ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2021 р. Справа№ 910/13329/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Євсікова О.О.

Попікової О.В.

за участю секретаря судового засідання: Костяк В.Д.

за участю представника(-ів): згідно протоколу судового засідання від 19.05.2021,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020, повний текст складено 17.12.2020

у справі №910/13329/20 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про розірвання договору оренди газопроводів та споруд на них

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (надалі - відповдач) про розірвання договору оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 № 14/1291/04.

Позов обґрунтовано тим, що у відповідності до умов п. 10.5. договору позивачем 04.08.2020 (протягом місяця після закінчення строку його чинності) було направлено відповідачу заяву про припинення дії договору, однак відповідачем факт розірвання договору не визнано.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/13329/20 у позові відмовлено.

Суд вказав про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки у відповідності до п. 5.7 договору позивачем не надано доказів своєчасного повернення орендованого майна відповідачу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №№910/13329/20 та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник посилається на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Скаржник вказує на неправильне застосування статей 11, 16, 627, 785 ЦК України, а також п. 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС.

При цьому наголошує на тому, що укладений між сторонами договір від 01.10.2004 не відповідає вимогам Закону України «Про трубопровідний транспорт», Кодекс газорозподільних систем, Закон України «Про ринок природного газу», тому підлягає розірванню.

Скаржник при цьому посилається на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.202019 № 925/916/17.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.01.2020 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді Євсіков О.О., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.02.2021 залишено дану апеляційну скаргу без руху.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.02.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/13329/20. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 05.04.2021 о 15:40 год. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 24.03.2021. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 24.03.2021. Доведено до відома учасників справи, що явка їх представників в судове засідання є необов`язковою. З урахуванням епідеміологічної ситуації в України, сторони можуть подати до суду заяви про розгляд справи за їхньої відсутності.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відповідач у відзиві зазначає, що оскаржене рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з додержанням вимог матеріального та процесуального права, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Явка представників сторін.

В судове засідання від 19.05.2021 з`явилися представники усіх учасників справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу залишити без задоволення, оскаржене рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

01.10.2004 між Акціонерним товариством "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (позивачем, орендарем) та Відкритим акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (на даний час Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України") був укладений договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04 з терміном дії 360 днів з 01.10.2004 до 25.09.2005.

Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.

На підставі вказаного договору та акту приймання - передачі від 01.10.2004 відповідач передав, а позивач прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме: підвідний газопровід від ГРС до смт. Клесів і с. Федорівка Сарнинського району Рівненської області, підвідний газопровід від ГРС до с. Яринівка Березнівського району Рівненської області, підвідний газопровід до с. Бугрин Гощанського району Рівненської області, підвідний газопровід до с. Білашів Здолбунівського району Рівненської області, газові мережі с. Козак Корецького району Рівненської області, газопровід - відвід для газопостачання об`єктів соціальної сфери м. Корець Корецького району Рівненської області, газові мережі с. Копитів Корецького району Рівненської області, газові мережі с. Річки Корецького району Рівненської області, газові мережі с. Ганнівка Корецького району Рівненської області. Майно передається в оренду з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Рівненської області та отримання на цій основі прибутку.

Майно передавалось в оренду позивачу з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Рівненської області та отримання на цій основі прибутку.

Згідно п. 10.1 договору № 14/1291/04 від 01.10.2004 договір укладений строком на 360 днів і діє до 25.09.2005.

Пунктом 10.5 вказаного договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або його зміну після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

04.08.2020 направив відповідачу заяву №33007.2-Сл-3884-0820 про припинення з 24.07.2020 дії договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004 та акти приймання - передачі майна.

Натомість, листом № 50/11-455 від 13.08.2020 відповідач провернув вказані акти із зазначенням, що оспорюваний договір вважається продовженим.

Позивач вважає, що вказані дії відповідача безпідставними, такими що порушують вимоги чинного законодавства, умови договору та права орендаря і просить суд у судовому порядку розірвати договір оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно ч. 2 ст. 291 вказаного Кодексу договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.

Згідно з ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно п. 10.1 договору № 14/1291/04 від 01.10.2004 договір укладений строком на 360 днів і діє до 25.09.2005.

Пунктом 10.5 вказаного договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії цього договору або його зміну після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

04.08.2020 позивач направив відповідачу заяву № 33007.2-Сл-3884-0820 про припинення з 24.07.2020 дії договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004.

Пунктом 5.7 вказаного договору передбачено, що у разі припинення дії договору орендар зобов`язаний повернути протягом 5 робочих днів орендодавцю орендоване майно.

Як правильно зазначено місцевим господарським судом, позивач у встановленим п. 5.7 договору строк, орендоване майно відповідачу не повернув.

Крім того, як вбачається з листа ТОВ "Оператор ГТС України", який направлений відповідачу на його запит щодо звернень позивача з приводу припинення транспортування обсягів природного газу по об`єктах газорозподільних систем, власником яких є відповідач, за період липень - серпень 2020 позивач не звертався. (лист від 02.09.2020 № ТОВВИХ-20-9998)

Зазначені обставини свідчать про те, що позивач продовжує використовувати газопроводи, власником яких є відповідач, для здійснення господарської діяльності з розподілу природного газу та отримання прибутку.

Частиною 1 ст. 764 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Враховуючи те, що позивач всупереч вимогам ст. 74 ГПК України не надав суду доказів повернення орендованого майна відповідачу, суд не знаходить підстав для розірвання договору оренди газопроводів та споруд на них від 01.10.2004 р. № 14/1291/04, який укладений між сторонами

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що вказаний висновок місцевого суду зроблений з правильним застосуванням норм матеріального права та з урахуванням тих умов, на яких було укладено договір.

У доводах апеляційного оскарження позивач також посилається і на те, що укладений між сторонами договір від 01.10.2004 не відповідає вимогам Закону України «Про трубопровідний транспорт», Кодекс газорозподільних систем, Закон України «Про ринок природного газу», тому підлягає розірванню. Скаржник при цьому звертає увагу на правову позицію викладену у постанові Верховного Суду об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.202019 № 925/916/17 та зазначає, що сторони спору у даній справі зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом.

Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу серед іншого наголошує, що враховуючи ту обставину, що орендар не повернув орендоване майно орендодавцю та продовжив користування ним, то договір вважається діючим та продовженим на новий строк. Крім того, відповідач заперечує аргументи позивача про те, що договір від 01.10.2004 не відповідає вимогам діючого законодавства. При цьому відповідач посилається на те, що до правовідносин, які регулюються договорами експлуатації газорозподільних систем, або їх складових, власником яких є держава, а також газорозподільних систем, або їх складових, як перебувають на балансі АТ «НАК» Нафтогаз України» та його дочірніх підприємств, застосовуються положення відносин оренди, передбачених Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна». Посилаючись на зазначене, відповідач наполягає, що наведені норми чинного законодавства спростовують твердження позивача про невідповідність договору оренди підвідних газопроводів чинному законодавству.

Колегія суддів з приводу зазначених аргументів сторін зазначає про наступне.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про природні монополії" (далі - Закону №1682-III) - до сфери регулювання державою природних монополій належить, зокрема, транспортування природного і нафтового газу трубопроводами; розподіл природного і нафтового газу трубопроводами. Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що предметом державного регулювання діяльності суб`єктів природних монополій згідно з цим Законом є: ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; доступ споживачів до товарів, що виробляються (реалізуються) суб`єктами природних монополій; інші умови здійснення підприємницької діяльності у випадках, передбачених законодавством. Статтею 10 Закону №1682-III передбачено ряд обов`язків суб`єкта природних монополій, серед яких: дотримуватися встановленого порядку ціноутворення, стандартів і показників безпеки та якості товару, а також інших умов та правил здійснення підприємницької діяльності, визначених у ліцензіях на здійснення підприємницької діяльності у сферах природних монополій та на суміжних ринках.

Отже, свобода дій позивача та відповідача, як суб`єктів природних монополій з транспортування та розподілу природного газу трубопроводами, є обмеженою державою для досягнення суспільних інтересів.

Розвиваючи ринкові відносини у сфері видобутку, транспортування та розподілу природного газу законодавцем було прийнято ряд законів, які звузили свободу сторін при укладенні договору на ринку природного газу, передбачену статтею 627 ЦК України, що також відповідає суспільним інтересам формування ринкової економіки.

Одним з важливих законів, прийнятих на формування ринкових відносин у галузі добування, транспортування, постачання та розподілу природного газу є Закон України "Про ринок природного газу" (далі - Закон №329-VІІІ), який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатності цього ринку до інтеграції з ринками природного газу держав-сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.

Адаптація законодавства України про ринок природного газу до законодавства ЄС (третього Енергопакету ЄС) передбачає, насамперед, законодавче закріплення газового розмежування (анбандлінгу), тобто відокремлення діяльності з розподілу газу від діяльності з його видобування, постачання, зберігання і транспортування. Ця мета визначає побудову системних договірних відносин на ринку між його різними учасниками (як власниками газорозподільних мереж, так операторами газорозподільних мереж).

Законом України "Про ринок природного газу" визначено спеціальні вимоги до оператора газорозподільної системи, який є суб`єктом господарювання, що на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 статті 1 Закону №329-VІІІ).

Так, відповідно до статті 37 Закону №329-VІІІ оператор газорозподільної системи відповідає за надійну та безпечну експлуатацію, підтримання у належному стані та розвиток (включаючи нове будівництво та реконструкцію) газорозподільної системи, якою він користується на законних підставах.

Згідно зі статтею 41 Закону №329-VІІІ, регулятор затверджує кодекс газорозподільних систем за результатами консультацій із суб`єктами ринку природного газу. Кодекс газорозподільних систем повинен містити такі положення: основні правила технічної експлуатації газорозподільних систем, планування, оперативно-технологічного управління та розвитку газорозподільних систем та механізми нагляду за їх додержанням; умови, у тому числі комерційні та технічні, доступу до газорозподільних систем, включаючи комерційні та технічні умови приєднання нових об`єктів замовника до газорозподільної системи; правила обліку природного газу (у тому числі приладового); правила поведінки на випадок збоїв у роботі газорозподільних систем; порядок обміну інформацією з іншими суб`єктами ринку природного газу; інші питання щодо експлуатації газорозподільних систем.

Відповідно до статті 1, частини 2 статті 3, статті 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг. Регулятор розробляє та затверджує нормативно-правові акти, зокрема: ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них.

Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг є уповноваженим державою органом, який здійснює визначення ліцензійних умов провадження господарської діяльності в сфері надання послуг з розподілу природного газу та наділена компетенцією прийняття нормативно-правових актів (кодексів газорозподільних систем), які є обов`язковими для виконання учасниками ринку природного газу, діяльність яких ліцензується зазначеним державним органом.

На виконання вимог статті 41 Закону №329-VІІІ Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, постановою №2494 від 30.09.2015 затвердила Кодекс газорозподільних систем (далі - Кодекс ГРС), який зареєстровано Міністерством юстиції України 06.11.2015 №1379/27824. Вимоги Кодексу ГРС є обов`язковими для виконання всіма операторами газорозподільних систем, як складова частина умов їх ліцензійної діяльності, що також визначено Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №201 від 16.02.2017 "Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності на ринку природного газу", якою визначено обов`язкові ліцензійні умови для провадження господарської діяльності як із транспортування природного газу, так з розподілу природного газу.

Зокрема, газорозподільна система ліцензіата - це об`єкти газорозподільної системи, що на законних підставах перебувають у власності чи користуванні здобувача ліцензії/ліцензіата ( у тому числі на праві господарського відання, користування чи експлуатації), та які знаходяться в межах місць провадження господарської діяльності, а засобом провадження діяльності є газорозподільна система, що на законних підставах перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації здобувача ліцензії/ліцензіата, якою здійснюється розподіл природного газу (пункт 1.3 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу).

Пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС передбачено таке: власники газової мережі, яка згідно з розділом ІІ цього Кодексу кваліфікується, як газорозподільна система (крім газорозподільної системи, що відноситься до державного майна), що не є операторами ГРМ, та Оператор ГРМ, до мереж якого підключені належні власникам газорозподільні системи (або на території ліцензованої діяльності якого знаходяться споживачі, підключені до цих газорозподільних систем), зобов`язані укласти договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Отже, зазначеним нормативним актом передбачено виключний перелік трьох видів договорів, які є обов`язкові для укладення між власником газорозподільної системи та оператором газорозподільної системи, або договір відчуження газопроводу шляхом купівлі-продажу.

Також, є обов`язковим дотримання форми таких договорів, яка визначена у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Отже, власник газорозподільної системи та оператор газорозподільної системи зобов`язані укласти один із договорів, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, як такий, що вимагається законом. При цьому слід враховувати положення частини 3 статті 179 Господарського кодексу України та за наявності переддоговірного спору щодо укладення конкретного виду договору, передбаченого у цьому виключному переліку розглянути його з дослідженням усіх спірних умов договору.

Аналіз частин 6-8 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт" дозволяє зробити висновок про те, що законодавцем обмежено свободу укладення договорів щодо належного ПАТ НАК "Нафтогаз України" майна та заборонено відчуження основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України" та передачу їх з балансу на баланс, крім випадків такої передачі бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100% акцій якого перебуває у державній власності України чи створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100% акцій та часток яких перебуває у державній власності України, а також заборонено продаж основних фондів ПАТ НАК "Нафтогаз України", її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються в процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, без погодження з Кабінетом Міністрів України.

Слід також врахувати, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду вважав за необхідне відступити від правового висновку відповідно до Постанов Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №911/2354/17 та 23.05.2018 у справі №927/751/17 про те, що оператор газорозподільних систем не зобов`язаний відповідно до закону укладати договір про експлуатацію з власником газопроводів, належних ПАТ НАК "Нафтогаз України", які розташовані на закріпленій за оператором ГРС території та використовуються ним з метою надання послуг оператора ГРС з огляду на те, що пунктом 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС передбачено обов`язок укладення одного з чотирьох видів договорів, а не єдиного виду договору.

Колегією суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.05.2019 у справі № 925/916/17 сформульовано наступний правовий висновок:

«Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", утворена Кабінетом Міністрів України відповідно до Постанови КМУ №747 від 25.05.1998 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" шляхом передачі до статутного фонду Компанії 100 відсотків акцій державних акціонерних товариств, які утворюються на базі державних підприємств та державного майна, яке використовується для забезпечення її господарської діяльності, акції якої не підлягають приватизації, та яка в цілому заборонена як юридична особа до приватизації відповідно до частини 5 статті 7 Закону України "Про трубопровідний транспорт", є суб`єктом господарювання державного сектору економіки відповідно до статей 141, 145 Господарського кодексу України, а її майновий комплекс складається з державного майна, що передано Компанії на правах користування та обмеженого оперативного управління, а також власного майна, що складається з активів, набутих Компанією в ході господарської діяльності.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІІ Кодексу ГРС, затвердженого Постановою НКРЕКП №2494 від 30.09.2015 компетентний державний орган передбачив обов`язок укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі: договір про експлуатацію таких газорозподільних систем, або договір господарського відання чи користування з передачею газорозподільних систем на баланс Оператору ГРМ, або оформити передачу належних власникам газорозподільних систем у власність зазначеному оператору ГРМ (у тому числі шляхом купівлі-продажу). Договори експлуатації, господарського відання та користування укладаються за формами, визначеними у Додатках 3-5 цього Кодексу (крім газових мереж, що є державним майном).

Таке нормативне регулювання, застосоване з частинами 4-5 статті 9 Закону України "Про трубопровідний транспорт", дозволяє захист стороною своїх прав та інтересів у судовому порядку шляхом заявлення вимог про укладення договору згідно з приписами статей 179, 181 Господарського кодексу України.

Свобода сторін даного спору в укладенні інших видів договорів щодо використання трубопроводів особами приватного права обмежена спеціальним законодавством з метою забезпечення суспільного інтересу, яке переважає у застосуванні над загальними нормами цивільного права про свободу договору (статті 6, 627 ЦК України)».

Підсумовуючи викладене, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що державний орган передбачив обов`язок укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС.

Звідси суд вважає помилковими твердження відповідача про те, що до спірних правовідносин не підлягають застосуванню норми спеціального законодавства, зокрема положення Закону України «Про трубопровідний транспорт», Кодексу газорозподільних систем, Закону України «Про ринок природного газу», а також вважає необґрунтованими доводи відповідача з приводу відсутності у чинному законодавстві положень, які зобов`язують власника газорозподільних систем укладати будь-які договори експлуатації з оператором ГРМ.

При цьому відповідач посилався також на те, що до правовідносин, які регулюються договорами експлуатації газорозподільних систем, або їх складових, власником яких є держава, а також газорозподільних систем, або їх складових, як перебувають на балансі АТ «НАК» Нафтогаз України» та його дочірніх підприємств, застосовуються положення відносин оренди, передбачених Порядком передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна». Відповідач наполягає, що наведені норми чинного законодавства спростовують твердження позивача про невідповідність договору оренди підвідних газопроводів чинному законодавству.

Так, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» (далі - Закон), який введений в дію 01.02.2020, встановлено, що відносини оренди об`єктів газорозподільних систем або їх складових, що перебувають у державній власності, а також об`єктів газорозподільних систем або їх складових, що перебувають на балансі Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та її дочірніх підприємств, регулюються цим Законом з урахуванням особливостей, передбачених законами України «Про трубопровідний транспорт» та «Про ринок природного газу» (ч. 6 ст. 2).

На виконання вимог частини другої статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна», яка введена в дію 17.06.2020, затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Порядок).

Колегія суддів зазначає, що зазначений Порядок визначає механізм передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду відповідно до положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (далі - Закон).

Розділом цього Порядку «Особливості передачу в оренду газорозподільних систем або їх складових», зокрема пунктом 180, установлено, що Порядок та особливості передачі в оренду газорозподільних систем або їх складових, власником яких є держава, а також газорозподільних систем або їх складових, які перебувають на балансі акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та її дочірніх підприємств, визначається Законом та цим Порядком з урахуванням особливостей, визначених Законами України "Про ринок природного газу", "Про трубопровідний транспорт" і постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2017 р. № 95 "Про забезпечення ефективного використання газорозподільних систем або їх складових".

Пунктом 181 Порядку визначено, що орендна плата за користування газорозподільними системами або їх складовими, власником яких є держава, а також об`єктів газорозподільних систем або їх складових, що перебувають на балансі акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та її дочірніх підприємств, перераховується в повному обсязі до державного бюджету.

Отже, зазначений Порядок жодним чином не виключає обов`язок укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі, що передбачений пунктом 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС, а регулює процедуру спати орендної плати за користування газорозподільними системами або їх складовими, в тому числі, що перебувають на балансі акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та її дочірніх підприємств.

З приводу доводів апеляційної скарги, то посилання скаржника на вищеозначену правову позицію Верховного Суду безумовно є правомірним.

Проте, в контексті даного судового спору, що стосується спірних правовідносин, які виникли між сторонами та предмету заявленого позову про розірвання договору оренди, колегія суддів вважає самі по собі аргументи позивача про те, що договір оренди суперечить положенням законодавства, недостатніми для розірвання договору оренди у цьому випадку.

Суд зазначає, що позивач є природним монополістом з розподілу газу на території Рівненської області. Це означає, що жоден інший суб`єкт господарської діяльності крім позивача, на має права здійснювати розподіл природного газу споживачам у населених пунктах Рівненської області.

Правовідносини між сторонами даної справи існують тривалий час (з 2004 року), їх метою є передача майна в оренду для забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Рівненської області, яке є життєво необхідним для споживачів.

Враховуючи необхідність забезпечення безперервного споживання газом, сторони не позбавлені права привести існуючі правові відносини по спірному договору у відповідності до пункту 2 розділу ІІІ "Основні правила технічної експлуатації газорозподільної системи" Кодексу ГРС.

В той же час, сторонами не подано доказів, що ними вчиняли такі дії.

Відповідно твердження скаржника про те, що відповідач безпідставно з порушенням умов договору не підписав та повернув акти приймання-передачі спірного майна є недоречними, так як фактично позивач продовжує користуватися майном відповідача, і доказів вчинення будь-яких дій щодо укладення оператором ГРС одного з чотирьох договорів з власниками газової мережі не подано.

Також колегія суддів, дослідивши матеріали справи, аналізуючи фактичні обставини справи, а також аргументи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин висновків, зазначених у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 31.05.2019 у справі № 925/916/17, з посиланням на те, що у вказаній справі розглядалися інші, ніж у даній справі правовідносини, Верховний Суд не розглянув цю справу по суті, а передав на новий розгляд до суду першої інстанції, а в результаті нового розгляду провадження у справі №925/916/17 було закрито у зв`язку із відмовою позивача від позову, вважає необґрунтованими, оскільки у даному випадку слід виходити з наданого судом тлумачення щодо застосування норм права.

З огляду на юридичний аналіз спірних правовідносин, здійснений апеляційним судом, інших належних доводів та доказів, які б слугували підставою для скасування оскарженого рішення скаржником не наведено.

Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції зазначає, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відтак, усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції та суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене в сукупності, доводи апеляційного оскарження є необґрунтованими, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги, покладаються на скаржника.

Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/13329/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 26.05.2021.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді О.О. Євсіков

О.В. Попікова