Справа № 308/6819/21

1-кс/308/2292/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2021 року м. Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , розглянувши матеріали клопотання слідчого П`ятого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_2 , у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021070210000008 від 12.01.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, погоджене прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваної ОСОБА_4 ,-

ВСТАНОВИВ:

Слідчий П`ятого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_2 , звернувся до слідчого судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області із клопотанням у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021070210000008 від 12.01.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, погоджене прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваної ОСОБА_4 .

Клопотання мотивовано тим, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом в.о. начальника Закарпатської митниці Держмитслужби № 459 о/с від 03.08.2020 переведена на посаду старшого державного інспектора відділу №2 митного поста «Ужгород» Закарпатської митниці Держмитслужби.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, ОСОБА_4 , як старший державний інспектор відділу №2 митного поста «Ужгород» Закарпатської митниці Держмитслужби є особою уповноваженою на виконання функцій держави, при виконанні службових обов`язків постійно здійснює функції представника влади та службової особи.

Відповідно до статей 544, 569 Митного Кодексу України ОСОБА_4 будучи працівником органів доходів і зборів, є посадовою особою та державним службовцем на якого, зокрема, покладено завдання здійснення митного контролю та виконання митних формальностей щодо товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, у тому числі на підставі електронних документів (електронне декларування), за допомогою технічних засобів контролю тощо, аналізу та управління ризиками з метою визначення форм та обсягів митного контролю та забезпечення справляння митних платежів, контроль правильності обчислення, своєчасності та повноти їх сплати, застосування заходів щодо їх примусового стягнення у межах повноважень, визначених законодавством України, організація застосування гарантій забезпечення сплати митні платежів.

Крім того, перебуваючи на вказаній посаді ОСОБА_4 , відповідно до частини 1 статті 2, статті 4 Закону України «Про державний захист працівників суду і працівників правоохоронних органів», є працівником правоохоронного органу.

Відповідно до п.п. «е» п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про запобігання корупції» посадові та службові особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, є суб`єктом, відповідальним за корупційні правопорушення.

Відповідно до ст. 22. Закону України «Про запобігання корупції поліцейським забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов`язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.

Згідно із ст. 23 Закону України «Про запобігання корупції» посадовим та службовим особам Державної служби України з надзвичайних ситуацій забороняється безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб у зв`язку із здійсненням такими особами діяльності, пов`язаної із виконанням функцій держави.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про запобігання корупції» особа уповноважена на виконання функцій держави, у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язана невідкладно вжити заходів щодо: відмови від пропозиції; за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Частиною 1 статті 30 Митного кодексу України визначено, що посадові особи та інші працівники митних органів, які прийняли неправомірні рішення, вчинили неправомірні дії або допустили бездіяльність, у тому числі в особистих корисливих цілях або на користь третіх осіб, несуть кримінальну адміністративну, дисциплінарну та іншу відповідальність відповідно до закону.

Водночас, ОСОБА_4 , незважаючи на обов`язок неухильно дотримуватися вищезазначених норм, здійснюючи функції представника влади, будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище і, відповідно до вимог зазначеного законодавства та ч. 2 ст. 19 Конституції України, зобов`язаною діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, знехтувала вимогах законодавства і вчинила умисний, корисливий, корупційний злочин, а саме, одержання службовою особою неправомірної вигоди для себе за вчинення в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища, поєднане з вимаганням неправомірної вигоди, за наступних обставин.

Так, старший державний інспектор відділу №2 митного поста «Ужгород» Закарпатської митниці Держмитслужби ОСОБА_4 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на одержання неправомірної вигоди, діючи з корисливих мотивів, використовуючи службове становище всупереч інтересам служби, виконуючи службові обов`язки у зоні митного оформлення «в`їзд в Україну» вантажного напрямку митного поста «Ужгород» Закарпатської митниці Держмитслужби, що за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 224, 28.05.2021 близько 22 години 20 хвилин, здійснюючи митне оформлення восьми транспортних засобів, які за допомогою спеціального вантажного транспортного засобу для перевезення легкових автомобілів марки «Mercedes», р.н. НОМЕР_1 , ввозив на територію митного оформлення ОСОБА_5 , неподалік адміністративної будівлі вказаного митного поста, в ході спілкування із ОСОБА_5 висловила йому вимогу про надання неправомірної вигоди у розмірі 6500 грн. за можливість безперешкодного митного оформлення зазначених транспортних засобів.

У свою чергу ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що ОСОБА_4 , будучи старшим державним інспектором відділу №2 митного поста «Ужгород» Закарпатської митниці Держмитслужби, володіє усіма необхідними повноваженнями щодо проведення митного оформлення вказаних транспортних засобів, на прохання останньої надати неправомірну вигоду погодився, оскільки інакше не зможе безперешкодно ввезти товари на митну територію України.

Надалі, 29.05.2021 близько 00 год. 02 хв., ОСОБА_4 , реалізуючи свій злочинний намір до кінця, перебуваючи у приміщенні адміністративної будівлі митного поста «Ужгород», що за адресою: м. Ужгород, вул. Собранецька, 224, одержала від ОСОБА_5 неправомірну вигоду в розмірі 6500 гривень (шість тисяч п`ятсот) гривень за безперешкодне митне оформлення нею зазначених транспортних засобів.

29.05.2021 ОСОБА_4 вручено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя вважає, що таке підлягає поверненню:

Статтею 1 КПК Українипередбачено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України, яке складається з відповідних положеньКонституції України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим Кодексом та іншими законами України.

Правила підсудності ґрунтуються на основних засадах судочинства, передбаченихст.129 Конституції України, засадах кримінального провадження, визначених углаві 2 КПК України, а також принципах побудови системи судів загальної юрисдикції. Підсудність виступає процесуальним інститутом, що має велике значення для належного відправлення правосуддя.

По кожній справі, незалежно від її категорії, перше питання, яке вирішує суддя, слідчий суддяце підсудність.

Відповідно до п.6 ч.2ст.412 КПК України, судове рішення у будь-якому випадку підлягає скасуванню, якщо порушені правила підсудності. Крім того, порушення слідчим суддею правил територіальної юрисдикції розгляду справи (клопотання) в подальшому може стати підставою для визнання доказу недопустимим.

Встановлення правил підсудності має важливе значення для правильного функціонування судової системи, а також для виконання судами покладених на них завдань і визначення суду, компетентного здійснювати кримінальне провадження щодо конкретного кримінального правопорушення. Підсудність є ефективним засобом, який сприяє тому, щоб конкретна кримінальна справа розглядалася і вирішувалася судом законним, компетентним, незалежним і неупередженим, як того вимагають ст. 7 Загальної декларації прав людини та ч. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права.

Важливість суворого дотримання правил про підсудність доводиться і практикою Європейського суду з прав людини, зокрема як порушення вимог п.1 ст. 6 Конвенції ЄСПЛ розглядає порушення правил територіальної підсудності, внаслідок передання справи з одного суду до іншого без належного законного обґрунтування, незважаючи на наявність чітких підстав зміни територіальної підсудності, встановлених уКПК України(п.98 рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман проти України»).

За змістом пункту 18 частини 1статті 3КПК України слідчим суддею є суддя суду першої чи апеляційної інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, визначеному цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

Згідно з пунктом 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(надалі - Конвенція) «кожен при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на розгляд судом, встановленим законом». А відповідно до ч. 1ст.8Закону України«Про судоустрійі статуссуддів» від2червня 2016року №1402-VIII ніхтоне може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

За допомогою правил про підсудність забезпечується також рівність всіх громадян перед законом і судом (ст.24Конституції України та ст. 10 КПК України). Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб`єктивного права людини на законного суддю, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.

Відповідно до частини другоїстатті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно доКонституції Українидержава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

Відповідно до п. 1 ч. 2ст.132 КПК України, клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування.

Згідно положень ст. 38 КПК органами досудового розслідування (органами, що здійснюють дізнання і досудове слідство) є: 1) слідчі підрозділи: а) органів Національної поліції; б) органів безпеки; в) органів, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства; г) органів Державного бюро розслідувань; 2) підрозділи детективів, підрозділ внутрішнього контролю Національного антикорупційного бюро України.

Тобто, чинний кримінальний процесуальний закон визначає органами досудового розслідування не службових осіб - слідчих цих органів досудового розслідування, - а відповідні державні установи - слідчі підрозділи та підрозділи детективів.

Відповідно, системний аналіз зазначених нормКПК Україниоднозначно вказує на те, що клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження повинні розглядатись слідчими суддями місцевого суду, в межах юрисдикції якого знаходяться слідчі підрозділи відповідних правоохоронних органів.

Так, з матеріалів клопотання встановлено, що досудове розслідування у вказаному кримінальному провадженні здійснюється п`ятим слідчим відділом (з дислокацією у місті Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, вказане зазначено у витягу з ЄРДР, що міститься в матеріалах клопотання.

Згідно Організаційної структури Державного бюро розслідувань, затвердженого Указом Президента України від 05 лютого 2020 року № 41/2020, до складу Державного бюро розслідувань між іншим входить Територіальне управління, розташоване у місті Львові, що поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області. При цьому зазначена організаційна структура не містить відомостей про П`ятий слідчий відділ (із дислокацією у м. Ужгороді) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові.

Згідно інформації наявної у вільному доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням юридичної особи - Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові, є вул. Кривоноса, 6, м. Львів, 79008.

Відомостей про реєстрацію п`ятого слідчого відділу (з дислокацією у м. Ужгород) Територіального управління ДБР розташованого у м. Львові в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань з місцезнаходженням в м. Ужгород, до матеріалів клопотання не надано. Положення про створення відповідного структурного підрозділу, зареєстрованого у встановленому законом порядку, до матеріалів клопотання не надано.

Таким чином, слідче управління Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, як орган досудового розслідування, перебуває в межах територіальної юрисдикції Личаківського районного суду м. Львова та поширює свою діяльність на Волинську, Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську, Тернопільську області.

Частиною 6 ст. 9 КПК визначено, що у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Однією із засад, що є спільними для процесуальних галузей права, є рівність всіх громадян перед законом і судом (ст. 24 Конституції України), яка забезпечується, в тому числі, за допомогою правил про підсудність. Будучи одним з проявів цієї конституційної засади, чітко встановлена законом підсудність набуває ознак суб`єктивного права людини на законний склад суду, тобто права будь-якої людини знати наперед, який саме суд і в якому складі відповідно до закону правомочний здійснювати стосовно нього судове провадження, якщо така необхідність виникне.

Таким чином, територіальна підсудність визначається за місцем знаходження (реєстрації) відповідного державного органу, який є юридичною особою та в складі якого знаходиться слідчий підрозділ.

Такий висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в ухвалі від 13.05.2021 у справі №308/5417/21 (пр. № 51-2380впс21).

Положеннями статті 34 КПК, яке, з огляду на зміст цієї статті та її місце у структурі КПК України, стосується лише суду, який здійснює кримінальне провадження як орган, що розглядає справу по суті, і не регламентує діяльність слідчого судді.

Враховуючи викладене, приходжу до висновку, що подане клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваної ОСОБА_4 не підлягає розгляду слідчим суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, а відповідно підлягає поверненню для подачі до належного суду.

Керуючись ст. ст.38,132,295-1,372 КПК України,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання слідчого П`ятого СВ ТУ ДБР, розташованого у м. Львові ОСОБА_2 , у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42021070210000008 від 12.01.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, погоджене прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Закарпатської обласної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваної ОСОБА_4 , повернути особі яка його подала.

Копію ухвали разом з клопотанням та доданими до нього матеріалами невідкладно надіслати слідчому, роз`яснивши йому право на звернення до слідчого судді, в межах територіальної підсудності якого знаходиться орган досудового розслідування.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя Ужгородського

міськрайонного суду ОСОБА_1