Справа № 572/1113/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 травня 2021 року

Сарненський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді - Слободянюка Б.К.

за участю секретаря судових засідань - Кудіної А.Р.

позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів адвоката Ковтун О.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Сарни цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою в якій просить стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 на його користь 210 доларів США основної суми боргу за договором позики від 15.06.2005 року та 85 долари США у вигляді трьох процентів річних за порушення ними грошового зобов`язання за період з 09.10.2006 року по 29.04.2020 року солідарно та стягнути сплачений ним судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те що 15.06.2006 року відповідачі взяли в нього в борг 2710 доларів США, про що видали йому письмову розписку. Протягом 2006 року відповідачі повернули 2500 доларів, про що свідчать відмітки на зворотному боці розписки. Однак, борг в розмірі 210 не повернули, на попередження не реагували, що стало підставою звернення до суду.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, надав пояснення які відповідають змісту письмових заяв по суті.

Відповідачі в судове засідання не з`явилися, представник відповідачів - Ковтун О.Г. заперечив проти позову з підстав викладених у відзиві та просив застосувати строк позовної давності.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши повно і всебічно обставини справи, оцінивши докази на ствердження цих обставин в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і що до яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ЦПК України учасники справи мають передбачені процесуальним законом права і обов`язки.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

У випадку невиконання учасником справи його обов`язку із доведення відповідних обставин необхідними доказами, такий учасник має усвідомлювати та несе ризик відповідних наслідків, зокрема, відмови у задоволенні позовних вимог, у зв`язку із їх недоведеністю.

Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.ст. 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Відповідно до ст.1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ст.1047 Цивільного кодексу України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що 15.06.2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 був укладений договір позики, за умовами якого відповідачі позичили у ОСОБА_1 15.06.2005 року грошові кошти в сумі 2710 доларів США, що підтверджується долученою до матеріалів справи борговою розпискою.

Вказаним договором встановлений строк повернення позики, а саме в термін до 15.07.2005 року.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ч. 2 ст. 1047 ЦК України).

Суд вважає, надану розписку належним та допустимим доказом.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тому як укладення, так і виконання окремих договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. З огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення суми коштів у строки, у розмірі та у саме тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, несе наслідки, визначені статтею 625 цього Кодексу, якою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

За таких обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача за договором позики заборгованості у розмірі 210 доларів та трьох процентів річних .

Відповідачі не надали доказів про повернення суми позики в повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідачів та у письмових заявах відповідачі просили застосувати до даних правовідносин визначену ст. 257 ЦК України загальну позовну давність тривалістю у три роки, яка минула ще 09.10.2009 року (дата останнього платежу 08.10.2006року), оскільки з моменту закінчення строку повернення грошових коштів за договором позики від 15.06.2005р., який був визначений до 15.07.2006 р. минуло майже десять років.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК).

У п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення»№14 від 18 грудня 2009 року роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, тільки у разі, якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267ЦК і вирішити питання про наслідки такого спливу (або відмовити у задоволенні заявлених вимог у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір із застосуванням наведеної норми ЦК).

Згідно ч.1 ст.251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ст.ст.253,254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.

Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.

За загальним принципом проголошеним ч.1ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом даної норми перебіг позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно ч.5 ст. 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Судом із розписки встановлено, що строк виконання зобов`язання в даних правовідносинах встановлено до 15.07.2005 року, тобто 3-х річний строк позовної давності розпочався з 16.07.2005 року, однак цей строк був перерваний, як зазначив позивач на розписці та в позовній заяві 08.10.2006 і тривав до 09.10.2009 року. Позивач до суду звернулася лише 29.09.2020 року, що підтверджується відміткою суду на позовній заяві, яка міститься в матеріалах справи, тобто на час звернення ОСОБА_2 до суду з позовом у справі, 3-х річний строк позовної давності в даних правовідносинах сплив. Доказів, які б свідчили про переривання перебігу строку позовної давності після 09.10.2006 року позивачем суду не було надано.

Крім того, судом встановлено, що позивачем клопотань про поновлення пропущеного строку позовної давності та визнання поважними причини пропущення позовної давності до суду не подавалось. Жодних доказів на підтвердження поважності пропущення строків позовної давності суду не надано.

Відповідно до ст. 267 ЦК України заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання і тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, які мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо втратили свою достовірність і повноту зі плином часу (пункт 51 рішення від 21 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

За таких обставин та, враховуючи, що відповідачі, скориставшись своїм правом, просили застосувати до спірних правовідносин позовну давність, суд вважає, що позивач пропустив позовну давність, у зв`язку з чим заява представника відповідача про застосування позовної давності підлягає задоволенню, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Зважаючи на те, що суд відмовляє у задоволенні позовних вимог, то відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати позивача відносяться на його рахунок і стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 192, 533, 640, 1043, 1046, 1047 ЦК України, керуючись ст..76,77, 81, 82, 178, 263, 279, 280-289 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики відмовити.

В задоволенні клопотання адвоката про стягнення з позивача витрат на правову допомогу в розмірі 5000 грн. відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складено 26.05.2021

Суддя: