ПОСТАНОВА
Іменем України
31 травня 2021 року
м. Київ
справа № 816/1440/16
адміністративне провадження № К/9901/34919/18, К/34918/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Стародуба О.П.,
суддів - Єзерова А.А., Кравчука В.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВМ АМПЕР», Державної екологічної інспекції в Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2016 (суддя - Удовіченко С.О.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 (судді - Лях О.П., Старосуд М.І., Яковенко М.М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВМ АМПЕР» до Державної екологічної інспекції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування припису,
в с т а н о в и в :
У вересні 2016 року ТОВ «АВМ АМПЕР» звернулось до суду з позовом, в якому просило:
визнати протиправними та скасувати пункти 2, 3, 5, 6, 7 припису відповідача від 01.07.2016 №06-23-25.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач 16.08.2007 зареєстрований як юридична особа, номер запису про державну реєстрацію в ЄДР 15851450000005849, вид економічної діяльності - виробництво електророзподільчої та контрольної апаратури. (том І а.с. 69 - 70)
Листом від 27.04.2016 №1622/01-14/06-09 відповідач повідомив позивача про проведення у термін з 01.06.2016 по 22.06.2016 щодо підприємства планової перевірки дотримання останнім вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. (том І а.с. 95)
За результатами проведеної перевірки складено Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів щодо поводження з відходами та небезпечними хімічними речовинами від 22.06.2016 №113/01-01-14. (том І а.с. 97 - 105)
Згідно інформації, вказаної у Акті перевірки, в межах здійснення планового заходу державного нагляду (контролю) встановлено, що у підприємства відсутні документи, що посвідчують право користування останнього земельною ділянкою загальною площею 234 м2, розташованою за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Красіна, 6, що є порушенням статей 125, 126 Земельного кодексу України. Крім того, позивачем не надано на перевірку робочий проект на облаштування дільниці сріблення та дільниці травлення з актами вводу їх в експлуатацію (свідоцтво вводу в експлуатацію), що свідчить про те, що позивач здійснює на дільниці сріблення покриття деталей в гальванічних ваннах та на дільниці травлення (травлення сталі в гальванічних ваннах) за відсутності позитивного висновку державної екологічної експертизи, що є порушенням статті 39 Закону України «Про екологічну експертизу», статті 29 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», пункту 1 Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №808. Крім того, перевіркою встановлено, що відповідно до протоколу вимірювання показників складу та властивостей проб стічних вод від 11.01.2016 має місце перевищення допустимих концентрацій по наступним речовинам: - хром (ІІІ) : ДК - 0,05 мг/дм3, фактично - 0,009 +- 0,023 мг/дм3, проте очисні споруди необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії відсутні. Таким чином, товариство здійснює скиди до системи каналізації КП «Кременчукводоканал» з перевищенням встановлених нормативів ГСД в порушення статей 44, 98 Водного кодексу України та Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України. Також у позивача відсутній дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, що є порушенням статей 17, 32, 33 Закону України «Про відходи», статті 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».
На підставі Акту перевірки від 22.06.2016 №113/01-01-14 відповідачем складено припис від 01.07.2016 №06-231-25, пунктами 2, 3, 5, 6, 7 якого зобов'язано позивача: (том І а.с. 111)
Пункт 2 припису - у строк до 01.09.2016 забезпечити ТОВ «АВМ АМПЕР» очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії та не допускати перевищення допустимих величин показників (ДВП) скидання забруднюючих речовин ТОВ «АВМ АМПЕР» до системи каналізації КП «Кременчукводоканал»;
Пункт 3 припису - у строк до 01.09.2016 отримати у встановленому законодавством порядку дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами;
Пункту 5 припису - у строк до 01.08.2016 надати до Держекоінспекції робочий проект на облаштування дільниці сріблення та дільниці травлення ТОВ «АВМ АМПЕР» з актами вводу їх в експлуатацію (свідоцтво вводу в експлуатацію), що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Красіна, 6;
Пункт 6 припису - у строк до 01.09.2016 отримати висновок державної екологічної експертизи з розділом ОВНС на дільницю сріблення (покриття деталей в гальванічних ваннах) та на дільницю травлення (травлення сталі в гальванічних ваннах);
Пункт 7 припису - у строк до 01.08.2016 отримати у встановленому законодавством порядку документи, що посвідчують право користування земельною ділянкою загальною площею 234 м2, що знаходиться за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Красіна, 6.
Позивач, не погоджуючись з встановленими в ході планової перевірки порушеннями вимог природоохоронного законодавства в галузі охорони атмосферного повітря, водних і земельних ресурсів та вимогами відповідача виконати пункти 2, 3, 5, 6, 7 припису №06-231-25 від 01.07.2016, звернувся до суду з цим позовом.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що зазначені у пунктах 2, 3, 5, 6, 7 припису інспекції від 01.07.2016 №06-23-25 вимоги суперечать чинному законодавству. Вимога відповідача щодо встановлення товариством очисних споруд необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії не ґрунтується на законі, оскільки ані в акті перевірки, ані в оскаржуваному приписі не наведено жодної норми, яка б передбачала такий обов'язок, при цьому з аналізу положень статті 98 Водного кодексу України слідує, що заборона на введення в дію об'єктів не забезпечених пристроями і очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії стосується нових і реконструйованих підприємств, цехів, агрегатів, комунальних та інших об'єктів.
Стосовно вимоги інспекції щодо необхідності отримання товариством у встановленому законодавством порядку дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, то така вимога є необґрунтованою з огляду на внесення Законом України від 09.04.2014 №1193-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» до Законів України «Про відходи» та «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності» змін, якими передбачено скасування необхідності одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, у тому числі й погодження Мінприроди щодо небезпечних відходів та дозволів на розміщення відходів.
Крім того, приймаючи рішення про зобов'язання товариства отримати висновок державної екологічної експертизи на діючі об'єкти, відповідач вийшов за межі наданих йому повноважень.
Щодо пункту 7 оскаржуваного припису, то останній винесений інспекцією в порушення статті 16 Закону України «Про оренду землі» та статей 203, 627 Цивільного кодексу України.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2016, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016, позов задоволено частково.
Визнано протиправними та скасовано пункти 2, 5, 7 припису Державної екологічної інспекції в Полтавській області від 01.07.2016 №06-23-25.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову частково, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що дотримуючись вимог Правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затв. наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 19.02.2002 №37, а також умов договорів від 11.03.2015 №48 та від 01.01.2013 №308, за понаднормовий скид забруднень у міську каналізацію КП «Кременчукводоканал» виставлено ТОВ «АВМ Ампер» рахунки на оплату понаднормового скиду забруднень від 17.09.2015 №799, від 16.11.2015 №1050, від 14.12.2015 №1163, від 15.01.2016 №21 та від 16.03.2016 №269, і позивачем в повному обсязі проведено оплату по зазначених рахунках, про що свідчать наявні у справі банківські виписки, а тому сплативши кошти згідно рахунків, виставлених КП «Кременчукводоканал», у визначений чинним законодавством спосіб, підприємство понесло відповідальність за понаднормовий скид забруднень у міську каналізацію.
Таким чином вимогу інспекції про необхідність забезпечити позивача очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії, суди попередніх інстанцій вважали необґрунтованою, оскільки ані у Акті перевірки, ані у приписі від 01.07.2016 №06-231-25 відповідачем не наведено жодної норми законодавства, яка б передбачала такий обов'язок.
При цьому суди виходили з того, що стаття 98 Водного кодексу України, на яку посилається відповідач, не може поширюватися на спірні правовідносини, оскільки із наведених інспекцією у Акті перевірки мотивів не вбачається, що перевищення вимог кількісних та якісних характеристик стічних вод позивачем відбувалося саме за рахунок нових чи реконструйованих приміщень останнього. Крім того, після виявлення фактів понаднормового скиду товариством забруднень у міську каналізацію відносно останнього не було складено протоколу про вчинення адміністративного правопорушення за статтею 59 КУпАП.
Щодо пункту 5 припису, суди виходили з того, що позивач не є власником приміщень, що становлять собою дільниці сріблення та травлення за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Красіна, 6, зазначене майно є власністю ПАТ «Кременчуцький завод комунального устаткування» і позивач лише орендує у заводу майно згідно договору оренди нежилих приміщень від 01.10.2015 №88/15-3.
При цьому суди критично оцінили посилання відповідача у Акті перевірки на ту обставину, що приміщення, у яких знаходяться дільниці сріблення та травлення за адресою, орендуються позивачем у ПАТ «Кременчуцький завод комунального устаткування» згідно іншого договору від 01.07.2014 №4, оскільки такі посилання не відповідають дійним обставинам справи та спростовуються наявним у матеріалах справи додатком до зазначеного договору, що визначає конкретний перелік приміщень, орендованих товариством згідно цього договору, і який не містить жодних записів стосовно приміщень дільниці сріблення та травлення.
Щодо пункту 7 припису, суди виходили з того, що за приписами пункту 9 рішення сесії Кременчуцької міської ради Полтавської області від 27.04.2016 вирішено поновити позивачу з 25.03.2016 строком на п'ять років договір оренди землі від 14.03.2011 шляхом укладення додаткової угоди до договору, зауваживши при цьому, на необхідність у шестимісячний термін, замовити документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою. Так, 23.06.2016 між позивачем та Кременчуцькою міською радою підписано відповідну додаткову угоду, тобто під час ухвалення пункту 7 оскаржуваного припису у відповідача не було підстав вважати, що позивачем порушуються приписи статей 125, 126 Земельного кодексу України, так як останньому рішенням сесії міської ради від 27.01.2016 надано право протягом шести місяців, тобто до 27.10.2016, замовити документ, що посвідчує право користування земельною ділянкою, що позивач і зробив.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо скасування пункту 3 припису, суди виходили з того, що дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, що передбачений положеннями Закону України «Про відходи» міститься у Переліку документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності (додаток до Закону України від 19.05.2011 №3392-VI), а тому суди не погодились з позицією позивача щодо відсутності у ТОВ «АВМ АМПЕР» необхідності мати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.
Крім того, враховуючи вимоги статті 13 Закону України «Про екологічну експертизу» та положення постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку» від 28.08.2013 №808, а також те, що позитивний висновок державної екологічної експертизи на дільницю сріблення (покриття деталей в гальванічних ваннах) та на дільницю травлення (травлення сталі в гальванічних ваннах) у товариства відсутній, суди дійшли висновку про обґрунтованість пункту 6 оскаржуваного припису.
З ухваленими у справі рішеннями не погодився позивач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови в задоволенні позову з прийняттям в цій частині нової постанови про їх задоволення.
В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що Законом України від 09.04.2014 №1193-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо скорочення кількості документів дозвільного характеру» внесено зміни до Законів України «Про відходи» та «Про Перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності», якими передбачено скасування необхідності одержання лімітів на утворення та розміщення відходів, у тому числі й погодження Мінприроди щодо небезпечних відходів та дозволів на розміщення відходів. При цьому, правильність своєї позиції позивач підтверджує лист Мінприроди від 20.05.2014 №7/1409-14, відповідно до якого з 26.04.2014 суб'єкти господарювання можуть провадити господарську діяльність без одержання лімітів на утворення та розміщення відходів та дозволів на розміщення відходів.
Крім того, посилається на те, що ані стаття 9, ані стаття 13 Закону України «Про екологічну безпеку», ані будь-якими іншими нормами не визначено Державну екологічну інспекцію України як суб'єкта екологічної експертизи та не наділено повноваженнями щодо прийняття рішень по проведенню державної екологічної експертизи. В той же час відповідно до пункту 4.2 Положення про державну екологічну інспекцію України, затв. наказом Президента України від 13.04.2011 №454/2011 до повноважень відповідача під час проведення перевірок відноситься лише здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог висновків державної екологічної експертизи.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просив залишити її без задоволення.
З ухваленими у справі рішеннями не погодився також відповідач, звернувся до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову з прийняттям в цій частині нової постанови про відмову в їх задоволенні.
В обґрунтування касаційної скарги посилався на те, що ТОВ «АВМ АМПЕР» повинно було забезпечити очисними спорудами необхідної потужності, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливій дії.
Крім того, посилається на те, що у додатку до договору оренди від 01.07.2014 №4 дільниці сріблення та дільниці травлення чи будь-яка будівля за вказаним призначенням не зазначені. Отже, виявлений факт може свідчити про самовільне облаштування позивачем вказаних дільниць.
Також посилається на те, що під час перевірки виявлено, що додаткова угоду до договору оренди землі від 14.03.2011, яка укладена 13.06.2016, в Управлінні Держкомзему у м. Кременчук Полтавської області не зареєстрована, що не відповідає положенням норм статей 125, 126 Земельного кодексу України, та свідчить, що позивачем земельна ділянка фактично використовується без документів, що засвідчують право її користування.
Відзиву позивача на касаційну скаргу відповідача до суду не надходило.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, суд доходить висновку, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Щодо пункту 2 припису
Пунктом 3 статті 44 Водного кодексу України від 06.06.1995 №213/95-ВР, тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено обов′язок водокористувачів дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території.
Пунктом 4 цієї статті також передбачено обов′язок водокористувачів використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї.
Станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин діяли Правила приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України, затв. наказом Держбуду України від 19.02.2002 №37 (далі - Порядок №37).
Відповідно до пункту 1.4 цього Порядку №37 локальні очисні споруди - це споруди для очищення стічних вод окремого підприємства, території до відповідних вимог.
Відповідно до пункту 1.8 Порядку №37 водоканали приймають стічні води підприємств до комунальної або відомчої каналізації за умови, якщо каналізаційна мережа та очисні споруди каналізації мають резерв пропускної спроможності, показники якості стічних вод підприємства задовольняють вимоги місцевих Правил приймання та укладеного з Водоканалом договору на приймання стічних вод (договір на послуги водовідведення).
Відповідно до пункту 2.1 Порядку №37 водоканали мають право вимагати від підприємств будівництва локальних очисних споруд при систематичному скиді понаднормативних забруднень, установлення на випусках стічних вод у контрольних колодязях (камерах) пристроїв для регулювання режиму скиду і визначення кількості та якості стічних вод згідно з місцевими Правилами приймання.
Крім того, відповідно до пункту 2.4 Порядку №37 підприємства зобов′язані виконувати на вимогу Водоканалу до визначеного терміну попереднє очищення забруднених стічних вод на локальних очисних спорудах з обов'язковою утилізацією або вивозом утворених при цьому осадів, якщо стічні води підприємства не задовольняють вимоги місцевих Правил приймання.
Під час розгляду справи судами встановлено, що стічні води позивача приймаються КП «Кременчукводоканал» на підставі договору на послуги водовідведення від 01.01.2013 №308.
Також, судами встановлено, що позивач систематично скидає понаднормативні забруднення.
Таким чином, вимога пункту 2 припису щодо забезпечення позивача очисними спорудами та недопущення перевищення допустимих величин показників скидання забруднюючих речовин до системи каналізації КП «Кременчукводоканал» відповідає вимогам статті 44 Водного Кодексу України та Порядку приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації населених пунктів України від 19.02.2002 №37.
При цьому, така вимога припису спрямована на попередження порушень у майбутньому і факт оплати уже допущеного понаднормового скиду забруднень не звільняє підприємство від передбаченого Водним кодексом України обов′язку в подальшому використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними водами, що відводяться з неї.
За таких обставин суди попередніх інстанцій помилково дійшли висновку щодо протиправності припису в цій частині.
Щодо пункту 5 припису
Судами попередніх інстанцій встановлено факт здійснення позивачем діяльності з сріблення (покриття деталей в гальванічних ваннах) та травлення (травлення сталі в гальванічних ваннах) на відповідних дільницях.
Позивачем такі обставини не заперечувались, а тому в цій частині вимоги акта щодо представлення робочих проектів цих дільниць та введення їх в експлуатацію є правомірними.
Посилання судів попередніх інстанцій в цій частині на договори оренди нерухомого майна є безпідставним, оскільки цими договорами передбачено оренду лише нежитлових приміщень, в переліку яких виробничі дільниці сріблення та травлення в гальванічних ваннах відсутні і такі договори не спростовують встановлені під час перевірки факти здійснення позивачем господарської діяльності з використання таких дільниць.
За таких обставин суди попередніх інстанцій помилкового дійшли висновку щодо протиправності припису в цій частині.
Щодо пункту 7 припису
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 цього Кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що строк дії договору оренди земельної ділянки від 14.03.2011 площею 234 м2 за адресою: м. Кременчук, вул. Красіна, 6 закінчився, а тому вимоги припису щодо необхідності отримання документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою, також є правомірними.
Суди помилково встановили дотримання позивачем вимог статей 125 та 126 Земельного кодексу України з посиланням на наявність додаткової угоди щодо продовження строку оренди земельної ділянки, оскільки така угода у встановленому порядку не була зареєстрована і не свідчила про належне оформлення позивачем документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо протиправності припису в цій частині.
Щодо пункту 3 припису
Відповідно до пункту «с» статті 17 Закону України «Про відходи» від 05.03.1998 №187/98-ВР, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, суб'єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами зобов'язані мати дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, якщо їхня діяльність призводить до утворення відходів, для яких Пзув перевищує 1000.
Згідно пункту «а» частини 1 статті 32 цього Закону з метою обмеження та запобігання негативному впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров'я людини забороняється провадити будь-яку господарську діяльність, пов'язану з утворенням відходів, без одержання від місцевих органів виконавчої влади дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до частини другої статті 55 Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 №1264-XII (далі - Закон №1264) здійснення операцій у сфері поводження з відходами дозволяється лише за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами на визначених місцевими радами територіях із додержанням санітарних та екологічних норм у спосіб, що забезпечує можливість подальшого використання відходів як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
Таким чином, законодавством про охорону навколишнього природного середовища заборонено провадження господарської діяльності, пов′язаної з утворенням відходів, без одержання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.
При цьому, статтею 202 Закону №1264 передбачено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища.
Пунктом «в» цієї статті передбачено повноваження щодо обмеження чи зупинення (тимчасове) діяльності підприємств і об'єктів незалежно від їх підпорядкування та форми власності, якщо їх експлуатація здійснюється з порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища, вимог дозволів на використання природних ресурсів, з перевищенням нормативів гранично допустимих викидів впливу фізичних та біологічних факторів і лімітів скидів забруднюючих речовин.
Таким чином, встановивши за наслідками перевірки факт здійснення підприємством діяльності з порушенням вимог природоохоронного законодавства відповідач зобов′язаний був вжити заходів, в т.ч. в судовому порядку, щодо зупинення такої діяльності.
В свою чергу, відповідно до пункту «к» статті 20 Закону України «Про відходи» до повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері поводження з відходами належить видача дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами терміном на три роки.
Відповідно до статті 41 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) порядок видачі документів дозвільного характеру або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням відповідного дозвільного органу, погодженим з уповноваженим органом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пункту «д» частини першої статті 18 Закону України «Про відходи» затвердження порядку надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами належить до компетенції Кабінету Міністрів України.
Як встановлено судами станом на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи Порядок надання дозволів на здійснення операцій у сфері поводження з відходами Кабінетом Міністрів України не затверджено. Не затверджено такий Порядок і на час касаційного перегляду справи.
Таким чином, виконання оскаржуваного припису в частині отримання у встановленому законодавством порядку дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, за умови відсутності порядку його надання, у встановлені у ньому строки було неможливим і не залежало від дій позивача.
Схожих висновків дійшов Верховний Суд у справі №П/811/3234/15 (постанова від 29.10.2019).
За таких обставин суди попередніх інстанцій в цій частині дійшли помилкового висновку щодо правомірності оскаржуваного припису, висновки судів ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права, в зв′язку з чим рішення судів підлягають скасуванню, а позовні вимоги в цій частині задоволенню.
Щодо пункту 6 припису
Відповідно до частини 3 статті 13 Закону «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 №45/95-ВР здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
Відповідно до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 28.08.2013 №808 підвищену екологічну небезпеку становлять установки для поверхневого оброблення металів, деревини, полімерних матеріалів з використанням органічних розчинників, зокрема для оздоблення, друку, покривання, знежирення, гідроізолювання, калібрування, фарбування, очищення або насичення (пункт 28).
Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем здійснюється діяльність щодо сріблення (покриття деталей в гальванічних ваннах) та травлення (травлення сталі в гальванічних ваннах), така діяльність становить підвищену екологічну небезпеку, в зв′язку з чим потребує проведення обов′язкової екологічної небезпеки.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про правомірність припису в цій частині та прийняли рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.
Посилання позивача в обґрунтування касаційної скарги в цій частині на те, що відповідач не віднесений до суб′єктів екологічної експертизи, які можуть приймати рішення про її проведення, є безпідставним, оскільки проведення такої експертизи є обов′язковим в силу закону.
Відповідно до частини 1 статті 351 КАС України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Відповідно до частини 3 цієї статті неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про задоволення позовних вимог частково.
Керуючись статтями 345, 349, 351, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
п о с т а н о в и в :
Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «АВМ АМПЕР» та Державної екологічної інспекції в Полтавській області задовольнити частково.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 01.11.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 14.12.2016 скасувати.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «АВМ АМПЕР» задовольнити частково.
Скасувати пункт 3 припису Державної екологічної інспекції в Полтавській області від 01.07.2016 №06-231-25.
В задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
О.П. Стародуб
А.А. Єзеров
В.М. Кравчук
