П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/4886/20

Головуючий у І інстанції: Польовий О.Л.

Суддя-доповідач: Моніч Б.С.

26 травня 2021 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Моніча Б.С.

суддів: Шидловського В.Б. Капустинського М.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ

У серпні 2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії з врахуванням статей 49, 50, частини 4 статті 54 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції станом на 01 січня 2014 року), частини 1 статті 28 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції станом на 01 січня 2014 року) у розмірі основна пенсія не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії з врахуванням статей 49, 50, частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції станом на 01 січня 2014 року), частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції станом на 01 січня 2014 року) визначивши її у розмірі основна пенсія не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що бездіяльність відповідача після його звернення щодо нездійснення нарахування та виплати пенсії у відповідності до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року є протиправною.

ІІ. ЗМІСТ РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, що полягає у не проведенні ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно з врахуванням статей 49, 50, частини 4 статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції станом на 01.01.2014), частини 1 статті 28 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції станом на 01.01.2014) у розмірі основна пенсія не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно з врахуванням статей 49, 50, частини 4 статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (в редакції станом на 01.01.2014), частини 1 статті 28 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (в редакції станом на 01.01.2014) у розмірі основна пенсія не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком.

ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Як встановлено із матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію по інвалідності за нормами Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

17 липня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області із заявою про здійснення нарахування та виплати пенсії у відповідності до статей 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у розмірі: основна пенсія - 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія за шкоду заподіяну здоров`ю в розмірі 75 відсотків мінімальної пенсії за віком за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року.

Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 19 серпня 2020 року вих. №4062-3433/Б-03/8-2200/20 окрім іншого повідомлено позивача про те, що підстави для виплати пенсії із врахуванням статей 49, 50, частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в інших розмірах ніж ті, що передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210, відсутні.

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у не проведенні перерахунку та виплати пенсії з врахуванням статей 49, 50, частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" протиправною, звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що з 03 серпня 2014 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", розміри державної та додаткової пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Відтак зауважує, що в період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року позивачу пенсійним органом повинна була нараховуватись та виплачуватись пенсія в розмірі, визначеному статтями 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що бездіяльність відповідача, що полягає у не проведенні позивачу перерахунку та виплати пенсії з врахуванням статей 49, 50, частини 4 статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", частини 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" у розмірі основна пенсія не менше 8 мінімальних пенсій за віком та додаткова пенсія у розмірі 75% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно, є протиправною. Тому слід зобов`язати відповідача здійснити такий перерахунок і виплату.

V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач посилаючись на норми матеріального та процесуального права оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та винести постанову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги представник відповідача мотивує тим, що право на отримання пенсії по інвалідності, визначеної законодавством не порушене, а зміст та обсяг досягнутих ним соціальних гарантій не звужений. Підстави для виплати пенсії за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року в інших розмірах, ніж як це визначено чинним законодавством, відсутні.

Водночас апелянт зауважує, що позивач звернувся до суду із порушення строку, передбаченого статтею 122 КАС України, адже позивач отримує пенсію щомісячно, тому про порушення своїх прав дізнався з моменту призначення і виплати пенсії у 2014 році.

Позивач правом подати відзив на апеляційну скаргу не скористався.

23 квітня 2021 року відповідачем подано додаткові пояснення у яких останній просить взяти до уваги правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19, адже Верховний Суд у даній постанові вказав, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме з цієї причини не звернувся за його захистом протягом шести місяців.

В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів. Судова палата, зокрема, наголосила на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок. З дня отримання пенсійної виплати особою, вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення свої прав.

У зв`язку із чим апелянт просить при вирішенні справи врахувати дану позицію Верховного Суду.

VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), а також, надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положеннями частини 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною 1 статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до частини 1 статті 118 КАС України, процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Згідно частини 1 та 2 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Частиною 3 статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини 3 якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відтак, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Окрім того, Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує на тому, що метою встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами є дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Відтак, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

За загальним правилом щодо необхідності вчинення особою активних дій з метою призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший чи з`ясування видів та розміру складових, які враховані при розрахунку пенсії шляхом подання відповідних заяв визначено Законом № 1058-IV (зокрема, статті 44, 45) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Положеннями статей 42, 44, 45 Закону № 1058-IV передбачено, що призначення, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється територіальним органом ПФУ за заявою особи, яка має право на призначення, перерахунок, перехід з одного виду пенсії на інший чи поновлення відповідної пенсії.

Водночас, згідно пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття "дізнався" та "повинен був дізнатись". Під поняттям "дізнався" необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз`яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.

Однак, поняття "повинен був дізнатися" необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).

Пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

Разом із тим, із матеріалів справи встановлено, що звертаючись у липні 2020 року до відповідача із заявою, позивач вже знав, що у період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року розмір його пенсії обчислювався та виплачувався відповідачем відповідно до постанови № 1210.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, не реалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.

Адже, як вказано вище, пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно.

З чого можливо зробити висновок, що отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Таким чином, отримання позивачем листа відповідача від 19 серпня 2020 року у відповідь на заяву не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку, оскільки такі дії позивач почав вчиняти більш ніж через 6 років після отримання пенсії за січень 2014 року.

Окрім того, за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.

Системний аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного:

1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;

2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин;

3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;

4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;

5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Аналогічна правова позиція щодо даних правовідносин викладена у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних Касаційного адміністративного суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.

За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку.

Водночас, суд апеляційної інстанції наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. А для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного поновлення судами пропущеного строку.

З огляду на вищезазначене колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції скасувати та залишити позовну заяву без розгляду.

VII. ВИСНОВКИ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Частиною 1 статті 319 КАС України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без розгляду.

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити частково.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії залишити без розгляду.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 26 травня 2021 року.

Головуючий Моніч Б.С. Судді Шидловський В.Б. Капустинський М.М.