ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2021 р. Справа № 909/584/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого (судді-доповідача)Якімець Г.Г.,

суддів:Бонк Т.Б.,

Матущака О.І.,

секретар судового засідання Кришталь М.Б.,

явка учасників справи:

від позивача Стефурак Ю.П. (керівник); Копчук І.М. (довіреність №53/2 від 02.02.2021); Циканюк М.П. (довіреність №46/2 від 29.01.2021);

від відповідача Пліхтяк П.П. (довіреність №01-3/333 від 24.11.2020);

розглядаючи апеляційну скаргу Державного підприємства «Кутське лісове господарство», вих.№01-3/326 від 16 листопада 2020 року

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2020 року (підписане 21.10.2020 року), суддя Фанда О.М.

у справі №909/584/20

за позовом Національного природного парку «Гуцульщина», м. Косів, Івано-Франківська область

до відповідача Державного підприємства «Кутське лісове господарство», смт. Яблунів Косівського району Івано-Франківської області

про заборону видавати лісорубні квитки; визнання незаконними лісорубних квитків; стягнення збитків в сумі 1 051 830,00 грн.

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог.

07.07.2020 в Господарський суд Івано-Франківської області звернувся Національний природний парк «Гуцульщина» (далі по тексту НПП «Гуцульщина») з позовом (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка прийнята судом) про:

(1)заборону Державному підприємству «Кутське лісове господарство» (далі по тексту ДП «Кутське лісове господарство») видавати лісорубні квитки, які дозволятимуть рубку лісу на території, де лісокористувачем є позивач;

(2)визнання незаконними виданих відповідачем лісорубних квитків №006759 від 18.06.2019, №006803 від 15.10.2019, №006820 від 02.12.2019;

(3)та стягнення збитків у розмірі 1 051 830,00 грн., які завдані внаслідок незаконної рубки лісу на підставі вищезазначених лісорубних квитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні лісорубні квитки були виписані відповідачем як неналежним власником лісів чи постійним лісокористувачем в межах території, що входить до складу НПП «Гуцульщина» з вилученням, чим порушено вимоги Лісового кодексу України, Закону України «Про природно-заповідний фонд України», указу Президента України «Про створення національного природного парку «Гуцульщина», та проведено рубки формування та оздоровлення лісів на підставі лісорубних квитків на території, яка не перебуває у користуванні ДП «Кутське лісове господарство» згідно матеріалів базового лісовпорядкування 2009 року та без наявних лімітів та дозволів на використання природних ресурсів, чим порушено вимоги ст. 9-1 Закону України «Про навколишнє природне середовище». Оскільки на підставі незаконно виданих лісорубних квитків відповідачем здійснено незаконну рубку лісу, то позивач додатково заявив до стягнення суму завданих у зв`язку з цим збитків та вимогу превентивного характеру з метою запобігання подальшим порушенням з боку відповідача та уникнення завдання можливих збитків, які порушують природоохоронне законодавство.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 28.09.2020 вищезазначений позов задоволено частково.

Визнано незаконними лісорубні квитки №006759 від 18.06.2019, №006803 від 15.10.2019, №006820 від 02.12.2019, видані ДП «Кутське лісове господарство», оскільки підтвердились твердження позивача про те, що лісорубні квитки були виписані відповідачем як неналежним власником лісів чи постійним лісокористувачем в межах території, що входить до складу НПП «Гуцульщина».

Стягнуто з ДП «Кутське лісове господарство» на користь НПП «Гуцульщина» 1 051 830,00 грн. - збитків, які завдані внаслідок незаконної рубки лісу, оскільки суд встановив наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.

Відмовлено у задоволенні решти позову про заборону ДП «Кутське лісове господарство» видавати лісорубні квитки, які дозволятимуть рубку лісу на території, де лісокористувачем є позивач, з тих підстав, що позивач намагається захистити права, які можливо будуть порушені, однак на момент подання позову не порушені.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю, у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи особи, що подала апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що висновок суду першої інстанції щодо здійснення відповідачем незаконної рубки підтверджений актами перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства, які в силу вимог ч. 6 ст. 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не є належними та допустимими доказами на підтвердження обставин, які обґрунтовує позивач.

Місцевий господарський суд дійшов до помилкового висновку про наявність завданих збитків, оскільки не врахував, що зрубані дерева є неліквідними,а відтак не мають жодної матеріальної цінності.

Суд не врахував, що рубка дерев, яка проводилась відповідачем не є незаконною, а навпаки правомірною оскільки здійснювалась на виконання рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2019 у справі №909/741/18, яким ДП «Кутське лісове господарство» зобов`язано вжити комплекс заходів щодо очищення земель лісового фонду (в т.ч. у вигляді рубки дерев).

Апелянт звертає увагу на те, що спірні рубки здійснювались на землях у межах с. Пістинь, а тому суд першої інстанції безпідставно не залучив до участі в справі Пістинську сільську раду.

Узагальнені доводи та заперечення позивача.

У відзиві на апеляційну скаргу НПП «Гуцульщина» погодилось з висновками місцевого господарського суду, просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін. Доводи відзиву на апеляційну скаргу аналогічні висновкам місцевого господарського суду, що викладені у оскаржуваному рішенні.

В судове засідання 17.05.2021 представники сторін з`явилися.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задоволити, рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Представники позивача підтримали доводи викладені у відзиві на апеляційну скаргу та просили рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

17.05.2021 на адресу Західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання апелянта про долучення до матеріалів справи матеріалів безперервного лісовпорядкування по Косівському лісництву за 2020 рік. У даному клопотанні заявник вказує на те, що цей доказ не міг бути поданий раніше, оскільки отриманий ним лише 25.03.2021, що підтверджується супровідним листом Львівської Державної лісовпорядної експедиції.

Представники позивача проти цього клопотання заперечили.

Заслухавши думку представників сторін суд ухвалив залишити вищезазначене клопотання без задоволення, оскільки матеріали безперервного лісовпорядкування по Косівському лісництву за 2020 рік не стосуються спірних правовідносин у даній справі, які склалися між сторонами, тобто до 2020 року.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції частковому скасуванню.

Згідно встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин вбачається, що 20.03.2019 року ДП "Кутське лісове господарство» видано лісорубний квиток №006739 з терміном дії до 31.12.2019.

18.06.2019 року ДП "Кутське лісове господарство" видано лісорубний квиток №006759 з терміном дії до 31.12.2019.

15 10.2019 року ДП "Кутське лісове господарство" видано лісорубний квиток №006803 з терміном дії до 31.03.2020.

02.12.2019 року "Кутське лісове господарство" видано лісорубний квиток №006820 з терміном дії до 31.03.2020.

Згідно відомостей, які містяться на веб-сайті: https://1k.ukгfогеst.соm/fогеst-tіскеts/ вищезазначені лісорубні квитки видані для вибіркової санітарної рубки (зокрема хвойних дерев) в межах територій лісокористувача ДП "Кутське лісове господарство" серед яких зокрема значиться територія 12 кварталу.

Один з вищезазначених лісорубних квитків від 20.03.2019 за №006739 анульований на підставі постанови Західного апеляційного господарського суду від 26.03.2020 у справі №909/741/19.

Цією постановою апеляційний господарський суд скасував рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.10.2019 у справі №909/741/19, задоволив позов, зобов`язав Державне підприємство "Кутське лісове господарство" анулювати лісорубний квиток від 20.03.2019 серії ІФ ЛРК №006739 за №14. виданий на заготівлю деревини в порядку рубок формування та оздоровлення лісів (вибірково-санітарна рубка).

Задоволення позову суд апеляційної інстанції мотивував незаконністю лісорубного квитка, оскільки такий стосувався санітарних рубок лісів, лісокористувачем яких не було ДП "Кутське лісове господарство", як видавник такого квитка.

Решта лісорубних квитків №006759 від 18.06.2019, №006803 від 15.10.2019, №006820 від 02.12.2019 анульовані не були, а є предметом розгляду в цій справі.

Разом з тим в період з 20.03.2019 по 31.03.2020 на підставі зазначених лісорубних квитків ДП "Кутське лісове господарство" здійснювались рубки на території НПП "Гуцульщина", внаслідок чого останньому завдано значну шкоду.

У зв`язку з цим позивач вважає, що лісорубні квитки №006759 від 18.06.2019, №006803 від 15.10.2019, №006820 від 02.12.2019 є незаконними, оскільки видані ДП "Кутське лісове господарство" без наявності достатніх правових підстав, а тому, внаслідок здійснених на підставі цих квитків рубки завдали шкоду позивачу

Вказані обставини стали підставою для звернення з позовом до суду.

За наведеного суд враховує наступне.

Дія лісорубних квитків, які є предметом оскарження в даному позові, поширюється на певну територію (земельну ділянку), а тому з`ясування обставин щодо її приналежності ДП "Кутське лісове господарство" чи НПП "Гуцульщина" має суттєве значення в даній справі та прямо впливає на наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Указом Президента України №456/2002 від 14.05.2002 з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних природних комплексів Покутських Карпат, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення створено Національний природний парк "Гуцульщина" на території Косівського району Івано-Франківської області, який підпорядковано Міністерству екології та природних ресурсів України. Площу парку встановлено у розмірі 32271 гектари, в тому числі 7606 гектарів, що мають бути надані йому в постійне користування та 24665 гектарів, земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. ДП "Кутське лісове господарство" віднесено до землекористувачів, землі яких мають бути включені до складу Національного природного парку "Гуцульщина" як з вилученням так і без вилучення.

Відповідно до Положення про НПП "Гуцульщина", затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, НПП "Гуцульщина" створений відповідно до Указу Президента України від 14.05.2002 №456, є об`єктом природоохоронного фонду загальнодержавного значення та розташований на території Косівського району Івано-Франківської області (п.1.1). Загальна площа парку становить 32271 гектари, у тому числі 7606 гектари, що мають бути надані парку в постійне користування та 24665 гектарів, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п.1.6).

У пункті 2.1 Положення зазначено, що парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Покутських Карпат, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.

Завданням НПП "Гуцульщина" є збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об`єктів Покутських Карпат, включаючи підтримання та забезпечення екологічної природної рівноваги в регіоні; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних комплексів та об`єктів; організація та здійснення наукових досліджень, у тому числі з вивченням природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відновлення порушення екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; проведення екологічної освітньо-виховної роботи тощо (пункту 2.2. Положення).

Відповідно до пунктів 1.7, 1.8 Положення, право парку на постійне користування земельною ділянкою оформляється витягом з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження. Межі земельних ділянок Парку встановлюються в натурі (на місцевості) і закріплюються межовими знаками. Відомості про земельні ділянки Парку в установленому порядку вносяться до Державного земельного кадастру та обов`язково враховуються при реконструкції та розвитку прилеглих територій.

З акта приймання-передачі цінностей лісового фонду та документації від Кутського держлісгоспу та Косівського районного підприємства "Райагроліс" до сфери управління Мінекоресурсів України від 23.08.2002 (копія долучена до матеріалів справи), затвердженого Міністром екології та природних ресурсів України, на виконання Указу Президента №456/2002 від 14.05.2002 та наказу Мінекоресурсів №315 від 14.08.2002 вбачається, що у 2002 році комісією у складі: голови комісії, начальника Державної служби заповідної справи, заступника начальника Державної служби заповідної справи, начальника управління бухгалтерського обліку та фінансової звітності Мінекоресурсів, першого заступника Голови облдержадміністрації, начальника нормативно-правового управління Мінекоресурсів, начальника Державного управління екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області, начальника обласного управління лісового господарства, заступника начальника управління земельних ресурсів облдержадміністрації, начальника відділу заповідної справи та екомережі Державного управління екології та природних ресурсів в Івано-Франківській області, головного технолога ОП "Івано-Франківськоблагроліс", голови Косівської районної ради, першого заступника голови Косівської райдержадміністрації, директора Національного природного парку "Гуцульщина", директора Кутського держлісгоспу та директора Косівського районного підприємства "Райагроліс" проведено приймання-передачу матеріальних цінностей, лісового фонду та документації від Кутського держлісгоспу та Косівського районного підприємства "Райагроліс" до сфери управління Мінекоресурсів України. Передано директору НПП "Гуцульщина" від директорів Кутського держлісгоспу Дмитрука В.Д. та Косівського районного підприємства "Райагроліс" Пліхтяка Ю.М.:

- по Кутському ДЛГ:

1.1) лісовий фонд площею 21562 га (згідно додатку 1 та додатку 2, які визначають квартали, що передаються із вилученням та кварталів, що входять до складу парку без вилучення);

1.2) документацію з обліку лісового фонду, таксаційні описи, книги лісових культур, тощо;

1.3) лісову продукцію, що є в залишку в лісі;

1.4) лісосічний фонд на який виписані лісорубні квитки і сплачена попенна плата.

- по Косівському районному підприємству "Райагроліс":

2.1) лісовий фонд площею 10709 га (згідно додатку 6 та додатку 7, які визначають квартали, що передаються із вилученням та кварталів, що входять до складу парку без вилучення);

2.2) документацію з обліку лісового фонду, таксаційні описи, книги лісових культур, тощо.

В акті також зазначено, що на переданій території НПП "Гуцульщина" з вилученням земель охорону здійснює служба державної охорони НПП "Гуцульщина" з часу підписання акту.

Відповідно до додатку 1 до вказаного акту, по Косівському лісництву Кутського ДЛГ у постійне користування НПП "Гуцульщина" було передано із вилученням в попереднього лісокористувача квартали № 6, 7, 8, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19.

Факт передачі лісового фонду ДП "Кутське лісове господарство" до НПП "Гуцульщина" підтверджено також нотаріально засвідченою заявою від 24.07.2009 про надання згоди Державним підприємством "Кутське лісове господарство" щодо припинення права користування земельними ділянками та передачу в постійне користування Національному природному парку "Гуцульщина" 6790 га (копія заяви знаходиться в матеріалах справи), що відповідає площі, яка мала бути надана у постійне користування НПП "Гуцульщина" з вилученням з Кутського державного лісгоспу згідно додатку 1 до Указу Президента України від 14.05.2002 року №456/2002 з метою збереження, відтворення та раціонального використання типових і унікальних природних комплексів Покутських Карпат, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

В матеріалах справи наявний план лісонасаджень Косівського лісництва Кутського держлісгоспу лісовпорядкування 1996 року , з якого вбачається загальна схема урочищ з поділом на квартали та витяг з планшету №2 Косівського лісництва Кутського ДЛГ лісовпорядкування 1996 року , з якого вбачається схема розташування кварталу №12, межі цього кварталу, а також схема поділу цього кварталу на окремі виділи та їх нумерація.

В подальшому, в 2004 році, Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням "Львівська державна лісовпорядна експедиція" було проведено лісовпорядкування НПП "Гуцульщина". В результаті проведеного лісовпорядкування було змінено цифрові позначення кварталів НПП "Гуцульщина".

Також у матеріалах справи наявний витяг з планшету №2 Косівського ПНДВ НПП "Гуцульщина" лісовпорядкування 2004 року , з якого вбачається схема розташування кварталів №10 та №11, межі цих кварталів, а також схема їх поділу на окремі виділи та їх нумерація.

Матеріали лісовпорядкування 2004 року були затверджені наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України за №440 від 05.10.2010 "Про затвердження проекту організації території Національного природного парку "Гуцульщина", охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів та об`єктів".

Згідно інформаційної довідки, наданої НПП "Гуцульщина" лісовий квартал №12, відповідно нумерації квартальної сітки Косівського лісництва ДП "Кутське лісове господарство" згідно матеріалів базового лісовпорядкування 1996 року по ДП "Кутське лісове господарство" набув зміни в нумерації на квартали № 10 та № 11, відповідно нумерації квартальної сітки по Косівському ПНДВ НПП "Гуцульщина" згідно матеріалів базового лісовпорядкування 2004 року по НПП "Гуцульщина".

Інформація, наведена у вказаній довідці, підтверджується візуальним порівнянням витягів з планшетів по цих кварталах. При цьому, виділи №22 та 26 кварталу №12 Косівського лісництва ДП "Кутське лісове господарство", після лісовпорядкування 2004 року, отримали нову нумерацію №28, 29, 31, 32, 33 кварталу №10 Косівського ПНДВ НПП "Гуцульщина".

В той же час, ДП "Кутське лісове господарство" заперечують факт наявності у НПП "Гуцульщина" права постійного користування ділянкою кварталу №12 Косівського лісництва, вказуючи на те, що щодо земельних ділянок, на які були видані спірні лісорубні квитки, та які відповідно до указу Президента України від 14.05.2002 №456/2002 мали бути виділені НПП "Гуцульщина", не проводилося встановлення меж в натурі. Разом з тим, вказує на відсутність скасування або визнання нечинним в установленому порядку ДП "Кутське лісове господарство" одержаного акту на право постійного користування земельними ділянками. З цих підстав зазначає, що ДП "Кутське лісове господарство" є постійним лісокористувачем.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновок суду першої інстанції про відхилення цього зазначеного твердження, оскільки такого акта в матеріалах справи немає, а також відповідачем не доведено що це є обставиною, яка не підлягає доказуванню в розумінні ст. 75 ГПК України, а з матеріалів даної справи цієї обставини не вбачається.

Судами встановлено, що ДП "Кутське лісове господарство" не долучило до матеріалів справи будь-яких інших картографічних матеріалів чи матеріалів лісовпорядкування, складених після 2002 року (рік створення НПП "Гуцульщин" та складення акту приймання-передачі земель), які би підтверджували склад земель, що перебувають у його постійному лісокористуванні станом на теперішній час.

Як в суді першої так і в суді апеляційної інстанції апелянт стверджує про наявність у нього права постійного користування ділянкою кварталу №12 Косівського лісництва покликаючись на:

-матеріали лісовпорядкування 1996 року;

-той факт, що землі, які належать до кварталу №12 Косівського лісництва, знаходяться в межах території Пістинської сільської ради, не мають статусу земель природно-заповідного фонду та не відводилися НПП "Гуцульщина» у встановленому порядку. При цьому, вони покликаються на наступні докази: розпорядження Кабінету Міністрів України №495-р від 03.07.2013; витяг з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно - територіальних одиниць НВ-2603626652018 від 07.06.2018 щодо площі земель в межах території с. Пістинь та проектну документацію щодо формування території та встановлення меж Пістинської сільської ради; листи Держгеокадастру та Держземагентства щодо статусу земель та підстав виникнення у ДП «Кутське лісове господарство» права постійного користування ; судові рішення у справах №909/741/18, №909/4/17, №0940/1703/18, №809/1312/15, №809/807/17, №876/4394/15, №909/181/19 та №809/3995/14, у яких, на їх думку, встановлено преюдиційний факт, що постійним лісокористувачем на території Пістинської сільської ради є ДП "Кутське лісове господарство". Зазначена обставина встановлена у постанові Західного апеляційного суду від 26.03.2020 року по справі № 909/741/19.

Зі змісту статті 17 Лісового кодексу України вбачається, що основною метою надання лісів у постійне користування є ведення лісового господарства. Статтями 19 та 64 Лісового кодексу України передбачено обов`язки постійних лісокористувачів та основні вимоги щодо ведення лісового господарства.

Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. У разі прийняття рішення про надання лісів у постійне користування обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями таке рішення погоджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища. Прийняття рішень Кабінетом Міністрів України не потребує погоджень з іншими органами.

Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Пунктом 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України визначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Матеріалами даної справи не підтверджується факт наявності у ДП «Кутське лісове господарство» та НПП «Гуцульщина» державних актів на право постійного користування спірною земельною ділянкою.

Разом з тим, про наявність державного акта у ДП "Кутське лісове господарство" стверджується у постанові Вищого господарського суду України від 29.08.2017 у справі №909/4/17, на яку покликається відповідач.

Відповідні покликання правильно відхилені судом першої інстанції, оскільки:

а)більш актуальними в аналогічних правовідносинах є правові висновки Верховного Суду у справах №909/976/17 та №909/1193/17 (в т.ч. об`єднаної палати Касаційного господарського суду) щодо застосування п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, оскільки викладені у пізніших постановах;

б)покликання на державний акт про право постійного користування ДП «Кутське лісове господарство», які викладені у постанові Вищого господарського суду України №909/4/17, не дають змоги встановити жодної інформації про вказаний акт, зокрема, дату його видачі, чинність, межі земельних ділянок, яких він стосується;

в)в ухвалі Львівського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 у справі №876/4394/15 встановлено факт відсутності у ДП «Кутське лісове господарство» документів, що підтверджують право постійного користування землею;

г)при обґрунтуванні своєї позиції у даній справі ДП "Кутське лісове господарство" покликається на матеріали лісовпорядкування 1996 року.

Отже, при вирішенні питання щодо перебування спірної земельної ділянки в постійному користуванні позивача чи відповідача необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.

Вище було зазначено про те, що ДП "Кутське лісове господарство" дійсно було лісокористувачем кварталу №12 Косівського лісництва на підставі матеріалів лісовпорядкування 1996 року, однак, після створення НПП "Гуцульщина", на підставі акту приймання-передачі від 23.08.2002 була здійснена передача природному парку від ДП "Кутське лісове господарство" у постійне користування з вилученням низки кварталів, в тому числі й кварталу №12 Косівського лісництва. Факт наявності у НПП "Гуцульщина" права постійного користування відповідною лісовою ділянкою підтверджується матеріалами лісовпорядкування 2004 року.

Чинним законодавством не передбачено можливості існування у двох осіб одночасно права постійного лісокористування однією і тією самою земельною ділянкою. Таким чином, після передачі ДП «Кутське лісове господарство» відповідних ділянок в користь НПП "Гуцульщина" та складення останнім матеріалів лісовпорядкування, у ДП "Кутське лісове господарство" припинилося право постійного користування такими ділянками.

З огляду на це, неможливість НПП "Гуцульщина" завершити процедуру з належного оформлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, в межах якої перебуває квартал №10 Косівського ПНДВ (після чого буде можлива як зміна цільового призначення землі, так і отримання відповідного державного акта), не свідчить про те, що НПП "Гуцульщина" позбавлене права постійного користування вказаною земельною ділянкою.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У провадженні Господарського суду Івано-Франківської області перебували справи №909/976/17 та №909/1193/17 за позовами Державної екологічної інспекції в Івано-Франківській області до відповідача НПП "Гуцульщина" про стягнення шкоди, завданої навколишньому природному середовищу та об`єктам природно-заповідного фонду внаслідок незабезпечення НПП "Гуцульщина" охорони лісів, які перебували у його постійному користуванні.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 07.12.2017 у справі №909/976/17 відповідний позов було задоволено та стягнуто з відповідача 563248,00 грн. шкоди завданої навколишньому природному середовищу. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.02.2018. вказане рішення було залишене без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 09.08.2018 вищевказані рішення та постанова у справі №909/976/17 також були залишені без змін.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 16.04.2018 у справі №909/1193/17 відповідний позов було задоволено та стягнуто з відповідача 23174,00 грн. шкоди завданої навколишньому природному середовищу. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.06.2018 вказане рішення було залишене без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.12.2018 вищевказані рішення та постанова у справі №909/1193/17 також були залишені без змін.

Судовими рішеннями у справі № 909/976/17 та №909/1193/17 було встановлено факт того, що НПП "Гуцульщина" є постійним лісокористувачем кварталів №10 та №11 Косівського ПНДВ (тобто, тієї ділянки, яка раніше входила до кварталу №12 Косівського лісництва). Вказані висновки було зроблено із посиланням на п.5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України на підставі тих же доказів, які наявні в матеріалах даної справи: указу Президента України від 14.05.2002 №456, акта приймання-передачі цінностей лісового фонду та документації від 23 серпня 2002 року, Положення про НПП "Гуцульщина", матеріалів лісовпорядкування НПП "Гуцульщина", проведеного у 2004 році Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням "Львівська державна лісовпорядна експедиція". Крім того, аналогічних висновків суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій дійшли у справі №909/912/17.

ДП "Кутське лісове господарство", не подало доказів, які би спростовували вказані висновки судів та засвідчили, що саме ДП "Кутське лісове господарство" є постійним користувачем спірної лісової ділянки.

Стосовно доводів, що ґрунтуються на розпорядженні Кабінету Міністрів України №495-р від 03.07.2013 "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок", то дійсно, вказаним розпорядженням надано дозвіл для НПП "Гуцульщина" на розроблення з урахуванням вимог державних стандартів, норм і правил у сфері землеустрою проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 6674 гектари (землі державної власності лісогосподарського призначення (ліси), що перебувають у постійному користуванні державного підприємства "Кутське лісове господарство" згідно з додатком, розташованих на території Косівського району Івано-Франківської області, з подальшим наданням їх зазначеному парку у постійне користування для забезпечення його функціонування. У додатку до вказаного розпорядження зазначено, що дозвіл надається в т.ч. щодо земель в межах Пістинської сільської ради площею 712,1447 га.

Однак, формулювання, що містяться у вказаній постанові Кабінету Міністрів України не спростовують висновків суду, наведених вище, та не можуть бути єдиною підставою для висновку про існування у ДП "Кутське лісове господарство" права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Відповідно статті 69 Лісового кодексу України, спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

Частинами 2, 3, 5 вказаної статті передбачено, що:

- спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства;

- спеціальний дозвіл на інші види спеціального використання лісових ресурсів видається власниками лісів або постійними лісокористувачами;

- спеціальний дозвіл видається власниками лісів або постійними лісокористувачами у встановленому порядку також на проведення інших рубок та робіт, пов`язаних і не пов`язаних із веденням лісового господарства.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що особою, уповноваженою на видачу лісорубного квитка на заготівлю деревини в порядку рубок формування та оздоровлення лісів (вибірково-санітарна рубка) є постійний лісокористувач НПП "Гуцульщина" (позивач у даній справі).

Отже обгрунтованими є висновки місцевого господарського суду про те, що спірні лісорубні квитки № 006759 від 18.06.2019, № 006803 від 15.10.2019, № 006820 від 02.12.2019 були видані ДП "Кутське лісове господарство" як неуповноваженою особою.

Відповідно до ч. 9 ст. 69 Лісового кодексу України, спеціальний дозвіл на використання лісових ресурсів анулюється в разі: - припинення права користування лісами з підстав, передбачених статтею 22 цього Кодексу; - припинення права використання лісових ресурсів з підстав, передбачених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 Лісового кодексу України встановлено, що припинення права використання лісових ресурсів здійснюється в установленому порядку шляхом анулювання лісорубного квитка або лісового квитка тими органами, які їх видали.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що вимога позивача до ДП "Кутське лісове господарство" про анулювання виданих лісорубних квитків № 006759 від 18.06.2019, № 006803 від 15.10.2019, № 006820 від 02.12.2019 є законною та обґрунтованою, а тому рішення в цій частині підлягає залишенню без змін.

Посилання апелянта на факт перебування кварталу №12 Косівського лісництва (кварталів 10, 11 Косівського ПНДВ) у межах території с. Пістинь не береться судом до уваги, оскільки ця обставина не входить до предмету доказування та предмету правової оцінки у даній справі, як така, що не стосуються спору між особами, які вважають себе постійними лісокористувачами спірної земельної ділянки.

Щодо покликання вказаних сторін на судові рішення у справах №909/741/18, №0940/1703/18, №809/1312/15, №809/807/17, №876/4394/15, №909/181/19 та №809/3995/14, суд зазначає наступне:

Покликання скаржника на судове рішення у справі №909/741/18 про зобов`язання ДП "Кутське лісове господарство" виконати рішення Пістинської сільської ради від 11.07.2018 також відхиляються судом, оскільки у рішенні Господарського суду Івано-Франківської області від 03.01.2019 немає посилання на конкретні квартали та виділи, у межах яких ДП "Кутське лісове господарство" повинно очистити землі лісового фонду Пістинської сільської ради. Тобто, вказане рішення не встановлює жодних обставин щодо наявності чи відсутності у ДП "Кутське лісове господарство" права постійного користування земельною ділянкою в межах кварталів №10, 11 Косівського ПНДВ (кварталу №12 Косівського лісництва). Отже, в межах згаданої справи досліджувались обставини щодо наявності чи відсутності правових підстав зобов`язати ДП «Кутське лісове господарство» вжити комплекс заходів щодо очищення земель лісового фонду (в т.ч. у вигляді рубки дерев), а не обставини, які мають значення для даної справи.

Щодо позовної вимоги про стягнення 1 051 830,00 грн. - збитків , які завдані внаслідок незаконної рубки лісу, то суд зазначає наступне.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду наведено у статті 1166 Цивільного кодексу України, за змістом якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно зі статтею 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартісіь втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, збитки є наслідками неправомірної поведінки, дії чи бездіяльності особи, яка порушила права або законні інтереси іншої особи, зокрема невиконання або неналежне виконання установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності, господарське правопорушення, порушення майнових прав або законних інтересів інших суб`єктів тощо.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відсутність хоча б одного з перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Ураховуючи положення статті 74 ГПК України, саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювана збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення безпосереднього причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювана є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Натомість відповідачу потрібно довести відсутність його вини у завданні збитків позивачу.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 10.12.2018 у справі №902/320/17).

Зважаючи на предмет позову - стягнення збитків на підставі ст. 1166 ЦК України, у предмет доказування входить наявність елементів складу правопорушення, проте насамперед слід з`ясувати сам факт завдання позивачу шкоди, завдання такої шкоди саме відповідачем та розмір збитків, надалі встановленню та співставленню підлягають інші елементи складу правопорушення як підстави для відшкодування збитків.

Наявність вищезазначених елементів складу цивільного правопорушення позивач, зокрема, підтверджує актом 03.03.2020 про перевірку додержання вимог природоохоронного законодавства.

Зокрема, з актів від 25.06.2019 року, 03.07.2019 року, 08.07.2019 року, 18.07.2019 року, 26.07.2019 року, 01.08.2019 року, 09.08.2019 року, 07.09.2019 року, 09.10.2019 року, 10.12.2019 року та від 03.03.2020 про перевірку додержання вимог природоохоронного законодавства, копії яких долучені до матеріалів справи, вбачається, що протягом червня 2019 року- березня 2020 року в кварталі 10 ділянка 29, кварталі 11 ділянки 10, 11, 12, 13 15, 21, 24, 28 та 38 працівниками ДП "Кутське лісове господарство" здійснювалась незаконна рубка лісу на загальну суму 1 051 830 грн., а саме: 190 дерев породи ялиця біла, 11 дерев породи дерев ялина європейська, 17 дерев породи бук лісовий, 1 дерево породи дуб звичайний, 1 дерево породи граб звичайний 1 дерево породи черешня.

Разом з тим апелянтом правильно зазначено, що у даній справі предметом спору є стягнення з Державного підприємства «Кутське лісове господарство» на користь Національного природного парку «Гуцульщина» шкоди завданої державі за порушення природоохоронного законодавства.

Статтею 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено у статті 1166 ЦК України, з аналізу якої слідує, що будь-яка майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується особою, яка її завдала, в повному обсязі. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина 2 статті 1166 ЦК України).

Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести протиправність поведінки особи, вину особи, яка заподіяла шкоду, наявність шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою. Наявність всіх вищезазначених умов є обов`язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Так, судом встановлено, що позивачем у даній справі є Національний природний парк «Гуцульщина», який є лісокористувачем парку на території якого здійснено вирубку дерев.

Відповідно до Положення про НПП «Гуцульщина», затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України, НПП «Гуцульщина» створений відповідно до Указу Президента України від 14.05.2002 № 456, є об`єктом природоохоронного фонду загальнодержавного значення та розташований на території Косівського району Івано-Франківської області (п.1.1). Загальна площа парку становить 32271 гектари, у тому числі 7606 гектари, що мають бути надані парку в постійне користування та 24665 гектарів, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів (п.1.6).

У пункті 2.1 Положення зазначено, що парк створено з метою збереження, відтворення і раціонального використання типових та унікальних природних комплексів Покутських Карпат, що мають важливе природоохоронне, наукове, естетичне, освітнє, рекреаційне та оздоровче значення.

Завданням НПП «Гуцульщина» є збереження та відтворення цінних природних та історико-культурних комплексів та природних об`єктів Покутських Карпат, включаючи підтримання та забезпечення екологічної природної рівноваги в регіоні; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних комплексів та об`єктів; організація та здійснення наукових досліджень, у тому числі з вивченням природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розроблення та впровадження наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища, відтворення окремих видів флори та фауни, відновлення порушення екосистем, управління та ефективного використання природних ресурсів, організації та проведення моніторингу ландшафтного та біологічного різноманіття; проведення екологічної освітньо-виховної роботи, тощо (пункту 2.2. Положення).

Охорона території парку покладається на службу його охорони, що входить до складу служби державної охорони природно-заповідного фонду України (п. 5.1. Положення).

Службу державної охорони парку очолює директор Парку, який несе повну відповідальність за організацію її діяльності (5.2. Положення).

Основним завданнями служби держохорони є: забезпечення додержання режиму охорони території та природних об`єктів на території парку; попередження та припинення порушень природоохоронного законодавства на території Парку (п. 5.1. Положення).

Порушення вимог природного законодавства на території парку тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність (п. 5.7. Положення).

Розмір шкоди, заподіяної внаслідок порушення природоохоронного законодавства на території Парку, визначається у встановленому законодавством порядку (п. 5.8. Положення).

Державний контроль за додержанням режиму Парку здійснюється Державною екологічною інспекцією України. (п. 5.9. Положення).

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час (контролю) визначені Законом України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних контрольних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушення вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища; заходи державного нагляду (контролю) - планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

Статтею 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» встановлено, що державний контроль за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, посадовими особами служби державної охорони природно-заповідного фонду України та іншими уповноваженими законом державними органами.

Порядок здійснення державного контролю за додержанням режиму територій та об`єктів природно-заповідного фонду визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекція) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра енергетики та захисту довкілля і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Згідно з пп. «Г» п. 2 ч. 4 Положення, Держекоінспекція України відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання вимог законодавства про охорону земель щодо законності вирубування дерев.

Відповідно до ч. 7 Положення, Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Пунктам 8, 9 частини 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, передбачено, що Держекоінспекція пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами; вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах. Згідно з частиною 7 цього положення Держекоінспекція здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

В даному випадку Державною екологічною інспекцією (на яку покладено обов`язки державного нагляду щодо додержання природоохоронного законодавства) не було проведено перевірки щодо кількості вирубаних дерев на території Парку та не було встановлено факту незаконної рубки, адже, посадою особою інспекції не було складено Актів про стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання на території Парку, де відбулась вирубка дерев.

За таких обставин, позов про стягнення з Державного підприємства «Кутське лісове господарство» шкоди завданої державі за порушення природоохоронного законодавства, є необґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що надані позивачем Акти перевірки додержання вимог природоохоронного законодавства, які складені представниками позивача, за відсутності посадової особи Державної екологічної інспекцієї та представника відповідача не є належними доказами того, що підтверджують вину останнього у здійсненні ним незаконної рубки на території Парку.

Згідно частини 6 статті 7 Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» за результатами здійснення планового або позапланового заходу посадова особа органу державного нагляду (контролю) складає акт, який повинен містити такі відомості: дату складення акта; тип заходу (плановий або позаплановий); форма заходу (перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо); предмет державного нагляду (контролю); найменування органу державного нагляду (контролю), а також посаду, прізвище, ім`я та по батькові посадової особи, яка здійснила захід; найменування юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи - підприємця, щодо діяльності яких здійснювався захід.

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) зазначає в акті стан виконання вимог законодавства суб`єктом господарювання, а в разі невиконання - детальний опис виявленого порушення з посиланням на відповідну вимогу законодавства.

В останній день перевірки два примірники акта підписуються посадовими особами органу державного нагляду (контролю), які здійснювали захід, та суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою, якщо інше не передбачено законом.

Якщо суб`єкт господарювання не погоджується з актом, він підписує акт із зауваженнями.

Зауваження суб`єкта господарювання щодо здійснення державного нагляду (контролю) є невід`ємною частиною акта органу державного нагляду (контролю).

У разі відмови суб`єкта господарювання підписати акт посадова особа органу державного нагляду (контролю) вносить до такого акта відповідний запис.

Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач звертаючись до суду у даній справі самостійно розрахував розмір шкоди заподіяної державі порушенням вимог законодавства про природно-заповідний фонд та просив зазначену шкоду стягнути на користь Парку.

Суд першої інстанції виносячи оскаржуване рішення не звернув уваги на те, що в п.п.8, 9 частини 4 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.2017 № 275, передбачено, що Держекоінспекція пред`являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належать до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.

Згідно ст. 62 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об`єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Шкода завдана державі за порушення природоохоронного законодавства стягується із врахуванням наступного розподілу: 50% до спеціального фонду місцевого бюджету сільської ради, на території якої вчинено правопорушення, 20% до спеціального фонду обласного бюджету, 30% до спеціального фонду Державного бюджету України. (ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», п.7 ч.3 ст.29 та п.4 ч.1 ст.69-1 Бюджетного кодексу України).

Посилання позивача на те, що оскільки він є відповідальною особою за незаконну рубку лісу в Парку, з метою відшкодування витрат (які Національний природний парку «Гуцульщина» в майбутньому зобов`язаний буде сплатити) подає позов у даній справі в регресному порядку, судом оцінюються критично.

Адже, відповідно до ст. 191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати, прийняти нове рішення, яким в позові в цій частині відмовити.

Щодо вимоги про заборону ДП "Кутське лісове господарство" видавати лісорубні квитки, які дозволятимуть рубку лісу на території, де лісокористувачем є НПП "Гуцульщина", то суд зазначає наступне.

Оскільки за приписами як процесуального кодексу так і цивільного, особа звертається за захистом порушеного права або інтересу, а на момент звернення до суду позивач намагається здійснити захист свого права на майбутнє (можливо колись буде порушено), то місцевим господарським судом правильно відмовлено у задоволенні позову в цій частині.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Апелянтом частково спростовано наведені висновки суду першої інстанції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді часткового скасування прийнятого судового рішення, оскільки доведено неправильне застосування норм матеріального права в частині вимоги про стягнення суми збитків.

У решті заперечення відповідача щодо доводів апеляційної скарги є такими, що відповідають встановленим обставинам по справі.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 11 ст. 129 ГПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції скасовано лише в частині стягнення збитків, то судовий збір у розмірі 23 666,18 грн. який сплачений апелянтом за подання апеляційної скарги в цій частині вимог підлягаю відшкодуванню за рахунок позивача. Водночас судом апеляційної інстанції здійснено зарахування сум судового збору, які сторони повинні одна одній відшкодувати та доходить до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь відповідача 17 360,18 грн.

Оскільки з 18.05.2021 по 24.05.2021 (включно) суддя Матущак О.І. перебував у відпустці, то повний текст вказаної постанови складений 25.05.2021.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Державного підприємства «Кутське лісове господарство», вих.№01-3/326 від 16 листопада 2020 року частково задоволити.

Скасувати рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2020 року в справі №909/584/20 у частині задоволених вимог про стягнення з Державного підприємства «Кутське лісове господарство» на користь Національного природного парку «Гуцульщина» 1 051 830,00 грн. збитків, які завдані внаслідок незаконної рубки лісу.

В цій частині прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В решті рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2020 року в справі №909/584/20 залишити без змін.

Стягнути з Національного природного парку «Гуцульщина» на користь Державного підприємства «Кутське лісове господарство» 17 360,18 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати наказ в порядку ст. 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя: Г.Г. Якімець

Судді:Т.Б. Бонк

О.І. Матущак

Повний текст постанови складено 25.05.2021.