодо спірних правовідносин, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» при звільненні позивача було в повному обсязі виплачено всі передбачені чинним законодавством виплати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 травня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначав неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 225/386/15, від 10 грудня 2019 року у справі № 606/2300/17, від 26 лютого 2020 року у справі № 215/1270/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 212/1325/17 тощо, що не відповідає вимогам пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також недослідження судами зібраних у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2021 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 205/8443/19 із Ленінського районного суду м. Дніпропетровська.

У лютому 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що у порушення вимог статей З, 11 Закону України «Про оплату праці», пункту 2.2. Генеральної угоди від 16 січня 2002 року, статей 2, 95, 97 КЗпП України, Закону України «Про колективні договори і угоди» від 01 липня 1993 року № 3356-ХІІ нарахування заробітної плати відповідачем, починаючи з липня 2002 року, проводилося виходячи з величини посадового окладу 150 грн, що нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати, гарантованого державою, оскільки з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2002 року мінімальна заробітна плата складала 165 грн, з 01 січня 2003 року по дату звільнення позивача - 185 грн. Таким чином розмір посадового окладу, як базової величини для нарахування основного та додаткового заробітку, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2002 року був занижений на 15 грн, а з 01 січня 2003 року по дату звільнення позивача - на 35 грн, що призвело до заниження нарахувань та до невиплати при звільненні ОСОБА_1 відповідних сум заробітної плати та інших виплат, що входять до складу фонду оплати праці.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У березні 2021 року ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи скарги є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на посаду бухгалтера у ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» з 07 серпня 2001 року на підставі наказу від 06 серпня 2001 року № 1782к (а. с. 11, т.1).

Наказом ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» від 10 квітня 2003 року № 930к ОСОБА_1 звільнено з займаної посади за власним бажанням на підставі статті 38 КЗпП України (а. с. 14, т. 1).

Відповідно до пункту 2.4. Колективного договору між Генеральним конструктором - Генеральним директором і профспілковим комітетом ДКБ «Південне» на 1998 рік, Генеральний конструктор - Генеральний директор проводить за узгодженням з профкомом підприємства установлення схем посадових окладів, систем оплати праці.

Згідно пункту 4.1. Колективного договору оплата праці працівників не може бути нижче рівня мінімально гарантованих посадових окладів (ставок), доплат і надбавок, передбачених додатком № 1.

Додатком № 1 до Колективного договору встановлено Схеми мінімальних посадових окладів, діючих з 01 жовтня 1997 року.

Наказом Генерального конструктора - Генерального директора ДКБ «Південне» від 23 березня 2001 року № 418, погодженого у тому числі і головою профспілкового комітету ДБК «Південне», з 01 квітня 2001 року встановлено збільшення в середньому на 25 % гарантовані посадові оклади (тарифні ставки) службовцям і робітникам у відповідності до схеми посадових окладів (тарифів), наведених в додатку до наказу.

Вищезазначеним додатком (Схеми мінімальних гарантованих посадових окладів службовців, тарифні ставки та оклади робітників підрозділів ДКБ «Південне» з 01 квітня 2001 року) спеціалістам без категорії (пункт 20), встановлено місячний посадовий оклад розмірі 150 грн.

Згідно додатку № 1 до наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу від 06 серпня 2001 року № 1782к встановлено його посадовий оклад у розмірі 150 грн. З даним наказом та додатком ОСОБА_1 був ознайомлений та відповідно погодився на такі умови праці (а. с. 11-12, т. 1).

16 січня 2002 року між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб`єднаннями на 2002-2003 роки укладено Генеральну угоду, відповідно до пункту 2.2. якої сторони домовилися визначити ставки (оклади) працівників загальних (наскрізних) професій і посад у галузевих угодах. При цьому мінімальні розміри ставок (окладів) мають встановлюватися на рівні не нижче від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

Додаток 1 до цієї Генеральної угоди містить перелік профспілок та профспілкових об`єднань - суб`єктів Генеральної угоди на 2002-2003 роки, до якого входять: Федерація професійних спілок України та її членські організації; Професійна спілка авіабудівників України; Професійна спілка авіапрацівників України; Професійна спілка працівників автомобільного транспорту та шляхового господарства України; Професійна спілка працівників агропромислового комплексу України; Всеукраїнська профспілка працівників державної податкової служби; Незалежна галузева профспілка енергетиків України; Профспілка працівників Національної академії наук України; Незалежна профспілка фермерів та приватних землевласників України; Профспілка працівників митних органів; Профспілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України; Незалежна професійна спілка України; Всеукраїнська профспілка промисловців та підприємців; Об`єднання вільних профспілок залізничників України; Профспілка - Асоціація льотного складу цивільної авіації України; Вільна профспілка машиністів України; Всеукраїнська національна профспілка «Футболісти України»; Всеукраїнська незалежна профспілка.

Також Додатком 4 до Генеральної угоди на 2002-2003 роки передбачено порядок приєднання до Генеральної угоди інших професійних спілок України.

Витяг із постанови Центрального комітету профспілки працівників космічного та загального машинобудування України від 11 листопада 2019 року (протокол № 74) підтверджує і належність первинної профспілкової організації Державного конструкторського бюро Південне», як організаційної ланки до Всеукраїнської громадської організації - професійної спілки працівників космічного та загального машинобудування України.

Встановлено, що професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України до цієї Генеральної угоди на 2002-2003 роки не приєднувалась.

З розрахункових листів по виплаті заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 липня 2002 року по 11 квітня 2003 року вбачається, що у липні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 414,16 грн, з яких: оклад - 85,95 грн, робота у вихідні дні - 25,98 грн, чергова відпустка/компенсація невикористаної відпустки - 134,63 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 8,50 грн, премія - 50 грн, надбавка - 60 грн, надбавка - 50 грн; у серпні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 318,11 грн, з яких: оклад - 150 грн, робота у вихідні дні - 43,11 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 5 грн, надбавка - 60 грн, надбавка - 50 грн; у вересні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 337,06 грн, з яких: оклад - 150 грн, робота у вихідні дні - 57,05 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 5 грн, надбавка - 60 грн, надбавка - 50 грн; у жовтні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 345,02 грн, з яких: оклад - 150 грн, робота у вихідні дні - 25,03 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 14,66 грн, премія -50 грн, надбавка - 60 грн., надбавка - 50 грн; у листопаді 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 289,43 грн, з яких: оклад - 146,59 грн, робота у вихідні дні - 68,18 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 14,66 грн, надбавка - 60 грн; у грудні 2002 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 257,12 грн, з яких: оклад - 143,44 грн, робота у вихідні дні - 39,34 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 14,34 грн, надбавка - 60 грн; у січні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 344,23 грн, з яких: оклад - 70,96 грн, робота у вихідні дні - 43,11 грн, учбова відпустка - 163,06 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 7,10 грн, надбавка - 60 грн; у лютому 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 285 грн, з яких: оклад - 150 грн, робота у вихідні дні - 60 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 15 грн, надбавка - 60 грн; у березні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 405,38 грн, з яких: оклад - 150 грн, робота у вихідні дні - 60,38 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 15 грн, надбавка - 60 грн, надбавка - 120 грн; у квітні 2003 року розмір заробітної плати ОСОБА_1 становив 449,65 грн, з яких: оклад - 71,86 грн, робота у вихідні дні - 14,37 грн, чергова відпустка/компенсація невикористаної відпустки - 356,23 грн, надбавка за диплом з відзнакою - 7,19 грн.

При звільненні ОСОБА_1 з ДП «Конструкторське бюро «Південне» ім. М. К. Янгеля» останньому відповідачем було у повному обсязі виплачено всі передбачені чинним законодавством виплати.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці» (тут і далі у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про оплату праці» до складу заробітної плати входять також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Статтею 5 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що організація оплати праці здійснюється на підставі: законодавчих та інших нормативних актів; генеральної угоди на державному рівні; галузевих, регіональних угод; колективних договорів; трудових договорів.

За змістом статті 6 Закону України «Про оплату праці» основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає: тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі: тарифної ставки робітника першого розряду, що встановлюється у розмірі, не нижчому ніж визначений генеральною (галузевою) угодою; міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). Тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники) розробляються Міністерством праці України. Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників -залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про оплату праці» договірне регулювання оплати праці працівників підприємств здійснюється на основі системи угод, що укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода) та виробничому (колективний договір) рівнях відповідно до Закону України «Про колективні договори і угоди».

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про оплату праці» (форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. У разі, коли колективний договір на підприємстві не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво органом.

Згідно зі статтею 16 Закону України «Про оплату праці» на підприємствах і організаціях, які знаходяться на госпрозрахунку і отримують дотації з бюджету, організація оплати праці здійснюється відповідно до статті 15 цього Закону, але в межах визначених для них у встановленому порядку сум дотацій та власних доходів з урахуванням умов, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Згідно статті 18 Закону України «Про оплату праці» розміри ставок (окладів) працівників загальних (наскрізних) професій і посад встановлюються на умовах, визначених колективним договором, з дотриманням гарантій, встановлених законодавством і генеральною, галузевою, регіональною угодами.

Відповідно до статті 96 КЗпП України основою організації оплати праці є тарифна система оплати праці, яка включає тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики (довідники). Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт залежно від їх складності, а працівників залежно від їх кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації розмірів заробітної плати. Формування тарифної сітки (схеми посадових окладів) провадиться на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів), що встановлюються у розмірах, не нижчих ніж визначені генеральною, галузевою (регіональною) угодою.

Згідно зі статтею 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний погодити ці питання з профспілковим органом, що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом.

За загальними положеннями Генеральної угоди, укладеної 16 січня 2002 року між Кабінетом Міністрів України, Конфедерацією роботодавців України та всеукраїнськими профспілками і профоб`єднаннями на 2002-2003 роки (далі - Генеральна угода), угода спрямована на удосконалення колективно-договірного регулювання соціально-трудових відносин, розвиток соціального партнерства, реалізацію конституційних прав і гарантій працівників і роботодавців.

Сторони визнають, що цією угодою встановлюються соціально-трудові гарантії для найманих працівників на державному рівні, регулюються виробничі, трудові і соціально-економічні відносини між найманими працівниками і роботодавцями та відповідальність сторін за виконання досягнутих домовленостей.

Положення цієї угоди діють безпосередньо і поширюються на підприємства, установи і організації всіх форм власності.

Прийняті за цією угодою зобов`язання та домовленості є обов`язковими для виконання сторонами.

Положення цієї угоди є обов`язковими як мінімальні гарантії також для застосування під час ведення колективних переговорів і укладення колективних договорів та галузевих і регіональних угод.

Угода набирає чинності з 01 січня 2002 року і діє до укладення нової або перегляду цієї угоди.

Відповідно до пункту 2.2. Генеральної угоди сторони домовилися визначити ставки (оклади) працівників загальних (наскрізних) професій і посад у галузевих угодах. При цьому мінімальні розміри ставок (окладів) мають встановлюватися на рівні не нижче від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на пункт 2.2. Генеральної угоди, як на підставу неправильного визначення йому посадового окладу, як базової величини для нарахування основного та додаткового заробітку, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат у період його роботи у відповідача, що, на думку позивача, призвело до невиплати йому при звільненні у повному обсязі відповідних сум заробітної плати та інших виплат, що входять до складу фонду оплати праці.

Разом з тим, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України до Генеральної угоди на 2002-2003 роки не приєднувалась, тому пункт 2.2. цієї угоди не є обов`язковим для виконання відповідачем, а при звільненні позивачу в повному обсязі виплачено всі передбачені чинним законодавством виплати.

Так, судом апеляційної інстанції не перевірено доводи позивача, викладені, зокрема, у його апеляційній скарзі, про те, що Додаток 1 до Генеральної угоди містить перелік профспілок та профспілкових об`єднань - суб`єктів Генеральної угоди на 2002-2003 роки, до якого входить Федерація професійних спілок України та її членські організації, зокрема, професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України (а. с. 140-155, т. 1).

Витягом з постанови Центрального комітету профспілки працівників космічного та загального машинобудування України від 11 листопада 2019 року (протокол № 74) підтверджено належність первинної профспілкової організації Державного конструкторського бюро «Південне», як організаційної ланки до Всеукраїнської громадської організації - професійної спілки працівників космічного та загального машинобудування України.

Апеляційним судом не перевірено доводи позивача щодо встановлення йому ставки (окладу) на час роботи у відповідача на рівні, нижчому від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік, без дотриманням гарантій, встановлених законодавством і Генеральною угодоюна 2002-2003 роки.

Статтею 10 Закону України «Про оплату праці» розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один раз на рік під час затвердження Державного бюджету України з урахуванням пропозицій, вироблених шляхом переговорів, представників професійних спілок, власників або уповноважених ними органів, які об`єдналися для ведення колективних переговорів і укладення генеральної угоди. Розмір мінімальної заробітної плати переглядається залежно від зростання індексу цін на споживчі товари і тарифів на послуги за угодою сторін колективних переговорів.

Статтею 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2002 рік» визначено, що з 01 січня 2002 року розмір мінімальної заробітної плати становить 140 грн на місяць, а з 01 липня 2002 року - 165 грн на місяць.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про встановлення розміру мінімальної заробітної плати на 2003 рік» встановлено з 01 січня 2003 року розмір мінімальної заробітної плати 185 грн на місяць, а з 01 грудня 2003 року - 237 грн на місяць.

Вирішуючи спір, апеляційний суд не надав належної оцінки доводам позивача про те, що нарахування йому заробітної плати відповідачем, починаючи з липня 2002 року, проводилося виходячи з величини посадового окладу 150 грн, що нижче встановленого розміру мінімальної заробітної плати, гарантованого державою, який з 01 липня 2002 року по 31 грудня 2002 року складав 165 грн, з 01 січня 2003 року по дату звільнення позивача - 185 грн.

За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції не може бути визнана законною та обґрунтованою.

У зв`язку з наведеним, апеляційний суд у порушення вимог статті 382 ЦПК України належним чином не перевірив доводів та заперечень сторін, не оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, взявши за основу лише наказ Генерального конструктора - Генерального директора ДКБ «Південне» від 23 березня 2001 року № 418, додатком до якого є схеми мінімальних гарантованих посадових окладів службовців, тарифні ставки та оклади робітників підрозділів ДКБ «Південне» з 01 квітня 2001 року, у яких встановлено місячний посадовий оклад розмірі 150 грн, що є нижче від законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати на відповідний рік, без урахування гарантій, встановлених законодавством і Генеральною угодою на 2002-2003 роки, положення якої є обов`язковими для виконання відповідачем.

Таким чином апеляційний суд не сприяв всебічному й повному з`ясуванню дійсних обставин справи, що мають юридичне значення для її вирішення, допустив неповноту у з`ясуванні таких обставин у справі.

Отже, апеляційний суд, безспірно вказуючи, що професійна спілка працівників космічного та загального машинобудування України, до структури якої, зокрема, належить, первинна профспілкова організація відповідача, до Генеральної угоди на 2002-2003 роки не приєднувалась відмовив у позові, тим самим спір по суті не вирішив, самоусунувся від ухвалення власного рішення по суті спору з використанням процесуальних прав апеляційного суду при апеляційному перегляді справи (стаття 367 ЦПК України).

Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 77-81, 83-87, 228, 229, 235, 263-265 ЦПК України визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, наявності доказів, що їх підтверджують).

Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

Частиною першою статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Оскільки вказані недоліки, допущені апеляційним судом, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, надати мотивовану відповідь на всі основні аргументи сторін, мотивувавши належним чином свої висновки.

Керуючись статтями 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 жовтня 2020 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович