Номер провадження 2/243/122/2021

Номер справи 243/5143/20

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 27 » травня 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області

у складі: головуючого судді Гончарової А.О.,

за участю: секретаря судового засідання Кіфарець А.Ю.,

позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 ,

відповідача за первісним позовом та третьої особи за зустрічним позовом ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 5 Слов`янського міськрайонного суду Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні житлом та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні житлом, обґрунтувавши свої позовні вимоги тим, що він на підставі договору купівлі-продажу № 525 Н від 14.05.1999 є власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , який розташований на земельній ділянці загальною площею 0,0604 га, кадастровий номер: 1414100000:01:015:1523.

На підставі рішення виконкому Слов`янської міської ради від 19.07.2000 № 309/16 йому видано Державний акт на право приватної власності на землю І-ДН №083090 від 29.07.2002 року.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12.07.2010 (справа № 2-3228-2010) здійснено поділ спільного майна між ним та ОСОБА_3 . За позивачем та ОСОБА_3 визнано по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

В зазначеному будинку крім позивача зареєстровані ОСОБА_3 та їхня донька ОСОБА_5 1995 р.н.

Позивач мешкає в житловому будинку по АДРЕСА_1 , бо іншого житла не має.

Всі житлово-комунальні послуги за користування будинком сплачував позивач.

Конфліктні ситуації призвели до того, що ОСОБА_3 фактично вигнала позивача до літньої кухні, а до приміщення будинку взагалі не пускає.

Вимоги до ОСОБА_3 щодо звільнення земельної ділянки та житлового будинку були безуспішні, вона так і не звільнила помешкання, посилаючись на те, що 1/2 частина будинку належать саме йому. Відповідних документів не має. Будинок нікому не продавався.

Отже, відповідні дії ОСОБА_3 створюють позивачу перешкоди для користування земельною ділянкою.

Умови проживання, у яких опинився позивач через дії відповідачів, є незадовільними, так як літня кухня не пристосована для життя людей, особливо у зимовий період. Таким чином, відповідачі своїми протиправними діями порушують його право на вільне користування приватною власністю.

Таким чином, єдиною можливістю відновити позивачу порушене конституційне право на вільне користування своєю власністю є покладення на Відповідачів обов`язку усунути перешкоди в користуванні майном та примушення їх звільнити зайняте приміщення.

В зв`язку з викладеним просить зобов`язати ОСОБА_3 та ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні житловим будинком та вселити до вказаного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку, зазначивши, що позовні вимоги ОСОБА_1 вона не визнає в повному об`ємі як безпідставно заявлені, ОСОБА_1 безпідставно зазначив в своєму позові, що він є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 . В житловому будинку АДРЕСА_1 взагалі не існує літньої кухні, є тільки житловий будинок, сарай, душ і туалет, крім того, ОСОБА_1 не надав доказів про сплату заявлених комунальних послуг. Дійсно, вона та ОСОБА_1 перебували в шлюбі з 16.03.1993 року і 14.05.1999 року ними був придбаний житловий будинок АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу був укладений між продавцем житлового будинку та ОСОБА_1 і цей будинок був її та ОСОБА_1 спільним сумісним майном. 13.07.2007 року рішенням Слов`янського міськрайонного суду їхній шлюб було розірвано. За її позовом рішенням Слов`янського міськрайонного суду від 12 липня 2010 року здійснено поділ їхнього спільного сумісного майна, а саме житлового будинку АДРЕСА_1 і за нею та за ОСОБА_1 визнано за кожним право власності на 1/2 частку зазначеного житлового будинку.

Відповідач ОСОБА_1 мав обов`язок виплачувати аліменти на її користь на утримання їхніх трьох дітей але ухилявся від виплати аліментів і станом на 21 травня 2012 року мав заборгованість в розмірі 34766 грн. Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції від 21 травня 2012 року при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-2605 від 18.06.2007 року для забезпечення виконання рішення суду про стягнення аліментів державним виконавцем було звернено стягнення на майно боржника ОСОБА_1 , а саме на належну йому 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 і ця належна ОСОБА_1 1/2 частка житлового будинку з господарськими будівлями передана їй в рахунок погашення заборгованості.

07 серпня 2012 року на підставі Акта про передачу майна стягувачу ОСОБА_3 в рахунок погашення боргу приватний нотаріус Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області Панченко А.В. відповідно до ст.61 Закону України «Про виконавче провадження» видав їй Свідоцтво, яким посвідчив, що їй належить право власності на 1/2 частку переданого житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 36,4 кв.м як майно не реалізовано на торгах і за нею було зареєстроване право власності на передану 1/2 частку, яка до передачі належала ОСОБА_1 .

Отже, вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , розташованого на земельній ділянці площею 0,0604 га.

Зазначає, що оскільки вона є власником житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , то відповідно до ст.377 ЦК України є підстави визнати за нею право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,0604 га.

В зв`язкуз викладенимпросить відмовитив задоволенніпозову ОСОБА_1 та визнатиза нею право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель площею 0,0604 га.

Відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зазначено, що рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12.07.2010 року (справа № 2-3228-2010) було здійснено поділ спільного майна між ним та ОСОБА_3 та визнано за ним та ОСОБА_3 по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Незважаючи на його вимоги до ОСОБА_3 щодо звільнення земельної ділянки та житлового будинку, вони виявилися безуспішними, відповідач так і не звільнила помешкання. Зазначає, що 1/2 частина будинку належать саме йому. Відповідних документів не має. Будинок нікому не продавався.

Просив задовольнити первісний позов про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та відмовити в задоволенні зустрічного позову про визнання права власності.

ОСОБА_3 надала заперечення на відзив на зустрічну позовну заяву, зазначивши, що ОСОБА_1 безпідставно стверджує, що йому належить 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , та достовірно знає, що належна йому 1/2 частина зазначеного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на підставі Постанови державного Виконавця від 21 травня 2012 року передана їй в рахунок заборгованості по аліментам і 07.08.2012 року приватним нотаріусом Панченко А.В. їй видано Свідоцтво про те, що вона є єдиним власником житлового будинку АДРЕСА_1 . Враховуючи, що вона є власником житлового будинку, до неї має перейти і право власності на земельну ділянку, на якій розташований цей будинок. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 просила відмовити.

Третя особа за зустрічним позовом, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, надала письмові пояснення на зустрічну позовну заяву, в яких зазначила, що відповідно до інформації Міськрайонного управління у Слов`янському районі та м. Слов`янську Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області встановлено, що згідно з Книгою записів державних актів на право приватної власності на землю за № 12024, зареєстровано Державний акт на право власності на землю, який видано громадянину України ОСОБА_1 , який мешкає по АДРЕСА_1 , на підставі рішення виконкому Слов`янської міської Ради народних депутатів 19.07.2000 № 309/16, площею 0,0604 га, земельна ділянка розташована на території АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, який видано 29.07.2002 року. Разом з тим, положеннями статті 120 Земельного кодексу України унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти (п. 6 ст. 120 Цивільного кодексу України). Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Згідно статті 87 Земельного кодексу України право спільної часткової власності на земельну ділянку виникає, зокрема, при придбанні у власність земельної ділянки двома чи більше особами за цивільно-правовими угодами; при прийнятті спадщини або за рішенням суду. Частиною четвертою статті 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності житлового будинку, будівлі або споруди. Відповідно до положень статей 181, 182 Цивільного кодексу, та статті 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» земельні ділянки, житлові будинки, будівлі, споруди є нерухомим майном, щодо яких проводиться державна реєстрація прав. При цьому державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташовано. За цими нормами визначення прав на земельну ділянку перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду. За загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на частку в праві на будівлі чи споруди, стає власником (користувачем) відповідної частки у праві на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості.

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом, ОСОБА_1 , підтримав свої позовні вимоги за первісним позовом та наполягав на його задоволенні, в задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , надала заяву про розгляд справи без її участі, зустрічний позов просила задовольнити, в первісному позові відмовити.

Відповідач за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом, ОСОБА_2 , в судовому засіданні заперечував проти задоволення первісного позову та просив відмовити в його задоволенні, зустрічний позов просив задовольнити.

Третя особа за зустрічним позовом, Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, в судове засідання не з`явилась, про час, дату та місце судового розгляду повідомлена належним чином, надала письмові пояснення за зустрічним позовом.

Третя особа за первісним позовом та третя особа за зустрічним позовом, ОСОБА_4 в судове засідання надала заяву про розгляд справи без її участі.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 16.03.1993 року по 13.07.2007 рік, що визнається учасниками справи.

Відповідно до договору купівлі-продажу №525Н від 14.05.1999 року, укладеного на Донецькій товарній біржі, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_6 житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 .

29.07.2002року громадянинуУкраїни ОСОБА_1 на підставі рішення виконкому Слов`янської міської Ради народних депутатів 19.07.2000 № 309/16 видано Державний акт на право приватної власності на землю, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 12024, на земельну ділянку площею 0,0604 га, яка розташована на території АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12.07.2010 року здійснено поділ спільного сумісного майна подружжя та визнано право власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 по 1/2 частині житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, комунальним підприємством Бюро технічної інвентаризації м. Слов`янська, 11 серпня 2010 року за №31205039 за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на 1/2 частину житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, затвердженого начальником відділу державної виконавчої служби Слов`янського міськрайонного управління юстиції від 27 червня 2012 року, приватним нотаріусом Слов`янського міського нотаріального округу Донецької області видано свідоцтво, яким посвідчено, належність ОСОБА_3 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , правовстановлюючим документом на який було рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2010 року, справа № 2-3228-2010, оскільки майно не реалізовано/ торги не відбулися і стягувач ОСОБА_3 виявила бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 на підставі рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 липня 2010 року.

Право приватної власності ОСОБА_3 на дану частину будинку було зареєстровано у КП Бюро технічної інвентаризації м. Слов`янська 15 серпня 2012 року за реєстраційним № 31205039 відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації м. Слов`янська.

Право власності ОСОБА_3 на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , також підтверджується довідкою КП «БТІ» м. Слов`янська від 27.03.2013 року.

Твердження ОСОБА_1 про належність йому на праві власності 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_1 не відповідає дійсності, оскільки право власності на вказаний житловий будинок з 15.08.2012 року належить ОСОБА_3 , позовів про оспорення права власності ОСОБА_3 на вказаний житловий будинок ОСОБА_1 не пред`являлось.

Таким чином, з 15.08.2012 року ОСОБА_1 користувався житловим будинком АДРЕСА_1 як колишній член сім`ї власника будинку.

Відповідно до акту керівника комітету мікрорайону ЖЕУ №3 м. Слов`янська від 10.07.2020 року за №146, виданим ОСОБА_3 , її колишній чоловік ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , але не мешкає за цією адресою з 2018 року по теперішній час, особистих речей ОСОБА_1 в будинку немає.

ОСОБА_1 в позовній заяві стверджував, що мешкає в літній кухні вищевказаного домоволодіння, яка не придатна для проживання, проте не надав жодних доказів на підтвердження вказаних обставин. Крім того, ОСОБА_1 зазначав, що сплачував всі комунальні послуги за користування вказаним будинком, проте відповідних квитанцій суду також не надав.

На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилається на ст.ст.317,319,386,391 ЦК України, які в даному випадку не підлягають застосуванню, оскільки ОСОБА_1 не є власником спірного житлового будинку.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК Крим або органу місцевого самоврядування, посадових в службових осіб.

Статтею 25 Загальної декларації прав людини, прийнятою та проголошеною в резолюції 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 10 грудня 1948 року визначено, що кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров`я й добробуту її самої та її родини.

Невід`ємне право кожної людини на житло закріплено і в інших міжнародно-правових документах про права людини, у тому числі в Міжнародному пакті про економічні, соціальні й культурні права від 16 грудня 1966 року (стаття 10).

Пунктом 1 статті 12 Міжнародного пакту про цивільні і політичні права від 16 грудня 1966 року наголошено, що право на житло має реалізовуватися за умови вільного вибору людиною місця проживання.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод. У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на державні органи зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення ЄСПЛ у справі Powell and Rayner v. the U.K. від 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ у справі Gillow v. the U. K. від 24 листопада 1986 року) так і наймача (рішення ЄСПЛ у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, ч. 1 ст. 405 ЦК України, члени сім`ї власника житла, які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням на рівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Статтею 47 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Частиною 4 статті 156 ЖК України визначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє членів сім`ї власника права користування займаним приміщенням.

Згідно з ч. 4 ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 311 ЦК України, фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 3 Закону України „Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини. Реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесення відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені у частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК Української РСР).

За змістом зазначених норм матеріального права, право користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Таким чином, положення статті 156 ЖК Української РСР передбачають збереження права користування житлом для членів сім`ї, які припинили сімейні відносини з власником будинку (квартири), за умови збереження права власності на будинок цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові ВС № 369/3971/17 від 02.09.2019 року.

Як було встановлено судом, і підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 з 26.05.1999 року і до цього часу зареєстрований в будинку АДРЕСА_1 .

Сам по собі перехід права власності на спірне житлове приміщення до ОСОБА_3 , колишнім членом сім`ї якої являється ОСОБА_1 , не вплинув на право останнього користуватися спірним нерухомим майном.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 82 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

У силу принципу змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, з метою досягнення рішення на свою користь, зобов`язані повідомити суду істотні для справи обставини, надати суду докази, які підтверджують або спростовують ці факти, а також вчиняти процесуальні дії, спрямовані на те, щоб переконати суд у необхідності постановлення бажаного для них рішення.

Суд, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності та надавши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позивачем за первісним позовом не надано належних і допустимих доказів порушення його права користування спірним житловим будинком, а тому відсутні підстави для усунення перешкод у користуванні житлом.

Оскільки твердження позивача про наявність перешкод у користуванні житлом доказами відповідно до приписів статей 77-78 ЦПК України не підтверджено, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні первісного позову.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

За положеннями статті 2 ЦК України земельні відносини регулюються земельним законодавством.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України (2001 року) право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Земельною ділянкою як об`єктом цивільних прав є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (стаття 79 ЗК України 2001 року).

Зустрічний позов про визнання права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 мотивувала набуттям нею права власності на житловий будинок, що знаходиться на цій земельній ділянці. Вважала, що право власності на земельну ділянку до неї перейшло на підставі статті 377 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших.

Наведений підхід підтверджується також і ретроспективним аналізом норм законодавства щодо переходу прав на земельну ділянку у випадку відчуження права власності на нерухоме майно. Радянське законодавство оперувало терміном «основні фонди». Термін «нерухомість» і класифікація майна на нерухоме та рухоме були відображені в Основах цивільного законодавства Союзу РСР і республік від 31 березня 1991 року (введених в дію з 1 січня 1992 року). Так, відповідно до частини другої статті 4 цих Основ майно поділяється на нерухоме та рухоме; до нерухомого майна належать земельні ділянки і «все, що міцно з ними зв`язано», як-от: будівлі, споруди тощо, а до рухомого належить майно, переміщення якого можливе без неспіврозмірної шкоди його призначенню.

Стаття 30 Земельного кодексу Української РСР (далі - ЗК УРСР) (1991 року) в імперативній формі передбачала автоматичний перехід права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Стаття 120 ЗК України (у чинній редакції), стаття 377 ЦК України (у чинній редакції) також передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей у відповідних редакціях Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (пункт 8.17), від 5 грудня 2018 року у справі № 713/1817/16-ц (пункт 61), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункт 42)).

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові ВС № 689/26/17 від 16.06.2020 року.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, яким засвідчує його право власності.

Таким чином, оскільки ОСОБА_3 є власником житлового будинку з господарськими будівлями на 1/2 частину на підставі свідоцтва про право власності від 07.08.2012 року та на 1/2 частину на підставі рішення Слов`янського міськрайонного суду від 12.07.2010 року, то згідно вищевикладених правових норм набула право власності на земельну ділянку, на якій розташоване належне їй домоволодіння.

Суд зазначає, що визнанню за ОСОБА_3 права власності на земельну ділянку не повинно передувати рішення суду про припинення права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку, оскільки право ОСОБА_1 на земельну ділянку припинено відповідно до статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України внаслідок набуття ОСОБА_3 права власності на житловий будинок.

Аналогічний правовий висновок викладений в постанові ВС № 364/515/19 від 26.12.2019 року.

Зважаючи на наведене, суд приходить до висновку, що зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд дійшов висновку про задоволення зустрічного позову, тому судовий збір слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 в сумі 1453,20 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст.4,76-81,258,259,264,265,268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_4 , про усунення перешкод в користуванні житлом відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: ОСОБА_2 , Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області, ОСОБА_4 , про визнання права власності на земельну ділянку задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,0604 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку і господарських будівель, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1414100000:01:015:1523.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , судовий збір в розмірі 1453 (одна тисяча чотириста п`ятдесят три) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У відповідності до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХІІІ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.

Повний текст рішення виготовлений 28 травня 2021 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду

Донецької області А.О. Гончарова