ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2021 року

м. Київ

справа №826/9102/18

адміністративне провадження №К/9901/17334/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Кашпур О.В.,

суддів - Радишевської О.Р., Уханенка С.А.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України, за участю третьої особи - Адміністрації Державної прикордонної служби України, про визнання протиправними постанови та дій, скасування постанови, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року, ухвалене в складі головуючого судді Каракашьяна С.К., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Файдюка В.В., суддів Мєзєнцева Є.І., Чаку Є.В.,

У С Т А Н О В И В :

І. Короткий зміст позовних вимог

1. У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Служби безпеки України, за участю третьої особи - Адміністрації Державної прикордонної служби України, у якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просив:

- визнати протиправною та скасувати постанову Служби безпеки України від 12 січня 2018 року №2/5/4-1057нт про заборону в`їзду в Україну громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Україна, паспорт громадянина Ізраїль № НОМЕР_1 ;

- визнати протиправними дії Служби безпеки України щодо направлення Державній прикордонній службі України доручення від 11 січня 2018 року №2/3/4-1058нт про доповнення контрольного списку осіб, яким заборонено в`їзд в Україну, даними стосовно громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 - рос., ОСОБА_1 - англ.), ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Україна, місце проживання - Ізраїль;

- визнати протиправними дії Служби безпеки України, що були вчинені 17 грудня 1998 року, по забороні громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Україна, в`їзду в Україну строком на п`ять років.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що Службою безпеки України безпідставно заборонено позивачеві в`їзд в Україну, оскільки жодних доказів причетності його до протиправної діяльності та вчинення злочинів відповідачем не надано.

3. Відповідно до заяви про зміну підстав позову, представник позивача додатково стверджував про те, що позивач є громадянином України, має паспорт громадянина України, у зв`язку з чим безпідставною є заборона на в`їзд йому в Україну.

ІІ. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

4. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року в задоволенні позову відмовлено.

5. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року - без змін.

6. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскаржувана постанова про заборону в`їзду в Україну громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 прийнята відповідачем на підставі відповідної довідки та є обґрунтованою, тому доводи позивача про її протиправність і необхідність скасування є безпідставними. Також судами зазначено, що позивач має паспорт громадянина України і безперешкодно перетинає кордон України як громадянин України; оскаржувані постанова та дії відповідача не порушують прав позивача як громадянина України.

ІІІ. Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

8. Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними і необґрунтованими, ухваленими з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суд першої інстанції, як указує скаржник, не з`ясував усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції розглянув апеляційну скаргу формально. Суди попередніх інстанцій, на думку ОСОБА_1 , порушили пункт 1 статті 6, статтю 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статтю 1 Протоколу №12 до Конвенції, проігнорували положення статті 62 Конституції України, відмовившись надати оцінку неправдивим відомостям Служби безпеки України про причетність позивача до вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів. Скаржник стверджує, що відносно нього не ведеться жодного кримінального провадження ані на території України, ані на території Ізраїлю, а також оскільки він є громадянином України, то до нього не підлягає застосуванню Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року №3773-VI (далі - Закон №3773-VI - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), що проігноровано судами. ОСОБА_1 зазначає, що негативне ставлення відповідача до нього мало місце виключно через національну ознаку, яка ідентифікується через наявність у нього ізраїльського громадянства із одночасним перебуванням у громадянстві України. Усі інші обставини викладені у довідці неправдиво, з метою приховати ознаки прямої дискримінації. Той факт, що він без будь-яких наслідків і загрози кримінального переслідування може перетинати кордон України за паспортом громадянина України, на думку скаржника, повністю підтверджує його аргумент про абсолютну відсутність у відповідача доказів і достовірної інформації про загрозливі для національної безпеки України або злочинні дії з його боку. ОСОБА_1 указує на неефективність судового захисту, порушення судами принципу верховенства права та його прав на справедливий суд і ефективні засоби юридичного захисту; ігнорування судами важливих аргументів і наявну дискримінацію стосовно нього, чим створено недопустимі перешкоди у захисті ним своїх прав.

9. У додаткових поясненнях до касаційної скарги ОСОБА_1 просить урахувати те, що фактичною підставою прийняття Службою безпеки України оскаржуваної постанови від 12 січня 2018 року №2/5/4-1057нт про заборону йому в`їзду в Україну на п`ять років стало його інтерв`ю на тему «Чистота влади в Україні», яке він надав у прямому ефірі 10 січня 2018 року на ізраїльському телеканалі в передачі «Мир без границ», яка транслювалась російською мовою, де він виступив як експерт із політичної ситуації в Україні та навів ряд жорстких критичних висловлював стосовно діючого на той час Президента України ОСОБА_8, а також що зміна відношення США та Канади до України обумовлені негативними процесами, що відбуваються в Україні, такі як корупція, збіднення населення і катастрофічне зменшення кількості населення, відсутність законності та незалежного суду, ручне керування державою та інше.

IV. Позиція інших учасників справи

10. Службою безпеки України подано письмовий відзив на касаційну скаргу з проханням відмовити в її задоволенні, а оскаржувані рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року залишити без змін, оскільки вони, на думку відповідача, ухвалені з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

11. Адміністрацією Державної прикордонної служби України подано письмові пояснення, у яких зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, такими, що ґрунтуються на засадах верховенства права і підстави для їхнього скасування відсутні.

V. Рух справи у суді касаційної інстанції

12. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Кашпур О.В., суддів Радишевської О.Р., Уханенка С.А. ухвалою від 25 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

13. Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В. від 25 травня 2021 року справу призначено до розгляду в попередньому судовому засіданні на 27 травня 2021 року.

VI. Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

14. Службою безпеки України 11 січня 2018 року складено довідку №2/5/4-1054дск щодо підстав для заборони в`їзду в Україну громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 , яка має гриф «Для службового користування» і містить визначений законодавством виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України і пропозиції щодо строку заборони в`їзду в Україну.

15. 11 січня 2018 року начальником 5 управління Департаменту контррозвідки Служби безпеки України - полковником Червінським Р.Г. прийнято постанову №2/5/4-1057нт про заборону громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в`їзду на територію України строком на п`ять років до 12 січня 2023 року, яка 11 січня 2018 року погоджена начальником Департаменту контррозвідки Служби безпеки України - генерал-майором Петровим О. та 12 січня 2018 року затверджена першим заступником голови Служби безпеки України - генерал-полковником Маліковим В.

16. За змістом указаної постанови, у діях громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 містяться ознаки причетності до підготовки на території України акцій на шкоду національній безпеці України. За наявними даними, цей громадянин планує прибути до України з метою проведення дій, спрямованих на дестабілізацію суспільно-політичної ситуації в Україні та провокування озброєного конфлікту, що може призвести до загибелі мирних громадян. Діяльність позивача, у разі його приїзду в Україну, може нанести шкоду інтересам національної безпеки.

17. Як стверджує відповідач, аналогічну постанову стосовно позивача було прийнято 17 грудня 1998 року, проте документів щодо винесення такої постанови сторонами до суду не надано.

18. 12 січня 2018 року начальником Департаменту контррозвідки Служби безпеки України - генерал-майором Петровим О. направлено начальнику Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України - полковнику Простакову А.В. доручення №2/5/4-1058нт про доповнення контрольного списку осіб, яким заборонено в`їзд в Україну, даними стосовно громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження - Україна, місце проживання - Ізраїль.

19. Не погоджуючись із такими постановою та діями відповідача і уважаючи свої права порушеними, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.

VІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

20. Статтею 33 Конституції України закріплено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

21. Відповідно до частини першої статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

22. Згідно з Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб (пункти 1-3 статті 2).

23. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України, визначає Закон №3773-VI, у частині третій статті 3 якого закріплено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

24. Приписи статті 13 Закону №3773-VI установлюють підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, відповідно до частини першої якої в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється: в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, органів доходів і зборів та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа намагається здійснити в`їзд через контрольні пункти в`їзду - виїзду на тимчасово окуповану територію без спеціального дозволу або така особа під час попереднього перебування на території України здійснила виїзд із неї через контрольний пункт в`їзду - виїзду.

25. За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України (частина друга статті 13 Закону №3773-VI).

26. У статті 1 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 року №964-IV (далі - Закон №964-IV - чинний на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що національна безпека - це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров`я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв`язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам; національні інтереси - це життєво важливі матеріальні, інтелектуальні і духовні цінності Українського народу як носія суверенітету і єдиного джерела влади в Україні, визначальні потреби суспільства і держави, реалізація яких гарантує державний суверенітет України та її прогресивний розвиток; загрози національній безпеці - це наявні та потенційно можливі явища і чинники, що створюють небезпеку життєво важливим національним інтересам України (абзаци другий, третій і четвертий).

27. Відповідно до частини першої статті 5 Закону №964-IV основними принципами забезпечення національної безпеки є: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних (мирних) засобів у розв`язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки; демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки; використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

28. Що є на сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами національній безпеці України, стабільності в суспільстві, зазначено у статті 7 Закону №964-IV.

29. В абзаці сьомому статті 9 Закону №964-IV визначено, що міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Служба безпеки України та Служба зовнішньої розвідки України в межах своїх повноважень забезпечують виконання передбачених Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України завдань, здійснюють реалізацію концепцій, програм у сфері національної безпеки, підтримують у стані готовності до застосування сили та засоби забезпечення національної безпеки.

30. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 року №2229-XII (далі - Закон №2229-XII - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Служба безпеки України - це державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України.

31. На Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці. До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття злочинів проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України (стаття 2 Закону №2229-XII).

32. Приписами частини першої статті 5 та пункту 2 частини першої статті 6 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» від 26 грудня 2002 року №374-IV (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що Служба безпеки України є спеціально уповноваженим органом державної влади у сфері контррозвідувальної діяльності, підставами для проведення якої є виконання визначених законом завдань, зокрема, щодо контррозвідувального захисту органів державної влади, правоохоронних і розвідувальних органів, охорони державної таємниці.

33. Відповідно до частини третьої статті 13 Закону №3773-VI рішення про заборону в`їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

34. Згідно з пунктом 13 статті 24 Закону №2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

35. Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи) визначає Інструкція про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Служби безпеки України від 01 червня 2009 року №344, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2009 року за №785/16801 (далі - Інструкція №344), відповідно до абзацу першого пункту 2 якої (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення про заборону в`їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Служби безпеки України.

36. Пунктом 3 Інструкції №344 передбачено, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління, регіональним органом готується довідка, у якій зазначаються: 1) дані про особу, якій передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я, друге ім`я, по батькові (українськими та латинськими літерами), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний телефон; 2) обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду (викладаються згідно з пунктом 2 цієї Інструкції із зазначенням фактів вчинення особою суспільно небезпечного діяння та посиланням на відповідну статтю Кримінального кодексу України); 3) в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України - захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, забезпечення охорони державної таємниці; 4) пропонований строк заборони в`їзду в Україну особі (від шести місяців до п`яти років); 5) відомості, що обґрунтовують обрання строку заборони в`їзду в Україну особі, зокрема: обставини і характер вчинення особою суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за інформаційними системами і оперативними обліками Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України та банку даних Національного центрального бюро Інтерполу в Україні; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні.

37. Згідно з пунктом 4 Інструкції №344 довідка, підготовлена регіональним органом, направляється на погодження функціональному підрозділу Центрального управління по лінії роботи. Начальник функціонального підрозділу Центрального управління зобов`язаний не пізніше десятиденного строку погодити довідку та повернути її регіональному органу, а якщо правових підстав для прийняття рішення про заборону недостатньо - повернути довідку без погодження з відповідним письмовим обґрунтуванням. Вимога щодо строку погодження довідки не поширюється на випадок, передбачений пунктом 5 цієї Інструкції.

38. Пунктом 6 Інструкції №344 установлено, що на підставі відомостей, викладених у довідці, у функціональному підрозділі Центрального управління, регіональному органі готується постанова про заборону в`їзду в Україну, яка складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником, та погоджуються: у Центральному управлінні - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі - начальником органу або його заступником. Примірники постанови затверджуються головою Служби безпеки України або його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків. Строк заборони в`їзду в Україну особі обчислюється з дати затвердження постанови (пункт 7 Інструкції №344).

39. Згідно з пунктом 8 Інструкції №344 перший примірник затвердженої постанови та довідка зберігаються в підрозділі органу, який виніс постанову. Другий примірник постанови, завірений гербовою печаткою, направляється в Департамент контррозвідки Служби безпеки України. Направлення Державній прикордонній службі України доручення щодо заборони в`їзду в Україну особи забезпечується Департаментом контррозвідки Служби безпеки України відповідно до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року №280.

VІІІ. Позиція Верховного Суду

40. Перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється в межах доводів і вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи.

41. Адміністративний суд, у силу вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в порядку судового контролю за оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень повинен перевірити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

42. Суб`єкт владних повноважень, у свою чергу, повинен довести суду правомірність своїх рішень та дій належними, допустимими і достатніми доказами.

43. Як установлено судами першої та апеляційної інстанцій, довідка Служби безпеки України від 11 січня 2018 року №2/5/4-1054дск щодо доцільності заборони в`їзду в Україну громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 має гриф «Для службового користування» і містить визначений Інструкцією №344 виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України і пропозиції щодо строку заборони в`їзду в Україну.

44. На підставі зазначеної довідки відповідачем прийнято оскаржувану постанову про заборону громадянину Держави Ізраїль ОСОБА_1 в`їзду на територію України строком на п`ять років до 12 січня 2023 року, яка є обґрунтованою та вмотивованою, а також надано доручення Державній прикордонній службі України доповнити контрольний список осіб, яким заборонено в`їзд в Україну, даними стосовно позивача у порядку, передбаченому законодавством.

45. Ураховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини цієї справи в сукупності та правове регулювання, Верховний Суд уважає обґрунтованими їхні висновки про доведеність відповідачем правомірності оскаржуваних дій та постанови про заборону позивачеві в`їзду в Україну строком на п`ять років.

46. Суди першої та апеляційної інстанцій правильно виходили з того, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права відповідними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв у межах наданих йому законодавством повноважень.

47. Позивач, посилаючись на те, що довідка, яка передувала прийняттю постанови про заборону йому в`їзду на територію України, порушує принцип презумпції невинуватості, у зв`язку з відсутністю стосовно нього даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, внесених компетентними органами, що, на його думку, є обов`язковим елементом зазначеної довідки, невірно трактує пункт 3 Інструкції №344. Рішення про заборону в`їзду на територію України, прийняте Службою безпеки України у рамках здійснення завдань, покладених на неї законодавством України, має превентивний (попереджувальний) характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність кримінальних проваджень. Окрім того, пункт 3 Інструкції №344 не визначає обов`язковою умовою зазначення у довідці всіх перелічених у цьому пункті позицій.

48. Служба безпеки України, як державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, окрім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їхньому виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

49. Щодо відсутності у довідці, як і в оскаржуваній постанові, посилань на порушення позивачем статей Кримінального кодексу України, про що вказує останній, необхідно зазначити, що метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в Єдиному реєстрі досудових розслідувань є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються Службою безпеки України до вчинення протиправних дій, з метою їхнього недопущення.

50. Відтак, дії відповідача зумовлені метою контррозвідувальної діяльності та не порушують приписи статті 62 Конституції України щодо презумпції невинуватості відносно позивача.

51. Правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем 17 грудня 1998 року, суди першої та апеляційної інстанцій не аналізували, оскільки жодних документів щодо прийняття зазначеної постанови сторонами до суду надано не було, а суд касаційної інстанції діє в межах повноважень, визначених статтею 341 КАС України, і не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

52. Суди правомірно не взяли до уваги посилання щодо недотримання Службою безпеки України положень Резолюції №4686 Генеральної Асамблеї ООН від 16 грудня 1991 року та наявність у її діях по відношення до позивача дискримінації за національною ознакою, національної нетерпимості та ксенофобії, що є ознакою антисемітизму, оскільки це є суб`єктивним внутрішнім переконанням позивача, що викликано невдоволенням оскаржуваними постановою та діями відповідача і не має реального підґрунтя.

53. Позивач наголошував на тому, що окрім громадянства Ізраїлю він також має громадянство України, а відповідно до частини другої статті 33 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну, що свідчить про незаконність оскаржуваної постанови. Проте суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що оскаржувана постанова прийнята Службою безпеки України виключно щодо громадянина Держави Ізраїль ОСОБА_1 , на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, як це передбачено статтею 19 Конституції України.

54. Оскаржувані постанова та дії Служби безпеки України не порушують прав позивача як громадянина України, оскільки така постанова прийнята, а дії вчинені виключно щодо ОСОБА_1 - як громадянина Держави Ізраїль. Як установлено судами, з січня 2018 року ОСОБА_1 декілька разів безперешкодно перетинав державний кордон України за документами громадянина України.

55. Приписи Закону №3773-VI поширюються на позивача як громадянина Держави Ізраїль і його посилання на неправомірність застосування цього закону судами до спірних правовідносин є безпідставними.

56. З огляду на викладене, Верховний Суд уважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій правильними і обґрунтованими, такими, що відповідають нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх не спростовують, у зв`язку з чим підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

57. За таких обставин, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

IХ. Судові витрати

58. З огляду на результат касаційного розгляду, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2019 року в справі №826/9102/18 залишити без змін.

3. Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий: О. В. Кашпур

Судді: О. Р. Радишевська

С. А. Уханенко